Види трудових договорів

План  

Вступ.

1. Теоретичне  завдання.

1. Види трудових договорів.

2. Пільги  для працівників, які поєднують  роботу з навчанням.

2. Практичне завдання.

Висновки.

Використана література.

Вступ

Відповідно до статті 43 Конституції  України  кожен має право на працю,  що включає можливість заробляти  собі на життя  працею,  яку  він  вільно  обирає   або   на   яку   вільно погоджується.

Держава створює  умови  для  повного  здійснення  громадянами  права на працю,  гарантує рівні  можливості у  виборі  професії  та роду       трудової      діяльності,      реалізовує      програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують   право   на   працю  шляхом  укладення  трудового  договору  про  роботу  на  підприємстві,  в   установі, організації  або  з  фізичною  особою,  отже  трудовий  договір  є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

1. Види трудових договорів.

Кодексом законів про працю  України дано визначення трудового договору.

Так, трудовий  договір - це угода між працівником і власником підприємства,  установи, організації або уповноваженим ним органом чи  фізичною  особою,  за якою працівник зобов'язується виконувати роботу,  визначену  цією  угодою,   з   підляганням   внутрішньому трудовому   розпорядкові,   а   власник   підприємства,  установи, організації  або  уповноважений  ним  орган   чи   фізична   особа зобов'язується   виплачувати   працівникові   заробітну   плату  і забезпечувати  умови  праці,  необхідні  для   виконання   роботи, передбачені  законодавством  про  працю,  колективним  договором і угодою сторін.

     Сторонами трудового   договору   є   працівник   та   власник підприємства,  установи організації або уповноважений ним орган чи фізична особа.

Щодо умов укладення трудового  договору  слід  зазначити,  що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Додержання письмової форми  є обов'язковим у таких випадках:

1) при організованому наборі працівників;

2) при  укладенні  трудового   договору про роботу в районах  з особливими природними  географічними   і  геологічними  умовами   та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

3) при укладенні контракту;

4) у   випадках,   коли   працівник  наполягає  на  укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім;

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених  законодавством України. 

При укладенні   трудового  договору  громадянин  зобов'язаний подати паспорт або інший документ,  що  посвідчує особу,  трудову книжку,   а у випадках,  передбачених  законодавством,  -  також документ  про освіту  (спеціальність,  кваліфікацію),  про   стан здоров'я та інші документи.

Подання трудової  книжки  є обов'язковим  і навіть тоді,  коли наймачем є  фізична особа.

Особи, які вперше шукають роботу і не мають трудової  книжки, повинні  пред'явити паспорт,  диплом або  інший документ про освіту чи професійну підготовку.

Варто відзначити,  що  при   укладенні   трудового   договору забороняється   вимагати  від  осіб,  які  поступають  на  роботу, відомості про їх партійну і національну  приналежність, походження, реєстрацію  місця проживання чи перебування  та документи,  подання яких не передбачено  законодавством.

Крім того,  військовослужбовці,  звільнені  із  Збройних  Сил України,  Національної  гвардії  України,  Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, Управління охорони   вищих   посадових   осіб  України  та  інших  військових формувань,  створених  відповідно  до  законодавства  України   та військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил колишнього Союзу РСР і  Збройних  сил  держав  учасниць  СНД,  пред'являють  військовий квиток.  Звільнені  з  місця  відбування  кримінального  покарання зобов'язані пред'явити довідку про звільнення.

Доцільно зазначити,   що   укладення    трудового    договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді,  коли наказу чи розпорядження   не  було  видано,  але працівника  фактично  було допущено до роботи.

Особі, запрошеній на роботу в порядку  переведення  з  іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств,  установ,  організацій,  не може  бути  відмовлено  в укладенні трудового договору.

При цьому,   слід   зазначити,   що  забороняється  укладення  трудового договору з громадянином,  якому  за  медичним  висновком  запропонована робота протипоказана  за станом здоров'я.

