Український кінематограф
Міністерство інфраструктури України
Українська державна академія залізничного транспорту
кафедра історії
Контрольна робота на тему:
«Український кінематограф»
Виконав:
студент 1 курсу
Лепа Сергій
Перевірив:
Славко К.С.
Харків 2011
Зміст
Вступ ______________________________
Розділ 1. Поняття кінематографу. Його жанри _________________________5
Розділ 2. Історія виникнення кінематографу у світі _____________________8
Розділ 3. Український кінематограф. Його перспективи _________________10
Висновок ______________________________
Список використаних джерел ______________________________
Вступ
Великий австрійський режисер Альфред Хічкок казав: «Фильм – это жизнь, с которой вывели пятна скуки». Дійсно, хороше кіно захоплює, дивує, дає можливість замислитись над тим що відбувається у житті людини. Подібно до того, як книжка для письменника, музика для музиканта чи картина для художника, кіно для режисера – це можливість самовираження. Частіше кіно показує нам ідеальне життя, життя про яке мріють безліч людей, життя яке для багатьох недосяжне. Кінематограф є мотивом, що пробуджує дії, штовхає змінити своє життя на краще на шляху до ідеалу.
«Якщо очі це дзеркало душі, то кінематограф – це дзеркало іншого життя. Сьогодні складно уявити, що у момент своєї появи кінематограф не мав нічого спільного з мистецтвом і виявляв собою дивовижний технічний винахід, призначений для показу на вертикальному білому екрані фотографічних знімків в русі, навіть винахідники апарату «Синематограф» брати Огюст і Луї Люм׳єр не передбачали, що їх дітище чекає таке велике майбутнє. Проте, грандіозний успіх прем'єрних показів кінематографа в Парижі дав імпульс до його блискавичного поширення по країнах всього світу і отриманню популярності навіть у віддалених від центрів цивілізації місцях, до яких можна віднести і Сибір.[5.27]
Кінематограф відносно новий вид мистецтва. Його історія у порівнянні з тисячолітньою історією музики, живопису, театру – дуже коротка. Але це не заважає йому вже на протязі декількох десятків років залишатись наймасовішим видом мистецтва.
Зазвичай, робоча ситуація на кіно майданчику є дружньою та невимушеною, Діана Рубіна у своїй повісті «Камера наезжает» подала характерний опис роботи на майданчику:
«В небольшой студии сидят:
Режиссер, он же Творец, он же Соавтор; укладчица со студии Горького, приглашенная для немыслимого дела – при живом авторе сценария сочинять диалоги под немую артикуляцию актеров, не учивших ролей и потому на съемках моловших галиматью; второй режиссер фильма – милейший человек, так и не удосужившийся прочесть сценарий, как-то руки не дошли; оператор в белой майке с надписью по-английски: «Я устала от мужчин»; художник фильма, если он не настолько пьян, чтобы валяться в номере гостиницы; редактор фильма, в свое время уже изгадивший сценарий, а сейчас вставляющий идиотские замечания; монтажер, пара славиков-ассистентов неопределенных занятий, крутившихся на съемках под ногами; приблудный столичный актер, нагрянувший в провинцию – намолотить сотен пять; прочие случайные лица...
Позади всех, бессловесный и подавленный, сидит автор сценария, написанного им по некогда написанной им же повести»[3.5].
З народженням телебачення кіно почало прогресувати «семимильними кроками». По засобах кінематографа пересічна людина отримує величезну кількість інформації, не втрачаючи при її знаходженні і обробці свій дорогоцінний час.
Появою в Україні кінематограф зробив справжній фурор. Його вважали справжнім дивом, початком нової епохи в історії людства. Рухомі картинки викликали бурю емоцій у представників абсолютно всіх шарів суспільства. У когось захоплення, у когось здивування, а у когось навіть страх. М. Горький у своїй статті «Синематограф Люм׳єра» писав: «страшно бачити цей сірий рух тіней, безмовних і безшумних. Вже чи не натяк це на життя майбутнього? Що б то не було – це негативно відбивається на нервах. Цьому винаходу, зважаючи на його приголомшуючу оригінальність, можна безпомилково передректи широке поширення». Як ми можемо переконатися, Горький був правим, кінематограф набув надзвичайно широкого поширення.
