Экономическая эффективность деятельности организации

Зміст

ВСТУП 2

I ЧАСТИНА. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА. 3

1. Суть ефективності як економічної категорії. 3

2. Загальна характеристика видів і форм прояву ефективності. 6

3. Система показників ефективності діяльності підприємства. 10

4. Чинники зростання ефективності виробництва (діяльності підприємства). 13

ІІ ЧАСТИНА. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА (ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА). 19

1. Організаційно-економічна характеристика ПАТ "КИЇВЕНЕРГО". 19

2. Аналіз ефективності діяльності ПАТ «КИЇВЕНЕРГО». 25

ІІІ ЧАСТИНА. ШЛЯХИ ОБГРУНТУВАННЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» 45

1. Перспективи розвитку, проблеми і завдання енергетичної системи України . 45

2. Перспективи розвитку ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» 52

Висновок 57

Список літератури: 59

Список додатків: 61

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       ВСТУП

Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або іншого успіху. В основі прогресу лежить підвищення ефективності виробництва. Тут розуміється  економічна і соціальна результативність господарської діяльності.

Проблема ефективності виробництва  завжди посідала важливе місце серед  актуальних проблем економічної  науки. Зацікавленість нею виникає  на різних рівнях управління економікою — від власників приватного підприємства до керівників держави.

Термін "ефект" у перекладі  з латинської означає "результат". Отже, категорія "ефективність" може інтерпретуватись як "результативність". Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного  об'єкта, зумовленої дією зовнішнього  або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект —  це дельта, приріст деякої змінної  або різниця її попереднього і  наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї дельти може бути як додатним, так  і від'ємним або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є  корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати  або позитивним, або негативним ефектом  і окремо не розглядати.

Таким чином, існує як об'єктивна  зміна стану певної системи (об'єкта), так і її оцінка. Ця оцінка може мати кількісний і якісний характер. Типовий  приклад якісних оцінок ми вже  навели, розділивши множину ефектів  на позитивні та негативні. Що ж стосується кількісного оцінювання, то воно здійснюється за допомогою різноманітних кількісних показників, які можна поділити на дві великі групи: часткові та загальні.

При знаходженні ефективності потрібно порівнювати очікувану цінність того, що буде отримано, з очікуваної цінністю того, що буде загублено. В  практичних розрахунках цей показник знаходиться відношенням результатів  виробництва до витрат. Для характеристик  використання живої праці застосовується показник продуктивності праці. Своєрідним барометром ефективності господарювання є норма прибутку та ін.

I ЧАСТИНА. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.

  1. Суть ефективності як економічної категорії.

 

         В сучасній літературі поняття “ефективність” використовується в багатьох сферах людської діяльності. Зокрема, й в  економіці, де ефективність посідає  важливе місце серед актуальних проблем економічної науки і  досить часто розглядається та досліджується  провідними фахівцями.

Сьогодні це поняття є  одним з найпоширеніших. Адже часто  доводиться зустрічати такі словосполучення, як “ефективність виробництва”, “ефективність управління”,“ефективність капіталовкладень”, “ефективність використання основних засобів” тощо. Вивченню та дослідженню даної категорії присвячено безліч наукових праць.   

В загальному ефективність (від лат. Effectivus – діяльний, творчий) – це відношення результату (ефекту) до витрат, які були затрачені на його отримання. Принципова схема визначення показника ефективності може бути виражена формулою:

Термін “ефект” (від лат. Effectus – дія, результат) в широкому розумінні означає результат будь-якого процесу. Тому і ефект і результат можна розглядати як синоніми. Однак, як відмічають окремі автори, у деяких випадках ці терміни розмежовують. При цьому під умовним поняттям економічний результат мають на увазі загальний результат (зокрема, виручка, дохід), а під поняттям економічний ефект – чистий результат (зокрема, прибуток).         

Що стосується категорії  “ефективність”, то вона на відмінну від “ефекту” є значно ширшим поняттям і враховує не лише отриманий результат, але й витрати, які були затрачені  на його отримання. Разом з цим, при  визначенні ефективності потрібно приймати до уваги умови в яких був досягнутий даний результат і як це вплине в подальшому на діяльність підприємства. Якщо, наприклад, підприємство для розширення своєї діяльності вирішило придбати нове устаткування, внаслідок чого воно збільшило свій прибуток і понесло  мінімальні витрати на отримання  бажаного результату. То можна було б сказати, що така зміна на підприємстві є ефективною, оскільки в даному випадку виконується співвідношення результату та понесених витрат. Чи можна погодитися з цією думкою? Якщо при визначенні ефективності були враховані додаткові умови, які  мають місце в проведенні даного господарського заходу, тоді можна  вважати його ефективним. Що розуміється  під додатковими умовами? В даному випадку це може бути якість новопридбаної продукції, вплив її на навколишнє середовище, умови праці працівників тощо. Визначення єдиних умов, що мають місце при оцінці ефективності, не можливо. Тому що проведення кожного господарського заходу має свої індивідуальні особливості, а тому й додаткові умови ефективності будуть різні.         

Ефективність за Мочерним С.В. – це здатність приносити  ефект, результативність процесу, проекту  тощо, які визначаються як відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили  цей результат.         

Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його отримання. Ефективність розкриває характер причинно-наслідкових  зв’язків виробництва. Вона показує  не сам результат, а те якою ціною  він був досягнутий. Тому ефективність найчастіше характеризується відносними показниками, що розраховуються на основі двох груп характеристик (параметрів) – результату і витрат. Це, в тім  не виключає використання і абсолютних значень вихідних параметрів.

В економічній літературі, характеризуючи ефективність використовують такі економічні категорії як “продуктивність” та “результативність”, які також  визначаються співвідношенням результатів  та витрат.         

Як зазначалось вище, термін “ефективність” використовується в  різних сферах діяльності. З огляду на це є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності, кожний з яких має свої особливості. У науковій літературі в основному  мають місце економічна, соціальна  і екологічна ефективність. Економічна ефективність – зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції, зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо. Соціальна  ефективність – збільшення кількості  нових робочих місць, рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці, скорочення тривалості робочого тижня тощо. Екологічна ефективність – відносини людини з навколишнім середовищем. Більш  детальніше розглянемо економічну ефективність.

Вітчизняний дослідник Мочерний С.В. розглядає економічну ефективність як досягнення найбільших результатів  за найменших витрат живої та уречевленої  праці.         

Економічна ефективність – це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних  систем (підприємств, територій, національної економіки). Основною особливістю таких  систем є вартісний характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадках і самих  цілей (зокрема, одержання прибутку).

Поділяючи погляди провідних  вчених до визначення економічної ефективності, можна вивести узагальнене визначення. Економічна ефективність – це максимальна вигода, яку можна отримати при мінімальних затратах в процесі економічної діяльності з урахуванням додаткових умов, які мають місце в момент визначення ефективності відповідного господарського заходу. Під господарськими заходами мається на увазі введення нових видів продукції, укладення договорів з постачальниками, покупцями, придбання або модернізація нової техніки, збільшення виробництва продукції тощо.

Процес формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на Рис.1.1.

Рис. 1.1. Принципова схема  формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної  системи)

Результативність виробництва  як найважливіший компонент для  визначення його ефективності не варто  тлумачити однозначно. Необхідно  розрізняти: 1) кінцевий результат процесу  виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства або  іншої інтеграційної структури  як первинної автономної ланки економіки. Перший відбиває матеріалізований результат  процесу виробництва, що вимірюється  обсягом продукції в натуральній  і вартісній формах; другий включає  не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за певний період часу є  чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом  комерційної діяльності — прибуток (прибутковість).

Важливо нагадати, що необхідні  для одержання певного результату виробництва (діяльності) ресурси розподіляються на одноразові (інвестиційні) та поточні, які витрачаються (щоденно).

  1. Загальна характеристика видів і форм прояву ефективності.

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність  визначення й застосування для аналітичних  оцінок та управлінських рішень. З  огляду на це важливим є виокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних  видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне  значення для системи господарювання.

Відповідні види ефективності виробництва (діяльності) виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних  ефектів (результатів) господарської  діяльності підприємства (організації). У зв’язку з цим виникає  необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих видів ефективності.

Розглянемо основні ознаки класифікації ефективності та її види відповідно до цих ознак:

1. За наслідками отриманих  результатів. За цією ознакою  можна виділити три види ефективності: економічну, соціальну та соціально-економічну.

Економічний ефект відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва  на підприємстві. Формами прояву економічної  ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції  тощо.

Форми прояву соціальної ефективності пов’язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшення умов праці, зростання  життєвого рівня народу, поліпшення екологічних параметрів, збільшення тривалості життя людей та ін. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості  нових робочих місць і рівня  зайнятості населення, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього  середовища, загальної безпеки життя. Форми прояву соціально-економічної  ефективності зумовлені намаганням отримати максимальний економічний  ефект при заданих параметрах соціального характеру.

2. За характером здійснюваних  витрат. За цією ознакою розрізняють  ефективність застосовуваних ресурсів  та ефективність витрат (спожитих  ресурсів). До ефективності застосовуваних  ресурсів відносять: ефективність  виробничих фондів, ефективність  трудових ресурсів, ефективність  нематеріальних активів. До ефективності  витрат належать:

ефективність капітальних  вкладень, ефективність поточних витрат, ефективність сукупних витрат.

3. За видами господарської  діяльності. До цієї групи показників  ефективності належать: ефективність  виробничої, торговельної, банківської,  страхової та інших видів діяльності. Специфіка виду діяльності, безперечно, накладає певний відбиток на методологію визначення ефективності діяльності конкретного підприємства чи його структурних підрозділів, що проявляється в специфіці навіть самих показників ефективності, які застосовуються для цього.

4. За рівнем об’єкта  господарювання. До цієї групи  відносять: ефективність економіки  в цілому, ефективність галузі, об’єднання  підприємств, підприємства, структурного  підрозділу підприємства, ефекивність  виробництва окремих видів продукції.

5. За рівнем оцінювання. Відповідно до цієї ознаки  ефективність може бути рівня  суспільства та рівня суб’єкта  підприємництва (господарювання). Необхідність  поділу показників ефективності  на ці дві групи зумовлена  певною антагоністичністю інтересів  суспільства та індивіда або  їх інституційних аналогів –  держави та підприємства. Як наслідок, має місце невідповідність між  критеріями оцінювання ефективності  тих чи інших явищ або заходів  (наприклад, економічних законів,  зокрема з питань оподаткування). Держава має свої критерії, а  підприємства – свої, і вони  часто істотно різняться. Так,  оцінюючи економічний ефект діяльності  підприємства, держава обчислює  його валовий прибуток. Останній  містить суму податків та інших  обов’язкових платежів, що виплачуються  з прибутку.

6. За умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють  реальну, розрахункову та умовну  ефективність. Реальна ефективність  – це фактичний рівень витрат  та результатів за даними бухгалтерського  обліку та звітності. Розрахункова  – базується на проектних або  планових показниках, отриманих  розрахунковим шляхом. Умовна ефективність  використовується для оцінювання  роботи структурних підрозділів  підприємства.

7. За ступенем збільшення  ефекту. Ця ознака дає змогу  виокремити первісну та мультиплікаційну  ефективність. Необхідність такого  поділу видів ефективності викликана  тим, що в результаті здійснення  тих чи інших заходів може  спостерігатися як одноразовий  ефект, так і мультиплікаційний.  Мова про мультиплікаційний ефект  може йти тоді, коли початковий  ефект повторюється й примножується  на різних рівнях даного підприємства, а також поширюється на інші  підприємства та організації.

8. За метою визначення. За цією ознакою розрізняють  абсолютну та порівняльну ефективність. Абсолютна ефективність характеризує  за гальну або питому (в розрахунку  на одиницю витрат чи ресурсів) її величину, яку отримує підприємство  в результаті своєї діяльності  за певний проміжок часу. Порівняльна  ефективність визначається шляхом  порівняння можливих варіантів  господарювання і вибору кращого  з них. її рівень відбиває  економічні, екологічні, соціальні  та інші переваги певного варіанта  реалізації господарських рішень (напрямку діяльності) порівняно  з іншими варіантами.

9. За типом процесу.  Ця ознака дає змогу диференціювати  підходи до оцінювання ефективності, ураховуючи специфіку окремих  процесів, які відбуваються на  підприємстві. З погляду цієї  ознаки можна окремо розглядати  ефективність виробничих процесів (з точки зору як організаційної, так і технічної), ефективність  управління, ефективність інвестиційної,  інноваційної, маркетингової, фінансової  діяльності та ін.

Таким чином, відповідні види ефективності видокремлюються переважно  за різноманітністю одержуваних  результатів (ефектів) господарської  діяльності підприємства. Вони мають  ту особливість, що далеко не всі з  них піддаються кількісному вимірюванню.

Слід зазначити, що дослідження  ефективності діяльності підприємства не можуть проводитись без вивчення самих ефектів. Залежно від об’єкта, відносно якого визначається результативність його функціонування, розрізняють наступні види ефектів:

1) локальний ефект — визначає конкретний результат виробничо-господарської або іншої діяльності;

2)  первинний або одноразовий ефект — має місце внаслідок запроваджених на підприємстві прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів;

3   мультиплікаційний ефект — виявляється в наступних

специфічних формах ( Рис.1.2. ), а саме:

Рис.1.2. Специфічні форми  мультиплікаційного ефекту

• дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить тривалий час користувалися на підприємствах кольорової металургії);

•  резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад, отримання синтетичного волокна високої якості дало можливість виробляти нові види тканин, а відтак — нові види одягу);

•    ефект «стартового вибуху» — можливий за умови, коли певний «стартовий вибух» стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або іншій галузі виробництва чи діяльності (наприклад, застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки);

•          ефект супроводжувальних можливостей виявляється у вигляді різних проміжних і побічних результатів;

•          ефект акселерації означає прискорення  темпів поширення й застосування якогось конкретного позитивного результату.

Взаємозв’язок перелічених  форм полягає в тому, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи іншого управлінського рішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Система показників ефективності діяльності підприємства.

Результати роботи підприємства аналізують за показниками, що характеризують сторони його діяльності, їх вибір залежить від мети аналізу. Визначення стратегічних цілей потребує порівняння результатів діяльності конкретного підприємства з підприємствами-конкурентами. Для такого аналізу вибирають узагальнюючі показники, що відображають діяльність окремих напрямів або структурних підрозділів. Визначення тактичних цілей потребує контролю діяльності підприємства, тобто розрахунку показників ефективності функціонування окремих підрозділів або виробництва окремого виду продукції.

Система показників ефективності виробництва має включати кілька

груп: узагальнюючі показники  ефективності виробництва; показники 

ефективності використання праці; показники ефективності використання

виробничих засобів; показники  ефективності використання фінансових

коштів . Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних

абсолютних чи відносних  показників, що характеризують загальну

ефективність господарювання або ефективність використання окремих  видів

ресурсів (Табл. 1.1. ). 

Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної

ефективності виробництва  та результатів виробничо-господарської  діяльності

поряд із наведеними основними  показниками варто використовувати  також і 

специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового

потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів

матеріальних ресурсів тощо.

Таблиця 1.1. Система показників ефективності діяльності

Планування як розробка завдань  підприємства на перспективний і поточний періоди передбачає співставлення вигоди використання різних видів ресурсів або їх поєднання у певному періоді та можливості їх зміни в майбутньому. Кожна з цілей, що стоять перед підприємством, потребує аналізу низки показників, що дає змогу прийняти конкретні рішення щодо поведінки підприємства. Джерелом інформації є звітність підприємства: річний бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух капіталу, звіт про рух коштів та ін. На основі даних звітності визначається кінцевий результат роботи підприємства у вигляді нарощування власного капіталу за звітний період. Діяльність підприємства можна проаналізувати за економічними показниками, об'єднаними у групи, кожна з яких характеризує економічний потенціал підприємства, економічну ефективність, конкурентоспроможність і фінансову стійкість.

Економічний потенціал підприємства характеризують: активи фірми, обсяг продажів, прибуток чистий і валовий, основний і оборотний капітал, власний і позичковий капітал, виробничі потужності, науково-дослідні роботи та ін.

Ефективність діяльності підприємства аналізують за такими показниками: прибуток, норма прибутку, рентабельність, а також показниками використання трудових ресурсів (продуктивність праці), основних виробничих фондів (фондовіддача, фондомісткість), матеріальних ресурсів (матеріаломісткість, матеріаловіддача) та ін.

Продуктивність праці  є узагальнюючим показником оцінки економічної ефективності суспільного  виробництва і в загальному вигляді  вимірюється як відношення виробленого національного доходу в країні до середньої чисельності працівників, зайнятих у галузях матеріального виробництва. В окремих галузях продуктивність праці обчислюється за валовою продукцією і визначається її кількістю, виробленою в одиницю робочого часу, або витратами праці на одиницю продукції. На рівні підприємства основними показниками продуктивності праці є виробіток і трудомісткість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Чинники зростання ефективності виробництва (діяльності підприємства).

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками (Рис. 4.1). Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-еко­номічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьо­ма ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищен­ня); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяль­ності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Рис.1.3. Інтегрована модель і класифікація чинників ефективності діяльності первинних суб’єктів  господарювання.

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке  визначення джерел підвищення ефективності: зростання про­дуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональ­не використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдоско­налення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарюван­ня (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного  та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удоскона­лення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток  та вдосконалення зовнішньоекономічної  діяль­ності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важли­вим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є до­сить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній прак­тиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників за­позичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забез­печення — «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинни­ками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» — ті, що їх не можна фізично відчу­ти, але вони мають істотне значення для економічного управлі­ння діяльністю трудових колективів.

Напрямки дії та використання окремих чинників.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спе­ціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм конт­ролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програ­ми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1. Технологія. Технологічні  нововведення, особливо сучасні  форми автоматизації та інформаційних  технологій, справляють найістотніший  вплив на рівень і динаміку ефективності виробниц­тва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткуванню належить  провідне місце в програмі підви­щення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяль­ності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устатку­вання залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належ­ної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.