Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину
Зміст
Вступ…………………………………………………………….…
Розділ 1. Поняття та значення об'єктивної сторони злочину………….…..5
Розділ 2. Суспільно небезпечне діяння та його види………………..…......9
Розділ 3. Наслідки злочину.......................
Розділ 4. Причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та
шкідливими наслідками.……………………...........
4.1 Головні положення основних теорій причинності у
кримінальному праві………………………………………..……27
Розділ 5. Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину…..33
Висновки…………………………………………………………
Список використаної
літератури………………………………........
Вступ
Існування людини завжди пов'язано з якою-небудь діяльністю, тобто активним втручанням у природне середовище або середовище, яке пов'язане із певними соціальними відносинами. Виявляючи свою активність, індивід прагне змінити, пристосувати чи не допустити настання якої не будь події або прискорити її. Подібна діяльність може бути корисною, шкідливою чи нейтральною для суспільства. Іншими словами, діяльна сторона поведінки людини виражається у певному впливі на навколишній світ.
Що ж стосується складових частин людської діяльності, то вона підрозділяється на психічну і фізичну активність. Злочинна поведінка людини відрізняється від звичайної тим, що являє собою небезпеку для суспільних інтересів. У злочині психічну діяльність прийнято називати суб'єктивною стороною. Фізичну, яка полягає в рухах тіла і у відповідних змінах, що вони викликають у зовнішньому світі, називають об'єктивною, тобто зовнішньою стороною людського поводження.
У самому загальному змісті об'єктивна сторона злочинної діяльності - це реалізація задуманої суб'єктом мети шляхом активного втручання в хід подій і явищ зовнішнього світу або, навпаки, відмовлення від такого втручання при наявності правового обов'язку діяти. Вона включає і наслідки цієї діяльності, а також і причинний зв'язок між ними.
Об'єктивна сторона злочину є одним з найбільш складних розділів науки кримінального права. Злочин - це явище нормативного характеру, тобто до фактичної сторони діяльності людини додається її нормативна оцінка. Норма кримінального права перетворює за допомогою юридичної формули конкретну злочинну дію в юридичний склад правопорушення. Дія може бути визнана злочином лише за наявності певних компонентів активності особи, утворити юридичні ознаки складу злочину, його об'єктивної сторони; інші ж елементи дії, не позначені в нормі права, значення не мають. Тому вважаю, що варто розрізняти об'єктивну сторону злочину й об'єктивну сторону складу злочину.
Головною метою курсової роботи є висвітлення усіх взаємозв'язків і взаємо залежностей, які присутні в проблемі теоретичного осмислення поняття об'єктивна сторона складу злочину.
Нормативною основою роботи стали такі правові акти, як, Кримінальний кодекс України, Постанови Пленуму Верховного Суду України.
Науковою основою при написанні даної роботи стали праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених таких як М.І.Бажанова, Ю.В.Бауліна, В.І. Борисова, С.С.Яценка, М.Й. Коржанського, В.В. Сташиса, В.Я. Тація та ін. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та використаної літератури.
1. Поняття та значення об'єктивної сторони злочину
Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність тільки за конкретні суспільне небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як злочин (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КК України). Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) властивостей і ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об'єктивну сторону, а внутрішня - його суб'єктивну сторону.
Визнаючи нерозривний зв'язок об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, наука кримінального права в той же час вивчає їх окремо, що необхідно для їх більш глибокого розуміння. Такий підхід дозволяє глибше пізнати об'єктивну і суб'єктивну сторони злочину, що складають у реальній дійсності єдиний і неподільним акт злочинної поведінки.
При виявленні злочину ми насамперед стикаємося з його об’єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб'єкта у виді дії чи бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об'єктивній обстановці, у певному місці і в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається відповідним способом, наприклад, крадіжка з об'єктивної сторони виражається в таємному викраденні чужого майна (ст. 185 КК України), грабіж - у відкритому викраденні такого майна (ст. 186 КК України). Злочин завжди тягне за собою певні суспільно небезпечні наслідки, тому що в результаті його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом (наприклад, вбивство своїм наслідком має смерть людини - статті 115-119, крадіжка, грабіж, шахрайство - статті 185, 186, 190 - заподіюють майнову шкоду власнику). Причому діяння (дія чи бездіяльність) перебуває у причинному зв'язку із суспільно небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь-якому злочину і як явищу реальної дійсності. Без цих ознак злочину бути не може. Вони мають місце завжди, у всіх випадках, коли вчиняється злочин.
