Зміст 

Вступ.

Актульність.Особливості розвитку людини зумовлені її суспільною сутністю, яка реалізується на рівні глибинного, внутрішнього, морального зв'язку людини з іншими. Своє вираження суспільна сутність знаходить у потребі співпричетності до інших. Ставлення до інших як до мети і таким чином засобу «для мене» й означає співвіднесеність з іншими, моральний спосіб співпричетності людини до інших, вираженої на глибинному рівні проникнення у внутрішній світ, тобто спосіб, що є основою в тому числі й простих норм поведінки.Бути приємним іншим означає, що інші включені в інтерес індивіда. В приємному для себе покладений його суспільний, людський інтерес. Ставлення ж до себе як до суспільного індивіда співвіднесене зі ставленням до інших, містить останнє в самій суспільній природі людини. Цим і визначається духовний характер моральності, її істинно людський зміст, що стає підґрунтям моральних норм, їхнього загальнолюдського характеру.Таким чином, відлік від іншого, не містячи в собі применшення, приниження, ущемлення себе, виступає дорогою до себе як до істоти духовної, суспільної.Ставлення до іншого є відношенням до себе,— проголосили як найвищу мудрість древні. Сьогодні її наново усвідомили ті, хто присвятив свою працю моральному зціленню людства. Головне ж полягає в тому, що ті, хто потребує зцілення, дедалі більше схильні почути цей категоричний імператив людяності. Підносячись назустріч людяності через страждання від розсуспільненого буття, трагічного світовідчуття, породженого самотністю людини, через її спустошеність і песимізм, індивід чимраз уважніше озирається в пошуках власного сенсу. Особливо гостро такі шукання позначаються на долі сучасної молоді, оскільки багато в чому визначають її злети й падіння, перемоги й поразки. Значна частка в поясненні того, що сталося з людиною, яка в пору свого становлення осягнула й проголосила закон людяності як абсолютну вимогу й тим, хто сьогодні усвідомлює силу її дії на свою долю, розплачується за нехтування нею ціною власних страждань, пов'язана з долею моральності.

     В реальній історії в результаті певних соціальних умов моральна форма суспільного зв'язку людей втрачає для суспільства свій практичний смисл, а її універсальний для життєдіяльності людей характер звужується до меж особистого життя. Роздвоєння життя людини на її життя як особистості і як соціального індивіда пов'язане з тим, що суспільне буття цієї людини виступає як зовнішнє стосовно її індивідуального, особистішого буття, а інтерес особистий не збігається з інтересом спільним.

Об’єктом є ділова єтика сама по собі,як складова частина етичний поведінки людини підчас виробничого процессу та сукупність норм і правил поведінки у стосунках з колегами по роботі та партнерами.

Предметом наукового дослідження є фактори генезису та етапи розвитку та формування ділової етики на у світі та на теренах України під впливом особливостей національних властивостей.

Мета  наукового дослідження- вивчити роль етичних правил у сучасному суспільстві, задачі кодексу та проаналізувати досвід окремих професійних кодексів для специфічних спеціальностей. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ I.

РОЛЬ  ЕТИЧНИХ НОРМ У  СИСТЕМІ СУСПІЛЬНИХ ПРАВИЛ

1.1.  Етичні правила  як складова частина  суспільства

     Немало людей гадають, що уклін згори є захистом і навіть ствердженням власної гідності. Норма ж велить розглядати це як порушення, прояв невихованості вискочки, підставу для того, щоб узяти під сумнів істинність у такий спосіб продемонстрованої гідності. Поблажливості в таких випадках, котрі свідчать про хибно витлумачену гідність, норма не допускає. В нормі відбита міра людяності, в даному разі сутність гідності людини. Уклін нижчий, ніж диктує норма, означає звеличення іншого через приниження себе, й тільки в цьому разі він виступає порушеннямморальної норми. Коли ж ідеться про ті форми вираження щонайбільшої поваги до гостя або до старшої людини, відомі у багатьох народів, котрі за своєю пластичністю не тільки не свідчать про самоприниження того, хто вклоняється низько, а навдивовижу гармонійно вплітають у низький уклін його самоповагу, то саме ці факти лише підтверджують глибоко змістовний характер простих норм поведінки. Уклін зверхній — уклін вискочки і свідчить про прагнення піднести себе над іншим і тим принизити його.Відоме нам із життєвого досвіду розуміння гідності людини, яке відкривається на емпіричному рівні, зіткнувшися з самоприниженням або з самозвеличенням, викликають негативну оцінку. З тих же джерел ми черпаємо критерій і для позитивної оцінки поклону, в якому, вітаючи іншу людину як рівну, стверджуючи людський, моральний смисл рівності, індивід підтверджує свою здатність ставитися до іншого як до людини, керуватися цим мотивом як самодостатнім, і в такий спосіб на наших очах здійснюючи себе як людину, підтверджує дійсність своєї людської гідності, свою людську цінність.Не завжди такі судження існують у спресованому, концентрованому вигляді як чітко означений критерій нашої оцінки. Частіше все це проявляється на інтуїтивному рівні як не оформлені думкою результати чуттєвого досвіду людей. Для даного ходу міркувань важливіше те, що й на емпіричному рівні усвідомлення морального життя, в найпростіших формах його прояву, в нормі виражені складніші конструкції моральної свідомості, те, що визначається як моральні цінності.

     З сучасного, але такого, що вже переходить у минуле, ще чутного в поступі Едіпа, котрий вирушає в ним же призначене вигнання, відходить «людина — міра всіх речей», яка прагнула суб'єктивно до блага загального, а об'єктивно руйнувала його своїм опором, несумісним з логікою життя, що породило вічні (моральні) закони. Великий мученик, останній у ряду тих, хто, подібно до Сізіфа, силкувався подолати нездоланне, уникнути неминучого. Він відходить, поступаючись місцем перед синами. Але сини Едіпа, націлені на своє особисте благо, стверджуючись кожний над іншим у помсті, набагато переважають початковий злочин. Діючи у відповідності з логікою цих нових відносин, вони по суті руйнують зв'язок, опертий на узи братерства, прихильності, зв'язок, у якому інтереси кожного співвіднесені з інтересами іншого й становлять основу сенсожиттєвих орієнтацій.

Як спинити  такий процес розсуспільнення, що загрожує небезпекою іншим, спільності? Як уберегти співвіднесеність людини з іншою, якщо вона в гордині самоствердження намагається перевершити початкову образу безвідносно до міри дозволеного людині, міри добра й міри зла, якщо вона керується лише ствердженням своєї зверхності? Кожен творить зло в ім'я зла, руйнуючи тим самим сенс людської спільності.

Закон, що карає кожного, хто зазіхне  на спільне благо, запроваджений  Креонтом на захист спільності й безвідносно  до особистісної, внутрішньої, моральної форми співвіднесеності доброчесності з благом, перетвореної лише у співвіднесеність блага кожного з благом усіх, закон у його раціональному вираженні, що відкидає почуття людини,— такий новий спосіб регуляції зв'язку людини з суспільством, а точніше — підпорядкування інтересів людини інтересам суспільства. Закон приходить на зміну моральній формі зв'язку, що втратила здатність дієво регулювати життя спільності.

     Цей невеликий екскурс в історію покликаний служити глибшому розумінню історичного характеру моральності. Без такого розуміння наші уявлення про особливості етичних знань, які вбирають у себе загальнолюдський характер моральності, і його прояви в історично-конкретному змісті моралі були б неповними. Неповним залишалося б і наше розуміння виникнення загальнолюдських моральних норм, корекцій, що визначають специфіку нормативності моральної свідомості.

Пройшовши шлях від найпростіших норм моралі до сутності людини, підносячись до основ цієї сутності через аналіз людської гідності, ми охопили три рівні в пізнанні етикою свого предмета відповідно до його вираження в єдності загального, особливого та індивідуального.

Узагальнюючи  розглянуте, можемо зробити такий  висновок. Перший доступний емпіричному  аналізові рівень у пізнанні моральності  має описовий характер, що констатує наявність даного, історично-конкретного змісту моральних відносин між індивідами у відповідності зі змістом норм, у яких їхні загальнолюдські основи проглядаються крізь призму змісту моральності в більшій чи меншій мірі. На даному рівні розкривається характер нормативності моралі, але не основи його своєрідності.

     Емпіричному аналізові відкривається конкретний зміст норм у їхньому безпосередньому вираженні в моральних стосунках людей у контексті їхньої життєдіяльності. Тому дослідження здійснюються в союзі етики з соціологією, історією, соціальною психологією. Можливості емпіричного аналізу, регламентовані індивідуальним моральним досвідом, вираженим в життєдіяльності людей, розширюються з боку виявлення загального в моральній свідомості індивідів. Це досягається з допомогою соціологічних досліджень, психології. В зазначених межах і здійснюються інтерпретації моральності етикою на описовому рівні.

У другому  випадку почуття власної гідності набуває прямого зв'язку із нормою через моральні відносини й розглядається таким чином як процес нормотворчості, здійснюваний індивідами в моральних відносинах. Оскільки цей рівень аналізу і є власне етичним, тобто безпосередньо пов'язаним з аналізом моральності, то слід визнати, що знання, набуті в першому випадку, в тому числі й про збіг моральної свідомості й етичного знання, неправильні й виключають можливість тлумачення гідності як продукту етичного пізнання. Разом із тим практика показує, що узагальнений у моральних цінностях зміст існує реально в площині моральних відносин індивідів згідно з нормами людяності. Як ми мали можливість переконатися, почуття людської гідності, так само як і щастя, совісті, обов'язку, виникають із певних моральних взаємин між людьми, виражають їхню сутність. За всіх історичних змін зміст цих взаємин виражений у формі почуттів, а не понять, виникає й реалізується в живій безпосередності морального відношення, втілюється у нормах, становить їхню основу.

     Здобуті на рівні етичного аналізу свідчення нормативно-ціннісного характеру моральної свідомості, що розкривають його духовно-практичне призначення в моральних відносинах, не знімають питання про сутність моральності, про джерела її «само-руху». Більш того, стає ясно, що розкрити виражені в нормах моральні цінності в їхньому генезисі та значенні для людського розвитку можна лише шляхом визначення феномена моральності. 

1.2 Завдання етичного  кодексу

     Моральні відносини сягають своїм корінням в основи специфічно людського ставлення до світу. Розробка цих відносин у контексті діяльнісної сутності людини й розкриває мораль як спосіб освоєння людиною дійсності, духовно-практичне відношення, в процесі якого виробляються моральні цінності. На цьому (філософському) рівні аналізу специфіка моральних відносин розкривається до глибини, на якій проглядається єдина основа моральної діяльності з іншими способами освоєння світу.Таким чином, етичні знання збагачуються виникаючими джерелами співвіднесеності нормативності й науковості для самої етики. Принцип діяльнісного підходу до моралі не тільки знімає суперечність між нормативністю моралі й науковістю етики, а й виступає способом аналізу механізмів, що виробляють моральні цінності та норми, здійснюють зв'язок між моральною свідомістю індивідів і мораллю як формою суспільної свідомості.Мораль — один із способів освоєння людиною дійсності, духовно-практичне відношення, в процесі якого виникають спільність, людяність в своїй безпосередності, що втілені в моральні цінності. Специфіка моральної діяльності визначається тим, що у відношенні до іншого як до людини кожний присвоює собі свою людську, суспільну сутність. Принцип діяльнісного підходу до моралі адекватний її специфіці, бо спроможний виражати загальне людства, його суспільну сутність у її індивідуальному вияві, в діяльності. Відома у філософії думка, що особистість існує в своєму відношенні до суспільства, в якому вона живе, і в своєму відношенні до людства, якому вона належить, дістає своє підтвердження в моральній сфері.Таким виступає предмет у його цілісності для науки етики, визначаючи багаторівневий характер етичних знань. Норма, що визначає найпростіше правило, своїми підвалинами змикається з людською гідністю й через неї входить в основу людини, її сутність. На цьому, сутнісному рівні в пізнанні людини, доступному філософському аналізові, нашому розумінню відкривається моральність у її значенні для людського розвитку, з'ясовуються її генезис, специфіка, загальнолюдський характер моральних цінностей, особливості участі живих цілісних індивідів у їх створенні та розвитку.Достатньо повернутися до ходу міркувань, котрі привели нас до висновку, що в нормі поклону зафіксована здатність людини ставитися до іншого як до людини, виражена її родова, суспільна сутність, щоб зрозуміти глибинні основи зв'язку етики з філософією, виявити їхні єдині корені та своєрідність.Виділимо ще одну особливість предмета етики. З'ясовуючи суть того, що входить до найпростіших норм поведінки, ми в міру наближення до закладеного в них морального змісту виявили його у ставленні до іншого як до людини. Поле пошуку специфіки моральності розширилося до меж людських відносин. Тут, певно, й криється останній доказ спорідненості етики з філософією, який свідчить про одноприродність їхніх предметів, способів аналізу, а також пояснює смисл поняття «науковість» стосовно етики.Етика належить до наук про людину в її відношеннях зі світом. Як філософська наука вона за своїм предметом і способами його пізнання відрізняється від природничих, технічних наук тим, що людина включена в предмет, є його основою, розглядається не з боку безпристрасного відображення світу в своїй свідомості, а як створююча предмет. При цьому вона взаємодіє з довколишнім світом, специфічним чином — олюднює його.

Етика розвивається в напрямі пошуку наукової (понятійної) мови, якою говорив би предмет, прагне відтворити в теоретичних знаннях своєрідність моральності. Як ми мали можливість переконатися, складність вирішення поставленого завдання визначається специфікою самого предмета, моральності. Як із боку багатоаспектності її вираження в життєдіяльності людей, що випливає з її основоположного для життя людини характеру й універсальності прояву, так і з боку її загальнолюдського змісту, що зумовив усеісторичний характер моральності, і в той же час її конкретно-історичних модифікацій відповідно до соціально-суспільних умов кожного з історичних етапів,— пізнати моральність як простий об'єкт неможливо.

     Так само неможливо, розчленивши цю складну систему на елементи, що піддаються формалізації, відтворити багаторівневий характер розвитку моральності, виразити в єдності моральних цінностей, норм, правил діалектичний процес усуспільнення людини моральним способом, розкрити цей шлях як рух її індивідуальної, моральної свідомості до суспільної моральної свідомості й від неї — до усвідомлення своєї причетності до людства. Розділяючи процес на складові елементи, ми втрачаємо живу безпосередність морального, невіддільну від розвитку, в якому один період переходить в інший, створюючи фундамент для сходження людини до самої себе.

    Особливості етичних знань зумовлюються тим, що в моральному відношенні внутрішній світ людини взаємодіє із зовнішнім світом, а результат усвідомлюється на рівні глибинних підвалин людської неповторності індивіда в почутті спільності, переживається в співпричетності до інших. Цим визначається імперативність моральних форм, виражена в почутті обов'язку, специфічно моральна норма прояву історичної необхідності, спонукуваного потребою людини бути людиною, суспільною істотою, а також добровільний характер її здійснення, що постає як моральна форма виконання обов'язку. Як основа всієї багатоманітності людського співвідношення зі світом, його початком і наслідком, моральна діяльність, що породжує суспільність, є передумовою людського розвитку. Тому питання про співвідношення нормативності й науковості в етиці навряд чи можна розкрити інакше, ніж через аналіз змістової специфіки предмета науки — моральної діяльності, яка існує в безпосередності відносин живих, цілісних індивідів, будучи стрижневою, сенсожиттєвою для їхнього існування формою суспільного зв'язку. Саме моральна діяльність виражає суспільну сутність людини, загальне людства.

1.3 Складові частини етичного кодексу

     На протязі значної частини історії чимало людей чинили спроби узагальнити та кодифікувати моральні норми, виявити основи етики, вивести закономірності моралі, добрих та поганих учинків. Це призвело до появи різноманітних творів на цю тему, але майже не було двох творів, котрі – б однаково пояснювали ті самі твердження. Це пояснюється передусім тим, що кожен філософ підходив до цієї проблеми по своєму, індивідуально, а отже, суб’єктивно, однак це не було значною перешкодою для того, аби видавати кожну окремо узяту таку систему моралі як об’єктивну та єдину правдиву. Як відомо, правда є лише одна, і не може існувати двох висловлювань, котрі суперечать одне одному, котрі можна оцінити як обидва правдиві. Наприклад, не можна сказати у прямому розумінні, що, наприклад, Сократ є індивідуум людського роду і що він водночас є індивідуумом будь – якого іншого роду, котрий є несхожим з людським, якщо мається на увазі одну й ту саму особу, а саме давньогрецького філософа Сократа, оскільки твердження про те, що він є індивідуумом людського роду – твердження, котре цілком відповідає дійсності і тому є єдиним правдивим, подібно тому як твердження, що ця – ж особа – Сократ, є індивідуумом будь – якого іншого роду, відмінному від людського роду, є твердженням, котре зовсім не відповідає дійсності, і тому воно повинно бути відкинутим.

            Перед тим як перейти до кодексу й пояснень закономірностей моралі, потрібно об’єктивно охарактеризувати категорії понять, котрі будуть обговорюватись. Передусім, на найвищій ієрархічній ступені у цій системі знаходяться поняття добра та зла.

  1. Вдячність.  Вже це саме слово, використане у своєму значенні як предикат при опису будь – якої особи натякає на її високу культурність та вихованість. Вдячність – це одна з видів нагороди, платні, закономірного наслідку вчинення будь – якої справи, і це зокрема доводить той факт, що деякі добре знайомі люди, працюючи, наприклад, у сфері обслуговування, можуть надати якусь послугу чи певний діапазон послуг один чи більше разів одне одному без належної платні грошима, але тільки за вдячність, висловлену словесно чи у матеріальному вигляді будь – яким іншим чином, скажімо, перукар може постригти свого друга безкоштовно, а він у свою чергу пригостить його у кафе пивом, котре коштує утричі дешевше, аніж стриження. Попри усе вдячність буває доречною й недоречною.

        2. Вибір у літературі, музиці, способах розваги має бути дуже розсудливим та добре зваженим, оскільки ці та інші види розваг створюють сильний вплив на емоційний стан людини, а також на підсвідомість, що призводить чи до підвищення настрою, виникнення упевненості у майбутньому й навпроти – може призвести до погіршення настрою й самопочуття, до песимістичного погляду на майбутнє, тощо. Вибирати для читання під час дозвілля будь – яку книгу є принаймні нерозважливо, оскільки розсудливість підказує, що час дозвілля є таким, що має зняти з людини усю втому, котра накопичилась до цього часу, отже читаючи щось під час дозвілля, людина має отримувати насолоду від цього, відпочивати, а не переживати, побільшуючи тим самим нервове перевантаження. Загальновідомим є той факт, що вихователем більшості дітей є телевізор, і це є наслідком того, що дитяча психіка є більш податливою до змін, але це не ще не доводить те, що телевізор не справляє жодного виховного впливу на розум дорослої людини, тож менше переглядаючи телевізор, навіть приймаючи таке радикальне рішення, як перегляд лише новин й більш нічого, люди чинять собі більше користі, аніж шкоди.

3. Виконання  справ, котрі можна вчинити  сьогодні, не перекладаючи на  завтра – одна з найголовніших  запорук успіху. Мета виправдовує  усі засоби для її досягнення – кредо тих, кого успіх супроводжує завжди і усюди, але діючи за цими принципами, ніколи не слід „перегинати палицю”, оскільки коли людина кладе перед собою мету виконати за один день занадто багато справ, це принесе як наслідок нервове перевантаження та фізичне виснаження, але у випадку, коли людина якусь справу, котру можна виконати за один день, виконує на протязі тижня чи більше, успіх її не буде супроводжувати, оскільки таке ставлення до справ – ознака лінощів.

4. Відданість. На превеликий жаль, ця вкрай раритетна сьогодні якість у більшості людей асоціюється з рабством, але дійсність доводить якраз протилежне. Хто не бажає незмінного друга, незрадливу, надзвичайно вірну дружину, чесність з боку оточуючих, оскільки коли – б не було відданості справедливості, саме поняття чесності відійшло – б у минуле й настав – б цілковитий хаос, тощо? Відданість особливо цінується у релігійних колах. Як бачимо, ця якість є надзвичайно цінною, але інколи вона перетворюється на смертельну зброю. Згадаймо, приміром терористичні акти, котрі виконувались терористами – смертниками: Вони були вірними до смерті. Відданість злу спричиняє рецидивізм, але у випадку, коли людина є цілковито віддана чесності, лицарству (благородству), тощо, вона ніколи не вчинить жодного злочину, отже, відданість є гарантом безпеки й стабільності.

        5. Егоїзм, егоцентризм. Це одні з найбільш ненависних людям якості. З егоїстичними людьми ніхто не бажає спілкуватися, й спілкуються з ними лише ті, хто не є з ними знайомий, й лише до тих пір, допоки не дізнаються сутність характеру таких людей. Від егоїзму недалеко до егоцентризму, а звідти – до манії величі й самозахоплення, а далі – психіатрична лікарня, тож можна з упевненістю стверджувати, що з егоїзмом жарти настільки – ж небезпечні, як з вогнем, хоча навіть від найтяжчих опіків можна вилікуватись й продовжувати жити, а від манії величі – вже майже ніколи.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ II 

ФОРМУВАННЯ  ЕТИЧНОГО КОДЕКСУ

2.1  Діловий етикет

     Діловий етикет посідає особливе місце в мистецтві поведінки. У цьому етикеті немає крайнощів і застарілих формальностей, він не ускладнює, а спрощує та робить життя приємнішим. Його правила засновані на таких моральних категоріях, як ввічливість, тактовність, коректність, порядність. Володіння правилами етикету усуває скутість, дає змогу не скривдити ділового партнера незграбним словом або дією, і водночас — не втратити власне достоїнство й престиж фірми . Засвоєння стереотипів поведінки, запропонованих етикетом, дає можливість установити сприятливий психологічний клімат ділового спілкування, що робить бізнес успішним і приємним.Якщо, порушуючи ті або інші норми поведінки у побуті й у суспільстві, ви ризикуєте насамперед своєю репутацією вихованої людини, то в бізнесі такі помилки можуть коштувати великих грошей і кар'єри. Відомий майстер і вчитель у сфері ділових відносин Дейл Карнегі стверджував, що успіх людини у фінансових справах на п'ятнадцять відсотків залежить від її професійних знань і на вісімдесят п'ять — від її вміння спілкуватися з людьми. Дійсно, будь-який бізнес — це скоординовані дії великої кількості людей, і ефективність цих дій безпосередньо залежить від їхньої здатності налагоджувати стосунки.

     Етика спілкування серед українських бізнесменів. У багатьох вітчизняних бізнесменів-початківців зривається безліч вигідних угод, особливо з інофірмами, через те, що вони не знають правил ділового етикету. А ще частіше їх «підставляють» різні консультанти, секретарки. У більшості «нових українців» поганий смак помітно в одязі, манерах поведінки.У результаті «нові українці», їхні консультанти й секретарки стають предметом мовчазної та безсторонньої критики з боку партнерів.

    Численні фірми мають у багатьох країнах такий принцип: «Прибуток — вище за все, але честь вища від прибутку». А в багатьох нових українських бізнесменів інші принципи: «Прибуток будь-якою ціною», «У комерції все дозволено», «Гроші не пахнуть».Відповідно етика нового класу бізнесменів в Україні — явище складне й суперечливе. На нього впливають різні сили, різні етичні традиції й системи цінностей, бо в українському бізнесі зайнята велика кількість людей різних національностей, різного віросповідання й різних етичних поглядів, із різним економічним базисом. Крім того, в український бізнес наприкінці 90-х років ХХ ст. прийшли громадяни закордонних держав, діяльність яких заснована на канонах західної етики. Контакти з ними формують досить своєрідне переплетення національних українських рис із загальносвітовими, що почасти все-таки полегшує включення українського бізнесу в систему світових етичних норм ділової поведінки.

    Етичний парадокс українського бізнесу полягає в тому, що етичність або неетичність тих чи інших вчинків часто не визначає ні закон, ні особистий вибір, а диктує, насамперед, необхідність вижити в умовах невизначеності, недосконалості й недотримання законів, байдужості, а найчастіше й утиску з боку держави. На жаль, система партнерства бізнесу та держави в Україні життєздатна лише у вигляді зрощування великих структур бізнесу з корумпованим чиновництвом у вигляді олігархії.

    Відсутність іміджу ділової людини, підприємця, що виражається в стилі мислення, манері одягатися, поводитися.Прагнення до обмеження конкуренції, монополізму, опорі на «блат».Особливо згубно впливає на розвиток вітчизняного бізнесу його «нечесне» ведення. От приклад. Кілька років тому нова київська фірма уклала угоду з однією польською компанією на поставку дорогого паркету. Перед відправленням польські експерти провели перевірку деякої частини товару. Під час одержання товару, звиклі до чесної гри, вони зробили оплату без перевірки всього вантажу. А після розвантаження виявилося, що замість першокласного товару їм «підсунули» недорогий і зовсім не якісний паркет. Польська компанія була змушена відправити машини з вантажем за свій кошт назад. Звичайно ж, вона прийняла рішення більше не пра­цювати з нашими підприємцями. Через численні зв'язки польської компанії про цей випадок довідалося багато підприємців із різних країн. Через кілька місяців київська фірма «розвалилася», тому що вже не могла знайти партнерів.

Отже, порушення  етичних правил і норм призвело до розриву ділових зв'язків і  перетворилося на втрату ринків збуту.

Що ж  робити?Необхідно сформувати моральні норми, прийняті в усьому цивілізованому світі в сфері бізнесу, а для  цього потрібно дотримуватися таких умов:

•     нормативно закріпити найзагальніші  соціально прийнятні стандарти  поведінки, що рег­ламентують діяльність підприємця. Наприклад, повага до права власника або принцип «у розподілі прибутку повинні брати участь усі ті, хто брав участь у його створенні»;

•     створити політичну й економічну волю, а саме волю слова, вільну конкуренцію, волю ціноутворення, суверенітет споживача тощо;

•    створювати професійні об'єднання підприємців. Вони повинні стати незалежним арбітром під час оцінювання рівня моральності  своїх членів і застосовувати, у  випадку порушення групової моралі, найжорсткіші заходи.

Крім  цього, кожен бізнесмен повинен опанувати навички коректної поведінки, для чого потрібно дотримуватись:

•     правил відрекомендування й знайомства;

•     правил налагодження ділових контактів;

•     правил поведінки на переговорах;

•     вимог до зовнішнього вигляду, манер, ділового одягу;

•     вимог до мови;

•   культури службових документів.

Правила етикету можуть відрізнятися на різних фірмах і в галузях виробництва. Люди зобов'язані знати ці особливості  в кожному конкретному випадку. Крім того, глобальність економічних зв'язків зобов'язує їх вивчити правила гарного тону в інших країнах. Підприємці з України часто не володіють інформацією про західну систему менеджменту, про його принципи та досвід, зазнаючи труднощів у процесі ухвалення рішення, у відстоюванні своїх прав, а найголовніше — у завоюванні довіри закордонних партнерів.Який же існує кодекс спілкування в цивілізованому світі?Він представлений пані Вівіан Кей, керівником групи стратегічних досліджень бізнесу. Такий кодекс містить низку певних правил:

•     необхідно проникати в суть ділових відносин країни, з якою ведеться бізнес;

•     у діловій переписці використовувати  імена людей або назви організацій, які представили вас партнерові;