У разі   укладення   трудового  договору  між  працівником  і  фізичною особою  фізична  особа  або  за  нотаріальним  дорученням уповноважена   нею  особа  повинна  у  тижневий  строк  з  моменту  фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати  укладений  у  письмовій  формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку,  визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Порядок реєстрації   трудового  договору  між  працівником  і  фізичною  особою,  яка  використовує  найману  працю,  затверджено наказом   Міністерства   праці   та  соціальної  політики  України.

Цей Порядок поширюється на фізичних осіб,  які використовують найману  працю:  фізичних осіб - підприємців  та фізичних осіб,  які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо).

Слід зазначити,  що до початку роботи за  укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний:

1) роз'яснити  працівникові  його  права   і   обов'язки   та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці,  де він буде працювати,  небезпечних і шкідливих виробничих факторів,  які  ще  не  усунуто,  та можливі наслідки їх впливу на здоров'я,  його права на пільги і компенсації за  роботу  в  таких умовах   відповідно   до   чинного  законодавства і колективного договору.

2) ознайомити  працівника  з правилами  внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

3) визначити  працівникові  робоче  місце,  забезпечити  його необхідними  для роботи засобами;

4) проінструктувати працівника  з техніки безпеки,  виробничої  санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Доцільно звернути  увагу  на  те,  що  працівник  має   право реалізувати  свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на  декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Чинним законодавством передбачено,  що виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому  підприємстві,  в  установі,  організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом вважається сумісництвом.

Питання щодо роботи  за  сумісництвом  працівників  державних підприємств,   установ   і   організацій   регулюється,   зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р.  N  245 ( 245-93-п  )  "Про  роботу  за сумісництвом працівників державних підприємств,  установ і організацій",  Положенням про умови роботи за   сумісництвом   працівників  державних  підприємств,  установ, організацій,  затвердженим  наказом  Міністерства  праці  України, Міністерства юстиції  України,  Міністерства  фінансів України від 28 червня 1993  р.  N  43  (  z0076-93  ),  який  зареєстровано  в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 р. за N 76.

Згідно із  зазначеними  нормативними актами тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати  чотирьох  годин  на  день  і повного  робочого дня у вихідний день.  Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна  перевищувати  половини місячної норми робочого часу.  Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу.

Доцільно відмітити,  що окрім працівників, яким законодавчими актами  заборонено  працювати  за  сумісництвом,  не  мають  права працювати за сумісництвом також керівники  державних  підприємств, установ  і  організацій,  їхні  заступники,  керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники (за   винятком   наукової,   викладацької,   медичної   і  творчої діяльності).

Також необхідно  відмітити,  що  Кодекс  законів  про   працю  України ( 322-08 ) передбачає, що при укладенні трудового договору може   бути   обумовлене   угодою   сторін   випробування.   Метою випробування є перевірка відповідності працівника роботі, яка йому доручається.

Умова про випробування  повинна  бути  застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

В період     випробування    на    працівників    поширюється законодавство про працю.

Випробування не встановлюється при  прийнятті на роботу:

• осіб, які не досягли вісімнадцяти років;
• молодих робітників     після      закінчення      професійних навчально-виховних закладів;
• молодих спеціалістів  після   закінчення   вищих   навчальних закладів;
• осіб, звільнених  у  запас з військової  чи  альтернативної (невійськової) служби;
• інвалідів, направлених на роботу відповідно  до  рекомендації медико-соціальної експертизи.

Випробування не  встановлюється також при прийнятті на роботу в  іншу  місцевість  і  при  переведенні   на   роботу   на   інше підприємство,  в установу,  організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

Строк випробування при прийнятті  на  роботу,  якщо  інше  не встановлено  законодавством  України,  не  може перевищувати трьох місяців,  а в  окремих  випадках,  за  погодженням  з  відповідним виборним  органом  первинної  профспілкової  організації  -  шести місяців.

