Договір дарування

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….3

Розділ І. Юридична природа договору дарування………………………..5

Розділ ІІ. Поняття, зміст та форма  договору дарування………..………10

2.1 Поняття договору дарування……………………………………….10

2.2 Сторони та зміст договору дарування……………………………..14

2.3 Форма укладання договору дарування……………………………16

Розділ ІІІ. Розірвання договору дарування……………………………….21

Висновки……………………………………………………………………....25

Список використаної літератури…………………………………………..30

Вступ

У системі  цивільно-правових договорів договір  дарування виділяється в окремий  тип договірних зобов'язань завдяки  наявності деяких характерних ознак, що дозволяють кваліфікувати його в  даній якості. У числі таких  ознак можна назвати наступні особливі риси договору дарування.

По-перше, основна кваліфікуюча ознака договору дарування, що відрізняє його від  переважної більшості цивільно-правових договорів, полягає в його безоплатності. Як відомо, цивільно-правові стосунки будуються на початках майнової самостійності  їх учасників і еквівалентності. Співвідношення відшкодувальних і  безвідплатних договорів визначається законодавчою презумпцією возмездності всякого цивільно-правового договору, вираженою нормою, згідно якої «договір передбачається відшкодувальним, якщо із закону, інших правових актів, вмісту або істоти договору не витікає інше».

Актуальність теми даної роботи полягає в тому, що договір дарування та пожертви досить специфічний і тому потребує глибоко і досконалого вивчення. Договір дарування та пожертви має певні особливості щодо умов укладання та виконання, визначення прав та обов’язків сторін і правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.

Розпад  СРСР і проголошення Україною та іншими колишніми союзниками республіками незалежності, усвідомлення необхідності докорінних змін прискорили прийняття  нових економічних законів України. („Про власність”, „Про підприємство”, „Про економічну самостійність України”), спрямованих на зміну відносин на розвиток підприємства. Відтак разом  з поступовим зародженням в Україні  правовідносин широко розвинувся і  набув важливості  договір  дарування  та пожертви, що передбачає передання  майна у власність.

В Цивільному Кодексі України даний договір  виділений в окрему главу №55.

У юридичній  літературі значний внесок у дослідження  проблеми вивчення і характеристики договір дарування та пожертви зробили: О.В. Дзера, О.Р. Михайленко, О.А. Красавчиков, Н.С. Кузнєцов, Д.В. Боброва.

Предметом дослідження є суспільні відносини, що складаються при укладанні договору дарування та пожертви, зміст договору, визначення прав та обов’язків сторін договору, виконання укладеного договору, правові наслідки порушення умов договору.

Метою курсової роботи є розкриття особливостей поняття та форми договору дарування, а завданням дослідження є розкриття таких питань, як:

• характеристика юридичної природи договору дарування;
• розкриття поняття, змісту та форми договору дарування;
• характеристика особливостей і умов розірвання договору дарування.

Безпосередньо об’єктом роботи стали норми чинного законодавства України, які містять основоположні поняття, права та обов’язки сторін договорів, а саме: Конституція України, Цивільний Кодекс України, Закони України „Про власність”.

Зазначені документи стали водночас основним нормативно-інформативним джерелом курсової роботи.

Методологічною і теоретичною основою курсової роботи стали системний підхід до аналізу цивільно-правових явищ, наукові методи загального і особливого, сходження від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез критеріїв і явищ та інше, що характеризує договір дарування, як один із видів цивільного договору.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження даної теми спрямовано на розкриття актуальності, предмету, об’єкту та мети теми на сьогодні.

Структура курсової роботи складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури.

Розділ І.

Юридична природа договору дарування

Недостатня  врегульованість відносин з приводу  безоплатної передачі майна у  власність у чинному Цивільному кодексі є, очевидно, результатом  недооцінки законодавцем та вітчизняною  наукою цивільного права важливості правового інституту дарування.

