Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Экспортный потенциал предприятия

ВСТУП

Експортний потенціал підприємства як економічна категорія та об’єкт аналізу набув підвищеної уваги вчених і практиків у галузі міжнародного бізнесу. Його домінантна роль у формуванні міжнародних конкурентних переваг доведена у багатьох працях вітчизняних і зарубіжних вчених. Однак питання сутності та закономірностей формування експортного потенціалу підприємства дотепер залишаються дискусійними, що спричинює появу «проблемних зон» і «вузьких місць» в управлінні міжнародною конкурентоспроможністю вітчизняних підприємств.

Метою курсової роботи є є дослідження сутнісних характеристик експортного потенціалу, розгляд його системно-структурних елементів та особливості формування .

Теоретичні і прикладні аспекти аналізу й оцінки експортного потенціалу підприємства висвітлюються в багатьох працях вітчизняних і зарубіжних вчених. В них пропонуються різні теоретичні моделі й підходи до з’ясування сутності, структурних характеристик та особливостей формування експортного потенціалу підприємства. Широкий плюралізм думок у цій сфері зумовлений складним системним механізмом формування та розвитку експортного потенціалу підприємства, що відображає сучасну практику експортної діяльності та еволюцію механізмів міжнародної конкуренції.

Експортний потенціал підприємства – це складна економічна категорія, яка має власну компонентно – функціональну структуру. З одного боку, експортний потенціал має здебільшого внутрішню базову систему суб’єкта господарювання, а з іншого акцентування уваги припадає на обмежувальну дію факторів зовнішнього середовища, які безпосередньо впливають на здатність підприємства – суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності реалізовувати свої промислово-виробничі сили у міжнародно-економічному просторі.

Ознакою експортного потенціалу є наявність такого специфічного аспекту як акумулювання майбутнього, можливого функціонування і розвитку на основі дійсних, вже існуючих взаємодіючих елементів.

Експортний потенціал господарюючого суб’єкта концентрує у собі як наявні економічні, промислово-виробничі сили суб’єкта, так і тенденції його розвитку. Це є визначальною концептуальною засадою щодо визначення та оцінки показника експортного потенціалу підприємства - суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності.

І. СУТНІСТЬ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ТРАКТУВАННЯ СУТНОСТІ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Для сучасного етапу економічних відносин властиве посилення ролі міжнародних зв’язків, які здійснюють суттєвий вплив як на економіку України в цілому, так і на можливості розвитку кожного підприємства зокрема. Ключовим напрямком розвитку вітчизняних підприємств в таких умовах стає орієнтація на зовнішні ринки збуту. При цьому слід враховувати, що головною особливістю міжнародної торгівлі сьогодні є перевага нових технологій та інноваційної продукції в загальному товарообігу світового ринку, тобто успіх міжнародної діяльності залежить від ефективного використання інформаційної складової в управлінні підприємством. Підвищення частки інтелектуальної складової в продукті прискорює процеси виробництва і реалізації продукту, а це в свою чергу вимагає від підприємства перегляду підходів до організації експортної діяльності, розширення експортних можливостей та пошук джерел розвитку експортного потенціалу.

Проблема розширення експортних можливостей та розвитку експортного потенціалу підприємства є складною і різновекторною. Її вирішення вимагає системного підходу до вдосконалення управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства і здійснення комплексу організаційно-економічних, управлінських і техніко-технологічних заходів, що сприятимуть посиленню конкурентних переваг підприємства на внутрішньому і зовнішньому ринках. Головним аспектом зазначеної проблеми є визначення джерел оновлення експортного потенціалу, пошук важелів для стимулювання його розвитку, адже саме від рівня експортного потенціалу в більшій мірі залежить якість присутності вітчизняного підприємства на зовнішньому ринку.

