Чинники економічної поведінки споживача

 

Тема: Чинники економічної поведінки споживача

ЗМІСТ

ВСТУП. ……………………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи соціально-ринкової економіки.…………………….……….5

1.1 Суспільні потреби як соціальна  база добробуту ..………….……………..........................…5

1.2 Національний продукт як виробнича  база добробуту .…….……………………………..…8

1.3 Інтереси і стимули у соціально-ринковій  економіці .…………...………………………….11

РОЗДІЛ 2. Методичний аналіз чинників економічної поведінки  споживачів ………….14

2.1 Фактори виробництва як домінуюча  основа господарчих можливостей суспільства .…..14

2.2 Ринкове ціноутворення. Еластичність  попиту і пропозиції…………….…………………..16

2.3 Доходи населення і платоспроможний попит ……………………….……………………...20

2.4 Забезпечення пріоритету споживачів  у соціально-економічному розвитку              України…………………………………………………………………………………………….22

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….….…………..24

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….….……….………25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

      В умовах переходу економіки до ринкового регулювання господарської діяльності важливого значення набуває досягнення зростання суспільного добробуту. Забезпечення зростання добробуту населення головним чином полягає у задоволенні потреб, які кількісно зростають та якісно змінюються. При цьому особливо важливу роль відіграє тісний взаємозв'язок між потребами окремого громадянина (індивідуума) та суспільства в цілому.

        Оскільки головна мета «політики  добробуту» – це поліпшення  якості життя населення, то  фундаментом суспільного добробуту  є соціальна захищеність громадян. Саме якість життя є головним  показником суспільного добробуту.

       Актуальність роботи на дану  тему пов’язана з необхідністю  теоретичного вивчення аналізу  чинників економічної поведінки  споживачів в умовах ринкової  економіки, до яких належить і економіка України, а також основ соціально ринкової економіки.

        Безпосередньо для України питання попиту та його еластичності на товари, які призначені для задоволення потреб суспільства, є досить важливим. Особливо слід приділяти увагу національному продукту, зростання випуску якого призводить до певного поповнення державної скарбниці, що безпосередньо впливає на її соціальну політику,зокрема в області надання послуг таких, як освітлення вулиць, медичне забезпечення, якість освітньої послуги тощо.

       Метою даної  роботи є дослідження та аналіз  прикладного значення чинників  економічної поведінки споживача,  розкриття суті головних понять, таких як національний продукт,  суспільний добробут та соціально-ринкова  економіка. 

        Завданням  роботи є:

• визначення поняття суспільних потреби та національного продукту;
• вивчення прикладного значення теоретичних основи соціально-ринкової економіки;
• дослідження зміни попиту і його величини на товари призначені для задоволення суспільних потреб.

       Та  все ж, одним з найголовніших  завдань сучасної соціально-економічної  політики як в Україні, так  і за кордоном, є вдосконалення  показників добробуту населення. 

        Об’єктом  дослідження в даній роботі  виступає поведінка споживача,  в умовах ринкової економіки,  на попит товарів певного призначення  та необхідність їх для суспільства. Предметом дослідження є вирішення питань ринкового ціноутворення, доходів населення і платоспроможний попит.

      Попит на той чи інший товар  змінюється з часом під впливом  певних економічних чинників,зокрема  інфляції яка веде до зниження  платоспроможності споживачів. «Клієнт  завжди правий» – цей принцип,  прийнятий на озброєння багатьма  ведучими виробниками, зайвий  раз доводить першорядне значення  такого економічного поняття,  як ринковий попит, а також  важливості задоволення потреб  населення, що веде до збільшення  або зменшення цього попиту. Так,як  більшість соціальних благ (освітлення  вулиць, паркові алеї, смітники тощо) не є економічно вигідними,  тобто вони фактично не приносять  дохід своєму власникові, то забезпеченням  такими благами населення займається  держава. Змогу забезпечувати  суспільство такими благами дає  система оподаткування тощо.

