Банковські системи

ВСТУП

У процесі становлення  ринкової економіки в Україні  важливого значення набуває вдосконалення  банківської системи в державі  та чітке правове регулювання  всієї банківської діяльності.

Останнім часом банківська система України зазнала докорінних змін, дедалі більшого розвитку набуває  діяльність інших банків та спеціалізованих  кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою.

Банківська система є  невід’ємною частиною фінансової системи  тому, що інститути банківського права, кредитування, фінансові капіталовкладення, цінні папери та біржа, тісно пов’язані  з фінансовим правом.

Банківська система України  знаходиться в процесі становлення, а її вивчення та аналіз мають важливе  не тільки теоретично-пізнавальне, але  й практичне значення для сучасної юридичної науки.

 Актуальність обраної  мною теми даної аналітичної  роботи полягає в тому, що в  сучасних умовах постає потреба  детального вивчення проблем  правового регулювання банківської  діяльності й тієї ролі, яку  відіграють банки в теперішньому  економічному житті України. Тим часом, проблеми правового регулювання банківської діяльності належать до найскладніших і менш розроблених проблем національного права.

Метою роботи є визначення функцій та принципів банківської  системи України та розробити  шляхи її покращення. Досягнення мети передбачає розв’язання таких завдань:

- вивчити поняття банку  та банківської системи;

- дослідити правове регулювання  банківської діяльності та особливості  банківського права;

- розробити рекомендації, щодо покращення банківської  системи в Україні.

Об’єктом роботи є: банк та банківська система України.

Предметом роботи є: процеси  функціонування банківської системи  України.

Отже метою функціонування банківської системи повинно  бути економічне та правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення  належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих  умов для розвитку економіки України  та підтримки вітчизняного товаровиробника  в чому ми повинні впевнитися.

І. БАНК І БАНКІВСЬКА СИСТЕМА

                          1.1. Поняття та перша поява банків

Історія не лишила достатньо  повних відомостей про те, коли виникли  банки, які операції вони виконували, що впливало на їхній розвиток. Сьогодні ми більше знаємо про перші гроші  давніх народів. Сучасна історія  зібрала чимало інформації про грошовий обіг у давні часи. Проте роль кредитних установ у цьому  процесі не знайшла свого відображення. Більше того, міркування в економічній  літературі про процес виникнення банків настільки суперечливі, що залишаються  незрозумілими їхні справжня природа  і початкове функціонування.

На думку ряду авторів, банк як особлива інституція товарного  господарства виник не у зв´язку  з розвитком товарно-грошових відносин на ранніх стадіях товарного господарства, а тільки в той період, коли з´явилася  потреба в мережі спеціальних  установ, які регулювали б заплутаний грошовий обіг і проводили в ширших масштабах кредитні операції. Отже, можна припустити, що банк, згідно позиції  цих авторів, виник аж на тій стадії розвитку кредиту, коли без його ділової  допомоги неможливе було функціонування капіталістичних підприємств, а  саме у період розвитку мануфактурного виробництва.

Інші автори вказують на більш ранні терміни виникнення банків. На їхню думку, вони вперше з´являються  ще за античного і феодального  господарства, коли виникла потреба  в посередниках при здійсненні платежів.

Таким чином, уявлення про  час появи банківських установ  розтягується майже на дві тисячі років. Отже, суть питання про перші  банки не стільки у визначенні якоїсь чіткої історичної дати їх виникнення, скільки у визначенні того, що взагалі  можна вважати банком.

Етимологія слова «банк» сягає до французького слова «banque»  та італійського «Ьапса». Ці слова відповідно означають «скриня» та «лавка» і  описують дві основні функції, які  виконували банки. «Скриня» вказує на функцію збереження, оскільки вона є місцем, де зберігається щось цінне. В Італії у XII сторіччі слово «Ьапса» (лавка) означало стіл, прилавок або робоче місце «міняйли». Такі столи встановлювались на майданах, де відбувалася жвава торгівля товарами. Торгівля велася з використанням різноманітних монет, що карбувалися як державами, так і містами й навіть окремими особами. У цих умовах потрібні були спеціалісти, які б зналися на монетах, що були в обігу, могли б оцінити і дати пораду при їхньому обміні. Коли врахувати, що у десятому сторіччі Італія була центром світової торгівлі, куди стікалися товари і гроші з різних країн, то стане зрозумілим, чому банкіри виявились неодмінними учасниками торгових операцій, а їхні «банки-столи» набували все більшого поширення. Подібні «міняйли» зі своїми особливими «столами» були в Стародавній Греції і Стародавньому Римі.

За свідченнями істориків, перші банківські операції виконували як окремі особи, так і деякі церковні установи, що концентрували значні кошти. У давніх святилищах накопичувалась величезна кількість грошей. Храми були надійним місцем для зберігання цінностей. Злодії ставилися з повагою до вівтарів і не грабували їх. Вклади, недоторканність яких гарантувалася поважним ставленням до релігії, зробили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефеський) водночас і своєрідними банківськими установами. У храмі Артеміди в Ефесі концентрувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах — вільні кошти всієї європейської Греції.

Перші банкіри незабаром  зрозуміли, що накопичені ними величезні  грошові багатства лежать без  руху, в той час як від них  можна було б одержувати істотну  користь, віддаючи їх у тимчасове  користування або відкриваючи самостійні торговельні й ремісничі підприємства. Заставою при цьому звичайно були кораблі й товари, а в окремих випадках — будинки, дорогоцінні камені й навіть раби. Надання позик супроводжувалося стягненням високих відсотків, рівень яких доходив до 36 % річних.

Разом із кредитними операціями давніх банків поступово знайшли  розвиток і розрахунки з обслуговування вкладників. Розрахунки проводилися за допомогою так званого «трансфериту», тобто переносу коштів з однієї таблиці на іншу. Кожен вкладник банку мав свою таблицю з позначенням його імені (тобто рахунок у сучасному розумінні). Кошти з таблиці одного вкладника переносилися на таблицю іншого, створюючи найпростіші форми безготівкових розрахунків. При цьому спочатку було необхідне особисте усне розпорядження клієнта про перерахування коштів, проте пізніше з´явилися письмові накази, які полегшували і прискорювали взаємні платежі.

Зручності, створювані банками, не могли не привернути увагу ділових  людей. Поступово банківська клієнтура  розширювалася. Банки, у свою чергу, стали виконувати функції довірителів  в укладанні договорів між  клієнтами, стали виступати посередниками  в торгових угодах. Для полегшення розрахунків стародавні банки випускали  навіть банківські квитки (лат. hudu —  гуду), що були в обігу нарівні  з повноцінними грошима.

Усе це свідчить про те, що перші банки виникли задовго  до мануфактурної стадії капіталізму. Проте неправильною є думка, що описані  операції давнього товарно-грошового  обороту свідчать про повноцінне функціонування банківських установ. Наявність кредитора і позичальника — це ще далеко не зародження банку, а тільки передумова цього. За яких же умов можливість перетворення кредитора  в банк стає очевидною? В сучасних наукових виданнях банк характеризується як «велика кредитна установа». Отже, справа у ступені розвитку кредитної  справи і в сукупності операцій, що виконуються кредитором з обслуговування своїх клієнтів. Лихвар виходить за свої межі, як тільки кредитні операції, котрі він виконує, перетворюються в систему. Важливо при цьому  й те, що кредит перестає задовольняти суто споживчі інтереси позичальника і видається на ведення господарських  справ. Істотним є й те, що поряд  із кредитними операціями кредитор за розпорядженням своїх клієнтів починає  виконувати розрахункові операції. Отже банк — це такий рівень розвитку кредитної справи, за якого кредитні, грошові й розрахункові операції концентруються в єдиному центрі, що організує грошовий обіг та кредитні відносини. У сучасному світі через банки здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівля-продаж цінних паперів, посередницькі угоди й управління майном. 
Кредитні установи крім того здійснюють консультування, беруть участь в обговоренні народногосподарських програм, ведуть статистику, мають свої підсобні господарства. Суть банку багатогранна.

Проте головне в розумінні  його сутності полягає в тому, що банк — це автономне, незалежне комерційне підприємство. У банку, як і в будь-якого  іншого підприємства, є свій продукт. Продуктом у даному випадку насамперед є формування платіжних засобів (грошової маси), а також різноманітні послуги у вигляді надання  кредитів, гарантій, доручень, консультацій, управління майном. Діяльність банку  має продуктивний характер. В умовах ринку значення грошей і кредитів непомірно зростає і тому перетворює їх у єдине джерело прискорення  виробництва. Банки стають основною ланкою, яка постачає народне господарство додатковими грошовими ресурсами. Сучасні банки не тільки торгують грошима, вони водночас є аналітиками  ринку. За своїм місцем в економічній  системі банки найближче стоять до бізнесу, його потреб, його кон´юнктури, що постійно змінюється. Ринок неминуче висуває банк у число основних, ключових сегментів економічного регулювання.

1.2. Сучасний стан банківської  системи України

Сукупність усіх банківських  установ, що функціонують у країні, перебувають у тісному взаємозв'язку між собою, утворюють банківську систему — специфічну економічну й організаційно-правову структуру, яка забезпечує функціонування грошового ринку та економіки загалом.

Банківська система є  однією з найважливіших та невід'ємних  структурних елементів ринкової економіки.

Функціонування ринкової економіки країни неможливе без  ефективної банківської системи, яка  забезпечує функціонування грошового  ринку, активно обслуговує і впливає  на всі економічні та соціальні процеси, які відбуваються в державі, виступає важливим складником інвестиційного процесу.

Стабільна банківська система, що динамічно розвивається, — неодмінна  передумова стійкого економічного зростання. У сучасній економіці банківська система має величезне значення завдяки зв'язкам цієї системи  з усіма секторами економіки. Найважливіші функції банків полягають  у забезпеченні безперебійного грошового  обігу капіталу, в наданні можливостей  отримання необхідного фінансування підприємствами, державою, приватними особами, а також створенні сприятливих  умов для вкладання коштів із метою  нагромадження заощаджень у національній економіці.

Розвиток ринкових відносин в економіці України об'єктивно  зумовлює підвищення ролі банківського сектору.

Тенденції розвитку банківської  системи України вказують на те, що протягом останніх років вона перетворилась  на одну з найбільш динамічних, стійких  і стабільно працюючих сфер національної економіки.

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України  було здійснене з прийняттям у 1991 р. Закону України «Про банки та банківську діяльність». Але фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалась раніше.

Негативний вплив на розвиток банківської системи України  мали помилки органів державної  влади, чиї законодавчі акти і  конкретні дії найчастіше тільки посилювали тиск і здіймали паніку як серед банкірів, так і серед  їхніх клієнтів. Тому багато в чому розвиток банківської сфери залежав  від політики уряду, Верховної Ради та інших владних структур й обґрунтованості  рішень, які вони приймали.

З метою реформування банківської  системи в Україні 7 грудня 2000 р. Верховною  Радою України була прийнята нова редакція Закону України «Про банки та банківську діяльність», яким уточнено створення та функціонування дворівневої банківської системи України.

Згідно з цим законом, перший рівень представлений Національним банком України (НБУ) з центральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а також розрахунково-касовими центрами в містах і районах. Він є центральним банком та несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

Другий рівень банківської системи представлений іншими банками (державними і недержавними). Нині в Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк).

За організаційно-правовою формою банки могли створюватися як:

— акціонерні товариства відкритого та закритого типів (акціонерні банки);

— товариства з обмеженою  відповідальністю (пайові банки);

— кооперативи (кооперативні банки).

Відповідно до внесених до чинного банківського законодавства  змін, із кінця 2006 р. банки в Україні  можуть створюватися лише у формі  акціонерних товариств і кооперативних  банків.

Нині в Україні функціонує значна кількість банків. Разом із тим більшість із них належить до середніх і малих банків.

Кількісні параметри становлення  банківської системи України  за 2006-2011 pp. характеризують дані таблиці 5.3.

Таблиця 5.3. Кількість банків України за 2010-2011 pp.

У 2010 р. кількість банків за Державним реєстром збільшилася із 186 до 193. На 1 січня 2011 р. ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій мали 170 банків, серед них - 168 банків - акціонерні товариства, 2 — державні банки. Із діючих банків з іноземним капіталом нараховується вже 35, у тому числі зі 100-процентним іноземним капіталом - 13. Протягом 2010р. 6 банків вилучено з Державного реєстру банків, у стадії ліквідації перебувало ще 19.

Основні тенденції розвитку банківської системи України  можна відстежити за даними таблиці 5.4.

Таблиця 5.4. Співвідношення основних показників банківської системи України у період 2006-2011 рр. до ВВП (на кінець періоду)

Про динамічний розвиток банків свідчать високі темпи приросту активів, обсягу залучених коштів, капіталу, що в декілька разів перевищували темпи приросту цих же показників за відповідні періоди минулих років.

Головними характеристиками банків України на сучасному етапі  є:

— їх неоднорідність — п'ять найбільших банків концентрують майже 25 % сукупного капіталу банківської системи та 25 % чистих активів, десять найбільших банків — відповідно, 35 та 48 %. Таким чином, чверть сукупного капіталу та чистих активів банківської системи України концентрується у 3 % банків, що свідчить про недокапіталізованість банків;

— значні територіальні диспропорції щодо забезпечення банківськими послугами окремих регіонів. Причому за цим показником Україна відстає від багатьох інших держав.

За рівнем територіальної концентрації банківської системи  регіони умовно можна поділити на 4 групи: високої (столичний регіон), середньої (активи банків і філій  в області перевищують 1,5 млрд. грн), незначної (зазначений показник становить  від 500 млн грн до 1,5 млрд. грн) і  низької концентрації (менше 500 млн  грн).

Найефективнішими нині е  банківські системи регіонів, що входять  до групи середньої концентрації. Володіючи понад 30 % активів, вони забезпечують одержання більш 80 % загального прибутку банківської системи країни;

— помірна участь іноземного капіталу в банківському секторі — серед функціонуючих банків на 1 січня 2011 p.;

— універсальний характер діяльності більшості українських банків, пріоритетні напрями яких визначаються характером їхньої клієнтської бази, кон'юнктурою ринку банківських послуг;

— низький рівень кредитування банками національної економіки порівняно із розвиненими західними державами. За цих умов розвиток приватного сектору економіки як найбільшого споживача банківських послуг є досить проблематичним.

До особливостей розвитку банківської системи України  на сучасному етапі, що негативно  впливають на її діяльність, можна  також віднести високу вартість фінансового  посередництва, недостатній для  країн із ринковою економікою розвиток фінансової інфраструктури, відсутність  стимулів для заощадження коштів і розміщення кредитів, невирішеність  питань діяльності небанківських фінансових посередників і об'єднань, інституційного розвитку банківської системи.

Незважаючи на те, що кількісні  параметри свідчать про динамічний розвиток вітчизняної банківської  системи, банки в перспективі  змушені будуть приділяти більшу увагу своєму якісному розвитку —  підвищенню ефективності діяльності, рівня фінансової стійкості та конкурентоспроможності на внутрішньому і міжнародних ринках, а також підвищенню своєї ролі у фінансуванні реального сектору економіки.

Підвищення ефективності банківської діяльності вимагає  нині реструктуризації банківського сектору. Для забезпечення швидкого розвитку та зростання банківського сектору  необхідна загальна консолідація існуючих банків. Більш ефективні банки, визнані  такими за результатами їх діяльності, повинні мати можливість розширювати  свою ринкову частку порівняно з  менш ефективними. Тільки за таких умов можна зменшити середню маржу  та посилити проникнення банків в  економіку.

Головною метою стратегічного  розвитку банківської системи України  є створення надійної, ефективної і прибуткової банківської системи, яка б максимально задовольняла вимоги та потреби клієнтів, інвесторів і була б стійкою до криз. Функціонування банківського сектору в економіці висуває нові вимоги щодо оцінки банківської діяльності з позицій урахування її впливу на економічний розвиток, виявлення позитивних та негативних тенденцій у розвитку банківської системи та окреслення невідкладних заходів щодо вдосконалення вихідних умов її функціонування. Це зумовлює необхідність постійного моніторингу діяльності банків з урахуванням реальної соціально-економічної ситуації в Україні.

ІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ  БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1.Поняття банківської діяльності

 Відповідно до статті 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківська діяльність включає в себе такі групи банківських операцій, як: 

- залучення у вклади  грошових коштів фізичних і  юридичних осіб;

- розміщення зазначених  коштів від свого імені, на  власних умовах та на власний  ризик;

- відкриття і ведення  банківських рахунків фізичних  та юридичних осіб.

Таким чином законодавець дещо звужує сферу банківської діяльності. Проте метою такого визначення є виділення основних операцій, здійснювати які у сукупності мають право лише банки. Поряд з цими трьома видами операцій банки (інші фінансові установи), а у визначених законами України випадках — також і інші юридичні особи мають право здійснювати і інші операції, пов'язані з операціями, які складають зміст банківської діяльності.

У зв'язку з цим маємо розглядати поняття «банківська діяльність» у широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні під банківською діяльністю розуміються всі види операцій, які можуть здійснювати відповідно до законодавства банки, а у визначених законом випадках — інші юридичні особи. У вузькому розумінні банківська діяльність включає в себе лише ті операції, які виділяють банк з числа інших фінансово-кредитних установ.

