Фактори і резерви зростання продуктивності праці на підприємстві

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни „ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВ"

 

на тему: «Фактори і резерви зростання продуктивності праці на підприємстві»

 

Розрахункова  частина 38 варіант

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КРИВИЙ РІГ- 2011

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ1. 6

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ. 6

1.1. Економічна сутність та значення продуктивності праці. 6

1.2. Програма управління продуктивністю праці на підприємстві. 13

РОЗДІЛ 2. 18

МЕТОДИКА ВИМІРЮВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ. 18

2.1. Показники продуктивності праці. 18

2.2. Методи вимірювання продуктивності праці. 20

2.3. Методика планування продуктивності праці за факторами. 25

2.4. Методика аналізу продуктивності праці. 35

РОЗДІЛ 3. 38

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ. 38

3.1. Фактори та резерви зростання продуктивності праці. 38

3.2. Оцінка ефективності заходів по зростанню продуктивності праці. 50

Вихідні дані для виконання розділу 4. 54

РОЗДІЛ 4. 55

РОЗРАХУНОК ОСНОВНИХ ТЕП ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА. 55

4.1. Розрахунок виробничої програми підприємства. 55

4.2. Розрахунок потреби в основних фондах та оборотних коштах. 57

4.3. Розрахунок потреби в персоналі та витрат на оплату праці. 65

4.4. Розрахунок витрат на виробництво продукції. 75

4.5. Розрахунок техніко-економічних показників діяльності підприємства. 81

ВИСНОВКИ 87

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 93

 

 

ВСТУП

Перехід України від адміністративно-командної  економіки до ринкової, яка базується  на широкому використанні економічних  методів, активізує ряд соціально-економічних  проблем. Зараз уже нікого не дивує  безробіття, соціальна напруженість в суспільстві, які спричинились в Україні з переходом до ринкових відносин. За порівняно короткий період часу прийнято низку, хоч і не досить досконалих, законодавчих актів, які  покликані регулювати відносини  на ринку праці; в закладах освіти здійснюється підготовка спеціалістів за новими спеціальностями; у наукових журналах і збірниках усе частіше  з'являються статті, присвячені трудовим відносинам, соціальному захисту, регулювання  зайнятості населення, соціальному  партнерству.

Практика  господарювання на ринкових засадах  підтверджу ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської  та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої  активності управлінських кадрів, достатньо  глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.

На  даному етапі продуктивність праці  є важливим планово-економічним  показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним  направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

Продуктивність  праці - основний показник економічної  ефективності виробництва галузі і  кожного підприємства. Виявлення  резервів і шляхів підвищення продуктивності праці має спиратися на комплексний  техніко-економічний аналіз роботи підприємства. Аналіз продуктивності праці дозволяє визначити ефективність використання підприємством трудових ресурсів і робочого часу.

Зростання продуктивності праці означає: економію уречевленої і живої праці  і є одним з найважливіших  факторів підвищення ефективності виробництва.

Під факторами  зростання продуктивності праці  розуміються умови або причини, під впливом яких змінюється її рівень.

При аналізі  і плануванні продуктивності праці  найважливішим завданням є виявлення  і використання резервів її зростання, тобто конкретних можливостей підвищення продуктивності праці. Резерви зростання  продуктивності праці - це такі можливості економії суспільної праці, які хоча і виявлені, але з різних причин ще не використані.

Взаємодія чинників і резервів полягає в  тому, що якщо фактори являють собою  рушійні сили, або причини зміни  її рівня, то використання резервів - це безпосередньо процес реалізації дії  тих чи інших факторів. Ступінь  використання резервів визначає рівень продуктивності праці на даному підприємстві.

Мета  даної роботи – розглянути теоретичні основи планування продуктивності праці, методику вимірювання продуктивності праці і виявити заходи, за рахунок виконання яких підприємство могло б підвищити рівень продуктивність праці.