Теоретико-методологічні та практичні аспекти аналізу, формування та використання експортного потенціалу розглядались в працях провідних зарубіжних та вітчизняних вчених, а саме Андріанова В.Д., Сейфуллаєвої М.Е., Бахрамова Ю.М., Діденко Н.І., Зав`ялова Н.І., Савицького П.І., Шагалова Г.А., Мазаракі А.А., Кириченка О.О., Крушницької Г.Б., Ломаченко Т.І., Маштабея В.Я., Кутідзе Л.С., Афанасьєва К.М. та інших. Традиційно в економічній літературі досліджуються питання визначення сутності експортного потенціалу в розрізі національної та регіональної економіки, визначаються фактори зовнішнього впливу на розвиток експортного потенціалу відповідного рівня, аналізуються критерії ефективності використання експортного потенціалу.

Аналіз сучасних наукових праць дозволяє виділити три основні підходи до тлумачення сутності експортного потенціалу підприємства – структурно-функціональний, ресурсний і результативний.

Структурно-функціональний підхід спирається на методологічну схему «загальне – особливе – окреме» та понятійний ряд «потенціал – економічний потенціал – експортний потенціал», за якими експортний потенціал підприємства визначається як складова економічного потенціалу підприємства, що забезпечує формування його міжнародних конкурентних переваг, або як складова системи зовнішньоторговельних зв’язків підприємства.

Згідно з ресурсним підходом, який є домінуючим в сучасних дослідженнях, експортний потенціал підприємства визначається як здатність або можливості підприємства виробляти конкурентоспроможні товари і послуги, що можуть бути реалізовані на світових ринках. Ці можливості визначаються ресурсною базою експортної діяльності, що має бути адаптована до конкурентного профілю зовнішнього ринку та факторної моделі конкурентоспроможності підприємства. Ресурсний підхід інтегрований в сучасні концепції стратегічного потенціалу підприємства, що акцентують увагу на такі його характеристики як цінність для клієнтів, специфічність, складність імітації та складність заміщення, які забезпечують усталеність конкурентних переваг підприємства на зовнішніх ринках.

Результативний підхід базується на тлумаченні експортного потенціалу підприємства крізь призму його цільової орієнтації – як механізм або засіб досягнення певної мети, а конкретніше – максимального обсягу товарів і послуг, що можуть бути вироблені і реалізовані на світових ринках. Відповідно до логічної конструкції «засіб – мета» визначаються характеристики експортного потенціалу, що уособлюють модель конкурентоспроможності підприємства. Так, експерти ЮНКТАД, не надаючи визначення поняття «експортний потенціал», використовують такі показники його конкурентоспроможності як: частка підприємства у світовому експорті; диверсифікація «експортного кошика» підприємства; зростання темпів експортування; рівень технології та кваліфікації кадрів в експортній сфері; частка доданої вартості; рівень реальної заробітної плати та ефект масштабу в експорті.

Аналіз існуючих теоретичних підходів свідчить, що проблема з’ясування сутності та особливостей формування експортного потенціалу підприємства залишається недостатньо вирішеною, що істотно гальмує розробка методичних засад його комплексного оцінювання та управлінських механізмів підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємства.

Експортний потенціал визначається як готовність, спроможність підприємства здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, зокрема експортну діяльність, яка полягає у виході на цільові зовнішні ринки збуту. Експортний потенціал є основою для розробки стратегії виходу підприємства на зовнішній ринок. Отже, фактори, які впливають на розвиток експортного потенціалу також опосередковано впливають і визначають процедуру формування стратегії виходу підприємства на зовнішній ринок та рівень репрезентативності підприємства на зовнішньому ринку.

До найбільш значимих факторів розвитку експортного потенціалу доцільно віднести наступні:

1. Організація управління підприємством

2. Інформаційне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності

3. Планування експортного виробництва

4. Облік та аналіз експортних поставок

5. Кадровий менеджмент

Логіка взаємозв’язку факторів розвитку експортного потенціалу та результатів діяльності промислового підприємства на зовнішньому ринку подана на рис. 1.

Всі зазначені фактори є системоутворюючими, тобто вони формують експортний потенціал промислового підприємства, і взаємозалежними, тобто вони об’єднані єдиною метою – забезпечити розвиток зовнішньоекономічної діяльності промислового підприємства [3].

