Экологичный туризм в Украине
27
МІНІСТЕРСТВО СВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ
КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-
ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Кафедра соцільних наук і туризму
ЕКОЛОГІЧНИЙ ТУРИЗМ В УКРАЇНІ
(курсова робота)
Виконала:
студентка групи ТР-07
економічного факультету
Дмитренко Марина Миколаївна
Керівник
канд.геогр.наук,
доц. каф. туризму і соц.наук ________________________О. В. Яковчук
”___”________________________
ХАРКІВ
2008
ЗМіСТ
Стор.
Вступ…………………………………………………………………
1 Загальна характеристика екологічного туризму…….………………………...5
1.1 Спрямованність та учасники………………………………………….….5
1.2 Сутність та визначення понять…………………………………………..8
1.3 Основні вимоги до екотуриста………………………………………….11
2 Аналіз ресурсів розвитку екологічного туризму в Україні……………….…14
2.1 Анналіз історичного розвитку екологічного туризму в Україні….….14
2.2 Аналіз ресурсів екологічного туризму в Україні……………………...21
2.2.1 Національні природні парки України…………………………….22
2.2.2 Регіональні дандшафтні парки України………………………….22
2.2.3 Природні та біосферні заповідники……………………………....25
2.2.4 Екологічна мережа та екологічні коридори……………………...27
3 Аналіз інфраструктури розвитку екологічного туризму в Україні…………28
3.1 Інфраструктура екологічного туризму в Україні………………….28
3.2 Аналіз інфраструктури екологічного туризму на прикладі Карпатського регіону …………………………………...……………………………30
4 Перспективи розвитку екологічного туризму в Україні…………………….34
4.1 Фактори розвитку екотуризму в Україні……………………….….34
4.2 Стримуючі чинники розвитку екотуризму в Україні……………..35
4.3 Розробка системи туристичних маршрутів в Україні……………..36
4.3.1 Маршрут 1 "Гірський"……….................
4.3.2 Маршрут 2 "Лісовий"……………….………………………43
4.3.3 Маршрут 3 "Приморський"………………………………...46
4.3.4 Маршрут 4 "Степовий"……………………………………..51
4.3.5 Маршрут 5 "Річково-долинний………………………..….
Висновки…………………………………………………………
Перелік посилань…………………………………………………………
ВСТУП
Серед основних передумов виникнення екологічного туризму (екотуризму) та екологізації традиційних видів туризму провідну роль відіграє наростання протиріч між задоволенням туристського попиту і раціональним використанням туристських ресурсів. В основі цих протиріч знаходиться антропогенне навантаження, що здійснюють туристи на природні і культурно-історичні туристські ресурси. Це навантаження зростає прямо пропорційно темпам росту індустрії туризму, завдяки масовості туризму.
Об’єктом курсової роботи виступає дослідження екологічного туризму. Предметом характерника потенціалу еколологічного туризму.
Мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей функціонування в Україні екологічного виду туризму та розробка маршруту.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань, а саме:
проаналізувати історичний розвитк екологічного туризму;
проаналізувати ресурси екологічного туризму;
узагальнити проблемні питання розвитку та перспективи в даному виді туризму в Україні;
розробити інноваційні туристичні маршрути на території України.
Джерела інформації в роботі: навчальні посібники, довідкова література, нормативно-правова документація, картографічні матеріали та інтернет ресурси тощо.
1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ
Екотуризм - це інтегруючий напрямок у туристській діяльності. Екологічним туризмом може бути будь-який вид туризму, що реалізується в умовах активного перебування людини в природному середовищі з використанням його рекреаційних, пізнавальних та інших можливостей, а й з урахуванням можливості їх відновлення, зберігання і відтворення як на споглядальному, так і на практичному рівні, визнає першість інтересів місцевих мешканців у туристському освоєнні території, захищає місцеву флору і фауну, забезпечує місцевих мешканців економічними стимулами зберігати навколишнє середовище
Стратегічна мета екологічного туризму – лімітована потребами збереження довкілля рекреаційна діяльність (мандрівки, екологічні екскурсії, екоосвіта тощо).
Концепція екотуризму ґрунтується на положеннях невиснажливого та безперервного використання природних рекреаційних ресурсів, забезпечення збереження природного та соціально-культурного різноманіття, інтеграції екотуризму в економічний розвиток регіонів, екологічної освіти туристів і місцевого населення.
