Юридична психологія як наука

План 

Вступ………………………………………………………….2

1. Історія  юридичної психології…………………………….4

2. Система  юридичної психології………………..................7

3. Методи  юридичної психології…………………………..10

4 Зв'язок  юридичної психології з іншими  науками………12

Висновки…………………………………………………….13

Список використаних джерел……………………………...15

Вступ

Поняття «психологія» походить від  грецьких "психу" (душу), "логос" (навчання), вчення, що означає знання про душу, про психічне. Як наука  психологія вивчає факти, закономірності та механізми психіки. Юридична психологія вивчає особливості психіки в системі «людина -- право».

Психічне життя людини, пов'язаної із судочинством і правовою діяльністю, має свої особливості, характер яких визначається виконанням безлічі різноманітних соціальних і правових функцій. Саме дана обставина сприяла формуванню юридичної психології -- науки, яка досліджує закономірності психіки людини, що виявляються у сфері суспільних відносин, які регулюються правом.

Юридична психологія як наука ставить перед собою певні завдання, що забезпечують розвиток наукових концепцій і розроблення рекомендацій із найбільш ефективного здійснення правотворчої, право-застосовної та правоохоронної діяльності. До них належать:

1) вивчення психології особи  юриста (слідчого, прокурора, судді, адвоката та ін.) і його діяльності, психологічних особливостей юридичної процедури;

2) розгляд психологічної ефективності  дії норм права, правотворчого  процесу;

3) дослідження психологічної структури  злочину та особи правопорушника, формування антисоціальної установки і методів попереджувальної діяльності;

4) вивчення шляхів формування  психічної діяльності учасників  судочинства з метою найбільш  оптимального виконання завдань  правосуддя;

5) розгляд психологічних основ  проведення окремих процесуальних дій з метою найефективнішого здійснення пізнавальної діяльності та її організації;

6) дослідження психологічних закономірностей  пенітенціарної діяльності з  метою розроблення системи заходів,  що сприяють корекції поведінки  засуджених;

7) створення рекомендацій щодо навчання і виховання працівників правозастосовних органів, спрямованих на формування професійно необхідних якостей;

8) розроблення практичних рекомендацій  для юристів щодо здійснення  правотворчої, правозастосовної та  правоохоронної функцій;

9) забезпечення правозастосовної  практики психологічним знанням,  розроблення методик психологічної  діагностики та судово-психологічної  експертизи;

10) аналіз психологічних характеристик  правового виховання громадян  з метою розроблення методів  профілактичної діяльності щодо окремих осіб і груп населення.

У сучасній юридичній психології виділяють  закономірності, пов'язані з психологічними аспектами правотворчості, психологією  правосвідомості та праворозуміння, психологічними проблемами правозастосування. Що стосується традиційних закономірностей, то до них належать: виникнення і формування психічних властивостей особи, що сприяють протиправним діям; розвиток і формування психічних властивостей особи в процесі злочинного діяння; формування психічних властивостей особи при здійсненні різних функцій у судочинстві; зміна психічних властивостей особи, яка вчинила злочин, у процесі перевиховання; зміна і формування психічних властивостей особи у профілактичній діяльності.

Наведені закономірності здебільшого  належать до тих сфер людських проявів і діяльності, що переважно пов'язані з протиправними діями або з діями, що спричиняють їх, і регулюються, з одного боку, нормами права, а з другого -- заходами соціального впливу. Отже, юридична психологія вивчає психічні явища і властивості, що стосуються формування антисоціальної установки, її джерел, передумов і чинників, які впливають на її розвиток і попередження, форм її можливого прояву, а відтак, і її ранньої діагностики.

Юридична психологія вивчає зміни  психічних властивостей осіб, щодо яких здійснюється правосуддя. У результаті цього виникає можливість розробляти рекомендації з проведення окремих слідчих дій і встановлення психологічного контакту, а також з обрання способів виявлення обставин вчиненого злочину, впливу на причетних до нього осіб з метою одержання достовірної інформації. Аналіз психічних властивостей особи, яка виконує функції свідка в судочинстві, дає змогу виявити закономірності її психіки, пов'язані зі специфікою сприйняття (довільного та мимовільного) і відтворення події злочину, її інтерпретацією, визначеними наперед екстремальними умовами її перебігу. Вивчення закономірностей, що стосуються зміни психічних властивостей особи, яка вчинила злочин, дозволяє з'ясувати особливості особи, що виявляються в усвідомленні нею вини, адаптації до нових умов життя, визначенні своєї належності та ролі в мікро середовищі, де відбувається процес виховного впливу.

