Экономические понятия и инфраструктура предприятия

Вступ.

Процес  реформування вітчизняної промисловості, її галузевих комплексів зумовив  руйнування багатьох соціально-економічних  зв'язків, вертикалі управління та активізував пошук нових форм організації та управління виробництвом з урахуванням нестійкості ринкового середовища, що формується. Перехід до ринкового механізму господарювання ставить перед підприємствами, а також перед відповідними державними органами нові завдання. Основа нестабільного економічного стану країни полягає у невідповідності структури управління реальним ринковим умовам. Структурна перебудова економіки України може значною мірою здійснюватися у взаємозв'язку з комплексом виробничої інфраструктури всіх галузей промисловості, причому реалізація цього завдання полягає, насамперед в аспекті механізму державного управління суб'єктами господарювання.

На  сьогодні більшість учених поділяє  думку про те, що існує пряма  залежність між рівнями розвитку інфраструктури й економіки. Було доведено, що в рамках окремих регіонів та відповідних підприємств інфраструктура може й має розвиватися по-різному [1]. Особливо актуальною є проблема розвитку інфраструктури для країн з великою територією, де є істотні розбіжності між регіонами, галузями економіки, а отже, й спеціалізації підприємств. У зв’язку з цим дослідження в галузі функціонування інфраструктурного комплексу промислових підприємств в умовах сучасної України становлять значний інтерес і можуть мати широке практичне застосування.

До  проблем функціонування інфраструктури в дослідженнях зверталися такі вітчизняні фахівці, як Г.О. Єпішенкова, Б.Х. Краснопольський, В.П. Красовський, И.М. Майєргойз, Н.Н. Некрасов, В.Ф. Павленко, О.Є. Соколова та ін. Водночас невирішеним аспектом загальної проблеми залишається подальше вивчення питання ефективності управління інфраструктурним комплексом на різних рівнях, зокрема промислових підприємств України.

1.Інфраструктура підприємства

1.1. Поняття інфраструктури підприємства, її види та значення

Інфраструктура  підприємства - це сукупність цехів, ділянок, господарств і служб підприємства, що мають підлеглий допоміжний характер і забезпечують необхідні умови для діяльності підприємства в цілому.

Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури та капітальне будівництво, що обслуговує обидві сфери.

Виробнича інфраструктура підприємства - це сукупність підрозділів, які прямо з виробленням продукції не пов'язані.

Основне їх призначення полягає в технічному обслуговуванні основних процесів виробництва. До них відносяться допоміжні  та обслуговуючі цехи та господарства, які займаються переміщенням предметів праці, забезпеченням виробництва сировиною, паливом, усіма видами енергії, обслуговуванням і ремонтом устаткування та інших засобів праці, збереженням матеріальних цінностей, збутом готової продукції, її транспортуванням і іншими процесами, призначеними для створення нормальних умов ведення виробництва.

Соціальна інфраструктура - це сукупність підрозділів  підприємства, які забезпечують задоволення  соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства і  членів їх сімей.

Соціальна інфраструктура складається з підрозділів  громадського харчування (їдальні, кафе, буфети), охорони здоров'я (лікарні, поліклініки, медпункти), дитячих дошкільних установ (сади, ясла), закладів освіти (школи, ПТУ, курси підвищення кваліфікації), житлово-комунального господарства (власні житлові будинки), закладів побутового обслуговування, організацій відпочинку і культури (бібліотеки, клуби, пансіонати, літні табори школярів, спортивні комплекси) і т.п.

1.2. Допоміжне  виробництво підприємства, його завдання та функції

Допоміжне виробництво покликане забезпечити  безперебійну і ефективну роботу основного виробництва. Воно включає  в себе ремонтне, інструментальне, енергетичне, транспортне, складське та ін господарства.

Ремонтне  господарство - це сукупність виробничих підрозділів, що здійснюють комплекс заходів щодо нагляду за станом обладнання, догляду за ним і ремонту.

На  великих підприємствах до складу ремонтного господарства входять ремонтно-механічний, електроремонтний і ремонтно-будівельні цехи і ділянка по ремонту санітарно-технічного обладнання.

На  підприємствах ремонт технологічного устаткування здійснюється на основі:

1) системи  ремонту за результатами технічної  діагностики (всі види ремонту  виробляються в залежності від  фактичної потреби в них після об'єктивного контролю технічного стану устаткування);

2) системи  планово-попереджувального ремонту  (ППР) - сукупність запланованих технічних  і організаційних заходів щодо  догляду, нагляду та ремонту,  спрямованих на запобігання передчасного зносу устаткування, аварій, а також на підтримку його в хорошому технічному стані. Сюди ж відносять можливу модернізацію обладнання в процесі ремонту.

Система ППР передбачає:

- Огляди, при яких виявляється ступінь  зносу окремих деталей, усуваються  дрібні дефекти (несправності);

- Поточний  ремонт - часткове розбирання машини, заміна зношених тертьових поверхонь,  регулювання, складання, випробування  агрегатів в холосту і під  навантаженням;

- Середній  ремонт - розбирання вузлів, заміна  і ремонт деталей, що зносилися в період між двома поточними ремонтами, фарбування обладнання, випробування обладнання і т.д.;

- Капітальний  ремонт припускає повне розбирання  обладнання, огляд всіх його вузлів  і деталей. При цьому виконується  весь обсяг середнього ремонту  і, крім того, ремонт усіх вузлів і механізмів, фундаментів і опор, заміну футерівки, обмуровування й ізоляції поверхні. Для більшості видів устаткування капітальний ремонт супроводжується модернізацією.

Регламентація ремонтних робіт в системі  ППР здійснюється за допомогою декількох нормативів:

1) ремонтний  цикл - період часу між двома  капітальними ремонтами;

2) структура  ремонтного циклу - послідовність  різних видів ремонту;

3) міжремонтний  період - проміжок часу між двома  суміжними ремонтами, незалежно  від їх виду;

4) категорія  складності ремонту - відносний  показник, що показує у скільки  разів трудомісткість всіх видів  ремонту за один ремонтний  цикл вище трудомісткості аналогічного  ремонту верстата-еталона.

Собівартість  ремонтних робіт визначається на підставі кошторисно-фінансового розрахунку. У неї входять заробітна плата ремонтних робітників з відрахуваннями, вартість деталей, мастильних, обтиральних матеріалів та інші витрати.

Інструментальне господарство - це сукупність підрозділів, зайнятих придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця.

Технологічна  оснастка (інструмент) - це всі види ріжучого вимірювального та складального інструменту, а також штампи, прес-форми, різноманітні пристосування.

У інструментальне  господарство входять:

- Інструментальний  відділ займається централізованими  поставками інструментів і пристосувань, а також їх проектуванням;

- Інструментальний  цех виробляє виготовлення, ремонт  і відновлення спеціальної оснастки та інструменту;

- Центральний  інструментальний склад здійснює  зберігання, облік і видачу у  виробництво інструмента й оснащення;

- Цехові  інструментальні комори безпосередньо  обслуговують робітників інструментом  та технологічним оснащенням.

Норму витрат інструменту встановлюють в  розрахунку на одну деталь, виріб, операцію або узагальнено, наприклад, у розрахунку на 100 верстато-годин роботи устаткування.

Енергетичне господарство - це сукупність технічних  засобів для забезпечення безперебійного постачання підприємства всіма видами енергії.

До  його складу входять господарства:

- Електросилове  - понижуючі і підвищувальні підстанції, генераторні та трансформаторні  установки, електромережі, акумуляторне  господарство;

- Теплосилове  - котельні, парові і повітряні мережі, компресори, водопостачання і каналізація;

- Газове - газові мережі, газогенераторні  станції, холодильно-компресорні  та вентиляційні установки;

- Пічне  - нагрівальні й термічні печі;

- Слабкострумове - АТС, радіомережа, диспетчерський зв'язок;

- Майстерні  по ремонту, модернізації енергоустаткування.

