Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Феномен кохання та вибір шлюбного партнера : психологічний аспект

МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра прикладної психології

Герман Ганна Володимирівна

ФЕНОМЕН КОХАННЯ ТА ВИБІР ШЛЮБНОГО ПАРТНЕРА : ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Курсова робота

спеціальність 6.010100 – практична психологія

Науковий керівник:

старший викладач

кафедри прикладної психології

Герман Наталія Іванівна

Черкаси – 2013р.

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..3

Розділ 1. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ФЕНОМЕНУ КОХАННЯ ТА ВИБОРУ ШЛЮБНОГО ПАРТНЕРА…………………………………………..5

1.1. Кохання в контексті психологічних теорій……………………………....5

1.2. Психоаналіз почуття кохання ……………………………………………..8

1.3. Психологічний аналіз традиційних підстав вибору шлюбного партнера…………………………………………………………..……………..9

1.4. Вплив любові в сім’ї на задоволеність шлюбом………………………..10

Розділ 2. Дослідження ФЕНОМЕНУ КОХАННЯ ТА ВИБОРУ ШЛЮБНОГО ПАРТНЕРУ…………………………………………………....11

2.1. Теорії шлюбного вибору ………………………………………..............11

2.2. Дослідження психологічної готовності до шлюбу……………………….15

Висновки……………………………………………………………….……23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………......25

ВСТУП

Кохання – виключно складний об’єкт як для психологічного, так і для будь-якого іншого аналізу. Про кохання сказано багато – частотні словники сучасних мов засвідчують, що це одне з найуживаніших слів. При цьому все сказане є правильним хоча б для кого-небудь. Крім того, кохання ще менше, ніж якийсь інший аcпект реальності може бути з достатньою повнотою описана у рамках науки, його пізнання вимагає міждисциплінарного дослідження, яке б поєднувало факти і прийоми не лише психології, літературознавства, а й соціології, біології, етнографії, історії, мистецтвознавства та багатьох інших дисциплін [9].

Кохання як стійке прагнення, потяг одного індивідуума до іншого, який має протилежну з ним стать, не є чимось сталим і незмінним. Кохання – це “замкнення” багатьох потреб однієї особистості на іншій. У коханні між чоловіком і жінкою протягом довготривалого часу провідна роль належить статевому інстинкту.

Психолого-педагогічна наука в значній мірі розкрила поняття "підготовка" і "підготовленість до шлюбу", у якої кожен із авторів вклав своє розуміння. Проте, останнім часом все частіше зустрічається поняття "психологічна готовність до шлюбу". Досить різнобічними підходами характеризується воно в психолого-педагогічних дослідженнях. З нашого погляду, характеристики, що склалися не дають повної картини суті психологічної готовності до подружнього життя. А це означає, що дане питання розроблене в психології недостатньо.

Для глибокого розкриття поняття "психологічна готовність до шлюбу" слід виходити із суті подружнього життя, як діяльності, обумовленої функціями сім'ї, і поняття готовності, як стану і якості особистості.

Об’єкт дослідження – феномен кохання та вибір шлюбного партнера.

Предмет дослідження – психологічні аспекти феномену кохання та вибір шлюбного парнеру.

Мета роботи – визначити психологічні умови виникнення шлюбу внаслідок кохання.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що чим вищий рівень кохання в подружніх стосунках, тим більша задоволеність шлюбом.

Виходячи з актуальності, мети та предмету дослідження завданнями є:

1. Проаналізувати наукову та методичну літературу щодо досліджуваної теми.

2. Виявити психологічні особливості феномену кохання.

3. Визначити основні критерії якими керуються при виборі шлюбного партнера.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези було використано загальнонаукові методи теоретичного дослідження (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення).

Теоретичне та практичне значення полягає у тому, що теоретичний аналіз наукової літератури і проведене дослідження можуть бути використані психологами-практиками, які працюють у сфері сімейного консультування та сфері освіти.

Мета та завдання обумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ФЕНОМЕНУ КОХАННЯ ТА ВИБОРУ ШЛЮБНОГО ПАРТНЕРА

1.1.Кохання в контексті психологічних теорій

Визначень кохання та різноманітних поглядів на нього існує величезна кількість. Якщо давньогрецький філософ Емпедокл (близько 490 - близько 430 до н. е.) вбачав у коханні безособове начало поєднання, яке пронизує собою всі стихії буття, а китайський мудрець Моцзи (V ст. до н. е ) – принцип загальної злагоди й взаємного добротворення, що його відкриває людям саме небо, то сучасні мислителі здебільшого пов'язують його саме з граничним проявом людської особистості: “Кохання є відповідальність Я за Ти” (М. Бубер). Для романтиків кохання асоціюється передусім з чимось неповторним, виключним, невловимим, таким, що не вкладається у рамки жодних загальних норм і розпорядків. Згаданий символічний образ висвітлює сенс кохання загалом як пошук й віднайдення людиною жаданої цілісності – тілесної, духовної чи тілесно-духовною – цілісності, до котрої вона прагне й котру, проте, як і показує їй власний досвід, не може здобути у своєму внутрішньому бутті, таку цілісність може дати тільки і сутнісне спілкування з іншим, неповторним, наче спеціально для неї “призначеним” суб'єктом – зі своєю міфологічною “половинкою”, якщо йти за легендою про андрогінів.

Досить довго у психології була популярна думка про те, що схильність до кохання повинна бути пов’язана з виразним патопсихологічним почуттям. Проте факти спростували такі уявлення. Так, ні рівень закоханості, ні романтичні установки не корелюють у своїх середніх значеннях з патологічними рисами особистості [13]. Кінцеві значення цих характеристик, наприклад, значна кількість романів або ж повна їх відсутність, як виявилося, пов’язані з недостатнім рівнем емоційної зрілості. Наявність такого взаємозв’язку між інтенсивністю романтичної поведінки, з одного боку, та рівнем емоційної зрілості, з іншого, дозволяє зробити висновок, що іноді кохання дійсно виконує захисну функцію – про це свідчить поєднання максимальної інтенсивності романтичного синдрому та низької емоційної зрілості. Проте, якщо відсутність досвіду в коханні дорослої людини також супроводжується низькою емоційною зрілістю, то припустимо, що кохання є не перешкодою, а необхідною умовою високого особистісного розвитку. Також схильність до переживання почуття кохання виявилося пов’язаним з такими рисами, як рівень романтизму та локус контроль, а екстернальному локусові відповідає більше значення романтичної поведінки. Виявилися інші залежності, так, висока самооцінка поєднується з високо інтенсивною романтичною поведінкою у чоловіків і з низько інтенсивною – у жінок. Це можна пояснити тим, що нормативний образ «дійсного чоловіка» вимагає значно більшої романтичної активності, ніж певний стереотип «дійсної жінки». Можна також припустити, що зв’язок між схильністю до кохання та особистісними характеристиками опосередковується уявленнями людей про осіб, бажаних і відповідних їх статі, віку, іншим параметрам [1].

Окремо необхідно розглянути питання про особистісний нахил до сильних і глибоких любовних переживань. Тут наука психологія ще має над чим працювати, фактичних даних досить мало. Загальноприйнятою є думка про те, що високий рівень самооцінки забезпечує можливість кохання до іншої людини. Як писав З. Фрейд, «лібідо, чи лібідо «Я» здаються нам великим резервуаром, з якого посилаються прихильності до об’єктів і до якого вони знов повертаються» [32]. Саме у ставленні до самого себе відточується те мистецтво кохання, про яке казав Е. Фромм. Ще мало знань про те, які ж саме якості грають вирішальну роль не у короткочасних, а у тривалих стосунках. Є підстави для тверджень, що головними детермінантами тут виступають не лише окремі особистісні особливості об’єкту, а його інтегральні характеристики, такі, як рівень психічного здоров’я, самосприйняття, компетентність тощо. Така залежність, до речі, примушує припустити наявність однієї закономірності, яка, на жаль, важко піддається експериментальній перевірці. Суб’єкт з добре розвиненими емоційними якостями отримує підтвердження своєї самооцінки, і загальний рівень його самооцінки підвищується. Це робить суб’єкта в очах інших людей більш привабливим як партнера у взаєминах. Проте сам він до встановлення нових зв’язків ще не готовий.

Е.Фромм дає таке визначення: “Кохання – це активна сила в людині, сила, що валить стіни, що відокремлює людину від її ближніх; яка поєднує її з іншими; кохання допомагає їй перебороти почуття ізоляції і самотності; при цьому дозволяє їй залишатися самій собою, зберігати свою цілісність” [22; 23].

Як зазначав О.Макаренко, кохання не може бути вирощеним з надр статевого потягу. Дійсні сили кохання можуть бути лише у досвіді поза статевої симпатії. За Макаренко, молода людина ніколи не буде любити свою наречену і жінку, якщо він не любив своїх батьків, товаришів і друзів. Тобто, хоча об’єкти кохання змінюються, сам принцип – пояснення собі свого стану як коханняі, а не як корисливої зацікавленості, залишається незмінним. Якщо людина у дитинстві навчилася такої інтерпретації, вона буде використовувати її в принципово різних ситуаціях. Отже, з виявленням ролі моменту самоінтерпретації у ґенезі почуття кохання стає більш зрозумілою близькість різноманітних видів кохання між собою та їх взаємна зумовленість[10].

К. Хорні, що теж досліджувала цю проблему, вважала залежність у коханні патологічно підвищеною нормальну психологічну потребу особистості в емоційній прихильності і позитивній оцінці з боку оточуючих, що проявляється в завищеній сензитивності до думок оточення про себе та в низькій стресостійкості в ситуації фрустрації потреби в емоційному прийнятті. Розвиток залежності, на її думку, відбувається на основі загального невротичного розвитку особистості. При цьому каталізаторами появи та розвитку неврозу є незадоволення базових психологічних потреб батьками в дитинстві [24]. Ці незадоволені потреби утворюють „болючі точки”, „фрустраційні шрами”, що залишаються у людини назавжди. Тому в дорослому житті невротик вимагає від партнера постійних доказів кохання. І розрив з партнером, який дає відчуття кохання та емоційного затишку, або навіть сумніви щодо цього, викликає сильний психологічний стрес.

1.2.Психоаналіз почуття кохання

З переживаннями кохання пов’язані певні відчуття, приналежність яких саме до кохання не викликає сумнівів у їхніх носіїв. Так, до описів респондентів своїх відчуттів, які входять до набору таких переживань, можна віднести ейфорію, депресивні почуття, нахили до фантазії, порушення сну, загальне збудження і труднощі у концентрації уваги.

Існують і чіткі поведінкові кореляти кохання, не характерні для типів почувань і стосунків [30].

Цікаво, що любовні переживання і пов’язані з ними поведінка визначаються відомою статевою специфікою, причому напрямок розбіжностей далеко не завжди співвідноситься традиційним уявленням про психологічні особливості чоловіків та жінок. Так, всупереч стереотипам, що давно вже склалися, чоловіки у цілому характеризуються більшим рівнем романтизму, ніж жінки, легше й швидше закохуються, у більшості - підтримують романтичні уявлення про кохання. Бажання закохатися для чоловіків більш серйозна причина для взаємостосунків, ніж для жінок. Жіноча любов минає швидше, ніж у чоловіків, перші частіше ініціюють розрив та легше його переживають. Водночас у період уже сталих любовних стосунків жінки схильні до більшого саморозкриття та схильні переоцінювати свого партнера. Стосунки кохання для жінок більш специфічні, ніж чим для чоловіків, - кореляції між оцінками любові та симпатії у других значно нижче. Ця розбіжність є результатом статевої специфіки в онтогенезі. Необхідно зазначити, що проблема статевих розбіжностей у коханні не може вирішуватися поза часовим та соціальним контекстом. Мішель Фуко, якого вважають класиком сучасної психології, наполягав на тому, що, “прояв історично окремих форм сексуальної поведінки відбувався у зв’язку з появою різних механізмів репресії, яку застосовували щодо сексуальності в тому чи іншому суспільстві” [7]. Так, змінюються самі уявлення про статеві розбіжності, ці ж уявлення у значній мірі ці розбіжності й підтримують, оскільки люди намагаються відповідати стереотипу, що склався. Очевидно, що термін “любов” використовують на позначення якісно різних стосунків. Так називають і почуття матері до дитини, і стосунки людей до чогось безособового, наприклад, до своєї справи.

Кохання як стійке внутрішнє переживання необхідно відокремлювати від безпосереднього переживання, від емоцій любові, через які вона проявляється. У коханні можуть бути поєднані найрізноманітніші почуття: страждання і насолода, радість та печаль, страх і сміливість, гнів та ненависть. Але є також і більш специфічні переживання кохання – особливі емоції, які теж називають це почуття – потяг, захоплення, ніжність, багато інших складових відтінків емоції.

У психології існує багато спроб виділення якісно специфічних типів кохання. Найбільш відомою з таких типологій є класифікація, запропонована Е. Фромом [4, 24]. Він виділяє п’ять типів любові: братерська, материнська, еротична, любов до самого себе і любов до бога.

Більшість філософських та психологічних типологій любові мають апріорний характер. Механізм виділення у них тих чи інших типів практично не проглядається, а належність різних типів до одного класу любовних переживань найчастіше не враховується. Тим більше зацікавлення представляють ті типології, в яких логіка виділення варіантів любові експлікована і піддається хоча б теоретичній перевірці.

1.3. Психологічний аналіз традиційних підстав вибору шлюбного партнера

Проблема вибору шлюбного партнера розглядається в роботах різних дослідників (Гребенников І.В., ГолодС.І., Ковальов С.В., Харчев А.Г., Мацковский М.С. та ін.) В основному це дослідження 80-90 рр.. Багато дослідників вивчали мотиви вибору шлюбного партнера, опитуючи людей з різним сімейним стажем, різного віку, різних професій, в тому числі і студентів [14].

Найсерйозніші помилки допускаються молодими людьми ще до моменту укладення шлюбу, в період залицяння. Рішення про вступ у шлюб багато молодих людей беруть найчастіше необдумано, виділяючи в майбутній дружині ті характерологічні риси іособистісні особливості, які в сімейному житті відіграють несуттєву, другорядну, а іноді і негативну роль.

Перші проблеми молодої сім'ї починаються з проблем вибору майбутнього чоловіка. Згідно з дослідженнями, однією знайбільш поширених причин порушення відносин між молодими чоловікамиє розчарування в шлюбному партнері, так як в період дошлюбного спілкуваннявін не зміг отримати якомога більш повну інформацію про майбутнього супутника життя.

У теж час, в юнацькому віці (на який і випадає переважна більшість вступів в перший шлюб) найбільш важливим є процес формування его-ідентичності (поява почуття ідентичності, індивідуальності, несхожості на інших, нормуванням самосвідомості, появою психосексуальних інтересів). Згідно Дж. Марсіа, можна назвати два основних критерії для виділення статусів его-ідентичності: криза і пошук ідентичності. На основі цих критеріїв здійснюється вибір в певних сферах. Він виділив чотири основні варіанти або стани формування ідентичності (статуси ідентичності): вирішеним (передчасна ідентичність), дифузія (розмита ідентичність), мораторій і досягнення ідентичності (зріла ідентичність).

1.4. Вплив любові в сім’ї на задоволеність шлюбом

В даний час недостатньо розроблені питання, що мають безпосереднє відношення до якості шлюбу, втім недостатньо розроблено й саме поняття якості шлюбу. Проведені в цьому напрямку дослідження в основному стосувалися вивчення окремих сторін якості шлюбу: стабільності і стійкості шлюбу, сумісності подружжя, ролі сім'ї в суспільстві і т.д. Лише деякі автори зверталися до проблеми дослідження сімейних відносин з точки зору якості шлюбу, задоволеності подружжя сімейними відносинами. Досліджуючи різні підходи до інтерпретації поняття "Задоволеність шлюбом", ми виявили, що в психологічній науці немає єдиної концепції понятійного апарату сімейної психології, а так само,ми підійшли до того, що існують деякі фактори, що впливають на задоволеність подружжям шлюбом [15].

Розділ 2. Дослідження ФЕНОМЕНУ КОХАННЯ ТА ВИБОРУ ШЛЮБНОГО ПАРТНЕРУ

2.1. Теорії шлюбного вибору.

1. Теорія З. Фрейда.

Він стверджував, що у виборі сексуального об'єкту людиною виявляється зсув енергії лібідо з найпершого об'єкту любові, тобто з батьків. Інакше кажучи, згодне 3. Фрейду, чоловік шукає дружину, схожу на матір, а жінка - чоловіка, схожого на отця [10].

У соціологічній літературі можна знайти дані, підтверджуючі цю тезу. Зокрема, Д. Едлічка в своєму дослідженні 7.000 подружніх пар виявив, що вірогідність знайти в опитаній сукупності пари, в яких було схожість одну з партнерів з батьком протилежної підлоги, була вище, ніж це теоретично можлива при випадковому виборі Kohler H.-P., Vaupel J. W. Demography and its Relation to Other Disciplines // Position of Demography Among Other Disciplines / Ed. by Zdenek Pavlik. Prague, 2000.

2. Теорія р.Ф. Уінча.

Ще однією соціально-психологічною теорією шлюбного вибору є теорія комплементарних потреб Р.Ф. Уінча.

Основна теза цієї теорії полягає в тому, що люди вважають за краще вибирати собі в подружжя тих, чиї психологічні особливості протилежні і додаткові їх власним (наприклад: людина боязка і схильна до залежності, швидше за все, згідно Уінчу, віддасть перевагу партнерові сильного і домінантного). Це пов'язано з тим, що індивід завжди прагне максимізувати ступінь задоволення своїх потреб, а максимум цей, по Уінчу, досягається у тому випадку, коли специфічні потреби чоловіків і жінок комплементарны один одному.

У основі теорії - спостереження, які Уінч провів за 25-тьма шлюбними парами в Північно-західному університеті. Хоча сам Уінч був переконаний в правильності своєї теорії, інші дослідники віднеслися до неї критично. Характерним в цьому плані було зауваження Мейєра і Пеппера про те, що "відкриття Уїнча -- це артефакт. Або із-за неправильної методології, або через те, що він вивчав шлюбні пари".

Проте інші автори, відштовхуючись від підходу Уїнча, намагалися удосконалити його теорію. Одним з прикладів цього є інструментальна теорія Р. Сентера.

3. Теорія Р. Сентера.

Інструментальна теорія Р. Сентера виходила з припущення, що люди прагнуть вибрати собі як шлюбні партнери тих, чию поведінку і інші характеристики забезпечують максимум задоволення і мінімум витрат для їх потреб.

У відмінності від Уїнча, Сентер вважав, що одні потреби більш значущі, а інші менш. Цінності (потреби), які типовіші для чоловіка, повинні відповідати потребам, типовішим для жінки [16].

4. Теорія Дж. Хоманса.

Ще однією теоретичною інтерпретацією процесу шлюбного відбору є теорія обміну. Заснована на моделі соціальної взаємодії Дж. Хоманса, згідно якої базисом виникнення нормативного порядку в суспільстві є взаємна корисність людей, вигоди, які вони отримують в результаті обміну між собою різного роду благами (не обов'язково матеріальними). Згідно Хомансу, в суспільстві завжди існує якась шкала цінностей, які можуть бути залучені в обмін. Людина "обмінює" деякі свої якості на якості або властивості інших людей: фізичну привабливість на добробут, багатство на гучний титул і тому подібне Хоманс говорить про те, що «всі без виключення соціальні взаємодії на всіх рівнях підкоряються принципам обміну еквівалентами». Відповідно цьому в основі шлюбного вибору лежить процес оцінювання якостей можливого партнера і оцінювання того, хто з можливих партнерів може принести більший виграш при менших витратах. Характеристики індивіда при цьому розглядаються як якесь благо, підмет обміну і що має певну ринкову ціну. Як таке благо можуть виступати: індивід. В даному випадку мова фактично втягає про співвідношення на шлюбному ринку численностей "відповідних" один для одного чоловіків і жінок. Інтуїтивно ясно, що цінність кожного окремого індивіда на шлюбному ринку залежить від співвідношень, які знижують цінність тих, чия стать має надлишок [29].

- вік

- зовнішній вигляд, що включає не тільки фізичну зовнішність, але і манери поведінки, уміння поводитися і т. п.;

- статус, що розглядається як комбінація різних соціально-економічних характеристик (добробут, походження, освіта і так далі)

- соціально-психологічні характеристики особи (емоційність, експресивність, здібність до розуміння, співпраці і т. д.);

- цінності, переконання і так далі

Загальні або співпадаючі цінності полегшують взаємодію з потенційним партнером і можуть служити чинником ухвалення рішення про шлюбний вибір. Цінності, що сильно відрізняються один від одного, можуть стати непереборною перешкодою для шлюбного вибору навіть у разі сильної пристрасті. Приклад цього -- відмова Ф.М. Достоєвського від шлюбу з А.В. Корвін-круковськой із-за діаметральної протилежності їх поглядів.

5. Теорія Бернарда Мурштейна.

Спробу дати цілісний опис процесу шлюбного вибору є теорія «стимулов- цінностей - ролей» ( СЦР- теорія) Бернарда Мурштейна. Він говорить про те, що процес розвитку відносин детермінується трьома змінними:

- стимули

- ціннісне порівняння

- ролі.

На стадії стимуляції діють чинники, які "притягають" індивідів один до одного, роблять їх привабливими один для одного завдяки їх фізичним, інтелектуальним, соціальним і іншим характеристикам.

Наступною стадією є стадія ціннісного порівняння, коли взаємному оцінюванню піддаються системи цінностей і установок, зокрема, уявлення і установки один одного щодо шлюбу, статевих ролей, числа дітей в сім'ї і так далі [13].

Деякі люди можуть одружуватися на основі однієї або двох перших стадій. Проте більшість проходить і ролеву стадію. Для них схожість цінностей - необхідне, але не достатня умова. Таким для більшості є ролева сумісність, схожість взаємних уявлень про сімейні (і поза сімейними) ролі чоловіків і жінок. Досягнення ролевої сумісності - це, ймовірно, нескінченний процес, оскільки ролеве притирання відбувається на всьому протязі існування шлюбного союзу і ніколи не завершується повністю.

2.2. Дослідження психологічної готовності до шлюбу

Теоретичний аналіз наукової літератури, досліджень з проблеми, досвід психологів-консультантів і в цілому психологам зробити висновок про те, що з одного боку - психологічна готовність до шлюбу - це інтегроване психологічне утворення, яке включав стійку позитивну мотивацію шлюбу, актуалізацію знань, умінь і навичок особи, особистісні якості сім'янина, здатність до емпатичного розуміння партнера, конструктивну поведінку в сім'ї; з іншого - це процес та результат діяльності [8].

Для більш повного визначення психологічної готовності до шлюбу слід звернути увагу на її структурні компоненти. Психологічна готовність до шлюбу - це динамічне утворення, яке залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів, і становить складний синтез взаємопов'язаних та взаємообумовлених компонентів. До структури психологічної готовності включаються такі компоненти: мотиваційний, особистісний, пізнавальний, емоційно-регулятивний, поведінковий. Ці компоненти абстраговані і конкретизовані.

Формування в молоді психологічної готовності до подружнього життя - складний процес, якому притаманні цілісність, сталість, динамізм. Велику складність являє собою проблема контролю та обліку результатів формування готовності. Щоб визначити діагностичні методи психологічної готовності до шлюбу, ми звернулися до відповідної літератури. Її аналіз показав, що даний аспект не є предметом спеціального дослідження. Тому пошуки показників готовності становив суть інтегрального підходу. Було встановлено, що в якості критеріїв готовності автори визначають або сформованість якостей сім'янина /А.Т. Суворова, І.А. Трухін/, або сформованість знань /І.В. Гребенніков, І.В. Дуброівіна/.

У ряді досліджень /Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, Л.С. Виготський, А. Геззел, І.С. Кон, Г.О. Костюк, Е. Кречмер, К. Левін, О.В. Мудрик/ розглядаються психологічні особливості студентського віку. Аналіз їх показав, що саме в цьому віці створюються певні передумови для вступу в шлюб і об'єктивні умови для формування стійкої психологічної готовності до подружнього життя [24].

Підготовка молоді до вступу в шлюб, до майбутнього сімейного життя - невід'ємна складова частина загальної системи виховання підростаючого покоління.Серед факторів, що визначають стабільність молодих родин, Н.В. Малярова виділяє готовність молоді до шлюбу [19]. Це система соціально-психологічних установок особистості, що визначає емоційно-психологічне відношення до способу життя, цінностей шлюбу. Готовність до шлюбу - інтегральна категорія, що включає цілий комплекс аспектів:

Формування визначеного морального комплексу - готовність особистості прийняти на себе нову систему обов'язків стосовно свого шлюбного партнера, майбутніх дітей. Формування цього аспекту виявиться зв'язаним з розподілом ролей між подружжями.

Підготовленість до міжособистісного спілкування і співробітництва. Сім’я є малою групою, для нормального її функціонування потрібна погодженість ритмів життя чоловіка і жінки.

Здатність до самовідданості стосовно партнера. Здатність до такого почуття включає здатність до відповідної діяльності, заснованої насамперед на якостях і властивостях альтруїзму люблячої людини.

Наявність якостей, зв'язаних із проникненням у внутрішній світ людини, - емпатійний комплекс. Важливість цього аспекту зв'язана з тим, що шлюб за своїм характером стає більш психологічним у силу витонченості людини як особистості. У зв'язку з цим зростає роль психотерапевтичної функції шлюбу, успішної реалізації якої сприяє розвиток здатності до співпереживання, вміння співчувати емоційному світу партнера [3].

Уміння вирішувати конфлікти конструктивним способом, здатність до саморегуляції власної психіки і поведінки. Є.С. Калмикова вважає, що уміння конструктивно вирішувати міжособистісні конфлікти, використання їх для розвитку міжособистісних відносин чоловіка і жінки відіграє вирішальну роль у процесі взаємного пристосування молодят.

Серед багатьох аспектів проблеми формування психологічної готовності молоді до сімейного життя в якості одного з найважливіших можна виділити правильне розуміння молоддю ролі сім’ї і шлюбу в сучасному суспільстві, що у свою чергу зв'язано з особливостями формування в них установок, орієнтації на вступ у шлюб. Навіщо людині сім’я? Це питання рідко задають собі зрілі, дорослі люди, але досить часто - молоді. У той же час поняття "родина" має для кожної особистості і свій внутрішній зміст.

В унікальності людського буття, у неповторності його особистісних якостей є дві сторони:

1) страх утратитися, залишитися непоміченим, "непотрібним";

2) бажання перебороти самітність, стати цінним, "потрібним", улюбленим і незамінним. Чим більш затребуваною, потрібною і цінною відчуває себе людина, тим більше в неї шансів і сил перебороти самітність. Усі хочуть бути улюбленими. К. Юнг писав про те, що серйозною причиною щиросердечних розладів і захворювань є "блокування психічної енергії"; це відбувається, коли людина, ідучи від труднощів, не здійснює своє життєве покликання. Любов у родині рятує від самітності, дає можливість повного (не тільки тілесного, сексуального) прийняття людини. Саме родина надає людині всі ресурси для самоактуалізації.

У наш час ведучим мотивом вступу в шлюб є "любов" Однак, називаючи "любов" як мотив шлюбу молоді люди, очевидно, вкладають у це слово різні змісти. Т.А. Флоренская [18] виділяє три різних тлумачення цього слова: любов як сексуальний потяг; любов як потреба бути улюбленим; любов як здатність любити. Вона приводить їхній опис.

В даний час шлюб стає добровільною справою двох молодих людей, що навіть при наявності економічної залежності від батьків нерідко не присвячують їх у свої наміри. Говорячи про шлюб, не можна забувати про те, що бажання вступити в подружній союз і ступінь готовності до нього - це далеко не однакові поняття. На думку психологів, морально-психологічна підготовленість особистості до шлюбу означає сприйняття цілого комплексу вимог, обов'язків і соціальних стандартів поведінки, якими регулюється сімейне життя.

До них відносяться [20]:

- готовність прийняти на себе нову систему обов'язків стосовно свого шлюбного партнера, майбутніх дітей і відповідальність за їхню поведінку;

- розуміння прав і достоїнств інших членів сімейного союзу, визнання принципів рівності в людських відносинах;

- прагнення до повсякденного спілкування і співробітництва, узгодженню взаємодій із представником протилежної статі, що у свою чергу припускає високу моральну культуру [5];