Позначка і метод екотуризму – спостереження, вивчення рослинного і тваринного світу, а також будь-яких культурних цінностей, як стародавніх, так і сучасних, котрі знаходяться на цих територіях.
Діапазон методів екотуризму надзвичайно широкий – від наукового підходу до вивчення природних явищ рослинного і тваринного світу – до нерегулярних поїздок на природу, наприклад у вихідні дні, що дає можливість поєднати відпочинок і пізнання.
1.1 Спрямованість та учасники
Екологічний туризм (англ. ecotour, ecotourism) - порівняно нове поняття в туристичній діяльності. Основна причина виникнення екологічного туризму знаходиться у невідрегульованості відносин у системі «суспільство-природа», або в туристичній інтерпретації -«туризм-екологія». Саме орієнтацією на екологічну складову можна пояснити підвищену увагу в останні роки до відвідування місць з незміненим або мало зміненим природним середовищем. Численні опитування туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з природою. Звідси походження близьких за змістом понять «м'який туризм» (soft tourism, або розширений варіант nature tourism with a soft touch - дослівно: природний туризм з м'яким дотиком до природи), «зелений туризм» тощо.
Люди через зміни умов життя у великих містах-мегаполісах усе далі відходять від природи. Незмінними супутниками проживання в таких містах є ізольованість людини, почуття самітності, надмірні навантаження па нервову систему, що породжують постійне психологічне напруження і призводять до стресів. Мешканці великих міст усе частіше потерпають на нервові розлади та усякого роду захворювання нервової системи. У них з'являється природне і цілком зрозуміле бажання виїхати на природу, щоб у спілкуванні з нею звільнити свою нервову систему від навантажень, що накопичилися в умовах міського проживання. Наприкінці трудового тижня все більша кількість жителів міст намагається виїхати за його межі - хто на свої дачні ділянки, а хто просто прогулятися парком чи лісом. Батьки вивозять дітей у сільську місцевість, молодь з рюкзаками за плечима відправляється на береги річок і озер, у ліси і гори. Що ними рухає? Що вони ставлять собі за мету?
Найпростіша відповідь: вони бажають бути ближче до природи, скористатися з можливості подихати свіжим повітрям лісів і луків, набратися нових вражень, помилуватися красотами приміських околиць. А головне - поліпшити свій емоційний стан, зняти психологічне напруження. Якщо більш ґрунтовно проаналізувати це явище, то можна навіть говорити про те, що механізми тяжіння мешканців міста до природи та прагнення до оздоровчої дії природного середовища виявляються навіть на генетичному рівні, про що свідчать дані сучасних медичних досліджень.
Чи можна це віднести до екологічного туризму? На жаль, не можна - люди прагнуть спілкування з природою, щоб скористатися з її благ, нічим, як правило, не віддячуючи їй, а в багатьох випадках і завдаючи їй шкоди. Це стосується в першу чергу найбільш поширеного «vі»б компенсаційного «спокійного» або, навпаки, «так і іншого» відпочинку у природному середовищі [2, c. 150]. Серед них - «походи вихідного дня», «уікенди» на природі, сільський «зелений», або агротуризм тощо. При цьому основним критерієм є відпочинок з метою звільнення нервової системи від повсякденних стресів або, навпаки, надання їй активного навантаження за рахунок зміни оточення та нових вражень.
До екологічного туризму це має віддалене відношення, оскільки природа тут - основна умова відпочинку, а відпочиваючий - лише споживач наданих природою благ, тобто пасивно реагуючий на неї суб'єкт. Пасивно в тому розумінні, що сприйняття природи відбувається, хоч і з отриманням оздоровчого ефекту та емоційної насолоди, але без усвідомлення значення її для людини і людини для неї. Екологічний туризм обов'язково має містити в собі елементи усвідомленого позитивного ставлення до навколишнього природного середовища, а не тільки його використання, нехай навіть в активних формах.
Природа - головне джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Усвідомлення цього очевидного факту неминуче ставить людину на позиції любові й поваги до природи [3, c. 87]. Але це тривалий процес. До того ж відбувається він не автоматично. Потрібно цілеспрямовано формувати дбайливе ставлення до природи, виховувати в людях почуття вдячності до неї за те, що вона дає їм, за її роль у житті нинішнього й прийдешніх поколінь. Щодо цього екологічний туризм має реальні ресурси - невичерпні, як і сама природа.
