Антропогенний вплив на навколишнє середовище

                                            ВСТУП

Актуальність. Проблема взаємодії людського суспільства та природи стала однією з найважливіших проблем сучасності. Становище, яке складається у відносинах людини з природою, в багатьох випадках стає критичним: посилюється засуха, відбувається опустелювання великих територій, вичерпуються запаси води та корисних копалин, гостро відчувається нестача харчування у багатьох країнах, які розвиваються, погіршується стан грунту, водного та повітряного басейнів, ускладнюється боротьба з шкідниками сільськогосподарських культур. Антропогенні зміни до наступного часу зачепили практично усі екосистеми планети, газовий склад атмосфери, надходження сонячної радіації та енергетичний баланс Землі. Це визначає, що стрімкий індустріальний прогрес водночас з матеріальними благами та небаченим раніше комфортом, несе нарощування забруднення середовища, зруйнування природних комплексів, виснажування природних ресурсів.

У багатьох куточках світу вже перейдено кордон самозахисту природи, зруйнувалася її динамічна рівновага, діяльність людини вступила у суперечність з природою. Увага наукової та широкої світової спільноти прикута до найгостріших проблем екології, які є глобальними та потребують для свого вирішення об'єднання зусиль усього людства.

Удосконалення природокористування, екологічна обґрунтованість усієї  господарської діяльності суспільства  – величезна задача сучасності.

В умовах науково-технічного прогресу значно ускладнились взаємовідносини  суспільства з природою. Людина отримала можливість впливати на хід природних  процесів, підкорила сили природи, почала опановувати майже всі доступні відновні і невідновні природні ресурси, але разом з тим забруднювати і руйнувати довкілля.

За оцінкою Всесвітньої  організації охорони здоров'я (ВООЗ), із більш ніж 6 млн. відомих хімічних сполук практично використовується до 500 тис.сполук; із них біля 40 тис. мають шкідливі для людини властивості, а 12 тис. є токсичними.

Господарська діяльність людини зумовила пошкодження і вичерпування природних ресурсів, що призводить до деформації сформованих протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті. Внаслідок цього  почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що може набути характеру незворотних  процесів і навколишнє середовище може стати непридатним для існування.

З появою людини на планеті Земля велику роль у глобальній екосистемі стали відігравати взаємовідносини суспільства і природи. Особливо швидко посилюється вплив суспільства на природу у зв'язку з розвитком машинного виробництва.

Завдяки цьому масштаби впливу суспільства на природу поширюються  так швидко, що людство поступово  перетворюється у потужну геологічну силу, яка впливає на природні процеси. На всі кругообіги, що здійснюються у природі, людина прямо чи опосередковано мас вплив. Під впливом антропогенних факторів відбуваються зміни у природі.

Завойовуючи природу, людство  значною мірою підірвало природні умови власної життєдіяльності.

Мета: розглянути основні види впливу на компоненти навколишнього середовища.

Предмет дослідження: негативний вплив людини на навколишнє середовище.

Об'єктом дослідження є негативні наслідки антропогенного впливу на довкілля, забруднення ріки Молочної.

Структура роботи: робота складається із вступу,чотирьох розділів, переліку використаної літератури, текст доповнюють кольорові фотографії.

РOЗДІЛ I  ЕВОЛЮЦІЯ  ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ І ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Близько 600 млн. років тому на планеті Земля з'явилися перші  багатоклітинні організми (вважають, що саме тоді для цього склалися сприятливі умови - вміст кисню в атмосфері досяг 3-4 %), і одразу відбувся еволюційний вибух - виникли нові форми життя - губки, черви, корали, молюски, а також предки перших рослин і тварин, які в палеозойську еру заповнили всі акваторії й вийшли на континенти. Розвиток земної рослинності зумовив збільшення кисню в атмосфері та поживних речовин в ґрунтах, а також появу більших тварин. Активно змінювався склад поверхні Землі, атмосфери, гідросфери, виникла біосфера.

 Величезне значення  мав біологічний обмін речовин.  Подальший процес еволюції живих  організмів призвів до появи  людини - най¬вищого біологічного  виду, який, розвиваючись, дедалі більше впливав на природу.

На підставі аналізу результатів археологічних, палеонтологічних, антропологічних, історичних і географічних досліджень у взаємовідносинах людського суспільства з природою виділено чотири періоди, що різняться за характером цих стосунків і обсягом заподіяної навколишньому середовищу шкоди[1].

Перший, давній, період характеризується накопиченням знань про природу, пристосуванням людини до природи та, порівняно, незначним антропогенним впливом на неї. Основним джерелом енергії тоді була мускульна сила людини, яка повністю залежала від природи.

Проте, саме в цей період виникла перша глобальна екологічна криза в усіх регіонах розселення людей, - проходить винищення великої  кількості крупних тварин; випалювання  рослинності для полювання та розширення пасовиськ та ріллі на великих територіях призводить до різких змін складу флори, фауни, ґрунтів і клімату в цілому.

Другий період - рабовласницький  лад і феодалізм.

У цей період інтенсивно розвивається землеробство, скотарство, виникають ремесла, розширюється будівництво  сіл, міст, фортець. Людство своєю діяльністю починає завдавати природі відчутної шкоди, особ¬ливо після виникнення та розвитку хімії та одержання перших кислот, пороху, фарб, мідного купоросу. Чисельність населення в XV- XVII ст. уже перевищувала 500 млн. Цей період можна назвати пе¬ріодом активного використання людиною природних ресурсів, вза¬ємодії з природою. Тиск на довкілля в цей час був загалом ще не¬значним, але спостерігаються локальні та регіональні екологічні кризи - значні території Близького Сходу, Північної та Центральної Африки перетворилися на кам'яні та піщані пустелі.

Третій період (XVIII ст.—  перша половина XX ст.) - час бурхливого розвитку фізики, техніки, винайдення парового та електричного двигунів, атомної  енергії. Це - період активного розвитку локальних і регіональних екологічних  криз, протистояння природи та людського  суспільства, страшних за своїми екологічними нас¬лідками світових воєн, хижацької експлуатації всіх природних ре¬сурсів.

У XX столітті людина отримала можливість активно впливати на довкілля та користуватися раніше недоступними для неї ресурсами. Виникла ідея, що людина - хазяїн природи, а природа - невичерпне джерело потрібних їй ресурсів. У цьому важливу роль зіграли:

а) стрімко зростаюча чисельність населення, що зробила можливим фактично необ-меженим використання трудових ресурсів;

б) поява атомної енергетики, в початковій ейфорії від якої почало вважатися, що відтепер людство  вільне від необхідності застосовувати інші енергетичні джерела;

в) розробка та створення  озброєння нового типу, здатного знищити  всю живу при¬роду нашої планети;

г) формування на базі супутникових та комп'ютерних технологій єдиного  світового інформаційного простору.

У сукупності ці фактори  визначили у середині та другій половині XX століття технократичну стратегію  виробництва та використання природних  ресурсів, стратегію.

Четвертий період (останні 40-50 років) характеризується розвитком  глобальної екологічної кризи, виникненням  і посиленням парникового ефекту, появою озонової дірки та кислотних дощів, суперіндустріалізаціею, супермілітаризацією, суперхімізацією, суперспоживанням і суперзабрудренням усіх геосфер.

Особливостями цього періоду  є також виникнення та поширення  громадського руху за охорону природу  в усіх розвинених країнах світу, активне міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля, апогеєм якого встала найбільша в історії всесвітня конференція ООН з проблем навколишнього середовища та розвитку, яка відбулася в Ріо-де-Женейро в червні 1992 р., де прийнято пакет важливих міжнародних угод про охорону біосфери, збереження біологічного розмаїття, клімату тощо.

Оскільки екологічна криза  екосфери планети в останній, чет¬вертий, період розвивалася нерівномірно - залежно від обсягів впливу різних антропогенних факторів, її тривалість умовно можна поділити на три етапи:

А) Перший етап (1945—1970 рр.) характеризується нарощуван¬ням гонки озброєнь всіма розвиненими країнами світу, хижацьким знищенням природних ресурсів у всьому світі, розвитком кризових екологічних ситуацій у межах Північної Америки, Європи, окремих регіонів колишнього СРСР.

Б) Другий етап (1970—1980 рр.) позначився бурхливим розвитком екологічної  кризи в світі (в Японії, більшості регіонів колишнього СРСР, Південної Америки, Азії, Африки), інтенсивним зростанням ступеня забруднення вод Світового океану та космічного простору. Це - етап дуже широкої хімізації, максимального світового ви¬робництва пластиків, розвитку глобального мілітаризму, реальної загрози глобальної катастрофи (внаслідок ядерної війни) та ви¬никнення могутнього міжнародного державного й громадського руху за спасіння життя на планеті.

