Управління демографічними процесами
ЗМІСТ
Вступ 3
1. Сучасна демографічна ситуація і здоров’я населення в Україні 5
2. Роль сім’ї та сімейних стосунків 10
3. Тенденції депопуляції на території України 13
Висновки 18
Список літератури 19
Вступ
Природною основою демографічного стану в Україні є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства..
Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення.
Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух.
Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.
Підвищення рівня життя населення в територіальному розрізі залежить від раціонального використання трудових ресурсів, що відображено і в затратах живої праці на виробництво відповідної продукції.
Для характеристики розміщення населення використовують поняття "розселення". Розселення є міським і сільським. Основними чинниками розселення, в тому числі його інтенсивності і напрямів, є соціально- економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні та демографічні.
Природні фактори позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.).
Територіальні особливості розселення, крім того, залежать від інтенсивності та напрямів постійних та маятникових переміщень населення.
Щодо темпів зростання населення
України, то вони надто повільні
через зниження природного приросту,
його механічну рухливість та
інтенсивний відплив осіб молодого
віку, що зумовлює деформацію
вікової структури працездатних.
У перспективі очікується зменшення
приросту трудових ресурсів,
що позначиться на розширеному
відтворенні і зумовить потребу
максимальної орієнтації на впровадження
трудозберігаючих технологій.
1. Сучасна демографічна ситуація
і здоров’я населення в Україні.
Українському суспільству ніколи не бути процвітаючим чи навіть стабільним, якщо його населення не матиме відповідних умов життя і не відчуватиме повної безпеки для реалізації нормальної демовідтворювальної поведінки, не буде бачити перспектив для існування й розвитку кожної сім’ї та особи.
До останнього часу проблеми безпеки досліджувалися переважно у військовій та політичній сферах й обмежувалися потенційними конфліктами між країнами та міжнародними загрозами. Однак результати модельних досліджень, проведених у ряді країн, свідчать, що внутрішня негативна соціально- демографічна ситуація, зокрема, той чи інший режим відтворення населення, кількісний та якісний його склад може стимулювати чи гальмувати виникнення й розвиток внутрішніх і зовнішніх конфліктів, бути каталізатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здійснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави навіть за стабільної міжнародної ситуації. Як свідчить досвід, проведення тієї чи іншої соціально-демографічної політики, зокрема щодо національних меншин, емігрантів та біженців, дозвіл чи заборона використання тих чи інших засобів планування сім’ї тощо можуть бути причиною приходу до влади або відставки урядів, слугувати показником розвитку демократії.
Отже, демографічний чинник є одним з визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування.
На жаль, нинішня соціально-економічна криза ускладнила демографічні процеси, призвела до помилок і проблем, які болюче позначаються на головному суб’єкті нинішніх перетворень - населенні.
Загальна характеристика демографічної ситуації. Проведений аналіз сучасної демографічної ситуації, а також її динаміки протягом останніх років свідчить про наявність в Україні поряд із соціально-економічними проблемами глибокої демографічної кризи, більш інертної та практично некерованої, негативні наслідки якої для подальшого розвитку країни важко передбачити.
Головною ознакою сучасної демографічної кризи є те, що в Україні відбуваютья негативні зміни не тільки у кількості, але й у якості населення. Під час обстеження стану здоров’я населення виявилося, що рівень загальної захворюваності в Україні - один із найвищих серед країн на теренах колишнього Радянського Союзу. Поширюються соціальні хвороби. Так, за рівнем захворюваності алкоголізмом і наркоманією Україна перебуває на 2- му місці серед зазначеної групи країн. Існує тенденція значного погіршення здоров’я нинішніх дітей і підлітків. Лише один з чотирьох-п’яти може вважатися цілком здоровим. Проблема поліпшення здоров’я населення сьогодні перетворилася у проблему його елементарного збереження.
На погіршення основ подальшого відтворення населення України вплинули також негативні зміни в його генофонді, що загрожують якісним виродженням українського народу. Цілеспрямоване винищення найосвіченішої, професійно підготовленої частини населення України, її інтелігенції, заможних селян під час політичних репресій і голодоморів 30-40-х років, величезні втрати працездатної частини населення під час другої світової війни, організовані переселення українців до Росії, Казахстану та інших республік колишнього СРСР, зрештою, нинішній відтік інтелекту за кордон, - все це завдало і продовжує завдавати багато в чому непоправної шкоди українській нації.
