Умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю згідно законодовства України про зайнятість

1. Тимчасова зайнятість як засіб пристосування підприємств до економічних змін.

2. Умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю згідно законодовства України про зайнятість.

Безробіття - це явище, коли частина економічно активного населення  є бездіяльною (не працює) через відсутність відповідної роботи.

Безробітними відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" визнаються працездатні  громадяни працездатного віку, які  через відсутність роботи не мають  заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані  у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, та готові приступити до підходящої роботи, а також інваліди, які не досягли пенсійного віку, які не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Соціальний захист громадян від безробіття є пріоритетним напрямом розвитку України у сфері державної  соціальної політики.

Соціальний захист від  безробіття здійснюється на основі Конституції  України, Основ законодавства України  про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Законів  України "Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  на випадок безробіття", "Про  зайнятість населення", інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у  сфері страхування на випадок  безробіття, норм міжнародних договорів  України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Правові, фінансові та організаційні  засади загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок  безробіття визначає Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок  безробіття".

Вказаним Законом визначаються види забезпечення та соціальні послуги.

Видами забезпечення є зокрема, допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності, допомога по частковому безробіттю.

Право на допомогу по безробіттю мають застраховані особи, визнані  у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців до початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески.

При цьому застрахованими особами є наймані працівники; особи, які виконують роботи (надають  послуги) згідно з цивільно-правовими  договорами; військовослужбовці Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ, інших  військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки  України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної спеціальної служби транспорту, особи рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, органів внутрішніх справ, органів  і підрозділів цивільного захисту, особи начальницького складу податкової міліції, а також особовий склад  воєнізованих аварійно-рятувальних  служб (формувань), створених відповідно до законодавства на постійній основі, крім військовослужбовців строкової  служби, а у випадках, передбачених цим Законом, інші особи (громадяни  України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним  договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття.

Допомога по безробіттю виплачується застрахованим диференційовано  залежно від страхового стажу.

Так, при наявності страхового стажу:

- до 2 років розмір допомоги по безробіттю становить 50 відсотків середньої заробітної плати;

- від 2 до 6 років - 55 відсотків;

- від 6 до 10 років - 60 відсотків;

- понад 10 років - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

- у перші 90 календарних днів безробіття у розмірі 100 відсотків встановленого розміру допомоги;

- протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків;

- у подальшому - 70 відсотків.

У разі, якщо страховий стаж переривався з поважних причин, за особою, яка протягом місяця після закінчення такої перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна, зберігається право на допомогу по безробіттю.

Такими поважними причинами  можуть бути, зокрема, навчання у професійно-технічних  та вищих навчальних закладах, клінічній  ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання; строкова військова служба; здійснення догляду  непрацюючою працездатною особою за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 18 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду та з інших причин.

Важливо зазначити, що Законом  України "Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачена також виплата допомоги по безробіттю незастрахованим особам.

Так, відповідно до статті 33 цього Закону особам, які шукають  роботу вперше, та іншим незастрахованим  особам, визнаним у встановленому  порядку безробітними, допомога по безробіттю встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом, і виплачується з 8-го дня після реєстрації особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Тривалість виплати допомоги по безробіттю таким особам не може перевищувати 180 календарних днів.

Варто зазначити, що виплата  допомоги по безробіттю може бути припинена  або відкладена, а тривалість її виплати - скорочена.

Так, відповідно до статті 31 цього ж Закону виплата допомоги по безробіттю припиняється, зокрема, у разі працевлаштування безробітного; поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва; проходження професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу; набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування; призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком; призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості тощо.

У разі проходження професійної  підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної  служби зайнятості виплата матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації припиняється, зокрема, з вищезазначених причин, а також у разі виключення із навчального закладу за неуспішність та порушення дисципліни; у разі призначення безробітній жінці допомоги по вагітності та пологах, допомоги по догляду безробітним за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Крім того, слід зазначити, що виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги може бути відкладена у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації на строк, що дорівнює періоду, протягом якого застрахованій особі відповідно до законів надається вихідна  допомога або інші виплати при  звільненні з підприємств, установ  і організацій або закінченні строку повноважень за виборною посадою, що забезпечують часткову або тимчасову  компенсацію втраченого заробітку.

Тривалість виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації скорочується на строк до 90 календарних  днів у разі:

- звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин або за угодою сторін (на 90 календарних днів);

- звільнення з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України (на 90 календарних днів).

Тривалість виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації може бути скорочена також у разі приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу (у тому числі  за межами України) або здійснення іншої  діяльності за винагороду в період одержання допомоги по безробіттю; порушення умов і строку реєстрації та перереєстрації як безробітного, а  також недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню; перереєстрації безробітного, який був знятий з  обліку за невідвідування державної  служби зайнятості більше 30 календарних  днів без поважних причин та не сприяв своєму працевлаштуванню; припинення без поважних причин професійної  підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної  служби зайнятості.

Виплата допомоги по безробіттю незастрахованим особам у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації припиняється, відкладається або її тривалість скорочується відповідно до статті 31 цього  Закону.

Допомога по безробіттю інвалідам  з числа незастрахованих осіб не призначається.

Стосовно виплати одноразової  допомоги по безробіттю необхідно зазначити, що така допомога виплачується одноразово для організації підприємницької  діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв’язку  з відсутністю на ринку праці  підходящої роботи. Така допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, якщо вони виявили бажання її отримати.

Також положеннями Закону України "Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачена виплата допомоги по частковому безробіттю.

Така допомога надається  застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок  вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв’язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру.

Право на таку допомогу мають  застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували початку простою, працювали не менше 26 календарних  тижнів і сплачували страхові внески та в яких ці простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу.

Проте, слід відмітити, що у  разі якщо простій носить сезонний характер або виникає виключно з  організаційно-виробничих причин, або  у разі можливості працевлаштування працівників на інших дільницях, у цехах, на підприємствах, допомога по частковому безробіттю не надається.

Допомога по частковому безробіттю працівнику встановлюється за кожну  годину простою із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу) встановленого  працівникові розряду і її розмір не може перевищувати прожиткового мінімуму, встановленого законом

Виплата зазначеної допомоги здійснюється підприємством за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, починаючи з першого дня простою, але тривалість її виплати не може перевищувати 180 календарних днів протягом року.

Необхідно зазначити, що суми матеріального забезпечення на випадок  безробіття, що належали безробітному відповідно до цього Закону і залишилися недоодержаними у зв’язку з його смертю, виплачуються непрацездатним особам, які перебували на утриманні  померлого або мали на день його смерті право на одержання від  нього утримання.

Такими непрацездатними  особами є: діти, які не досягли 18 років, учні та студенти (курсанти, слухачі, стажисти) очної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш  як до досягнення ними 23 років; один із батьків або дружина (чоловік) померлого  чи інший член сім’ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків померлого, які не досягли 8 років; неповнолітні діти, на утримання  яких померлий виплачував або був  зобов’язаний виплачувати аліменти.

Виплата здійснюється у разі, якщо звернення за належною до виплати  сумою матеріального забезпечення на випадок безробіття надійшло не пізніше 6 місяців після смерті безробітного.

Спори, що виникають із правовідносин  за Законом України "Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування на випадок безробіття", вирішуються в судовому порядку.

3. Шляхи інтеграції України в світовий ринок праці.

Інтеграція України в  світове господарство можлива різними, але водночас взаємопов’язаними шляхами:

1. через активну та ліберальну зовнішньоекономічну політику; за рахунок формування середовища, сприятливого для іноземного підприємництва й інвестування та транснаціоналізації високомонополізованих підприємств;
2. через укладання двосторонніх міждержавних економічних угод та участь у багатосторонніх міжурядових переговорах; за рахунок інтенсифікації східноєвропейських інтеграційних процесів та формування передумов інтеграції в західноєвропейські інтеграційні структури.

На процеси включення  України до сучасної системи світогосподарських зв’язків впливають конкретні внутрішньо- і зовнішньоекономічні фактори, що формуються в системі передумов, особливостей і шляхів інтеграції (рис. 2).

Передумови інтеграції

Особливості інтеграції

Шляхи інтеграції

Фактори інтеграції

Внутрішньоекономічні

Зовнішньоекономічні

Стан розвитку зовнішньоекономічних зв’язків

Стан розвитку національної економіки

Рис.2. Формування факторів інтеграції.

Серед внутрішньоекономічних факторів принциповим є перехід України до ринкової економіки, для чого потрібні розроблення і реалізація відповідної довгострокової програми. Така програма має, по-перше, враховувати сучасний соціально-економічний стан та особливості України; по-друге, бути адаптованою до еволюціонуючого зовнішнього середовища; по-третє, спиратися на досвід переходу до ринкових відносин інших постсоціалістичних країн.

Важливе значення має такий  довгостроковий фактор, як структурна перебудова національної економіки, орієнтована  на сучасні техніко-технологічні, економічні, екологічні і соціальні стандарти. Деформована структура національної економіки не відповідає критеріям суверенного розвитку України як з точки зору оптимальних пропозицій самозабезпечення та зовнішньоекономічної спеціалізації, так і з науково-технологічних, соціальних і особливо екологічних позицій.

Назвемо найважливіші негативні  характеристики структури економіки  України:

1. велика питома вага фізично та морально застарілої техніки в складі основних виробничих фондів (понад 60 %), що стала результатом переважання екстенсивних методів розвитку економіки, і насамперед її базових галузей;
2. диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни;
3. незбалансованість галузевої структури промисловості, її соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90 % формують важкі галузі; питома вага виробництва предметів споживання становить близько 30 %, тоді як у розвинутих країнах - 50-60 %).

Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані, без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації, може призвести  не лише до консервації, а й до посилення негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше й швидше виправити деформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:

• науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткості за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;
• підвищення рівні внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;
• формування умов для соціально орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого - завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансової макростабілізації.

За умов кризового стану  і наявності довгострокових негативних тенденцій у розвитку національної економіки України, а також з  урахування її виробничо-ресурсного потенціалу та ряду порівняльних переваг очевидною  є етапність у проведенні нової  економічної політики в цілому і  в реалізації пріоритетів структурної переорієнтації.

На першому етапі потрібно досягти фінансової макростабілізації, зупинити процес падіння виробництва і створити комплекс умов для виходу з кризового стану. Реальні можливості для країни поліпшити ситуацію і стати на шлях поступової стабілізації й виходу з кризи, виокремлюються в таких напрямах:

1. За роки державної  незалежності для України все  ще вкрай актуальним є розроблення  й оприлюднення концепції реформування  й розвитку економіки. Розвиток  держави не повинен грунтуватися  на різноманітних виступах вищих посадових осіб, які суперечать один одному і мають поточне кон’юнктурне, а не стратегічне загальноекономічне значення. Така концепція повинна мати чітко означені пріоритети, етапи й терміни реалізації, конкретні параметри й завдання, спиратися на національні, регіональні й геополітичні реалії, що склалися.

2. Негативним для  стабілізації соціально-економічного становища є неприйняття протягом тривалого часу бюджету на 97 та 98 р. Така ситуація сприймалася міжнародною економічною спільнотою як відверта образа та свідчить про кризу взаємовідносин гілок влади. Прийняття ж бюджету на 99 р. "вчасно" теж не дає підстав сподіватися на істотні поліпшення в цьому напрямку, тому що спочатку було видно, що такий бюджет є нереальним, і прийнят він був саме для очей міжнародних фінансових організацій.

Незрозумілість з проходження  пакета податкових законопроектів та дещо штучне поєднання його з бюджетом також не поліпшує сприйняття України  в світі. Доцільним є реформування податкової системи держави і зменшення податкового тиску. При цьому повинні вигравати не лише відчизняні товаровиробники, а й будь-які суб’єкти, що займаються підприємницькою діяльністю  в Україні в інтересах держави.

Водночас враховуючи значні недоліки в самій ідеології пакета податкових законопроектів, важливими  є пошуки можливостей подальшого реформування податкової системи і  на основі цього формування державного бюджету.

3. Докорінних змін потребує  структурна політика в Україні. Тут варто виділити два цільових блоки завдань.

Перший - це цілеспрямована діяльність, яка має своєю метою технологічну реконструкцію виробництва в державі, прискорений розвиток тих галузей, які є ключовими для динамізації НТП. Це інформаційні технології, генна та клітинна інженерія, промислове застосування напрацювань щодо технологічних процесів зварювання, термічного різання, високого тиску, плазмової обробки, створення принципово нових видів композитних та порошкових матеріалів, розробка нових видів металевих, керамічних матеріалів тощо.

Другий стосується проблеми формування суб’єктності виробничої діяльності в Україні в сучасних та доцільних формах. Йдеться про створення широкої мережі малих і середніх підприємств, які займалися б різноманітними видами діяльності з виробництва товарів та послуг, створюючи значну кількість робочих місць.

Для порівняння можна навести  приклад країн Європейського  союзу, де малі й середні підприємства (з кількістю працюючих до 500 чол.) становлять 95 % господарських організацій, забезпечуючи приблизно дві треті зайнятості. В Японії відповідні показники більш вражаючі: фірми, де працює до 300 чол., становлять 99,3% загальної чисельності. При цьому вони виробляють 68 % ВВП, забезпечуючи 4/5 робочих місць. У США так звані індивідуальні ділові підприємства (а їх понад 17 млн.) становлять 95 % робочих місць приватного сектору. Причому 80 % заново створюваних робочих місць припадає на фірми з персоналом до 100 штатних одиниць.

4. У рамках визначення  загальнонаціональних економічних  пріоритетів доцільним є створення конкурентоспроможних недержавних підприємницьких структур. Такі структури, що грунтуються на національному українському капіталі і мають форму ТНК, можуть розглядатися як суттєвий важіль виходу українських структур на зовнішні ринки, передовсім регіональні ринки. Виходячи з суті ТНК (поєднання іноземного капіталу з місцевою робочою силою), діяльність українських ТНК може в перспективі розглядатися як форма економічної експансії держави в країнах близького й далекого зарубіжжя.

На жаль, обмежений виключно монетарними цінностями світогляд, який було покладено в основу макроекономічної політики в Україні, зумовив несприятливий клімат для створення й виживання вітчизняних структур, що займаються підприємницькою діяльністю, особливо у виробництві. Але необхідними є не тільки такі зміни макроекономічної політики, які врахували б загальні цілі промислової політики, вимоги щодо поліпшення інвестиційних передумов тощо. Йдеться про заходи, принципово відмінні від тих, які призвели до появи великої кількості кримінальних структур, про виважені і нормативно чіткі кроки, які забезпечили б виробничі пріоритети, зокрема, за технологічними напрямами, про які вже йшлося.

Саме це постало б тим  важелем кардинального значення, який допоміг би спинити деструктивні кризові тенденції і зрушити  з місця спроможну до розвитку економічну систему, створити широку соціальну базу для ринкових умов.

5. Важливим напрямом стабілізації  економічної ситуації в Україні  є вирішення проблеми прав власності і вдосконалення процесу приватизації. Для цього пропонується запровадити дійовий механізм використання власності, що приватизується, виходячи з таких ознак власності, як володіння, розпорядження і користування. Доцільним є модифікація самого процесу приватизації з акцентом на відповідне наповнення, розпорядження й користування. Таке наповнення може грунтуватися на опрацюванні механізму передачі власності в користування і розпорядження. За умов, коли власність використовується ефективно і за призначенням протягом 5-ти років, її можливо повністю передати у володіння того, хто нею користується, в т.ч. за залишковою вартістю.

Цей напрям передбачає термінове  визначення підприємств, які належать до державних, казенних, а також таких, що можуть бути приватизованими безпосередньо, чи такі, що спочатку передаватимуться до розпорядження й користування.

6. Не втрачає актуальності  стимулювання інвестиційних процесів  за рахунок внутрішніх і зовнішніх  джерел. Причому досягнення рівня іноземних інвестицій в обсязі 1,4 млрд. дол. за перші 6 років незалежності - це відверто сумнівний рівень для країни, що територіально знаходиться в Європі і прагне бути справді "європейською державою". Крім цього, в Україні усе ще відсутня програма стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій з відповідними важелями й механізмами реалізації.

7. Необхідним є комплекс  заходів для подолання тіньової економіки держави. Це органічно поєднано з проблемами повернення капіталу, що "втік" за межі України, та легалізація тіньового обігу на національному рівні. Проблема подолання тіньової економіки виступає як важлива складова досягнення економічної безпеки держави.

8. Певної корекції потребують  відносини України з міжнародними  фінансово-кредитними установами. Така  співпраця має орієнтуватися  на максимальну гарантованість  національних інтересів України.  З огляду на міжнародну практику і враховуючи соціально-економічні і політичні наслідки програм міжнародних установ, необхідно активніше проводити національну економічну політику співпраці з такими установами з урахуванням національних особливостей, макроекономічної та фінансової ситуації.

На другому етапі можлива активізація економічного розвитку, орієнтована на формування кількісних та якісних позитивних тенденцій за рахунок динамічної научно-технічної та інвестиційної діяльності.

У відносно довгостроковій перспективі (третій етап) можливе створення стабільних умов для становлення і саморозвитку ефективної національної економіки, внутрішньо збалансованої та глибоко інтегрованої в структуру світового господарства.

Отже, необхідною передумовою  проведення ефективної інтеграційної  політики України є синхронізація  відповідних процесів із масштабами і темпами розвитку національної економіки під впливом внутрішньоекономічних факторів.

Дія зовнішньоекономічних факторів інтеграції обумовлена, з одного боку, станом розвитку форм зовнішньоекономічної діяльності, а з другого - середовищними умовами розвитку.

Зовнішньоторговельна діяльність України в останні роки зберігла негативні довгострокові структурні тенденції в експорті/імпорті  товарів і послуг, а саме:

1. переважно сировинна спрямованість експорту, перевалювання матеріаломісткого обладнання в експорті продукції машинобудування;
2. нераціональність товарної структури імпорту;
3. деформована географічна структура експорту та імпорту, аж до монопольної залежності від окремих країн;
4. вкрай нерівномірне розміщення експортного потенціалу України.

На зовнішню торговлю впливали й такі несприятливі фактори:

• неконкурентоспроможність більшості підприємств, товарів у якісно нових умовах зовнішньої торговлі;

• велика зовнішня заборгованість;
• недієва система митного контролю;

• нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності, у т.ч. інформаційної;

• кадрова незабезпеченість на всіх рівнях здійснення і регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Серед зовнішньоекономічних факторів інтеграції окремої уваги  заслуговують також ті, що впливають  на умови міжнародної міграції робочої  сили, становлення повноцінних валютних відносин.

Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитися  з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи із сучасних умов ефективного функціонування національної економіки (рис. 3).

Середньострокові інтеграційні пріоритети перебувають у полі двох різноспрямованих векторів. З одного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угруповуваннях країн з високим рівнем наднаціонального регулювання, зумовлене особливостями України як самостійного суб’єкта інтеграції. З другого, неможливість тривалого "позаінтеграційного" розвитку в регіоні, де масштаби і динаміку економічної інтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні) фактори (рис. 4).

У перспективі на найближчі 10-15 років ключове значення для  України матимуть економічні відносини  з країнами СНД. Інтеграційна політика стосовно країн СНД та Балтії має орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації в науково-технічній і виробничій сферах різних галузей економіки.