Така  «непопулярність» дарування як об’єкту  наукових досліджень, зумовлюється, насамперед, маловживаністю (поширення, як правило, у сімейних, родинних відносинах), безоплатністю - невідповідністю принципу еквівалентності  в цивільному праві (односторонній  рух вартості від дарівника до обдарованого)¹, постійним недотриманням як простої письмової, так і нотаріальної форми договору (що, безперечно, є наслідком звичаєвого (побутового) порядку відчуження майна на користь інших осіб).

Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту  дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності  розпочалось в період республіки (V-I ст.до н.е.). Хоча тут воно розглядалось радше як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали  у загальній частині цивільного права. Винятки стосувались обіцянків  дарунку, якщо вони здійснювались у  формі стипуляції, тоді можна було б побачити елементи консенсуальності угоди – договору. Основа сучасних положень щодо предмету та ознак дарування закладена у творах видатних дореволюційних вчених-цивілістів Мейера Д.І., Шершеневича Г.Ф., Грімма Д.Д., Дністрянського Станіслава. Цікаво, що дані автори по-різному розглядали дарування і його місце в системі цивільного права. Так, наприклад, Д.І. Мейер та Д.Д. Грімм інститут дарування розміщали у загальній частині, хоча перший відносив дарування до розділу «майнові права» (зокрема, як  спосіб набуття майнового права), а інший – у контексті римського приватного права, взагалі виділяв особливе «вчення про дарування» при загальних положеннях про угоди.

Розглянемо детальніше причини віднесення дарування як до способу набуття майнових прав, так і до односторонніх угод.

1. Д. І. Мейер відносив категорію “майнове право” до числа об’єктів цивільних прав (що у світлі  ЦК порушує складне теоретичне питання стосовно поняття об’єкту зобов’язання). Відповідно, дарування виступає як спосіб “відчуження права” (конструкція переходу не речі, а права на неї). Для дарування  характерними є такі риси:

Дарівник  позбавляється певного майнового права при житті (дарування на випадок смерті Мейер вважав звичайним заповітом). Немає необхідності, щоб відчуження права з його набуттям були рівноцінними для контрагентів, “подароване” майнове право може бути “більш важливе” для особи обдарованої, ніж для дарівника – потребується лише сам факт відчуження. Обдарована особа набуває право, якого у неї перед цим не було – вона збагачується. Без набуття права, без розширення сфери майнових прав особи – немає й дарування. Дарування представляє собою безеквівалентне набуття права однією особою внаслідок його відчуження  іншою.

2. Основною  причиною віднесення дарування  до односторонніх угод слугувала  сама наявність у римському  праві інституту дарування на  випадок смерті (одностороннє волевиявлення  дарівника). Д.Д. Грімм зазначав: «Питання про місце вчення про дарування (donatio) в системі римського права до цієї пори вирішується по-різному. Одні вчені викладають це вчення в загальній частині, інші включають його у зобов’язальне право. Без сумніву зрозуміло одне, що вчення про дарування має досить загальне значення, і значна кількість різноманітних юридичних угод можуть слугувати засобом для надання  однією особою безоплатної користі (вигоди) іншій, що дарування може бути здійснено не тільки у формі обіцянки подарунку, але й шляхом безпосередньої передачі подарунку (дарунку, дару) однією особою іншій, що дарування зустрічається не тільки inter vivos (серед живих ), а й  mortis causa (з приводу смерті ); у зв’язку з  цим пропонується викласти основні начала дарування у зв’язку з загальним вченням про юридичні угоди».²

Дарування Д. Д. Грімм розрізняв у широкому і вузькому розумінні. Даруванням в широкому розумінні він називав будь-яке надання особою безоплатної користі (вигоди) іншій, оскільки це здійснюється по добрій волі без будь-якого  обов’язку, хоча б навіть це не призвело за собою зменшення майна дарівника.   Дарування ж у вузькому розумінні – це таке добровільне надання безоплатної користі (вигоди) однією особою іншій,  яке передбачає  зменшення власного майна дарувальника. Різниця між широким та вузьким розумінням дарування полягає в тому, що в римському праві обмеження стосувались лише дарування у вузькому розумінні (обмеження свободи дарування  між подружжям).