Виходячи  із зазначених ланцюгів виділяють наступні завдання вивчення продуктивності праці:

1) економічна сутність продуктивності праці;

2) програма управління продуктивністю праці;

3) показники та методи вимірювання продуктивності праці;

4) методика планування та аналізу продуктивності праці;

5) фактори та резерви зростання продуктивності праці.

При написанні  курсової роботи були використані економічна і навчальна література, економічні газети і журнали, підручники з аудиту та аналізу господарської діяльності, а також нормативні документи.

 

РОЗДІЛ1.

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

    1. Економічна  сутність та значення продуктивності праці.

Продуктивність праці  є одним з найважливіших показників ефективності суспільного виробництва. Застосування цього показника дозволяє оцінити ефективність праці, як окремого працівника, так і колективу.

Продуктивність в широкому розумінні - це розумова схильність людини до постійного пошуку можливості удосконалення  того, що існує. Воно засноване на впевненості  в тому, що людина може працювати  сьогодні краще, ніж учора, а завтра ще краще. Воно вимагає постійного вдосконалення  економічної діяльності [1].

При вивченні питання про  економічний зміст продуктивності праці треба виходити з того, що праця, що витрачаються на виробництво  продукції, складається з живої  праці, що витрачається в даний момент в процесі виробництва продукції, і минулої праці, уречевленої  у раніше створеної продукції, використовуваний для виробництва нової.

Функцією живої праці  є не лише створення нової вартості, а й перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових  елементах виробництва, на знову  створюваний продукт. Тому продуктивна  сила живої праці характеризується його здатністю створювати нові споживчі вартості. Загальна тенденція зростання  продуктивності праці проявляється в тому, що частка живої праці  в продукті зменшується, а частка уречевленої праці (сировини, матеріалів) зростає, але так, що загальна сума праці, яка полягає в одиниці продукції, скорочується. У цьому й полягає  сутність підвищення продуктивності праці.

Зміна співвідношення між  затратами живої і уречевленої  праці може відбуватися по-різному  залежно від рівня розвитку продуктивних сил. На вищому етапі науково-технічного прогресу із зростанням механізації  та автоматизації виробництва знижуються одночасно витрати і живої  та уречевленої праці на одиницю  продукції, але витрати живої  праці знижуються більшою мірою, ніж витрати минулої праці, тому частка живої праці в продукті зменшується, а частка минулої - збільшується. Звідси, чим вище рівень механізації і автоматизації праці, тим більшу роль у його економії буде грати скорочення витрат уречевленої праці.

Продуктивність праці  є показником економічного зростання, тобто показником, що забезпечує зростання  реального продукту і доходу. Збільшення суспільного продукту на душу населення  означає підвищення рівня життя.

Збільшення реального  ВНП може здійснюватися двома  способами:

1. Шляхом залучення у  виробництво більшого обсягу  ресурсів;

2. Шляхом більш продуктивного їх використання.

ВНП = число відпрац. люд.-год. х виробляє. праці

Звідси продуктивність праці - загальний обсяг продукції, поділений на кількість витраченого, на його виробництво праці, або реальна  годинна виробка на одного зайнятого.

У нашій країні в останні  роки показник продуктивності зник з  офіційної статистики, припинилася  робота з планування підвищення продуктивності на всіх рівнях управління, починаючи  з організацій, перестав пропагуватися  передовий досвід у цій галузі.

Підприємства різної форми  власності ігнорують основний принцип  ринку: можливість їх успіху визначається більш низькими витратами на випуск продукції в порівнянні з ціною  на неї. Отже, для збільшення реалізації та прибутку необхідно зниження собівартості і ціни, а значить - жорстке внутрішньовиробниче  планування на основі техніко-економічних  норм і нормативів (за видами робіт, витрат праці, сировини, матеріалів і  паливно-енергетичних ресурсів, Використання виробничих потужностей і питомою  капітальними вкладеннями). Причому  потрібні планування і координація  масштабів та інтенсивності діяльності по всіх основних організаційних елементів - зайнятість, структура кадрів, технологія і устаткування, продукція і ринок  збуту, які є найважливішими складовими управління продуктивності праці.