       Україні, як країні з ринковою  економікою, слід забезпечити пріоритет  споживачів у соціально-економічному  розвитку країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи соціально-ринкової економіки

 

1. Суспільні потреби як соціальна база добробуту

       В загальному  розумінні, суспільні потреби, являють собою необхідність у зниженні рівня інфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валюти, економічному піднесенні та ін.; це бажання суспільства в будь-чому, що забезпечує його життєдіяльність та поліпшує його.

      Суспільні потреби  слід розуміти як сукупність  матеріальних, духовних, інформаційних,  виробничих та інших потреб  людей, що закономірно сформувалися  під впливом комплексу відповідних  чинників. Вони формують вимоги  до суспільного виробництва, положення  відповідної державної політики, поведінку особистостей тощо. Кожній  людині притаманні власні риси  потреб й одночасно риси потреб  колективів, суспільства.

      Існують також  багато інших потреб, зокрема  культурна, ідеологічна, фізіологічна, національна тощо. Усі потреби  мають об’єктивно-суб’єктивний  характер.

Класифікація  потреб за суб’єктами і об’єктами

За  суб’єктами потреби поділяють на:

- індивідуальні, колективні та  суспільні; 

- домогосподарств, підприємств  і держави; 

- суспільно-економічних класів  і соціальних груп.

За  об’єктами потреби класифікуються так:

- породжені існуванням людини  як біологічної істоти;

- матеріальні і духовні;

- першочергові і не першочергові.

     У 1943 р. психолог  Абрахам Маслоу висловив припущення, що людська поведінка визначається широким спектром потреб. Він розбив ці потреби на п'ять категорій і розташував їх у визначеній ієрархії. На рис.1.1 показано ієрархію потреб, яку запропонував А. Маслоу, відповідно до їх вагомості.

      Згідно з цією  пірамідою, ми бачимо, що соціальні  потреби, хоч і не є такими  надважливими як фізіологічні, але  все ж займають свою вагому  нішу, вони цілком пов’язані з  процесом соціального життя людини  і віддзеркалюють умови її  життєдіяльності як члена суспільства.  Їх обсяг і кількість прямо  залежить від загального стану  і динаміки розвитку культури, етики та духовності суспільства.

 

Рис.1.1 Ієрархія потреб за А. Маслоу^[1]

Основними елементами структури соціального  ринкового господарства є:

• конкурентний лад, який заснований на приватній власності на засоби виробництва; конкуренція сприяє економічному зростанню, підвищенню продуктивності, технічному прогресу. Конкуренція може виконувати і соціальну функцію, будучи інструментом забезпечення самостійності господарювання, стимулом пошуку оптимальних рішень;
• ринок, який виступає як координуючий механізм і регулятор господарської діяльності;
• домашні господарства, промислові, сільськогосподарські, банківські, торговельні та інші підприємства виступають як суб’єкти господарювання;
• держава, яка за допомогою політики зміцнення конкурентного ладу забезпечує і контролює загальні умови функціонування ринкової системи та сприяє соціальному вирівнюванню, обґрунтування особливої ролі держави.

Суспільні потреби як соціальна  база добробуту, являють собою процес який відбувається на основі оптимального використання ресурсів для задоволення  потреб людини (суспільства) . Тобто  виробництво має існувати та розвиватися  не для нагромадження багатства, а для виробництва тих благ, які може і бажає придбати споживач. За умов розвитку ринкової економіки  конкурентні відносини неминуче призводять до нерівномірного розподілу  доходу, тому в суспільстві повинні  існувати механізми забезпечення добробуту  через державне втручання, з метою  розширення доступу населення до основних благ та послуг та сприяння розвитку людини. Серед таких механізмів окремо виділено соціальну політику, яка  забезпечує доступність до таких  благ як освіта, охорона здоров'я  та соціальний захист.