Строк випробування при прийнятті  на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.

Разом з  цим  слід  зазначити,  що  якщо  працівник  в період випробування був  відсутній  на  роботі  у  зв'язку  з  тимчасовою непрацездатністю  або з інших  поважних причин,  строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість  днів,  протягом  яких він був  відсутній.

Працівник вважається таким,  який витримав випробування, якщо строк  випробування закінчився,  а він  до закінчення строку не  був звільнений з роботи.

Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір.

При цьому, звільнення працівника за результатами випробування повинно  бути оформлено наказом  власника  або  уповноваженого  ним органу.  В  наказі  обов'язково  робиться  посилання  на статтю 28 Кодексу законів про працю України.

Розірвання трудового  договору  з  цих  підстав   може   бути оскаржене   працівником  в  порядку,  встановленому  для  розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Доцільно зазначити,  що законодавство  про  працю  передбачає види трудового договору залежно від терміну.

Так, залежно від строку трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається  на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений  за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на  час виконання певної роботи.

Строковий трудовий  договір  укладається у випадках,   коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи,  або умов її  виконання, або   інтересів працівника  та  в інших випадках,  передбачених законодавчими актами.

Крім того,  слід  відмітити,  що  законодавство   про   працю передбачає  укладання  трудових договорів про тимчасову та сезонну роботи.

Трудові договори   про   тимчасову   роботу   укладаються   з  працівниками прийнятими на роботу на строк до двох місяців,  а для  заміщення тимчасово відсутніх  працівників,  за якими  зберігається їх  місце  роботи  (посада),  -  до  чотирьох  місяців.  В  наказі (розпорядженні) про прийняття  на  роботу  зазначається,  що  даний працівник приймається на тимчасову роботу,  або зазначається строк його роботи.

Щодо укладення трудових договорів  про  сезонну  роботу,  слід зазначити,  що  сезонними вважаються роботи,  які через природні і кліматичні умови виконуються  не  весь  рік,  а  протягом  певного періоду  (сезону),  але  не більше 6 місяців.  Порядок організації сезонних робіт регулює, зокрема, Положення про порядок організації сезонних робіт,  затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. N 578.

Також варто зазначити, що особливою  формою трудового договору є   контракт,   сфера застосування  якого визначається  законами України.

Відповідно до Кодексу законів  про працю України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії,  права,  обов'язки і відповідальність сторін  (в  тому  числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника,  умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Прийняття на  роботу  працівників  шляхом  укладення  з  ними контракту  власником або уповноваженим  ним органом, фізичною особою може здійснюватись у випадках, прямо передбачених законами.

На сьогоднішній день, контракт може бути укладено, наприклад, з:

• педагогічними та  науково-педагогічними працівниками (ч. 3 ст. 54 Закону України "Про освіту");
• помічником адвоката  (ч.  1  ст. 8 Закону України "Про адвокатуру") та ін.

Порядок укладення  контракту  при  прийнятті  (найманні)   на роботу  працівників регулюється,  зокрема,  Положенням про порядок укладання  контрактів   при   прийнятті   (найманні)   на   роботу працівників,  затвердженим  постановою  Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р.  N 170 ( 170-94-п ),  наказом  Міністерства праці  України  від  15  квітня  1994  року N 23 ( z0084-94 ) "Про затвердження   Типової    форми    контракту    з    працівником", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1994 р. за N 84/293.

Слід зазначити,  що  контракт  як  особлива  форма  трудового  договору   повинен   спрямовуватися   на   забезпечення  умов  для  проявлення ініціативності та самостійності  працівника,  враховуючи його  індивідуальні  здібності  й  професійні навички,  підвищення взаємної відповідальності сторін,  правову і соціальну захищеність працівника.

Умови контракту, що погіршують становище  працівника порівняно з  чинним  законодавством,  угодами   і   колективним   договором, вважаються недійсними.

Щодо порядку   укладення  контракту  доцільно  відмітити,  що відповідно до  статті  24  Кодексу  законів  про   працю   України ( 322-08 ) контракт укладається у письмовій формі.

Контракт оформляється  у двох примірниках,  що мають однакову юридичну силу і зберігаються у кожної із сторін контракту.

За згодою працівника копію укладеного з  ним  контракту  може бути  передано  профспілковому чи іншому органові,  уповноваженому працівником  представляти його інтереси, для здійснення контролю за додержанням умов контракту.

Контракт набуває  чинності  з  моменту  його підписання або з дати,  визначеної сторонами у контракті,  і може бути змінений  за згодою сторін, складеною у письмовій формі.

Крім того,   контракт   є   підставою   для   видання  наказу (розпорядження) про прийняття (найняття) працівника  на  роботу  з дня, встановленого у контракті за угодою сторін.

Слід зазначити, що у контракті передбачається:

- обсяги пропонованої роботи  та вимоги до якості і строків  її виконання;

- строк дії контракту;

- права, обов'язки та взаємна  відповідальність сторін;

- умови оплати й організації  праці;

- підстави припинення та розірвання контракту;

- соціально-побутові та інші умови,  необхідні для  виконання взятих  на  себе  сторонами  зобов'язань,  з урахуванням специфіки роботи,  професійних особливостей   та   фінансових   можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

Крім того,  доцільно  відмітити,  що питання стосовно порядку укладання контракту з керівником підприємства,  що є  у  державній власності, при найманні на роботу регулюється, зокрема, Положенням про порядок укладання контракту з керівником підприємства,  що є у державній   власності,   при   найманні  на  роботу,  затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. N 203 (  203-93-п ),  постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1995 р.  N  597  (  597-95-п  )  "Про  Типову  форму  контракту  з керівником підприємства, що є у державній власності".

ПІЛЬГИ ПРАЦІВНИКАМ, ЯКІ ПОЄДНУЮТЬ РОБОТУ З НАВЧАННЯМ.

Категорія працівників, які поєднують  роботу з навчанням, має досить питому вагу в загальній системі трудових ресурсів України. Причому, цю категорію  в основній своїй масі складає  молодь. Для них проблеми поєднання (суміщення) праці й навчання є  не стільки теоретичними, скільки  практичними, тому в роботі аналізується гл. ХІV КЗпП України, ЗУ “Про відпустки” (відносно відпусток, що надаються в зв’язку з навчанням). Використовується досвід інших країн, розкриваються проблеми суміщення праці й навчання в сучасних економічних умовах.

Стаття 215 КЗпП визначає:

«Працівникам, які навчаються у  вищих закладах освіти з вечірньою  та заочною формами навчання, надаються  додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, а також інші пільги, передбачені законодавством».

Стаття 215 КЗпП встановлює загальне правило  про надання працівникам, які  навчаються без відриву від виробництва, оплачуваних відпусток та інших  пільг. Воно стосується тих, хто навчається у цих закладах освіти з вечірньою  та заочною формами навчання. Правило  ст. 215 КЗпП не є нормою прямої дії, а  відсилає до спеціальних норм.

Під закладами освіти з вечірньою  та заочною формами навчання слід розуміти також відділення і будь-які  інші підрозділи вищих закладів освіти з вечірньою або заочною формами  навчання. Однак право на пільги дає навчання лише у вищих навчальних закладах, які мають ліцензії на підготовку спеціалістів відповідного профілю та освітньо-кваліфікаційного рівня.

Учасники авторського колективу  не прийшли до єдиної думки щодо можливості надання пільг у зв'язку з навчанням у вищих закладах освіти особам, які працюють на українських  підприємствах, в українських установах  і організаціях, а навчаються в  іноземних або вітчизняних духовних, а також іноземних духовних навчальних закладах. На думку Б.С. Стичинського та Ї.В. Зуба такі особи користуються пільгами на загальних підставах.

