Управління валютним ризиком у комерційному банку
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Дніпропетровська державна фінансова академія
ФІНАНСОВИЙ факультет
КАФЕДРА ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
ТА БАНКІВСЬКОЇ
СПРАВИ
ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА
з дисципліни Міжнародні розрахунки і валютні операції
на тему: «Управління валютним ризиком у комерційному банку»
Виконала: студентка
групи ФК-10-5
Чернова І.Л.
Перевірила:
викладач
кафедри фінансів підприємств та банківської справи Сербіна О. Г.
Дніпропетровськ-2013
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ
ВАЛЮТНИМ РИЗИКОМ БАНКУ……………………………………………………………….
- Поняття валютного ризику та характеристика чинників………………..4
- Основи управління валютними ризиками………………………………...5
- Методи управління валютним ризиком…………………………………..7
РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНИМ РИЗИКОМ В АТ «ОЩАДБАНК»………………………………………………12
2.1 Оцінка схильності АТ «Ощадбанк» до валютного ризику………………12
2.2 Характеристика стратегій
і методів управління валютним ризиком
в банку…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОДАЛЬШОГО УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНИМ РИЗИКОМ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ……………………….19
ВИСНОВОК…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….23
ВСТУП
Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті та в банківських металах, пов'язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв'язку з використанням різних валют і банківських металів під час проведення банківських операцій.
Актуальність роботи обумовлена тим, що однією з передумов успішного функціонування будь-якої фінансово-кредитної установи є її спроможність керувати у певних макроекономічних умовах власними ризиками. В країнах з перехідною економікою, яким здебільшого притаманна нестабільність макроекономічної ситуації та висока волатильність (мінливість) параметрів фінансового ринку, менеджмент ринкових ризиків набуває особливого значення.
Валютні ризики є частиною комерційних ризиків, яким піддані учасники міжнародних економічних відносин. Валютні ризики це небезпека валютних втрат у результаті зміни курсу валюти ціни (позики) стосовно валюти платежу в період між підписанням чи контракту кредитної угоди і здійсненням платежу. В основі валютного ризику лежить зміна реальної вартості грошового зобов'язання в зазначений період. Валютному ризику піддаються обидві боки-учасники угоди.
Метою роботи є обґрунтування необхідності використання банками України в практичній роботі розроблених і досліджених методик оцінки валютних ризиків та встановлення і контролю лімітів відкритої валютної позиції і операційних лімітів, у тому числі на проведення операцій з похідними фінансовими інструментами, а також при визначенні розміру капіталу, що необхідний для покриття валютного ризику.
Об’єктом дослідження є управляння валютними ризиками банку
Предметом дослідження є специфіка управляння валютним ризиком на прикладі АТ «Ощадбанк».
Валютний ризик належить до категорії ринкового ризику. Під валютним ризиком розуміють можливість одержання банком грошових збитків або зменшення вартості його капіталу внаслідок несприятливих змін валютних курсів між моментом придбання і моментом продажу позицій у валюті. З економічної точки зору валютний ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНИМ РИЗИКОМ БАНКУ
- Поняття валютного ризику та характеристика чинників
Проблема валютного ризику в економічній теорії та практиці вперше постала наприкінці 70-х років XX століття, після підписання країнами — членами Міжнародного валютного фонду Ямайської угоди (Кінгстон, Ямайка, 1976 р.), відповідно до якої було офіційно визнано демонетизацію золота, скасовано його офіційну ціну і золотий паритет, введено міжнародну розрахункову одиницю СДР (спеціальні права запозичення), яка мала стати основою визначення валютних курсів національних валют, і введено режим вільного курсоутворення на базі «плаваючих» валютних курсів — флоатинг.
Найбільшої гостроти проблема валютного ризику набула у 80-х рр. і залишається актуальною на перспективу. Це пов'язано з різким зростанням обсягів міжнародних торговельних і фінансових операцій, непрогнозованими коливаннями валютних курсів, зростанням обсягів валютних спекуляцій, що спричиняє різке збільшення залежності кінцевих фінансових результатів діяльності підприємств і фінансово-кредитних установ від валютного ризику.
