Фальшивомонетництво ст. 199 КК

ВСТУП 

Актуальність  теми. Підробка грошей виникла одночасно з людською цивілізацією разом із товарно-грошовими відносинами. Суспільна небезпека цього злочину завжди усвідомлювалась суспільством, а тому покарання за фальшивомонетництво було надзвичайно суворим; це виправдовувалося тим, що фальшивомонетник, переслідуючи свої меркантильні інтереси, одночасно посягав на безпеку держави, підриваючи її економіку.

Проблема виявлення, розкриття  та розслідування фальшивомонетництва  є актуальною для України особливо сьогодні. Бурхливий розвиток офісної техніки, поліграфічного обладнання та розповсюдження їх в Україні дозволяє фальшивомонетникам створювати організовану та високорозвинену індустрію фальшивомонетництва. Міжнародні зв’язки, досить високий “професійний” рівень і складна ієрархічна структура таких злочинних груп створюють суттєві труднощі для правоохоронних органів в боротьбі з фальшивомонетництвом. Суттєвий вклад у розробку питань боротьби з фальшивомонетництвом внесли такі вчені, як Б.С. Болотський, Т.П. Бірюкова, О.В. Воробей, С.М. Головко, Є.І. Козаков, М.К. Камінський, В.М. Коваленко, В.Д. Ларичев, В.К. Лисиченко, В.С. Мацишин, С.Ю. Петряєв, Є.В. Прохорова, Ю.В. Солопанов, І.Я. Фрідман, О.С. Шаталов, С.П. Щерба та ін.

Після проголошення незалежності України, ситуація у сфері боротьби з фальшивомонетництвом ускладнилась. Поглиблення кризових явищ в економіці та політиці нашого суспільства обумовило загальне зростання злочинності, в якій особливу гостроту має фальшивомонетництво. Статистика свідчить, що найбільшого поширення в Україні фальшивомонетництво набуло у Криму, м. Києві, Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, Житомирській, Луганській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Харківській і Херсонській областях. У структурі цього виду злочинів, поряд з кількісними показниками, відбулися й якісні зміни – зросла організованість фальшивомонетників, їх професіоналізм, інтелектуальний рівень розвитку злочинців. Нерідко відбувається поєднання їх злочинної діяльності з наркобізнесом, розбоями, викраденням автотранспорту та іншими кримінальними проявами. У деяких випадках оптові покупці контрабандного товару використовують при розрахунках підроблені паперові гроші.

Під збірним терміном "фальшивомонетництво" розуміється виготовлення з метою збуту або збут підроблених паперових грошей або металевої монети, а також цінних паперів у валюті України або іноземної валюти або цінних паперів в іноземній валюті. З погляду методики розслідування до фальшивомонетництву досить близькою є підробка з метою збуту або збут підроблених кредитних або розрахункових карт і інших платіжних документів. Фальшивомонетництво належить до числа злочинів у сфері економічної діяльності, оскільки зазіхає на кредитно-грошову систему країни, завдає шкоди економіці й економічним зв'язкам як усередині країни, так і в зовнішньоекономічній діяльності. Підробленими визнаються гроші або цінні папери при їхній істотній подібності зі справжніми за формою, малюнком, розміром, кольорами й іншим реквізитам. При грубій підробці і явній відмінності з оригіналом, що виключає масовий збут, діяння може кваліфікуватися як шахрайство.

Фальшивомонетництво належить до числа злочинів, яким зазвичай властиві старанність підготовки, глибока конспірація, постійна сторожкість злочинців і готовність при найменшій небезпеці припинити на час злочинну діяльність. Фальшивомонетники нерідко вчиняють злочин поодинці. Якщо ж це група (розглядається законом як кваліфікуюча ознака й тягне підвищену відповідальність), то для неї характерні стабільність організації, розподіл рольових функцій між учасниками. Злочин завжди відбувається із прямим наміром.

Об’єктом дослідження є суспільні правовідносини, які виникають внаслідок виготовлення або збуту підроблених грошей або цінних паперів.

Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика злочину, передбачуваного ст.199 Кримінального кодексу України

Метою дослідження є встановлення особливостей складу злочину, передбаченого ст.199 КК

1. Теоретична частина

1. МІСЦЕ ФАЛЬШИВОМОНЕТНИЦТВА В УКРАЇНІ

Гроші завжди були об'єктом пильної уваги з боку злочинців, які вигадували різні способи їх отримання. Одним із поширених способів злочинного отримання грошей було і залишається фальшивомонетництво.

Проблема виявлення, розкриття  та розслідування фальшивомонетництва є актуальною для України. Широке застосування новітніх наукових досягнень у виготовленні фальшивих грошей призвело до катастрофічного зростання їхньої кількості у світовому грошовому обігу. Таке збільшення грошової маси призводить до порушення вимог закону грошового обігу - інфляції, що є одним із негативних факторів впливу на економіку будь-якої держави і причиною багатьох соціально-політичних проблем.

Право емісії грошей належить тільки державі. Випуск в обіг грошових знаків здійснює Національний банк України (НБУ). Емісія проводиться у плановому порядку для поповнення грошової маси замість вибулих банкнот[21, С.7].

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою  збуту або збут підробленої національної валюти України або іноземної валюти, державних цінних паперів, білетів державної лотереї мають високий ступінь суспільної небезпечності, оскільки вчинення таких діянь ускладнює регулювання готівкового грошового обігу, підривають довіру громадян до грошових знаків, справжність яких має гарантувати держава, а також заважають розвитку фондового ринку й діяльності з проведення лотереї, зменшуючи таким чином надходження до державного бюджету.

Фальшивомонетництво, як правило, поєднується із вчиненням  інших злочинів. У більшості випадків злочини, що пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також з незаконним поводженням із зброєю, втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність, крадіжками, підробленням документів, їх збутом, супроводжуються викраденням і привласненням документів, хуліганством [22, с.167].

Виготовленням та збутом фальшивих грошей займаються, як правило, організовані злочинні групи, діяльність яких не обмежується територією однієї країни.

Фальшивомонетництво визнано небезпекою для будь-якої держави, заважає нормальним міжнародним відносинам, тому цей злочин держави віднесли до злочинів міжнародного характеру. Інколи фальшивомонетництво примикає до міжнародних злочинів, за скоєння яких відповідальності підлягають не лише фізичні особи, але й причетні держави.

Правоохоронні органи стурбовані надходженням в нашу країну підроблених  грошей (у тому числі і гривень), ймовірно, з Польщі, країн СНД, Румунії, Туреччини.

Фальшивомонетництво порушує  прерогативу держави на випуск грошових знаків і державних цінних паперів, дискредитує владні структури, знижує довіру до офіційних грошових знаків країни на внутрішньому й зовнішньому ринках [23, 25-26].

  Працівники Державної  служби боротьби з економічною  злочинністю МВС України виявляють осіб, які займаються підробленням грошей, чекових книжок, акцій, векселів та інших цінних паперів.

 Наразі факти збуту  та виготовлення підроблених  грошей зафіксовані у всіх  регіонах України. Однак цього  року кількість зареєстрованих  злочинів, пов’язаних з виготовленням, ввезенням в України, зберіганням з метою збуту або збутом підроблених грошей, вдалося зменшити на 2,5% (1117 проти 1144 за аналогічний період минулого року). Встановлено 381 осіб, які причетні до вчинення злочинів, пов'язаних з фальшуванням грошей.

Аналіз свідчить про  те, що найбільш розповсюдженими серед  вилучених протягом року підроблених  гривень є п’ятдесяти гривневі купюри (1426). Суттєво збільшилась у порівнянні з аналогічним періодом минулого року кількість вилучених фальшивок номіналом 20 гривень (842 проти 142).

Для більш ефективної боротьби  з фальшивомонетництвом, необхідно здійснити наступні заходи:

-   внаслідок розвитку  грошово-платіжних відносин і  нових форм співробітництва в  боротьбі зі злочинністю Міжнародна  конвенція по боротьбі з підробкою грошових знаків потребує істотних змін і доповнень, що зумовлює необхідність прийняти Конвенцію по боротьбі з підробкою грошових знаків, цінних паперів і платіжних карток;

-   для ефективного  загальнопопереджувального значення, судові процеси над особами, які скоїли фальшивомонетництво особливо як злочин міжнародного характеру, і призначені їм покарання повинні стати надбанням гласності;

-   одним із заходів  протидії фальшивомонетництву, особливо  як транснаціональному злочину,  може стати створення об'єднаних банків інформації розвідувальних служб різних держав у сфері боротьби зі злочинністю на універсальному і регіональному рівнях (у рамках СНД, ЄС);

-   для забезпечення  підтримки з боку громадськості  у справі протидії фальшивомонетництву рекомендується розробити інформаційно-просвітницькі програми та повідомляти населення про фальшиві гроші і фальшивомонетників;

-   для посилення  протидії підробці старовинних  монет пропонується передбачити  в національних кримінальних  законодавствах суворіші покарання за скоєння даного злочину.

Отже, фальшивомонетництво  становить серйозну загрозу економічній, зокрема фінансовій безпеці як складовій  і визначальному чиннику національної безпеки країни. Ця загроза полягає  у посиленні інфляційних процесів, у дестабілізації виробничих відносин у сфері господарської діяльності.

2. ЮРИДИЧНИЙ СКЛАД ФАЛЬШИВОМОНЕТНИЦТВА

1. Об’єкт злочину передбаченого ст.199 КК.

Встановлення об'єкта злочину має велике теоретичне та практичне значення. Однак проблема об'єкта злочину ще до кінця не вирішена. Наявна рівнобіжність тлумачення поняття об'єкта злочину в кримінально-правовій науці як в нашій країні, так і за її межами.

Досить сказати, що цій  проблемі в науці зарубіжних країн  приділяється мало уваги. Цьому сприяє те, що в Загальних частинах кримінальних кодексів низки країн або в розділах, які містять загальні положення кримінального законодавства, відсутні вказівки на об'єкт злочину (Японія, Австралія).

Загальні частини кримінальних кодексів низки країн містять норми, що вказують на об'єкт злочину. Наприклад, ст. 1 КК Франції визначає об'єкт злочину як "діяння, яке закони карають болісним або ганебним покаранням". Як бачимо, об'єктом злочину закон зарубіжних країн називає власне злочин, а в деяких випадках правові норми [16, с.78].

Учення про об'єкт  злочину в науці кримінального  права України є одним із основних.

Слід відзначити, що проблема об'єкта злочину в нашій країні має власну історію та розвиток.

Так, видатний юрист М. Таганцев вважав, що об'єктом злочину є: "юридична норма в її реальному бутті" [17, с.175]. А. Марголін визнав як об'єкт злочину "інтереси громадян, суспільства, держави" [12, с.12]. Професор А. Піонтковський зробив висновок, що об'єктом злочину є суспільні відносини. Водночас А. Піонтковський вважав, що об'єктом злочину можуть бути власне речі, матеріали та люди [11, с.90-91].

Отож в науці чітко  не проводилося відмежування предмета й об'єкта злочину. Це спричиняло помилки  при кваліфікації злочинних діянь. Позиція А. Піонтковського була піддана справедливій критиці спочатку Я. Брайніним, а потім й іншими вченими (Б. Нікіфоровим, М. Коржанським, В. Тацієм) [16, с.78-79]. Навіть у тих випадках, коли майно знищується чи пошкоджується при вчиненні злочину, шкода спричиняється не майну, а його власнику. Майно не може бути об'єктом злочину тому, що в житті існують відносини між людьми щодо речей, а не між людиною та якоюсь річчю.

У юридичній літературі є й інші погляди. Один з них: об'єкт  – це "благо, цінності" (Є. Фесенко) [19, с.71]. Також аналіз кримінально-правових норм показує, що законодавець використовує в деяких кримінально-правових нормах іноді категорію "інтерес" як об'єкт злочину.

Сьогодні теорія кримінального  права виходить із того, що об'єктом злочину є суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону, на які посягає злочин, яким заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди.

1.  Безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ст. 199 КК.

Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.199 КК, є встановлений законодавством порядок формування та функціонування кредитно-грошової системи України [16, с.391].

Кредитно-грошова система  України формується від 1991 року. Аналізуючи її розвиток, можна побачити дуже інтенсивні процеси трансформації у сфері інституційної структури, законодавства, у державній і комерційній банківській системі.

Стабільність банківської  системи є однією з найбільш істотних передумов функціонування економіки. Вона є основою для прийняття  раціональних рішень у сфері капіталовкладень та сприяє ефективній діяльності господарських суб’єктів. Перешкоди у функціонуванні фінансової системи та у фінансовому посередництві, спричиняють негативні наслідки для підприємств і домашніх господарств. Теорія економіки підкреслює роль банків і інших фінансових установ у економічному розвитку і відносить їх до одного з найголовніших елементів, з яких будується ринкова економіка [20].

Зрозумілим є те, що законодавець захищає кредитно-грошову  систему від посягань, зокрема, фальшивомонетників. Проте саме за об’єктом іноді фальшивомонетництво відмежовується від шахрайства, хоча на перший погляд здається, що має місце саме злочин, передбачений ст.199 КК.

Деякі різновиди злочину, передбаченого ст.199 КК, мають транснаціональний  характер. Кримінальне переслідування за фальшивомонетництво незалежно від національної належності підроблених грошових знаків та країни, в якій вчинено відповідний злочин, передбачене міжнародно-правовими договорами, учасницею яких (як правонаступниця СРСР) є Україна. Тому особа, винна у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні з метою збуту та збуті підроблених грошей, у разі притягнення її до кримінальної відповідальності в Україні нестиме відповідальність за ст. 199 КК незалежно від місця вчинення зазначених діянь (вони можуть бути вчинені і за межами України) та від того, чи є вона громадянином України і чи проживає постійно на її території [15].

2.  Предмет злочину, передбаченого ст. 199 КК.

Предметом злочину, передбаченого  ст.199 КК, є:

1) національна валюта  України у виді банкнот чи  металевої монети;

2) іноземна валюта;

3) державні цінні папери;

4) білети державних  лотерей [14].

Паперові грошові знаки  з часу їх появи були об'єктом  підвищеного злочинного посягання. Тому кожна держава безперервно працює над підвищенням захищеності своїх паперових грошей від підробки [10, с.106].

Грошовою одиницею України  є гривня (ч. 1 ст. 99 Конституції України), що дорівнює 100 копійкам, виключне право  на введення якої та розмінної монети в обіг (емісію), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України. Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот (паперових) і монет (металевих), які є безумовними зобов'язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. Гривня є єдиним законним платіжним засобом на території України [14].

Предметом злочину, передбаченого  ст. 199 КК, відповідно до п. 2 постанови  Пленуму Верховного Суду України  від 12 квітня 1996 р. №6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів", може визнаватись лише власне валюта, тобто банкноти Національного банку та розмінна металева монета, які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а також іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки. які введено в обіг [4].

Предметом злочину можуть бути будь-які монети, що випускаються Банкнотно-монетним двором НБУ, в тому числі монети пам'ятні та ювілейні [14].

Грошові знаки (валюта України  та іноземна валюта), які вилучені з  обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в  обіг, і мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого  ст. 199 КК, а тому їх підробка чи виготовлення підроблених таких предметів, за наявності підстав, може кваліфікуватися як шахрайство [4].

Швидкий розвиток копіювально-множильної техніки та засобів оперативної  поліграфії обумовив зростання кількості  підробок не тільки іноземних паперових грошей, а й національної валюти України. З кожним роком кількість та якість підробок сучасних паперових грошей України неухильно зростають. Злочинні угруповання займаються виготовленням та збутом підроблених банкноту великій кількості. Цьому сприяє доступність для придбання й використання різноманітної кольорової офісної техніки й іншого обладнання. Якість отриманих зображень залежить від технічних характеристик вказаних пристроїв.

Державні цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Залежно від того, хто  є емітентом цінних паперів, останні  поділяються на дві групи: 1) державні цінні папери та 2) недержавні цінні  папери. Законами, що регулюють діяльність на ринку цінних паперів, не визначається, які цінні папери є державними, а які - недержавними, а також не визначаються критерії віднесення цінних паперів до того чи іншого виду.

Державні цінні папери можуть випускатись у формі облігацій  внутрішніх та зовнішніх державних  позик; казначейських зобов'язань республіки, в тому числі казначейських векселів; приватизаційних паперів.

Не відносяться до державних цінних паперів облігації  місцевих позик, облігації державних  підприємств та цінні папери НБУ, зокрема, його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов'язань за цими цінними паперами.

Особливим видом державних  цінних паперів є приватизаційні папери - цінні папери, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду, які можуть бути лише іменними. Зазначені цінні папери можуть бути предметом злочину, передбаченого статтею 199 КК.

Облігації внутрішніх державних  позик випускаються щорічно в межах встановленого законом граничного розміру державного внутрішнього боргу на відповідний рік.

Облігації зовнішніх  державних позик України - це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Проблема виникає при уточненні поняття „вексель”. Зіткнувшись з фальшивим векселем, спеціалісти по цінним паперам не можуть використовувати як робочий інструмент вираз “фальшивий вексель” і стають заручниками ситуації, в яку потрапили.

Такого поняття, як “фальшивий вексель”, і механізму адекватної реакції немає ні в Женевській Конвенції 1930 р., по якій введені єдинообразні правила вексельного обігу, ні в українських законодавчих актах. А це означає, що підроблений вексель розглядається в одній площині з векселем, неправильно заповненим або маючим якісь незначні невідповідності підпису або дати. І якщо такий вексель виявляється, він попадає в поле законотворчого курйозу— “вексель, який не являється векселем”, не може бути пред’явлений нотаріусу і, головне, по ньому майже неможливо відіграти процес руху векселя назад. Шлях “невекселя” зупинився (при чому, в будь-яку сторону), а продавці фальшивого векселя, сповнені благородного обурення, буквально роблять круглі очі: “Ми вам продали нормальний вексель, це він у вас став фальшивим”.

До речі, абсолютна  більшість фальшивих векселів —  зовсім не намальовані “зі стелі”, а мають реально існуючих солідних “близнюків”. Саме тому, для учасника вексельного обігу (особливо недосвідченого), іноді дуже важко визначити: пропонують йому реальний вексель чи його точну копію? [9, с.43]

Під білетами державних лотерей буквально слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає продаж гравцю права на участь у розігруванні призу за випадковою вірогідністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне отримання такого призу у власність у разі визнання такого гравця переможцем, емітентом яких є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність.

До прийняття Закону "Про лотерейну діяльність", яким має бути визначено порядок випуску державних та недержавних лотерей, предметом передбаченого ст. 199 КК злочину слід вважати білети лотерей, які іменуються державними і випускаються агентами з проведення державних лотерей, які одержали ліцензії на здійснення лотерейної діяльності [14].

Не може кваліфікуватись  як злочин, передбачений ст. 199, зазначені  у ній операції з підробленими засобами доступу до банківських  рахунків (зокрема, електронними чи іншими платіжними картками, документами на переказ грошових коштів). Ці дії за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 200 КК [15].

Підводячи підсумки розділу, слід вказати таке.

Об'єктом злочину є суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону, на які посягає злочин, яким заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди.

Родовим об’єктом злочину, передбаченого ст.199 КК, є сфера  господарської діяльності. Безпосереднім  об’єктом злочину, передбаченого ст.199 КК, є встановлений законодавством порядок формування та функціонування кредитно-грошової системи України.

Предметом злочину, передбаченого  ст.199 КК, є:

1) національна валюта  України у виді банкнот чи  металевої монети;

2) іноземна валюта;

3) державні цінні папери;

4) білети державних  лотерей.

2. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст..199

Об’єктивна сторона  злочину — це зовнішній акт  суспільне небезпечного посягання  на охоронюваний законом об’єкт, яким цьому об’єкту заподіюється шкода  або створюється загроза її заподіяння.

Основними ознаками об’єктивної сторони злочину є:

1) суспільно-небезпечне (злочинне) діяння;

2) його наслідки;

3) причинний зв’язок  між діянням і наслідками.

Наслідки та причинний  зв’язок не є обов’язковими ознаками об’єктивної сторони злочину. Склади злочинів, обов’язковою ознакою яких не передбачено настання певних наслідків, називаються формальними, а склади, де наслідки є обов’язковою ознакою, — матеріальними.

Злочинне діяння —  це передбачені кримінальним законом  дія чи бездіяльність, якими заподіюється шкода об’єкту злочину.

Злочинна дія завжди є вчинком, проявом активності особи. Як правило, під дією розуміють тілесні рухи. Проте іноді закон розуміє як дію і слова (наприклад, ст. ст. 129, 295). В одних випадках злочинним діянням визнається одна фізична дія, в інших — певний комплекс із кількох дій.

Дія повинна мати свідомий характер, бути невимушеною. У випадках, коли особа вчинила дію не з  своєї волі, вона не підлягає відповідальності через відсутність вини в її поведінці. Це характерно для випадків:

а) вчинення рефлекторних чи інших мимовільних дій;

б) вчинення дії під  впливом непереборної сили, під якою розуміється вплив природних, технічних  чи інших незалежних від суб’єкта факторів (наприклад, автомобільна аварія сталася внаслідок конструктивних вад автомобіля або неякісності його вузлів, про які водій не знав);

в) вчинення дії під  фізичним примусом, який позбавляє  особу можливості діяти правомірно (ст. 40).

Злочинна бездіяльність  — це пасивна поведінка, яка полягає  в невиконанні або неналежному  виконанні обов’язку діяти, покладеного на відповідну особу законодавством, трудовими (службовими) обов’язками, обумовленого її попередньою поведінкою або загальновизнаними морально-етичними правилами. Проте навіть у тих випадках, коли особа не виконала покладеного на неї обов’язку вчинити певні дії, її бездіяльність буде злочинною лише у разі, коли її прямо визнає такою відповідна стаття КК.

Наслідки злочину —  реальні шкідливі зміни, які відбуваються в об’єкті, що охороняється кримінальним законом, внаслідок злочинного діяння. Наслідки можуть мати матеріальний (шкода, яку можна оцінити в грошовому вираженні, ушкодження здоров’я, позбавkення життя) або нематеріальний (моральна, політична, соціальна, психологічна, інша шкода) характер.

У статтях КК, як правило, прямо вказується лише на матеріальні наслідки злочинного діяння. Проте загроза настання нематеріальних суспільне небезпечних наслідків нерідко є мотивом для криміналізації дій шляхом прийняття кримінально-правових норм з формальними складами: тут наслідки прямо не вказуються у статті, але мається на увазі, що вони завжди або дуже часто виникають у разі скоєння відповідного діяння.

Причинний зв’язок між  діянням та його суспільно небезпечними наслідками для наявності складу злочину має бути необхідним, оскільки інакше не можна виключати, що наслідки виникли не через діяння, яке інкримінується винній особі, а через якесь інше діяння або ж подію. Тому випадковий причинний зв’язок не дає підстав констатувати наявність об’єктивної сторони злочину, а отже, свідчить про відсутність складу злочину.

Необхідний причинний  зв’язок між діянням і наслідками характеризується тим, що діяння:

1) має передувати наслідкам; 

2) має бути умовою, без якої не було б наслідку;

3) за своїми властивостями,  як правило, має спричиняти  саме такі наслідки, тобто наслідки мають бути закономірним результатом вчиненого діяння.

Факультативними, тобто  такими, що не є обов’язковими для  більшості злочинів, ознаками об’єктивної  сторони є: