Факторинг та форфейтинг як основні види міжнародного кредитування



Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської  справи Національного банку України»

Кафедра міжнародної економіки

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Міжнародні фінанси»

 

ФАКТОРИНГ ТА ФОРФЕЙТИНГ ЯК ОСНОВНІ ВИДИ МІЖНАРОДНОГО КРЕДИТУВАННЯ

 

 

Виконала: студентка групи  МЕ-71

Жакун Олена Сергіївна

 

Перевірила: д.е.н., професор кафедри  
Д’яконова І.І.

 

 

Суми – 2010 
ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

 

 

 

В умовах всеохоплюючої  глобалізації українські підприємства все активніше приймають участь в експортно-імпортних угодах з  іноземними компаніями. Тому, для забезпечення їх грошовими коштами, все більше розширюється інститут кредитування, а саме специфічних його видів.

Тема даної курсової роботи дуже актуальна. Факторинг і  форфейтинг є операціями, орієнтованими  на конкуруючий ринок: якщо на ринку  є конкуренти, значить, підприємствам потрібна ця послуга. В першу чергу факторинг вигідний виробникові продукції, який шукає ринок збуту і поспішає отримати оплату за товар з тим, щоб пустити ці засоби в оборот. По-друге, факторинг вигідний оптовим торговим компаніям, які, реалізовуючи свій товар, не можуть довго чекати оплати постачань, оскільки їм необхідно щонайшвидше купити товар у виробника. Сьогодні по факторинговим схемам працює харчова промисловість, тари і упаковки, друкарська галузь, фармацевтика, підприємства сфери освіти, сільського господарства, лізингові компанії. Щодо форфейтингу, то він дуже слабко розвинений на території України, тому доцільно буде розглянути його переваги і недоліки, а також зробити прогноз щодо захоплення ним певної долі українського кредитного ринку в майбутньому.

Щодо форфейтингу, то ця тема розглядається в працях українських  вчених, що досліджували валютні операції, міжнародні розрахунки (Міщенко В.І., Слав′янська Н.Г., Мороз А.М., Савлук М.І.), а також у роботах російських вчених, а саме: Кулініч І.Н., Лобанової Н.І., Куришева Д.В., Стешиної М.О.

Метою даної курсової роботи є визначення перспектив розвитку міжнародного факторингу та форфейтингу в Україні.

Завданням даної курсової роботи є:

  1. розглянути сутність форфейтингу, схему дії факторингу та учасників обох видів кредитування;
  2. проаналізувати розвиток ринку міжнародного факторингу в нашій країні;
  3. порівняти обидва специфічних види міжнародного кредитування;
  4. визначити перспективи розвитку форфейтингу та факторингу на ринку України.

Об’єкт дослідження – особливості факторингових та форфейтингових операцій, їх відмінності та перспективи розвитку.

Предмет – розвиток міжнародного факторингу та досягнення українських банків на лоні цього ринку, перспективи форфейтингу серед українських підприємств.

Теоретичною базою даної курсової роботи стали статті економістів-теоретиків України, інформаційні ресурси мережі Інтернет, періодичні видання, наукова література, користуючись якими методом індукції зроблено узагальнюючий висновок про переваги, недоліки і відмінності факторингу і форфейтингу.

З-поміж зарубіжних вчених, які зробили значний внесок у  розвиток теорії і практики здійснення факторингових операцій, впровадження нових платіжних інструментів у світогосподарські зв'язки, слід назвати насамперед дослідження таких науковців як Е. Доллан, Р. Кембелл, Ж. Перар, П. Роуз. Аспекти розвитку ринку факторингових послуг і дослідження перспектив їх запровадження  в Україні висвітлено в роботах вітчизняних науковців: Л. Гутко, І. Наумця, О. Остафіля, Є. Склепового, А. Солтана.