Техногенне і радіоактивне забруднення атмосфери, грунтів, водойм у більшості областей України спричиняє численні мутантні ушкодження генів, які можуть у майбутньому лавиноподібно поширюватись. Наслідком цього стане біологічно зумовлене зниження народжуваності, зростання потворності серед новонароджених, поширення спадкових хвороб і виявлення їхніх нових форм.
Якщо раніше для розвитку і збереження людського суспільства мусили виживати найбільш інтелектуально розвинені та вправні його члени, то нині у зв’язку з погіршенням соціального і природного середовища реальні можливості вижити і залишити після себе потомство зберігають переважно люди фізично здорові, що віддає пріоритет чинникові фізичного розвитку людини над розумовим.
Формування призовних контингентів. Негативним наслідком демографічних змін є звуження бази для формування призовних контингентів. Становлення і розвиток самостійної Української держави передбачає створення армії, здатної забезпечити її обороноздатність при раціональному використанні демографічного потенціалу країни. На жаль, сьогодні склалася така ситуація, коли чисельність сучасних Збройних Сил може визначатися не стільки воєнно- політичною обстановкою та військовою політикою держави, скільки обсягами наявних вікових контингентів населення країни.
Соціально-економічна перебудова суспільства в Україні спричинила гострі проблеми. Їхнє вирішення передбачає розробку науково обгрунтованої комплексної програми подолання демографічної кризи, яка б охоплювала не тільки питання простого відтворення населення, але й його розвитку у широкому соціальному контексті.
У першочерговому порядку необхідно розробити сучасну ідеологію демографічного розвитку України, що поєднувала б об"єктивний аналiз реалій з науково обгрунтованими цiлями та завданнями. У зв"язку з цим слід посилити наукові розробки в галузі демографічних та гендерних досліджень, їх фінансову підтримку, а також пропаганду відповідних наукових знань.
В умовах значного зниження народжуваності, зростання смертності та погіршення здоров"я необхідно докласти максимальних зусиль для збереження населення України. Це має бути основним змістом демографічних стратегій держави сьогодні.
При обмежених фінансових можливостях, а також занепаді системи соціального захисту основна увага і підтримка повинні бути спрямовані на вирішення проблем, що безпосередньо впливають на рівень захворюваності і смертності населення і, зокрема, дітей та жінок.
У зв"язку з цим необхідно реформувати систему охорони здоров"я, на якій негативно позначилися зміни соціально-економічних умов, а також збільшити асигнування на розвиток цієї сфери. Тим більше, що в умовах стрімкого старіння населення потреба в коштах на охорону здоров"я та соціальне забезпечення осіб похилого віку постійно зростає.
Питання пропаганди засобами масової інформації здорового способу життя повинно розглядатися як одна з головних цілей стратегії зміцнення здоров"я та продовження повноцінного життя і включати такі аспекти:
- передача знань щодо профілактики захворювань та піклування про здоров"я як населення в цілому, так і конкретних груп ризику, наприклад підлітків;
- засвоєння та застосування знань відповідними адресатами з тим, щоб домогтися змін у поведінці людей, що зловживають курінням, алкоголем та наркотиками;
- розвиток різних форм піклування про власне здоров"я.
В умовах, коли жінки становлять більшість серед тих, хто звільняється з виробництва, і меншість серед працевлаштованих, необхідно на практиці забезпечувати їхнє право на працю у поєднанні з виконанням материнської функції. Йдеться, по-перше, про профілактичні заходи, спрямовані на раціоналізацію праці жінок, які здійснюються на державному рівні і мають довготривалий характер. По-друге, про активну політику на ринку праці, спрямовану на зменшення безробіття серед жінок, більш повне урахування їхнього професійно-кваліфікаційного складу, надання можливостей перепідготовки і працевлаштування в конкретних умовах.
Населення має бути соціально захищеним, а специфічна демографічна політика повинна підсилюватися заходами держави щодо виходу з економічної кризи. Проте суверенність особи несумісна з соціальним, а тим більше державним патерналізмом, котрим була пройнята демографічна політика в колишньому СРСР. Держава повинна забезпечувати соціальний захист своїх громадян, але не перетворювати їх на утриманців. Найвища мета такої політики - домогтися, щоб якомога менша частина населення залежала від суспільної благодійності.