Однією з основних проблем  нинішнього кризового стану української  економіки є обвальне падіння  продуктивності праці. Як відомо, динаміка продуктивності праці, визначається взаємною зміною двох складових її елементів - обсягів виробництва та чисельності  промислово-виробничого персоналу. У свою чергу, кожен з цих елементів  визначається взаємодією цілої групи  факторів, що діють, як правило, різноспрямовано.

Питанням підвищення продуктивності праці в умовах планово-централізованої  економіки надавалося велике значення, хоча по ряду об'єктивних і суб'єктивних причин ці проблеми не могли вирішуватися досить ефективно. Зараз, на превеликий жаль, питання ефективності, і зокрема  ефективності праці, практично нікого не цікавлять, бо помилково вважається, що для стабілізації економіки ця проблема не дуже важлива. Однак без  зупинки падіння і наступного зростання продуктивності праці  не можливо домогтися стабілізації суспільного виробництва, не кажучи вже про його зростання. Головною причиною скорочення продуктивності праці  стало падіння обсягів виробництва. Важливим чинником спаду є криза  неплатежів. Останні виникають внаслідок  як низької платіжної дисципліни, так і скорочується платоспроможності  підприємств.

Найбільш просто пояснити обвальне падіння продуктивності праці  можна тим, що відбувається спад виробництва  не супроводжується відповідним  скороченням чисельності зайнятих, а точніше - чисельності промислово-виробничого  персоналу. Відбувається накопичення  прихованої, або латентною, безробіття. У зв'язку з цим зупинимося на факторі ціни праці. За великим рахунком, накопичення прихованого безробіття було б не можливим, якби не зменшувалася реальна заробітна плата. Тому зміст  зайвої чисельності можливе тільки за рахунок зменшення реальної заробітної плати всіх працівників.

У ринковій економіці заробітна  плата - ціна робочої сили, що відповідає вартості предметів споживання і  послуг, які забезпечують відтворення  робочої сили, задовольняючи фізичні  та духовні потреби працівника.

Тенденція зниження ціни праці - реальної заробітної плати працівників  матеріального виробництва, особливо державних підприємств, значною  мірою перешкоджає зростанню  продуктивності праці [3].

В Україні заробітна  плата в багато разів менше, ніж  у Європі, а ціни на багато товарів  досягли світового рівня. Дешевий  праця не може бути високопродуктивним, забезпечувати економію і раціональне  використання матеріальних та інших  виробничих ресурсів. Все це веде до деградації виробництва, подальшого падіння  його обсягів та погіршення якості продукції, що випускається.

Знецінення робочої сили і невиправдана диференціація досягали до 1997 р. таких масштабів, що можна  говорити вже про підміну в  економіці України заробітної плати  як економічної категорії, перетворення її в певну соціальну виплату  працівникові, не пов'язану ні з кількістю, ні з якістю праці.

Таким чином, економічна реформа  не тільки не змінила колишні раніше негативні тенденції розвитку економіки, але і призвела до глибокого і  затяжного соціально-економічній  кризі, безпрецедентного спаду виробництва, руйнування науково-технічного та інтелектуального потенціалу, масового зубожіння населення, виникнення соціального напруження у суспільстві. Це зумовило подальше зниження економічної ефективності виробництва і, зокрема, продуктивності праці.

Основні причини в тому, що не були чітко визначені цілі реформ - комплексне структурне перетворення економіки на федеральному, галузевому, територіальних рівнях в ув'язці з  безпосередніми виробниками-підприємствами.

Невиправдано ігнорується  такий найважливіший принцип  соціально-економічного розвитку та становлення  ринкової економіки, як підвищення ефективності виробництва і зростання продуктивності праці. А адже саме це є основним джерелом розвитку виробництва, стримування  зростання цін та інфляції, критерієм  економічної доцільності інноваційної політики, заміни живої праці уречевлена, регулятором розмірів реальних доходів, умовою досягнення збалансованого платоспроможного попиту і підвищення рівня життя населення.