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОСНОВНИХ ВИДІВ МІЖНАРОДНОГО

КРЕДИТУВАННЯ

    1. Сутність та основні види міжнародного кредитування

 

 

На сучасному етапі  підприємствам не можливо здійснювати  розрахунки за покупки в момент їх здійснення, і все більшої актуальності набуває кредитування. Отже, міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Будь-які кредитні відносини складаються на принципах повернення, терміновості, платності, гарантованості.

Тоді зазначимо, які  ж функції міжнародного кредиту виокремлюють:

  • забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню;
  • збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах;
  • прискорення реалізації товарів у світовому масштабі.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. В основі міжнародного кредиту лежить передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів з однієї країни в іншу країну на засадах принципів кредитування. Необхідність використання міжнародного кредиту визначається потребами поглиблення міжнародного поділу праці і розвитку світогосподарських зв'язків.

Суб'єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки, міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і позичальниками — представники різних країн.

Міжнародний кредит у сучасних умовах обслуговує широке коло світогосподарських зв'язків: міжнародну торгівлю, інвестиційні процеси, регулювання платіжних балансів і зовнішнього боргу різних країн тощо.[19]

Кредитування зовнішньої торгівлі охоплює кредитування експорту та кредитування імпорту. Кредитування експорту здійснюється у таких формах:

  • авансові платежі, які надають країни-експортери іноземним виробникам;
  • банківського кредитування: відкриття кредитних ліній; надання кредитів під товари або товарні документи в країні імпортера; бланкові кредити;
  • факторинг – придбання банком або факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги;
  • форфейтинг – кредитування експортера шляхом придбання векселів, акцептованих імпортером, або інших боргових вимог. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки та премії за ризик несплати зобов’язань;
  • лізинг – кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладання орендної угоди, орендар сплачує плату частинами та орендодавець зберігає право власності на товари до кінця терміну; 
  • компенсаційні угоди – є формою кредитування на довгострокових засадах, в рахунок погашення кредиту здійснюються зустрічні поставки продукції, виробленої на обладнанні, на придбання якого і був наданий кредит.[21]

Існує досить розгалужена класифікаційна структура міжнародного кредиту. Її доцільно зобразити схематично (рис.1.1).

Рисунок 1.1 Критерії класифікації та види кредиту[12]

Проте серед усього різноманіття видів кредиту розглянемо специфічні – форфейтинг і факторинг, оскільки обидва вони є досить новими на ринку і складають предмет зацікавлення багатьох сучасних економістів.

 

1.2 Поняття факторингу, його види

 

 

Вперше факторингові послуги було здійснено в промисловій  компанії «First National Bank of Boston» y 1947 році. В Західній Європі перші факторингові фірми виникли пізніше. У 1970-1980 роках спостерігались високі і стійкі темпи зростання факторингових операцій (на 40-50%) практично в усіх розвинутих країнах. В Україні факторинг почав свій розвиток у 1989-1990 роках, коли було проведено формування першої мережі комерційних банків. Однак, цей вид послуг був невивченим досі, тому у більшості випадків проведення факторингових операцій було замінено банківським гарантуванням.

1993 рік був роком зацікавленості в цих операціях, що пов’язане з прийняттям НБУ в 1992 році Методичних рекомендацій №2 про надання комерційними банками факторингових послуг. В тому ж році було видано НБУ факторинговий кредит для викупу у підприємств неоплачених розрахункових документів за продукцію, яка відправлена за межі України. Але після переходу на розрахунки за платіжними дорученнями замість платіжних вимог банки до 1995 року цих операцій не здійснювали і тільки з 1995 року знову з’явились відомості про факторинг.

Факторинг — це викуп платіжних вимог у постачальника товарів (послуг) з метою усунення ризику, що є складовою будь-якої кредитної операції. В країнах із розвинутою ринковою економікою значна увага приділяється дотриманню термінів платежів. Діяльність факторингових компаній і відділів банків спрямована на вирішення проблем ризиків і термінів платежів у відносинах між постачальниками і покупцями та надання цим відносинам значної стабільності.

Тобто, за характером це є операція посередницького типу. Власне, це є послуга, що надається фірмами або відділами банку своїм клієнтам.[25]

Відповідно до Конвенції  про міжнародний факторинг, прийнятої  у 1988 році, операція вважається факторинговою, якщо вона задовольняє як мінімум  дві з чотирьох ознак:

  • наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;
  • ведення бухгалтерського обліку постачальника (обліку реалізації);
  • інкасування його заборгованості;
  • страхування постачальника від кредитного ризику. [33]

Протягом останніх чотирьох десятиліть використання факторингу в розвинутих країнах Західної Європи, Америки й Азії значно зростає. За даними міжнародної факторингової асоціації «International Factors Group S.C.», у 2005 р. Загальносвітовий оборот факторингових операцій виріс, у порівнянні з 2004 р., більш ніж на 40%. У структурі світового факторингу близько 92% приходилося на внутрішній факторинг і 8% - на міжнародний.[23]

Для банку-фактору здійснення факторингових операцій засноване  на ідеї своєчасного скасування боргів для скорочення втрат внаслідок  затримок платежів, попередження сумнівних боргів, надання кредиту в формі попередньої оплати, підвищення ліквідності, зменшення фінансового ризику для клієнтів, які вважають для себе зайвим виконання перевірки платоспроможності контрагентів, ведення бухгалтерського обліку своєї вимоги до них.[33]

Виходячи з наданого поняття, експортер поступається факторинговій  фірмі правом отримання платежів від платників за поставлені товари. Остання, в свою чергу, зобов’язана повертати йому гроші у міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму відразу. За здійснення факторингових операцій експортер вносить передбачену угодою плату, яка може бути дещо вищою від відсотків за кредит. Факторинг зручний для фінансування експорту товарів споживання з терміном кредитування від 90 до 180 днів, проте, як правило, не покриває всіх політичних та перевідних ризиків.[21]

Поняття факторингу або факторингових послуг включає в себе наступні операції:

  • беззаставне фінансування поставок товарів;
  • захист ризиків;
  • облік стану дебіторської заборгованості;
  • контроль своєчасності оплати;
  • інкасацію рахунків.[18]

Власне факторинг є  видом кредитування, тож дослідити основні відмінності між звичайним кредитом та факторингом можна, поглянувши на рисунок Додатку А.

Оскільки операція сама по собі є складнішою за просте кредитування, то доцільно розглянути умови використання факторингу. 

Факторингове обслуговування є найбільш ефективним для малих  та середніх підприємств, які відчувають фінансові труднощі у зв’язку із несвоєчасним погашенням боргів дебіторами та обмеженістю доступних джерел кредитування. З цього можна зробити висновок, що факторинг є найбільш доцільним для підприємств, що виробляють товари народного споживання та постійно здійснюють поставки цієї продукції торговим мережам.

Однак є певні випадки, які виключають застосування факторингового обслуговування:

  • підприємства з великою кількістю дебіторів, заборгованість кожного з яких складає невеликі суми;
  • підприємства, які виробляють нестандартну або вузькоспеціалізовану продукцію;
  • будівельні або інші фірми, що працюють з субпідрядником;
  • підприємства, що займаються бартерними операціями;
  • боргові зобов’язання фізичних осіб, філіалів, відділень підприємств.

Такого роду обмеження  зумовлені тим, що у вказаних випадках факторинговій компанії або відділу банку досить важко оцінити кредитний ризик або невигідно брати на себе збільшений обсяг робіт. Також додатковий ризик виникає при переуступленні вимог, оплата яких може не відбутися в строк.[17]

У факторингових операціях  беруть участь три сторони: факторинговий  відділ, який купує рахунки-фактури своїх клієнтів; клієнт (постачальник товару, кредитор), який укладає угоди з факторинговим відділом; підприємство (позичальник) - покупець товару.

Основними споживачами  факторингових послуг комерційних  банків є:

- виробники товарів (як правило, з коротким циклом виробництва);

- торгівельні підприємства (як правило, підприємства оптової торгівлі);

- підприємства сфери послуг (рекламні, транспортні, поліграфічні, туристичні, телекомунікаційні.[23]

Схема здійснення факторингових  послуг виглядає наступним чином:

Рисунок 1.2 Організація факторингової операції та її учасники

 

Механізм здійснення факторингової операції:

1-й етап — підготовчий;

2-й етап — оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом;

3-й етап — відправка всіх рахунків-фактур, виставлених на покупця;

4-й етап — аналітичний;

5-й етап — оплата рахунків;

6-й етап — оплата вимог.

Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що під  час роботи з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком країни-імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу він виконує роботу, пов’язану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного банку, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог тощо.[12]

Факторингові послуги  почали розвиватися досить давно, тому на сьогодні існує багато їх різновидів.

За видами здійснюваних операцій розрізняють факторинг  конвенційний (широкий) і конфіденційний (обмежений).

Конвенційний факторинг - це універсальна система фінансового обслуговування клієнтів, що містить бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками і покупцями, страхове кредитування, представництво тощо. За клієнтом зберігається тільки виробнича функція. Така система дає змогу підприємству-клієнту скорочувати витрати виробництва і реалізації продукції.

Таке факторне обслуговування здебільшого створюється з «дисконтуванням фактур». Це означає, що банк купує у свого клієнта право на одержання грошей від покупців, при цьому відразу ж зараховує на його рахунок до 80% вартості відвантаження, а іншу суму — в обумовлений термін незалежно від надходження грошей від дебітора. По суті, це кредит під відвантажені товари, за які клієнт сплачує обумовлений відсоток.

Останніми роками значного поширення набув конфіденційний факторинг, який обмежується здійсненням тільки деяких операцій: поступка права на отримання грошей, сплата боргів тощо. Він є формою надання постачальникові кредиту під товари відвантажені, а покупцеві - платіжного кредиту.

Існують також відкритий і закритий види факторингу. За відкритого факторингу дебітора сповіщають про те, що в угоді бере участь факторинговий відділ. У разі закритого факторингу дебіторові не повідомляють про наявність факторингового договору (на даний момент можливість його використання в Україні чинним законодавством не передбачена).[25]

В рамках факторингового фінансування також виокремлюють:

– стандартний факторинг (факторинг з регресом), що передбачає наявність поручительства за свого дебітора;

– безрегресний факторинг, за якого клієнт не поручається за свого дебітора і перекладає усі ризики на фактора, який викупає права вимоги грошових коштів.[13]

Проте, слід звернути увагу, що наведений поділ є досить умовним, оскільки на сьогоднішній день у міжнародній практиці поняття поставки або експорту-імпорту послуг має складну систему ознак, яка знайшла відображення у такому, зокрема, міжнародно-правовому акті як Генеральна угода про торгівлю послугами (Марракеська угода про заснування СОТ, підписаної 15 квітня 1994 р. на Уругвайському раунді багатосторонніх торговельних переговорів), і не обмежується ознаками місцезнаходження сторін договору міжнародного факторингу.

 

 

 

    1.  Форфейтинг як форма кредитування зовнішньої торгівлі

 

 

Іншим видом міжнародного кредитування є форфейтинг. Він виник  після другої світової війни. Деякі  банки Цюріха почали застосовувати цей прийом для фінансування закупівель зерна країнами Західної Європи у США.

 На той час поставки  продукції та конкуренція між  постачальниками зросли настільки,  що строк кредиту його отримувачі  вимагали збільшувати зі звичних  90 днів до 180. Крім того, питома вага дорогих товарів у торгівлі зросла, тобто кредитування набувало все більшої значущості і постачальники шукали нових шляхів. Форфейтинг став одним з них. На сучасному етапі основним з центрів форфейтингу є Лондон, також значна частина форфейтингового бізнесу зосереджена в Німеччині.[9]

Власне, форфейтинг представляє  собою викуп боргів банком у його клієнтів, виражених в оборотних  документах, одержання права вимагати у боржників виплати боргів і реалізація такого права. Це значить, що покупець боргу (форфейтер) приймає на себе зобов’язання про відмову від звертання регресивної вимоги до кредитора, якщо неможливо отримати виплату від боржника.

Мається на увазі, що банки  або компанії, що займаються форфетуванням, купують за готівкові або безготівкові кошти зі значною знижкою (дисконтом) документи на дебіторську заборгованість своїх клієнтів, тобто права вимоги до підприємств і організацій-боржників. Таким чином банки здійснюють короткострокове або середньострокове кредитування клієнтів. Водночас банк відмовляється від будь-яких подальших претензій до продавця цієї заборгованості і приймає на себе ризик несплати боргу боржником.[5]

У більшості випадків форфейтинг доцільно застосовувати  для кредитування крупних угод, тобто він є ефективним на міжнародному ринку. Таким чином, необхідно розглянути, що являє собою міжнародний форфейтинг.

Іншими словами, форфейтинг — це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера експортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги). Експортеру виплачується залишкова сума експортної вимоги за мінусом суми дисконту.[6]

Ознаки форфейтингу:

  • взаємозв’язок із зовнішньоторговельними операціями;
  • договори форфейтингу укладаються переважно у вільноконвертованих валютах;
  • основні документи здійснення форфейтингу – прості та переказні векселі;
  • кредитування експортера здійснюється шляхом купівлі векселів або інших боргових вимог на дисконтній основі;
  • кредитування здійснюється на середньостроковій основі, на строк від 6 місяців до 5 років, а в деяких – і більше;
  • дисконтування відбувається на основі фіксованої процентної ставки;
  • здебільшого форфейтинг пов’язаний з реалізацією машин, обладнання та інших товарів інвестиційного призначення.[31]

Суб`єктами форфейтингової операції є:

  • експортер (продавець) - приймає векселі в оплату вартості поставлених товарів і звільняється від усіх ризиків, пов’язаних із отриманням платежу за векселями;
  • імпортер (покупець), бере на себе всі ризики з оплати придбаних зобов’язань;    
  • форфейтер (банк), придбавши платіжні зобов’язання, відмовляється від свого права висувати зворотні вимоги до будь-якого з попередніх власників зобов’язань, які є предметом угоди;
  • гарант.

Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і розглядається як одна з форм трансформації комерційного кредиту в банківський. Схема здійснення операції форфейтингу може мати такий вигляд:

1. Укладення зовнішньоекономічного контракту, яким передбачено надання комерційного кредиту.

2. Поставка товарів.

3. В експортера виникає дебіторська заборгованість за експортним контрактом, яка може бути забезпечена авальованим векселем, банківською гарантією тощо.

4. Укладання договору форфейтингу, яким передбачено продаж (уступку) вимог форфейтеру.

5. Імпортер (боржник) і гарант підтверджують свою згоду сплатити борг на користь форфейтера.

6. Переоформлення дебіторської заборгованості на користь форфейтера з одночасною виплатою суми боргу (за мінусом обсягу дисконту) на користь експортера.

7. З настанням строків розрахунків імпортер сплачує суму боргу на користь форфейтера.

Продавцем вимог при  форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов’язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість. Предметом форфейтингу є здебільшого «першокласні» (забезпечені) вимоги, боржниками за якими є імпортери, що знаходяться в країнах з високим кредитним рейтингом. Як забезпечення виконання зазначених вимог можуть використовуватися банківські чи державні гарантії.

Договори форфетування укладаються переважно в доларах  США, євро, швейцарських франках. Враховуючи обмеження щодо строків розрахунків в іноземній валюті, які діють в Україні, обмежуються і можливості стимулювання експорту на основі надання комерційних позичок, а отже, звужуються рамки використання форфейтингу.[6]

Оскільки договір про  форфетування підписується задовго  до фактичного відвантаження товару, між укладанням договору на купівлю векселів і фактичним здійсненням угоди може існувати тривалий лаг. Експортер виплачує форфейтеру в цей період комісійні за зобов’язанням, які становлять певний процент від суми угоди (від 0,075% до 0,125% щомісячно). Комісійні щомісяця сплачуються авансом. Це викликано необхідністю форфейтера в цей період у будь-який момент виконати свої зобов'язання і неможливістю використати кошти на інші інвестування. Крім того, форфейтер несе валютний і процентний ризики, оскільки повинен залучати кошти із грошового або валютного ринку для фактичного обліку векселів.[23]

Метою форфейтингової угоди  є:

- для покупця – придбання товару в кредит, крім ціни товару він сплачує відсотки за кредит;

- для продавця – одержання при врахуванні векселів суми, що дорівнює ціні товару;

- для банку – одержання доходу у вигляді дисконту при врахуванні партії векселів.[20]

Для визначення доцільності  форфейтингу слід порівняти його вартість з вартістю альтернативних інструментів фінансування. При цьому  здебільшого використовують метод ефективної ставки процента. За грамотної організації фінансової роботи на підприємстві фінансисти завчасно прогнозують можливість розрахунків за допомогою форфейтингу, оцінюють вартість певних послуг і включають відповідні затрати в ціну експортованих товарів.[7]

Механізм форфейтингу  використовується у двох видах угод:

- фінансових – з  метою швидкої реалізації довгострокових  фінансових зобов’язань;

- експортних - для сприяння  надходженню готівкових грошей  експортеру, що надав кредит іноземному покупцю.[9]

Вже зрозуміло, що на відміну  від факторингових послуг, форфейтингові не мають такого широкого спектру різновидів. В основному вони відрізняються між собою за способом нарахування дисконту, видом векселів, на основі яких таке фінансування надається.

Основним видом форфейтингових цінних паперів є прості та переказні векселі. Операції з ними зазвичай відбуваються швидко, просто і без додаткових ускладнень.

Що стосується України, то наразі ще немає нормативних актів, що безпосередньо стосувалися б  операцій форфейтингу, проте є декілька нормативно-правових документів, що регламентують окремі процедури її здійснення. До них зараховують:

  1. Закон України «Про обіг векселів в Україні»;
  2. Конвенції про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі;
  3. Постанову Верховної Ради України «Про застосування векселів у господарському обігу України»;
  4. Положення НБУ «Про операції банків з векселями.[33]

 

РОЗДІЛ 2

 МІЖНАРОДНЕ КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ

2.1 Сучасний стан розвитку міжнародного  факторингу та форфейтингу в  Україні 

 

 

В Україні факторинг  з’явився відносно нещодавно, в 2001-2002 році. Започаткували цю послугу на українському ринку: ТАС Комерцбанк (зараз Сведбанк), Укрсоцбанк, Укрексімбанк. На сьогодні ці банки є лідерами, займаючи близько 60% ринку. Кон’юнктура ринку: перехід торгівельних компаній на умови роботи з позиції товарного кредиту, тобто з відстрочкою платежу, стимулює динамічний розвиток факторингових операцій. Така ситуація призводить до необхідності роботи по факторингу.

Щодо динаміки розвитку факторингових операцій, то з 2001 року зберігається стійка тенденція зростання. Хоча за останні два роки ринок зріс в  2-3 рази, в цілому приріст не є надстрімким. На погляд аналітиків, пік розвитку мав прийтися на 2009, якби не криза 2008-го. Основними гравцями на ринку факторингу залишаються компанії: ТАС Комерцбанк, Укрсоцбанк, Укрексімбанк, а також «РайффайзенБанк Аваль», «Петрокомерц», Європейський банк, «Арма Факторинг», «Перша факторингова компанія». Так званий крос-продукт (банківський продукт, названий факторингом, проте дещо некласичного вигляду) можна отримати в Активбанку та Унікредитбанку.