Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Доверенность. 5

План

Вступ

Інститут представництва у цивільному праві: поняття, значення, сфери застосування.
Представництво як правовідношення.
Підстави виникнення та види представництва.
Поняття довіреності.
Форма довіреності.
Припинення довіреності.

Висновок

Список літератури

Вступ

За своє життя особа набуває цілу низку особистих немайнових та майнових прав, але цінність вони матимуть лише тоді, коли їх можна здійснити.

Здійснення суб'єктивних цивільних прав - це процес реалізації уповноваженою особою всіх повноважень, що належать до змісту конкретного суб'єктивного права, для досягнення певного результату.

Здійснення цивільних прав можливе за таких основних умов:

1) особу має бути наділено необхідною правоздатністю щодо її цивільних прав;

2) суб'єкта правовідносин має бути наділено необхідним обсягом дієздатності;

3) дії зі здійснення цивільних прав мають відповідати принципам здійснення цивільних прав.

Способи здіснення суб'єктивних цивільних прав поділяють на фактичні та юридичні.

Під фактичними способами слід розуміти діяння, які, зазвичай не є юридично значущими, наприклад, коли особа фактично проживає у будинку, чим здійснює своє право власності на нього.

Юридичними способами слід вважати юридично значущі діяння, наслідком яких є виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Це, зокрема, укладення різноманітних правочинів, створення авторського твору, виявлення скарбу тощо.

Однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов’язків є представництво і довіреність.

Представництво - це правовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов’язки.

Галузь застосування інституту представництва дуже велика. За його допомогою в багатьох випадках прискорюється цивільний оборот. За допомогою інституту представництва створюється можливість прискорити укладання і виконання різноманітних правочинів, а також учинення різноманітних юридичних дій.

За допомогою представництва також здійснюється захист прав та інтересів недієздатних осіб.

Інститут представництва використовується й у побуті (наприклад, одержання поштової кореспонденції, заробітної плати або одержання речей однією особою за іншу, прийняття спадщини, одержання внесків в ощадних касах, найм житлових приміщень і ін.).

Метою курсової роботи є дослідження представництва і довіреності як способів здійснення суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку.

Завданнями курсової роботи є дослідження проблем:

– поняття, значення та сфери застосування інституту представництва у цивільному праві;

– представництва як правовідношення;

– суб’єктів предстаництва;

– підстав виникнення та видів представництва;

– поняття довіреності;

– форми довіреності;

– строку довіреності;

– передоручення;

– припинення довіреності.

1. Інститут представництва у цивільному праві: поняття, значення, сфера застосування

За загальним правилом учасники цивільних відносин особисто набувають цивільні права та цивільні обов’язки шляхом укладання правочинів. Проте існують випадки, коли вони за тих чи інших обставин позбавлені здатності або можливості самостійно здійснювати необхідні юридичні дії. Представництво забезпечує усунення юридичних або фактичних перешкод, які не дають фізичній або юридичній особі самостійно укласти той чи інший правочин.

Сфера застосування представництва охоплює широке коло як майнових, так і немайнових відносин. Представництво розширює і полегшує можливості придбання і реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, а для недієздатних громадян є основним засобом участі в правових відносинах. За допомогою представництва можливі придбання і реалізація більшості матеріальних і цілого ряду процесуальних цивільних, а також деяких інших за галузевою приналежністю суб’єктивних прав та обов’язків.

Хоча поняття «представництво» у різноманітних галузях права має різний зміст, воно також має і міжгалузеві ознаки:

1) інститут представництва регулює відносини, у рамках яких одна особа (представник) сприяє іншій (особі, яку представляють) у придбанні і реалізації суб’єктивних прав та обов’язків останньої в її відносинах із третіми особами;

2) таке сприяння здійснюється в інтересах особи, яку представляють;

3) сама можливість, зміст і межі зазначеного сприяння визначається повноваженням – суб’єктивним правом представника;

4) у процесі здійснення повноваження представник діє стосовно третіх осіб;

5) у результаті здійснення повноваження для представника не виникає правових наслідків стосовно третіх осіб.