 В.Г. Ротань вважає, що навчання  у вищому навчальному закладі  іноземної держави також надає  право на пільги за умови,  що навчання здійснюється в  порядку, встановленому законодавством  відповідної держави, і закінчується  видачею диплома, еквівалентність  якого диплому українського вищого  навчального закладу визнається  в Україні. В іншому разі  право на пільги за тими, хто  навчається в іноземних вищих  навчальних закладах не може  бути визнано. В.Г. Ротань вважає також, що духовні навчальні заклади взагалі не підпадають під чинне визначення вищих закладів освіти (ст. 43 Закону "Про освіту"), тому навчання в них без відриву від виробництва права на пільги не дає. Цей висновок підтверджується й аналізом ст. 11 Закону "Про свободу совісті та релігійних організацій" . Ті пільги, які законодавець хотів надати особам, які навчаються в духовних навчальних закладах, він перелічив у названій статті. Пільги для осіб, які навчаються в духовних закладах без відриву від виробництва, у зазначеній статті не названі.

У статті 216 Додаткова відпустка  у зв'язку з навчанням у вищих  навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі  стверджується:, що працівникам, які  успішно навчаються без відриву  від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною  формами навчання, надаються додаткові  оплачувані відпустки:

1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт,  складання заліків та іспитів  для тих, хто навчається на  першому та другому курсах  у вищих навчальних закладах:

• першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 10 календарних днів,
• третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів,
• незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання –30 календарних днів;.

2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт,  складання заліків та іспитів  для тих, хто навчається на  третьому і наступних курсах  у вищих навчальних закладах:

• першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів,
• третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 30 календарних днів,
• незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 40 календарних днів;

3) на період складання державних  іспитів у вищих навчальних  закладах незалежно від рівня  акредитації - 30 календарних днів;

4) на період підготовки та  захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у  вищих навчальних закладах з  вечірньою та заочною формами  навчання першого та другого  рівнів акредитації, - два місяці, а у вищих навчальних закладах  третього і четвертого рівнів  акредитації - чотири місяці.

Тривалість додаткових оплачуваних  відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих  навчальних закладах, що мають у  своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти, визначається як для осіб, які навчаються на третьому і наступних курсах вищого навчального  закладу відповідного рівня акредитації.

Працівникам, допущеним до складання  вступних іспитів в аспірантуру  з відривом або без відриву  від виробництва, для підготовки та складання іспитів надасться  один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних  днів на кожний іспит.

Працівникам, які навчаються без  відриву від виробництва в  аспірантурі та успішно виконують  індивідуальний план підготовки, надається  додаткова оплачувана відпустка  тривалістю 30 календарних днів.

Для працівників, які навчаються у  вищих навчальних закладах з вечірньою  та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встановлюватися  інша тривалість відпусток у зв'язку з навчанням.

Відпустки, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої та частиною четвертою  цієї статті, надаються впродовж навчального  року.

Відпустки, передбачені ст. 216 КЗпП, надаються лише працівникам, які  успішно навчаються в зазначених навчальних закладах без відриву  від виробництва.

Тривалість додаткової оплачуваної  відпустки диференціюється за цілою  низкою критеріїв: а) форма навчання (вечірня, заочна); б) рівень акредитації  навчального закладу; в) курс, на якому  працівник навчається.

На період настановних занять, виконання  лабораторних робіт, складання заліків  та іспитів працівниками, які навчаються на першому та другому курсах вищих  закладів освіти:

а) першого та другого рівнів акредитації  з вечірньою формою навчання - щорічно  надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних  днів;

б) третього і четвертого рівнів акредитації  з вечірньою формою навчання - щорічно  надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 20 календарних  днів;

в) усіх рівнів акредитації з заочною  формою навчання - щорічно надається  додаткова оплачувана відпустка  тривалістю 30 календарних днів.

На час настановних занять, виконання  лабораторних робіт, складання заліків  та іспитів - працівникам, які навчаються на третьому і наступних курсах вищих  закладів освіти:

а) першого та другого рівнів акредитації  з вечірньою формою навчання - щорічно  надається додаткова відпустка  тривалістю 20 календарних днів;

б) третього та четвертого рівнів акредитації  з вечірньою формою навчання - щорічно  надається оплачувана відпустка  тривалістю 30 календарних днів;

в) незалежно від рівня акредитації  з заочною формою навчання - надається  щорічно додаткова оплачувана відпустка  тривалістю 40 календарних днів.

Законом від 2 листопада 2000 р. ст. 15 Закону "Про відпустки" доповнена новою  частиною другою, відповідно до якої працівники, які здобувають другу (наступну, тобто  третю також) вищу освіту в навчальних закладах післядипломної освіти та вищих  навчальних закладах, які мають у  своєму складі підрозділи післядипломної освіти, мають право на додаткову  оплачувану відпустку тієї ж тривалості, що й працівники, які навчаються на третьому і наступному курсах вищих  навчальних закладів відповідних рівнів акредитації.

Надання відпусток щорічно означає, що вони повинні надаватися протягом навчального року. На це прямо зазначається в частині шостій ст. 15 Закону "Про  відпустки" у редакції від 2 листопада 2000 року.

На період складання державних  іспитів у вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації працівники, які навчаються без відриву від  виробництва, мають право на надання  їм додаткової оплачуваної відпустки  тривалістю 30 календарних днів.

На період підготовки та захисту  дипломного проекту (роботи) працівники, які навчаються без відриву від  виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною  формами навчання першого та другого  рівнів акредитації, мають право  на додаткову оплачувану відпустку  тривалістю два місяці, а третього та четвертого рівнів акредитації - чотири місяці.

Оскільки планування навчального  процесу належить до компетенції  вищих закладів освіти (ст. 17 Закону "Про освіту"), їм належить право  розподілу встановленої законом  тривалості додаткової оплачуваної  відпустки протягом навчального  року. Власник зобов'язаний надавати працівникові відпустку саме в той  час, який визначений вищим навчальним закладом. Ненадання відпустки в  цей час не може бути обґрунтовано виробничою необхідністю для підприємства, оскільки ст. 202 КЗпП покладає на власника обов'язок створювати працівникам умови  для поєднання роботи з навчанням.

Частина друга ст. 216 КЗпП допускає можливість встановлення законодавством (отже не лише законами, але й підзаконними актами) для осіб, які навчаються без відриву від виробництва  у вищих навчальних закладах, де навчальний процес має свої особливості, іншої тривалості відпусток. Відповідно до цього Кабінет Міністрів України  затвердив Порядок, тривалість та умови  надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною  формами навчання, де навчальний процес має свої особливості.

Передбачено, що крім додаткових оплачуваних  відпусток, встановлених ст. 216 КЗпП і  ст. 15 Закону "Про відпустки", щорічно  надаються такі відпустки:

а) 10 календарних днів із збереженням  заробітної плати і 10 календарних  днів без збереження заробітної плати  працівникам, які успішно навчаються у вищих закладах освіти всіх рівнів акредитації з вечірньою та заочною  формами навчання за спеціальністю "культура (народна художня творчість)", "музичне мистецтво (фортепіано, орган, оркестрові струнні інструменти, оркестрові духові та ударні інструменти, спів, диригування, композиція, музичне  мистецтво естради, звукорежисура, музичне виховання)";

б) 20 календарних днів із збереженням  заробітної плати та 10 календарних  днів без збереження заробітної плати  працівникам, які успішно навчаються у вищих закладах освіти всіх рівнів акредитації з вечірньою та заочною  формами навчання за спеціальностями "театральне мистецтво (акторське  мистецтво, режисура, хореографія, сценографія)", "кіномистецтво (кінорежисура, телережисура, кіно-, телеоператорство)";