Экспертиза подсолнечника

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП............................................................................................................3

РОЗДІЛ I. РИНОК СОНЯШНИКУ  ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО НАСИЧЕННЯ

1.1 Ринок насіння соняшнику і продуктів переробки в Україні……..…5

  1.2 Цінові тенденції на ринку насіння соняшнику ……..………………12

 

РОЗІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Основні поняття та визначення експертизи якості харчової сировини ………………………………………………………………..…15

2.2 Класифікація продуктів виготовлених з соняшнику……………….18

2.3 Методи експертизи  соняшникового насіння що є сировиною для харчової промисловості…………………………………………...…………….22

РОЗДІЛ ІІІ. ЕКСПЕРТИЗА НАСІННЯ СОНЯШНИКА ЩО ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ ЯК  СИРОВИНА ДЛЯ ТОВАРІВ

3.1 Експертиза насіння соняшника за органолептичними показниками……………………………………………………………………...27

3.2 Експертиза насіння соняшника за фізико-хімічними показниками…………………………………………………...…………………29

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

Соняшник – основна  олійна культура в Україні. Посівні  соняшнику в Україні займають понад 2 млн га, що становить 96 % площі всіх олійних культур. Найбільші посівні площі соняшнику в Дніпропетровській, Донецькій, Запорозькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Херсонській і Полтавській областях.

Насіння його районованих сортів і гібридів містить 50-52 % олії, а селекційних – до 60 %. Порівняно з іншими олійними культурами соняшник дає найбільший вихід олії з одиниці площі (750 кг/га в середньому по Україні).

  Соняшникову олію  широко використовують як продукт  харчування в натуральному вигляді. Харчова цінність її зумовлена високим вмістом полі ненасиченої жирної лінолевої кислоти (55 – 60 %). Соняшникову олію використовують в кулінарії, хлібопеченні, для виготовлення різних кондитерських виробів і консервів. Соняшникову олію використовують також при виготовленні лаків, фарб, стеарину, лінолеуму, електроарматури, клейонки, водонепроникних тканин тощо.

Соняшник вирощують  і як кормову культуру. Він може дати до 600 ц/га і більше зеленої маси, яку в чистому вигляді чи в сумішах з іншими кормовими культурами використовують при силосуванні. Силос із соняшнику добре поїдається худобою.

Завдання розвитку виробництва насіння соняшнику передбачає доцільність перевищення частки рослинних олій у структурі споживання населенням жирів. Зростання споживання рослинних олій замість тваринних жирів характерний для багатьох високо розвинених країн.

 Виробництво соняшнику  робить істотний вплив на ефективність  функціонування всієї галузі  рослинництва. Висока закупівельна  ціна насіння цієї культури робить її економічною вигідною для обробітку, сприяє піднесенню економіки господарств. Попит на соняшник і соняшникову олію значно не зменшується при зростанні цін. У такий ситуації доходи сільськогосподарських підприємств що переробляють соняшник повинні рости.

Метою роботи є проведення експертизи показників якості соняшникового  насіння представленого в Україні.

Основні завдання:

    • вивчити ринок насіння соняшнику і продуктів його переробки в Україні
    • визначити основні поняття та особливості проведення експертизи якості насіння соняшника, як основної харчової сировини
    • вивчити методи експертизи соняшникового насіння

 

РОЗДІЛ I. РИНОК СОНЯШНИКУ ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО НАСИЧЕННЯ

 

1.1 Ринок насіння соняшнику  і продуктів переробки в Україні

 

На даний момент відбувається активний розвиток світового ринку олійних і продуктів їх переробки, що обумовлюється зростанням споживання рослинних олій, як на харчові, так і технічні потреби. Україна завдяки наявності сприятливих для вирощування олійних сільгоспкультур погодно-кліматичних умов, а також стратегічно вигідному (у плані логістики) географічного місця розташування має великий потенціал нарощування виробництва таких основних олійних, як соняшник, ріпак, соя.

Якщо говорити про  сою і ріпак, то спостерігається  в останні роки зростання посівних площ під даними культурами, в першу чергу, обумовлений збільшенням експортного попиту на дані олійні. З соняшником ситуація йде по-іншому.

 

Рис. 1. – Динаміка врожаю соняшнику

 

Традиційно для нашої  країни насіння соняшнику були основною сировиною для виробництва рослинних олій. І, незважаючи на чергування збільшення посівів соняшнику із зниженням їх, в цілому, за останні 8 сезонів в Україні спостерігалося збереження стійкої тенденції збільшення посівів даної культури.

Головним плюсом насіння  соняшнику завжди залишалася висока рентабельність виробництва і їх ліквідність. Максимальний розмір посівів  соняшнику є обмеженим з огляду на те, що повинні зберігатися принципи раціонального виробництва сільгоспкультур. Найбільші посівні площі соняшнику в Україні становили близько 4,2 млн. га. У нинішньому сезоні відбулося чергове зниження посівних площ під соняшником, причинами чого були:

    • підвищення посівних площ під зерновими і альтернативними олійними (підвищення рентабельності виробництва всіх без винятку основних с/г культур);
    • відповідне зниження посівних площ для дотримання сівозміни. підвищення культури сільського господарства (більш раціональне ставлення до наявних земельних ресурсів);
    • несприятливі погодні умови в момент сівби соняшнику (недолік вологи).

У підсумку, за попередніми  оцінками Держкомстату України, посівні  площі під соняшником в 2012 році склали близько 3,5 млн. га, що на 500 тис. га менше, ніж у попередньому році.

Розмір посівів соняшнику на рівні 4 млн. га є оптимальним у сформованих умовах і, відповідно, в найближчі сезони говорити про подальше збільшення площ під даною культурою не доводиться. Навіть за умови зниження рентабельності виробництва деяких зернових перевагу, швидше за все, буде віддаватися альтернативним олійним. При цьому не можна говорити про те, що потенціал виробництва соняшнику в Україні вичерпаний. Тому що в сформованих умовах існують передумови для підвищення валового збору за рахунок використання більш продуктивного посівного матеріалу і поліпшення технології виробництва даної олійної в цілому.

Якщо говорити про  посівний матеріалі, то в 2012 році, за оцінками ІА «АПК-Інформ», частка імпортного посівного матеріалу становила 30 % від загального необхідного для сівби обсягу, у той час як у 2011 році вона дорівнювала 20 %, а 5 років тому становила всього 6 % від необхідного. Це говорить про те, що в Україні спостерігається перехід від екстенсивного способу виробництва соняшнику (збільшення валового збору за рахунок розширення посівних площ) до інтенсивного (за рахунок підвищення агротехнологій). Найбільш активно впроваджують нові технології великі українські агрохолдинги. Результати підвищення рівня технології вирощування соняшнику видно вже в цьому році. У той час як перші прогнози щодо врожайності соняшнику, які будувалися на підставі сформованої методики прогнозування без урахування існуючих тенденцій, віщували значне зниження врожайності соняшнику з огляду дії несприятливих погодних умов, практика показала, що хоча зниження врожайності присутній, але його розміри не настільки істотні, як передбачалося. На думку нашого агентства, надалі дана тенденція буде зберігатися.

За оцінками ІА «АПК-Інформ», в 2013 році врожай соняшника складе близько 4,5 млн. тонн (у ВПД) проти 6,1 млн. тонн у попередньому році. При цьому врожайність прогнозується на рівні 12,2 ц / га при збиральних площах 3,8 млн. га. Хоча дана оцінка посівних площ перевершує наявні на поточний момент оперативні дані МінАП і Держкомстату, як показує практика, з одного боку, у підсумкових даних офіційних джерел розмір посівних, а, відповідно, і збиральних площ найчастіше коригується у бік збільшення. Також, на жаль (в даний момент це головним чином відноситься до посівів соняшнику), з року в рік присутній недооблік як посівних площ під даною культурою, так і заниження врожайності соняшнику, що істотно ускладнює складання якомога точнішого балансу попиту та пропозиції. У підсумку це призводить до того, що всі існуючі на сьогоднішній день баланси попиту і пропозиції соняшнику є досить відносними і можуть служити лише орієнтиром у побудові стратегії продажів-закупівель як самого соняшнику, так і продуктів його переробки.

