Фермерське господарство

План

Вступ

1. Поняття та основні ознаки фермерського господарства.

2. Порядок створення фермерського  господарства, його склад та державна  реєстрація.

3. Правовий режим майна  фермерського господарства

4.  Підстави та порядок  припинення діяльності фермерського  господарства.

Висновок.

Список літератури.

Вступ

Фермерське господарство – особливий вид підприємницької  діяльності громадян України, що полягає  у виробництві, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції  з метою одержання прибутку. В  сучасних умовах така форма аграрного  господарювання потребує особливого правового  захисту та підтримки з боку держави.

Виникнення фермерських  господарств в Україні пов’язане  з реформуванням аграрних відносин та здійсненням ринкових економічних  перетворень. Йдеться про ліквідацію монопольного існування таких суб'єктів, які уособлювали лише крупні суспільні форми господарювання на землях сільськогосподарського призначення (колгоспів та радгоспів), і виникнення нових форм господарювання на цих землях.

  Фермерство – нова  для сучасного періоду форма  господарювання на землях сільськогосподарського  призначення. Закон який регулює діяльність фермерського господарства Закон України «Про фермерське господарство», який був прийнятий 19.06.2003. До цього моменту діяв Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991.

Метою даної роботи є з’ясування суті діяльності фермерського господарства, аналіз чинних норм законодавства, порівнянь цих двох законів, виявлення питань, які підлягають коректуванню з боку законодавчих органів в порядку внесення змін до чинного законодавства.

1. Поняття та основні  ознаки фермерського господарства 

Запровадження фермерства в  Україні відбулося у 1991 р. на основі Закону України “Про (селянське) фермерське господарство”. Зважаючи на певну економічну, політичну і соціальну нестабільність у державі, правові засади функціонування нового аграрного суб'єкта були досить неоднозначними. Найсуперечливішими були норми стосовно правових форм використання земель, правового режиму майна і  форми залучення найманих працівників  до роботи у фермерському господарстві. Згодом законодавець неодноразово намагався  виправити недоліки правового статусу  фермерських господарств. Однак  і сьогодні, через 20 років становлення  та розвитку фермерських господарств  в Україні, правовий статус цих суб'єктів  не є оптимально визначеним.

   Досліджено проблеми  становлення, функціонування та  ефективного розвитку фермерських  господарств у процесі ринкових  перетворень в аграрному секторі  економіки у наукових працях  Н.І. Титової, В.В. Устюкової, Г.В. Чубукова, О.О. Погрібного, Н.М. Оніщенко, Т.П. Проценко, М.С. Долинської, М.В. Шульги, В.П. Жушмана, П.Ф. Кулинича, В.Ю. Уркевича, Л.В. Логуш, Г.А. Волкова та багатьох інших вчених. [7].

Законодавець у ч. 1 ст.1 ЗУ «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 надає визначення фермерському господарству як формі   підприємницької  діяльності громадян із створенням  юридичної  особи,  які  виявили  бажання    виробляти   товарну   сільськогосподарську   продукцію, займатися її переробкою та реалізацією  з метою отримання  прибутку на   земельних  ділянках,  наданих  їм  для  ведення  фермерського господарства, відповідно до закону.  Однак багато науковців вважають таке поняття фермерського господарства не повним і таким, що потребує вдосконалення.

Для того щоб вирішити дане питання та надати більш точне  та влучне визначення фермерському господарству слід ретельно проаналізувати нормативні та доктринальні ознаки даних суб’єктів  аграрних правовідносин.

Визначення, яке наведене в Законі України «Про фермерське господарство» недосконале з погляду юридичної техніки, адже не дає змоги вирізнити фермерське господарство з-поміж інших сільськогосподарських товаровиробників, оскільки не вказує на його суттєві юридичні ознаки. Крім Закону України “Про фермерське господарство” визначення фермерського господарства містить Господарський кодекс України, який відносить фермерське господарство до окремого виду підприємств, що діють на основі приватної власності громадян. Однак не витримує критики визначення фермерського господарства, закріплене у ч. 1 ст. 114 Господарського кодексу України відповідно до якого - це форма підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції [3]. Таке нечітке формулювання також не дає змоги “ідентифікувати” фермерське господарство, а виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції є не метою, а предметом діяльності суб’єкта. [7].

  Вперше детально провела  аналіз юридичних ознак фермерського  господарства професором Н.І.  Титова [6, с. 18-21], а згодом дещо  конкретизувала М.С. Долинська [8, с. 50-57]. Ці автори виділяють такі юридичні ознаки поняття фермерського господарства:

• окремий, самостійно господарюючий аграрний суб'єкт;
• своєрідна форма підприємництва, яка може здійснюватися лише громадянами України;
• добровільність;
• змістом діяльності є виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, яка має товарний характер;
• членський характер відносин;
• сімейно-трудове об'єднання;
• суб'єкт сільськогосподарського землевикористання;
• своєрідний різновид індивідуальної трудової діяльності;

- землі належать на праві приватної власності, а майно             - на праві спільної сумісної власності;

• статус юридичної особи.

На основі цих ознак  вони сформулювали визначення поняття  селянського (фермерського) господарства. Більшість з цих ознак є  актуальними й досі. Однак згодом відбулися зміни у фермерському й аграрному законодавстві, що потребують перегляду окремих доктринальних  положень стосовно правового статусу  фермерського господарства в сучасних умовах. Важливо зазначити, що фермерське господарство за вимогами аграрного  та фінансового законодавства є  сільськогосподарським підприємством. Серед суб'єктів господарювання домінуюче місце належить підприємствам. Це зумовлено особливими економічними й соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме - функціями товаровиробника, який задовольняє  суспільні потреби у продукції, роботах, послугах.

Підприємство є самостійним  суб'єктом права. З одного боку, закон  визначає його компетенцію (права та обов'язки) як суб'єкта господарювання, з другого - зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має  у своєму складі інших юридичних  осіб (ч. 4, 5 ст. 62 Господарського кодексу  України). Цим підприємство суттєво  відрізняється від об'єднань підприємств, до складу яких входять юридичні особи. Засновниками і членами фермерського господарства не можуть бути юридичні особи. Фермерське господарство, як і  кожне підприємство, має печатку  зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Варто звернути увагу, що дана форма аграрного підприємства здійснюється за власним бажанням громадян, тобто за самостійною ініціативою, на власний ризик, систематично, що дає можливість одержувати доходи. [10, c. 105].

   На відміну від  особистого селянського господарства, яке також є родинно-сімейною  формою господарювання сільських  мешканців, фермерське господарство  є юридичною особою і потребує  відповідної державної реєстрації. За попереднім законодавством фермерське господарство лише користувалося статусом юридичної особи, оскільки всім ознакам юридичної особи не відповідало [9]. Зокрема, фермерське господарство не мало відокремленого майна, оскільки майно належало членам фермерського господарства на праві спільної сумісної власності. Закон України “Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 року [1], передбачає, що майно належить фермерському господарству як юридичній особі.

Слід зазначити, що фермерське господарство повністю відповідає вимогам, які ставить законодавець до сільськогосподарських товаровиробників, адже виробництво сільськогосподарської продукції є основним предметом їхньої діяльності, а землі сільськогосподарського призначення є головним засобом виробництва. Для отримання (придбання)  у власність або в   оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства  громадяни звертаються до   відповідної   районної державної адміністрації.  Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.  До   заяви   додаються документи,   що   підтверджують   досвід   роботи   у   сільському господарстві   або   наявність   освіти,   здобутої   в аграрному навчальному закладі. [1, ч. 1 ст. 7].

Сільськогосподарська продукція  виробляється як товар, тобто для  реалізації, а не для власного споживання, тобто метою діяльності фермерського господарства є отримання прибутку, що характерно для усіх суб’єктів  підприємницької діяльності. Фермерське господарство здійснює виробництво  продукції тваринництва та рослинництва. Як правило, підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток організацій (на відміну від неприбуткових  організацій - релігійних, об'єднань громадян тощо), хоча можуть створюватися і для  некомерційної діяльності (ч. 2 ст. 62 Господарського кодексу України). Фермерське господарство належить до комерційних організацій, оскільки має на меті отримання прибутку.

   Ризиковість є ознакою підприємницької діяльності, однак діяльності сільськогосподарських підприємств властивий підвищений ризик, який зумовлений значним впливом природно-кліматичних факторів на біологічні процеси сільськогосподарського виробництва. Негативними факторами, що супроводжують сільськогосподарське виробництво, є: сезонний характер виробництва, сповільнений оборот капіталу, низька норма прибутку.

Досить позитивним є той  факт, що держава надає фермерським  господарствам відповідну фінансову  та іншу підтримку. Так, наприклад, це стосується фіксованого сільськогосподарського податку, який сплачують сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.  Якщо фермерське господарство організовується у місцевості, що віддалена від населеного пункту, то за рахунок коштів Українського державного фонду підтримки фермерських господарств та коштів місцевого бюджету облаштовується відокремлена фермерська садиба з наданням їй окремої поштової адреси та підведенням необхідних комунікацій.

Слід звернути увагу, що метою  запровадження фермерства є поверненням  до історичних українських традицій господарювання сільських сімей  з наступністю поколінь, передачею  досвіду від батька до сина. Тому логічним є зниження вікового цензу  для членства у фермерському господарстві з 16-річного до 14-річного віку, за умови якщо батьки таких дітей  є засновниками чи членами фермерського господарства. Але при цьому право на створення фермерського господарства має тільки дієздатний громадянин, який досяг 18-річного віку. Засновниками можуть бути як одна, так і декілька осіб. [10, c. 105]. Громадянство України є обов’язковою умовою членства у фермерському господарстві. Це зумовлено тим, що землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві приватної власності лише громадянам України. Земельна ділянка може належати фермерському господарству на праві приватної власності, за договором оренди, а також бути приватною власністю членів фермерського господарства.