Це у свою чергу передбачає удосконалення умов реалізації трудового та духовного потенціалів населення, його ефективне включення в суспільний поділ праці, нарощування зусиль щодо примноження суспільного добробуту. Цьому можуть слугувати заходи щодо забезпечення зайнятості населення - створення нових робочих місць, навчання та перекваліфікація працездатних, особливо в тих галузях суспільного виробництва, де очікується найбільше безробіття.
2. Роль сімї та сімейних стосунків
Сім'я відіграє велику роль у сучасному суспільстві. Вона є первинною клітиною соціальних груп, класів, які утворюють соціальну структуру будь-якої країни. Життя більшості людей так чи інакше пов'язане з сім'єю — своєрідним мікросвітом, де сплітаються складні економічні, політичні, психологічні, ідеологічні, фізіологічні та інші соціальні проблеми. Будучи залежним від економічного становища країни, від політики, рівня культури, сімейне життя впливає на стан національної економіки, політичні події тощо. Вивчення сім'ї, шлюбу має глибоке практичнее значення, воно є важливою передумовою розуміння багатьох процесів, які відбуваються у суспільстві. Сім'ю можна розглядати, по-перше, як історично конкретну систему взаємин між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми і, по-друге, як малу соціальну групу, члени якої поєднані шлюбними, родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю та соціальною необхідністю, обумовленою потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення. Сім'я як соціальний інститут виконує певні соціальні функції.
На сучасному етапі виділяють такі основні функції сім'ї: репродуктивну, виховну, економічну і побутову, первинного соціального контролю, духовно-емоційну, організації та проведення дозвілля, сексуальну.
Репродуктивна функція сім'ї полягає у забезпеченні біологічного відтворення суспільства і задоволенні потреби в дітях. Виховна — в соціалізації молодого покоління, втриманні культурної безперервності суспільства, задоволенні потреб у батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях. Економічна і побутова дають змогу підтримувати фізичне здоров'я членів суспільства, економічно утримувати неповнолітніх і непрацездатних, доглядати дітей, надавати й отримувати господарчо- побутові послуги. Важливою функцією сім'ї є первинний соціальний контроль. Адже сім'я здійснює первинну моральну регламентацію поведінки людини в різних сферах життєдіяльності, а також відповідальності й зобов'язань у стосунках між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, старшим і середнім поколіннями, формує і підтримує правові санкції за неналежну поведінку і порушення моральних взаємин між членами сім'ї. Духовно-емоційна функція забезпечує розвиток особистісних якостей членів сім'ї, сприяє їх духовному взаємозбагаченню, здійснює емоційну стабілізацію індивідів і їх психологічну терапію, психологічний захист, надає емоційну підтримку. Функція, пов'язана з організацією дозвілля, забезпечує спільний відпочинок і одночасно виконує соціальний контроль у цій сфері. Важливою є сексуальна функція сім'ї, її суспільна роль полягає у реалізації сексуального контролю щодо особи, індивідуальна — у задоволенні сексуальних потреб людини.
Як малу соціальну групу сім'ю розглядають тоді, коли дослідженню піддаються стосунки між індивідами, які становлять сім'ю. Такий підхід дає змогу встановити мотиви і причини розлучень, динаміку подружніх стосунків, характер взаємин між батьками і дітьми. Але, акцентуючи увагу на проблемах міжособистісної взаємодії, не можна абстрагуватись від того, що вони тісно пов'язані з існуючими в суспільстві нормами, цінностями і зразками поведінки. Групова поведінка залежить від економічних, соціокультурних умов життєдіяльності групи. Особливості сучасної демографічної ситуації в українському суспільстві (насамперед низький рівень народжуваності, перевищення кількості померлих над народженими) вимагають аналізу концептуальних засад щодо планування сім'ї як соціального явища і створення науково обґрунтованої концепції, яка б могла стати теоретичною базою для вироблення й реалізації суспільних заходів у забезпеченні права особи, сім'ї на вільний і відповідальний вибір кількості дітей і часу їх народження.