Якщо розглядати структуру  споживання насіння соняшнику основний видаткової її частиною на відміну  від насіння ріпаку і соєвих бобів є внутрішня переробка на масло, на частку якої в середньому за останні 3 сезони припадає 86 % від загальної пропозиції. При цьому в останні кілька сезонів дана видаткова збільшувалася. Це ставало можливим завдяки нарощуванню потужностей з переробки соняшнику на тлі зростання попиту на рослинні олії на світовому ринку, а також дії механізму індикативних цін і експортне мито на насіння соняшнику.

При цьому, що валовий  збір на рівні 6 млн. тонн не є граничним. Також існує ймовірність збільшення обсягів переробки альтернативних олійних культур, що стане можливим завдяки зростанню попиту на рослинні олії з боку виробників біодизелю як на внутрішньому ринку, так і на світовому ринку. При цьому не слід забувати і про те, що в Україні прийнято постанови про скасування індикативних цін після вступу країни до СОТ, а також про поступове зниження експортного мита на насіння соняшнику до 10 %, що може призвести до активізації експорту насіння даної олійної культури і, відповідно, зниження потенціалу переробки.

У поточний момент в Україні  в структурі переробки трьох  основних олійних соняшник займає не менше 90 %.

Рис. 2. – Структура переробки насіння олійних культур

Причиною цього є  ряд факторів:

1. Історично в Україні традиційної олійною культурою є соняшник. Відповідно і продукти переробки насіння соняшнику є основою як для споживчого ринку рослинних олій в Україні, так і виробництва маргаринової і майонезною продукції. Для кормового сектору соняшникову олію і шрот (макуху) також є основними інгредієнтами.

2. Незважаючи на те, що в Україні  за останні кілька сезонів  відбулося істотне розширення  посівних площ під ріпаком  і соєю, ємність внутрішнього  ринку продуктів переробки даних  олійних в ніші рослинних масел  збільшується мінімальними темпами і то, в основному, за рахунок використання даних олій для технічних потреб або виробництва продуктів глибокої переробки (де все більше місце відводиться використанню пальмового масла і продуктів його глибокої переробки).

Якщо розглядати сегмент шротів (макухи), то, незважаючи на стабільне зростання поголів'я худоби та птиці в період з 2003/04 по 2006/07 МР, і, відповідно, зростання споживання шротів (макухи) для виробництва комбікормів, переробка сої та ріпаку суттєво не збільшується. Причиною чого, крім історичного чинника уподобання споживання соняшникової макухи для виробництва комбікормів, є той факт, що їх якість (в основному, це стосується соєвого шроту) нижче необхідних норм і поступається якості імпортованого шроту, у зв'язку з чим імпорт даного продукту зростає, а переробка збільшується незначно.

Основними гравцями ринку  переробки насіння соняшнику  є 5 компаній, на частку яких приходиться 55 % від наявних потужностей з переробки насіння соняшнику в Україні.

 

Рис. 3. – Основні компанії переробними насіння соняшнику.

 

Враховуючи, що ємність  внутрішнього ринку соняшникової олії становить близько 500 тис. тонн, експортний потенціал нами оцінюється на рівні 1,3 млн. тонн (1,9 млн. тонн у попередньому сезоні). При цьому, за нашими прогнозами, перехідні запаси будуть найменшими за попередні сезони - на рівні 11 тис. тонн.

При цьому слід звернути увагу на існування можливості обмеження  експорту олії з метою зниження цін  на внутрішньому ринку. Основними тенденціями поточного сезону стануть:

    • більш високий, ніж у попередньому сезоні, рівень цін на соняшникову олію;
    • збільшення конкурентної боротьби на внутрішньому ринку фасованої соняшникової олії;
    • зниження частки використання соняшникової олії для виробництва маргаринової і майонезною продукції.

Якщо говорити про  перспективи цінової ситуації, то в середньостроковій перспективі  на рівень цін будуть впливати такі фактори, як:

    • зниження купівельної активності на світовому ринку соняшникової олії;
    • очікування більш високої пропозиції насіння соняшнику в Аргентині (врожай більше минулорічного на 1 млн. тонн);
    • необхідність зниження рівня цін на соняшникову олію на внутрішньому ринку (з метою оптимізації експортних цін, а також стабілізації ситуації навколо можливої ​​заборони експорту олії);
    • необхідність зниження цін на сировину для зменшення вартості кінцевої продукції.

При цьому до факторів, які надаватимуть підтримку цінам, можна віднести:

    • збереження тенденції збільшення споживання олій на світовому ринку, що, за оцінками експертів, призведе до зниження перехідних залишків в кінці 2008 року, навіть незважаючи на збільшення виробництва;
    • якщо ми говоримо про внутрішній ринок, то стримування продажів власниками насіння соняшнику в умовах більш низького, ніж торік, пропозиції не дасть суттєво знизити ціни на сировину, що також буде відбиватися на ціновому рівні пропозиції олії.

Що стосується шроту (макухи) соняшнику, враховуючи перспективи  поточного сезону, нами прогнозується  виробництво даного продукту на рівні 1,9 млн. тонн (2,3 млн. тонн у попередньому сезоні). Що в сукупності з перехідними залишками складе пропозицію майже 2 млн. тонн. Незважаючи на постійно збільшується попит на даний інгредієнт комбікормів з боку кормового сектору, ємність внутрішнього ринку соняшникової шроту (макухи) не перевищує 30-35 % від загальної пропозиції.

У зв'язку з цим потенціал  експорту шроту залишається високим. Поточний експорт даної продукції в 2011/12 р. становить 1,2 млн. тонн проти 1,5 млн. тонн у попередньому сезоні. При цьому ємність внутрішнього ринку нами оцінюється на рівні 730 тис. тонн (750 тис. тонн у попередньому сезоні). Відсутні обсяги для задоволення потреб кормового сектору, на нашу думку, будуть компенсуватися за рахунок збільшення імпорту соєвого шроту.

 

1.2 Цінові тенденції  на ринку насіння соняшнику

 

 

Цінова ситуація, яка  складалася на початку збиральної кампанії і складається на ринку насіння  соняшнику в поточному сезоні, не підкоряється ринковим стереотипам. Так, якщо раніше з огляду на те, що Україна є одним з найбільших експортерів соняшникової олії на зовнішні ринки, розвиток цінової ситуації на ринку насіння соняшнику залежало, головним чином, від кон'юнктури світового ринку соняшникової, то в поточному сезоні на ринку складається дещо інша ситуація. Головним чином, це відбувається з ініціативи переробних підприємств.

