Фармакогностична характеристика моркви посівної

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ  ЗДОРОВ’Я

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фармакогнозії

КУРСОВА РОБОТА З  ФАРМАКОГНОЗІЇ

«Фармакогностична характеристика моркви посівної»

Виконала:

студентка 3 курсу

фармацевтичного факультету

групи №15

Ковалик Тетяна

Керівник: проф. Павлій О.І.

Харків – 2012

Зміст

1. Вступ
2. Назва родини (рід, вид, родина) і сировина на українській та латинській мові, свідомості про походження
3. Коротка ботанічна характеристика рослини
4. Ареал розповсюдження, місця зростання, екологічні особливості, культивування
5. Відмінності морфологічно схожих видів
6. Заготівка, первинна обробка і сушка
7. Хімічний склад та експериментальні дослідження моркви посівної
8. Застосування в народній та науковій медицині, народному господарстві
9. Побічна дія, протипоказання
10. Застосування в клінічних умовах
11. Література

Красная девица

Сидит в темнице,

А коса на улице.

Вступ

Я вважаю, що дана тема дуже актуальна, тому що морква - це секрет молодості, краси і довголіття. Вона цінна високим вмістом каротину, який в організмі перетворюється на вітамін А.

Немає інших овочів і фруктів, які містили б стільки каротину, скільки морква. Порівнятися з  нею в цьому, мабуть, може тільки солодкий перець. Морква також є  прекрасним джерелом вітамінів С, В, D, E. Вона багата мінералами і мікроелементами  – калієм, кальцієм, залізом, фосфором, йодом, магнієм, марганцем. У ній  також містяться ефірні масла, фізіологічно активні речовини – стероли, ферменти і інші сполуки, необхідні організму.

Слід пам`ятати, що каротин, який міститься в моркві, засвоюватиметься значно краще, якщо заправляти моркву і салати з неї рослинним маслом. Морква є рідкісним виключенням  із правил – у вареному вигляді  вона містить більше корисних речовин, ніж у сирому. Як відзначають західні  фахівці, відразу після варива моркви рівень антиоксидантів у ній підвищується на 34% і зростає в перший тиждень  її зберігання у вареному вигляді. Після  місяця зберігання вареної моркви в  ній все ще міститься більше корисних речовин, ніж у свіжішій. Фахівці  пояснюють це тим, що при зберіганні вареної моркви утворюються нові хімічні сполуки з високими антиоксидантними властивостями.

У лікувальному харчуванні частіше застосовується морква в  натуральному вигляді або її сік. Морква всебічно лікувально діє на організм:

1. Морквяний сік і терта  морква мають загальнозміцнюючу  властивість. Вони очищають кров, виводять із організму токсини  і шкідливі речовини, нормалізують  обмін речовин, підвищують активність всіх внутрішніх органів. Вживання моркви корисне при авітамінозі і недокрів`ї.

2. Морква активізує внутріклітинні  окислювально-відновні процеси.  Її споживання збільшує вміст  основних антиоксидантів у крові,  що дозволяє підсилити імунну  систему організму (особливо у  літніх людей), стимулювати зростання  здорових клітин і знизити  ризик захворювання на рак. 

3. Завдяки високому вмісту  солей калію морква корисна  при хворобах серцево-судинної  системи, атеросклерозі і підвищеному  тиску. Крім самої моркви і  її соку при атеросклерозі  і коронарній недостатності з  явищами стенокардії застосовується  також і екстракт із насіння  моркви — даукарин. Цей препарат  має добру спазмолітичну дію  і розширює судини серця. 

4. Сік моркви корисний  при порушенні функції нирок  і печінки, сприяє виведенню  піску і невеликих каменів  при нирковокам’яній хворобі  і очищенню печінки. 

5. Морква також регулює  обмін вуглеводів, покращує травлення,  усуває запори, а також геморой. 

6. Досить недавно учені  зробили відкритя, що, завдяки високому  вмісту фітонцидів, морква здатна  впливати на хвороботворну мікрофлору  майже так само ефективно, як  цибуля або часник – визнані  лідери в цій сфері. 