До закономірностей, що є предметом  вивчення юридичної психології, належать також зміна і формування психічних властивостей особи під впливом профілактичної діяльності. Система впливу на особу охоплює чимало заходів, серед яких політичні, естетичні, моральні, правові погляди та переконання, що відображають ідеологію суспільства. У профілактичній діяльності вони виявляються комплексно, але головна роль належить правовому впливу як системі правових розпоряджень і заборон, обов'язкових для виконання.

1.Історія юридичної психології

Незважаючи на те, що юридична психологія - одна з порівняно молодих галузей психології, застосування психологічного знання з метою забезпечення правосуддя й інших напрямків правоохоронної діяльності бере початок у далекій давнині. Рання історія юридичної психології (ІV до н. е. -- перша половина ХІХ ст.) Ще з давніх-давен робилися спроби проведення випробувань, механізм яких було засновано на психофізіологічних закономірностях людського організму. В різних народів використовуються певні способи випробувань. Так, на Стародавньому Сході були відомі ордалії. Зокрема, за вавилонським та індійським правом підозрюваного випробовували водою (у річці). В інших народів відомі випробовування «розпеченим залізом» (у європейців), «рисом» (у китайців), «там-тамом» (в африканців).

У середньовічному кримінальному  процесі також широко застосовуються випробування. Положення «Кароліни» (Кримінально-судового уложення імператора Карла V, що вийшло в 1532 р.) визначали процедуру «ведівських процесів». У цей період використовується «випробування водою» («купання відьом»). Процедура полягала в такому: руки, ноги і все тіло зв'язували мотузкою, а потім зіштовхували у воду. Якщо стихія не приймала випробовувану і тіло спливало, жінка визнавалася відьмою.

Випробування «розпеченим залізом» полягало в тому, що випробовуваного  примушували взяти рукою розпечений на вогні металевий предмет. Після цього рука перев'язувалася і через певний час пов'язка знімалася. Якщо опік був сильним, не загоювався, робився висновок, що особа причетна до вчинення злочину. Психофізіологічний механізм полягав у тому, що особа, причетна до вчинення злочину, перебуває в стані емоційного напруження, при якому відбувається підвищене потовиділення на долонях рук. У разі, якщо руки випробовуваного вологі, -- рана загоюється довго, а відтак, особа причетна до злочину і є винною.

Крім різних випробувань, у цей час проводяться «добре дізнання», «допит з тортурами». Широко застосовується психічне насильство -- «залякування словами» (показують знаряддя катувань і пояснюють їхнє призначення). У процесі допиту використовуються наполегливі розпитування.

На зміну інквізиційному процесу  поступово приходить змагальний процес (буржуазний). Розвиток цивілізації  викликає перегляд засобів одержання  доказів, використання наукових даних  психології. У формальній системі  зізнання вважалося кращим доказом, воно було вирішальним. Нині воно, так само як і інші докази, може бути взяте до уваги з урахуванням конкретних особливостей кожної справи. Слідчий процес того часу допускав для одержання зізнання примусові заходи, на сьогодні, навпаки, намагаються забезпечити добровільність зізнання, і будь-який примусовий вплив на підсудного в цьому сенсі є незаконним, таким, що нищить значення здобутих таким шляхом відомостей1. У судовому процесі від застосування загальножиттєвих знань психології переходять до узагальнення і використання закономірностей психологічної науки.

Юридична психологія формується як наука саме тоді, коли з'являється  перші наукові праці з психології, звернені до сфери кримінального  судочинства. Становлення юридичної психології як самостійної науки (кінець ХІХ -- початок ХХ ст.) Середина XIX ст. характеризується тим, що в цей час були здійснені спроби визначити природу злочинної поведінки. Посилюється інтерес до кримінальної психології. Дослідження психології злочинних типів розпочинає італійський професор з судової психіатрії Чезаре Ломброзо (1835-1909). Його теорія відображається в книзі «Преступный человек в его соотношении с антропологией, юриспруденцией и тюрь-моведением» (1876). 3 1880 р. Ч. Ломброзо і його однодумці видавали журнал «Архив уголовной психиатрии и уголовной антропологии». Ідеї Ч. Ломброзо були розвинуті в працях його учнів Енріко Феррі (основна праця «Криминальная социология», 1881) і Рафаеля Гарофа-ло (книга «Криминология», 1885). Основна ідея теорії Ч. Ломброзо (антропологічної школи кримінального права) полягає в тому, що існує «природжений злочинець» -- особливий тип особи, яку, як писав Ч. Ломброзо, необхідно обміряти, зважити і повісити. «Природженого злочинця» можна виявити за фізичними ознаками («стигматами»).

У XIX -- на початку XX ст. виходять фундаментальні праці австрійських і німецьких учених, що ґрунтуються на експериментальних дослідженнях. Ганс Гросс є одним з піонерів кримінальної психології («Криминальная психология», 1905). Вільям Штерн проводить експерименти з визначення достовірності показань. За його хибною думкою, показання свідків є принципово недостовірними

На початкових етапах становлення  юридичної психології з метою  діагностики особи злочинців  спостерігалися спроби застосування антинаукових теорій (фізіогноміки, графології, френології та ін.). Діагностика кримінального типу за рисами зовнішності, формою обличчя, наявністю зморшок, особливостями почерку відображає примітивізм і спрощений підхід до складних наукових та прикладних проблем.

Історія юридичної психології знає періоди, коли створювалися спеціальні кабінети та інститути з вивчення особи злочинця і злочинності. Так, 1918 р. у Петрограді було створено кабінет з вивчення злочинності і особи злочинця (аналогічні кабінети створюються в Москві, Саратові, Ростові, Києві, Харкові, Одесі). 10 липня 1923 р. Раднарком УСРР прийняв постанову про заснування в Харкові, Києві та Одесі обласних кабінетів науково-судової експертизи і затвердив положення про них. 25 квітня 1925 р. Раднарком УСРР затверджує нове положення про кабінети науково-судової експертизи, що передбачає не тільки виконання експертиз у судових справах, а й проведення наукових робіт і експериментальних досліджень з питань кримінальної техніки і методології досліджень злочинів і дослідження особи злочинця.

У 30-ті роки XX ст. відбуваються політичні  зміни в житті суспільства, що негативно позначилися на розвитку юридичної психології. Установи з  вивчення злочинності і особи  злочинця ліквідуються або реорганізуються. Психологія перетворюється на додаток  педагогіки. Дослідження в галузі судової психології припиняються. В юриспруденції починає домінувати концепція А. Я. Вишинського про примат особистого визнання (особисте визнання -- цариця доказів вини підсудного).

Відродження юридичної психології припадає на 50-60-ті роки XX ст. У 1964 р. було прийнято спеціальну постанову ЦК КПРС «Про подальший розвиток юридичної науки і поліпшення юридичної освіти в країні», а з 1965 р. судову психологію почали викладати в юридичних вузах і на юридичних факультетах університетів.

У 1966 р. Міністерство вищої і середньої  освіти СРСР провело Всесоюзний семінар  з судової психології, на якому  обговорювалися проблеми викладання цієї дисципліни. У 1971 р. у Москві відбулася  І Всесоюзна конференція з  судової психології, а в 1986 р. у  м. Тарту (Естонія) -- II Всесоюзна конференція, присвячена проблемам юридичної психології. 3 1998 р. у науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України створюються підрозділи, що спеціалізуються на провадженні судово-психологічних експертиз. У 1995 р. в Україні створено Інститут вивчення проблем злочинності при Академії правових наук України, що проводить, зокрема, наукові та експериментальні дослідження, пов'язані з проблемами юридичної психології.

2.Система юридичної психології

Юридична психологія, досліджуючи  різноманітні форми психологічних  явищ у сфері застосування права, має підпорядковувати їх певній науково  обґрунтованій системі, що поєднує  комплекс і спрямованість психологічних  знань. Система будь-якої науки передбачає виклад логіки дослідження, основних його напрямів, структури знань, обґрунтованих складовими закономірностями. Суміжний характер юридичної психології, зумовлений її тенденціями і тяжінням, з одного боку, до загальної психології, а з другого -- до юриспруденції, спричиняє певні труднощі у формуванні її системи. Побудова останньої внаслідок комплексного характеру досліджуваних питань залежить від домінуючої основи в системі наукових знань, а також від цілей і завдань, що стоять перед наукою. Побудова системи юридичної психології за принципами загальної психології означала б не розв'язання проблеми, а коментування окремих психологічних закономірностей фрагментарними відомостями з галузі юриспруденції, тобто поширення проблем власне юридичної психології в константному і пошуковому матеріалах загальної психології.

З огляду на це система юридичної психології має бути сформована на інших принципах, що відповідають завданням становлення  і розвитку науки, підпорядкованим  тим її закономірностям, дослідження  яких забезпечує найбільш плідний розвиток широкого кола юридичних наук. Дослідження у цій галузі знань логічно узгоджуються з усіма формами і видами правової діяльності, тому в їхню основу покладено об'єктивно існуючі комплекси правових знань.

Тут важливо зазначити, що побудова системи науки не є одноразовим процесом. Розвиток науки та її окремих галузей, виникнення та розв'язання нових проблем вносять корективи у формування системи, змінюючи в ній співвідношення окремих структурних частин, що відображають рух і вдосконалення її змісту. Традиційно юридична психологія поділяється на загальну та особливу частини.

До  загальної частини належать питання наукознавчого характеру, а саме: предмет науки, визначення її методів, завдань, місця в системі наук і власне системи науки. Загальна частина охоплює також питання з історії юридичної психології в аспекті передумов її виникнення, аналіз найважливіших етапів її розвитку, тенденції, що відобразилися у фундаментальних наукових працях, дослідження методологічних засад науки. До структури системи юридичної психології послідовно входять ті, вже сформовані напрями, за предметом дослідження яких визначаються її окремі частини. Одним із таких розділів є кримінальна психологія, що вивчає психологічні основи формування антисоціальної установки, психологічну структуру злочину, діагностику виникнення і розвитку груп антисоціального напряму. Цей розділ охоплює також вивчення психологічної сторони профілактичної діяльності в її загальносоціальному аспекті і попередження злочинів. Існуючі форми і методи профілактичної діяльності потребують удосконалення на основі аналізу практики застосування педагогічних, соціальних, кримінологічних і психологічних даних. Профілактика, що охоплює окремі групи осіб і застосовується щодо конкретних індивідів, вимагає знання та урахування психологічних особливостей групи і особистості, правильної діагностики їхньої спрямованості, ставлення до моральних цінностей, виявлення і прогнозування ступеня позитивного впливу, що може бути ефективним у тому чи іншому випадку.

Особлива частина юридичної психології охоплює психологію судочинства, яка вивчає значний комплекс питань, пов'язаних із психологічними сторонами судово-слідчої діяльності. До них, зокрема, належать проблемні питання психологічної характеристики процесуальної діяльності, що розглядаються як визначальні в організації судово-слідчої роботи, професійні якості осіб, які здійснюють провадження у справах, психологічні основи доказування, організації та планування слідчої і судової роботи. Даний розділ охоплює також питання, що характеризують психологічні основи окремих процесуальних дій, таких як слідчий огляд, допит, пред'явлення для впізнання, перевірка показань на місці, слідчий експеримент, обшук, призначення і провадження судово-психологічної експертизи.

Окремим розділом юридичної психології представлена пенітенціарна психологія (виправно-трудова чи кримінально-виконавча), що досліджує психологічні характеристики колективів засуджених, психологічні основи процесу їхнього виправлення і перевиховання (корекції). Пенітенціарна психологія досліджує також професійні якості і психологічні характеристики осіб, які виконують виховні функції, з метою розроблення рекомендацій з найбільш ефективного справляння впливу на засуджених.

В юридичній психології з огляду на характер досліджуваних нею закономірностей  як відносно самостійні виділяють чотири основні галузі: правову, кримінальну, судову та пенітенціарну психологію. У свою чергу, кожна галузь відповідно до своєї спрямованості досліджує групи психічних закономірностей, що належать до її предмета.

У сучасній юридичній психології виокремлюють нову галузь юридичної психології -- правову. Ця галузь покликана вивчати психологічні особливості дії права як чинника соціальної регуляції поведінки людини чи групи людей, психологічні закономірності правотворчого процесу, психологічні механізми правосвідомості та праворозуміння. В юридичній психології досліджуються не тільки проблеми психологічних закономірностей правопорушень (злочинів), а й психологія правомірної поведінки, психологічні особливості недопущення злочинних дій, впливу соціальних заборон, громадської думки, моралі, правових розпоряджень на поведінку особи, формування її правослухняності.

Кримінальна психологія вивчає: а) психічні закономірності, пов'язані з формуванням антисоціальних установок, мотивів учинення злочину і протиправних дій, поведінкою осіб, які характеризуються делінквентністю (схильністю до правопорушень); б) психологію формування груп правопорушників, роль конкретних обставин та чинників, що сприяють їхній появі; в) форми і способи діяльності, спрямованої на попередження антисоціальних тенденцій, виявлення причин і умов, що у психологічному аспекті сприяють формуванню антисоціальних установок та їх проявам, розробляє конкретні заходи профілактичного характеру.

Судова психологія як предмет дослідження включає проблематику, що стосується психологічної характеристики правоохоронної діяльності, пізнавальних процесів, пов'язаних із доказуванням, психологічних основ проведення окремих процесуальних дій, а також аналізу психологічної сторони формування внутрішнього переконання. До предмета судової психології належить і вирішення комплексу питань, що характеризують психологічний аспект профілактичної діяльності у сфері судочинства.

Пенітенціарна психологія вивчає психологічні особливості пост-кримінальної поведінки і відбування покарання у відповідних установах. Предмет її дослідження -- психологічна структура особи, яка відбуває покарання (її адаптація, ставлення до встановленого режиму, вироку); психологічну сторону формування мікрогруп та їхньої спрямованості; методи впливу та їх оптимальне поєднання, що застосовуються з метою створення необхідного психологічного клімату, та ін. До предмета пенітенціарної психології входить також система заходів, які забезпечують розроблення і застосування прийомів виховного впливу, навчання педагогічного персоналу (вихователів), формування у них навичок, необхідних для здійснення виховних функцій.

Галузі юридичної психології характеризуються різним рівнем розвитку, що пояснюється, з одного боку, потребами правозастосовної практики, а з другого -- нерівномірністю формування окремих сторін досліджуваних проблем, обмеженістю експериментальних даних, недостатнім залученням суміжних галузей знань, що дають змогу комплексно вивчати закономірності психіки людини.

Становлення юридичної психології як самостійної науки зумовлене тим, що проблеми, які належать до її предмета, не могли бути розв'язані з використанням даних загальної психології, а вимагали з'ясування специфічних закономірностей, вирішення яких можливе тільки на стику психологічної та юридичної наук. Нова система знань дозволяє поглиблено досліджувати проблеми, пов'язані із закономірностями психіки, що проявляються в правовій сфері, створила передумови для самостійного існування юридичної психології.

3.Методи юридичної психології

Методи -- це своєрідний інструментарій проведення дослідження, вони визначають розвиток юридичної психології. Ці методи виступають у певній системі, в якій окремо наукові методи посідають важливе місце і являють собою конкретизацію діалектичного і загальнонаукового методів. Таким чином, оптимальною є система методів трьох рівнів: загального, особливого та окремого -- відповідно загальний метод (метод діалектики), загальнонаукові методи і окремі методи (окремо наукові).

До окремо наукових методів юридичної психології належать: спостереження, бесіда, анкетування, тестування, інтерв'ювання, природний і лабораторний експерименти, біографічний метод, метод незалежних характеристик тощо.

Сутність методу спостереження полягає в систематичному і планомірному вивченні психічних явищ шляхом сприйняття дослідником зовнішніх проявів психіки у процесі застосування права. Спостереження передбачає заздалегідь розроблену програму, підпорядковану певній меті, і має здійснюватися в різних ситуаціях, щодо однієї особи або групи осіб, без привнесення будь-яких елементів експерименту. Метод спостереження, здійснюваний із науковою метою, може використовуватися в судово-слідчій і пенітенціарній діяльності. Так, практичний аспект методу спостереження широко проявляється при провадженні окремих процесуальних дій, де реєстрація психічних явищ у вигляді різноманітних реакцій на подразник часто є підставою для застосування або видозміни тактичних прийомів, розуміння психологічної і тактичної позиції особи, встановлення психологічного контакту, обрання власної позиції особи, яка здійснює розслідування або судовий розгляд.

У загальній психології існує  метод бесіди, який використовується для одержання різних відомостей про особистість шляхом безпосереднього спілкування з нею. Він передбачає складання переліку питань, що з'ясовуються у процесі його застосування. При цьому важливо створити обстановку, яка сприяє невимушеному висловленню щодо низки обставин, до яких належать моменти, що характеризують особу в усіх її проявах. Метод бесіди передбачає одержання інформації, що цікавить дослідника, шляхом вільної розповіді та постановлення запитань, характер яких визначається метою бесіди. Наприклад, причетній до тієї чи іншої події особі можуть ставитися запитання, що пояснюють її ставлення до певних явищ, фактів, обставин, які не стосуються безпосередньо сфери інтересів цієї людини. При проведенні бесіди дослідник спостерігає за реакціями співрозмовника, реєструючи їхній характер і відповідність висловлюваній позиції.

Певним доповненням до методу бесіди може бути біографічний метод, який полягає в збиранні та аналізі відомостей біографічного характеру, що дають уявлення про психічні особливості особистості. Такі відомості можуть міститися в різних документах -- листах, щоденниках, архівних матеріалах, документах, одержаних від навчальних і лікувальних закладів, підприємств, де проходила трудова діяльність особи. Всебічне вивчення таких матеріалів дає можливість припустити, як формувалася дана особистість, які життєві обставини (сім'я, школа, коло друзів) вплинули на формування її інтересів та установок. При цьому слід ураховувати динаміку формування особистості, зміни її психологічної структури, пов'язані з віком, соціальним статусом та ін. Використання окремих аспектів біографічного методу в судово-слідчій практиці є важливим засобом одержання інформації про особу, яка може бути використана з тактичною метою.

Одним із найефективніших методів  юридичної психології, що широко застосовується на практиці, є метод інтерв'ювання. Його сутність полягає в одержанні суджень особи щодо певних явищ, обставин, дій, подій. Внаслідок його застосування можна одержати відомості, що мають суміжний соціально-психологічний і судово-психологічний характер. Можливість одержати інтерв'ю невизначеної кількості осіб надає дослідженню характеру соціологічних узагальнень, судово-психологічна спрямованість яких визначається тематикою правоохоронної діяльності. Інтерв'ю, проведене за чітко сформульованою програмою, сприяє одержанню різних відомостей і від осіб, які виконують найрізноманітніші функції в судочинстві. Так, інтерв'ю судців дає досліднику інформацію про шляхи формування їхнього внутрішнього переконання, критерії оцінки доказів, форми встановлення психологічного контакту з підсудними, виховну роль судового процесу, недоліки і переваги судової процедури, важливість і результати планування судового слідства та ін.

Термін «тест» походить від англійського test, що означає випробування. Тест -- це певне завдання (система завдань), яке дає змогу визначати рівень розвитку тієї чи іншої психологічної властивості (якості) особистості. У психології використовується також термін «тестування», що означає проведення перевірки або випробувань із використанням стандартизованих завдань (тестів), які відрізняються відповідною шкалою значень. Тестування застосовується з метою вимірювання індивідуальних відмінностей.

У психології розрізняють тести  інтелекту (для виявлення розумового потенціалу індивіда), тести особистісні (вимірюються різні сторони особистості: установки, цінності, відносини, емоційні властивості та ін.), тести креативні (для вивчення творчих здібностей особистості), тести досягнень (визначають ступінь володіння конкретними знаннями, вміннями, навичками), тести проективні (для цілісного вивчення особистості, заснованого на психологічній інтерпретації результатів проекції (перенесення суб'єктом власних властивостей чи станів на зовнішні об'єкти) тощо.

З метою дослідження пізнавальної сфери, наприклад сприйняття, може використовуватися, зокрема, метод пояснення сюжетних картин, який полягає в пред'явленні випробовуваному тих чи інших малюнків: веселих, сумних, зі складним сюжетом. При цьому враховуються активність і бажання випробовуваного розглядати малюнок, витрачений час. Унаслідок тестування можуть бути одержані дані про кмітливість особи, вміння виділити істотне, емоційне відображення (відгук).

4.Зв'язок юридичної психології з іншими науками

Юридична психологія пов'язана  з різними юридичними науками. Існує  зв'язок юридичної психології з теорією  держави і права. Необхідно зазначити, що в теорії держави і права досліджуються проблеми правової свідомості, механізму дії правової системи, правомірної та протиправної поведінки, дії юридичної відповідальності. Усі зазначені проблеми (категорії теорії держави і права) не можуть бути вивчені без залучення психологічної науки. Певною мірою і юридична психологія вивчає дані проблеми, хоча відмінності в дослідженнях теорією держави і права та юридичною психологією цих явищ лежать у глибині підходу та аспектності.

Тісний зв'язок юридичної психології простежується з такими юридичними науками, як кримінальне і цивільне право, кримінальний і цивільний процеси, кримінологія і криміналістика. Так, кримінальне право, досліджуючи питання, пов'язані із суб'єктом злочину і його суб'єктивною стороною, осудністю, мотивом злочину, виною, вчиненням злочину в стані сильного душевного хвилювання, доведенням до самогубства тощо, не може обійтися без використання положень юридичної психології.