Увага та її психологічні властивості
Міністерство освіти і науки України
Харківський національний університет радіоелектроніки
Кафедра «Философии»
Контрольна робота
З дисципліни «Психологія»
На тему: Увага та її психологічні властивості.
Виконав:
Харків-2014
Зміст
увага дослідження психічний
Вступ
РОЗДІЛ І. Загальна характеристика уваги
РОЗДІЛ ІІ. Функції, причини, та види уваги
РОЗДІЛ ІІІ. Методи дослідження уваги
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Актуальність теми є увага – спрямованість і зосередженість свідомості, які передбачають підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності індивіда. Мимовільна, довільна, після довільна увага. Умови, що полегшують
зосередження уваги. Процеси і стани уваги класифікують за різними засадами: функціями та ефектами, генезами і механізмами, причинами, умовами і властивостями. Поділ уваги на довільну і мимовільну історики психології знаходять уже в Аристотеля. Згодом було здійснено повний та всебічний опис усіх різновидів і властивостей довільної та мимовільної уваги.
Властивості уваги: обсяг; розподілення; концентрація; стійкість; і переключення. Обсяг уваги – це кількість одночасно охоплюваних увагою об’єктів.
Метою роботи - є дослідити види та властивості уваги.
Виходячи з мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:
- визначити загальну характеристику уваги;
- показати функції, причини, та види уваги;
- дослідити методи дослідження уваги;
Об'єктом даної роботи є увага яка являє собою форму психічної діяльності людини, яка полягає в її спрямованості і зосередженості на певних об'єктах.
Предмет роботи показати функції, причини, та види уваги, дослідити методи дослідження уваги.
РОЗДІЛ І. Загальна характеристика уваги
Увага - це психічний стан, який характеризує інтенсивність пізнавальної діяльності що виражається в її зосередженості на вузькому участку.
В кожний момент діяльності людини на неї діє багато різних об'єктів, але не всі вони однаково нею відображаються. Одні предмети і явища відображаються нею чітко і ясно, а другі - наче відступають на задній план і майже не помічаються, треті у даний момент взагалі не існують для неї.
Усвідомлення середовища має вибірковий характер. Людина уважна до одних і не уважна в цей час до інших об'єктів, вона не може усвідомлювати зразу все, що її оточує. Людина усвідомлює ті об'єкти, до яких вона уважна.
Увагу людини привертає:
- Новизна предмета;
- Складність;
- Інтенсивність стимулу;
- Повторюваність предмета.
Поняття уваги. У процесі життєдіяльності людина з безлічі об´єктів завжди вибирає щось одне, те, про що думає, що уявляє. Цю особливість свідомості пов´язують з такою її властивістю, як увага. При цьому свого особливого змісту як пізнавальний процес увага не має, вона є динамічною гранню всіх пізнавальних процесів.
Досліджувати увагу почали вже на етапі становлення наукової психології. Фактор уваги істотно впливав на результати фізіологічних експериментів, тому цю проблему почали вивчати найбільші фізіологічні лабораторії XIX ст. В одному зі своїх ранніх досліджень В. Вундт вивчав ефекти уваги в дослідах з реєстрацією часу реакції на зоровий і слуховий стимули за умови їхнього збігу. Вчення про увагу як процесу апперцепції - основа його концепції свідомості.
У працях В. Джемса, Е. Тітченера, Т. Рібо було сформульовано фундаментальні поняття психології уваги і запропоновано важливі парадигми його експериментального дослідження. М.М. Ланге з 1893 р. виокремив вісім основних поглядів на природу уваги. У межах гештальтпсихології розгорнулася різка критика менталістичного підходу до проблем уваги. Обстоювали точку зору, відповідно до якої об´єктивна структура поля, а не інтенції суб´єкта (як у психології свідомості) визначає сприйняття предметів і подій. Увагу розглядали також як Его-об´єктну силу (тобто силу об´єкта, який концентрує на собі увагу). Біхевіористи відкинули «увагу» і «свідомість» як головні поняття старої менталістської психології, тому впродовж тривалого часу увагу досліджували тільки в руслі прикладних і фізіологічних проблем.
Інтерес до проблеми уваги з новою силою виявився в межах когнітивної психології, історія якої почалася з аналізу уваги і пам´яті. У 1953 р. К. Черрі запропонував лабораторний варіант методики, образно названої «Вечірка з коктейлем», яка дала поштовх до розвитку експериментування і створенню численних моделей уваги. Упродовж наступних років було запропоновано нові експериментальні ситуації й розроблено ретельні методи реєстрації феноменів уваги.