Підвищення продуктивності праці в будь-якій системі може відбуватися різними шляхами  під впливом різних факторів. Вона може підвищуватися, якщо спостерігається  одна з наступних ситуацій:

  • обсяг продукції зростає, а витрати знижуються;
  • обсяг продукції зростає швидше, ніж витрати;
  • обсяг продукції залишається без зміни, у той час як витрати знижуються (наприклад, в результаті реалізації програм зі скорочення витрат);
  • обсяг продукції зростає при незмінних витратах;
  • обсяг продукції знижується більш повільними темпами, ніж витрати.

Зростання продуктивності праці не може бути безмежним. Економічно розумні межі зростання продуктивності праці диктуються умовою збільшення маси споживчих вартостей і підвищення якості продукції. Прагнення до безмірного зростання продуктивності праці  за рахунок скорочення чисельності  працюючих може призвести до зниження обсягу та якості продукції, що випускається.

Основним джерелом задоволення  потреб трудящих є оплата праці, будучи правильно організованою, вона сприяє залученню людей у виробництво, ставати найважливішим засобом матеріального стимулювання безперервного зростання виробництва, підвищення його ефективності.

Існує ряд принципів  організації оплати праці. До числа  таких принципів слід віднести:

  1. Принцип оплати праці за його кількістю і якістю. Це означає. Що при оплаті праці повинні враховуватися не тільки його тривалість у часі, вироблення та інші кількісні характеристики, але і його складність, важкість, відповідальність, тобто якісні особливості.
  2. Дотримання цього принципу створює матеріальну зацікавленість трудящих у підвищенні виробітку, тобто. продуктивності своєї праці, а також у поліпшенні якісних показників роботи, що важливо в умовах переходу на інтенсивний шлях розвитку.
  3. Принцип неухильного підвищення рівня оплати праці. Безперервне зростання і вдосконалення виробництва, і підвищення продуктивності праці забезпечують стійке зростання національного доходу.
  4. Принцип випереджаючого росту продуктивності праці в порівнянні із зростанням зарплати. Підвищення рівня оплати праці має здійснюватися на основі зростання його продуктивності. Неухильне зростання продуктивності праці - це економічна база підвищення заробітної плати. При цьому зростання продуктивності праці повинен випереджати зростання рівня оплати праці. При дотриманні цього принципу забезпечується матеріальне стимулювання зростання продуктивності праці, скорочення витрат заробітної плати на виробництво одиниці продукції і зниження її собівартості, а отже, і підвищення ефективності виробництва.
  5. Принцип диференціації рівня оплати праці різних груп і категорій працюючих. Він передбачає широку диференціацію рівня оплати праці працюючих в залежності від його якісних особливостей і умов, в яких він протікає. Так, на важких роботах, на роботах із шкідливими умовами праці і на роботах у місцевостях з важкими кліматичними умовами встановлюється підвищена оплата праці.

В умовах ринкових відносин підприємствам надані широкі права  в господарській діяльності. Підприємства самі встановлюють розміри коштів, призначених на оплату праці, розподіляють їх, визначають форми і системи  заробітної плати. А також самостійно встановлюють різного роду доплати, надбавки, премії з урахуванням ділових  характеристик, умов, кількості, якості і результатів праці, які теж  не обмежені.

У зв'язку з інфляцією  важливе значення набуває індексація заробітної плати.

Загальний рівень заробітної плати залежить від стану економіки  країни, від продуктивності праці, техніки, технології, організації виробництва. На реальний зміст заробітної плати впливає зміна цін на товари широкого споживання і послуги, ставки податків. У зв'язку з цим розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна  плата - абсолютна сума грошових коштів, одержувана працівником за певний період або роботу [3].

Реальна заробітна плата - це кількість матеріальних благ і  послуг, яка може бути придбана працівником  при даному рівні номінальної  заробітної плати.

Розподіл матеріальних благ через заробітну плату найбільш тісно пов'язує інтереси ефективного  розвитку виробництва і споживання. Це проявляється у соціальній та економічній  функції заробітної плати.

