ОБСЄ – одна з провідних структур
із підтримання безпеки та стабільності
у регіоні, що охоплює всю Європу,
Північну Америку (США, Канада) та центральноазіатські
республіки колишнього СРСР – всього
55 держав-членів. Із ОБСЄ співробітничають
середземноморські країни – Алжир,
Єгипет, Марокко, Ізраїль, Йорданія, Туніс,
а також Японія, Республіка Корея і Таїланд.
Становлення
і розвиток ОБСЄ були складними.
На сучасному етапі існують
труднощі, пов’язані з суттєвими
розходженнями у позиціях провідних
держав-членів. Основні суперечності полягали
у прагненні деяких держав перетворити
ОБСЄ на головну координуючу організацію
в регіоні, поставити її над іншими організаціями,
зокрема над НАТО, зробити з ОБСЄ свого
роду «європейську ООН». Ситуація загострилася
у листопаді 2000 р. на восьмому засіданні
Ради міністрів ОБСЄ через неможливість
знайти консенсусні рішення з питань пріоритетності
напрямів діяльності Організації.
Вступивши
у січні 1992 р. до НБСЄ, Україна
сьогодні є однією з найбільш
активних учасниць Гельсінського
процесу, 25-річчя започаткування якого
відзна-чалося у серпні 2000 р. У зв’язку
з цим не можна не погодитися з твердженням
Л. В. Губерського, директора Інституту
міжнародних відносин Київського національного
університету ім. Т. Шевченка, про те, що
«іміджевий потенціал України формувався
і формується в рамках співробітництва
з міжнародними організаціями ООН, ОБСЄ
та НАТО у сфері миротворчої діяльності.
Географія миротворчих місій, до складу
яких залучався український контингент,
охоплює Анголу, Боснію і Герцеговину,
Гватемалу, Косово, Македонію, Молдову,
Таджикистан, Ліван і Хорватію. З 1992 р.
через миротворчі операції пройшло понад
10 тис. українських військових… Участь
України у миротворчих операціях ОБСЄ
дістала високу оцінку в ООН»1. Все це сприяє
підвищенню міжнародного авторитету нашої
держави, закріпленню за нею іміджу вагомого
чинника європейської безпеки і стабільності.
Участь
Києва в діяльності ОБСЄ, згідно
з ухваленими Верховною Радою
2 лип-ня 1993 р. «Основними напрямами
зовнішньої політики України», є
пріоритетним регіональним напрямом її
міжнародної діяльності.
Членство
України в ОБСЄ забезпечує
рівноправну участь нашої держави
в обговоренні і вирішенні
актуальних проблем міжнародної
безпеки і співпраці в регіоні
Організації, дає право виносити
на цей загальноєвропейський форум питання,
пов’язані з виникненням загрози для
міжнародної безпеки, вимагати розслідування
і обговорення випадків порушення принципів
та норм ОБСЄ. Прикладом практичної реалізації
можливостей, що їх дає участь в ОБСЄ, стала
діяльність Верховного комісара у справах
національних меншин та довгострокової
Місії ОБСЄ в Україні у зв’язку із вирішенням
питань щодо Автономної Республіки Крим2.
Залучення ОБСЄ дало свої позитивні результати.
Місія ОБСЄ в Україні стала прикладом
першої успішно завершеної подібної акції
Організації.
У відносинах
з ОБСЄ Україна ініціювала
нову форму співпраці – заснування
офісу Координатора проектів
ОБСЄ в Україні, що розпочав
свою діяльність у другій половині
1999 р. Діяльність України в
цій євроатлантичній організації слугує
реалізації її головних національних
інтересів.
Беручи
до уваги параметри та специфіку
діяльності ОБСЄ, фактор неподільності
й всеохопний характер безпеки,
діяльність України в ОБСЄ
спрямовується на підвищення
активності й ефективності Організації
у справі попередження, відвернення та
врегулювання конфлік-тів і криз та постконфліктної
реабілітації, чітке і повне додержання
зафіксованих у документах Організації
принципів, норм і зобов’язань усіма її
членами.
На наш
погляд, Україна зацікавлена в розширенні
і поглибленні співпраці з ОБСЄ, її інститутами
і структурами з метою забезпечення конкретного
внеску у миротворчу діяльність Організації,
використання її потенційних можливостей
і допомоги відповідно до інтересів та
потреб нашої держави.