Середня кількість працюючих членів сім'ї зменшується, а утриманців збільшується; на одного працюючого припадає в середньому 1,2 непрацюючих, в селах - 1,7. Зростає частка членів сімей, які отримують пенсії, соціальні допомоги на дітей і дотації; в середньому вона сягає 1/4, у жінок -І/З. Проте, якщо взятии до уваги надзвичайно низький рівень цих виплат, вони малоефективні і суттєво не поліпшують становища дітей у малозабезпечених сім'ях. Тому посилюється залежність забезпеченості сімей від кількості працюючих.
Здоров'я значною мірою залежить від забезпеченості житлом. Наявного житла недостатньо, більшість квартир перенаселені та потребують ремонту чи реконструкції. Забезпечення громадян комунальними послугами переважно незадовільне, особливо в селах. Нестача житла, особливо у молодих сімей, стала ще більш відчутною у зв'язку з необхідністю переселення людей з територій, що постраждали від аварії на Чорнобильській атомній електростанції, а також забезпечення житлом корінних жителів, що повертаються в Україну із колишніх республік Радянського Союзу, сімей військовослужбовців, демобілізованих у запас та виведених з країн Східної Європи. В результаті мешкає у гуртожитках чи тимчасово орендує квартиру 13% населення, або кожна сьома сім'я.
Умови життя позначаються на репродуктивних рішеннях сімей. Все більше сімей обирають бездітність або відкладають народження дітей. Реалізація бажаних орієнтацій на сім'ю тієї чи іншої величини знаходиться у прямій залежності від житлових умов. Показники середньої бажаної і фактичної кількості дітей значно менші у тих (переважно міських) сімей, які не мають окремого житла і мешкають в одній кімнаті у гуртожитку чи у квартирі батьків.
Сааме ці молоді подружжя частіше відкладають народження дітей "до кращих часів". Отже, шанс мати не тільки двоє-троє дітей, а навіть лише одну дитину в умовах економічних труднощів значно зменшується. Несприятлива дітородна ситуація посилюється поширенням розлучень, самотності, невпорядкованих статевих стосунків, абортів. Це негативно позначається на загальному і генеративному здоров'ї жінок.
3. Тенденції депопуляції на
Скорочення населення в Україні буде продовжуватися і зростати не буде за жодних умов, оскільки потенціал демографічного зростання в країні вичерпаний. Про це Украинская служба BBC повідомила заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова. «Ми розробляли прогнози до 2025, 2050, 2075 років, і скорочення населення буде продовжуватися. На жаль, потенціал демографічного зростання в Україні вичерпаний, і вичерпування почалося в 60-х роках», - наголосила заступник директора Інституту демографії, додавши, що на 2050 рік населення в Україні становитиме близько 35 мільйонів. Лібанова визначила сучасну демографічну ситуацію в Україні як глибоку демографічну кризу. «Питання не в тому, що зменшується кількість населення. Питання в тому, що не збільшується середня тривалість життя, стрімко збільшується демографічне навантаження, тобто співвідношення старших вікових груп та працездатного населення», - зазначила вона. «Питання в тому, що погіршується якісний склад населення, тому що найбільш освічені, найбільш підприємливі, найбільш активні їдуть працювати за кордон», - додала вона.
На думку Лібанової, проблемою для України є і трудова міграція, що становить щорічно близько трьох мільйонів осіб. «Ми можемо розраховувати тільки на приплив населення ззовні, але якщо наші поїдуть працювати до Польщі, до Європи, то до нас відповідно поїдуть представники тих країн, де рівень життя нижчий за український. Тобто це не будуть слов’янські нації, і це означає культурологічне й етнічне розмивання українського населення», - сказала Лібанова.
Незважаючи на значні зусилля, яких докладають керівництво держави, медична спільнота, демографічна ситуація і стан здоров'я населення, на жаль, залишаються складними, оскільки такі показники мають певну інертність. Як і раніше, спостерігається високий рівень смертності та низький - народжуваності, що зумовлює від'ємний приріст населення (-7,6 на 1 тис. населення). Чисельність громадян України внаслідок депопуляції зменшується щороку більш як на 350 тис.