Тепер розглянемо чим же різняться поняття представництва в різноманітних галузях права, наприклад, цивільно-правове представництво і цивільно-процесуальне: насамперед цілями і задачами. Якщо ціллю цивільно-правового представництва є встановлення, зміна і припинення суб’єктивних прав і обов’язків того, хто представляється, в його відносинах із третіми особами, то ціль судового представництва - надання допомоги громадянам і організаціям у здійсненні ними процесуальних прав і сприяння здійсненню правосуддя по цивільних справах. Звідси випливає друга істотна відмінність цивільно-правового представництва від процесуального: перше завжди припускає виступ представника від імені особи, яку представляють, для другого ж характерна необов’язковість елемента заміщення. Процесуальний представник може діяти як замість особи, яку представляють, так і поряд із ним, виступаючи від власного імені. Крім того процесуальне представництво відрізняється від цивільно-правового за способом встановлення повноваження, за видами представництва.

Галузь застосування інституту представництва дуже велика. При його допомозі в багатьох випадках прискорюється цивільний оборот. За допомогою інституту представництва створюється можливість прискорити укладання і виконання різноманітних правочинів, а також учинення різноманітних юридичних дій.

За допомогою представництва також здійснюється захист прав та інтересів недієздатних осіб.

Правовому регулюванню інституту представництва присвячено главу 17 ЦК України. Згідно зі ст.237 ЦКУ представництво -це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

*Представництво характеризується наступними ознаками:

- цивільні права та обов’язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою;

- представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється);

- представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;

- представник діє виключно в межах наданих йому повноважень;

- правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Якщо укладена представником угода спричинила для контрагента збитки, то зобов’язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.

* Правознавство: Підручник / За ред. О. Дзери.-10-е вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер,2007. - 848с.

Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особи мають можливість повніше здійснювати свої повноваження, захищати інтереси в суді, господарському суді за допомогою кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними особами, малолітніми. Потреба представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за місцем постійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази, керувати транспортними засобами, розпоряджатися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках йому на допомогу приходить представник.

Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає. Саме ці ознаки відрізняють представництво від чималої низки подібних відносин.

2. Представництво як правовідношення.

У цивілістичній літературі не має єдиної точки зору стосовно природи представництва. Загалом підходи до визначення сутності представництва можуть розглядатися з позицій двох основних концепцій: концепції дії та концепції правового відношення. Концепція дії свого часу набула значної популярності у радянській цивілістичній науці. Фактично саме вона виявилася підґрунтям законодавчого визначення представництва під час другої кодифікації цивільного законодавства колишнього СРСР у 1961-1964 рр. (ст. 15 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р., ст.62 ЦК 1963 р. та інші).

Ця концепція інтерпретує представництво як діяльність, тобто сукупність дій, що полягають у вчиненні угод та інших юридичних дій однією особою (представником), що діє у межах повноваження від імені іншої особи, - того, кого представляє. Аргументуючи дану концепцію, її прибічники вказують, що «правовідносини між особою, яку представляють, і представником є лише однією з передумов представництва…, але саме до складу представництва не входять».

Але цього недостатньо для з'ясування юридичної сутності представництва. Адже фактично йдеться лише про зовнішню форму представництва, його зовнішні прояви, а не про його зміст. Враховуючи цей недолік, більшість цивілістів розглядають представництво як правове відношення, в силу якого правомірні юридичні дії, здійснені представником від імені того, кого представляють, безпосередньо створюють, змінюють або припиняють для останнього цивільні права і обов'язки, то внутрішнє правовідношення (між особою, яку представляють, і представником), навпаки, входить до складу представництва. Діяльність представника здійснюється в силу наявного в нього повноваження і породжує безпосередні правові наслідки для суворо визначеної особи – особи, яку представляють, що передбачає наявність правовідношення по представництву, у рамках якого повноваження виникає і реалізується (ЦКУ).

Представництво зв’язує трьох самостійних суб’єктів: особи, яку представляють, чиї права й обов’язки встановлюються або здійснюються представником, представника, який ці права й обов’язки встановлює або здійснює і третю особу, безпосередньо відносно якої вони встановлюються або здійснюються.

Представниками і особами, яких представляють, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Юридичні особи, як відомо, мають спеціальну правоздатність і дієздатність. Тому вони можуть виступати в якості представників лише в тих випадках, коли це прямо передбачено законом, статутом або положенням юридичної особи, або не суперечить цим актам.

Громадяни можуть виступати в цивільному обороті в якості представників також лише за наявності певних умов. Зокрема, представниками можуть бути лише громадяни, що володіють дієздатністю.

Проте дієздатні громадяни в деяких випадках не можуть виступати в якості представників. Так ч.2 ст.238 ЦКУ встановлює, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи,представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва,а також щодо інших осіб встановлених законом. Це правило має на меті усунути можливість зловживання своїми повноваженнями з боку представників.