Діяльність
України в ОБСЄ має сприяти
прискоренню процесу її євроатлантичної
інтеграції як стратегічної зовнішньополітичної
мети і повинна узгоджуватися
з цілями і завданнями співробітництва
України з НАТО, ЄС і Радою
Європи – партнерами ОБСЄ в
новій європейській архітектурі безпеки.
Однак
виникає питання: чому Україна
так активно співпрацює з ОБСЄ?
На думку деяких політологів,
наша держава прагне таким
чином активно впливати на
процеси в Європі і прискорити
процес євроатлантичної інтеграції3.
Разом з тим, слід мати на увазі, що в світі
існують дві євроатлантичні структури
– це НАТО і ОБСЄ. Тільки ці організації
об’єднують держави, які розташовані
по різні сторони Атлантики (європейські
країни, США і Канаду). Україна – повноправний
член ОБСЄ, таким чином, у цю організацію
ми інтегровані. Отже, мова йде про інтеграцію
у другу структуру – НАТО – через ОБСЄ.
Викладені
базові критерії і підходи
визначають позицію нашої держави
в окремих питаннях її діяльності
в ОБСЄ. Вони слугували відправною
точкою, зокрема, у визначенні пріоритетів
України та їхній реалізації в опрацьовуваній
моделі загальної і всеохоплюючої безпеки
Європи ХХІ ст., що здійснювалася в рамках
ОБСЄ з 1995 по 1999 рр., Хартією європейської
безпеки, ухваленою в ході Стамбульського
саміту ОБСЄ (листопад 1999 р.), участі у двох
наступних засіданнях Ради міністрів
Організації (Відень, 2000 р. і Бухарест,
2001 р.).
На нинішньому
етапі в діяльності ОБСЄ пріоритетним
є стримування і подолання
окремих негативних тенденцій
в Організації, подальше зосередження
зусиль на розв’язанні триваючих і попередженні
потенційних конфліктів, передусім, на
стабілізацію ситуації на Балканах4, у
Південно-Східній Європі, в «гарячих точках»
на пострадянському просторі. У цьому
зв’язку Україна підтримує програму ОБСЄ
із створення і, в разі необхідності, введення
у дію груп швидкої експертної допомоги
(REACT), а також заходи, пов’язані з міжнародною
поліцейською діяльністю.
Слід
підкреслити, що посиленої уваги
потребує забезпечення активної
ролі України як посередника і
гаранта у розв’язанні придністровської
проблеми, більш повної реалізації миротворчого
потенціалу нашої держави у врегулюванні
конфліктів у Нагірному Карабаху (Азербайджан),
Абхазії та Південній Осетії (Грузія).
У цьому контексті важливого значення
набуває активне включення України в діяльність
міжнародних меха-нізмів, створених для
врегулювання зазначених конфліктів.
Крім
того, на нашу думку, необхідно
домогтися реалізації пропозиції
України стосовно вдосконалення
в ОБСЄ стратегії запобігання
конфліктам у регіоні Організації. З цією
метою у жовтні 2001 р. у Києві було проведено
представницький семінар під егідою ОБСЄ
з питань превентивної дипломатії «Превентивні
функції ОБСЄ: досвід, можливості, завдання».
Розглядаючи
шляхи підвищення ролі ОБСЄ
в миротворчій діяльності, слід враховувати
обмежені можливості цієї Організації
самостійно протистояти сучасним викликам
і загрозам. Це робить необхідною практичну
реалізацію схваленої в рамках Хартії
європейської безпеки Платформи безпеки,
що ґрунтується на співробітництві, яке
передбачає зміцнення і розвиток співпраці
ОБСЄ з ООН, ЄС, Радою Європи і НАТО на засадах
взаємозміцнення, взаємодоповнення і
рівноправності. У цьому зв’язку стає
актуальним налагодження конкретних механізмів
взаємодії між зазначеними організаціями,
зокрема у кризових ситуаціях.
Взаємодія
з ОБСЄ відкриває перед Україною
серйозні перспективи розвит-ку
співпраці з ЄС, зокрема в питаннях
зовнішньої політики і політики
в галузі безпеки, розвитку
взаємодії між ОБСЄ і європейськими
миротворчими силами для забезпечення
можливості участі в них військових підрозділів
України.