Соціальне значення заробітної плати полягає в тому, що вона виступає основним джерелом підвищення добробуту працівників, стимулює творче ставлення до праці.

Економічне значення заробітної плати зводиться до того, щоб відшкодувати витрати живої праці, створити умови  для відтворення робочої сили, матеріальної зацікавленості в індивідуальних і колективних результатах праці, підвищення ефективності виробництва, поліпшення якісних показників роботи.

Планування заробітної плати включає визначення фонду  і середньої заробітної плати  за категоріями персоналу.

Фонд заробітної плати - це сума грошових коштів, передбачених в плановому періоді для виплати  працівникам за тарифними ставками, окладами і відрядними розцінками, а також премій з фонду заробітної плати і всіх видів доплат до основної заробітної плати [1].

Планування фонду заробітної плати повинно забезпечити підвищення зацікавленості персоналу в поліпшенні індивідуальних результатів праці  та кінцевих результатів діяльності підприємства.

Підвищення  продуктивності праці пов'язане  зі зміною всіх витрат виробництва, тому необхідні управління цими процесами, їх планування та координування (включаючи  зайнятість, структуру кадрів, технологію й устаткування, продукцію і ринки збуту). У системі управління продуктивністю повинні поєднуватися також два напрямки: мотиваційний і технічне, тобто посилення зацікавленості в підвищенні продуктивності праці та забезпечення умов її зростання.

    1. Програма  управління продуктивністю праці на підприємстві.

Ураховуючи  першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи:

1) вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема;

2) пошук та аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки;

3) розроблення плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен передбачати конкретні терміни і заходи 
щодо їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, визначати відповідальних виконавців;

4) розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;

5) контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулювання їх виконання;

6) вимірювання й оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві — це фактично частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку [9].

Розглянемо  детальніше зміст діяльності економістів  та менеджерів на кожному із названих етапів програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

Вимірювання й оцінювання досягнутого рівня  продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема - - вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі - забезпечення достовірності і порівнянності показників. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг з витратами на їх виготовлення. Це завдання лише на перший погляд здається простим. На практиці більшість організацій виготовляє значну кількість різноманітної продукції, яку нерідко важко порівнювати і додавати. Універсальні вартісні показники кількості продукції не позбавлені впливу інфляційних процесів, стихійного коливання ринкової кон'юнктури, ними не завжди можна виразити залишки незавершеного виробництва. Ще важче точно підрахувати витрати праці на випуск конкретного виду продукції чи послуг, оскільки звичайно кожний працівник прямо чи непрямо бере участь у виробництві багатьох видів продукції, і розділити між ними витрати праці просто лише для робітників-відрядників.

Слід  також постійно мати на увазі, що ресурси, які застосовуються у виробництві, взаємозамінні. Тобто, можна зменшити кількість праці на досягнення певного  корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використаних засобів виробництва. Продуктивність живої праці при цьому звичайно зросте, але чи одержить від цього користь підприємство, можна сказати, лише розрахувавши продуктивність за багатофакторною моделлю, яка б враховувала витрати і живої, й уречевленої праці. Так само, наприклад, можна замінити більшу кількість менш кваліфікованої праці меншою кількістю вище кваліфікованої. Якщо при цьому корисний ефект виробництва і сумарні витрати на персонал залишилися такими самими, то показник виробітку в розрахунку на кількість витраченого робочого часу зросте (бо підприємство використовує меншу кількість праці), але реальний рівень виробітку залишиться таким самим (бо сумарні витрати на персонал для одержання певного корисного ефекту залишилися такими самими). Тому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності праці на підприємстві.

Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу.

Шукаючи й аналізуючи резерви, необхідно  також враховувати їх класифікацію за різними ознаками, щоб не обійти увагою жоден з можливих факторів підвищення продуктивності праці. Слід ще раз підкреслити, що значні резерви  зростання продуктивності праці  приховані не лише в процесі безпосереднього  виробництва, а й у процесі  його організації та управління.