У подальшій роботі розглянемо історію розвитку українського кінематографу та спробуємо зв’язувати значення кінематографу для суспільства узагалі. Почнемо із з’ясування, що таке кінематограф.
Розділ 1
Поняття кінематографу. Його жанри
Кінематограф займає значну частину сучасної культури багатьох країн. У багатьох країнах кіноіндустрія є значущою галуззю економіки. Виробництво кінофільмів зосереджене на кіностудіях. Фільми демонструються в кінотеатрах, по телебаченню, поширюються «на відео» у формі відеокасет і відеодисків, а з появою швидкісного інтернету стало доступним скачування кінофільмів у формі відео файлів на спеціалізованих сайтах або за допомогою пірінгових мереж.[6.3]
Кінематограф (від грец. κινεμα, род. в. грец. κινεματος — рух та грец. γραφο — писати, зображати) це галузь культури та економіки, що об'єднує всі види професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, а також навчально-наукову роботу[15].
Кінематограф – це наймолодший вид мистецтва, виникнення якого безпосередньо пов’язане з розвитком науково-технічного прогресу, передусім у галузі оптики, хімії, фотографії. Його жодною мірою не можна назвати «технічним» мистецтвом. Споконвічна потреба людини в образному осмисленні дійсності породила цей масовий вид мистецтва.
Кіно – синтетичне за своєю природою, воно поєднує елементи літератури, театру, живопису, музики, хореографії. Саме тому кінематограф оперує багатьма виражальними можливостями, запозиченими з інших видів мистецтва. Значною частиною кінематографії є кіноіндустрія — галузь промисловості, що виготовляє кінофільми, спецефекти до них та анімацію.
Водночас кіно володіє власними специфічними засобами та прийомами, зокрема: ракурсом (кут зору кінокамери), зміною планів (загальний, середній та великий), монтажем, що об'єднує окремі кадри у логічній послідовності та дає змогу передати емоційне й психологічне напруження епізоду; має свою жанрово-родову структуру, до прикладу можна привести:
БОЙОВИК. Жанр кінематографа, в якому основна увага приділяється насильству: перестрілкам, бійкам, гонитві і тому подібне Більшість бойовиків ілюструють відома теза «добро має бути з кулаками». Екшн фільми часто володіють високим бюджетом, рясніють каскадерськими трюками і спецефектами. Вважається, що популяризація т.д. «естетики насильства» багато в чому зобов'язана таким стрічкам. Фільми цього жанру частенько не володіють складним сюжетом, головний герой зазвичай стикається із злом в найочевиднішому його прояві: корупція, тероризм, викрадання, вбивство, несправедливість (з точки зору головного героя). Не знаходячи іншого виходу, головний герой вирішує вдатися до насильства. В результаті знищенню частенько піддаються десятки, а інколи і сотні лиходіїв. Більшість бойовиків не рекомендована до перегляду підліткам молодше 16 років. Найчастіше бойовики закінчуються щасливою кінцівкою, зло має бути покаране.
ФАНТАСТИКА. Жанр художньої кінематографії, який можна охарактеризувати підвищеним рівнем умовності. Образи, події і антураж фантастичних фільмів часто навмисно усунені від буденної реальності — це може робитися як для досягнення специфічних художніх завдань, дійти яких творцям фільму зручніше засобами фантастики, ніж засобами реалістичного кіно, так і просто для розваги глядача. Рухоме зображення сприймається глядачем як достовірне, таке, що існує тут і зараз.
ФЕНТЕЗІ Жанр фантастичної літератури, що з'явився на початку XX століття і заснований на використанні міфологічних і казкових мотивів. Твори фентезі найчастіше нагадують історіко-пригодницький роман, дія якого відбувається на вигаданому світі, близькому до реального Середньовіччя, герої якого стикаються з надприродними явищами і істотами. На відміну від наукової фантастики, фентезі не прагне пояснити світ, в якому відбувається дія твору, з точки зору науки. В наші дні фентезі - це також жанр в кінематографі, живописі, комп'ютерних і настільних іграх.
ВІЙСЬКОВИЙ Це історичний художній фільм, що реконструює події війни, що реально відбувалася, або битви, амуніцію, зброю, прийоми і організацію бою. В центрі художньої композиції батального фільму зазвичай знаходиться сцена головної битви, зйомки якої поєднують широкі панорамні плани з крупними планами героїв фільму. Батальні фільми — одні з самих витратних жанрів в кінематографі, оскільки часто вимагаю руйнування декорацій, великих костюмованих масовок, складних комп'ютерних ефектів і тому подібне В радянському і російському кіно військовим фільмом називали будь-який фільм про події 1941—1945 років, незалежно від наявності батальних сцен. Фільм будь-якого жанру, що використовує для фабули військові події, в кінокласифікації інколи позначається подвійними визначеннями: військово-історичний, військово-біографічний, військово-пригодницький, військово-детективний, військово-ліричний.
КІНОКОМЕДІЯ Комедія на кіноекрані. До цього жанру кіномистецтва відносяться фільми, які ставлять за мету розсмішити глядача, викликати посмішку, поліпшити настрій. Разом з драмою, фільмами жахів і науковою фантастикою, комедія — один з основних жанрів кінофільмів. Кінокомедія з'явилася майже одночасно з виникненням кінематографа. Перші комедійні фільми були німі, але всупереч цьому вони користувалися великою популярністю у глядачів навіть після появи звуку.
ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ Називається фільм, в основу якого лягли зйомки справжніх подій і осіб. Реконструкції справжніх подій не відносяться до документального кіно. Перші документальні зйомки були вироблені ще при зародженні кінематографа. Темою для документальних фільмів найчастіше стають цікаві події, культурні явища, наукові факти і гіпотези, а також знамениті персони і співтовариства[16].
Розділ 2
Історія виникнення кінематографу у світі
Відлік історії кіно прийнято вести від першого публічного кіносеансу, організованого братами Люм׳єр в Парижі в «Гран кафе» на бульварі Капуцинів 28 грудня 1895. Це було «Прибуття поїзда на вокзал Ла Сиота». Саме брати Люм'єр запатентували перший кіноапарат і подальшу йому назву «кінематограф». Цьому апарату передували багато інших, серед яких найбільш близьким до люм׳єровському був кинетоськоп Т. Едісона, який також базувався на світловій проекції (був створений в 1894, тому деякі історики вважають саме Едісона винахідником кінематографа). Фактично вже перші фільми братів Люм'єр поєднували в собі як фотографічне відношення до реальності («Прибуття поїзда на вокзал Ла Сиота», «Вихід робітників з фабрики» і ін.), так і розважальна і видовище («Политий квіткар», інсценування з життя Наполеона). Проте першим кінорежисером, що по-справжньому перетворив фільм на ефектне видовище, став Жорж Мельєс [8].
У кінематографі зазвичай виділяють два напрями: «лінію Люм'єра» і «лінію Мельєса». Вважається, що перша, «реалістична», дала початок документальному кіно, а друга, «видовищна» – художньому. Технологічний розвиток кінематографа поза сумнівом впливав на появу нових виразних засобів, на формування кіно-мови. Це було істотним для виникнення таких національних шкіл, які виходили за межі лише національної специфіки кінематографа[11].
Серед таких шкіл можна виділити російський монтажний кінематограф 1920-х років, німецький експресіонізм, французький «фотогенічний» напрям, а також післявоєнний італійський неореалізм і «нову хвилю» у Франції. На окремий розгляд як «школу» заслуговує американське голлівудське кіно. Не дивлячись на те, що першовідкривачем монтажу вважається американський режисер Д. В. Грифіт, воістину фундаментальними виявилися досягнення в цій області в Радянській Росії 1920-х років, де захоплення кінематографом збіглося з бурхливим розвитком мистецтва (футуризм, конструктивізм, супрематизм). На фільмах Грифіта «Рождение нации» (1915) і «Нетерпимость» (1916) виховувалися тоді майбутні видатні майстри монтажного кіно. Перший повнометражний фільм Л. Кулєшова «Пригоди містера Весту в країні більшовиків» (1923) свідомо зроблений по-американськи. У історії кіно зміна значення зображення залежно від кадру, з яким воно змонтоване, отримала назву «Ефекту Кулєшова», оскільки їм були проведені перші експерименти в цьому напрямі. Школу Кулєшова в різний час прошли, і Вс. Пудовкін, і С. Ейзенштейг, що запропонували свої концепції монтажного кіно. Серед основних монтажних стрічок того часу слід зазначити фільми Ейзенштейга «Броненосець Потемкин» (1925) і «Октябрь» (1927), Пудовкина «Мать» (1926) і «Нащадок Чингис-хана» (1928), а також «Людина з кіноапаратом» (1929) Дзіги Вертова. Ці фільми визнані кінематографічною класикою. З приходом звуку і кольору в кіно виявилось, що ефективність монтажних рішень досить обмежена. Але навіть відносні невдачі із звуковим монтажем (наприклад, у фільмі Пудовкіна «Дезертир», 1934) виявилися дуже продуктивні своїм експериментальним характером. У 1930-і роки закінчується епоха «радянського монтажу», хоча вплив цієї кінематографічної школи є актуальним і по цей день[12].
Розділ 3
Український кінематограф. Його перспективи
10 вересня Україна відзначає День українського кіно. Хоч на даному етапі розвитку України, кіноіндустрія не має шикарних перемог, та і взагалі лише починає зводитися на ноги, її кіно-ідеалісти не опускають руки і намагаються все-таки не зупинятися і йти вперед. Розглянемо історію розвитку українського кінематографу.
У 1897 році в Київських дворянських зборах відбувся перший пробний сеанс живих картин кінематографа Люм׳єра. Напевно, саме в той різдвяний вечір, 3 січня, київський антрепренер, власник театральної трупи Микола Соловцов познайомився з агентами Люм'єрів, і вже через декілька місяців придбав модель кіноапарата серійного виробництва, який по технічних характеристиках перевершував всі інші, — був знімальним, проекційним і таким, що копіює одночасно[9,38].
У розважальних програмах театру Бергон׳є, розповідає історик Анатолій Макаров, після виступів танцівниць крутили найпопулярніші сюжети "поїзд-експрес, що мчиться перед очима глядачів із швидкістю 60 миль в годину" і "Бомбардування будівлі". Різножанрові сюжети також поставляли французи. Касові збори антрепренера зростали, як на дріжджах. І вже в лютому наступного року керівник театру "Соловцов" організував гастролі пересувного кінематографа по Волзі і Сибірі.
Інтерес до кіно поступово зростав, не дивлячись на багаточисельні його технічні недоліки. У ілюзіонах можна було бачити, як б'ються на фронтах солдати різних армій, як вмирає від любові страждаюча красуня, як виплутується з колотнечі горе-коханець. Навіть влаштовувалися нічні сеанси для чоловіків з демонстрацією фільмів відвертих інтимних сюжетів — не дивлячись на те, що царський уряд і церква відносилися до кіно негоже, а в деякі стихійні кінозали навідувалася поліція.
У 1907 році в Києві у фотоательє на Хрещатику, 39 зняли на стодвадцятиметрову плівку сценку "Кочубей в темниці". Через декілька років на Сирці поряд з фотоательє з'явився знімальний павільйон. Тут знімалася "Російська золота серія" — екранізація відомих літературних творів. Грали переважно актори українських театрів, за мізерну плату, а в головних ролях були зірки російської сцени, тобто вже сінематографа.
Влітку 1914, на Лук’янівці відкрилася найбільша у той час в Україні студія "Світлотінь", яку заснував інженер Писарєв. Він залучив до зйомок театральних акторів, що користувалися великим успіхом. Про новинки сінематографа розповідала газета "Київський кінематограф", що виходила двічі на тиждень з 1912 року. Приблизно тиждень новий кінофільм можна було бачити лише в одному кінотеатрі, а потім — в декількох інших кінозалах одразу. Причому якість вторинного сеансу була гірша — оригінальна плівка, як правило, мала механічні пошкодження, псувалася, якість копій теж була не кращою. Але і ціна квитка на такі сеанси була менша — 20-50 копійок [2].
У 1911 році Міністерство внутрішніх справ прийняло спеціальну постанову про облаштування кінематографа. У 75 пунктах було чітко роз'яснено, яких розмірів мають бути зал, фойє, апаратна, каса, як слід забезпечити пожежну безпеку, зберігати плівку і тому подібне. Приміщення кінотеатру віднині повинні були відділятися від сусідніх капітальними стінами. Сходи мають бути зроблена з негорючих матеріалів. У залі не допускалися "стоячі" місця для глядачів. Кількість місць в ряду — не більше ніж 12, уздовж стенів — удвічі менше. І за чотири години до початку показу слід було вимикати центральне опалювання, а там, де був водопровід, — улаштовувати пожежні крани. У фойє повинні були стояти "тарілочки з водою для недопалків". Апаратна будка повинна знаходитися за стіною, що не згорає, за межами глядацького залу, в ній має бути окремий витяг.
Весь світ переконаний, що кіно — винахід французів братів Люмьер. З 28 грудня 1895 року, коли в "Великому кафе" на паризькому бульварі Капуцинів показали на екрані поїзд-експрес, за один франк біля півгодини можна було дивуватися з нового винаходу. Але в той же час в Одесі показував свої "живі фотографії" механік Іосиф Тимченко. Він публічно продемонстрував своє технічне ноу-хау — прототип кіноапарата — на ІХ з'їзді російських природознавців і лікарів в січні 1894 року. Харків'янин Альфред Федецкий, фотограф-художник, також здійснював в провінційному місті свої "фототрансляції". 30 жовтня 1896 року він зняв документальну стрічку "Перенесення куряжської Божої матері в Харківський монастир Покровський". Через місяць Альфред Федецкий демонстрував в Харкові свою стрічку "Джигітовка козаків 1-го Оренбурзького козачого полку". Власне, за словами історика Михайла Рибакова, ці стрічки поклали початок фільмовиробництву в Україні, та і в цілому в Російській імперії [9].
За сім з половиною місяців гетьманської влади в 1918 році український кінематограф досяг значних успіхів. Виникають кіностудії, кінофабрики, курси, суспільства і тому подібне Одним з найбільших закладів того часу було об'єднання "Художній екран" (кінофабрика і студія екранного мистецтва), створене за ініціативою відомого діяча культури Давидова. Студія відкрита в жовтні 1918 року на Хрещатику, 36. У тому ж році почалися зйомки українських фільмів: студія "Українфільм" оголосила конкурс сценаріїв українською мовою на історичні і побутові теми. У Києві створюються "Кінофільм", кінофабрика стрічок "Дельта" і кіностудія "Акціонерного суспільства "Лібкен". У січні 1919 року радянська влада передала театри і кінотеатри у ведення Наркомпросу. У історії українського мистецтва почався новий етап — радянський період Державного кіно.
Українське кіномистецтво 50–90-х років у ігровому кіно пов'язане з творчістю Р. Балаяна, М. Бєлікова, Л. Бикова, В. Брауна, А. Буковського, В. Греся, В. Денисенка, К. Єршова, Т. Левчука, Я. Лупія, М. Мащенка, І. Миколайчука, К. Муратової, О. Муратова, Л. Осики, С. Параджанова, Б. Савченка, П. Тодоровського, Л. Швачка та ін.; у документальному кіно – С. Буковського, О. Коваля, М. Мамедова, О. Шкляревського та ін.; у науково-популярному кіно – В. Олендера, О. Роднянського, А. Серебреникова, Ф. Соболева та ін.; у анімаційному – В. Дахна, Д. Черкаського та ін.
Зазначений період виявився для кінематографа України надзвичайно насиченим щодо тематичної спрямованості, що була представлена історико-біографічним жанром: «Тарас Шевченко», «Іду до тебе», «Ярослав Мудрий», «Легенда про княгиню Ольгу», «Данило – князь Галицький» та ін.; інтерпретацією теми Великої Вітчизняної війни: «В бій ідуть тільки «старики»», «Ати-бати, йшли солдати», трилогія про Ковпака, «Високий перевал» та ін.; психологічною драмою: «Іванна», «Комісари», «Довгі проводи», «Польоти уві сні та наяву», «Граки», «Які ж були ми молоді», «Ребро Адама», «Три історії» та ін.; екранізаціями: «Мальва», «Матрос Чижик», «Дорогою ціною», «Земля», «За двома зайцями», «Бур'ян», «Хліб і сіль», «Камінний хрест», «Пропала грамота», «Вавилон-ХХ», «Чорна курка, або Підземні мешканці», «Меланхолійний вальс» тощо.
Як екранізація був задуманий фільм «Тіні забутих предків», але цій картині судилась інша доля – стати маніфестом цілого напряму, що отримав назву «поетичного кінематографа». Цей напрям мав найбільший розголос у контексті українського кіномистецтва зазначеного періоду[4].
Стрічка «Тіні забутих предків» була зобов'язана своїм успіхом блискучому синтезу літературного першоджерела (однотомна повість М. Коцюбинського), режисерській, операторській і художній майстерності, музиці, акторському виконанню. Саме тому успіх цього фільму поділили між собою режисер С. Параджанов, оператор Ю. Іллєнко, художник Г. Якутович, композитор М. Скорик, актори І. Миколайчук, Л. Кадочникова.
Найважливішим з мистецтва для нас є кіно! Це гасло Володимира Ульянова-Леніна в умовах кризисної української дійсності знаходить ще гостріше звучання. Адже без кардинальних змін в підходах до вирішення комплексу проблем українського кінематографа він може просто зникнути.
За всю історію український кінематограф екранізував 223 фільми, від «Ягідки любові» 1926 років і до сьогодні.
Висновок
Кінематограф – це великий винахід людини, що зробив величезний вплив на формування світогляду людини XX століття. Ще раз пригадаємо з вдячністю вчених і винахідників: Плато, Рейно, Едісона, Маре, Ньюбріджа, Демені, братів Люм'єр - всіх тих, хто з любові до відкриттів допомогли винаходу, який вони вважали лише «науковою іграшкою» яке виявилося новим засобом вираження думок людей. Кіно – це «передовий» вигляд мистецтва, в процесі виробництва якого сьогодні використовуються величезна кількість наукових новинок і відкриттів. Сучасна людина, в житті якого залишається мало місце для героїзму, хоче бачити героїв на екрані [17]. Героєм на екрані може стати будь-яка людина, сьогодні для цього потрібно лише група хороших програмістів, не більш. У «масовому кіно» є місце для всього, навіть для реклами. Деколи це приводить до абсурдних ситуацій, коли фільми перетворюються на великий рекламний ролик (серіал «Джеймс Бонд: Агент 007»). «Кіно це найбільш розвинений імперіалістичний засіб контролю над масами». Ця фраза написана Вальтером Беньяміном в 30-і роки XX століття не втратила свого значення і сьогодні. Через кіно, через інформаційні інститути дійсно виробляється оформлення людини в тому напрямі, який зручний владі. Уміло використовується кіно в політиці. Досить пригадати те, яку роль кінематографу додавав І.В. Сталін або недавнє нагородження фільму Майкла Мура «Фаренгейт 9/11» на Каннах.
Багато кого здивував касовий успіх цього проекту, який став найуспішнішим документальним фільмом в історії кінематографа, і зібрав по всьому світу більше 200 млн. доларів. Сам автор ніколи не приховував, що головним його завданням при зйомках цього фільму була лише поразка Джорджа Буша молодшого на президентських виборах в США. Кінематограф активно використовується в насадженні цінностей країни виробника фільму (перш за все США), в інших країнах приводить до дестабілізації соціальної рівноваги в суспільстві і, кінець кінцем, може надати руйнівну дію на всю культури того народу, який «приміряє» на себе чужі цінності, цінності суспільства масового вжитку. З тим фактом, що кіно сьогодні вже «більш ніж мистецтво і, перш за все галузь економіки, ніхто не сперечається. Досить привести дані про касові збори найпопулярніших фільмів в історії людства. «Унесенные ветром» (1939, касові збори – $1240,5 млн.), на другому місці кіноепопея Джорджа Лукаса «Зоряні війни» (1977, касові збори – $1093,65 млн.), а замикає трійку лідерів фільм «Звуки Музики» (1965, касові збори – $874,4 млн.). Безумовно, украй складно навчитися сприймати кіно не лише як розвагу, але і навчитися знатися на нім, навчитися цінувати те, чим захоплюються критики, це складна робота, яка багатьом здається безглуздою. Лише поверхневе знайомство з роботами таких великих класиків, як С. Ейзенштейг, А. Хичкок, І. Бергман, Ф. Феліні, А. Куросава, не може перевернути внутрішній світ глядача. Для розуміння таких шедеврів потрібно раніше підвищити рівень загальної культури. Розвиток культури – це ключ до рішення якщо не всіх, то майже всіх проблем будь-якого суспільства, адже ніж розвиненіша особа зокрема, тим більше розвинене суспільство в цілому. Кінематограф – універсальний засіб для підвищення рівня культури окремо взятого громадянина [5].
Український кінематограф, в умовах сьогодення, переживає не найкращі часи, але ми маємо декілька кіностудій і організацій, як мінімум, мають знімальні майданчики і проводять роботу над створенням гідних умов для знімального процесу.
Як вважають експерти, українському кіно гарантовано майбутнє при умовах правильного менеджменту, який вірогідно існує на більшості українських кіностудіях. Гарні перспективи і доволі непогану технічну оснащеність мають апаратно-технічні комплекси телекомпаній України. Тож український кінематограф ще буде підніматись, адже ми маємо багатий творчий потенціал, креативні ідеї та доволі не погану базу для створення кіно, необхідно лише вирішити декілька проблем стосовно фінансування та поширення наших фільмів не лише по Україні, але і за кордон.
Список використаних джерел:
1. Арістотель. Твори: В 4 т. – М., '1976.
2. Волков І. Ф. Творчі методи і художні системи. – М., 1989.
3. Рубіна Д. повісті //Камера наїжджає. – М.: ЄСКМО, 2007-257с.
4. Зубавіна І. Б. Кінематограф незалежної України: тенденції, фільми, постаті: [монографія] / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К. : Фенікс, 2007. — 296с.
5. Історія зарубіжного кіно (у 3 тт.). М., 1965–1981
6. Кіно: Енциклопедичний словник. М.: Радянська енциклопедія, 1987
7. Лебедєв Н.А. Почерки історії кіно СССР//Німе кіно: 1918 – 1934рр.
8. Левчук Л. Т. Західноєвропейська культура XIX ст. // Історія світової культури. – К., 1994.
9. Любомир Госейко. Історія українського кінематографа. 1896 — 1995 / Пер. із франц. — Київ, KINO-КОЛО, 2005. — 464 с.
10. Паркінсон Д. Кіно. М., 1996
11. Садуль Ж. Історія кіномистецтва від його зародження до наших днів М., 1957
12. Садуль Ж. Всезагальна історія кіно. М., 1958–1982, тт. 1–4, 6
13. http://atv.odessa.ua
14. www.bibliotekar.ru
15. http://ru.wikipedia.org
16. http://clubstudiofate.ucoz.ru
17. http://snimifilm.com
18. www.uhistory.ru
3