Іноді злочин вчиняється з використанням тих або інших предметів матеріального світу: технічних пристосувань, вогнепальної або холодної зброї, підроблених документів чи інших засобів. Їхнє вибіркове використання багато в чому дозволяє злочинцю більш успішно вчинити злочинний намір, заподіяти більш тяжку шкоду.
В об'єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпечність. Об'єктивні ознаки, які притаманні всім злочинам, вивчаються Загальною частиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних злочинів, наприклад, бандитизму, шахрайства, хуліганства, - Особливою частиною.
Викладене дозволяє зробити висновок, що об'єктивна сторона злочину - це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільна небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.
Усі ознаки об'єктивної сторони злочину з погляду їх описування (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов'язкові (необхідні) і факультативні.
До обов'язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільне небезпечної поведінки людини, не може бути вчинений жоден злочин.
Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК. або однозначно випливає з її змісту і, таким чином, виступає обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов'язковим у кожній кримінальній справі.
До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину. Ці ознаки, фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, далеко не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину. Так, диспозиції складів шпигунства (ст. 114 КК України), незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК України), хуліганства (ст. 296 КК України) та ін. не містять вказівок на конкретні суспільне небезпечні наслідки, які необхідно було б встановлювати при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Так само далеко не завжди в статях Особливої частини КК указуються спосіб, місце, час, обстановка вчинення злочину. Отже, зазначені ознаки об'єктивної сторони складу злочину є не обов'язковими, а факультативними.
Однак якщо суспільне небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, обстановка і засоби вчинення вказані у диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з значення обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину і їх встановлення в такому випадку є обов'язковим.
Об'єктивна сторона є елементом складу злочину і входить до підстави кримінальної відповідальності. Тому особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлені всі ознаки об'єктивної сторони складу злочину. Ознаки об'єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпечність злочину. Характер діяння, спосіб його вчинення, місце, час, обстановка вчинення злочину, тяжкість суспільне небезпечних наслідків, що настали, є найважливішими показниками суспільної небезпечності як соціальної властивості злочину. У цьому зв'язку об'єктивні ознаки діяння враховуються передусім при рішенні питання про криміналізацію тих чи інших діянь, тобто визнанні їх злочинними і караними самим законодавцем. Крім того, наприклад, тяжкість наслідків, спосіб вчинення злочину багато в чому визначають суворість покарання, встановленого в санкціях статей Особливої частини КК за відповідні злочини. Об'єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину. Аналіз об'єктивної сторони дає можливість встановлювати інші елементи й ознаки складу злочину: об'єкт, якому заподіюється шкода даним злочином, відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК, і, таким чином, правильно кваліфікувати вчинене. Об'єктивна сторона має важливе значення для розмежування злочинів, а також відмежування злочинних діянь від незлочинних. Так, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні злочини) розрізняються між собою за способом вчинення злочину. Хуліганство, відповідальність за яке встановлена в ст. 296, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, відрізняється від адміністративне караного дрібного хуліганства за об'єктивною стороною. Врахування ознак об'єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному випадку правильно визначити ступінь тяжкості вчиненого злочину (ст. 65 КК України) і відповідно до цього призначити покарання, що відповідає вчиненому.
Розділ 2. Суспільно небезпечне діяння та його види
Суспільно небезпечне діяння є обов'язковою, стержньовою ознакою по відношенню до інших ознак об'єктивної сторони. Без суспільне небезпечного діяння нема злочину.
Поняття «діяння» містить у собі дві форми поведінки особи, що вчиняє злочин, - дію та бездіяльність.
Злочинна дія виявляється як рух. «Усе безкінечне різноманіття зовнішніх проявів мозкової діяльності зводиться вкінець до одного лише прояву - м'язового руху, - писав видатний російський фізіолог І. М. Сєчєнов,- Чи сміється дитина при погляді на іграшку, чи усміхається Гарібальді, коли його нівечать за любов до Батьківщини, чи тремтить дівчина при першому почутті кохання, чи творить Ньютон світові закони і пише їх на папері - всюди остаточним чинником є м'язовий рух» [24, с. 71].
Найбільш поширено зовні дія виявляється (відбивається) як рух тіла. Але рухом тіла дія не вичерпується. Злочинець не вчинив би багато чого, якби надіявся, розраховував лише на свої руки та ноги.
Кримінально-правова дія є складний психофізичний процес:
- Дія є свідомою поведінкою людини, спрямованою на певний об'єкт для досягнення певної мети.
- Дія містить у собі декілька або навіть цілу серію рухів, всю сукупність конкретних актів поведінки.
- Дія поєднує в собі також засоби, знаряддя, механізми, властивості речовин і явища природи, які використовує людина, діючи певним чином.
- Дія завжди чиниться в певних умовах місця, часу, обставин. Зовні дія виявляється у формі:
- слів - погроза, вимога, підмова, підбурювання, обман тощо;
- міміки, жестів - демонстрація зброї, погроза, образа, хуліганство і т. ін.;
- фізичного впливу на різні матеріальні предмети, речі - знищення майна, тілесні ушкодження, викрадення тощо;
- використання як знарядь злочину малолітніх, неосудних, тварин, птахів і т. ін.
Це - фізична характеристика дії. Суспільну характеристику дії складають:
1) Суспільна небезпечність
дії - її спрямованість на певний
об’єкт і заподіяння йому
Суспільна небезпечність дії є її суспільно - політична характеристика, її об'єктивна властивість.
2) Кримінальна протиправність дії, її заборонність кримінальним законом.
Обов'язковою ознакою дії є її усвідомленість суб'єктом. Неусвідомлювана поведінка дією у кримінально-правовому розумінні не визнається.
Не мають кримінально-правового значення, наприклад, дії, вчинені уві сні, в стані патологічного сп'яніння, при втраті свідомості та інших таких обставинах, оскільки вони не усвідомлені особою.
Не діють у кримінально-правовому розумінні юридичні особи - недоумкуваті, малолітні - віком до 14 років.
Однак і усвідомлювана поведінка не завжди має кримінально-правовий характер. Кримінально-правове значення має лише така поведінка, в якій виявляється воля діючої особи.
Дією чи бездіяльністю у кримінально-правовому розумінні можна визнати лише таку поведінку, яка була наслідком вільного вияву волі особи. Порушення волі суб'єкта в багатьох випадках змінює зміст і значення його поведінки [9, с. 191-192].
Переважна більшість злочинів вчиняється дією. Це, наприклад, такі злочини як; державна зрада (ст. 111 КК), зґвалтування (ст. 152 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК), контрабанда (ст. 201 КК), обман Покупців та замовників (ст. 225 КК), бандитизм (ст. 257 КК), незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК) і багато інших злочинів.
Шляхом бездіяльності скоюються зокрема: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК), ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК) тощо.
Ряд злочинів можуть вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Це, зокрема: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК), порушення ветеринарних правил (ст. 251 КК). порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК), розголошення державної таємниці (ст. 328 КК), службова недбалість (ст. 367 КК)
Вчинення злочину шляхом дії означає активну вольову поведінку особи, що вчиняє злочин. Ця дія є суспільно - небезпечною, протиправною, вона спричиняє шкоду об'єкту кримінально правової охорони. Якщо дія особи не є суспільно - небезпечною, то діяння не може бути визнано злочинним (ч. 2 ст. 11 КК). Це положення відноситься і до вчинення злочину шляхом бездіяльності.
Бездіяльність у кримінальному праві розуміється як суспільне небезпечна, вольова, пасивна поведінка особи, що полягає у невиконанні того діяння, яке особа повинна була і могла виконати чи попередити настання суспільне небезпечного наслідку.
Бездіяльність має кримінально-правове значення за умови, що вона є протиправною. Обов'язок діяти ґрунтується на правовій нормі і може випливати з: а) закону (наприклад, обов'язок нести військову службу); б) підзаконного акту (наприклад, обов'язок водія зупинити автомашину при червоному світлі світлофора); в) законного наказу чи розпорядження (наприклад, військового начальника); г) характеру сімейних відносин (наприклад, обов'язок батьків утримувати неповнолітніх дітей; ґ) характеру професії (наприклад, обов'язок лікаря надавати медичну допомогу).
Свідоме невиконання цих обов'язків при наявності реальної можливості їх виконати тягне за собою кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК [26, с. 13-14].
Оскільки злочинне діяння (дія чи бездіяльність) є поведінкою свідомою, вольовою, то вчинення його, наприклад, неосудною особою виключає кримінальну відповідальність навіть тоді, коли ним завдано істотної шкоди.
Особа не несе кримінальної відповідальності, якщо вона вимушена діяти проти власної волі під впливом фізичного примусу, внаслідок якого воля особи була повністю паралізована і вона не могла керувати своїми вчинками (ст. 40 КК). Наприклад, сторож не може нести кримінальну відповідальність, якщо при нападі на об'єкт, який він охороняє, його було зв'язано чи йому було спричинено тяжкі тілесні ушкодження і тим самим позбавлено реальної можливості виконувати свій обов'язок по охороні цього об'єкта і присікати злочинні дії нападаючих.
Психічний примус (погроза вбивством, завданням тілесних ушкоджень, знищенням майна, шантаж, інші подібні дії) та фізичний примус, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, виключають кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо особа, що зазнала такого впливу, була у стані крайньої необхідності. Наприклад: касир не повинен нести кримінальну відповідальність за те, що віддав гроші злочинцям, які погрожували йому вбивством.
Кримінальна відповідальність не настає при непереборній силі, під якою розуміється дія сил природи, механізмів, людей, звірів та інших факторів, через які особа реально позбавлена можливості виконати покладений на неї обов'язок. Наприклад, призовник не підлягає кримінальній відповідальності за ухилення від призову на строкову військову службу внаслідок тяжкого захворювання, яке позбавило його можливості з'явитися на призовний пункт.
Об'єктивна сторона складу злочину може складатися з одноактного діяння, декількох діянь, тривати значний проміжок часу, характеризуватися іншими ознаками.
Залежно від викладених положень злочини в теорії, кримінального права поділяються на: прості, складні (складені), триваючі, продовжувані.
Особливістю простих злочинів є те, що при їх вчиненні: а) посягання здійснюється на один безпосередній об'єкт; б) об'єктивна сторона складається з одного діяння; в) діяння виконується одною і тою ж особою; г) суб'єктивна сторона характеризується однією формою вини; ґ) кваліфікація дій винної особи здійснюється за однією статтею Особливої частини КК.
До простих злочинів відносяться, зокрема, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), крадіжка (ст. 185 КК), втрата документів що містять державну таємницю (ст. 329 КК).
Складними є злочини [12, с. 112-113]:
а) об'єктивна сторона яких складається з двох або більше різних дій, кожна з яких за умови окремого (ізольованого) вчинення являла б собою самостійний злочин, кожен із яких кваліфікувався б за окремою статтею КК. Наприклад, незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого (ч. З ст. 289 КК). Вчинення зазначених дій у різний час необхідно було б кваліфікувати за ч. 1 ст. 289 КК та як відповідний злочин проти здоров'я;
б) які посягають на два і більше безпосередніх об'єктів. Наприклад, розбій (ст. 187 КК) посягає на власність та на здоров'я особи, що зазнала нападу;
в) об'єктивна сторона яких характеризується двома і більше злочинними наслідками. Наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження внаслідок якого настала смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК);
г) із змішаною (складною) формою вини. Наприклад, незаконне проведення, аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК). Уданому разі психічне ставлення до факту проведення аборту характеризується умисною формою вини, а щодо настання зазначених наслідків-необережністю.
Триваючі злочини характеризуються: по-перше, безперервним здійсненням злочинного діяння (дії або бездіяльності). Об'єктивна сторона такого злочину протікає, тягнеться протягом, певного часу. Наприклад, незаконне носіння або зберігання вогнепальної зброї (ст. 263 КК) може продовжуватись до певної події, яка припиняє його вчинення; втрата, викрадення, збуту тощо. Прикладами подібних злочинів е ухилення, від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК) тощо; по-друге, - одноактним діянням і подальшим безперервним злочинним станом винної особи, який зберігається невизначено тривалий час і припиняється з моменту явки з повинною, затриманням, смертю чи іншою подією. Прикладами таких злочинів є, зокрема: втеча зі спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394 КК), дезертирство(ст. 408 КК).
Продовжувані злочини складаються з низки тотожних дій, об'єднаних єдиним наміром. Такі дії становлять у своїй сукупності одиничний злочин і кваліфікуються за однією статтею Особливої частини КК. При вчиненні продовжуваного, злочину суб'єкт посягає на один і той же об'єкт, діяння вчиняється одним і тим же способом, всі дії цього злочину об'єднані одним умислом і спрямовані на досягнення єдиної мети.
Розділ 3. Наслідки злочину
Будь-який злочин тягне за собою суспільне небезпечні наслідки, які виражаються у спричиненні шкоди об'єкту кримінально-правової охорони.
Шкода може бути [12, с .114-114]:
а) фізичною (наприклад, при вбивстві (ст.ст. 115-119 КК), тілесному ушкодженні (ст.ст. 121-125 КК);
б) майновою (зокрема, при грабежі (ст. 186 КК), умисному знищенні або пошкодженні майна (ст. 194 КК);
в) моральною (скажімо, при незаконному позбавленні волі або викраденні людини (ст. 146 КК), нарузі над могилою (ст. 297 КК);
ґ) політичною (наприклад, при посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК), при посяганні на державного чи громадського діяча (ст. 112 КК).
Шкідливі наслідки настають як від злочинів, що вчиняються шляхом активних дій, так і злочинів, які з об'єктивної сторони характеризуються бездіяльністю (наприклад, залишення людини в небезпеці утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 135 КК, за умови настання в результаті такої бездіяльності смерті потерпілого або інших тяжких наслідків.
Як уже зазначалось, залежно від того, обов'язковими чи необов'язковими ознаками об'єктивної сторони є суспільне небезпечні наслідки, тобто залежно від конструкції складу злочину, всі злочини поділяються на злочини з матеріальним складом та злочини з формальним складом.
У злочинах із матеріальним складом суспільно небезпечні наслідки передбачені в якості обов'язкової ознаки об'єктивної сторони складу злочину. У законі вони формулюються по-різному:
а) називається сутність злочину, що свідчить про обов'язковість наслідку, наприклад, смерті людини при вбивстві (ст. 115 КК);
б) наслідки перелічуються у диспозиції статті Особливої частини КК - наприклад, у ст. 264 КК (недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів) називаються загибель людей та інші тяжкі наслідки;
в) вказується вид та (або) розмір спричиненої шкоди (наприклад, у ст. 227 КК йдеться про випуск або реалізацію недоброякісної продукції, якщо такі дії вчинені у великих розмірах; у ст. 367 КК (службова недбалість) - про шкоду).
Усі названі види наслідків мають свої особливості, тому при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ необхідно детально з'ясовувати їх характер і відповідність описаним у законі ознакам об'єктивної сторони.
Злочини з матеріальним складом вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечного наслідку, який передбачено в диспозиції статті Особливої частини КК у якості обов'язкової ознаки конкретного злочину. Якщо передбачений у законі наслідок не настав, злочин вважається незакінченим, і кваліфікація вчиненого повинна бути посиланням на відповідну частину ст. 15 КК.
Злочини з формальним складом - це злочини, для визнання яких закінченими достатньо самого факту скоєння суспільно небезпечного діяння. У таких злочинах наслідки не включені в об'єктивну сторону і на кваліфікацію діяння не впливають. Злочини з формальним складом фактично можуть заподіювати суспільно небезпечні наслідки (наприклад, при вчиненні хуліганських дій може знищуватись майно, чи заподіюватися тілесне ушкодження), але вони знаходяться за межами об'єктивної сторони складу злочину, е факультативними, і на кваліфікацію цього діяння не впливають. У таких випадках наслідки можуть враховуватись судом при призначенні покарання як обтяжуюча обставина або ж отримувати самостійну оцінку за іншими частинами цієї статті чи іншими статтями Особливої частини КК [19, с. 35-36].
До злочинів із формальним складом відносяться, зокрема, державна зрада (ст. 111 КК), підміна чужої дитини (ст. 148 КК), порушення таємниці голосування (ст. 159 КК), незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 268 КК), ввезення, виготовлення або розповсюдження товарів, що пропагують культ насильства й жорстокості (ст. 300 КК), незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319 КК), підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК), давання хабара (ст. 369 КК), самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК).
При конструюванні злочинів із формальним складом враховуються особливості суспільної небезпеки і характер самого злочинного діяння, а також те, що конкретно визначити, підрахувати шкідливі наслідки діяння у багатьох випадках неможливо чи вкрай складно. Це стосується, зокрема, таких злочинів, як державна зрада, шпигунство, бандитизм.
Розділ 4. Причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та шкідливими наслідками.
Причинний зв'язок - це ознака об'єктивної сторони не всіх, а лише так званих «матеріальних» складів злочинів. При вчиненні злочину, який має «матеріальний» склад, завжди необхідно встановити причинний зв'язок між дією (бездією) та злочинними наслідками, які настали. Особа може згідно з законом відповідати лише за ті наслідки, які були причинно обумовлені її поведінкою. Якщо ж причинний зв'язок між дією (бездією) і насталими наслідками відсутній, то ці наслідки не можуть бути осудними, і особа не може бути за них відповідальною.
У кримінально - правовій практиці причинний зв'язок установлюється між суспільно небезпечним діянням і певними змінами, яке воно створило в реальному світі. Тому для вирішення цього завдання треба [9, с. 197]:
- Встановити всі ознаки певного діяння, визначити його можливості створити, вчинити такі наслідки, переконатися, що діяння дійсно було вчинено і саме цією особою.
- Встановити особливості та ознаки утворених наслідків, що мають характер суспільно небезпечної шкоди, їх розмір, тяжкість, кількість та час настання.
- Встановити між ними причинний зв'язок чи доказати його відсутність.
Причинним зв'язком у філософії називають таку закономірну поєднаність предметів та явиш, за якою одне явище (чи сукупність явищ) неминуче, з внутрішньою необхідністю утворює, народжує інше явище. Перше з них називають причиною, а друге - наслідками.