У зв’язку
з цим виникає законне питання:
чи не поспішає сьогодні Україна
заявляти про свою готовність
направляти українських миротворців
у різні «гарячі точки», нехай
навіть і під егідою ОБСЄ? Згадаймо,
що свої власні інтереси НАТО завжди ставило
вище рамок мандату ООН та ОБСЄ, про що
свідчать події в Боснії. А наші миротворці
можуть стати заручниками політики альянсу.
Саме тому постає нове питання: чи потрібно
Україні набирати міжнародний політичний
капітал ціною життя українських солдатів
і офіцерів за межами своєї держави? Важливим
уявляється і суто економічний аспект
цієї проблеми. Нагадаємо, що в Боснії
Україна грошей вже не отримувала, як це
було в 1996 р. Наприклад, на утримання 240-го
батальйону в складі сил НАТО витрачаються
гроші наших громадян – платників податків.
А це – близько 7 млн дол. США щорічно. Хто
буде оплачувати роботу наших миротворців
у випадку відправки їх у якусь іншу «гарячу
точку», знову Україна?5
З національних
інтересів України випливає потреба максимального
використання експертної та іншої допомоги
ОБСЄ у зміцненні й розвитку в нашій державі
засад демократії верховенства права,
у розвитку ринкової економіки, підвищенні
екологічної безпеки країни. Це робить
необхідним всебічне сприяння розвиткові
нової форми нашого співробітництва з
ОБСЄ – розробці й виконанню в Україні
з фінансовим забезпеченням Організації
проектів, що становлять для нас практичний
інтерес, за допомогою Координатора проектів
ОБСЄ, а також безпосередній співпраці
з окремими інститутами Організації, зокрема
з Представником з питань свободи ЗМІ,
Верховним комісаром у справах національних
меншин, Координатором з економічної і
екологічної діяльності ОБСЄ тощо.
Останнє
засідання Ради міністрів закордонних
справ ОБСЄ, що відбулося 3-4 грудня 2001 р.
в Бухаресті, стало кульмінаційним моментом
у позитивних зрушеннях, які помітно посилились
у ході підготовки цього засідання. За
рік, що минув після попереднього Віденського
засідання Ради міністрів, Організація
спромоглася подолати окремі негативні
тенденції. Зміцнення атмосфери взаєморозуміння
і партнерства серед держав-учасниць дало
змогу досягти домовленостей з важливих
актуальних питань діяльності ОБСЄ.
Досягнення цих домовленостей,
що зробило можливим прийняття
зазначених та інших принципових
рішень, як уявляється, стало результатом
корінних позитивних зрушень
у відносинах між провідними
державами, насамперед між США
і Росією, а також у відносинах
між НАТО і РФ. Як заявив посол США
в РФ А.Вершбоу під час публічних виступів
у Москві за підсумками зустрічі президентів
США і Росії у листопаді 2001 р., «холодна
війна» безповоротно залишилась позаду,
і у відносинах між США і Росією можна
чекати на «тісне і взаємовигідне партнерство
і, можливо, союз….».
Такий поворот у позиції
США, прагнення відвести Росії
більш вагому роль у діяльності
НАТО, позитивне сприйняття Росією
пропозицій США і НАТО –
все це здатне змінити ставлення
РФ до Альянсу та серйозно
послабити, а з часом, можливо, й усунути
головні розбіжності між позиціями зазначених
держав-членів ОБСЄ щодо діяльності цієї
Організації. Зокрема, можливе зближення
між двома принциповими підходами до ролі
і майбутнього ОБСЄ – курсом на розбудову,
правове та інше зміцнення ОБСЄ, підвищення
її ролі з метою перетворення на провідну
координуючу організацію з питань безпеки
в регіоні і докорінно відмінним курсом,
спрямованим на збереження за ОБСЄ функцій
превентивної дипломатії, цивільної миротворчої
діяльності з головним наголосом на сфері
людського виміру. Однак очевидно, що процес
цей буде непростим.
З огляду на те, що ОБСЄ
є єдиною організацією з питань
безпеки в регіоні, де Україна
є повноправним членом, а отже
може у повному обсязі відстоювати
свої національні інтереси в
галузі безпеки, ми зацікавлені у зміцненні
цієї Організації та підвищенні її ефективності,
і тому реформування ОБСЄ відповідає принциповій
позиції України. Курс нашої держави повинен
включати активну роботу з метою подолання
негативних тенденцій в ОБСЄ, йдеться
про сприяння пошуку шляхів усунення розбіжностей
і досягнення конструктивних компромісів.
Для більшості держав з
перехідною економікою, в тому
числі й України, одним із
пріоритетів є посилення економічно-екологічного
виміру ОБСЄ і діяльності
новоствореного відповідного підкомітету
в рамках Постійної Ради ОБСЄ. Цей підкомітет
має стати важливим інструментом для одержання
допомоги у вирішенні складних економічних
проблем нашої держави та інших країн.
Серед актуальних і перспективних
напрямів діяльності у сфері реформування
ОБСЄ слід виділити підтримку ідеї розробки
документа про поліпшення керівництва
Організацією. Під час вироблення положень
цього документа, що стосуватиметься діяльності
структур ОБСЄ, необхідне чітке визначення
параметрів їх функціонування, а також
усунення можливостей для проявів волюнтаризму,
однобічності, відходів від консенсусних
засад в діяльності ОБСЄ та застосування
подвійних стандартів у їхній роботі.
Важливим компонентом участі
України в діяльності ОБСЄ
є розширення присутності представників
нашої держави в робочих органах та польових
місіях цієї Організації. Водночас при
вирішенні питань добору Секретаріатом
ОБСЄ фахівців з держав-учасниць для роботи
в структурах ОБСЄ необхідно наполягати
на тому, щоб при цьому додержувалися критерії
як високого професіоналізму, так і справедливої
географічної та тендерної збалансованості
кадрів.
Важливим напрямом діяльності
України в ОБСЄ сьогодні є
також продовження активного
використання цієї Організації
для сприяння європейській та
євроатлантичній інтеграції України.
З цією метою необхідно продовжувати розвивати
співпрацю з групою держав – членів ЄС.
Зокрема, розширити практику регулярних
консультацій з групою ЄС щодо спільного
вироблення і реалізації ініціатив та
підтримки (у разі прийнятності для України)
пропозицій групи ЄС в ОБСЄ.
Інтересам нашої держави
відповідає подальший розвиток
співробітництва між ЄС та
ОБСЄ, активне сприяння використанню
миротворчих сил, що формуються
ЄС, в рамках діяльності ОБСЄ.
Конструктивна співпраця між ЄС
і ОБСЄ може здійснюватися на основі «Програми
запобігання насильницьким конфліктам»,
яка була ухвалена ЄС у ході засідання
Європейської Ради у Ґетеборзі у червні
2001 р. і яка містить важливі пропозиції
щодо взаємодії з ОБСЄ на засадах взаємозміцнюючого,
ефективного партнерства і принципу відносної
переваги.
Підсумовуючи, можна констатувати,
що Організація з безпеки та
співробітництва в Європі, переступивши
поріг нового тисячоліття, робить
сьогодні новий крок у протиборстві
з сучасними викликами і загрозами
стабільності й безпеці у своєму регіоні.
ЛІТЕРАТУРА
1 Губерський Л.В. На чому ґрунтується
міжнародний авторитет // Політика
і час. – 2002. – № 4. – С.8.
2 Лоссовський І., Оснач М. Як
форум політичного діалогу // Політика
і час. – 2002. – № 3. –
С.32.
3 Гавриленко О. http: // www.uceps.com.ua; Гончаренко
С. Mirror Weekly, 2000 – 2001; Мошес А., Затулін
К.Ф. Національна інформаційна
служба Ru, 2001. – http: // www.ukrain.ru.
4 Головченко В.І., Тамм А.Є. Міжнародні
відносини і зовнішня політика
країн Центральної та Східної Європи.
– Харків, 2001. – С.66.
5 Гавриленко О. http: // www.uceps.com.ua.
Серед пріоритетів діяльності України
в ОБСЄ слід відзначити:
- зміцнення потенціалу ОБСЄ
як платформи для політичного
діалогу та інструменту раннього
попередження, запобігання конфліктам,
врегулювання кризових та конфліктних
ситуацій та постконфліктного відновлення;
- сприяння процесу пошуку
моделей мирного врегулювання
Придністровського конфлікту;
- забезпечення посередницької
ролі ОБСЄ у контексті зближення
позицій сторін в рамках врегулювання
Грузинського та Нагірно-Карабахського
конфліктів;
- посилення потенціалу ОБСЄ
у боротьбі з транснаціональними
викликами та загрозами безпеці
(боротьба з проявами тероризму,
незаконним обігом наркотиків,
організованою злочинністю, протидія
загрозам, що надходять з кіберпростору);
- підвищення ефективності роботи
ОБСЄ, удосконалення роботи польових
операцій ОБСЄ, зміцнення аналітичного
потенціалу Організації, забезпечення
дотримання принципу географічної
рівності у кадровій політиці.