Рис.1. Взаємозв’язок розвитку експортного потенціалу та результатів діяльності промислового підприємства на зовнішньому ринку.

1.2. РЕСУРСНА ОСНОВА ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

В мовах ринку, що характеризується нестабільністю макро- і мікро- економічних факторів, одним з першочергових завдань керівництва стає формування та оцінка поточних перспективних можливостей підприємства, тобто його потенціалу; збалансування можливостей підприємства з потенціалом зовнішнього середовища для досягнення запланованих задач та з метою виживання в умовах конкуренції сьогодні та в перспективі.

На сучасному етапі конкурентоспроможність фірми забезпечується переважно нарощуванням наявних ресурсів, впровадження нових технологій, інноваційних трансформацій. Ринкове середовище висуває жорсткі вимоги до підвищення ефективності наявних ресурсів та напрямів розбудови і зміцнення ресурсного потенціалу, зниження затрат на виробництво, підвищення якості товарів.

Вивчення різноманітних аспектів економічного, виробничого і ресурсного потенціалу знайшло своє відображення в роботах багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів: В. Г. Андрійчука, О. А. Богуцького, М. В. Гладія, В. К. Гаркавого, І. В. Мегедіна, Г. М. Підліснецького, П. Т. Каблука,О. С. Федодіна [2].

Основу поняття категорії ресурсна основа експортного потенціалу, становить загальна категорія ресурси. Термін “ресурс” - означає запас, джерело. До ресурсів зараховуються запаси та джерела сировини, матеріалів, майно та грошові кошти, праця.

Ресурси - це сукупність матеріальних і нематеріальних елементів, які прямо чи опосередковано беруть участь у виробничому процесі.

Особливістю категорії ресурси є їхня відтворюваність, яка здійснюється як у формі споживчої вартості, так і у формі вартості. Процес функціонування підприємств постійно вимагає залучення нових ресурсів.

Ресурсна основа експортного потенціалу підприємства - не тільки сукупність ресурсів, що є в розпорядженні підприємства, а також спроможність працівників і менеджерів використовувати ресурси з метою виробництва товарів (послуг) та отримання максимального прибутку. Він характеризує не весь запас конкретного ресурсу, а ту його частину, яка залучена у виробництво з урахуванням економічної доцільності та досягнень науково-технічного прогресу і включає в себе не тільки сформовану систему ресурсів, а й нові альтернативні ресурси та їхні джерела.

Ресурсна основа з точки зору підприємства як господарюючого суб'єкта є важливим чинником, який впливає на ефективність фінансово-господарської діяльності, підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Ресурсний потенціал підприємства характеризують такі показники:

- реальні можливості підприємств у тій чи іншій сфері економічної діяльності;

- обсяги ресурсів і резервів як залучених, так і не залучених у виробництво;

- спроможність менеджерів до використання ресурсів для створення продукції, товарів і послуг з метою отримання максимального прибутку;

- форма підприємництва і відповідна організаційно-правова структура.

Елементами ресурсної основи експортного потенціалу підприємства є такі види ресурсів:

• трудові;

• фінансові;

• матеріальні, що складаються з основних фондів (засобів) і оборотних активів;

• нематеріальні;

• інформаційні.

Трудові ресурси чи персонал підприємства - це сукупність фізичних осіб, які перебувають з підприємством як з юридичною особою у відносинах, що регулюються актами законодавства про трудову діяльність, і утворюють трудовий колектив працівників з визначеною структурою відповідно до структури виробництва, форми власності її організаційного устрою конкретного підприємства [8].

Трудовий потенціал підприємства характеризують такі поняття, як кадри, робоча сила, трудові ресурси, людські ресурси, персонал. Вони взаємозалежні, використовуються як синоніми і необхідні для виділення специфічних особливостей трудового потенціалу колективу. Наприклад, робоча сила - це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які використовуються нею для виробництва матеріальних блат і послуг. Трудові ресурси, як правило, характеризують потенційну робочу силу підприємства як частину трудових ресурсів країни. Кадри - це основний (штатний, постійний), як правило, кваліфікований склад працівників підприємства. Поняття людські ресурси ширше ніж поняття трудові ресурси і робоча сича, оскільки вони є головним ресурсом будь-якого підприємства, від кваліфікації і продуктивності праці яких за результати його господарської діяльності.

З метою ефективного використання трудового потенціалу на підприємствах здійснюється його управління, яке включає в себе аналіз кадрового потенціалу і рівня його використання, визначення потреби в працівниках різних спеціальностей, прогнозування і планування чисельності працівників усього підприємства й окремих його підрозділів по різних структурних групах; розміщення працівників і координацію їхньої діяльності; мотивацію праці; облік результатів праці; контроль за виконанням завдань.

Фінансові ресурси - це кошти, які формуються в разі утворення підприємства і поповнюються в результаті господарської діяльності за рахунок продажу продукції, виконання робіт і надання послуг, а також шляхом залучення зовнішніх джерел фінансування.

Усі джерела коштів, які використовуються для формування фінансових ресурсів, можна поділити на дві групи: власні й позикові.

Власні кошти формуються в момент створення підприємства, а також у процесі його діяльності і включають у себе:

- статутний капітал, утворений за рахунок установчих чи пайових внесків, випуску і розміщення акцій, бюджетного фінансування;

- додатковий капітал, утворений як перевищення надходження внесків чи сум коштів, отриманих від продажу акцій, а також у разі здійснення переоцінки матеріального майна підприємства за справедливою вартістю;

- нерозподілений прибуток підприємства, який може бути використаний для фінансування господарської діяльності;

- інші виробничі фонди, які утворюються за рахунок прибутку;

- амортизаційні відрахування на відтворення основних засобів і нематеріальних активів.

Позикові кошти формуються в процесі діяльності підприємства і включають у себе:

• банківські довгострокові і короткострокові кредити:

• облігаційні і необлігаційні позики:

• товарні чи комерційні кредити та ін. Позикові кошти залучаються у зв'язку з тим, що в підприємства періодично виникає потреба в додаткових коштах, які неможливо задовольнити за рахунок власних коштів. Залучення позикових коштів здійснюється на принципах платності, терміновості, зворотності. цільового використання і матеріального забезпечення.

Матеріальні ресурси складаються з основних фондів і оборотних активів підприємства.

Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їхня вартість переноситься через конкретну працю на вартість виготовлюваної продукції частинами в міру спрацьовування. Основні фонди підприємства поділяються на активні і пасивні. Активна частина основних виробничих засобів впливає на предмет праці, переміщення його у виробничому процесі і здійснення контролю над ходом виробництва; пасивна частина - на створення умов для безперебійного функціонування активної частини засобів [6].

Оборотні активи - це частина майна підприємства, яка включає в себе матеріальні і грошові засоби, що одноразово беруть участь у виробничому процесі і повністю переносять свою вартість на готову продукцію (роботи, послуги). Вони забезпечують безперервність і всіх процесів, які відбуваються на підприємствах: постачання, виробництво, збут, фінансування.

Нематеріальні ресурси - це частина потенціалу підприємства, яка дає економічну вигоду протягом тривалого періоду та має нематеріальну основу отримання доходів, до яких належать об'єкти промислової та інтелектуальної власності а також інші ресурси нематеріального походження.

До інших видів нематеріальних ресурсів зараховуються:

• ноу-хау - технологія виробництва, науково-технічні, комерційні, організаційні та управлінські знання, необхідні для функціонування виробництва. На відміну від секретів виробництва ноу-хау не патентуються, оскільки в значній своїй частині складаються з певних прийомів, навичок і ін. Розповсюдження ноу-хау здійснюється шляхом укладання ліцензійних договорів:

• раціоналізаторські пропозиції-технічне рішення, що є новим та корисним для підприємства, та передбачає зміни конструкції виробів, технології виробництва та техніки або зміни складу матеріалу. Його автору видається спеціальне посвідчення заснування права на авторство та винагорода;

• найменування місця походження товару. Відображає назву країни (або місцевості) для визначення специфічних якостей товару, які пояснюються природними умовами, людським фактором, національними особливостями, характерними для даного регіону;

• гудвіл - визначає імідж підприємства. Нематеріальні активи - це права на користування нематеріальними ресурсами. Власники об'єкт ія промислової власності отримують виключне право на їхнє використання за допомогою патентів.