В) Третій етап (з 1980 р. до теперішнього часу) характеризується зміною ставлення  людей на планеті до природи, всебічним  розвит¬ком екологічної освіти в  усіх країнах, широким громадським рухом за охорону довкілля, виникненням величезної кількості «зелених» (організацій, асоціацій, товариств), появою й розвитком альтерна¬тивних джерел енергії, розвитком дехімізації та ресурсозберігаю¬чих технологій, прийняттям нових національних і міжнародних за¬конів про охорону природи. На цьому етапі також почалася демі¬літаризація в найбільш розвинених країнах.

В останній період людина виступає як могутня геологічна сила, що змінює стан екосфери всієї планети. Масштаби людської діяль¬ності вражають своїми розмірами. На превеликий жаль, ця діяль¬ність переважно негативно впливає на природу.

РОЗДІЛ 2 ВПЛИВ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ НА КОМПОНЕНТИ БІОСФЕРИ

Сучасна діяльність людини багато в чому нанесла шкоду довкіллю, тому одне з завдань сучасної екології – це вивчення регуляторних процесів в біосфері, створення наукового раціонального її використання.

Термін «біосфера» з"явився у науковій літературі у 1875 році. Його автором був Едуард Зюсс (з яким B.I. Вернадський був знайомий особисто), де вчений у межах Земної Кулі виділив декілька структурних частин – оболонок, які назвав геосферами. Одна з геосфер отримала назву біосфера.

До кінця XX в. забруднення  навколишнього середовища відходами, викидами, стічними водами всіх видів промислового виробництва, сільського господарства, комунального господарства міст набуло глобального характеру і поставило людство на грань екологічної катастрофи[2].

Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричиняти зміну режиму ґрунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхневого стоку, структури грунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, активізацію геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері, зміни мікроклімату тощо. Сучасна діяльність, наприклад, будівництво гідротехнічних споруд, шахт, рудників, доріг, свердловин, водойм, дамб, деформація суші ядерними вибухами, будівництво гігантських міст, обводнення і озеленення пустель, та інші повсякденні аспекти діяльності людини, вже викликали значні видимі і приховані зміни довкілля(табл.1).

Вплив людини на біосферу зводиться до чотирьох головних форм:

1) зміна структури земної  поверхні (розорювання степів, вирубування  лісів, меліорація, створення штучних водойм та інші зміни режиму поверхневих вод тощо),

2) зміна складу біосфери, кругообігу і балансу тих речовин,  які її складають (добування  корисних копалин, створення відвалів, викиди різних речовин у атмосферу та водойми),

3) зміна енергетичного,  зокрема теплового, балансу окремих  регіонів земної кулі і всієї планети,

4) зміни, які вносяться  у біоту (сукупність живих організмів) внаслідок знищення деяких видів, руйнування їх природних місць існування, створення нових порід тварин та сортів рослин, переміщення їх на нові місця існування тощо.

Втручання людини в природні процеси в біосфері, котре викликає небажані для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за наступними видами забруднень (табл.2):

• інгредієнтне забруднення  — забруднення сукупністю речовин, кількісно або якісно ворожих  природним біогеоценозам (інгредієнт - складова частина складної сполуки  або суміші);

• параметричне забруднення  пов"язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища (параметр навколишнього середовища - одна з його властивостей, наприклад, рівень шуму, радіації, освітленості);

• біоценотичне забруднення  полягає у впливі на склад та структуру  популяції живих організмів;

• стаціально-деструкційне забруднення (стація — місце існування  популяції, деструкція - руйнування) викликає зміну ландшафтів та екологічних систем в процесі природокористування.

Фахівці по різному класифікують забруднення природного середовища, в залежності від того, який принцип беруть за основу класифікації, зокрема - за типом походження, за часом взаємодії з довкіллям, за способом впливу.

За просторовим поширенням (розміру охоплюючих тери­торій) забруднення  поділяють на:

• Локальні забруднення  характерні для міст, значних промислових підприємств, районів видобутку тих або інших корисних копалин, значних тваринницьких комплексів.

• Регіональні забруднення  охоплюють значні території й  акваторії, що підлягають впливу значних промислових районів.

• Глобальні забруднення  частіше всього викликаються атмосферними викидами, поширюються на великі відстані від місця свого виникнення і  створюють несприятливий вплив  на крупні регіони, а іноді і на всю планету[2].

Джерела забруднюючих речовин  різноманітні, також багаточисельні види відходів і характер їхнього впливу на компоненти біосфери. Біосфера забруднюється твердими відходами, газовими викидами і стічними водами металургійних, металообробних і машинобудівних заводів. Величезної шкоди завдають водяним ресурсам стічні води целюлозно-паперової, харчової, деревообробної, нафтохімічної промисловості. Розвиток автомобільного транспорту призвів до забруднення атмосфери міст і транспортних комунікацій важкими металами і токсичними вуглеводнями, а постійне зростання масштабів морських перевезень викликало майже повсюдне забруднення морів і океанів нафтою і нафтопродуктами. Масове застосування мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин призвело до появи отрутохімікатів в атмосфері, ґрунтах і природних водах, забрудненню біогенними елементами водойм, водотоків і сільськогосподарської продукції (нітрати, пестициди і т.п.). При гірських розробках на поверхню землі витягаються мільйони тонн різноманітних, найчастіше фітотоксичних гірських порід, що утворюють терикони і відвали, що пилять і горять . В процесі експлуатації хімічних заводів і теплових електростанцій також утворюються величезні кількості твердих відходів (недогарок, шлаки, золи і т.п.), що складуються на великих площах, вчиняючи негативний вплив на атмосферу, поверхневі і підземні води, грунтовий покров (пилування, виділення газів і т.п.).

Одну з вдалих класифікацій забруднення запропонував Р. Пірсон. Вона включає тип забруднення, його джерело, наслідки та засоби контролю. За цими ознаками виділяються наступні типи забруднювачів, а саме:

• стічні води та інші нечистоти, які поглинають кисень,

• носії інфекцій,

• речовини, які представляють  поживну цінність для рослин,

• органічні кислоти та солі,

• твердий стік,

• радіоактивні речовини.

Прийнято розрізняти антропогенні забруднювачі, які можуть руйну­ватись біологічними процесами та ті, що не піддаються руйнуванню. Перші надходять до природних кругообігів речовин і тому швидко зникають або піддаються руйнуванню біологічними агентами. Другі не включаються до природних кругообігів речовин, а тому руйнуються організмами у харчових ланцюгах.

В Україні головними причинами, що призвели до загрозливого стану  довкілля є:

• застаріла технологія виробництва та обладнання,

• висока енергомісткість  та матеріаломісткість, що перевищують  у два-три рази відповідні показники  відповідних країн;

• високий рівень концентрації промислових об`єктів;

• несприятлива структура  промислового виробництва з високою  концентрацією екологічно небезпечних  виробництв,

• відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо);

• низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об"єктів;

• відсутність належного  правового та економічного механізмів, які б стимулювали розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем;

• відсутність належного  контролю за охороною довкілля.

                                                                                          Таблиця 1

                                                                                                             Таблиця 2

     2.1 Вплив діяльності людини на гідросферу

Гідросфера, або водяна оболонка Землі, - це її моря і океани, крижані  шапки приполярних районів, ріки, озера й підземні води. Запаси води на Землі величезні – 1,46•10٩ кмі, тобто 0,025% усієї маси Землі. Проте абсолютна більшість цієї колосальної маси – це гірко-солона морська вода, непридатна для пиття та технологічного використання. Прісна вода на планеті становить лише 2% від її загальної кількості, причому 85% її зосереджено в льодовикових щитах Гренландії й Антарктиди, айсбергах і гірських льодовиках. Лише близько 1% прісної води – річки, прісноводні озера й деяка частина підземних вод; саме ці джерела й використовуються людством для своїх портеб.

Вода виконує дуже важливі  екологічні функції:

1) це головна складова  частина всіх живих організмів(тіло людини, наприклад, на 70% складається з води, а деякі організми, такі, як медуза чи огірок, містять у собі від 98 до 99% води);

2)основний механізм здійснення  взаємозв'язків усіх процесів  у екосистемах(обмін речовин, тепла, ріст біомаси);

3)головний агент-переносник  глобальних біоенергетичних екологічних  циклів;

4)води Світового океану є основним кліматоутворюючим фактором, основним акумулятором сонячної енергії і “кухнею” погоди для всієї планети;

5)один з найважливіших  видів матеріальної сировини, головний  природний ресурс споживання  людства(людство використовує її в тисячу разів більше, ніж нафти чи вугілля).