      Одним із найважливіших  явищ суспільного добробуту є  добір та вдосконалення системи  показників для оцінки рівня  суспільного добробуту в окремо  взятій країні. Основна складність  полягає у багато-аспектності добробуту та доборі відповідних показників.

        До основних показників для оцінки добробуту суспільства відносять:

- показники доходів населення;

- рівень розподілу доходів між  окремими групами населення;

- показники особистого споживання;

- показники бідності населення;

- показники економічної активності  населення; 

- показники культурно-освітнього  рівня населення;

- показники оцінки стану здоров'я  населення;

- демографічні показники;

- показники соціального забезпечення  населення; 

- показники оцінки житлових  умов населення;

- показники соціальної напруги  у суспільстві.

       Також, одним  із кількісних показників, який  використовується для оцінки  суспільного добробуту, є вартість  життя та певні компоненти.

      Суспільний добробут  визначається індексом життя,  який фіксує набір споживчих  благ – «споживчий кошик». Цей  кошик визнається за мінімальний  прожитковий мінімум.

Деякі компоненти суспільних потреб:

1. Соціально-економічні гарантії населенню які надаються державою у вигляді:

• реалізації прав громадян на працю та допомогу з безробіття;

• гарантії виплати заробітної плати та забезпечення її мінімального рівня;
• індексації всіх видів соціальної допомоги в умовах інфляції;
• надання допомоги і пільг малозабезпеченим верствам населення;
• виплати всіх видів пенсійного забезпечення.

2. Принципи соціального захисту населення як джерела поповнення фінансів населення:

• адресність надання допомоги, що означає отримання допомоги лише тими, хто її справді потребує;
• залучення до надання соціальної допомоги коштів як державного, так і місцевих бюджетів.

     Отже, можна зробити  висновок , що при задоволення  суспільних потреб слід враховувати  багато показників, які відіграють  важливу роль у житті людей  та впливають на їх соціальну  поведінку, купівельну спроможність  тощо. Політика держави має бути  орієнтованою на поліпшення якості  життя населення та соціальна  захищеність громадян. Самі споживачі  мають надавати перевагу більш  суспільно корисним товарам та  послугам, тобто таким, які матимуть  позитивний вплив на суспільство  в цілому і не шкодитимуть  йому. Таким чином, для України  є також актуальне питання  позитивних та негативних екстерналій, які можуть бути як позитивними, так і негативними для суспільства. 

 

 

2. Національний продукт як виробнича база добробуту

     Національний продукт — це те саме, що й загальні доходи суспільства, загальні витрати і загальний обсяг виробництва. В умовах ринкової економіки національний продукт обчислюють у вартісному вираженні.

     Національний продукт є матеріальною  основою життя людей. Саме він  задовольняє різноманітні потреби  населення. Якщо національна економіка неспроможна створити весь набір матеріальних благ для потреб населення через об'єктивні обставини (наприклад, в Україні через природні, кліматичні умови не вирощуються боби какао, тропічні фрукти, не вистачає власної нафти, газу тощо), треба виробляти такі види національного продукту, які б користувались попитом в інших країнах, тобто можна було використати їх як експортні ресурси. Це давало б можливість обміняти їх на товари, які не виробляються в країні.

      Отже, національний продукт є  дуже важливим показником не  тільки для країни, де він виробляється, а й для міжнародного співробітництва.

      Валовий національний продукт,  як і валовий внутрішній продукт,  є практично одним з основних  показником не тільки системи  національних рахунків, а й добробуту  суспільства.

Національний  продукт включає до себе:

• усі товари і послуги для ринку, вироблені приватними і державними підприємствами, включаючи послуги по наданню деяких споживчих благ довгострокового використання, таких як наприклад, житлові приміщення;
• усі послуги, надані установчими органами для колективного використання (послуги збройних сил почали враховуватися, як економічна продукція тільки після Другої світової війни);
• усі товари та послуги, що вироблені неприбутковими установами, наприклад церквами, учбовими закладами для спільного використання чи індивідуального використання своїми членами;
• деякі товари і послуги, що вироблені членами приватних господарств для особистих потреб чи для якогось іншого використання, минаючи ринок.

      Валовий національний продукт  (або ВНП) — це найбільш обширна  міра сукупного обсягу національного виробництва товарів і послуг. Це сума ринкових вартостей споживання, валових інвестицій, урядових покупок товарів і послуг та чистого експорту. Щоб виміряти ВНП за відповідний рік, використовуючи фактичні ринкові ціни цього року. В результаті отримаємо номінальний ВНП, або ВНП у поточних цінах. Але частіше нас цікавить визначення реального ВНП, який вимірює валовий реальний ВНП, потрібно номінальний ВНП поділити на індекс цін,який відомий як ВНП- дефлятор.

Методи  розрахунку ВНП

ВНП = ВВП + Сальдо первинних доходів, отриманих із-за кордону або переданих за кордон (до таких первинних доходів зазвичай відносять оплату праці, дохід від власності у вигляді дивідендів )

Існують три  способи розрахунку:

1. За витратами (метод кінцевого використання).

2. За доданою вартістю (виробничий метод).

3. За доходам (розподільчий метод).

     При розрахунку ВНП за витратами додаються витрати усіх економічних агентів, що використовують ВНП (домогосподарства, фірми, держави та іноземці).

Сукупні витрати можна розкласти на декілька компонентів:

ВНП = Y = C + I + G + NX,                                              (1.1)

де C – особисті споживчі витрати, які включають витрати домогосподарств на товари довгострокового використання і того, що використовується зараз, на послуги (крім витрат на купівлю житла).

I – чисті валові внутрішні інвестиції. Включають виробничі капіталовкладення (інвестиції в основні виробничі фонди), інвестиції в житлове будівництво та інвестиції у запаси.

G – державні закупівлі товарів і послуг (будівництво і утримання шкіл, доріг, армії, витрати на національну оборону, заробітні плати державних службовців тощо).

NX – чистий експорт. Він дорівнює різниці вартості об’ємів експорту та імпорту.

Дане  рівняння називають основною макроекономічною тотожністю або тотожність національних рахунків.

      При розрахунку ВНП виробничим методом сумують вартості, що додаються на кожній стадії виробництва кінцевого продукту.

Додана  вартість (ДВ) – це різниця між вартістю продукції, виробленої фірмою, і вартістю проміжних продуктів, спожитих фірмою.

      Величина ВНП в цьому випадку представляє собою суму доданих вартостей усіх фірм виробників. Цей метод дає змогу оцінити вклад кожної з фірм в створення ВНП.

ВНП = Σ Добавленная  стоимость + Косвенные налоги – Государственные  субсидии.

Для економіки в цілому сума всіх ДВ має бути рівною вартості кінцевих товарів і послуг.

      При розрахунку ВНП за доходами  додаються усі види факторних  доходів (зарплата, рента, %), а також два компонента, які не являються доходами: амортизаційні відрахування і чисті податки на бізнес (податок мінус субсидії).

Існує взаємозв’язок між показниками  ВНП і ВВП:

ВНП = ВВП + чисті факторні доходи із-за кордону.              (1.2)

Чисті факторні доходи, отримані резидентами  даної країни за кордоном, і доходами іноземців, отриманих на території даної країни.

       Якщо ВНП перевищує ВВП, це означає, що жителі даної країни отримають за кордоном більше ніж іноземці заробляють в даній країні.

       За способом отримання доходу  у складі ВНП виділяють наступні  види факторних доходів:

- компенсації за працю найманим  робітникам (зарплата, премії);

- доходи власників;

- дохід від ренти;

- прибуток корпорації (що залишилася після оплати праці і % по кредиту; виділять дивіденди акціонерів, нерозподілений дохід і податки на доходи);

- чистий відсоток (різниця між відсотковими платежами фірми іншим секторам економіки і відсотковими платежами, отриманими фірмами від інших секторів – домогосподарств і держави).

     Із трьох методів найчастіше  використовують виробничий метод  і метод кінцевого використання.

      Показник ВНП використовується  в багатьох цілях, але найважливішим  є те, що він визначає результативність  роботи всієї економіки. Якби  запитали фахівця з економічної  історії, що сталося в роки  Великої депресії, його коротка  відповідь була б: ВНП з 104 млрд. дол. в 1929 р. впав до 56 млрд. дол. у 1933 р. Це різке зменшення  вартості товарів і послуг, вироблених  американською економікою, спричинило  злидні, банкрутства, невдачі банків, хаос і політичне безладдя. Тобто,  можна зробити певний висновок, що скорочення випуску національного  продукту матиме негативний вплив  на добробут населення, що матиме  відображення на всій економічній та політичній системі країни. Для подолання наслідку такого скорочення буде необхідна грамотно скоординована політика уряду в сферах зокрема економічної та фінансової діяльності.

      Валовий національний продукт  (або ВНП) — це най-обширніша міра сукупного обсягу національного виробництва товарів і послуг. Це сума ринкових вартостей споживання, валових інвестицій, урядових покупок товарів і послуг та чистого експорту.

      Альтернативною мірою національного  обсягу виробництва, що широко  застосовується в інших країнах,  є валовий внутрішній продукт  (ВВП). Він є сумою продукції,  що її вироблено резидентами  країни протягом року.

      Уже багато років Організація  Об'єднаних Націй докладає багато  зусиль до того, щоб усі країни  збирали відомості про національний  продукт. Така статистика дає  змогу визначити рівень розвитку  економіки країни, її результативність, показати ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів, здійснити порівняння між країнами, розробити необхідні рекомендації щодо поступального розвитку національної економіки, її участі в міжнародному поділі праці тощо.

 

 

1.3 Інтереси і стимули  у соціально-ринковій економіці

        Національний інтерес, інтереси (англ. national interest, нім. Staatsräson, фр. raison d'état) - система цілей і завдань зовнішньої політики держави. Згідно з ученням школи політичного реалізму, національні інтереси є причиною міжнародних відносин як таких.

      Економічні інтереси - рушійна сила соціально-економічного розвитку. Це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром тощо). Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.

Економічні  інтереси можна класифікувати за різними критеріями:

- за ознакою суб’єктивності : особисті, колективні і суспільні інтереси.

- за ступенем важливості: головні та другорядні

- за часовою ознакою: поточні, перспективні

- за об’єктом інтересів: майнові, фінансові, інтелектуальні,режиму праці та вільного часу

- за ступенем усвідомлення: дійсні та помилкові

        Інтереси людей, пов'язані із задоволенням матеріальних потреб, становлять їх економічні інтереси; саме вони є основною рушійною силою виробництва. Економічні інтереси випливають з основи життя суспільства — виробництва матеріальних благ. Економічні інтереси також мають велике значення для розвитку нематеріальної сфери. Отже, необхідність задоволення потреб людей породжує економічні інтереси. Вони є об'єктивною категорією, яка є усвідомленою потребою і рушійною силою до дій окремої людини, колективу й усього суспільства для досягнення певної мети. У свою чергу, економічні інтереси зумовлені всією системою суспільного виробництва і соціальним становищем людей у суспільстві. Вони є виявом специфічних для кожного суспільства виробничих відносин, за допомогою яких інтереси людей пов'язуються з економічною системою.

       Економічні інтереси є по суті суспільно-виробничими відносинами щодо різних соціальних груп, господарюючих суб'єктів, які виникають стосовно певних об'єктів. Соціальним відображенням економічного інтересу є індивід, колектив, регіон, суспільство, а кінцевим вираженням економічних інтересів — результат (продукт праці, послуга) суспільного виробництва (народногосподарського відтворювального процесу), що задовольняє потреби, стосовно яких склалися конкретні відносини людей. Основна функція економічного інтересу — забезпечення самостійності, саморозвитку соціального суб'єкта. Виходячи з конкретного економічного інтересу, господарюючий суб'єкт ставить перед собою певну мету і функціонально вступає в економічні відносини з іншими господарюючими суб'єктами.

    Економічний інтерес — це користь, вигода, що досягається у процесі реалізації економічних відносин. Ця реалізація має забезпечувати самостійність, саморозвиток суб'єкта господарювання. Не реалізація економічними відносинами економічних інтересів може спричинити незбалансованість пропорцій, стагнацію економічного розвитку, кримінальні явища тощо.

       В наш час більшість виробників  абсолютно не зацікавлена в  тому, щоб надавати суспільству  необхідні блага, зокрема такі  блага, що не є економічно  вигідними, оскільки діяльність  підприємства спрямована на випуск  та реалізації економічно вигідної  продукції. В свою чергу, необхідно  щоб хтось все ж забезпечив  населення необхідними благами.  До економічно невигідних належать: забезпечення соціальної безпеки  (правоохоронні органи,армія тощо), медичне та профілактичне обслуговування (державні лікарні, диспансери,санаторії  та інше), зокрема освітні послуги  (більшість ВУЗів та інститутів, школи, дошкільні заклади), послуги культури (деякі музеї, театри, галереї), а також бібліотеки, встановлення пам’ятників, благоустрій та озеленення вулиць та багато іншого. Щоб забезпечити населення вище переліченими благами, держава повинна самостійно, або частково самостійно «продукувати» їх. Існує певна система оподаткування, штрафів, система виплат дотацій виробнику та інше. Саме через такі системи держава отримує в свою скарбницю кошти, які потім будуть перерозподілені між містами, районами, для надання необхідних економічно невигідних благ. Якщо виробник займається випуском соціально важливих товарів чи послуг, то уряд може надавати йому певні гранти. Наприклад, хліб є одним з компонентів споживчого кошику кожного громадянина, його ціна є важливою для населення. Таким чином держава надасть змогу заводу виробнику купувати борошно дешевше ніж є його ціна, задля зниження вартості на хліб. Різницю держава покриває власним коштом.

      Держава має вести таку політику, щоб ціни на соціально важливі  товари не були надвисокими  і ці товари залишалися доступними  для споживача не залежно від  його рівня доходу. Необхідно  також узгоджувати інтереси споживачів  та виробників.

      Урахування економічних інтересів,  їх певне узгодження й оптимізація  необхідні для ефективного використання  економічного потенціалу країни. Рушійна сила економічного інтересу  виявляється в зацікавленості  або незацікавленості підприємців  в результатах виробництва та  ефективності діяльності і є  основою дієвості мотивації, стимулу  до діяльності, та праці. 

     На державному рівні узгодження  інтересів починається на щаблі  уряду, парламентської системи  з використання механізму для  узгодження інтересів різних  політичних партій, національних  груп тощо.

     Безумовно, ефективність економічної  політики полягає в принциповому  обстоюванні інтересів суспільства,  урахуванні потреб усіх представників  суспільства і ступені їх узгодження  й оптимізації на стадіях опрацювання,  обговоренні та ухваленні в  парламенті певних законів про  господарську діяльність. Що складніша  соціально-політична структура суспільства  за економічними інтересами, що  більше організацій, союзів, партій, які репрезентують ці інтереси  в парламенті, то важчим буває  процес розуміння, обговорення  й ухвалення компромісного закону.

     

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Методичний аналіз чинників економічної поведінки  споживачів

 

2.1 Фактори виробництва  як домінуюча основа господарчих  можливостей суспільства

        Фактори виробництва(англ. factors of production) — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (вже існуючі/вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори. ^[2]

       Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця, тому підприємництво вважають особливим людським ресурсом, що об'єднує всі інші ресурси в єдиний процес виробництва товарів або послуг.