З огляду на сучасний стан економіки наявність ресурсного потенціалу на підприємстві ще не свідчить про ефективність діяльності підприємства. Ефективна діяльність підприємства забезпечується в першу чергу за рахунок якості використання ресурсного потенціалу. Інвестиції в ресурси є формою оптимального капіталу, відомо що їхня якість дає змогу зменшити втрати, підвищити ефективність виробництва.

1.3. УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ФОРМУВАННЯ

Формування експортного потенціалу відбувається на підприємствах, які приймають участь у зовнішньоекономічній діяльності. На нього впливають макро- та мікроекономічні фактори.

Сила їх впливу залежить від того, наскільки вигідні економічні, політичні, інвестиційні та інноваційні умови створює держава та наскільки доцільна економічна політика держави. У зв’язку з цим виникає необхідність, з одного боку, у проведенні державної політики, яка націлена на забезпечення оптимальних умов для розвитку зовнішньоекономічній діяльності підприємств, а з іншого – активної праці підприємств у сфері досягнення високого рівня конкурентоспроможності експортної продукції.

Для виходу на зовнішній ринок повинен передувати ретельний аналіз експортного потенціалу підприємства та потреб зовнішнього ринку.

Одним із важливих аспектів, який дозволяє встановити наявний експортний потенціал підприємства, є його оцінка. Оцінка експортного потенціалу підприємства здійснюється у трьох напрямках:

– визначення структури виробництва і реалізації продукції у межах планових показників роботи підприємства;

– визначення структури виробництва і реалізації продукції із урахуванням резерву незавантажених виробничих потужностей підприємства;

– визначення структури виробництва і реалізації продукції із урахуванням резерву незавантажених виробничих потужностей підприємства та за умови впровадження у виробничий процес заходів щодо модернізації, реорганізації, реконструкції.

Під управлінням експортним потенціалом підприємства – суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності слід розуміти сукупність принципів, методів, засобів и форм постійного цілеспрямованого спливу на процеси формування та реалізації окремих структурних елементів експортного потенціалу з метою розробки найбільш ефективного методу виробництва і розподілу продукції, що оптимізує відповідно до змінних, певний результат функціонування суб’єкта господарювання.

Згідно з головною метою управління експортним потенціалом слід виокремити найважливіші завдання:

Взаємоузгодженість темпів розвитку виробничої та збутової діяльності з розвитком національного та зовнішнього ринків збуту та змінами їх кон’юнктури.
Планування обсягу реалізації продукції, який може забезпечити отримання суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності необхідної суми прибутку.
Забезпечення в процесі планування обсягів та структури (товарної, географічної) реалізації продукції ефективного використання наявного експортного потенціалу, а за необхідності – визначення обсягів та можливостей залучення додаткових ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових тощо).
Розробка асортиментної політики підприємства, планування асортиментної структури реалізації продукції відповідно до попиту внутрішнього та зовнішнього ринків.

Процес управління експортним потенціалом підприємства базується на таких принципах:

програмно-цільових принцип, згідно з яким розвиток експортного потенціалу підприємства має бути підпорядкований виконанню чітко визначеної мети та розробленої на ії основі програми реалізації.
принцип комплексності, який передбачає узгодженість управління експортним потенціалом з іншими показниками виробного – господарської діяльності.
принцип науковості, вимогою якого є постійне удосконалення методології аналізу та планування експортно - орієнтованих можливостей, на базі використання економіко – математичного моделювання, побудови імітаційних та оптимізаційних моделей тощо.
принцип неперервності, дотримання якого передбачає вирішення поточних та перспективних завдань управління експортним потенціалом підприємства як єдиного процесу.