Урезультаті діяльності людей  гідросфера Землі змінюється. Серед цих змін розрізняють кількісні(зміна кількості води, придатної для використання) й якісні (забруднення води в наслідок антропогенного впливу).

Особливої шкоди водоймам завдають нафта й нафтопродукти, які утворюють на поверхні плівку, що перешкоджає газообмінові між водою і атмосферою і знижує вміст кисню у воді; 1 т нафти здатна розпливтись плівкою на 12 кмІ поверхні води. Осідаючи на дно, згустки мазуту вбивають донні мікроорганізми, що беруть участь у самоочищенні води. Гниття донних осадків, забруднених органічними сполуками, продукує в воду отруйні сполуки, зокрема, сірководень, що забруднює всю воду в річці чи озері[3].

Основними забруднювачами води є хімічні, нафтопереробні й целюлозопаперові заводи, великі тваринницькі комплекси, гірничорудна промисловість. Останнім часом особливе місце серед забруднювачів води посівдають синтетичі миючі засоби. Ці речовини надзвичайно стійкі, зберігаються у воді роками. Більшість із них містить фосфор, що сприяє бурхливому розмноженню у воді синьо-зелених водоростей і “цвітінню” водойм, яке супроводжується різким зниженням і воді вмісту кисню, “заморами” риби, загибеллю інших “рукотворних” морів на Дніпрі стоїть сморід, а хвилі викидають на берег трупи риби, що задихнулися.

Біологічне значення водойм полягає у надходженні в них  із стічними водами різних мікроорганізмів(бактерій, вірусів), спор грибків, яєць червів і т. д., багато з яких є хвороботворними для людей, тварин і рослин. Серед біологічних забруднювачів перше місце посідають комунально-побутові стоки(особливо, якщо вони неочищенні недостатньо), а також стоки підприємств цукрових заводів, м’ясокомбінатів, заводів, що обробляють шкіру, деревообробних комбінатів. Особливої шкоди біологічне забруднення водойм завдає в місцях масового відпочинку людей(курортні зони узбережжя морів). Через поганий стан каналізаційних та очисних споруд останнім часом в Одесі, Маріуполі й інших містах узбережжя Чорного й Азовського морів неоднаразово закривались пляжі, оскільки в морскій воді було виявлено збудниківтаких небезпечних хвороб, як холера, дизентерія, гепатит тощо.

Теплове забруднення води спричиняється спуском у водойми  підігрітих вод від ТЕС, АЕС та інших енергетичних установок. Тепла вода змінює термічний і біологічний режими водойм і шкідливо впливає на їх мешканців. Як показали дослідження гідробіологів, вода, нагріта до 26-30єС, діє пригнічуюче на риб та інших мешканців водойм, а якщо температура води піднімається до 36єС, вся риба гине. Найбільшу кількість теплої води викидають у водойми атомні електростанції.

2.2 Вплив  діяльності людини на атмосферу

Джерелами забруднення атмосфери  є димові викиди промислових підприємств та теплових електростанцій, вихлопні гази транспортних засобів, продукти само згорання сміттєзвалищ та териконів вугільних шахт.

Атмосфера забруднюється  аерозолями важких металів, синтетичними сполуками, радіоактивними та канцерогенними речовинами – усіх їх більше 500. Найбільш поширеними речовинами, що забруднюють  атмосферу є оксид вуглецю  СО, двоокис вуглецю (вуглекислий  газ) СО2, двоокис сірки SO2, оксид азоту NO2, вуглеводні СnНm , пил.

Основними фізико-хімічними  характеристиками забруднювачів повітря  є їх хімічний склад та щільність, а для газоподібних речовин їх леткість (швидкість випаровування), пружність та тиск пари, температура  кипіння. Масова концентрація всіх викидів вимірюється в мг/м  та приводиться до нормальних умов.

В земній атмосфері вуглекислий  газ діє як скло в парнику: пропускає  сонячне світло і затримує тепло розігрітої сонцем поверхні Землі. Це викликає розігрівання планети, яке відоме під назвою “парникового ефекту”. Для людства є два наслідки парникового ефекту. Значне збільшення посушливості в середніх шротах, в результаті чого врожаї зерна різко скоротяться. Другий – це підйом рівня Світового океану на 2-3 м. за рахунок танення полярних льодовиків.