Під валютним ризиком розуміють можливість грошових утрат суб'єктів валютного ринку через коливання валютних курсів. Під суто економічним кутом зору такий ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами.
З погляду практики виникнення валютного ризику пов'язано зі станом валютної позиції, тобто співвідношенням між вимогами й зобов'язаннями щодо іноземної валюти. У разі закритої валютної позиції, тобто коли вимоги й зобов'язання збігаються, ризик зведено до мінімуму. Коли ж валютна позиція відкрита, суми вимог і зобов'язань не збігаються, через що й виникає валютний ризик. У такому разі банкові доведеться в майбутньому купувати валюту за новим курсом і продавати за старим. Якщо за відкритої валютної позиції сума валютних зобов'язань банку перевищує суму вимог, то це буде коротка валютна позиція, якщо ж навпаки, — довга. Збитки виникають тоді, коли доводиться відповідно до раніше укладеної угоди продавати валюту за курсом, нижчим від поточного, а купувати (прийняти раніше куплену валюту) за курсом, вищим від нього.
Головним чинником валютних ризиків є коротко- та довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту й пропозиції валюти на національних і міжнародних валютних ринках. У довгостроковому періоді визначальну роль відіграє загальний економічний стан країни, рівень виробництва, збалансованість основних макроекономічних пропорцій, обсяги зовнішньої торгівлі тощо, а в короткостроковому — збалансованість окремих ринків і загальний стан ринкового й конкурентного середовища. Коливання кількісних показників окремих чинників та їх певне співвідношення відіграють вирішальну роль у змінах валютних курсів, а тому можуть мати суттєвий вплив на характер виникнення і рівень валютного ризику.
Серед довгострокових чинників коливань валютних курсів передусім необхідно виокремити такі:
- загальна економічна ситуація в країні;
- політична ситуація;
- рівень відсоткових ставок;
- рівень інфляції;
- стан платіжного балансу;
- система валютного регулювання та ін.
Короткострокові зміни валютних курсів є наслідком постійних щоденних коливань, зумовлених частою зміною попиту і пропозиції на ту чи ту валюту. Оскільки обсяги зовнішньоекономічних операцій, у тому числі й торговельних, постійно зростають, а світовий валютний ринок функціонує цілодобово, такі тимчасові коливання є неминучими, що стає постійним джерелом валютного ризику. Крім того, підприємства та банки, що працюють на валютному ринку, можуть потерпати і від цілеспрямованих валютних спекуляцій, досвід яких має вже й Україна. Тому визначення характеру і розмірів валютних ризиків і запобігання їм стає однією з досить актуальних проблем здійснення експортно-імпортних операцій та міжнародних фінансових розрахунків.
1.2 Основи управління валютними ризиками
Управління валютним ризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінку можливих наслідків та вибір методів страхування. Оцінка ризику передбачає визначення тривалості періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, та обсягу збитків за відповідними зобов'язаннями, що можуть виникнути в майбутньому. Тому передбачення валютних ризиків посідає чільне місце у стратегії планування діяльності підприємства чи фінансово-кредитної установи і є запорукою підвищення ефективності їхньої основної діяльності. Управління валютним ризиком базується на виборі відповідної стратегії менеджменту ризику, що містить у собі такі основні елементи:
— використання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків;
— контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю;
— страхування валютного ризику в разі не можливості його уникнення.
Відповідно до цих елементів ми можемо спостерігати різні варіанти вибору стратегії: від нейтрального ставлення до ризику, коли фінансові менеджери через незначні розміри можливих збитків не беруть ці ризики до уваги, до повного контролю і страхування всіх можливих валютних ризиків і валютних збитків. Тому запобігання валютним ризикам завдяки використанню певних методів страхування можна вважати головним елементом стратегії менеджменту валютних ризиків.
У світовій практиці страхування валютних ризиків називають хеджуванням (hedging). Головна мета використання відповідних методів хеджування полягає в тому, щоб здійснити валютно-обмінні операції своєчасно — що до того як відбудеться небажана зміна курсів, або ж компенсувати збитки від такої зміни за рахунок паралельних операцій з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку.
Нині існує ціла низка досить ефективних методів страхування валютних ризиків, що можуть бути використані різними суб'єктами валютного ринку залежно від конкретних умов і завдань їхньої діяльності. Під цими методами розуміють певні фінансові операції, що дозволяють повністю або частково уникнути ризику збитків, що виникають через зміну валютних курсів, або ж отримати прибуток, джерелом якого є ця зміна. Під кутом зору проведення відповідних операцій сутність страхування як фінансово-бухгалтерського методу полягає в тому, щоб уникнути двох видів відкритих позицій в іноземній валюті, — довгих, тобто володіння довгостроковими активами в іноземній валюті, і коротких, тобто володіння іноземною валютою в значно більших обсягах, ніж це необхідно для вирішення короткострокових завдань, пов'язаних із відповідним видом діяльності. За умови уникнення цих відкритих позицій зміна валютних курсів не призведе до суттєвих змін вартості власного капіталу.
Через недостатню розвиненість фінансово-кредитної та банківської систем, відсутність ринкової інфраструктури, недосконалість вітчизняного законодавства для українських підприємців та банків спектр методів страхування поки що обмежений, і головними серед них є: правильний вибір валюти розрахунків, регулювання валютної позиції, валютні застереження, конверсійні та арбітражні операцій. Але слід зазначити, що з плином часу коло використовуваних методів розширюється. Останнім часом набуло поширення використання на вітчизняному фінансовому ринку опціонів, фінансових ф'ючерсів, лізингових угод тощо
У практичній діяльності вітчизняних підприємств найбільш поширено використання валютних застережень, своєрідну форму яких ми спостерігаємо дуже часто у вигляді визначення, всупереч законодавству, ціни товарів в умовних одиницях, що практично означає встановлення її в доларах США чи Євро.
Валютне застереження — це умова, за якої сума платежу повинна переглядатися в тій же пропорції, що й зміна курсу валюти платежу відносно валюти застереження. Валютне застереження рівного ризику підвищує стелю коливань валютних курсів, а тому й період розрахунків може бути тривалішим. Розрізняють застереження прямі, опосередковані, мультивалютні.
Пряме валютне застереження застосовується в тому разі, коли валюта ціни й валюта платежу збігаються, але сума платежу, обумовлена в контракті, залежить від зміни курсу валюти розрахунків щодо іншої, стабільнішої валюти, так званої валюти застереження.
Опосередковане валютне застереження застосовується в тому разі, коли ціна товару (контракту) зафіксована в стійкій найбільш поширеній у міжнародних розрахунках валюті (долар, євро, фунт), а платіж здійснюється в іншій валюті, зазвичай — у національній.
Мультивалютні застереження базуються на корекції суми платежу пропорційно зміні курсу валюти платежу, але не до однієї валюти, а до певним чином підібраного «кошика» валют, курс яких розраховується за певною методикою як середньозважена величина: наприклад, на основі середньоарифметичного відсотка відхилень курсів кожної з валют «кошика» від базового рівня або на основі зміни розрахункового середньоарифметичного курсу визначеного заздалегідь набору валют.
Використання широкого спектра методів самострахування дозволяє уникнути можливих утрат від валютних спекуляцій та організувати дієву систему менеджменту валютного ризику на конкретному підприємстві.
1.3 Методи управління валютним ризиком
Кожний суб'єкт керування обирає конкретний спосіб управління валютними ризиками залежно від специфіки своєї діяльності, обраної маркетингової стратегії. Більшість з них проводить селективне управління валютним ризиком, тобто страхування лише неприйнятних ризиків і врахування конкретних ситуацій. Переважно використовують так звані внутрішні та зовнішні методи управління рівнем валютних ризиків.
Внутрішні методи управління валютним ризиком являють собою, міри по запобіганню виникненню валютного ризику, тобто засоби превентивного характеру. До внутрішніх належать такі методи, як прискорення та (або) уповільнення платежів не лише для іноземних партнерів, а й у межах країни; вибір валюти для кожної конкретної товарної чи фінансової операції.