- подальша
розбудова та зміцнення в рамках
ОБСЄ діалогу з питань енергетичної
безпеки на основі завдань,
визначених главами держав та
урядів держав – учасниць в
ході Астаниського Саміту ОБСЄ.
Україна приділяє також особливу
увагу питанням розвитку співробітництва
між державами – учасницями у сфері захисту
навколишнього середовища, протидії торгівлі
людьми, просуванню терпимості і недискримінації,
утвердженню свободи слова, проблемам
національних меншин у міждержавних відносинах.
Важливим прикладом практичної
користі участі України в ОБСЄ
є реалізація спільного проекту
з утилізації 16,5 тис. тонн високотоксичного
компоненту рідкого ракетного палива
„меланж”, які залишилися у спадок
від колишнього СРСР.
З серпня 1994 р. в Україні діяла
Місія ОБСЄ в Україні, яка основну
увагу зосереджувала на питаннях
стабілізації ситуації в Автономній
Республіці Крим. У 1999 р. у зв’язку
з виконанням свого мандата Місія
ОБСЄ в Україні завершила свою
роботу. Це стало першим в історії
Організації випадком, коли польова операція
ОБСЄ припинила своє існування саме завдяки
успішному виконанню покладених на неї
завдань.
У червні 1999 р. Координатор проектів
ОБСЄ в Україні був створений
як нова форма співробітництва
між Організацією та Україною. Нормативна
основа діяльності Координатора складається
з його мандата, який був затверджений
рішенням Постійної Ради ОБСЄ і продовжується
кожні півроку, а також з Меморандуму про
взаєморозуміння між Урядом України та
ОБСЄ від 13 липня 1999 року (ратифікований
Верховною Радою України 10 лютого 2000 року).
Діяльність Координатора полягає у
адмініструванні проектів, які розробляються
відповідно до пріоритетів, визначених
українською стороною, і здійснюються
спільно із зацікавленими державними
установами і громадянським суспільством.
На найближчу перспективу Координатором
планується реалізація проектів в Україні
за такими напрямками:
Демократизація та належне управління:
захист основних свобод і прав людини;
розвиток громадянського суспільства;
захист свободи ЗМІ, підтримка
та покращення етичних стандартів у
сфері української журналістики;
допомога у зміцненні виборчих
процесів в Україні;
проблематика саморегулювання
відносин між регуляторними органами
та електронними ЗМІ;
забезпечення свободи зібрання
і асоціації;
захист права на свободу пересування.
Верховенство права та права
людини:
подальше зміцнення верховенства
права в Україні;
зміцнення потенціалу державних органів
і громадських організацій у сфері
боротьби з торгівлею людьми;
допомога жертвам, постраждалим від
торгівлі людьми;
протидія насильству в сім’ї;
захист прав людини в місцях обмеження/позбавлення
волі;
запобігання та боротьба з корупцією
в Україні;
підтримка розвитку адміністративної
юстиції; удосконалення якості юридичної
освіти в Україні;
підвищення рівня правової обізнаності
стосовно прав людини та механізмів її
захисту;
Економіка, довкілля та військово-політична
сфера:
підвищення ефективності роботи
Державної прикордонної служби України;
утилізація боєприпасів (надання
допомоги Уряду України в реабілітації
територій, забруднених вибухонебезпечними
залишками минулих війн біля міст
Керч, Севастополь і Біла Церква;
проведення інформаційно-роз”яснювальної
роботи серед населення з метою запобігання
загибелі від впливу вибухонебезпечних
предметів, що залишилися на території
України з часів минулих війн) та охорона
навколишнього середовища (утилізація
рідкого ракетного палива типу «меланж»);
допомога у соціальній адаптації
колишніх військовослужбовців; підвищення
ефективності роботи органів місцевого
самоврядування України та впровадження
енергозберігаючих ініціатив на
регіональному рівні;
підтримка екологічної освіти в
Україні тощо.