Екологічний туризм з його величезними рекреаційними і пізнавальними можливостями покликаний сформувати суспільну свідомість щодо охорони та раціонального використання природних багатств, донести до людей нагальність і важливість питань захисту навколишнього середовища [3, c. 90].
У багатьох країнах екологічний туризм стає супутником і невід'ємною частиною всіх видів туризму, інтегрує їх у загальний процес, а завдяки своєму максимально доступному (наочному) просвітницькому та освітньому потенціалу є чи не єдиним регулятивним та формуючим поведінку важелем управління урбанізаційними процесами, раціонального природокористування та охорони природи. Він дозволяє пом'якшити удари, що завдає природі бездумне ставлення до неї людини, зберігає кутки незайманої природи і сприяє примноженню природних цінностей не тільки за допомогою екологічної просвіти, але і за рахунок коштів, що спрямовуються з прибутків від екологічного туризму на вирішення цих завдань.
У найбільш загальному розумінні екологічний туризм, є формою активного відпочинку з екологічно значущим наповненням - особливий інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності людей, що будують свої взаємовідносини з природою та іншими людьми на основі взаємної вигоди, взаємоповаги та взаєморозуміння. Туристи отримують від такого спілкування з природою певний фізичний, психологічний, інтелектуальний та емоційний запас міцності та здоров'я, а природа при цьому зазнає мінімальних оборотних впливів і втрат, місцеві мешканці отримують соціальні та економічні стимули до збереження природи та традиційного природокористування [11, c. 50].
Початком формування концепції екотуризму вважають 80-ті роки XX століття, коли вперше з'явилися дослідження на цю тему. За даними WTO термін «екотуризм» активно використовується в індустрії туризму вже понад 15 років. Як відзначає велика кількість дослідників, поняття «екотуризм» довгий час мало невизначені межі й досі лишається дискусійним.
Так, Г. Міллер, 1978 Життєздатний туризм, чутливий до навколишнього середовища, що включає вивчення природного і культурного навколишнього середовища і має на меті поліпшення стану в цьому середовищі [15, c.176].
1.2 Сутність тавизначення понять
Існує багато визначень поняття екотуризму,наприклад:
Екотуризм - маршрути, обладнані таким чином, щоб присутність туристів мінімально відбивалася на природному середовищі, а самі вони не тільки відпочивали, але і знайомилися з екологічними проблемами, більш того, по можливості брали участь у їх рішенні.
Міжнародна організація екотуризму (TIES), 1990 Екотуризм - відповідальна подорож у природні зони, області, що зберігає навколишнє середовище і підтримує добробут місцевих мешканців
Екотуризм - подорож по відносно недоторканих природних місцевостях з особливою метою вивчення, милування і насолодою ландшафтами з їх дикими рослинами і тваринами, а також всіма існуючими культурними проявами зазначає Ceballos-Lascurain H.,
Екологічний туризм - складова частина рекреаційної діяльності, при якій негативний вплив на природне середовище та його компоненти є мінімальним. Екологічний туризм передбачає гармонійне єднання людини, засобів рекреації, природного середовища та рекреаційної інфраструктури [4, c. 90]
Г. С. Гужин, М. Ю. Беликов, В. Клименок, основою экотуризму є турбота про навколишнє середовище. На перший план виходить організація поїздок з обмеженим числом учасників у природні зони з можливим відвідуванням місць, що складають певний культурний інтерес із метою реалізації різноманітних проектів охорони і раціонального використання природних ресурсів
М. Майя, Екотуризм - координує, допомагає і стимулює використання культурних і природних туристських ресурсів, признаючи важливість зберігання місцевої культурної спадщини і природних ресурсів області (регіону) для місцевого населення і майбутніх туристів
Ward N.K., Екотуризм - будь-яка подорож, протягом якої мандрівник вивчає навколишнє середовище, подорож у якій природа є головною цінністю
Marcus L. Endicott, зазначають, що екотуризм - подорожі з низьким антропогенним впливом на навколишнє середовище або тури до природи.
М.Б. Біржаков, під терміном екологічний туризм визначає як строго спеціалізований вид дозвілля з яскраво вираженими науково-пізнавальними цілями. Один з різновидів природного туризму, що об'єднує людей які подорожують з науково-пізнавальною метою [5, c. 18].