Серед найбільш часто використовуваних “внутрішніх” методів управління валютним ризиком слід перш за все відмітити прискорення і уповільнення плетежів в іноземній валюті як в по відношенню зовнішніх партнерів ТНК, так і в середині монополістичної групи (так названі операції “лідз енд легз”). Змінюючи режим платежів між материнською і дочірними компаніями, можна добитись суттєвого зниження ризику.
Ще більш важливим і відносно довгостроковим “внутрішнім” методом управління валютним ризиком є правильний вибір валюти відфактурування товарної операції. Оптимальний варіант – використання національної валюти, так як ризик в цьому випадку повністю зникає. Але на практиці добитись цього досить складно. Наприклад, в США в національній валюті відфактуровується 98% експорту і 85% імпорту, в Японії – 29 і 3, в Великобританії – 76 і 30%.
Корпорації в цілях внутрішньофірмового планування віддають перевагу використанню стабільної валюти, хоча дане питання тісно пов’язане з вибором країни постачальника або покупця, з тим, в якій ролі виступає корпорація (продавцем або покупцем). В довгостроковому плані захист від валютного ризику тісно пов’язаний з активною цільовою політикою корпорації, зокрема з можливістю включення валютного ризику або вартості страхування в ціни товарів що реалізуються. З іншого боку, падіння зовнішньої конкурентоспроможності товарів із-за підвищення курсу національної валюти може поставити вимогу зниження цін, а в кінцевому випадку і витрат виробництва. Такий метод управління валютним ризиком зачіпає різноманітні сторони виробничої і побутової діяльності корпорації.
Продовжують використовуватись різні види застережень в якості засобу захисту від коливань курсів. Наприклад, може обумовлюватись автоматична зміна ціни товару при зміні на якусь фіксовану величину валютного курсу або його середньозваженого індексу. Зрозуміло, що такий метод вигідний тільки одній стороні угоди і інша сторона відказується включати в контракт умови про застереження. Тому значення застережень як методу управління валютним ризиком поступово зменшується.
Велике значення має вдосконалення системи управління ліквідністю корпорацій. Чіткий облік, планування і прогнозування грошових потоків, послідовне скорочення ризикових періодів і сум під ризиком, підвищення ефективності і відповідальності управлінського апарату, оптимізація процесу прийняття рішень дозволяють суттєво знизити ризик валютних втрат.
Зовнішні методи управління валютними ризиками здебільшого є банківськими, оскільки ґрунтуються на різноманітних інструментах банківської діяльності. З метою зменшення валютних ризиків банківськими методами найчастіше використовують такі валютні операції, як форвардні, ф'ючерсні, опційні, хеджування (страхування валютних ризиків) тощо. На наш погляд, певний інтерес становить форфетування (ризик форфетування). Під час цієї операції форфетер бере на себе всі ризики експортера без права регресу.
Водночас форфетування є формою трансформації комерційного кредиту в банківський. Це дає свої переваги, бо крім можливого зниженння рівня ризику:
- спрощуються балансові взаємовідносини можливих зобов'язань, тобто знижується частина дебіторської заборгованості;
- поліпшується (хоча б тимчасово) стан ліквідності, що підвищує ймовірність подальшого зміцнення фінансової стійкості завдяки одержанню продавцем готівки;
- зменшуються втрати, пов'язані лише з частковим державним або приватним страхуванням або можливим утрудненням із ліквідністю, яке майже завжди виникає в період пред'явлення застрахованих раніше операцій;
- знижується або навіть зникає зовсім ризик, пов'язаний з коливаннями відсоткових ставок, курсовим коливанням валют та зі зміною фінансової стійкості боржника;
- відсутні ризики та витрати, пов'язані з діяльністю кредитних органів і визискуванням грошей за векселями та іншими платіж ними документами. Проте форфетування не можна використовувати завжди і скрізь. Це лише один із способів зниження рівня ризику.