Отже, прогнози стартового рівня цін на насіння соняшника  нового врожаю почали озвучуватися на ринку ще задовго до збиральної кампанії. При цьому формувалися ціни, виходячи з цін на соняшникову олію на експортному ринку на базисі поставки FOB. Крім того, істотний вплив на формування закупівельних цін надавали прогнози невисокого врожаю соняшнику. Цей факт, як згодом виявилося, став фатальним, тому що в гонитві за обсягами для формування основної сировинної бази великі виробники соняшникової олії не врахували розвитку ситуації на світовому ринку олії та супутніх ринках. У міру наближення збиральної кампанії ціни на соняшник піддавалися коригуванню. Отже, з надходженням на ринок перших пропозицій насіння соняшника нового врожаю ринок активізувався, головним чином, завдяки тому, що великі переробники включилися у формування сировинної бази. Стартував сезон-2012/13 з цін у межах 4000-4200 грн/т EXW і до 4400 грн/т СРТ. Пропозиції за такими цінами надходили в обмеженій кількості, при цьому покупці не поспішали підвищувати ціни, розраховуючи на збільшення кількості пропозицій по мірі просування збиральної. Однак дощова погода, що встановилася в ряді областей, сприяла зниженню і без того невеликої кількості пропозицій олієнасіння, що стало причиною підвищення закупівельних цін на сировину великими переробниками. Всупереч очікуванням учасників ринку, що встановлення сприятливих погодних умов і, відповідно, подальше просування збиральної приведуть до збільшення пропозицій насіння соняшнику і зниження цін згодом, ціни продовжували зростати. У першій декаді вересня основна частина великих переробних підприємств закупівельну діяльність здійснювали за цінами в межах 4500-4600 грн / т EXW і 4500-4700 грн / т СРТ. Закупівлі за максимальним і близьким до них цінами здійснювали переважно переробники південних і західних областей, де кількість пропозицій соняшнику було мінімальним: у південних областях зважаючи особливо низького врожаю в порівнянні з іншими областями, в західних областях з огляду на те, що збиральна там тільки набирала обертів. Проте вже в другій половині вересня ситуація кардинально змінилася, і цінової зростання змінилося спадаючою тенденцією. Так, зважаючи на зниження цін на соняшникову олію на базисі поставки FOB / СРТ ринок покупців олієнасіння розділився на два табори. Одні підприємства тимчасово призупинили закупівельну діяльність до стабілізації цінової ситуації, інші знизили закупівельні ціни. Підприємства, які розраховували в період знижувального тренду збільшити обсяги закупівель, продовжували декларувати досить високі закупівельні ціни. Такі тенденції зберігалися на ринку практично до кінця жовтня, і до кінця звітного періоду ціни озвучувалися в межах 4000-4250 грн/т EXW і до 4100-4450 грн/т СРТ. Такий досить широкий діапазон цін пояснювався низкою чинників, а саме: територіальним розташуванням підприємств і конкуренцією за сировину в даному регіоні, також якість олійного насіння справляло деякий вплив на ціни. Незважаючи на зниження цін у цілому на ринку, максимальні ціни зберігалися в південних областях (Одеська, Херсонська, Миколаївська). Ситуація в даному регіоні ускладнювалася конкуренцією з експортерами, які включилися в закупівлю насіння соняшнику урожая-2012/13. Варто відзначити, що в цей період кількість пропозицій насіння соняшнику продовжувало залишатися невеликим, оскільки аграрії прекрасно розуміли своє вигідне становище. Перша половина листопада ознаменувалася зростанням цін попиту / пропозиції на насіння соняшнику, що стало наслідком підвищувальної тенденції на експортному ринку нерафінованої соняшникової олії і необхідності формувати сировинну базу для виконання певних експортних контрактів.

 

РОЗДІЛ II. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

2.1 Основні поняття та визначення експертизи якості харчової сировини

 

Відповідність − дотримання всіх встановлених тре6ованій до продукції, процесу чи послуги. Оскільки поняття «відповідність» є філософським, то в практичній діяльності встановлюють рівень (ступінь) відповідності, тобто зіставляють фактичні результати показників до встановленим вимогам. Рівень відповідності товару можна виражати в коефіцієнтах відповідності, або у відсотках.

При визначенні рівня  відповідності виробу вимогам нормативної  документації коефіцієнт відповідності може приймати тільки два значення − 0 або 1. Якщо виріб відповідає нормативній документації, то коефіцієнт відповідності дорівнює 1, а якщо товар не відповідає − то коефіцієнт відповідності дорівнює 0. Товар не може відповідати вимогам нормативної документації, наприклад, наполовину, тобто по половині показників він відповідає, а по половині − ні. Якщо хоч по одному показнику товар не відповідає вимогам нормативної документації, то він вже не підлягає реалізації, як виріб відповідає даній нормативної документації. Він може реалізовуватися як нестандартний і за іншою ціною, наприклад, яйце дрібне, дрібну картоплю і т.п.

Ступінь відповідності  товару за тим чи іншим показникам може оцінюватися як з боку виробника, так і з боку споживача.

З боку виробника товару ступінь відповідності може встановлюватися за наступними показниками: нормативним; технічним і технологічним; безпеки. Відповідно розрізняють кілька видів діяльності з оцінки ступеня відповідності якості товарів з боку виробника: оцінка якості, експертиза якості та сертифікація відповідності. Розглянемо місце і роль ідентифікаційної експертизи в оцінці ступеня відповідності товару за різних постановочних цілях дослідження.

Цілями оціночної діяльності за ступенем відповідності даного виробу тими чи іншими критеріями з боку виробника, товар може ідентифікуватися при оцінці якості, експертизи якості і сертифікації. При цьому отримані результати дослідження з тих чи інших показників можуть бути як загальними, так і різними в залежності від поставленої мети. Відповідно, різний і оформлення отриманих результатів.

Оцінка (контроль) якості − сукупність операцій з вибору номенклатури показників якості, визначення їх фактичного значення і зіставленню з нормативними вимогами.

Оцінку (контроль) якості з боку виробника можуть здійснювати як суб'єкти ринкових відносин: виробники, продавці, представники споживача, так і контролюючі організації.

Контроль якості проводиться  представниками компетентних контрольних  органів (державного, відомчого або  внутрішньофірмового контролю). До них належать державні інспектори Державної санітарно-епідеміологічної служби України, Держстандарту, санітарні лікарі Державної санітарно-епідеміологічної служби України, контролери відомств та відділів контролю на підприємствах, співробітники харчових лабораторій підприємств промисловості, торгівлі, громадського харчування, товариства захисту прав споживача.

Номенклатура перевірених  показників обмежується лише вимогами, передбаченими НД, причому вона може бути повною або обмеженою кількома показниками (наприклад, тільки органолептичними показниками).

Кінцевий результат  контролю якості може бути оформлений у вигляді технічного документа (якісного посвідчення, специфікації, акта перевірки, висновок тощо).

При оцінці (контролю) якості товарів за стандартними показниками з використанням стандартних методів ставиться лише одна мета: виявлення відповідності представленого продукту вимогам стандарту, зазначеного на маркуванні, упаковці або в супровідних товарно-транспортних документах. За результатами оцінки якості в цьому випадку можуть бути дані тільки наступні два висновки:

1) продукт відповідає  вимогам стандарту; 

2) продукт не відповідає  вимогам стандарту. 

Давати висновок про  підробку, фальсифікації товару на основі отриманих результатів оцінки якості є неправомірним.

Експертиза якості − це дослідження тих чи інших індивідуальних показників товару з певною метою. При проведенні експертизи якості товарів можуть ставитися різні цілі:

  • ідентифікація товару і його походження;
  • виявлення фальсифікації представленого продукту;
  • виявлення відповідності представленого продукту даної групи товарів;
  • встановлення виробника продукту, час вироблення та терміну зберігання;
  • виявлення сторонніх речовин та забруднювачів;
  • встановлення ступеня розбавлення, фальсифікації, забруднення харчових продуктів;
  • виявлення фальсифікації товарно-супровідної документації та упаковки;
  • встановлення ступеня небезпеки продовольчих товарів та інші.

За результатами експертизи якості можуть даватися різні висновки, виходячи з поставленої мети. Таким чином, експертиза якості та безпеки продовольчої сировини дає набагато більше інформації, ніж це вимагають стандарти. Результати експертизи якості товару оформляються експертним висновком одного або кількох експертів.

Сортова ідентифікація − це встановлення відповідності вимогам якості, передбаченими нормативною документацією для того чи іншого сорту товару, після проведення асортиментної ідентифікації.

Цей вид ідентифікації  дозволяє виявити наявність припустимих  і неприпустимих дефектів, а також відповідність товарному сорту, зазначеному на маркуванні та / або у супровідних документах.

При цій ідентифікації  встановлюється градація якості товару: вищий сорт, 1 сорт, 2 сорт, 3 сорт і  т.п., якщо стандартна продукція підрозділяється на товарні сорти. Також встановлюється якість виробу на відповідність товарному сорту, зазначеному на маркуванні або в супровідних документах. При виявленні невідповідності сорту і отримання негативного результату за результатами ідентифікації констатують вид асортиментної фальсифікації − пересортиця.

Спеціальна ідентифікація − встановлення відносин даного вироби до переліку заборонених до реалізації товарів, або товарів, які мають ті чи інші обмеження (квотування, ліцензування тощо).

До спеціальної ідентифікації відноситься і встановлення деяких продуктів у належності їх до виробів, вироблених з генетично модифікованої сировини.

Для проведення ідентифікаційної експертизи обов'язково необхідні різноманітні інформаційні джерела, з яких можна дізнатися про ті чи інші характерних показниках, що використовуються з метою ідентифікації.

 

2.2 Класифікація продуктів виготовлених з соняшнику

 

 Основні продукти, що містять у своєму складі насіння соняшнику:

    • соняшникова олія;
    • маргарин;
    • шрот;
    • халва соняшникова;
    • насіння смажені;
    • халва соняшникова;
    • паливні брикети з лузги соняшника.

Основне застосування олійного соняшнику - отримання соняшникової олії, яка потім використовується для приготування їжі і для  технічних потреб.

У нашій країні основною олійною культурою досі залишається соняшник. На його частку припадає понад 75 % загального обсягу виробництва рослинних олій в країні.

Харчова цінність рослинних  олій обумовлена ​​великим вмістом  жиру (99,9 % жиру і 0,1 % води) з високим ступенем його засвоюваності (95-98 %), а також біологічно цінних для організму речовин - ненасичених жирних кислот, фосфатидів, жиророзчинних вітамінів і ін Енергетична цінність 100 г масла становить 899 ккал, або 3761 кДж.

Соняшникова олія в процесі  кулінарної обробки продуктів покращує смак і поживність їжі, застосовується для поліпшення зовнішнього вигляду і запаху страви завдяки здатності розчиняти деякі барвні й ароматичні речовини. Соняшникова олія використовують при приготуванні холодних страв, а також при обсмажуванні м'яса і риби.

Незважаючи на моду на різні дієти, схуднення і здоровий спосіб життя, жири ні в якому разі не можна повністю виключати з  раціону. По-перше, вони мають найбільшу  енергоємністю. Так, при згорянні 1г  жиру виділяється 9ккал тепла, в той  час як при спалюванні 1г білка або вуглеводів тільки 4ккал.

Створюваний енергетичний резерв (в розумних межах) дозволяє організму переносити несприятливі умови, особливо стосується це холодів  і захворювань. По-друге, деякі ліпіди (структурні) є «будматеріалом» клітин.

Маргарин - високоякісний  жир, приготовлений на основі олії та тваринних жирів в натуральному і гідрогенізовані вигляді з  додаванням вершкового масла, молока, солі, цукру, барвників та інших компонентів.

Маргарин широко використовується в якості альтернативи вершковому маслу в кондитерській і хлібопекарської промисловості кулінарії, домашній випічці, а також безпосередньо в їжу.

У якісно приготовленому маргарині, на відміну від масла, повністю відсутній холестерин, що знижує ризик серцевих захворювань. Завдяки цьому маргарин вважається фізіологічно повноцінним продуктом харчування. А ось гідрогенізація жирів при виробництві маргарину, згідно з останніми дослідженнями, має вкрай неприємний побічний ефект.

Вона веде до утворення  так званих трансізомерів жирних кислот, практично відсутніх у вершковому і в рослинному маслі і тому незвичних для нашого організму. Трансізомери, частка яких у гідрогенізованих маргарині досягає 40 %, підвищують рівень холестерину в крові, порушують нормальну роботу клітинних мембран, сприяють розвитку судинних захворювань, негативно позначаються на статевої потенції.

Маргарин знаходить  широке застосування в роздрібній торгівлі, оптових поставках на підприємства громадського харчування та кондитерські цехи. Новітні технології, застосовувані для виробництва цього продукту, дозволяють надати йому необхідні властивості: низькокалорійна, невисокий вміст холестерину і т.д.