Процес європейської інтеграції, до якого активно долучилась Україна, детермінує зростання значущості гуманітарної сфери, високих інформаційних технологій, постіндустріальних принципів суспільного розвитку, інтелектуального капіталу, соціальних економічного прогресу. Найважливішою передумовою успішності євроінтеграції нашої країни є паритетність щодо інших європейських країн її демографічного потенціалу – сукупності наявних і латентних якостей-імпульсів населення до самовідтворення в конкретно-історичній цілісності.
Попри те, що за величиною
території Україну можна
Головною демографічною проблемою Євросоюзу експерти визначають старіння населення. В Україні рівень демографічного старіння (14,75% осіб віком 65+) нині відповідає тому показнику, який фіксувався в країнах Євросоюзу на початку 90-х років. Але з огляду на те, що в нашій країні триває демографічна криза, зокрема відбувається стагнація критично низького рівня народжуваності, слід очікувати швидкого подолання дистанції, що утворилась.
Особливо важливим індикатором перспектив демографічного і соціального розвитку країни є динаміка та структура демографічного навантаження. У 2000 р. в Україні на 100 осіб працездатного віку припадало 44,6 непрацездатних. Тож за обсягом демографічного навантаження наша країна, здавалося б, виглядала привабливіше порівняно з ЄС, де, починаючи з середини 80-х рр., спостерігається усталення зазначеного показника на рівні 49 непрацездатних на 100 працездатних. Але в Україні відбувається швидке зниження демографічного навантаження, що є парадоксом сучасної структури населення нашої країни. В умовах депопуляції розгортання подібних тенденцій означає втрату потенціалу відтворення населення і звуження перспектив його подальшого зростання.
Нинішня структура демографічного навантаження в Україні виглядає дещо краще, ніж у країнах Євросоюзу: у 2006 р. У нашій країні на 100 осіб віком 15-64 роки припадало 26 дітей і 20 людей у літах, тоді як у ЄС відповідно 25 та 24. Але, зважаючи на сучасні тенденції зміни демографічної структури, такий стан утримається недовго.
На збереження чисельності населення як головної складової демографічного потенціалу країни прямо або опосередковано спрямовані зусилля будь-якої держави. Як показує досвід Західної Європи, ефективним засобом запобігання депопуляції, пов'язаної з неухильним зниженням народжуваності, є залучення значної кількості мігрантів. Таким чином можна не тільки зберегти чисельність населення, а й поліпшити режим його відтворення. Істотне зниження приросту населення на початку 80-х років стало поштовхом для ініціації державами Євросоюзу активної міграційної політики. В результаті тільки за рахунок механічного руху населення його загальний приріст збільшився з 2,1 особи на 1000 на початку 80-х років до 4,3 - на початку 90-х.
В Україні для реалізації політики стримання депопуляції шляхом заохочення імміграції є необхідні історико-географічні передумови. З одного боку, низька щільність населення обумовлює високу міграційну "ємність" українських територій. З другого боку, певною гарантією резистентності українського населення до ксенофобії є його багатонаціональність, що склалася історично. Однак тут не слід нехтувати міграційними традиціями, які протягом кількох століть формували сучасну етнічну палітру української людності. На величину часток окремих етнічних спільнот в Україні в різні часи впливали зовнішні міграційні рухи, а саме: імміграційні рухи росіян (кінець ХІХ-го - ХХ ст.), поляків та євреїв (ХV – ХVIIІ ст.ст.), німців (друга половина ХVIIІ-го - перша половина ХІХ ст.), кримських татар (кінець ХХ ст.); еміграційні рухи українців (ХVII - XX ст.ст.), кримських татар (друга половина ХVIIІ-го - середина ХХ ст.), поляків, євреїв і німців (ХХ ст.).
Отже, з огляду на паритетність культурно-етнічних та соціально-економічних якостей названих етносів стосовно корінної національності найсприятливіше для України було б залучення іммігрантів саме цих етнічних груп. Однак означені вище якості формують підвищені вимоги мігрантів названих національностей до економічного і культурно-етнічного середовища країни дестинації, які Україна наразі задовольнити не може.
Така низька оплата праці й відповідний рівень життя задовольняє лише менш вибагливих іммігрантів - переважно зі східно- та південно-азійських країн. Здебільшого це представники етнічних груп, з якими Україна не має традиційних національних зв'язків. Великим за обсягом був в'їзд в Україну громадян Індії, Південно-Африканської Республіки, Тайваню, Лівану. Характерною рисою сучасної імміграції в Україну є її хаотичність, нерегульованість, а отже, наявність певної деструктивної складової. Сьогодні спостерігається швидкий наплив до країни непродуктивного, орієнтованого винятково на споживання некорінного населення, вихідців із професійного військового середовища збройних сил колишнього СРСР, цивільних пенсіонерів, біженців з інших регіонів СНД, а також представників багатосімейних кланів Кавказу, Центральної Азії та Близького Сходу. Необхідність економічного забезпечення функціонування цих верств населення лягає додатковим тягарем на відтворюваний у межах України валовий внутрішній продукт, зменшуючи його частку, яка утворюється продуктивним населенням республіки, обтяжуючи й без того невисокий життєвий рівень трудящих. Отже, продуктивне використання міграції як засобу накопичення демографічного потенціалу України залишається справою майбутнього. Середовищем, яке безпосередньо регулює процес відтворення демографічного потенціалу на мікрорівні, є сім'я, або в сучасній демографічній статистиці - домогосподарство. Слід відзначити, що формування і розмір домогосподарства безпосередньо залежить від можливості вільного вибору, а отже, доступності необхідного житлового осередку. З огляду на це в Україні реальна картина щодо величини та структури домогосподарств, зокрема в міських поселеннях, наразі деформується. Причини подібного явища - жорсткий дефіцит доступного житла (на кінець 2005 р. Кількість одинаків та сімей, які очікували на муніципальне житло, становила 1533 тис.); повільне будівництво нового та низька якість існуючого житлового фонду; високий рівень замортизованих житлових приміщень, їх обмеженість за розміром і кількістю.
Виходячи з викладеного, слід зазначити, що за станом демографічного потенціалу та рівнем демографічного розвою Україна суттєво відстає від країн ЄС. У той же час стихійне сприйняття західноєвропейських стандартів розвитку населення в умовах складної соціально-економічної ситуації може обернутися для України втратою не тільки демографічної моці, а й національно-демографічної ідентичності. Тому виконання умов вступу нашої держави до європейської спільноти має супроводжуватись детальною демографічною експертизою та розробкою засобів демополітичного пом'якшення запланованих заходів. Подібні кроки забезпечать, з одного боку, поступове просування України шляхом європейського вибору, а з другого - збереження потенціалу розвитку українського населення як конкретно-історичної сутності.
Список літератури
1. Дмитренко Г.А. Мотивация и оценка персонала
2. Дорошенко Л.С. Управление трудовыми ресурсами
3. Жилка Н., Іркіна Т., Стешенко В. - Стан репродуктивного здоров'я в Україні (медико-демографічний огляд). - К.: МОЗУ, НАН: Інститут економіки, 2005
4. Звіт про людський розвиток в Україні 2004. Спеціальне видання. Україна та ВІЛ/СНІД: час діяти. - К., 2004
5. Лехан В., Лакіза-Сачук Н., Войцеховський В. та ін., Стратегічні напрямки розвитку охорони здоров'я в Україні/Під заг. ред. В. Лехан. - К.: Сфера, 2004
6. Лехан В., Система охорони здоров'я в Україні: підсумки, проблеми, перспективи. - К.: Сфера, 2002
7. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість
8. Пирожков В.М. Трудовой потенциал в демографическом измерении
9. Пирожков С.І. Демографічний фактор у глобальній стратегії розвитку України // Демографія та соціальна економіка. 2004. №1.
10. Про становище сімей в Україні: Доповідь за підсумками 1999 року. - К.: Український інститут соціальних досліджень, 2004
11. Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2005 р.
12. Стешенко В. С. Народжуваність // Населення України-2002. Щорічна аналітична доповідь. Київ: ІДСД НАНУ, 2005. С. 47-72.
13. Хомра О.У. Нелегальна міграція в Україні: ситуація, оцінки наслідків, перспективи // Розвиток демократії в Україні. Матеріали 2-ї конференції Українсько-канадського проекту "Демократична освіта", 2004.
14. Чирков О. Зовнішня міграція - головна причина наявності етнічно неукраїнської людності в сучасній Україні // газ. "Дзеркало тижня", № 3 (378), 26 січн. 2004 р.