Дуже важливою є система диверсифікації ризиків за фінансовими інструментами, кодами валют, географічними регіонами, контрагентами. Сама диверсифікація реалізується через упровадження досить складної системи обмежень (або лімітів). Так, більшість фінансових структур під час роботи на світовому валютному ринку дотримується встановлення:
- загальних лімітів відкритої валютної позиції;
- лімітів відкритої позиції за кодами валют, групами валют та банківськими металами;
- лімітів на контрагентів та певні географічні регіони;
- денних лімітів (тобто лімітів на термін роботи банківського робочого дня);
- нічних лімітів (установлюється, як правило, на обсяги відкритих валютних позицій у часи роботи поза межами банківського робочого дня). Зауважимо, що система нічних лімітів значно жорсткіша за систему денних лімітів. І це зрозуміло, оскільки здійснюється поправка на можливі непередбачувані події фінансового ринку поза межами банківського робочого дня;
- лімітів на кожного валютного дилера;
- лімітів «стоп лос», спрямованих на закриття відкритих валютних позицій, у разі несприятливого руху валютних курсів;
- лімітів на роботу з похідними фінансовими інструментами (за видом інструменту, кодами та групами валют, дилерами, контрагентами та ін.).
Крім лімітів у світовій практиці застосовуються такі методи зниження валютних ризиків:
- взаємний залік купівлі-продажу валюти по активу і пасиву, так званий метод «метчінг», де за допомогою відрахування надходження валюти з розміру її відтоку банк має можливість впливати на їхній розмір і відповідно на свої ризики.
- використання методу «неттінга», що полягає в максимальному скороченні кількості валютних операцій за допомогою їх укрупнення. З цією метою банки створюють підрозділи, що координують надходження заявок на купівлю-продаж іноземної валюти.
- придбання додаткової інформації шляхом придбання інформаційних продуктів спеціалізованих фірм у режимі реального часу валютних курсів, що відображають зміни і останню інформацію.
- ретельне вивчення й аналіз валютних ринків.
Методи страхування валютних ризиків — це фінансові операції, що дають змогу або майже повністю, або частково ухилитися від ризику збитків, які виникли в зв'язку з очікуваною зміною валютного курсу, або одержати спекулятивний прибуток, що грунтується на сприятливій зміні. До таких методів страхування, хеджування (від англ. hedge— огороджувати) можна віднести:
1. структурне балансування (активів і пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості);
2. зміну терміну платежу;
3. форвардні угоди;
4. операції типу «своп»;
5. опційні угоди;
6. фінансові ф'ючерси;
7. кредитування та
інвестування в іноземній
8. реструктуризацію валютної заборгованості;
9. паралельні кредити;
10. лізинг;
11. дисконтування вимог в іноземній валюті;
12. «валютні кошики»;
13. здійснення філіалами платежів у «зростаючій» валюті;
14. самострахування.
Треба мати на увазі, що методи 2—6 та 11 застосовуються для короткострокового хеджування, тоді як методи 7—10, 13 і 14 — для довгострокового страхування ризиків. Методи 1 та 12 можуть успішно використовуватися в усіх випадках. Зауважимо, що методи 9 і 13, в принципі, доступні лише тим компаніям чи банкам, які мають зарубіжні філії. Треба сказати, що застосування деяких із цих методів («своп», «опціон», «ф'ючерс» тощо) ще не досить активно використовується в умовах України через недосконале законодавство та нерозвиненість ринкових структур. У зв'язку з цим ми розглянемо лише деякі з них — ті, що зустрічаються у нашій комерційній практиці.
РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНИМ РИЗИКОМ В АТ «ОЩАДБАНК»
2.1 Оцінка схильності АТ «Ощадбанк» до валютного ризику
АТ «Ощадбанк» - один із найбільших фінансових інститутів української держави, що має найрозгалуженішу мережу установ - близько 6000.
31 грудня 1991 року Ощадбанк
зареєстровано в Національному
банку України як самостійну
банківську установу –
Державний банк сьогодні – символ стабільності та надійності. За основними показниками своєї діяльності він входить у трійку лідерів вітчизняного банківського ринку.
Це єдиний в Україні банк, що має закріплену Законом України „Про банки і банківську діяльність” державну гарантію повного збереження грошових коштів громадян, довірених банку.
Ощадний банк - універсальна банківська установа, яка зосереджує свої зусилля на створенні сприятливих та вигідних умов обслуговування клієнтів, розширенні переліку банківських продуктів та послуг, збільшенні присутності на ринку.
Банк активно працює практично в усіх секторах українського фінансового ринку, на сучасному рівні обслуговує великих корпоративних клієнтів. Його фінансова надійність – головний аргумент на користь того, що клієнтами Ощадбанку сьогодні є такі поважні системні клієнти, як установи Пенсійного фонду України, ДП «Енергоринок», НАК “Нафтогаз України”, НАЕК “Енергоатом”, УДППЗ “Укрпошта”, ВАТ «Укртелеком».
За даними НБУ, весь портфель вкладів населення протягом 2012 року зріс майже на 20%, в грошовому виразі - на 57,8 мільярда гривень до 364 мільярдів. Скорочення депозитного портфеля спостерігалось всього лиш у шістьох банків з 31-го, які входять до рейтингу "Реальної економіки".
Впадає у вічі стабільність обсягу вкладів до запитання на фоні швидкого росту більш дохідних строкових депозитів: чергове свідчення посткризового відновлення довіри до банківської системи та збільшення апетиту до ризику серед банківських клієнтів.
Валютні вклади в банках підвищились на 22% за підсумками року, в той час як притік гривневих депозитів склав скромніші 16%.
Депозити в національній валюті з червня по жовтень зменшилися на 4 мільярди гривень попри надзвичайно високі ставки, але протягом листопадно-грудневої депозитної кампанії обсяг гривневих вкладів різко зріс на 7,7 мільярда гривень.
До рейтингової таблиці "Реальної економіки" (табл.2.1) увійшли 31 найбільших банків з першої та другої групи за класифікацією НБУ. Загальний обсяг депозитів населення, залучених даними фінансовими установами складає 77,5% усіх вкладів фізичних осіб в Україні.
Таблиця 2.1. Рейтинг банків за надійністю депозитних внесків
* Рівень А - "надійний", B - "стабільний", C - "задовільний"; D - "поганий",
F - "катастрофічний".
До першої четвірки лідерів за надійністю депозитів на старті 2013 року потрапили Ощадбанк, Укрексімбанк, UniCredit Bank та Креді Агріколь Банк.
Ощадбанк зайняв найвищу позицію у рейтинговій таблиці з огляду на свій особливий статус, який ґрунтується на прив’язці до державного бюджету та урядових зобов’язань, що позитивно впливає на капіталізацію, ліквідність, довіру вкладників та інші параметри надійності.
Рейтинг банків від порталу «Мінфін» — це щоквартальна оцінка діяльності банків на підставі інформації з офіційних і відкритих джерел.
У рейтинг включені банки перших трьох груп за класифікацією НБУ, а також невеликі банки з портфелями роздрібних депозитів від 1 млрд гривень.
Фінустанови отримують бал від 1 до 5 залежно від показників, що характеризують їх стресостійкість та лояльність вкладників: враховується якість активів, ліквідність, можливість зовнішньої підтримки, приріст вкладів, платіжна репутація тощо.
У рейтингу використовувалися дані офіційної звітності банків станом на 1 жовтня 2013 року(табл. 2.2)
Таблиця 2.2 Рейтинг стійкості банків станом на 1 жовтня 2013р.
За даними таблиці можна зробити висновок, що АТ « Ощадбанк» займає досить високу рейтингову позицію, що свідчить про здатність банку протистояти валютним ризикам та мінімізувати їх.
Управління валютним ризиком включає проведення його аналізу, оцінку можливих наслідків та вибір методу страхування. З метою аналізу, оцінки та управління валютним ризиком в банку впроваджена система внутрішнього лімітування відкритих позицій в розрізі валют, аналіз волантильності обмінних курсів валют, розрахунок середніх квадратичних відхилень, аналіз результатів переоцінки валютних коштів, оцінки вартості відкритих позицій під ризиком(VAR), розрахунок прогнозного ліміту валютних ризиків з врахуванням волантильності курсів, оцінки ефективності валютних операцій під ризиком(RAROC). Застосування вказаних методик дає можливість здійснювати аналіз та прогнозування коливання курсів валют на ринку, визначати вплив зміни ринкових умов на відкриті позиції банку та визначати потенційну величину втрати капіталу у зв`язку з перерахунком валютних позицій в гривневий еквівалент при зміні валютних курсів.