В обов'язки працівників енергетичного господарства входять безперебійне постачання виробництва  всіма видами енергії, раціональне  використання енергетичного устаткування і підвищення його коефіцієнта корисної дії, вдосконалення техніки і організації енергетичного господарства, отримання максимально можливої ​​економії всіх видів енергії при зниженні її собівартості.

Потреба в енергії визначають на підставі плану виробництва продукції  та переробки сировини, питомих норм витрат енергії та умовного палива на одиницю продукції сировини, норм витрати енергії й умовного палива на допоміжне обслуговування, норм втрат у мережах і трубопроводах, а також в процесі перетворення енергії.

Транспортне господарство - це комплекс засобів підприємства, призначених для перевезення сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції, відходів та ін вантажів на території підприємства та за його межами.

За  призначенням транспорт класифікується на зовнішній, міжцеховий, внутрішньоцехової і внутрискладской.

По  виду транспорт поділяють на залізничний, водний і автомобільний, а внутрішньозаводський - на безрейковий та рейковий; за способом дії - на перервний (автомобілі, електрокари, автотягачі, електровози тощо) і безперервний (конвеєри, трубопроводи і т.д.).

При організації транспортного господарства повинні бути вирішені наступні питання: визначені вантажообіг і вантажні потоки і здійснені організація  перевезень вантажів, вибір типу транспорту і розрахунок потреби транспортних засобів, організація вантажно-розвантажувальних робіт.

Вантажообігом називається кількість вантажів, що надходять на підприємство, а  також перевезених за межі та в  межах самого підприємства за певний період часу.

Розрізняють зовнішній і внутрішній вантажообороти.

Вантажопотоком  називається кількість вантажу, переміщуваного по одному напрямку, від  одного пункту до іншого за будь-який період часу (доба, місяць, квартал, рік).

Графік  вантажопотоків складається на підставі шахової відомості.

Робота  внутрішньозаводського транспорту характеризується системою кількісний показників.

Кількісні показники характеризують обсяг  вантажно-розвантажувальних робіт, визначуваний грузооборотом, числом тонно-операцій і кількістю нормо-годин для  виконання запланованих обсягів робіт. Число тонно-операцій знаходять множенням кількості тонн перевезених вантажів на число вантажно-розвантажувальних і транспортних операцій.

До  якісних показників відносяться  технічна та експлуатаційна швидкість  транспортних засобів; коефіцієнт вантажопідйомності, обумовлений відношенням маси перевезеного вантажу до паспортної вантажопідйомності машини, помноженої на число досконалий їздець; коефіцієнт використання пробігу, який є відношенням довжини шляху, пройденого машиною з вантажем, до загальної довжини шляху; коефіцієнт використання робочого часу машини, обумовлений відношенням часу їздки машини за зміну до тривалості зміни.

Складське господарство включає комплекс складів, спеціалізованих за видами матеріальних ресурсів і організованих з урахуванням вимог щодо їх зберігання та переробки.

Складаємо називається виробниче приміщення або виробнича площа, призначені для тимчасового розміщення матеріальних цінностей, зберігання нормативних  запасів сировини та матеріалів і  виконання виробничо-господарських операцій з підготовки цих категорій до виробництва.

Розрізняють спеціалізовані й універсальні склади, постачальницькі, виробничі і збутові, закриті, напівзакриті і відкриті, загальнозаводські  та цехові.

При організації складського господарства необхідно встановити кількість і розміри складів, їхнє розташування щодо виробничих об'єктів, вибрати найбільш раціональні в кожному конкретному випадку види складського устаткування і інвентарю.

При розрахунку площі складських приміщень  необхідно визначити площу для зберігання - вантажну, а також для проходів, проїздів, розвантаження сировини та матеріалів, сортування та відпуску їх у виробництво - допоміжну площу.