7. Моркву застосовують  при розладах зору, катарі верхніх  дихальних шляхів, стоматиті, запальних  процесах у порожнині рота. Суміш  морквяного соку з медом використовують  для полоскання горла при ангіні.

8. У народній медицині  дрібно натерту моркву і її  сік накладають на опіки, обморожені  ділянки шкіри, рани і виразки. 

Назва рослини

Рід – Морква (Морковь) – Daucus

Вид - Морква посівна (Морковь посевная ) — Daucus sativus

Родина – Зонтичні (Зонтичные) - Apiaceae (Umbelliferae)

Сировина - Плоди моркви посівної (Плоды моркови посевной) –

Fructus Dauci sativae

Коренеплоди моркви посівної свіжі (Корнеплоды моркови посевной свежие) –  Radix Dauci recens

Листя моркви посівної (Листья моркови посевнй) - Folia Dauci sativi

Синоніми:

Daucus carota var. sativa Hoffm.

Daucus carota ssp. sativus (Hoffm.) Arcang.

Назва походить від латинізованої  грецької daukos – назва різних селерових; daio палити, гріти. Carota – транслітерація грецької karota – морква.

Ботанічна характеристика моркви посівної

Морква посівна — дворічна рослина, є багато кормових і овочевих її сортів. Культурна морква пішла  від дикої, що росте на півдні і  в середній нечорноземній смузі  на полянках, по схилах, на луках, переважно  на супіщаних грунтах. Насінини оточені  оплоднем, що захищає білу насінину, яка міститься всередині кожного  плодика. Довжина коренеплодів кормової моркви досягає 20—30 см., а вага —  від 1 до 3 кг. Овочеві сорти мають  коренеплоди дрібніші, ніж кормова  морква.

Розетка листків складається  з дво-, триперисторозсічених, надрізано зубчастих або розділених на коротко-гострокінцеві частки листків, що мають довгі черешки. Стебла, які утворюються в моркви на другий рік, борозенчасті, жорстко волосисті, вгорі гіллясті. Листки чергові, піхвові, перисторозсічені. На видовжених ніжках суцвіть сидять округлі складні зонтики з розсіченими Обгортками і обгорточками, які захищають суцвіття, поки воно згорнуте. Пелюстки віночка білі. В центрі суцвіття (в дикої моркви постійно, а в культурної зрідка) міститься середня квітка зонтика, що має на відміну від решти квіток пурпурне забарвлення. До цвітіння зонтики і зонтички моркви зібрані, і пуп'янки квіток у них захищені обгортками і обгорточками. Під час цвітіння зонтики широко розкриваються і тільки на ніч никнуть. Після відцвітання зонтики знову зближуються і залишаються в такому вигляді до дозрівання насінин, коли промені зонтика знову розпрямляються, але тільки в суху погоду. Двосім'янки легко обсипаються. Плоди яйцевидної форми, що розпадаються на окремі напівплодики (мерикарпії) завдовжки близько      3 мм, шириною 1,5 мм. На спинній опуклій стороні мерикарпія добре помітні 4 головних реберця з розташованим в один ряд довгим шипом; між головними реберцями видно 3 слабо виражених ниткоподібних реберця з двома рядами волосків, добре помітних під лупою. На черевній, злегка увігнутій стороні слабо виступають два реберця з двома рядами волосків. Колір поверхні плодів світло-коричневий, реберець, Шипа і волосків - декілька світліше. з сірим відтінком. Запах слабкий, смак гіркуватий, пряний, злегка пекучий.

Ареал розповсюдження, місця зростання, екологічні особливості, культивування

 Широко поширена в середземноморських країнах, Африці, Австралії, Новій Зеландії та Америці (до 60 видів). Моркву посівну вирощують по всій території України як овочеву і кормову рослину.

Морква посівна обробляється на всіх континентах. На території СНД  обробляється повсюдно, займаючи площу 100-120 тис. га.

Морква вимоглива до світла — в умовах затінення вона знижує врожай. Ця рослина досить чутлива  до рівномірного зволоження в усі  періоди свого розвитку. Найбільш вимоглива вона до вологи в період від посіву до появи сходів, і  під час інтенсивного відростання  коренеплоду. Різкі коливання вологості  в період інтенсивного росту коренеплоду  викликають його розтріскування. До повітряної посухи ця культура пристосована краще  за інші коренеплоди — цьому сприяють розсічені листки й опушення листків  і стебел. Морква чутлива до підвищеної концентрації солей і нестачі  кисню в ґрунті.

Ґрунти, відведені під  посіви моркви, повинні бути пухкими, забезпеченими поживними речовинами. Якщо вирощуються сорти з довгими  коренеплодами, орний горизонт повинен  бути досить потужним, мати гарну вологоємність  і не утворювати кірки. Пухкі ґрунти сприяють гарному росту рослин і  формуванню коренеплодів, крім того, полегшується їх збирання. Підвищена вологість  і нестача кисню призводять до зниження польової схожості та формування коренеплодів з низькими смаковими  якостями, крім того, у таких умовах підвищується небезпека грибних  захворювань. Отже, для вирощування  моркви найбільше підходять добре  аеровані, середньосуглинкові і супіщані ґрунти, з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6-7).

У сільськогосподарських  сівозмінах моркву вирощують після  бобових, зернових культур. З овочевих культур кращими попередниками  є помідор, капуста, цибуля на ріпку. Слід чітко дотримуватися чергування культур у сівозміні, не допускаючи повернення моркви на колишні поля раніше, ніж через 3-4 роки. При поверненні раніше і, особливо, при монокультурі зростає небезпека зниження врожаю, погіршується його якість та пошкодження  хворобами і шкідниками, боротися з якими дуже важко.

Відмінності морфологічно схожих видів

Вид морква посівна (Daucus sativus L.) включає три підвиди: maximus, західний (європейський) і східний (азіатський).

Підвид ssp. maximus (Desf.) Thell. Рослини  дуже високі, з великою схильністю до утворення квітів (однорічні). Парасольки великі інколи із забарвленою квіткою в центрі.

Підвид східний (азіатський) - ssp. orientalis Rubasch. Листя слабо розсічене, долі лопатеві (малюнок, 1) або гострогородчасті, темно- або сіро-зелені; черешки, інколи і пластинки, опушені; стебла опушені; квітки, що не розкрилися, рожеві.

Підвид західний (європейський) - ssp. occidentals Rubasch. Листя сильно розсічене, долі їх ланцетоподібні (малюнок, 2), зелені або яскраво-зелені, не опушені або опушені слабо; стебла зазвичай не опушені; квітки, що не розкрилися, зелені.

Заготівка, первинна обробка і сушка

Лікувальне значення мають  всі частини моркви: бадилля моркви заготовлюють після дозрівання, насіння  — заготовлюють зрілими, зрізуючи або скошуючи надземну частину, зв'язують в снопи, які для дозрівання і сушки поміщають під навіси, потім обмолочують і на решетах або віялках відокремлюють від домішок. Досушують в сушарках при температурі до 40°С або в добре провітрюваних приміщеннях. Коренеплоди збирають влітку — у міру їх дозрівання (при проріджуванні) і восени — весь урожай повністю до другої половини жовтня (краще до 25 вересня), оскільки високий урожай коренеплодів, найбільш багатих вітамінами, формується в другій половині вересня (з листя в коренеплоди поступає до 20-30% продуктів фотосинтезу), затягувати прибирання не можна, оскільки дощі і заморожування можуть стати причиною втрати урожаю і вплинути на збереження коренеплодів.

Викопану моркву відразу  ж очищають від бадилля: у моркви призначеної для споживання обрізують бадилля по саму шийку кореня, що сприяє її тривалішому зберіганню; у моркви відібраної для заготівлі насіння (масою 100–120 г) — на висоті 1–2 см від шийки кореня. Не слід тримати прибрані коренеплоди на відкритому повітрі в купах, оскільки вони швидко пов'януть і стануть не придатні для закладки їх на зберігання.

Зберігають траву моркви в паперових мішечках, коренеплоди  — в льосі, краще в ящиках, перекладаючи їх нейтральними наповнювачами з високими водовбирними властивостями (піском, верховим торфом, вермікулітом) або на спеціальних стелажах в 2–3 шаруючи, у відкритих поліетиленових мішках місткістю до 15–20 кг, а в крайньому випадку в траншеях з пересипкою піском або землею.

У місцях зберігання моркви вологість повітря має бути в  межах 80–90%, а температура зберігання — 0…2° С. 

Сировина зберігає лікувальні властивості до 2 років.

Хімічний склад та експериментальні дослідження моркви посівної

Коренеплоди моркви містять β-каротин (до 24 мг% ) та інші каротиноїди, нікотинову (0,55—1,47 мг%), пантотенову (0,26 мг% ) і фолієву кислоти та інші вітаміни (Е — 0,63 мг% , С, В1, В2, В6, біотин), флавоноїди (22—60 мг% ), фосфоліпіди, лецитин, стероли, інозит (48 мг%), цукри (3,4—12,0 % ), пектинові речовини (0,3—0,8 % ), клітковину (0,7—2,0 % ) і макро- та мікроелементи (калій, магній, фосфор, хлор, йод, алюміній, бор, ванадій, залізо, кобальт, мідь, марганець, цинк). У насінні є жирна й ефірна олії, флавоноїди та кумарини. Із листя виділено піролідин і дауцин.

Хімічний склад плодів моркви посівної вивчений недостатньо. У фітохімічному ракурсі якнайповніше вивчався хімічний склад плодів, зокрема, вміст і якісний склад ефірного масла як перспективної сировини для парфумно-косметичної промисловості.

Ефірне масло плодів моркви посівної німецького походження —  безбарвна або жовтувата рідина з характерним морквяним ароматом, що має наступні константи: D15° 0,870 – 0,944; αD — 8° 25–37°; n20 — 1,482–1,491, кислотне число 1–5; ефірне число після ацетилування складає 77,5–95,7; розчиняється в 0,5 об'єму 90% спирту. Е. Ріхтер досліджував ефірне масло з плодів моркви посівної французького походження, в якій знайшов ізомасляну, пальмітинову і мурашину кислоти, пінен, L-лімонен і даукол.

Хімічний склад ефірного масла сильно міняється залежно  від сорту моркви і країни, де вона вирощується. Так, у складі американського масла міститься 27% каротола, 10% β-кариофиллена, 20% геранілацетата і 3% β-бисаболена, тоді як в індійському і пакистанському маслах зазвичай буває 51-65% каротола, до 2%

β-кариофиллена і до 7% β-бисаболена. У числі монотерпенових вуглеводнів завжди присутній лімонен.

Хроматограмма эфирного масла семян моркови европейской  дистилляции.

1  6.72 α-туйен   0.11%

2  6.95 α-пинен   9.10%

3 7.41 камфен  0.52%

5  8.27 сабинен   5.47%

6 8.37 β-пинен  1.33%

7 8.90 мирцен   1.03%

8 10.18  цимен  1.10%

9 10.33 лимонен  1.15%

10  13.39  линалоол 0.30%

11 15.01 пинокарвеол  0.12%

12  15.33 цис-вербенол  0.19%

13  16.73 терпинен-4-ол  0.18%

14 17.53 миртеналь  0.09%

15 20.24 гераниол  0.92%

16  21.48 борнилацетат  0.46%

17  24.24 α-терпинилацетат 0.17%

19 25.78 геранилацетат   4.65%

21  25.99 β-элемен   0.13%

23 26.97 цис-α-бергамотен  1.17%

24  27.12 кариофиллен   5.13%

25  27.81 транс-α-бергамотен  2.26%

26  28.12 β-сесквифелландрен 0.49%

28 28.50 гумулен   0.42%

29 28.71 β-фарнезен   4.75%

30  29.21 кадинен    0.39%

31  29.84 ar-куркумен+β-селинен  1.86%

32  30.20 α-селинен   0.34%

35  30.80 β-бисаболен  3.92%

40  33.68 кариофилленоксид  3.57%

41  34.37 каротол    39.77%

44  35.88 даукол    1.25%

Японськими вченими (Асахина і Тсукамото) в 1929 році було встановлено, що в ефірне масло з плодів і стебел моркви посівної сортів, що мають конусоподібний корінь, входять азарон, каротол, бісаболен і даукол.

Хроматограмма эфирного масла семян моркови из Индии (HP-5)

1    7.01   α-пинен   1.14%

2   8.35   сабинен   0.19%

 3    8.45   β-пинен   0.42%

4    8.99   мирцен   0.51%

5  10.43  лимонен  0.76%

6  13.48  линалоол  0.12%

11  27.20 кариофиллен    0.59%

12  27.97 транс-α-бергамотен  1.05%

13 28.88 β-фарнезен    2.70%

15 29.90 ar-куркумен  0.13%

16 29.99 эвдесма-4(14),11-диен 0.18%

17 30.41 химачален  1.28%

18  30.66 метилизоэвгенол 0.46%

19  30.96 β-бисаболен  2.39%

20  31.52  β-сесквифелландрен 0.27%

24   33.83 кариофилленоксид 0.40%

25  34.62  каротол   73.03%

30 36.08 даукол   2.71%

Детальні дослідження  ефірного масла з плодів моркви посівний голландського походження показали, що в її складі міститься ще більше компонентів, серед яких знайдений α-пинен, β-пинен, n-цимол, d-карвон, геранілацетат, бергамотен, бісаболен, каріофілен, альдегід з сумарною формулою С15Н24, каротол і діпентеновий вуглеводень з сумарною формулою С20Н32.

Ефірне масло з насіння  моркви посівним було близьким по хімічному  складу до ефірного масла моркви дикою, зібраною в околицях Варшави, основними компонентамі якого були L-α-пинен, β-L-сабинен, L-лімонен, бісаболен, даукол.

Наявність даукола, каротола, бергамотена, бісаболену і азарона  в ефірному маслі моркви дикою  і посівною підтверджує близькість цих видів.

Г. В. Пігульовський і В. І. Ковальова в 1961 р. відзначили всі  пропозиції відносно різноманітності  складу ефірного масла плодів моркви посівною, що було підтверджене роботою  Шталя, в якій європейські сорти  моркви були розділені на дві хемораси: каратолову і геранілацетатну Sthal (1964). При високому вмісті одного з вказаних компонентів, інший компонент знаходиться в незначній кількості. Між вказаними хеморасамі також існують перехідні форми.

Формули терпеноїдів  ефірного масла плодів моркви

Формули кумарінов  і фурокумаринів плодів моркви

Формули основних каротиноїдів з коренеплодів моркви посівної

Плоди моркви дикої і моркви посівний також є джерелом кумарінов  і фурокумаринів. Зокрема, Л. І. Драник і А. П. Прокопенко (1972), при вивченні кумаринового складу плодів моркви дикої в спиртоводному екстракті цих плодів після його хроматографічного розділення на колонці поліамідного сорбенту, використовуючи градієнтну елюацію сумішшю бензолу з хлороформом, отримали 18 фракцій, що містили суміш 2–3 речовин. При хроматографії окремих фракцій на колонках з поліамідом (елюент: вода — 96% етанол) було виділено 10 сполук. Використовуючи фізико-хімічні константи і УФ-спектроскопію при зіставленні з достовірними зразками, серед них ідентифіковано 8 сполук, аналогічні скополетину, ескулетину, умбеліферону, пеуцеданіну, оксипеуцеданіну, прангеніну, остолу і ксантотоксину. Окрім цього, дві сполуки заздалегідь були ідентифіковані як можливі аналоги куместрола і фраксидіна.

Коренеплоди культурного  різновиду дикої моркви є відомою  харчовою і полівітамінною сировиною. Крім того, коренеплоди моркви посівний — одне з найбільш продуктивних джерел для промислового здобуття каротиноїдів.

Розроблений метод здобуття кристалічного каротину з очищених коренеплодів моркви посівної. Препаративною хроматографією встановлено, що каротиноїдний комплекс коренеплодів складається переважно з 85–90% β-каротина. Залишок кількості каротиноїдів складає α-каротин. Окрім цих каротиноїдів в коренеплодах також знайдена незначна кількість γ-каротина і домішки ксантофілов.

Здобуття коагулята. Добре вимиту свіжу моркву пропускають через м'ясорубку. Мезгу частинами переносять на шматок бавовняної тканини і з кожної порції віджимають сік руками. Віджату мезгу поміщають в каструлю, додають туди 1 л води і 40 хвилин інтенсивно перемішують механічною мішалкою. Після цього проціджують розчин і знову віджимають сік. Об'єднавши обидві порції соку і розчин, проводять термічну коагуляцію білкових речовин (див. примітка 1) Для цього колбу з соком нагрівають на водяній бані слабо помішуючи, і витримують деякий час при 60—700 (див. примітка 2). Нагрітому соку дають повільно відстоятися. Після досягнення кімнатної температури він швидко розшаровується. Головна маса білка осідає на дно колби, менша частина зосереджується на поверхні рідини. Прозорий розчин між цими шарами обережно сифонують за допомогою зігнутої скляної трубочки, регулюючи її рівень так, щоб можна було злити максимальну кількість рідини. Останнє центрифугують (див. примітка 3). Вихід вологого коагулята 300—400 г. Здобуття кристалічного каротину. Свіжоосаджений коагулят (див. вищий) переносять у велику ділильну воронку, добре збовтують з

10 г порошкоподібного їдкого натрію і 100 мл чотири хлористого вуглецю

(див. примітка 4). Екстрагування  проводять 4 рази. Об'єднаний розчин  промивають невеликою кількістю  води, що дистилює, від домішок  білків і лугу, відганяють під  вакуумом в струмі інертного  газу при 30 - 40°. У колбу з теплим маслоподібним залишком додають невеликими порціями 30 г відмученого і добре просушеного при 100° кізельгуру. Колбу струшують близько години, поки маса не перестане прилипати до стінок. Щоб видалити з адсорбата неомилювані жироподібні домішки, його переносять у воронку на скляний фільтр № 2 і перемішують з порцією петролейного ефіру (т. кіп. 50—60°). Фільтрування проводять не під вакуумом, а під невеликим тиском інертного газу. Для цього воронку закривають пробкою, в яку вставлена трубка. Трубку сполучають з камерою футбольного м'яча або кисневою подушкою, заповненою вуглекислим газом або азотом. Адсорбат промивають двічі. Осад переносять в колбу з пришліфованим зворотним холодильником, заливають 150 мл метилового спирту і кип'ятять 2—3 хвилини. Гарячу суміш фільтрують через той же фільтр, але вже застосовуючи відсмоктування. Таким промиванням, що повторюється двічі, видаляють стеріни. Знімають каротин з адсорбенту декількома порціями хлороформу прямо на воронці. Для цього перед всмоктуванням чергової частини розчину осідань ретельно перемішують з кожним новий кількістю розчинника. Хлороформ відганяють під вакуумом при 30° насухо. Залишок знову розчиняють, нагріваючи в 10 мл хлороформу. До розчину швидко додають 200 мл киплячого метилового спирту. Кристали каротину, які випали,  тут же фільтрують на скляному фільтрі № 2, промивають гарячим метиловим спиртом, знов розчиняють в 10 мл хлороформу і облягають 200 мл киплячого метилового спирту. Отриманий кристалічний каротин висушують у вакуумі-ексикаторі. Вихід 0,3—0,4 г (див. примітка 5). Чистий α-каротин — кристали темно-червоного кольору з фіолетовим відтінком і металевим блиском; т. пл. 176-177°. Для ідентифікації α-, β- і γ-каротину доцільно провести якісний хроматографічний аналіз.

Небагато каротину (0,05 г) розчиняють у мінімальній кількості петролейного ефіру і проводять хроматографію на невеликій колонці. Колонку заповнюють окислом магнію, активованим нагріванням при 100°. Після промивання тим же розчинником на колонці виявляються три характерні зони (мал.). Відсутність інших забарвлених зон свідчить про достатню чистоту грама каротинів отриманого препарату.

Примітки. 1. Під час коагуляції практично весь каротин, наявний в соку, адсорбується на речовинах, що випали в осад, і може бути таким дорогою сконцентрований.

2. Нагрівання вище 70° викликає буріння білкової маси і супроводжується значною втратою каротину.

3. Вживання фільтрів різних  систем в даному випадку себе  не виправдовує, оскільки в'язка  білкова маса забиває всі пори  фільтру.

4. Ліпоїдна фракція білкового  коагулята в подальшій екстракції  забруднює каротин і утрудняє  його кристалізацію. Тому проводиться  лужне обмилення. Якщо поєднати  обмилення з екстракцією, то  солі жирних кислот міцно адсорбуються  білком і не утворюють стійкої  емульсії.

5. Щоб вихід був більший,  всі операції по очищенню каротину  необхідно вести в умовах, що  по можливості виключають вплив  світла і повітря.

Морква відрізняється  високим вмістом натрію і фосфору  в порівнянні з іншими овочевими  культурами (таблиця).

Води в моркві міститься 88,8 %, азотистих речовин - 1,1%, жирів - 0,2%, вуглеводів - 9,2%. У моркві так  само міститься в невеликій кількості  йод.

Нажаль хімічний склад  трави моркви посівної на даний час  не вивчений.

Застосування  в народній та науковій медицині, народному  господарстві

Лікувальні властивості  моркви були відомі древнім грекам ще з часів Діоскорида (І століття нашої ери). Моркву вживали як цілющий засіб і як харчову рослину. У Древній Греції моркву високо цінували і включали в різні релігійні ритуали. Знамениті лікарі Древньої Греції Гіппократ і Гален рекомендували використати моркву  проти кашлю, як болезаспокійливий, протизапальний засіб при туберкульозі, геморої, нирковокам'яній хворобі, курячій сліпоті, при сечовиділенні, що супроводжується болями і затримкою сечі, а також як засіб, що покращує лактацію.

Моркву як лікарську рослину описав у Фармакогнозії середньовічний персидський мислитель Абуранхан Бируни. Пізніше інший середньовічний арабський енциклопедист Авіценна в Каноні лікарської науки відмічав, що насіння моркви заспокоює різальні болі в шлунку і кишечнику, збуджує статевий потяг, а у вигляді водних чаїв і настоїв і у вигляді свічок стимулюють місячні у жінок. На думку цього ученого, корені і плоди моркви здатні полегшувати стан важко протікаючої вагітності, а її листя також може використовуватися як сечогінний засіб.

У XVI столітті вона з'явилася  на Русі, де швидко завоювала авторитет  як продукт харчування і лікарський засіб і застосовувалася як проносне, противоглистне, при недокрів'ї і лікуванні ран, опіків, хвороб очей, нирок, печінки, що відбите в прислів'ї: «Від моркви більше крові». Тоді вже знали, що морква ухиляється роботу статевих залоз, а також про «дивну дію свіжо нашкрябаної моркви, в ракових виразках».

У середньовічній Вірменській медицині моркву використали як засіб для лікування нирковокам'яної хвороби. У середньовічній грузинській народній медицині морква широко вживалася при кашлі і як засіб, що покращує травлення і лактацію у матерів.

Як відмічає В. О. Шиманська  (1961), в Україні, зокрема, у Львівській області, у минулому знахарі лікували коренеплодами  моркви посівної ракові пухлини.

Слід зазначити, що більш  ніж за чотири тисячоліття діяльності людини морква так змінила свій вигляд, що якби її побачив древній римлянин, то, напевно, не дізнався б : з однорічної культури з тонким веретеноподібним і не дуже солодким коренем, яку вирощували древні римляни, вона перетворилася  на дворічну культурну рослину, без  якої зараз не обходиться харчова  промисловість. А зобов'язані ми цьому французьким і російським селекціонерам ХІХ століття.

У другій половині ХІХ століття французький селекціонер А. Вильморен  отримав моркву з оранжево-червоним коренеплодом.

Велика робота із створення  нових сортів моркви з червонястим  забарвленням була виконана в тому ж столітті російським селекціонером  Э. А. Грачевым.