Дарування у римському приватному праві  передбачалось у формах :

А) Dando - дарувальникбезпосередньо передає який-небудь об’єкт або встановлює які-небудь речові права.

В) Promittendo -  дарувальник обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдаровуваного.

С) Liberando - дарувальник прощає обдаровуваного борг або відмовляється від якого-небудь речового права на користь обдаровуваного.

Як особливі види дарування передбачались:

А) Donatio remuneratoria - дарування за особливу послугу, віддяка (особливо за рятування життя). 

В) Donatio sub modo - дарування з покладенням на обдаровуваного обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).

С) Дарування  всього майна або його частини. Використання дарівником у майбутньому частини  від подарованого. Таке дарування  не створює універсального правонаступництва.³

Для того, щоб з’ясувати належність дарування  до односторонніх угод чи до договорів  необхідно відповісти на запитання: яка фактична дія (завершена) у процесі  здійснення дарування є більш  юридично значимою (у розумінні настання позитивних юридичних наслідків  для сторін угоди, тобто реалізація права власника на вільне розпорядження  своїм майном і перехід права  власності на це майно від однієї особи до іншої) – дії (правомірні) дарівника по безоплатному відчуженню майна чи дії обдаровуваного по прийняттю дарунку (майна у власність), іншими словами – що визнати юридичним фактом – сам факт безоплатного відчуження майна чи разом з прийняттям майна обдарованим? Відповідь на це запитання має важливе практичне значення: для визначення моменту виникнення права власності; визначення правового режиму майна.⁴

Використовуючи  теорію «юридичного складу» О. А. Красавчикова акт вчинення дарування слід розглядати як “складний юридичний склад  – сукупність фактів, між якими існує пряма залежність”.⁵ Необхідність прийняття дарунку обдаровуваним є завершальним елементом у конструкції дарування, що і визначає його зобов’язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується.

Прибічник договірного характеру дарування  Г.Ф. Шершеневич вказував: “Дарування – це угода, що грунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунку особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором”. Саме зустрічне позитивне волевиявлення обдаровуваного перетворює дарування в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди обдаровуваного на отримання дару, або немає бажання дарівника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування. Іншими словами, “зобов’язально-правовий договір дарування має нетиповий зміст, він не передбачає обов’язка дарувальника здійснити виконання, а лише  угоду про безоплатність, яка супроводжується актом надання речі обдаровуваному. В цьому випадку треба розрізняти угоду між дарувальником і обдаровуваним про безоплатність надання і безпосередньо  акт надання”.

Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР визначає благодійництво як добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій.

Отже, ми з’ясували договірну природу інституту дарування у цивільному праві.

Розділ ІІ.

Поняття, зміст та форма договору дарування

2.1 Поняття договору дарувння

За договором  дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому iншiй сторонi (обдаровуваному) безоплатно майно у власнiсть (п. 1. ст 717  ЦК).

Визначення  поняття договору дарування de facto є визначенням сфери відносин, які потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення “відносної” важливості даного блоку суспільних відносин.

Відповідно  до  Книги загальних цивільних  законів “договір, у якому залишається  комусь безоплатно якась річ, називається  даруванням” (“даровизною”).

Так, у  порівнянні в Книзі Німецького цивільного уложення визначає дарування як надання  майна, завдяки якому (наданню) одна особа (дарувальник) збагачує за рахунок  свого майна іншу особу (обдаровуваного), при цьому сторони згідні в  тому, що надання здійснюється безоплатно. Дарування є безоплатним наданням, яке має місце серед людей при їх житті, і вчиняється у формі договору.

Поняття договору дарування це формальне  закріплення форм вчинення дарівних дій. Відповідно, об’єктом зобов’язання є власне “форма передачі майна  за договором дарування”. Так, згідно ст. 572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрім форм, поданих у ЦК України (безпосередньої передачі речі [dando] та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність [prommitendo]), передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов’язку [liberando].⁶ Ця  остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і на  думку правознавців позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору. Звільнення від майнового обов’язку або, інакше, прощення боргу в якості одного із способів припинення зобов’язання слід вважати двосторонньою угодою (договором).

Поряд з  вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють також:

• відмову від певного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб);
• передачу майнового права (вимоги, іпотеки);
• внесення коштів батьками у кредитні установи на ім’я дітей;
• відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них;
• нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу та ін.

Основним  критерієм, за яким слід відрізняти договір  дарування від усіх інших безоплатних  надань, є вид правовідносин, з  приводу яких виникають права  і обов’язки сторін. Так, “не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів”, тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення і т. д.⁷

Вважаємо, що множинність форм здійснення дарівних дій не обов’язково повинна міститися  у диспозиції норми, оскільки для  визнання договору дарування необхідна  сама безоплатність переходу майна  або майнових прав та згода сторін на вчинення  дарування.

Зафіксована конструкція передбачає можливість як реального, так і консенсуального договору дарування. Це, безперечно є новелою нашого законодавства, оскільки в радянський період консенсуальний договір дарування вважався неприпустимим з точки зору моралі, бо в такому випадку обдарований мав би право вимагати у примусовому порядку повернення дару. Право власностi на дарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, вiн вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить про його вiдхилення.  Прийняття документiв, якi посвiдчують право власностi на рiч, iнших документiв, якi посвiдчують належнiсть дарувальниковi предмета договору дарування, або символiв речi (ключiв, макетiв тощо) вважається прийняттям дарунка ст. 722 ЦК.

За ЦК  договір  дарування можливий як односторонній, так і двосторонній, як реальний, так і консенсуальний, безвідплатний, безумовний.⁸  Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір дарування відрізняється від договорів  про передачу майна у власність, це його безоплатність. Безоплатність дарування, фактично – це відсутність зустрічної еквівалентної вимоги. Німецький вчений Вальтер Шенрат слушно зауважує, що договір дарування виступає антиподом договору купівлі -продажу: «Завдяки даруванню, так як і при купівлі-продажу, остаточно  передається право власності або інше майнове право від однієї особи до іншої – тільки без зустрічного задоволення». Заперечував можливість будь-яких зустрічних  дій з боку обдарованого Новицький І.Б. – він вказував, що «зі всіх безвідплатних угод виділяється дарування. Дарувальник не тільки не отримує майнового еквіваленту, але й його власне майно так, чи інакше, в більшій чи меншій мірі зменшується внаслідок дарування. Вчинення обдаровуваним будь-яких майнових надань на користь дарувальника  з приводу чи у зв’язку з даруванням (або прийняття на себе, обдарованим зобовязання такого змісту) позбавляє угоду якості дарчого договору”.

Одначе, неправильно було б розуміти безоплатність  договору дарування буквально, оскільки дарівник як власник майна вправі вимагати певного еквіваленту за надане майно. Даний еквівалент, звичайно, є умовним (якщо під даруванням, не хочуть приховати договір купівлі-продажу з порушенням прав третіх осіб), хоча  зазначення умови в договорі є гарантією вільного розпорядження власником своїм майном.

Зазначення  умови в договорі дарування відоме було ще у римському праві. Стосовно безвідплатних розпоряджень майном існував інститут наказу (modus), про який вже згадувалося, коли мова йшла про форму вчинення дарування donatio sub modo - дарування з покладенням на обдарованого обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою). Зміст modus або наказу полягав у тому, що на особу, на користь якої вчинялось дарування, покладався обовязок виконати що-небудь (наприклад, даруючи сад, наказати в певні дні дозволяти іншим людям прогулюватись ним). Метою наказу було задоволення бажання дарувальника як праворозпорядчої особи. Невиконання наказу не зупиняло юридичний ефект угоди, а лише давало право на подання позову про виконання умови або про припинення договору і повернення дарунку.

За загальним  правилом, договiр не є даруванням, якщо обдаровуваний зобов'язується при цьому вчинити на користь дарувальника будь-яку дiю майнового або немайнового змiсту. Згідно зі статею 725 ЦК на обдаровуваного може бути покладений обов'язок вчинити певну дiю майнового змiсту або утриматися вiд її вчинення на користь третьої особи (передати грошову суму чи iнше майно у власнiсть, сплачувати грошову ренту, надати право довiчного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Вимагати вiд обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку має право дарувальник, а в разi його смертi, визнання безвiсно вiдсутнiм чи недiєздатним - особа, на користь якої має бути виконаний цей обов'язок.⁹ У разi ухилення обдаровуваного вiд виконання обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розiрвання договору i повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе -  компенсацiї  його вартостi.

Близьким  за своїм змістом до дарування  є відносини, що випливають з передачі майна у формі благодійництва пожертв, нагородження преміями або  цінними подарунками за певні  заслуги чи в зв’язку з ювілеєм.¹⁰

2.2 Сторони та зміст договору дарування

Сторонами у договорi дарування можуть бути фiзичнi особи, юридичнi особи, держава  Україна, Автономна Республiка Крим, територiальнi громади. п.1 Ст 720  ЦК.¹¹

Сторонами у договорі дарування виступають дарувальник та обдаровуваний. Укладення договорів дарування громадянами повинно здійснюватись з дотриманням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність. Окрім того, п. 2 ст. 720 ЦК закріплює додаткову гарантію захисту осіб, які перебувають під опікою або не досягли віку для повного рівня дієздатності - батьки (усиновлювачi), опiкуни не мають права дарувати майно дiтей та пiдопiчних.

Юридичні  особи виступають сторонами у  договорі дарування в межах своєї  спеціальної дієздатності - договiр  дарування мiж юридичними особами, якi займаються пiдприємницькою дiяльнiстю, не допускається, якщо право дарування  прямо не передбачене у статутi дарiвника. Однак це не стосується права  таких юридичних осiб робити пожертви. Вiд iменi дарувальника договiр дарування може бути укладений його представником. А доручення на укладення договору дарування, в якому не зазначено iменi обдарованого, є недiйсним.

Обов’язки дарувальника:

• передати майно у власність при обіцянці дарування
• повідомити про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдарованого п.1 ст. 721 ЦК
• відшкодувати шкоду при її настанні п. 2 ст. 721 ЦК.

Права дарувальника:

• скасувати дарування до вручення речі обдарованому, якщо ця річ була передана через органи транспорту, зв’язку або через іншу особу
• відмовитися від виконання обов’язку передати дарунок, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився
• вимагати від обдарованого  виконання покладеного нього обов’язку на користь третьої особи
• вимагати розірвати договір і повернути дарунок
• вимагати вiдшкодування йому витрат, якi вiн мусив здiйснити у зв'язку з поверненням дарунка, i компенсацiї моральної шкоди
• вимагати скасування договору дарування нерухомих речей чи iншого особливо цiнного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власностi дарiвника, його батькiв, дружини (чоловiка) та дiтей
• вимагати скасування договору дарування, якщо дарунок представляє для нього велику немайнову цiннiсть, а обдарований створює загрозу її безповоротної втрати
• вимагати скасування договору дарування, якщо через недбале ставлення обдарованого до речi, що становить iсторичну, наукову, культурну цiннiсть, ця рiч може бути знищена або iстотно пошкоджена

 Права обдарованого:

• вимагати передання йому  дарунку у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини
• у випадку, якщо дарiвник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься вiд виконання свого обов'язку, обдарований має право на примусове витребування вiдповiдної речi або компенсацiю її вартостi
• право в будь-який момент односторонньо вiдмовитися вiд договору дарування i повернути рiч, якщо вона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберiгання.

2.3 Форма укладання договору дарування

Глава 55 Цивільного кодексу України роз'яснює зміст окремого виду договірних зобов'язань – дарування. Згідно з ч.1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Отже, договір дарування, як і інші цивільні договори (договір купівлі-продажу), спрямований на припинення права власності в дарувальника й виникнення права власності в обдарованої особи за тією лише різницею, що договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій. Тому ч. 2 ст. 717 ЦК України чітко обумовлює, що договір, який встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Подарувати  будь-яке майно (рухоме, в тому числі  гроші й цінні папери, та нерухоме), а також майнові права іншим  особам є виключним правом власника цього майна. Договори на дарування  майна, що знаходиться у спільній власності, укладаються за загальними правилами за згодою всіх учасників. Цікавим  є те, що у ст. 721 ЦК України, яка покладає на дарувальника обов'язок повідомити обдаровуваного про відомі дарувальникові недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб. Дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки дарунка чи зазнавати витрат, пов'язаних з їх виправленням, або обмінювати дарунок на якісну річ, проте за порушення ч.1 ст. 721 ЦК України дарувальник зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком ч. 2 ст. 721 ЦК України.

Крім  волевиявлення дарувальника, для  здійснення договору дарування необхідна  також згода обдаровуваного, яку  законодавець розцінює як акт прийняття  дарунка. Порядок і правові наслідки прийняття дарунка врегульовано ст. 722 ЦК України, за якою право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття, тобто з того часу, коли обдаровуваний будь-якими діями підтвердить свою згоду на прийняття дарунка. Дарувальник, який передає річ через підприємство або організацію транспорту, зв'язку або через іншу особу для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору до вручення речі обдарованому. Дарунок, направлений обдаровуваному без його попередньої згоди, є прийнятим, якщо він негайно не заявить про відмову від дарунка. До прийняття дарунка ст. 722 ЦК України прирівнює також прийняття документів про право власності на речі або символів речі (ключів, макета тощо). Безпосереднє висловлення згоди обдаровуваного необхідне лише при даруванні майна, укладання угоди на яке потребує спеціального оформлення (наприклад, на вогнепальну зброю).

Сторонами в договорі дарування з додержанням  загальних правил законодавства  про дієздатність можуть бути фізичні  та юридичні особи, а також держава  Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади (ч. 1 ст. 720 ЦК України). Пункти 2 і 3 ст. 720 ЦК України встановлюють обмеження права дарування для батьків (усиновлювачів), опікунів на дарування майна дітей, підопічних та для підприємницьких товариств, якщо право здійснювати дарування прямо не встановлено установчим документом дарувальника, за винятком договору пожертви. Натомість право прийняття дарунка законодавством не обмежується.

Законодавство не містить безпосередньої вказівки на право юридичної особи передавати майно за договором дарування. В  такому випадку, як правило, застосовується термін "безоплатна передача майна", що є значно ширшим за поняття "передача майна за договором дарування".

Укладати  договір дарування може також  представник дарувальника на основі письмового доручення, в якому обов’язково  має бути вказане ім’я обдаровуваного (ч. 4 ст. 720 ЦК України).

Щодо об’єктів державної власності, то відповідно до п. 2 ст. 75 Господарського кодексу України, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

Відчужувати, віддавати в заставу майнові  обґєкти, що належать до основних фондів державне комерційне підприємство має  право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого  воно входить, і, як правило, на конкурсних засадах.

ЦК України  у ст. 719 п. 1 передбачає можливість усної форми укладання договору дарування предметів особистого користування та побутового призначення, коли таке бажання висловлюється прямо й дарунок передається обдаровуваному в момент укладання договору. Письмова форма є обов’язковою для дарування майнового права та дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (в разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним), а також для дарування рухомих речей, що мають особливу цінність, хоча передання такої речі за усним договором також є правомірним, якщо тільки суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. Письмова форма з нотаріальним посвідченням необхідна для договору дарування нерухомої речі й валютних цінностей на суму, що перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму громадян. При укладенні договорів дарування слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні, об'єктів, використовуваних у підприємницькій діяльності, тощо.