У цьому контексті, аналізуючи поняття «банківське право», «банківське законодавство», «банківські правовідносини» тощо, ми будемо вживати термін «банківська діяльність» саме у широкому розумінні.

Для операцій, які у сукупності можуть здійснювати лише банки, ми пропонуємо використовувати термін «операції виключної компетенції банків».

Банківські операції прийнято поділяти на активні, пасивні та комісійні. Активні операції полягають у використанні ресурсів банку (зокрема надання кредитів). На думку В.М. Усоскіна, активні операції комерційного банку можна розділити на 4 великі групи: кредитні операції (або позички); інвестиції в цінні папери; касові операції; інші активи.

Пасивні операції — це операції, які полягають у залученні  грошових коштів — фізичних та юридичних  осіб — клієнтів банку (депозити або  вклади).

Комісійні операції — це здійснення банками посередницької діяльності, зокрема, обслуговування платежів клієнтів, інкасація, зберігання валютних цінностей та цінних паперів та ін.

Банківська діяльність здійснюється на підставі певних принципів. На думку  О. П. Орлюк, основними принципами банківської  діяльності можна визначити:

- незалежність банків  у своїй діяльності, їх економічна  самостійність;

- невтручання органів  державної влади та місцевого  самоврядування в діяльність  банків, за винятком випадків, установлених  законодавством (зокрема, в межах  організації Національним банком  банківського регулювання та  банківського нагляду);

- розмежування відповідальності  між банками та державою;

- обов'язковість отримання  банками ліцензій (дозволів) на здійснення  банківських операцій, передбачених  законодавством;

- обов'язковість дотримання  банками встановлених НБУ економічних  нормативів для підтримання стабільності  банківської системи країни та  захисту інтересу клієнтів;

- закріплення за банками  права оперативної самостійності  у виборі клієнтів та видів  операцій, за якими він буде  спеціалізуватися;

- забезпечення фізичним  та юридичним особам права  вільного вибору банку;

- забезпечення виконання  банком взятих на себе майнових  зобов'язань перед клієнтами та  третіми особами, в першу чергу  — повернення грошових коштів  вкладникам банків.

2.2.Особливості банківського  права

Банківське право - це сукупність норм, встановлених або санкціонованих державою, що регулюють відносини, які  виникають у процесі банківської  діяльності, шляхом встановлення прав, обов'язків і відповідальності учасників  цих відносин.

Об'єктивне обґрунтування  і умови формування банківського права в Україні:

— створення соціально-економічних  умов для банків;

— становлення дворівневої  банківської системи з необхідною мірою самостійності комерційних  банків, діяльність яких регулюється  правом;

— розвиток грошового, фондового  ринків.

Специфічні ознаки банківських  правовідносин:

— наявність спеціального суб'єкта банку і кредитної організації;

— наявність спеціального об'єкта фінансових інструментів. Суб'єкти банківських правовідносин:

— органи влади, що здійснюють функції державного регулювання  банківською діяльністю і взаємодії  з банківською системою;

— Національний банку України, що виступає центром банківської  системи і як орган державної  виконавчої влади;

— банки і похідні банківські утворення: банківські корпорації, холдингові групи, банківські союзи;

— клієнти банків - фізичні  і юридичні особи. Обставини виникнення банківських правовідносин - юридичні факти:

— адміністративний акт (видача ліцензії);

— угода;

— завдання збитку (є суперечливим і потребує обґрунтування);

— норма закону (встановлення обов'язкових резервів).

Методи правового регулювання діяльності банків:

- імперативний;

- диспозитивний;

Імперативний метод обумовлений  необхідністю проведення державної  грошово-кредитної політики. Учасники імперативного регулювання банківської  діяльності:

— Президент України (створює  укази),

— Верховна Рада України (приймає  закони, постанови),

— Кабінет Міністрів України (приймає постанови),

— Національний банк України (приймає спеціальні акти банківського законодавства).

Диспозитивний метод правового  регулювання банківської діяльності реалізований у ч.2 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де визначено, що банки є економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з оперативною діяльністю.

Банківські відносини, що регулюються нормами права, слід розглядати як комплексний правовий інститут. Адже він містить різноманітні методи правового регулювання, поєднує  комплекс елементів норм права, як фінансового, так і господарського та цивільного.