Отже, у відносинах представництва беруть участь три суб’єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа.

Особою, яку представляють, може бути будь-який суб’єкт цивільного права особа, від імені та в інтересах якої представник учиняє юридично значимі діяння, незалежно від наявності у них дієздатності.

Представник-особа, що уповноважена вчиняти юридично значущі діяння від імені та в інтересах іншої особи. Представники громадяни, як правило, мають бути повністю дієздатними.

Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, можуть виконувати функції представника, якщо це не суперечить їх статутним завданням, визначеним у законі, статуті або положенні (ст. 20 Закону України “Про об’єднання громадян”).

Третьою особою, з якою внаслідок дії представника встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов’язки, може бути будь-який суб’єкт цивільного права..

Представництво є складними правовідносинами за колом правових зв’язків, які утворюються між його суб’єктами. Отже, при представництві складається три наступні кола відносин: між особою, яку представляють, і представником; між представником і третьою особою; між особою, яку представляють, і третьою особою.

Представництво необхідно відрізняти від інших зовнішньо подібних до нього, але різних за правовою природою відносин, які складаються у цивільному обороті. Так, представника слід відрізняти від посередника. Хоч посередник, як і представник, вчиняє від свого імені певні вольові дії, спрямовані на укладення договору (наприклад, пошук контрагентів, проведення переговорів), але ці дії лише сприяють укладенню угоди. Вольові ж дії представника безпосередньо створюють, змінюють та припиняють цивільні права та обов’язки.

*Маклер - це особа, яка професійно займається посередництвом при укладанні різних угод (купівлі-продажу товарів, цінних паперів, страхування тощо). Маклер, як правило, виступає відносно сторін як незалежний посередник, хоча й діє за рахунок коштів клієнтів і за їх дорученням. Оскільки він як посередник представляє інтереси обох сторін, то й відповідає за свої дії перед кожною стороною.

Посередник сам не укладає угоди для сторони, він тільки фактично бере участь в її укладанні: готує проект договору, надсилає його зацікавленим сторонам або допомагає їм зустрітися, бере участь у попередніх розмовах, що не мають юридичного змісту. Інколи функції торгових маклерів виконують брокери. Та ні маклери, ні брокери не можуть розглядатися як представники, звичайно, окрім тих випадків, коли з маклерськими чи брокерськими конторами укладено договір доручення.

Не є представниками посильні, кур’єри, тобто ті особи, які лише виконують функції передачі листа, телеграми, проекту договору, іншої інформації. Вони інколи навіть не тільки не знають, а й не розуміють змісту документа. Посланцями (посильними) можуть бути навіть тварини, птахи. На відміну від представника, посильний своєю волею не бере участі у встановленні визначених юридичних наслідків. Він лише передає вже фактично виражену волю особи, відображену в тексті документа. Тобто він виступає не як юридичний, а як фактичний учасник відносин.

Роль посередника закінчується саме там, де фактичні дії набувають юридичного змісту. Волевиявлення, щодо укладання угоди виходить не від нього, а від особи, яка зацікавлена цю угоду укласти.

*Закон України “Про товарну біржу” від 10 грудня 1991 р. // ВВР. – 1992. - № 10.

Посередник повноважень на укладання угоди не має. Його обов’язок полягає в тому, щоб знайти, звести осіб, які зацікавлені, ознайомити їх з можливістю укладення угоди, її умовами, змістом.

Відрізняються від представника й інші особи, які, не виражаючи самостійної волі, надають фактичні послуги, допомагають особі виразити свою волю й виконати необхідні дії: перекладач, тлумач, особа, яка підписує угоду за неписьменного чи за особу, яка в силу фізичного стану не може поставити свій підпис.

Рукоприкладач - це особа, яка лише допомагає в оформленні угоди, підписує її за особу, яка не може це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, підписує заповіт). У цьому разі рукоприкладач не висловлює своєї волі, а лише підтверджує той факт, що громадянин висловив свою волю на укладення угоди. Саме за критерієм вияву волі він відрізняється від представника.

Діяльність представника дуже схожа на діяльність комісіонера, який укладає угоди в інтересах комітента. Однак комісіонер вчиняє угоди від свого імені за рахунок комітента (ст. 385 ЦК України), представник же діє від імені особи, яку він представляє. Частина 2 ст. 237 ЦК України зазначає, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Повноваження представника. Повноваження представника - це міра його дозволеної поведінки щодо третіх осіб, що полягає в можливості укладати правочини та інші юридично значущі діянні від імені та в інтересах особи, яку він представляє. Тобто він своїми діяннями створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє.

За характером походження та своїм змістом повноваження є суб’єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов’язок якої-небудь особи - ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фактом, який породжує права та обов’язки особи, яку представляють. За ст. 237 ЦК України повноваження можуть грунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).

Наявність у представника повноважень є обов’язковою умовою будь-якого представництва.

Угода, укладена від імені другої особи, особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Схвалення може бути здійснено як у письмовій формі (наприклад, у вигляді листа), так і шляхом вчинення конклюдентних дій, які свідчать про виконання угоди (наприклад, прийняттям виконання). Таке схвалення має бути зроблено в межах нормального необхідного строку або встановленого строку при здійсненні угоди.

Як свідчить судова та господарська практика непоодинокими є випадки, коли представники укладають угоди з перевищенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повноважень. У роз’ясненні Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12 березня 1999 p. № 02-5/111 зазначається, що у разі коли угода укладена представником юридичної особи або керівником її відокремленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень вона має бути визнана недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відокремленого підрозділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов’язку перевіряти такі повноваження.

Іноді угоди укладаються представником, але в них не згадується ім’я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз’яснення виходять з такого: якщо керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.

3. Підстави виникнення та види представництва.

Підставами виникнення представництва є юридичні факти, коло яких визначено в законі. Згідно із ч.3 ст..237ЦКУ повноваження представника можуть ґрунтуватися на договорі, акті органу юридичної особи, законі та з інших підстав. Обсяг та характер повноважень представника залежать від тих юридичних фактів, з яких виникає представництво.

Розрізняють такі види представництва:

1) представництво, яке ґрунтується на договорі;

2) представництво, яке ґрунтується на законі;

3) представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті.

Договірне, або добровільне представництво виникає за волею особи, яку представляють і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 386 ЦК України).

Різновидом добровільного є комерційне представництво. Відповідно до ст. 243 ЦКУ України комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Головна особливість комерційного представництва полягає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю.

Представництво, яке виникає на підставі закону та адміністративного акта є обов’язковим, оскільки воно встановлюється незалежно від волі особи, яку представляють.

Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають законним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни (статті 242ЦК України). Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом.

Представництво, при якому повноваження представника виникають із адміністративного розпорядження особи, яку представляють або із акта органу юридичної особи, являє собою представництво, яке грунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов’язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема з укладенням угод.

За джерелом повноважень представника потрібно розрізняти два види представництва: представництво за законом і представництво добровільне.

Представництво за законом ґрунтується на нормативному акті, що визначає коло повноважень представника. Підстави виникнення обов’язкового представництва являють собою, як правило, сукупність юридичних фактів, тобто складний юридичний склад, стан дій і подій.

*Існує декілька видів законного (обов’язкового) представництва. Перший із них - представництво неповнолітніх. Підставами такого представництва є не досягнення певного віку і батьківські правовідносини (або усиновлення або удочеріння, або призначення опікуна), а у відповідних випадках і попередній дозвіл органів опіки і піклування.

Підставами виникнення другого виду обов’язкового представництва – представництва душевнохворих, є стан здоров’я (душевна хвороба, слабоумство), рішення суду про визнання громадянина недієздатним.

Третім видом обов’язкового представництва є відносини, виникаючі при охороні майна осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими, а також осіб, що закликаються до спадкування.

Підставами виникнення представництва відносно майна безвісно відсутнього є: відсутність відомостей про місце перебування особи по основному місцю проживання протягом одного року, рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою і рішення органів опіки і піклування про встановлення опіки над майном.

Підставами виникнення представництва відносно майна особи оголошеної померлою є: відсутність відомостей про місце перебування особи по основному місцю проживання протягом трьох років (можливі скорочені терміни – 6 місяців), рішення суду про оголошення особи померлою і рішення органів опіки і піклування про встановлення опіки над майном.

*Цивільне право: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. / О.А. Підопригора, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; О.В. Дзера (наук. ред.). – К.: Вентурі, 2005. – Ч. 1.

Підставами виникнення представництва відносно майна померлої особи (спадкового майна) є: смерть власника майна, відсутність відомостей про спадкоємців і рішення державного нотаріуса про вжиття заходів що до охорони спадкового майна.

Представниками за законом можуть виступати батьки неповнолітнього, опікуни, що призначаються з їхньої згоди органами опіки і піклування, лікувальні установи або установи органів соціального забезпечення, державні дитячі установи, у яких знаходяться особи, що потребують опіки.