У радянській психології проблеми уваги досліджували в межах пропонованих загальнотеоретичних підходів. Найцікавіші ідеї висловили Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, М.Ф. Добринін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Д.М. Узнадзе.
Нині чимало концепцій уваги, запропонованих досить давно, знаходять «друге дихання». Зокрема, в американській психології всі підручники, які описують проблему уваги, починаються з цитат В. Джемса.
М.Ф. Добринін розглядав увагу як спрямованість і зосередженість свідомості на діяльність з об´єктом. Такий підхід близький до позиції відомого американського психолога У. Найсера. У межах психології установки Д.М. Узнадзе увагу розглядали як змістовний процес, який організує, контролює специфічно людські форми поведінки. Така позиція стає дедалі популярнішою в концепціях, які зосереджують свою увагу на метакогнітивних процесах, що регулюють і організують когнітивну активність (Дормашев, Романов).
Усі великі психологічні напрями неминуче виходили на проблему уваги, намагаючись описати коло явищ, які становлять це поняття, і розкрити його механізми.
На підставі чого ми можемо стверджувати, що маємо справу з механізмами уваги? Які феномени психічного життя описує це поняття? У психології виокремлюють критерії уваги, які торкаються практично всіх аспектів психічної діяльності, від зовнішніх реакцій до суб´єктивних вражень:
- зовнішні реакції - моторні, вегетативні,
які забезпечують умови
- збільшення продуктивності
- вибірковість (селективність) інформації. Цей критерій виражається в можливості активно сприймати, запам´ятовувати, аналізувати лише деяку частину інформації, яка надходить, а також реагувати лише на обмежене коло зовнішніх стимулів. Російський дослідник М.М. Ланге підкреслював, що увага - це відносне панування цього уявлення цієї миті;
- ясність і виразність змістів
свідомості, які є в полі уваги.
Цей суб´єктивний критерій
Чи є увага самостійним процесом? Увага - це аспект будь-якої психічної діяльності чи динамічна характеристика пізнавальної діяльності, яка виражає провідний зв´язок психічної діяльності з певним об´єктом, на якому вона зосереджена? Чи вибіркова спрямованість на той чи інший об´єкт? П.Я. Гальперін вважав, що увагу можна розглядати як особливу розумову дію, і визначав її як згорнуту (автоматизовану) дію контролю.
У закордонних концепціях також простежується кілька тенденцій у дослідженнях уваги. Насамперед можна виокремити концепції, у яких увагу розуміють як фільтрацію або селекцію інформації, яку і забезпечують роботою особливого блоку (Д. Бродбент, Е. Трейсман). Виокремлення блоку селекції дає змогу вважати, що увага є окремим психічним процесом. Крім того, існують підходи, які розглядають увагу як активне передбачення і вияв роботи всієї системи переробки інформації (У. Найсер, Дж. Хохберг). Окреме місце належить теоріям, які трактують увагу як концентрацію розумового зусилля на сенсорних або уявних подіях. Тут важливе місце посідає модель Д. Канемана, який розглядав увагу як обмежений енергетичний ресурс, який можна використати для розв´язання тих чи інших завдань.
УВАГА - це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості й зосередженості свідомості на певних предметах і явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.
Саме спрямованість і зосередженість свідомості забезпечують підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.
Спрямованість виявляється у довільному або мимовільному виборі об´єктів, який відповідає потребам суб´єкта, меті і завданням його діяльності. Концентрованість виявляється в одночасному відволіканні від усього зайвого, у тимчасовому ігноруванні всіх інших об´єктів. При цьому відображення стає більш ясним і чітким, думки та інформація утримуються у свідомості доти, доки діяльність не буде завершено, доки не буде досягнуто її мети. Отже, забезпечуються контроль і регулювання діяльності.
У своїх вищих формах увага пов´язана з регулюванням перебігу психічних процесів і свідомої поведінки людини.
Залежно від об´єкта зосередження увага може виявлятися у сенсорних, мнемічних, розумових і рухових процесах. На цій основі виокремлюють такі форми вияву уваги: сенсорна (перцептивна), інтелектуальна, моторна (рухова).
Найбільш вивченою нині є сенсорна увага (зорова, слухова). Більшість даних, які характеризують увагу, отримано, фактично, при її дослідженнях. Сприяючи підвищенню ефективності сприйняття, пам´яті, мислення, увага виявляється ніби всередині самих пізнавальних процесів. Саме з нею пов´язані повнота і точність сприйняття. Послаблення уваги може призвести до значних порушень перцептивних процесів і викривлення образу, який формується.
Увага потрібна в усіх різновидах сенсорної, інтелектуальної та рухової діяльності. Побутує порівняння уваги з термометром, який дає змогу робити висновки про переваги методів навчання та правильність його організації.
Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого.
Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об´єкти, що називають уважністю. Увага - це характерологічна властивість особистості, завдяки якій людина володіє нею, а тому своєчасно й активно зосереджується, скеровує увагу.
Недостатній розвиток уважності виявляється в розосередженості та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати і підтримувати свою увагу в процесі діяльності внутрішніми засобами.
Отже, увага являє собою форму психічної діяльності людини, яка полягає в її спрямованості і зосередженості на певних об'єктах.
Увага може бути зовнішньою і внутрішньою. Уважність учнів - необхідна умова успішного оволодіння ними передбаченими шкільною програмою знаннями, вміннями і навиками. Тому кожному педагогові треба володіти увагою своїх учнів, виховувати в них уміння бути уважними. Успішне ж виконання цього завдання потребує правильного розуміння природи уваги, її видів, характерних особливостей і шляхів розвитку у дітей.
Характеристика уваги:
Зосередженість - здатність сконцентруватися на одному об'єкті.
Стійкість - постійно в увазі один об'єкт, без відволікань.
Об'єм і розподіл уваги: об'єм - визначається кількістю предметів, які одночасно можуть перебувати у вашій увазі (7 предметів).
Розподіл - здатність розширення предметів.
Переключення уваги - здатність переключення з одного предмета на інший і швидкість цієї дії.
Основна функція уваги - контроль - тобто. Уважність людини в її діяльності дозволяє контролювати об'єкт уваги і направляти його в потрійному напрямі.
До допоміжних функцій належать:
Активізація потрібних і гальмування непотрібних в певний момент часу фізичних та психічних процесів.
Увага сприяє цілеспрямованому відбору інформації.
Увага забезпечує тривалу сконцентрованість активності на одному об'єкті.
Причини уваги можна знайти як у суб'єкті так і в об'єкті.
Фізіологічну будову уваги досліджував Павлов, який дійшов висновку, що в мозку людини існує найбільш збуджена ділянка, яка повністю забезпечує роботу свідомості. Крім того, ця ділянка пов'язана з увагою. Цю ділянку згодом Павлов назвав домінантною.
Увага поділяється на мимовільну і довільну.
Мимовільною називають таку увагу, як складається в ході взаємовідношень людини з середовищем помимо її свідомого наміру. Первісно вона виникає як безумовнорефлекторне явище, викликане впливом тих чи інших зовнішніх агентів у розвиток життєдіяльності людини вона ускладнюється, стає умовнорефлекторним явищем, що викликається подразниками, які набули для людини значення певних сигналів.
Існують деякі загальні відомості подразників, завдяки яким вони легко звертають на себе увагу людини. Такими є раптовість появи об'єкта, сила його впливу, уміння його інтенсивності і положення в просторі, співвідношення його з фоном, на якому він виступає, та ін. Хоч би як були зайняті учні інтересним уроком в класі, але раптове відкриття дверей і поява нової особи під час уроку привернуть до себе їх увагу. Чим сильніший, різкіший звук або світловий подразник, тим більше він звертає на себе увагу. Якщо об'єкт діє тривало і безперервно. Він стає менш помітним, ніж об'єкт, інтенсивність дії якого змінюється. Рухливі об'єкти більше привертають увагу. Ніж нерухомі. Раптове послаблення або зникнення подразника стає об'єктом уваги. Так, зниження голосу вчителя під час уроку, тимчасове його замовкання мобілізує увагу учнів.
Ми уважні до того, що нас не байдуже, що має для нас сигнальне, життєве значення. Увагу викликає те, в чому в нас є потреба, що відповідає нашим інтересам, що, активізуючи сліди минулих вражень, збуджує і підтримує нашу пізнавальну і всяку іншу діяльність.
Те, що викликає цю діяльність, стає предметом уваги.
Мимовільна увага є генетично первісним ступенем уваги в її історичному й індивідуальному розвитку. На її основі виникає довільна увага.
Довільною називають увагу, яка свідомо спрямовується і регулюється особистісно.
В своїх розвинених формах - це вольова увага.
Мимовільну увагу іноді називають пасивною, а довільну - активною. Така характеристика цих видів уваги нечітка. В той час. Як у мимовільній увазі виявляється залежність активності людини від безпосередньої дії зовнішніх об'єктів, у довільній увазі ця активність більше опосередкована слідами минулих вражень, наявними у людини системами тимчасових нервових зв'язків.
Довільна увага виникла історично у процесі праці людини. Праця завжди скеровується більш чи менш віддаленою метою. Яка досягається через цілий ряд найближчих цілей. Досягнення такої мети виключає вміння зосереджуватися на ній, відвертатися від побічних стимулів, переборювати не тільки зовнішні, а й внутрішні перешкоди і направляти свої зусилля на виконання окремих етапів трудового процесу. Хоч би вони самі по собі були й непривабливі, контролювати цей процес.
Чим віддаленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим більше вимоги ставить вона до довільної уваги. Необхідність в такій увазі виникає також при наявності стимулів. Що відволікають людину від завдання. Чим більше зовнішніх і внутрішніх перешкод зустрічаються людині в процесі виконання завдання, тим більше зусиль потрібно з її боку для підтримання в потрібному напрямі. Ці зусилля можливі тільки там, де досить сильні мотиви, що спонукають її прагнути до досягнення віддаленої мети, а саме: усвідомлення необхідності виконати завдання. сильний інтерес до результату його виконання, передбачення наслідків його невиконання, почуття обов'язку та ін.
Довільна увага історично виникла в процесі спілкування людини з іншими людьми. У дитини вона виникає в процесі спілкування з дорослими. Необхідною її умовою є оволодіння мовою, з допомогою якої усвідомлюється мета, виникає свідомий намір особистості бути уважним у певному напрямі, здійснюється контроль за діяльністю. Довільна увага людини виникає з мимовільної у зв'язку з утворенням систем узагальнених зв'язків. Тут мимовільне перетворюється в довільне, але досягається це за допомогою другої сигнальної системи.(Павлов).
Між мимовільною і довільною увагою існують взаємозв'язки і взаємопідходи. Не тільки довільна увага виникає з мимовільної, а й довільна стає мимовільною. Останнє виникає у зв'язку із змінами в мотивації діяльності. Так учень приймає завдання вчителя, керуючись усвідомленням необхідності його виконати і бореться за роботу, хоч сам зміст роботи спочатку не приваблює його. Проте в процесі виконання завдання він здобуває результати, які його зацікавлюють. Виникає безпосередній інтерес до змісту завдання, під впливом якого змінюється увага. Таку увагу називають вторинною мимовільною, або послідовною увагою. Послідовна увага відрізняється від первинної мимовільної тим. Що вона є свідомо контрольованою. Контроль цей виявляється в загальному прямуванні даної діяльності і в перетворенні тих відхилень уваги, що виникають в ході виконання даної діяльності.
Таким чином увага виражає специфічну особливість процесів, спрямованість яких регулюється діяльністю, у яку вони задіяні. Природу уваги в психології розглядали представники різних психологічних напрямів і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку загалом.
РОЗДІЛ ІІ. Функції і причини, та види уваги
Процеси і стани уваги класифікують за різними засадами: функціями та ефектами, генезами і механізмами, причинами, умовами і властивостями. Поділ уваги на довільну і мимовільну історики психології знаходять уже в Аристотеля. Згодом було здійснено повний та всебічний опис усіх різновидів і властивостей довільної та мимовільної уваги.
«ДОВІЛЬНА УВАГА завжди буває апперцептивною. Ми робимо свідомі зусилля для скерування нашої уваги на відомий об´єкт лише в тому разі, якщо він пов´язаний з яким-небудь інтересом... У МИМОВІЛЬНІЙ УВАЗІ, спрямованій прямо на певний об´єкт сприйняття, стимулом є... значна інтенсивність, обсяг і раптовість відчуття...» (В. Джемс).
Довільна увага слугує для досягнення заздалегідь поставленої та прийнятої до виконання мети. У разі мимовільної уваги людина уважна незалежно від найближчих і віддалених цілей і навіть усупереч їм.
У психології розрізняють мимовільну, довільну та післядовільну увагу. Усі різновиди уваги тісно пов´язані між собою і за певних умов переходять одні в одних.
Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов діяльності чи відпочинку, на дозвіллі під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму.
Фізіологічним підґрунтям мимовільної уваги є безумовно-рефлекторна орієнтувальна діяльність мозку. Нейрофізіологічним її механізмом є збудження, що надходять до кори з підкіркових ділянок великих півкуль головного мозку.
Мимовільна увага виникає за умови, коли сила впливу сторонніх подразників перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні збудження, за певних обставин, стають інтенсивнішими порівняно з тими, що домінують у цей момент.
Збудниками мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні предмети, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, наші прагнення - усе те, що чомусь хвилює нас.
Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили впливу сторонніх подразників, що впливають на нас, вона може виникати досить часто, заважаючи основній діяльності.
Довільна увага - це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основний компонент довільної уваги - воля. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосередити свою свідомість на потрібній діяльності впродовж досить тривалого часу.
Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність боротися із сторонніми відволіканнями.
Довільна увага своїм фізіологічним підґрунтям має умовно-рефлекторну діяльність головного мозку, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії. У ній провідним є вибір предмета зосередження, засобів дій, який супроводжується боротьбою мотивів. Головним збудником довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов´язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності.
Післядовільна увага виникає в результаті свідомого зосередження на предметах і явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження.
Тому післядовільну увагу називають ще й вторинною мимовільною увагою. У післядовільній увазі напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишається на рівні довільної уваги. Завдяки тому, що інтенсивність напруження в післядовільній увазі зменшується, а інтерес до діяльності зростає, вона стає більш тривалою та продуктивною. Тому важливо в процесі діяльності - навчальної, трудової - засобами її організації та методами праці сприяти переходу уваги від довільної до післядовільної.
Залежно від змісту діяльності увагу спрямовано або на зовнішні, безпосередньо дані предмети, явища та рухи власного тіла, які є об´єктом наших відчуттів і сприймань, або на внутрішню, психічну діяльність.
У зв´язку з цим виокремлюють зовнішню (сенсорну й рухову) увагу і внутрішню (інтелектуальну) увагу.
Поділ уваги на зовнішню та внутрішню, звичайно, умовний, але ці форми вияву уваги мають свої особливості, на які потрібно зважати, організовуючи й керуючи навчальною, трудовою та спортивною діяльністю людини.
Зовнішня увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їхньому відображенні нашою свідомістю. Вона виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об´єкт сприйняття і спостереження, в зосередженні на рухомих органах тіла - руках, ногах, на їхньому напруженні.
Зовнішня увага (сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах обличчя, у мімічних і пантомімічних виразах і рухах, у своєрідній готовності здійснювати ті чи ті трудові, навчальні, спортивні завдання.
Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуттів - зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також темпераменту, статичних і кінестезичних станів організму та його органів.
Сенсибілізація органів чуттів сприяє більш чіткому вибірковому сприйманню предметів та явищ, їхніх елементів.
Внутрішню (інтелектуальну) увагу спрямовано на аналіз діяльності психічних процесів (сприйняття, пам´яті, уяви, мислення), психічних механізмів і переживань. Вона яскраво виявляється, наприклад, під час розв´язування завдань подумки, у пригадуванні, у розмірковуванні подумки.
При цьому важливе значення має внутрішнє мовлення. Самосвідомість неможлива без зосередження на внутрішніх, суб´єктивних станах та індивідуальних особливостях психічної діяльності особистості.
У стані внутрішньої уваги чутливість органів чуттів знижується, людина не помічає знайомих, не чує, коли до неї звертаються, відволікається від діяльності, яку виконує. Тому в будь-якій діяльності - навчальній, виховній, науковій та іншій - недоцільно одночасно завантажувати і зовнішню, і внутрішню увагу.
У працях, які розглядають зорову увагу, а також її зв´язок з усвідомленням, описано фокальну й периферійну увагу. Фокальна увага забезпечує перебування об´єкта у сфері ясного бачення в прямому й переносному значенні. Периферійна увага поширюється на зміст крайньої частини свідомості.
В увазі виокремлюють такі її характерні властивості:
- зосередженість, яка виявляється
в мірі інтенсивності
- стійкість характеризується
- коливання виявляються в
