Читалька культура старшокласників

ЗМІСТ

  ВСТУП…………………………………………………………………………..2

РОЗДІЛ І  ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ ЧИТАЦЬКА КУЛЬТУРА У СТАРШОКЛАСНИКІВ……………………………………………………...5

1. Читацька культура як засіб розвитку і виховання старшокласників…...5
2. Показники,  критерії та рівні сформованості читацької культури у старшокласників………………………………………………………….10

Висновки до розділу І…………………………………………………....16

РОЗДІЛ І І  ДОСЛІДЖЕННЯ  АКТУАЛЬНОГО СТАНУ ТА ПРОДУКТИВНОГО  ДОСВІДУ ФОРМУВАННЯ ЧИТАЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ  СТАРШОКЛАСНИКІВ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ……………………18

1. Актуальний стан читацької культури старшокласників та виховного процесу її формування……………………………………………………18
2. Продуктивний досвід формування читацької культури у старшокласників в школах Житомирської області……………………..22

Висновки до розділу І І…………………………………………………………………………………27

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………………...29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...31

ДОДАТКИ……………………………………………………………………..33

Вступ

     Стратегічним загальнодержавним завданням розбудови української освіти на початку нового тисячоліття є створення умов для особистісного зростання і творчого самовираження кожного громадянина нашої держави. Реалізація «Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті» спрямована на формування покоління, здатного, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти».

     Підтримка читання - це важливий елемент культури українського народу, спосіб підвищення інтелектуального потенціалу нації, читання сприяє розвитку та становлення людини, як неповторної особистості.

    Проблема формування компетентного читача завжди була пріоритетною в психолого-педагогічній науці та шкільній практиці, однак сьогодні вона особливо актуальна. Незаперечний той факт, що для сучасних учнів книга втрачає своє призначення, а телебачення та Інтернет створюють в них, а іноді й у вчителів, ілюзію повноцінного еквівалента, повної компенсації художнього твору.

     Мета дослідження - теоретично обґрунтувати вплив читання на виховання особистості, визначити критерії, рівні та показники читацької культури, прослідкувати проблему і сучасний стан формувань читацької компетенції  у старшокласників Житомирської області.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

 - теоретично обґрунтувати соціально-педагогічну необхідність формування читацької культури учнів;

-  визначити  показники,  критерії  та рівні сформованості читацької  культури у старшокласників;

- проаналізувати сучасний стан  читацької культури старшик школярів;

- дослідити рівень читацької  компетенції у старшокласників  Житомирської області.

    Об'єкт дослідження - процес формування читацьких компетентностей у школярів.

    Предмет дослідження - читацькі уміння і навички школярів.

У роботі були використані такі методи:

Теоретичні:

• метод індукції дозволив зробити  висновок про стан читацької культури сучасних старшокласників на основі знаннь, та методичних рекомендацій щодо рівня читацької компетенції;
• метод  критичного аналізу дав змогу  осмислити проблему на основі праць із літературознавства, педагогіки і психології, соціології читання, методики викладання літератури.

  Емпіричні:

• метод експерименту дав змогу отримати первинну інформацію про рівень читацької культури старшокласників, їх літературні уподобання та ставлення до книги;
• метод вимірювання дав змогу визначити  числовий показник читацької компетенції школярів;
• у роботі використовувалися також діагностичні методи - анкетування, опитування, бесіди;

    Новизна роботи полягає у:

-    вивченні актуального  стану читацької культури сучасних старшокласників;

- аналізі рівня сформованості  читацької компетенції старшокласників  Житомирської області.

   Практичне значення роботи полягає можливості використання її при вивченні проблеми читання та основних критерій, рівня сформованості читацької компетенції у дітей старшого шкільного віку.

     Теоретична значущість роботи полягає у вивченні рівня сучасного стану читацької зацікавленні старших школярів Житомирської області.

   Експериментальна база дослідження: учні 10-11 класів Житомирської міської гуманітарної гімназії №3; учні 10-11 класів Кам'янської загальноосвітньої школи ǀ - ǀǀǀ ступенів Олевського району, Житомирської області .

Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури та додатків.

     У вступі формується мета та основні завдання дослідження, обґрунтовується її актуальність, теоретична та практична значущість, вказується матеріал дослідження.

  В розділі  І   теоретично обґрунтувано соціально-педагогічну необхідність формування читацької культури учнів; визначено основні показники, критерії та рівні сформованості читацької компетенції старшокласників.

  В розділі І І проаналізовано сучасний стан читацької культури старшокласників та досліджено читацькі вміння школярів Житомирської області.

   В підсумках подані  основні висновки, отриманні в результаті дослідження.

   В бібліографії  представленні праці, використанні при написанні роботи.

В додатках висвітленні основні  результати дослідження графічно.

РОЗДІЛ І  ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ ЧИТАЦЬКА КУЛЬТУРА У СТАРШОКЛАСНИКІВ

1.1 Читацька культура як засіб розвитку і виховання старшокласників

     В історії розвитку людства читання завжди відігравало важливу роль. Сьогодні читання пронизує всі сфери нашого життя. Воно покладене в основу інформаційної, освітньої, пізнавальної, професійної, а також щоденної діяльності людини. Важко уявити людину, яка б не послуговувалася читанням у повсякденному житті (читання газет, журналів, програми телепередач, розклад руху певного виду транспорту, керівництва з експлуатації будь-якого побутового приладу, кулінарних рецептів та ін.). Більшість сучасних професій передбачають читання інструкцій, факсів, угод, поштової кореспонденції, ділових паперів [6, 20].

     Розвиток новітніх  технологій потребує набагато  кращого вміння читати, ніж раніше. Це пов’язано з тим, що в  останні десятиріччя стрімко  зростає обсяг інформації, яку  необхідно засвоїти для успішної  подальшої життєдіяльності. А  це, своєю чергою, потребує збільшення  темпу читання, швидкості розуміння  і прийняття рішення. Тож читання  стає основою самоосвіти та неперервною навичкою освіти людини протягом усього життя [8, 47].

     Проблема читання  – одна з найважливіших і  в навчально-виховному процесі  в школі. Читацькі вміння починають  і фактично закінчують формуватися  в учнів на уроках читання  в початкових класах. На інших уроках в основній і старшій школах уміння читати не є об’єктом цілеспрямованого, систематичного опрацювання, тому спеціально в учнів не розвиваються (на відміну від розвинених країн світу, де роботі з текстами приділяють увагу на всіх рівнях освіти). Однак уміння, сформовані на уроках читання в початковій школі, не можуть повною мірою забезпечити необхідний рівень подальшої інформаційно-інтелектуальної діяльності сучасних учнів [4, 11].

    Підтримка читання — це стратегічно важливий елемент культури,  інструмент підвищення інтелектуального потенціалу нації, творчого розвитку особистостей та соціальної активності українського суспільства. Сучасний навчально-виховний процес спрямований на виховання учня — суб’єкта культури і власної життєтворчості.  Школа, учитель,  класний керівник мають забезпечити духовний розвиток і саморозвиток  особистості, навчити вихованців мистецтва творити себе і своє життя. Велику роль у цьому процесі відіграє книга.  Тому пропаганда читання, виховання інформаційно-бібліографічної та читацької культури, формування вміння користуватися бібліотекою, її послугами, книгою, довідковим апаратом, розвиток пізнавальних інтересів — пріоритетні напрямки спільної діяльності педагогів, бібліотеки, батьків[16, 8].

     Читацька культура – це діалектична єдність емоційно-естетичних почуттів, свідомості та  діяльності. І саме читацька культура проявляється під час активного спілкування з літературою, що дозволяє  читачу повноцінно, багатогранно сприймати, інтерпретувати й оцінювати прочитане. Ефективність даного  процесу призводить до перетворення учня з об’єкту виховання на суб’єкт самовиховання і досягнення рівня  максимальної читацької самостійності [12, 5].

     Недостатній розвиток читацьких умінь може призвести до серйозних труднощів у навчанні й стати причиною невстигання учнів. А належний рівень сформованості читацьких умінь – запорука життєвого успіху[1, 39].

     Глибока начитаність, літературна ерудиція значною мірою визначають особистість учня, його світогляд, коло інтересів, уміння сприймати прекрасне в мистецтві і в житті. Від учителя і шкільного бібліотекаря залежить, чи перетвориться читання книг у їх стійку звичку. Залучення учнів до читання книг здійснюється як у навчальній, так і в позакласній їхній діяльності, на спеціально організованих заняттях. Особливо складно формувати в учнів уміння працювати з підручником, довідковою та енциклопедичною літературою, а також словниками. Над вирішенням цієї проблеми працюють і вчителі-предметники, і бібліотекарі, і класний керівник[6, 20] .   

     О. О. Ісаєва та Н. Й. Волошина наголошують на системності роботи з додаткового читання і розглядають його як систему, яка формує всебічно розвинену особистість. У свою чергу, Н. Й. Волошина, досліджуючи читацькі інтереси, звертає увагу на рівень читацької культури старшокласників і рекомендує не просто читати книги, а більше думати над їхнім змістом, над характером людей, намагатися самостійно оцінити книгу[4, 25] . Продовжуючи точку зору Н. Й. Волошиної, професор О. О. Ісаєва констатує: “Загальна духовна культура особистості, культура почуттів людини, система її власних критеріїв оцінки дійсності безпосередньо залежить від культури читання” [20, 8] .

     Сьогодні як ніколи актуальні слова Василя Сухомлинського: «Без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці, читання - це найважливіший інструмент навчання та джерело багатого духовного життя» [11, 78]. В умовах особистісно-орієнтованого навчання потрібна така система читання, яка забезпечить розвиток дитини, збагатить її емоційно-художній досвід, інформаційно-естетичну базу, що сприятиме становленню духовного світу, розвиватиме відчуття прекрасного.

   Належний рівень сформованості читацьких умінь передбачає: здібність учнів використовувати читання як засіб здобуття нових знань для подальшого навчання, використання отриманої інформації в процесі життєдіяльності; вміння в різних ситуаціях читати тексти будь-яких жанрів: уривки з художніх творів, біографії, тексти розважального характеру, особисті листи, документи, статті із газет і журналів, інструкції, рекламні оголошення, географічні карти та ін., у яких використовуються різні форми представлення інформації: діаграми, малюнки, таблиці, графіки та схеми [21, 12].

    Читацька діяльність багатоаспектна і містить у собі такі поняття, як читацька культура, техніка читання, знання літератури і книги, сприйняття твору, бібліографічна грамотність. Але її головним, вихідним моментом є читацькі уміння і навички - основа, яка дозволяє нарощувати духовний та інтелектуальний потенціал особистості. Сучасні педагоги та методисти визначають читацькі уміння і навички на початковому етапі як процес відтворення звукової форми слова за її графічною моделлю з виявленням, активною переробкою і усвідомленням смислової інформації. З цього випливає, що читацькі уміння і навички об'єднує дві групи умінь: уміння, які пов'язані з відтворенням звукової форми слова, - спосіб, правильність, темп читання, та уміння, що ґрунтуються на виявленні та усвідомленні смислової інформації -свідомість (розуміння), виразність читання[22, 66].

    Читання являє собою процес, що базується на використанні розумової діяльності, певних способах кодування інформації, яка надходить під час її обробки у мозок. Читання старшокласника - процес сприймання, розуміння та відтворення в усній або графічній формах змісту прочитаного[22, 67].

   Мета школи  -  «поставити  читання так, щоб воно розвивало  мислення і збагачувало почуття,  будило активне ставлення до  навколишнього світу і кликало  до боротьби. А цього не можна  зробити без захоплення, без радісного  відчуття краси, без сердечного  хвилювання, яке б передалося  школярам. Читання має дати учням  насолоду, радувати і хвилювати»  [10, 29]. Учитель, навчаючи дітей читати, водночас вчить їх розуміти художні твори. Адже кожен твір, яким би він не був довершеним, ніколи не справить на читача відповідного враження, якщо той не розуміє його до кінця. Школярі не завжди і не все сприймають після першого читання. Дуже часто вони йдуть до розуміння через емоції, що виникли під час ознайомлення з текстом. Тому до першого ознайомлення з твором дітей потрібно готувати, налаштовувати їх на сприйняття, допомагати засвоювати невичерпне багатство ідейно-художнього змісту, моральні принципи героїв [12, 5].

    Отже, художній текст - потужний матеріал, за допомогою якого вчимо учнів володіти словом, осягати глибину думок і почуттів автора, формуємо їхні читацькі компетентності. Важливо підтримати читацькі здобутки кожного, організувати проведення уроків позакласного читання так , щоб вони стали "перехідним місточком між шкільним вивченням літератури й дорослим життям, у якому художня книга має посісти гідне місце" [14, 132].

1.2 показники, критерії та рівні сформованості читацької культури у старшокласників

     Володіння читацькою компетенцією передбачає високий рівень розвитку як інтелектуальних, так і художніх здібностей людини. В науково-методичній літературі проблема готовності до літературної комунікації та пріоритетних критеріїв читацького розвитку розв'язується по-різному. Традиційною може вважатися точка зору, згідно з якою повноцінне сприйняття художньої літератури потребує від читача певної художньої та інтелектуальної обдарованості [13, 38].

     Л. Беляева  моделює норму читацької діяльності  як «оптимальне естетичне сприйняття»  [2, 157]. Готовність до оптимального естетичного сприйняття реалізується на рівні мотивів, настанов, інтересів, стимуляторів  і виявляється у наявності специфічно високих критеріїв оцінки твору і глибинного переживання його післядії. Зокрема, при оптимальному естетичному сприйнятті показниками післядії твору є «...естетична насолода, катарсис, інтелектуальне й емоційне піднесення; тривале обдумування; різнобічне зіставлення зі своїми думками, почуттями; задоволення основних мотивів; нерідко неодноразове перечитування» [2, 157]. Іншими критеріями читацького розвитку і відповідно іншими типами сприйняття вважаються «сприйняття шару фактів» , «розумове пізнавальне сприйняття» , «емоційне сприйняття, яке ґрунтується на суб'єктивних асоціаціях» , «поверхневе сприйняття всіх компонентів твору» [2, 159].

     І. Левшина  пропонує розглядати читацький  розвиток як проходження трьох  ступенів осягнення когнітивної,  емоційно-ціннісної і особистісної  структур художнього твору. Першим (початковим) ступенем читацького  розвитку є переважна зацікавленість  у «дії-фабулі» і спрямованість  на сприйняття лише інформаційно-пізнавальних  структур, що складають подієву,  фабульну, предметну сторону творів [9, 96]. Другий ступінь читацького розвитку передбачає здатність до ідентифікації з персонажем, встановлення мотивів його вчинків та осягнення сюжету твору [9, 25]. Досягнення другого ступеня читацького розвитку передбачає не тільки ототожнення читача з діючими особами твору, але й емоційні оцінки відображених явищ і подій на основі емоційно-оцінного ставлення. Емоційно-оцінне ставлення формується шляхом співвіднесення особистісного ставлення до твору із загальнолюдською шкалою естетичних та моральних норм. Третій ступінь читацького розвитку полягає у здатності до осягнення авторського світу, та узгодженого чи конфліктуючого» ототожнення себе з автором твору [9, 26].

     Поряд із  методичними поняттями читацької  кваліфікації  читацька компетенція старшокласників розглядалась як цілісна системна узагальнено визначених здатностей старшокласників до естетичної комунікації з інонаціональними перекладними творами на основі художніх здібностей, естетичної чутливості, читацького досвіду, літературних знань і творчих проявів рецептивно-естетичної діяльності. Розкриття функціонального навантаження читацької компетенції дозволило вважати її інтегральним результатом шкільного вивчення зарубіжної та української літератури [23, 3].

    Зміст читацької компетенції старшокласників визначався на основі теоретико-літературних, естетичних, психолого-педагогічних, методичних досліджень у галузі читацької діяльності та естетичної комунікації. Відповідно враховувалась специфіка вивчення літератури, зокрема те, що цей шкільний курс будується на власній системі засадничих положень, аксіологічних та культурологічних підвалин; програма курсу спрямована на систематичне інтегрування вітчизняної та інонаціональних літератур; художні твори вивчаються у перекладах, що істотно позначається на рецептивній активності учнів[22, 66].

  До критеріїв володіння читацькою компетенцією старшокласників в процесі вивчення літератури було віднесено:

- інтегративне емоційно-естетичне  сприймання мистецького явища  в рамках світового літературного  процесу; 

- здатність виокремлювати  національну своєрідність і культурно-специфічні  смисли творів, зіставляти їх  на рівні теми, ідеї, проблеми, образів,  композиції, тропів, усвідомлювати  специфіку перекладного твору  як результату взаємодії двох  культур; 

- спрямованість на розкриття  комунікативного характеру художнього  твору і встановлення особистісних  діалогічних відносин з його  автором;

- уміння переносити теоретично-літературні, соціокультурні, історичні та ін. знання і способи рецептивно-естетичної діяльності, здобуті в ході вивчення української і зарубіжної літератур, на новий твір;

- здійснення самостійної  естетичної оцінки інонаціонального  художнього твору. [21, 10-13].

    З опорою на встановлені критерії та зміст читацької компетенції як загальної здатності до естетичної комунікації з високохудожніми творами було визначено чотири її рівні –низький, середній, достатній та високий.

    Старшокласники з низьким рівнем читацької компетенції не мають адекватного уявлення про естетичну цінність мистецтва слова. Специфіка інонаціонального перекладного твору або повністю ігнорується (що призводить до його неточного розуміння в категоріях вітчизняної культури), або викликає нездоланні труднощі у читанні. Літературні явища сприймаються крізь призму "наївного реалізму". Учні з таким рівнем читацької компетенції схильні до безсистемного накопичення елементів літературної обізнаності. Типовим є неаналітичне сприйняття твору і нездатність винести власне естетичне судження про нього. Нерозвиненість читацької культури проявляється у неспроможності диференціювати мистецький шедевр від масової літератури[17, 5].

     Учням із середнім рівнем читацької компетенції проявляють емоційно забарвлене сприйняття художнього твору на рівні сюжету, тоді як національно-культурна специфіка, художня деталь, авторський стиль в основному не помічаються. Учні успішно оволодівають логікою аналізу перекладного твору, однак не завжди можуть переносити набуті алгоритми читацької діяльності в інші комунікативні умови. Зіставлення різнонаціональних творів відбувається стихійно, без необхідного урахування рівнів компаративного аналізу. Рефлексія над власною читацькою діяльністю частково підміняється прийняттям шкільних оцінок із зарубіжної літератури, а естетична оцінка творів не є самостійною [17, 6].

    Достатній рівень читацької компетенції позитивно позначається на особистісно-емоційному сприйнятті художніх творів. Читання є вмотивованим, однак потреба в ньому зумовлюється зовнішніми чинниками: вимогами навчальної програми, суспільним інтересом до відомої книги тощо. Старшокласники успішно встановлюють типологічні зв'язки в плані образності і композиції різнонаціональних мистецьких явищ. Цілісність уявлення про світовий літературний процес уможливлює наближення до елементарних теоретичних узагальнень. Досить успішними виявляються спроби визначення підтексту твору, оскільки основою пошукової діяльності в такому випадку стають відносно стабільні й однозначні вічні образи, міфи, архетипи людства. Встановлення національної своєрідності і культурно-специфічних смислів мистецького шедевру поєднується з орієнтацією на розгляд авторського задуму в діалозі з ідейно-естетичними системами, сформованими в рамках вітчизняної літератури[17, 6].

    Учні з високим рівнем читацької компетенції здатні до естетичного сприйняття художнього твору, творчого "оживлення" художніх деталей, абстрагування від вітчизняної системи етико-естетичних цінностей при входженні в світ інонаціонального мистецького явища. Володіння основними закономірностями естетичної комунікації проявляється у відсутності "наївного реалізму" при збереженні емпатії до героїв, відчутті діалогічності твору як розгорнутого висловлювання з приводу вічних питань людства. Старшокласники проявляють глибоку повагу до самобутньої культури будь-якого народу, володіють знаннями про систему "універсалій" літературної комунікації, якими є такі наднаціональні узагальнення, як символ, міф, біблійний пафос тощо і проявляють здатність визначати підтекст творів. Основним мотивом читання виступає прагнення самопізнання через встановлення особистісних діалогічних відносин з автором [17, 7].

  Процес формування читацької компетенції як комплексу особистісних, когнітивних і діяльнісних механізмів естетичної взаємодії охоплює усі вищеназвані показники високого рівня читацького розвитку. Інтегральний характер читацької компетенції викликає необхідність у створенні такого підходу до вимірювання її рівнів, який, по-перше, враховує принципову неподільність читацької компетенції, і, по-друге, відображає специфіку взаємодії її особистісного, когнітивного і діяльнісного компонентів[20, 8].

    Упродовж декількох десятиріч основним напрямком вітчизняних методичних досліджень (В. Нікольського, В. Зольникової, А. Сафонової, В. Щербини) було максимально точне встановлення того нормативного обсягу знань, умінь та навичок (ЗУН), які, за переконанням вчених, повинні були забезпечити комунікативну успішність читання. Такий підхід до структурування навчального процесу був спрямований на уніфікацію викладання літератури та впорядкування учнівської діяльності. На практиці основним недоліком впровадження системи ЗУН стало те, що динаміка розвитку вміння або ряду вмінь простежувалася окремо від інших і вплив кожного нового інтелектуального «утворення» на особистість читача не завжди враховувався. У сучасній методиці літератури робляться спроби подолання надмірної фрагментації та дискретності системи інтелектуальних та естетичних набутків, що їх повинен отримати учень під час вивчення шкільного курсу літератури. Зокрема, Н. Волошина вважає, що і це мають бути такі показники сформованості читацької культури старшокласників:

— прочитавши твір, уміти  визначити проблему (проблеми), які  в ньому порушуються;

— самостійно та критично їх аналізувати;

— усвідомлювати, де можна  буде використати здобуті знання і вміння у життєвих ситуаціях;

— уміти працювати з  текстом твору, добирати факти, художні  деталі, аналізувати їх, робити висновки й узагальнення;

— уміти працювати в  колективі над розв'язанням проблем, поставлених однокласниками;

— уміти користуватися  знаннями, одержаними поза школою (радіо, телебачення, Інтернет, самостійне читання  художньої та критичної літератури) [4, 6].

    Введення методичного поняття читацької компетенції також покликане дещо зменшити негативні наслідки традиційної парадигми викладання літератури, оскільки читацька компетенція визначається як інтегральний результат навчання. У зв'язку з цим рівні сформованості читацької компетенції мають розглядатися як ступені оволодіння великими взаємопов'язаними комплексами інтелектуальних та естетичних механізмів естетичної взаємодії [12, 5].

Висновки до розділу  І

    У складних соціально - економічних умовах, в яких знаходиться наша держава, все більш постає питання про самореалізацію кожної людини. Для цього їй потрібні глибокі знання як професійні, так і загальноосвітні, розвинутий інтелект, широкий світогляд, вольові якості, комунікативна компетентність тощо. Одним із головних засобів розвитку особи, її інтелекту, культури, здобуття і поглиблення знань – є читання. Читання - це дуже важкий процес,який вимагає уваги, напруження, фізичних та розумових сил.                                     . 
    Проте в останні роки можна спостерігати протиріччя між соціальною потребою у високоосвічених, грамотних людях і тотальним зниженням читацької активності.

    Сьогодні світ комунікаційної техніки володіє великими можливостями, що інколи не укладаються в розумінні людини. Більшість школярів відчувають себе неготовими впевнено користуватися новими інформаційними системами, які передбачають високий рівень розумових здібностей, організовану свідомість.

   Важливі кроки на шляху набуття необхідних якостей - це розвиток мовних можливостей, навичок читання. Читацькі вміння це: вміння читати, сприймати надруковане; оволодіння навичками самостійно і продуктивно працювати з різноманітними друкованими і електронними джерелами інформації, користуватися довідково-пошуковим апаратом бібліотеки, прикнижковою бібліографією, іншими сучасними джерелами інформації.

   Читацька культура - це сукупність знань, умінь та почуттів читача, які дозволяють йому повноцінно та самостійно засвоювати інформацію.

   Читацькі уміння і навички (культура читання) виховуються протягом усього життя особистості. Але фундаментом організації та розвитку читацької діяльності людини разом із родинним вихованням мають стати шкільні уроки читання в початковій школі, та літератури у середній та старшій школі.

   Спираючись на методичні рекомендації та особливості вичення літератури в школі було визначено основні кретерії оволодіння мистецтвом читання старшокласників:

• інтегративне емоційно-естетичне сприймання мистецького;
• здатність виокремлювати національну своєрідність і культурно-специфічні смисли творів;
• спрямованість на розкриття комунікативного характеру художнього твору;
• здійснення самостійної естетичної оцінки інонаціонального художнього твору.

    З опорою на  встановлені критерії та зміст  читацької компетенції як загальної  здатності до естетичної комунікації  з високохудожніми творами було  визначено чотири її рівні  – низький, середній, достатній  та високий.

 Для того щоб визначити  рівні читацької культури Н.  Волошина виділяє такі показники  сформованості читацької культури  старшокласників:

• уміти визначити проблему;
• самостійно та критично їх аналізувати;
• використати здобуті знання і вміння у життєвих ситуаціях;
• уміти працювати з текстом твору, робити висновки й узагальнення;
• уміти працювати в колективі над розв'язанням проблем, поставлених однокласниками;
• уміти користуватися знаннями, одержаними з радіо, телебачення, Інтернет, самостійне читання художньої та критичної літератури.