Таким чином, експортний потенціал підприємства – це складна економічна категорія, яка має власну компонентно – функціональну структуру. З одного боку, експортний потенціал має здебільшого внутрішню базову систему суб’єкта господарювання, а з іншого акцентування уваги припадає на обмежувальну дію факторів зовнішнього середовища, які безпосередньо впливають на здатність підприємства – суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності реалізовувати свої промислово-виробничі сили у міжнародно-економічному просторі.

Елементарно – функціональна структура експортного потенціалу підприємства складається з трьох блоків: підприємство, внутрішнє середовище країни-господарки, зовнішнє середовище.

Експортний потенціал – це узагальнююча характеристика складних економічних об’єктів, яка характеризує здатність підприємства адаптуватись до процесу функціонування у певному зовнішньому середовищі.

Для того, щоб суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності був здатен пройти процес повноцінної ефективної інтеграції у систему міжнародних економічних зв’язків та отримав можливість функціонувати на зарубіжних ринках на основі рівноправних засад, йому необхідно постійно і цілеспрямовано економічно зростати, максимально використовувати накопичений досвід роботи на внутрішньому та зовнішніх ринках, впроваджувати передові досягнення науково-технічного прогресу, застосовувати найефективніші, найсучасніші засоби та засади маркетингу, менеджменту, здійснювати ефективне, доцільне використання власного та залученого капіталів та інше. Підприємству необхідно здійснювати пошук і формувати свій шлях розвитку в умовах швидкозмінного міжнародного середовища і кон’юнктури зарубіжних ринків.

ІІ. СИСТЕМНО-СТРУКТУРНА СКЛАДНІСТЬ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. СИСТЕМНА СКЛАДНІСТЬ ЕЛЕМЕНТІВ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Існує проблема категоріальної визначеності експортного потенціалу підприємства, яка обумовлена складністю його формування як системного явища, що виникає на ґрунті зчеплення та взаємодії потенціалів підприємства (виробничої системи) і зовнішнього ринку (системи міжнародного обміну). Логічна схема формування експортного потенціалу підприємства наведена на рис. 2.

Рис. 2 Логічна схема формування експортного потенціалу підприємства

(системна концепція)

Наведена на рис. 2 схема відображає міжнародну економічну діяльність підприємства як системний комплекс, що включає підприємство (виробничу систему), зовнішній ринок (систему міжнародного обміну) та інституційно-регульований простір взаємодії. Усталене функціонування цього комплексу забезпечується міжсистемною взаємодією підприємства і зовнішнього ринку, в якій вихідні результати функціонування першого є вхідними для другого. Активність і раціональність взаємодії підприємства і зовнішнього ринку як різноякісних системних агрегацій зумовлюються їх взаємосприянням у реалізації цілей їх функціонування.

Функціонування підприємства як суб’єкта міжнародної економічної діяльності обумовлює його вихід на зовнішній ринок з метою збуту кінцевих результатів діяльності (товарів, послуг) , а отже – забезпечення відтворювальних основ його існування як системи. Реалізація цієї мети пов’язана із подвійною суб’єкт - об’єктною функцією підприємства, яке, з одного боку, є суб’єктом впливу на зовнішній ринок, а з іншого – об’єктом впливу з боку останнього. Перша функція реалізується за допомогою потенціалу зовнішньоекономічної взаємодії – активів підприємства як релевантної частини його економічних ресурсів, а друга – за допомогою потенціалу розвитку зовнішнього ринку, що генерується ендогенними (конкуренція) та екзогенними (НТП) силами його розвитку. У реалізації цієї мети стан потенціалу зовнішньоекономічної взаємодії підприємства має вирішальне значення: він обумовлює масштаб і результат взаємодії підприємства із зовнішнім ринком, інтерпретація якого здійснюється за критерієм експортної конкурентоспроможності підприємства.