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, необхідно забезпечити узгодження цілей та завдань програми. Для цього потрібно коротко і чітко сформулювати цілі, проран-жувати їх залежно від значення і черговості в часі. План повинен також включати конкретні заходи з реалізації встановлених цілей, передбачати фінансування витрат на ці заходи. Важливим завданням економіста на цьому етапі є розроблення критеріїв результативності програми, підрахунок очікуваного економічного ефекту від упровадження передбачуваних заходів. На кожен пункт плану мають бути визначені термін виконання та відповідальні виконавці.

Розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми. Менеджер завжди мусить пам'ятати, що для успіху справи слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівників. Тобто в конкретному випадку виграш від підвищення продуктивності праці повинен поділятися між організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, який його досягнув. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати щодо зростання продуктивності праці відіб'ються на реалізації їх особистих професійних інтересів.

Контроль  за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення  можливих проблем їх виконання на початкових етапах, ще до того, як вони стануть надто складними. Вихідним моментом процесу контролю є встановлення конкретних, обмежених у часі цілей, які можна виміряти. У процесі контролю порівнюються фактичні й задані показники продуктивності праці або їх складові, визначається масштаб допустимих відхилень. При значному відхиленні менеджер приймає рішення про регулювання системи. Слід пам'ятати, що контроль у будь-якій справі потрібен лише для того, щоб сприяти досягненню цілей. Надмірний, невдало продуманий контроль може дати небажані наслідки, зокрема спрямувати зусилля працівників на задоволення вимог контролю, а не на досягнення цілей. Організовуючи контроль, важливо приділити увагу зворотному зв'язку, реальності вимог, заінтересованості працівників, економічності контролюючих систем.

Вимірювання й оцінювання впливу реалізованих заходів  на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити й порівняти ефективність їх упровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Як і на першому етапі, найважливішим завданням економіста тут є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників. Визначивши найефективніші напрямки роботи щодо підвищення продуктивності, необхідно прийняти відповідні мотивуючі рішення і надалі зосередити увагу саме на цих напрямках.

Отже, управління продуктивністю праці - це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності і будь-якого масштабу, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.

 

РОЗДІЛ 2.

МЕТОДИКА  ВИМІРЮВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

2.1. Показники продуктивності праці.

Показники продуктивності праці (виробіток і трудомісткість) пов'язані зворотною залежністю: якщо зростає продуктивність праці, то скорочується трудомісткість. Але  скорочується вона не прямо пропорційно: вироблення збільшується в більшому ступені, ніж зменшується трудомісткість.

Їх взаємозв'язок можна  виразити таким чином:

ПВ = 100 х ЗТ / 100 – ЗТ    (2.1.)

і ЗТ = 100 х ПВ / 100 + ПВ,     (2.2.)

де ПВ - підвищення виробітку (у%);

ЗТ - зниження трудомісткості (у%).

Зниження трудомісткості забезпечується впровадженням нових  технологій, модернізацією існуючого  обладнання, раціоналізацією виробництва  і т.д.

Основним планованим показником на підприємстві є річна вироблення, інші показники використовуються для  аналізу. При внутрішньовиробничого  планування зростання продуктивності праці широко застосовується показник трудомісткості продукції.

Транспортна робота, на відміну від промислової  діяльності, вимірюється в натуральному вираженні - обсягом перевезень вантажів і пасажирів (кількість і тонни, кількість перевезених пасажирів), вантажо- і пасажирооборотом (тонно-кілометрів і пасажиро-кілометри). Тому продуктивність праці обчислюється в тонно-кілометрах за рік, квартал і місяць на одного працівника, зайнятого на перевезеннях вантажів, і пасажиро-кілометрах - на одного працівника, зайнятого на пасажирських перевезеннях. Продуктивність праці працівників, зайнятих на всіх видах перевезень, визначається в наведених тонно-кілометрів.

Виробіток (Making) - це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою: