Эффективность использование оборотных средств

ВСТУП

Оборотні  кошти (оборотний капітал) - це частина  капіталу підприємства, вкладеного в  його поточні активи. За матеріально-речовинного  ознакою до складу оборотних засобів  включаються: предмети праці (сировина і матеріали, паливо і т.д.), готова продукція на складах підприємства, товари для перепродажу, грошові кошти та кошти в розрахунках.

Характерною особливістю оборотних коштів є  висока швидкість їх обороту. Функціональна  роль оборотних коштів у процесі  виробництва в корені відрізняється  від основного капіталу. Оборотні кошти забезпечують безперервність процесу виробництва.

Раціональне та економне використання оборотних коштів суб'єктів господарювання має неабияке значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності – відповідні конкретні способи.

Актуальність  теми курсової роботи полягає в тому, щоб раціонально та ефективно використовувати оборотні кошти підприємства, .

Метою роботи є дослідити теоретичні основи ефективного використання оборотних коштів, розглянути його види та методи розрахунку, визначити основні показники, дослідити процес нормування та кругообігу.

Об’єктом  дослідження є оборотні кошти.

Предметом дослідження є ефективність використання оборотних коштів.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються  такі завдання:

1. визначення та оцінка структури оборотних коштів;
2. пошук напрямків вдосконалення, раціонального та ефективного використання оборотних коштів.

1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І НОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Поняття і структура ОК

Оборотні кошти – це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів пророщення.

Формування й регулювання окремих  елементів оборотних коштів має  свої особливості. З урахуванням  цього виокремлюють оборотні кошти  у сферах виробництва та обігу, а  також підрозділ їх на нормовані  й ненормовані.

(Рис. 1.1.1). Елементарний склад ОК  підприємства.

Певне практичне значення мають  визначення й оцінки структури оборотних  коштів. Вони (кошти) використовуються ефективніше тоді, коли більша їхня частина зайнята у сфері виробництва. Перебування оборотних коштів у  сфері обігу є необхідних умовою безперервності процесу відтворення, однак  ця частина коштів підприємства не бере безпосередньої участі у створенні  вартості продукції, що виготовляється.

Нормування ОК

Необхідний розмір грошових коштів, вкладає в мінімальні запаси товарно–матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції, найкращим чином визначається їхнім нормуванням (розрахунком нормативів).

Методи розрахунку нормативів ОК:

1. Аналітичний (дослідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно–матеріальних цінностей з наступним коригуванням фактичних запасів та вилученням зайвих.
2. Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів оборотних коштів у відповідності зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів.
3. Метод прямого розрахунку – це науково обґрунтований розрахунок нормативів по кожному нормованому елементу оборотних засобів (виробничим запасам, незавершеному виробництву, витратам майбутніх періодів, залишкам готової продукції). У практиці господарювання він і є основним, інші методи розрахунків використовуються в більшості випадків як допоміжні.

Норматив оборотних коштів у  виробничих запасах.

За своїм економічним змістом  виробничі запаси підрозділяються  на елементи, що відносяться до оборотних  фондів (сировина, матеріали, паливо), і елементи, які тяжіють до основних фондів (запасні частини для ремонту; інструменти, інвентар та інші малоцінні предмети). Методика визначення нормативу оборотних коштів у згаданих двох видах інших запасів не однакова.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, відноситься до оборотних фондів, визначається помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їхнього запасу в днях.

Точність розрахунків залежить від правильного визначення необхідних запасів матеріальних ресурсів. На підприємствах існують кілька видів таких запасів: транспортний, підготовчий (технологічний), поточний, резервний (страховий). У транспортний запас, що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства. Підготовчий запас створюється на час, необхідний для прийняття матеріальних ресурсів, їх складування та підготовки до виробничого використання. Найбільшим за обсягом є поточний запас сировини (матеріалів) та інших елементів оборотних фондів (предметів праці): його використовують у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів. Визначення резервного (страхового) запасу може здійснюватись двома способами: за середнім відхиленням фактичних строків поставки від передбачених договором або за періодом, необхідному для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від виробника до споживача.

Методика нормування оборотних  коштів у елементах інших запасів, що тяжіють до основних фондів, але за чинною системою обліку відносяться до оборотних фондів, істотно відрізняється від викладеної вище. Зокрема, основою розрахунку оборотних коштів у запасних частинах для ремонту служать норми запасу деталей на одиницю ремонтної складності відповідних видів машин та устаткування. Загальними принципами нормування оборотних коштів у малоцінних та швидкозношуваних предметах є також:

• Розділене визначення норм для матеріальних цінностей, що зберігаються на складі підприємства і використовуваних (експлуатуються) у виробництві;
• Грошова оцінка складських запасів за повною заготівельною їхньою вартістю (собівартістю) , а використовуваних предметів - у розмірі 50% первинної їх вартості;
• Відмова від нормування у днях споживання експлуатованих предметів і розрахунок норм для окремих їх груп на основі коефіцієнтів, що характеризують залежність розміру запасу від чисельності персоналу, кількості робочих місць, вартості окремих видів устаткування і т. п.

Норматив оборотних коштів у  незавершеному виробництві.

Величина цього нормативу залежить від обсягу виготовленої продукції, собівартості окремих її видів і характеру розподілу витрат протягом виробничого циклу. За інших рівних умов оборотні кошти в цій функціональній формі змінюються прямо пропорційно динаміці масштабів випуску та собівартості продукції. При цьому має бути враховане також співвідношення середньої собівартості незавершеного виробництва і собівартість готової продукції, яке заведено називати коефіцієнтом наростання витрат.

Норматив оборотних коштів у  незавершеному виробництві можна  визначити, користуючись формулою:

де V_c – середньодобовий випуск товарної продукції за її провиробничої собівартості;

Т_ц – середня тривалість виробничого циклу в днях;

К_нз – коефіцієнт наростання витрат (собівартість незавершеного виробництва).

Визначення середніх показників добового випуску продукції за її собівартістю й тривалості виробничого циклу не викликає жодних труднощів. Перший з них обчислюється діленням запланованого (очікуваного) випуску продукції на кількість днів розрахункового періоду, а другий – як середньозважена величина за питомою вагою виробів (їхніх груп) у собівартості товарної продукції.

Коефіцієнт наростання витрат потребує спеціальних попередніх розрахунків. Найбільш точно його можна визначити шляхом розподілу витрат по днях виробничого циклу. З цією метою за даними кошторису виробничих витрат їх ділять на одноразові (вартість сировини та основних матеріалів, які визначально беруть участь в процесі виробництва) і такі, які поступово наростають (решта витрат). Якщо витрати на заробітну плату та обслуговування виробництва неможливо розрахувати по днях виробничого циклу, то їх умовно розподіляють рівними частинами на кожний день циклу.

Коефіцієнт наростання витрат можна обчислювати за такою спрощеною формулою:

де  – початкові витрати в перший день виробничого циклу;

 – витрати на виготовлення виробів в інші дні циклу;

 – виробнича собівартість виробу.

Норматив оборотних коштів у  інших нормованих елементів.

Окрім виробничих запасів і незавершеного  виробництва, до нормованих елементів оборотних коштів відносяться також витрати майбутніх періодів і залишки готової продукції на підприємстві.

Норматив оборотних коштів у  витратах майбутніх періодів розраховується, виходячи з залишку коштів на початок  періоду та суми витрат протягом розрахункового (планового) періоду за вирахуванням величини наступного погашення витрат за рахунок собівартості продукції.

Норматив оборотних коштів у  залишках готової продукції визначається як добуток вартості одноденного  випуску готових виробів на норму  їхнього запасу на складі у днях. У свою чергу, норма запасу складається  з кількості днів, необхідних для  підготовки продукції до реалізації (продажу), тобто її комплектування, упакування і відвантаження споживачам з додаванням часу на виписку і здачу в банк платіжних документів.

Сукупний норматив оборотних коштів підприємства на розрахунковий (плановий) період являє собою суму нормативів, обчислених для окремих елементів (інших запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та залишків готової продукції).

1.2 ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Оборотні кошти різногалузевих підприємств складають значну частину їх матеріально–грошових активів. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів суб'єктів господарювання має неабияке значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності – відповідні конкретні способи.

Основні показники використання оборотних коштів:

• Коефіцієнт оборотності;
• Коефіцієнт завантаження;
• Тривалість одного обороту, днів;
• Рентабельність.

Способи підвищення ефективності використання оборотних коштів:

• Оптимізація запасів матеріальних ресурсів і незавершеного виробництва;
• Скорочення тривалості виробничого циклу;
• Поліпшення організації матеріально–технічного забезпечення виробництва;
• Прискорення термінів реалізації продукції.

Ефективність використання оборотних  коштів характеризується швидкістю  їх обороту – так званої оборотністю. Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) розраховується діленням вартості реалізованої продукції за дійсними оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той же період. Показник, зворотний коефіцієнта оборотності, заведено називати коефіцієнтом завантаження (). Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на 1 грн. реалізованої продукції, тим ліпше вони використовуються. Для характеристики економічного ефективності використання оборотних коштів може застосовуватися показник рентабельності, обчислюваний як співвідношення прибутку підприємства до суми його оборотних коштів.

Внаслідок прискорення оборотності  фінансових коштів зменшується потреба  в них, відбувається процес вивільнення  цих коштів з обороту. Розрізняють  абсолютне (зменшення потреби в  оборотних коштах) і відносне (реалізація більшої кількості продукції  за фіксованої суми коштів завдяки  поліпшенню їхнього використання) вивільнення  грошових коштів з обороту.

Серед способів підвищення ефективності використання оборотних коштів одним  з найбільш важливих є оптимізація виробничих запасів. Саме з оптимізацією зв’язані найбільші резерви скорочення запасів на підприємствах, особливо з матеріаломістким виробництвом. Зменшення тривалості виробничого циклу на таких підприємствах усього на один день дає змогу зменшити обсяг незавершеного виробництва на суму понад 2 млн. грн. Якщо ж прискорити реалізацію продукції також на один день, то можливе вивільнення оборотних коштів становитиме приблизно 1/3 обсягу залишків готової продукції на складах підприємств.

1.3 КРУГООБІГ І ОБОРОТНІСТЬ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

За характером участі у  виробничо–торговому обороті оборотні виробничі фонди і фонди обігу тісно взаємопов'язані і постійно переходять із сфери обігу в сферу виробництва і навпаки. Тому ми розглянемо їх як єдине оборотне засіб. Кругообіг оборотних коштів відбувається за наступною схемою:

де Д – грошові кошти, авансовані суб'єктом, що хазяює;

ПЗ – виробничі запаси;

ДП – готова продукція;

 – кошти, отримані від продажу продукції (вартість спожитих засобів виробництва, додатковий продукт, додана вартість);

... ПР ... – Процес обігу перерваний, але процес кругообігу продовжується в сфері виробництва.

Прийнято виділяти три стадії кругообігу:

1. Оборотні кошти виступають у грошовій формі та використовуються для створення виробничих запасів (ПЗ) - грошова стадія.
2. Виробничі запаси споживаються в процесі виробництва (ПР), утворюючи незавершене виробництво і перетворюючись на готову продукцію (ДП).
3. Процес реалізації готової продукції, у результаті якого виходять необхідні грошові кошти для поповнення виробничих запасів.

Потім кругообіг повторюється і таким чином безперервно  створюються умови для відновлення  процесу виробництва.

Економічна оцінка стану  і оборотності оборотних коштів характеризується наступними показниками:

1. Коефіцієнт оборотності (К_об) - характеризує число оборотів, яке роблять оборотні кошти за певний період часу:

де Q - обсяг реалізованої продукції;

СЗ_ок - середні залишки оборотних коштів.

Розрахунок середнього залишку  оборотних коштів здійснюється по формулі  розрахунку середньохронологічної величини.

2. Оборотність в днях (тривалість одного обороту) (Т_е):

де Т_п - тривалість періоду.

Прискорення оборотності  супроводжується додатковим залученням засобів в оборот. Уповільнення оборотності  супроводжується відволіканням  коштів з господарського обороту, їх відносно більш тривалим змертвінням  у виробничих запасах, у незавершеному  виробництві, готової продукції. Показники  оборотності можна розраховувати як по всій сукупності оборотних коштів, так і по окремих елементах.

2 РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА

2.1 Вихідні данні

Таблиця 1. Вихідні дані

Продовження таблиці 1. Вихідні дані

2.2 Визначення вартості  основних виробничих фондів та  їх розрахунок

Основні виробничі фонди підприємства представлено в табл. 2.

Таблиця 2. Вартість основних виробничих фондів

Розрахунок  вартості основних виробничих фондів:

1. Швейні машини №1:

Сумарна відновлювана вартість = 2300 х 8 = 18400 грн.

Залишкова вартість = Відновлювана вартість – Знос

Залишкова вартість = 2300 – 345 = 1955 грн.

Сумарна залишкова вартість = 15640 грн.

2. Швейна машина №2:

Сумарна відновлювана вартість = 1800 х 2 = 3600 грн.

Залишкова вартість = 1800 – 1800 × 15% = 1800 – 270 = 1530 грн.

Сумарна залишкова вартість = 1530 × 2 = 3060 грн.

3. Комп'ютер:

Сумарна відновлювана вартість = 3500 × 1 = 3500 грн.

Залишкова вартість = 3500 – 3500 × 30%  = 3500 – 1050 = 2450 грн.

Сумарна залишкова вартість = 2450 × 1 = 2450 грн.

2.3 Розрахунок амортизаційних відрахувань

Характерною особливістю застосування основних фондів у процесі виробництва  є їх відновлення. Для відновлення  засобів праці у натуральному виразі необхідне їх відшкодування  у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації. Об'єктом амортизації  є всі основні фонди (крім землі). Амортизація – це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відтворення.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їх зносу (фізичного та морального), які включають до собівартості новоствореної продукції. Ці відрахування називаються амортизаційними. Після  реалізації створеної продукції  частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується  до повної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів. Накопичені амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних фондів.

Амортизаційні відрахування здійснюють за певними нормами відносно балансової вартості об'єкта основних фондів.

Норма амортизації – це встановлений річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.

Розрахунок амортизаційних  відрахувань  виконується з врахуванням Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97 – ВР від 22 травня 1997 року зі змінами та доповненнями.

Річні норми амортизаційних відрахувань, згідно з законом України №283/97 – ВР, встановлюються в процентах  до балансової вартості кожної з груп основних засобів на початок звітного періоду в наступних розмірах:

Група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їхні частини, вартість капітального поліпшення землі – 2%

Група 2 – автомобільний транспорт  та вузли до нього; меблі; побутові електроні, оптичні, електромеханічні прилади  та інструменти, інше конторське обладнання, устаткування та приладдя до них – 10%

Група 3 – будь-які інші основні  фонди, не включені до груп 1, 2, 4 – 6%

Група 4 – електронно-обчислювальні  машини, для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони, мікрофони і рації, вартість яких не перевищує вартість малоцінних товарів – 15%

Базою для нарахування амортизації  є первинна вартість основних фондів з врахуванням поліпшення, які спонукали зріст економічних вигод від використання об'єктів.

Обраним методом нарахування амортизації на підприємстві є прямолінійний метод. Розрахунок амортизаційних відрахувань по основним фондам представлено в табл. 2.3.

Таблиця 2.3 Розрахунок амортизаційних відрахувань по основним фондам

Амортизаційні відрахування за рік = 2760 + 2346 + 1994 + 540 + 459 + 390,2 + 1050 + 735 + 514,5 = 10788,7 грн.

2.4 Визначення заробітної плати та її розрахунок

Як правова категорія заробітна  плата розкриває права та обов'язки сторін трудового договору щодо оплати праці працівника. З цієї позиції  заробітна плата є насамперед однією з основних умов трудового  договору (ст. 21 КЗпП). Заробітна плата є оплатою праці, і цим вона відрізняється від різного роду допомоги, доплат, гарантійних та компенсаційних виплат.

Заробітна плата — це винагорода за працю, обчислена, як правило, у грошовому  виразі, яку згідно з трудовим договором  роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір  заробітної плати залежить від:

• складності та умов виконуваної роботи;
• професійно-ділових якостей працівника;

• результатів його праці та господарської діяльності організації і максимальним розміром не обмежується.

При погодинній та поденній оплаті розмір заробітної плати працівника визначається шляхом множення відповідної годинної чи денної тарифної ставки на кількість  відпрацьованих в обліковому періоді  годин чи днів.

При помісячній оплаті за відпрацьований повний місяць виплачується місячна  тарифна ставка або посадовий  оклад незалежно від кількості  робочих днів у цьому місяці.

Найпоширенішим видом почасової  системи оплати праці є помісячна  оплата праці.

Преміальна система заробітної плати працівників. Виплата премії, пов'язаної з виконанням виробничих завдань і функцій, як правило, обумовлена досягненням певних результатів  порівняно зі встановленими нормами. Преміальна система оплати має структурні елементи: показники преміювання, умови  преміювання, розмір та шкалу преміювання, коло працівників, які мають право  на премію, джерела преміювання.

На підприємстві однозмінне виробництво.

Кількість робочих днів у році – 251 день з урахуванням 10 святкових  днів і вихідних днів.

Склад робочого персоналу на підприємстві:

• виробничий персонал – 10 швейниць;
• адміністративний персонал директор, бухгалтер.

Денна заробітна плата 8 швейниць працюючих на швейних машинах №1 складає:  5,5 × 8 х 8 = 352 грн.

Річна заробітна плата 9 швейниць, працюючих на швейних машинах №1 складає: 352 × 251 = 88352 грн.

Денна заробітна плата 2 швейниць, працюючих на швейних машинах №2 складає: 7  × 8 × 2= 112 грн.