Прийом, зберігання і відпуск сировини і  матеріалів на складах здійснюється таким чином, щоб забезпечити повне збереження матеріальних цінностей, швидке їх знаходження по заданій номенклатурі та відпустку по

Капітальне  будівництво

Під капітальним будівництвом розуміється  процес створення нових і реконструкції  діючих фондів виробничого і невиробничого призначення, а також монтаж і введення в дію обладнання та машин.

У процесі  реконструкції здійснюється технічне переозброєння діючих підприємств, а новоспоруджувані оснащуються  новітньою технікою, тому саме капітальне будівництво багато в чому визначає технічний рівень підприємства.

Капітальне  будівництво включає наступні етапи  робіт: техніко-економічне обгрунтування) доцільності будівництва; інженерно-технічні вишукування; розробка проекту; організація  будівельної бази; підготовка будівельного майданчика, будівництво тимчасових споруд; виробництво основних будівельних і монтажних робіт; пуск і введення об'єкта в дію .

Витрачаються  на капітальне будівництво засоби називаються  капітальними вкладеннями.

До  складу капітальних вкладень входить:

- Вартість придбаного для споруджуваних об'єктів і промислових підприємств технологічного, енергетичного, транспортного, вантажно-розвантажувального устаткування, засобів механізації і автоматизації виробничих процесів, інвентарю та інструментів, що відносяться до основних фондів;

- Вартість  будівельних робіт по зведенню  будівель і споруд;

- Витрати  на модернізацію обладнання, вартість  проектних та вишукувальних робіт;

- Вартість  робіт по здійсненню монтажу  обладнання;

- Витрати  на утримання дирекції споруджуваних підприємств, а також на підготовку кадрів та ін

Розрізняють два способи ведення капітального будівництва:

1) підрядний  - метод ведення робіт спеціалізованими  підрядними будівельними та монтажними  організаціями, які виконують  роботи для різних замовників за договорами підряду;

2) господарський  спосіб будівництва - метод ведення  робіт власними силами і засобами  промислового підприємства. 
1.3Постановка завдання. Мета роботи дослідження стратегії розвитку інфраструктури промислового підприємства, пошук оптимальних методів прийняття управлінських рішень і траєкторій його розвитку.

Об’єктом  дослідження є процес управління інфраструктурою розвитку промислових підприємств.

Предметом дослідження є теоретико-методичні  та науково-практичні основи формування траєкторії розвитку інфраструктури промислових підприємств.

Методологія. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання дійсності, наукові праці сучасних зарубіжних і вітчизняних учених, фундаментальні розробки науково-дослідних інститутів і провідних галузевих інститутів. У процесі дослідження використано принципи системного підходу, багатофакторного, порівняльного аналізу, імітаційного моделювання та інші.

Результати дослідження. Під інфраструктурою розвитку промислових підприємств розуміють умовно відокремлений комплекс господарюючих суб’єктів і некомерційних установ, які сприяють здійсненню ефективної промислової політики на передовій науково-технічній базі, оновленню сукупного потенціалу і створенню умов стійкого конкурентоспроможного функціонування в умовах динаміки зовнішнього середовища на основі розроблення та пристосування сучасних науково-обґрунтованих методів управління.

Глобалізація  і конкуренція, досягнення науково-технічного прогресу та зростаючий характер нестабільності зовнішнього середовища примушують підприємства звернути особливу увагу на умови взаємодії з об’єктами інфраструктури, які багато в чому сприяють підвищенню стійкості функціонування і підтримки процесу відтворення. Раніше основними факторами успішної діяльності промислового підприємства розглядались зниження втрат і собівартості, масштаб виробництва і зростання продуктивності праці, контроль і облік. В сучасних умовах на перший план виходять вміння керівників визначити закономірність змін ситуації на ринку і завчасно відреагувати на неї, виявити незадовільний попит і задовольнити його, створити нові потреби на основі конкурентних можливостей і тим самим випередити суперників. Підприємства вимушені гнучко пристосовуватись до мінливих умов зовнішнього середовища, перебудовувати свою політику та організаційну структуру, видозмінювати та оптимізувати в кожний момент часу свої взаємовідносини з діловими партнерами.

  Необхідність формування інфраструктури  розвитку промислових підприємств зумовлюється кількома обставинами.

1. Суспільне  виробництво в цілому складається  з ряду підсистем, які включають  в себе різні галузі, установи  та підприємства, мають ресурсні, економічні, управлінські, технологічні, кадрові, фінансові та інші взаємозв’язки У свою чергу, підсистеми включають базові галузі (в тому числі промисловість) і підприємства, що здійснюють профільні види діяльності, а також із різних установ та господарюючих суб'єктів, які виконують допоміжні, додаткові або обслуговуючі функції, і тому належать до інфраструктури. Основні та інфраструктурні елементи підсистеми також пов'язані між собою ресурсами та різноманітними економічними відносинами. Ці зв'язки в кінцевому підсумку виявляються як взаємні інтереси або як протилежні, взаємовиключні. Тому в будь-якому суспільстві одне з найважливіших його завдань полягає в постійному відстеженні та вирішенні цих протиріч як між підсистемами, так і всередині них, тобто погодженні та поєднанні інтересів у рамках даного господарського комплексу. Промисловість виступає як один із найважливіших підкомплексів суспільного виробництва, значення якого у всі часи і у всіх країнах було незаперечним, оскільки саме тут вирішуються нагальні, життєво важливі проблеми соціально-економічного розвитку. Промислові підприємства утворюють «інфраструктуроутворюючу» галузь за такими ознаками:

• промислові підприємства забезпечують значну частку потреб народного господарства і населення в різноманітних продуктах, і в загальному товарообігу ряду країн їх продукція займає провідне місце;
• промислові підприємства виступають як найважливіші споживачі продукції (робіт, послуг) інших галузей і сфер народного господарства, сприяючи їх розвитку;
• самі підприємства промисловості є основними постачальниками продукції для підприємств багатьох галузей і на експорт;
• промислові підприємства мають широкі можливості для створення нових робочих місць;
• підприємства промисловості виступають не тільки як виробничі, але також і як особливі соціальні осередки суспільства, учасники яких формують особливий спосіб життя, який простежується на способі життя всього суспільства.

У той же час, якщо особливості управління промисловим  виробництвом досліджені досить детально ще з часів Ф. Тейлора, то управління інфраструктурою в науковій літературі розроблене недостатньо. Можна навести й цілий ряд інших положень, які говорять на користь значення промисловості та її інфраструктури в економічному і соціальному житті будь-якого суспільства.

2. В історичному  плані суспільне виробництво  зазнає значних змін – удосконалюючись або деградуючи. Склад, структура та зв'язки суспільного виробництва при цьому змінюються, що призводить до ліквідації одних, модернізації інших і появи третіх галузей та інших об'єктів. При цьому відбуваються відповідні зміни і в об'єктах інфраструктури. Основний вплив на цей процес мають фактори поділу і кооперації праці, розвиток продуктивних сил.

3. На сучасному  етапі розвитку економіки регіонів  все більше проявляються вузькі місця в розвитку інфраструктури, що стримує розвиток стратегічної промисловості; це багато в чому зумовлено наслідками перехідного періоду і недостатньою увагою до проблем формування інфраструктури. Науковий аналіз процесів реформування економіки приводить до висновку про те, що комплекс заходів щодо стабілізації економіки повинен включати і заходи, що забезпечують також пропорційний розвиток інфраструктури промислових підприємств.

4. Міжнародні  зіставлення рівня економічного  розвитку України з іншими країнами та аналіз історії розвитку окремих країн показали важливу роль інфраструктури промисловості в забезпеченні економічного зростання. Промислові підприємства були внутрішніми рушійними силами і чинниками саморозвитку у важкі періоди: у воєнні та післявоєнні роки, в період реформ саме промисловість здатна не тільки створити умови для самовідновлення і подальшого саморозвитку, але і сприяти відновленню і розвитку всіх інших підкомплексів суспільного виробництва.

Значний інтерес  становить взаємодія промислових  підприємств та об'єктів інфраструктури у відтворювальному процесі. Промисловість і інфраструктура розвитку підприємств промисловості є найважливішими елементами відтворювального процесу промисловості, який, з одного боку, є підсистемою суспільного відтворення, а з іншого – інтегрує одиничні відтворювальні процеси на рівні промислових підприємств та інфраструктурних об'єктів, формуючи тим самим умови для комплексного розвитку економіки регіону. Інфраструктура розвитку промислових підприємств іманентна в цілому до ринкової інфраструктури, обумовлена нею і породжується нею. Однак інфраструктура розвитку підприємств промисловості не копіює інфраструктуру ринку, вона має ряд характерних ознак (таблиця).

 Таблиця 1.3.1

Характерні  ознаки інфраструктури ринку та промислових  підприємств

Для вдосконалення процесів взаємодії промислових підприємств та об’єктів інфраструктури необхідний сучасний організаційно-економічний механізм, який з часом має повністю змінити інфраструктуру розвитку промисловості.

У процесі  управління таким комплексом в основному використовується традиційний підхід: виділяється відносно замкнута виробнича система, входи якої забезпечуються всіма необхідними ресурсами, щоб на виході у встановлений термін досягався необхідний рівень задоволення потреб у послугах . Необхідною передумовою істотного підвищення ефективності інфраструктури підприємства служить розробка якісно нових методів стратегічного планування, що забезпечують збалансований розвиток потужностей окремих підрозділів підприємства, здійснення раціональних програм їх виробничої діяльності.

Основними етапами процесу формування стратегії  розвитку інфраструктури промислового підприємства є визначення, по-перше, довгострокової мети, по-друге, траєкторії її розвитку у припущенні відсутності обмежень (траєкторія слабко обмеженого розвитку) і, по-третє, траєкторії за наявності реальних обмежень (траєкторія обмеженого розвитку інфраструктури підприємства). Під траєкторіями розвитку інфраструктури підприємства розуміють набір параметрів, що відображають виробничі потужності, ефективність їх використання, а також результати діяльності в заданому інтервалі часу . Траєкторії слабко обмеженого й обмеженого розвитку відображають досягнення мети функціонування інфраструктури підприємства за різних умов. У першому випадку обмеження на ресурси не ставляться, потрібно тільки забезпечити економічно раціональну тривалість створення або відновлення технічно прогресивних виробничих потужностей. У другому випадку вводяться обмеження на всі види ресурсів, а ефективність їх використання визначається з метою одержання максимальної швидкості досягнення поставленої мети діяльності інфраструктури підприємства.

Вихідне завдання стратегічного планування розвитку інфраструктури підприємства – аналіз виробничих можливостей його окремих складових для визначення існуючих і очікуваних вузьких місць, які можуть виникнути в процесі розвитку підприємства. Потрібно встановити, які підрозділи й коли стануть перешкоджати прискореному розвитку підприємства. Перший етап вирішення цього завдання – виявлення траєкторії слабко обмеженого розвитку. На її основі будується траєкторія обмеженого розвитку, що відображає реальну динаміку ключових характеристик інфраструктури підприємства .

Для визначення траєкторії слабко обмеженого розвитку інфраструктури підприємства встановлюється динаміка його мети, яка відображає рівень задоволення потреб у продукції чи послугах підприємства. Для досягнення мети в теоретично мінімальний термін інфраструктура підприємства має розвиватися за зазначеною траєкторією граничної інтенсивності. Траєкторія слабко обмеженого розвитку інфраструктури підприємства відповідно до умов її побудови може перетинатися із траєкторією гранично інтенсивного розвитку тільки через проміжок часу, що визначається економічно раціональною тривалістю введення (відновлення) виробничих потужностей.