Консультативна рада Канади з навколишнього середовища (Canadian Environ-mental Advisory Council), зазначає, що екотуризм - вид туризму, пов'язаний із пізнанням природи та спрямований на зберігання екосистем при повазі інтересів місцевого населення
Екотуризм - це концепція, метою якої є збереження природних пейзажів.
Мають місце твердження, що вперше термін був використаний Т. Міллсром у 1978 р. як позначення одного з варіантів життєздатного розвитку туризму.
В.В. Храбовченко вважає, що першість у запровадженні терміну «екологічний туризм» належить Бюро міжнародного молодіжного туризму (БММТ) «Супутник» Іркутського обкому ВЛКСМ коли його фахівцями н середині 80-х років були розроблені та запроваджені такі маршрути, як «Екотур по Кругобайкальській залізниці», «Екотур по долині ріки Голоустній» та iн. Ці маршрути були першими офіційно названі «маршрутами екологічного туризму» та під такою назвою увійшли до каталогу БММТ «Супутник» ЦК ВЛКСМ [29, c. 58].
За даними О.О. Любіцсвої та К. Сташука термін «екотуризм» ввів мексиканський економіст-еколог Г.Це-баллос-Ласкурья у 1991 році [24, c. 31].
Проте в одних випадках маються на увазі подорожі, що здійснюються в незаймані цивілізацією куточки природи. У інших - це зусилля з підтримки екологічної рівноваги в природі. Існують також і певні геопросторові відмінності у визначеннях, що пов'язані з розходженнями в поглядах на екотуризм. Експерти з розвинутих країн - постачальників екотуристів, розуміють екотуризм з позицій споживачів (гостей), грунтуючись на відповідних сподіванням, бажаннях і рекреаційних потребах. Туроператорів країни, що приймає міжнародних екотуристів (господарів) хвилює прибуток і внесок туризму в соціально-економічний розвиток своєї країни.
Екологічна стежка – спеціально прокладений маршрут для проведення екскурсій на природних територіях,в процесі яких відбувається знайомство або вивчення об’єктів живої і неживої природи.
Узагальнюючи всі вище наведені визначення, можна виділити три основних складових екотуризму - екосвітню, природоохоронну, етнотолерантну.
Екоосвітня складова передбачає наявність в екотурі елементів екологічної освіти та просвіти (пізнання природи, отримання туристами нових знань, навичок та вмінь не просто поведінки у природі, а спілкування з нею);
Природоохоронна складова реалізується у відповідній природозберігаючій поведінку групи на маршруті, застосування спеціальних еколого-туристських технологій мінімізації впливу на природне середовище, а також участь туристів й туроператорів у програмах та заходах з захисту навколишнього середовища.
Етнотолерантна (її ще можна назвати етноекологічною) виявляється у повазі інтересів місцевих жителів. Це перш за все шанобливе ставлення до місцевого населення, збереження традиційних систем природокористування, повага та дотримання місцевих законів і звичаїв, а також внесок туризму в соціально-економічний розвиток даної території.
При відсутності хоча б однієї з цих складових екотуризм неможливий у принципі.
Екотуризм необхідно визначати як авангард, що привносить усе краще на туристський ринок і є зразком для наслідування у всьому світі.
1.3 Основні вимоги до екотуристів
Для більш глибокого розуміння цього виду подорожей наведемо 10 заповідей екотуриста, сформульованих TIES (Міжнародна організаці екотуризму)
- пам'ятати про уразливість Землі;
- лишати тільки сліди, забирати з собою тільки фотографії;
- пізнавати світ, у який потрапив: культуру народів, географію;
- шанувати місцевих мешканців;
- не купувати вироби виробників, що піддають небезпеці навколишнє середовище;
- завжди ходити тільки протоптаними стежками;
- підтримувати програми з захисту навколишнього середовища;
- де можливо, використовувати методи зберігання навколишнього середовища;
- підтримувати (патронувати) організації, що сприяють захисту природи;
- подорожувати з фірмами, що підтримують принципи екотуризму.
З цих позицій екологічний туризм можна вважати основною концепцією сталого життєздатного розвитку туристичної індустрії у XXI сторіччі.