Окиси сірки і азоту, що потрапляють в атмосферу внаслідок  роботи ТЕС і автомобільних двигунів, сполучаючись з атмосферною вологою, утворюють дрібні краплі сірчаної та азотної кислоти, що переносяться вітрами у вигляді кислотного туману й випадають на землю кислотними дощами, які шкідливо діють на рослинність, фауну, врожайність, будівлі(рис.1).

Промислові викиди в атмосферу  порушують озоновий шар, який є своєрідним щитом від жорсткого ультрафіолетового випромінення – смертельного для всього живого.

Основна маса забруднень повітря  припадає на спалювання органічних енергоносіїв (вугілля, нафти, газу, торфу, сланців, деревини), у містах до 60 % забруднень дає автотранспорт. Забруднення повітря стало великою соціальною й економічною проблемою для багатьох розвинених країн, особливо для великих міст, промислових агломератів. Сьогодні в містах забруднення повітря в 15 разів вище, ніж у сільській місцевості, й у 150 разів вище, ніж над океаном. У промислових районах за добу випадає понад 1 тонну пилу на 1 км2, у забруднених містах за рік — більше 1 кг/м2 пилу і сажі.

Рис.1 Забруднення повітря  внаслідок роботи автомобільних  двигунів[10].

Пил складається з частинок вугілля та попелу, а сажа — з  частинок вугілля або інших видів  палива, які не згоріли.

Справжнім лихом для міст є автомобілі. Більш як 300 млн автомашин щодня викидають в повітря 800 тис. тонн окису вуглецю, 1 тис. тонн свинцю. Більшість з 200 компонентів вихлопних газів автомашин згубно впливає на організм людини, а оксид азоту є одним із компонентів смогу.

Хімічні реакції, які відбуваються в повітрі, призводять до виникнення димних туманів — смогів. Смоги виникають за таких умов: по-перше, великої кількості пилу і газів, які міста викидають у повітря, по-друге, довгого існування антициклонів, коли забруднювачі нагромаджуються в приземному шарі атмосфери. Смоги бувають декількох типів. Найбільш вивчений вологий смог. Він характерний для країн з морським кліматом, де дуже часто спостерігаються тумани і висока вологість повітря. Сухий, або лос-анджелеського типу, смог відрізняється від вологого смогу своїми властивостями. Клімат в Лос-Анджелесі (США) сухий, тому смог тут утворює не туман, а синювату млу.

За чотири дні Лондонського смогу в 1952 році загинуло понад 4 тис.чоловік.

Американець Луїс Батонн у  книзі "Чисте небо" писав: "Одне з двох — або люди зроблять так, що буде в повітрі менше диму, або дим зробить так, що на Землі стане менше людей".

Третій вид смогу —  льодяний смог, або смог аляскинського  типу. Він виникає в Арктиці  й Субарктиці при низьких температурах в антициклоні. Смоги характерні для таких міст, які розташовані в гірських котловинах, де застоюється повітря, наприклад, в Лос-Анджелесі, Нью-Йорку, Чикаго, Токіо, Мілані.

Особливо небезпечні сірчисті сполуки й оксиди азоту, які спричиняють  кислотні дощі. Кислотні дощі стали  дуже поширеним явищем, причому вони можуть випадати на відстані багатьох сотень і тисяч кілометрів від джерела первісного викидання речовини(рис.2).

Кислотні дощі залишають  на листі дерев чорні плями, закислюють озера і ґрунти, змінюють їхній  хімічний оклад. Так, за останні десять років у Швеції з 90 тис. озер закислено 20 тис, у Канаді — 50 тис. Близько половини озер у Норвегії мертві, там загинула риба (рН = 5). Серйозно уражені кислотними дощами близько 1 млн га вічнозелених лісів у Центральній Європі, близько 100 тис. га гинуть. Кислотні опади посилюють корозію різних матеріалів і конструкцій. Особливо небезпечні вони для унікальних історичних пам'яток, зокрема мармурових[5].

Процес закислення опадів триває. Розрахунки показують, що при сталих концентраціях оксиду сірки 80 мкг/м3 і оксидів азоту 50 мкг/м3, що відповідає гранично допустимим концентраціям цих речовин у більшості промислово розвинених країн, рН опадів становить 2,7. Якби такі дощі випадали постійно, то все живе загинуло б. Очевидно, це і є межею закислення.