Як уже відзначалося вище, термін «екотуризм» був пропонований та введений у обіг маркетологами (Храбовченко, 2003), [15, c. 31]. а не вченими (туризмознавцями), тобто екотуризм виник в результаті потреб самих туристів, що виявляється у попиті та спілкування з природним середовищем, появі нових групових і суспільних потреб у вивченні й охороні природи, культурної спадщини тощо. У такий спосіб екотуризм реалізується як реальний економічний чинник, що спонукає туроператорів до його розвитку.
Таким чином наявність екотуристів (ринок попиту) та туристична індустрія (турбізнез, що реагує па попит та формує пропозицію), є основною рушійною силою розвитку екологічного туризму. Уявлення деяких вітчизняних експертів про те, що головним чинником розвитку екотуризму виступають туристські ресурси природоохоронних територій, не отримує жодного реального підтвердження. Ресурси в Україні є давно, а екологічний туризм розвивається переважно в теоретичній площині.
Тому стратегія розвитку екотуризму через національні й регіональні адміністрації, комітети та держуправлінпя з туризму та систему відповідних органів управління природоохоронними територій вимагає більш глибокого концептуального та практичного опрацювання. Розвиток екотуризму в ринкових умовах можливий в першу чергу на основі економічних механізмів, а аж ніяк не адміністративних. З урахуванням вище наведеного цілком очевидно, що саме екотуристи і туристична індустрія (турбізнес) розвивають екотуризм, як напрямок туристичної діяльності.
Грунтуючись на даному положенні, легко пояснити географію і спрямованість основних міжнародних екотуристських потоків з індустріально розвинених країн (США, Німеччина, Японія, Великобританія) у країни що розвиваються (Непал, Індія, Пакистан, Кенія, Танзанія та ін.). Тому батьківщиною екотуризму варто вважати не екотуристські території, а місце появи, формування першої групи свідомих екотуристів [19, c. 240].
Звідси також зрозуміло, чому екотуризм слабко розвинутий в Україні як напрямок внутрішнього туризму у нас ще не сформувався попит на даний напрямок туризму, дуже мало свідомих екотуристів, які готові витратити кошти, час і сили на спілкування з природою та її захист. Наслідком цього є слабкий розвиток туристської пропозиції, у результаті чого нечисленні види внутрішнього екотуризму часто відносять до активного, паркового, пригодницького, екстремального та навіть соціального туризму, тобто такого, що необхідно підтримувати з державних засобів.
Підсумовуючи вище наведене екологічний туризм можна визначити як інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання.
2. АНАЛІЗ РЕСУРСІВ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ
2.1 Аналіз історії розвитку екологічного туризму в Україні
З другої половини XIX ст. починається формування в Україні туристських регіонів. Цілком природно, що наступним за Карпатами таким регіоном став Крим. У другій половині XIX - на початку XX ст. Крим перетворюється не тільки на елітний курортний регіон, а й на значний осередок гірського туризму і один з провідних екскурсійних центрів тодішньої Російської імперії [27, c. 28].
Наприкінці 80-х рр. XIX ст. в Ялті виник «Гурток шанувальників природи, гірського спорту і Кримських гір», який чимало зробив для розвитку основ екологічного туризму. Одним із перших, хто організував для 25 студентів навчально-наукову туристсько-краєзнавчу поїздку у 1876 р. до Криму, був професор геології Новоросійського (Одеського) університету М. О. Головкінський.
Пізніше, в 1890 р., в Одесі організовується Кримський гірський клуб який з першого ж року діяльності розпочав збирання даних з геології, географії, флори, фауни, етнографії, археології та історії Криму і поставив завдання видавати ці матеріали з метою популяризації Криму як туристського району Російської імперії. Вже в 1891 р. побачив світ перший випуск «Записок Кримського гірського клубу», якому публікуються звіти експедицій, описуються маршрути подорожей та екскурсій. Після чого вони регулярно видавалися впродовж з 1891 по 1915 р. [27, c. 29].
Спрямованість «Записок» на знайомство читачів з природою, історією, етнографією Криму, а пізніше, коли клуб став називатися Кримсько-Кавказьким гірським клубом, і Кавказу не змінилася за всі 25 років їхнього, існупапня. За весь час їх видання незмінно витримувалося стратегічне спрямування на популяризацію природньго туризму в Криму, згодом Кавказу.
Публікаціям про зарубіжні гірські системи і туризм в інших державах підводилося вкрай обмежене місце.
Засновниками і першими членами Кримського гірського клубу були вчені, лікарі, юристи, відомі дослідники Криму. Статут клубу розробив геолог Ю. А. Листов. Головою правління був обраний гірський інженер Долинський, автор багатьох наукових праць (статутом клубу визначалися наступні основні цілі діяльності: наукові дослідження Таврійських (Кримських), гір і поширення зібраних відомостей; заохочення до відвідування й дослідження цих гір та погіршення перебування в них натуралістам і художникам, які вирушають у гори з науковою або художньою місією; підтримка місцевих галузей сільського господарства, садівництва та дрібної гірської промисловості; охорона рідкісних видів гірських рослин і тварин.
Основними засобами для досягнення всіх цих цілей пропонувалися - громадські збори і загальні екскурсії, наукові бесіди й повідомлення туристів, видання на коні ні клубу його праць, упорядкування різних наукових експедицій, піклування про полегшення подорожей членів клубу, організація та утримання притулків у горах, утримання провідників і гірських постів, підтримка постійних зв'язків з Південно-західним відділом Імпера-Орського Російського географічного товариства. Одним і провідних завдань якого було розповсюдження географічних відомостей та виховання смаку і любові до георгафії, статистики та етнографії.
Особлива роль у діяльності Кримсько-Кавказького гірського клубу належала Ялтинському відділенню. Натхненниками і організаторами його діяльності були лікарі В. М. Дмитріев та Ф. Д. Вебер. Саме це, відділення вперше в Російській імперії розгорнуло широку природознавчо-екскурсійну діяльність та започаткувало створення спеціальних туристських стежок.
Першою у 1899 р. була прокладена та облагатована Штангеєвська стежка, що вела від водоспаду Учансу до хребта Яйли через найбільш мальовничі ділянки східного схилу Яйли. Вона мала протяжність понад 8 верст (8,5 км) і призначалася для екскурсантів будь-якого рівня фізичної підготовки, оскільки була такою пологою, що навіть люди, які не мали досвіду гірських подорожей, вільно по ній піднімалися. Вздовж усієї стежки було зроблено маркування на каменях, що вказувало пройдену відстань і подальший напрямок руху [26, c.146]. Ця, одна з найперших, туристських стежок в Україні стала прообразом нинішніх екологічних туристських стежок, що належать до найефективніших засобів регулювання взаємовідносин між людиною і природою.
Наступною за Штангеєвською була прокладена Боткінська стежка, створена на кошти, пожертвувані шанувальниками професора С. П. Боткіна.
Ця зручна й цікава для прогулянок туристів стежка вела до водоспаду Яузлар, околиці якого вкриті густими мальовничими сосновими лісами. Вздовж усього шляху Боткінської стежки було встановлено покажчики руху й ослони для відпочинку.
Дещо пізніше були створені ще дві стежки, що ведуть у гори, - Хрестова, і Дмитрієвська, названа па честь першого голови Ялтинського відділення клубу В. М. Дмитрієва.
Усі туристські стежки перебували під ретельним доглядом членів Ялтинського відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу. На його кошти їх постійно розчищали та впорядковували. Крім стежок у Кримських горах, на Чатирдазі, поблизу печер Біпбаш-Коба і Суук-Коба, було створено перший у імператорській Росії туристський притулок, яким могли користуватися як члени Кримсько-кавказького гірського клубу, так і всі інші шанувальники походів.
Особливе піклування всі відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу виявляли щодо природознавчих учнівських екскурсій, що були започатковані з 1892 р. За сприяння Ялтинського відділення тривалі екскурсії до Криму здійснили учні Варшавської 3-ї жіночої гімназії, Нижньогородського реального училища, Старосельської залізничної школи, Ростовської чоловічої гімназії, Кишинівської духовно, семінарії, Московського єпархіального училища, Петербурзького комерційного училища, Муромського реального училища та багатьох інших.
Розуміючи, що для подальшого розвитку екскурсійної справи потрібна велика кількість підготовлених екскурсоводів, правління клубу почало з 1902 р. підготовку керівників екскурсій з числа шкільних вчителів. У червні 1902 р. відбулася перша педагогічна екскурсія до Криму вчителів Одеського навчального округу.