Як слушно зазначає В.В. Устюкова, визначальною є “сімейна” ознака фермерського господарства, яка і відрізняє його від інших організаційно-правових форм господарювання [13, с. 19].

   Як і кожен суб’єкт  підприємницької діяльності, фермерське  господарство має право найму  робочої сили на підставі трудового договору (контракту). Нагадаємо, що за попереднім фермерським законодавством участь найманих працівників у роботі фермерського господарства була суттєво обмежена. Сьогодні жодних обмежень у цьому не передбачено.

Громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати  постійне місце проживання в тій  частині наданої для ведення  фермерського господарства земельної  ділянки, з якої забезпечується зручний  доступ до всіх виробничих об’єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів знаходиться за межами населених  пунктів, то вони мають право на створення  відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса. [10, c. 106].

Підсумовуючи ознаки фермерського господарства, варто зазначити, що фермерське господарство - це сільськогосподарське підприємство з відокремленим майном, власною або орендованою земельною  ділянкою, створене на професійній  основі родинно-сімейним об’єднанням  громадян України з правом вільного найму робочої сили та можливістю облаштування відокремленої фермерської  садиби.

2. Порядок створення фермерського  господарства, його склад та державна  реєстрація

Відповідно до ЗУ «Про фермерське господарство» встановлюється простий явочний спосіб створення такого господарства, тобто громадянин добровільно приймає рішення про створення фермерського господарства, йому не треба одержувати для цього якихось дозволів.

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та  виявив таке бажання. Дана редакція була прийнята Законом  України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України  з питань створення  та діяльності фермерських господарств»  від 16.06.2011 № 3523-VI. До цього моменту необхідною умовою для створення фермерського господарства було ще необхідність проходження  професійного  відбору  на  право  створення фермерського господарства. А тому на сьогоднішній день процедура  ця стала ще більш простою.

Створення фермерського господарства дозволяє скористатись рядом переваг, передбачених законодавством для цього  виду діяльності.

 Важко не погодитись  із твердженням, що основним  і найважливішим засобом виробництва  для аграрного бізнесу є земля,  і без використання цього ресурсу  не можливо навіть почати виробництво  сільськогосподарської продукції.  Законодавство про фермерське  господарство передбачає певні  інструменти, спрямовані на спрощення  початку виробництва товарної  аграрної продукції у формі  ведення фермерського господарства. Насамперед, йдеться про передбачену  законодавством можливість отримання  особою, яка бажає створити фермерське  господарство, безоплатно у власність  земельну ділянку для ведення  фермерського господарства.

 Так, ст. 121 Земельного  кодексу України передбачає, що  громадяни України мають право  на безкоштовну передачу їм  у власність земельних ділянок  із земель державної або комунальної  власності для ведення фермерського господарства розміром земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської рад, де знаходиться фермерське господарство, або відповідно середнього по таких підприємствах на території села, селища, міста чи середнього по району, якщо на території села, селища чи міста відсутні сільськогосподарські підприємства.

 Громадяни можуть отримувати  у власність або в оренду  земельні ділянки для ведення  фермерського господарства і  більшого розміру на підставі  цивільно-правових угод. [11].

Однак, якщо особа бажає  придбати у  власність  або  в   оренду земельну ділянку державної  власності з метою ведення  фермерського господарства  громадяни  звертаються   до   відповідної   районної державної  адміністрації, а  для  отримання цієї земельної  ділянки із земель комунальної власності  з метою  ведення фермерського господарства громадяни звертаються  до місцевої ради.  До   заяви   додаються документи,   що   підтверджують   досвід   роботи   у   сільському господарстві   або   наявність   освіти,   здобутої   в  аграрному навчальному  закладі.

Важливим при цьому  є той факт, що законодавство чітко  не визначає, який саме досвід громадянина  у сільському господарстві є достатнім  для надання йому можливості створення  фермерського господарства, а це створює  підґрунтя для зловживань і корупційних  дій.

Після  одержання  засновником  державного  акта  на право власності  на  земельну  ділянку  або  укладення  договору  оренди земельної   ділянки   та   його  державної  реєстрації  фермерське господарство    підлягає    державній    реєстрації   у   у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або районній, районних міст Києва та Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцем знаходження земельної ділянки. Строк  державної  реєстрації  юридичної  особи  не повинен перевищувати три робочих дні з  дати  надходження  документів.

Після цього фермерське господарство одержує печатку зі своїм найменуванням  і адресо, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах  банку і вступає у відносини  з підприємствами та організаціями, визнається органами державної влади  та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при  плануванні економічного і соціального  розвитку регіону.

Саме з моменту державної  реєстрації фермерського господарство є юридичною особою, набуває правоздатності та дієздатності.

Тепер розглянемо детальніше питання стосовно складу фермерського господарства. відповідно до ст. 3 ЗУ «Про фермерське господарство» членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки,  діти,  які  досягли  14-річного  віку,  інші члени сім'ї, родичі,  які  об'єдналися  для  спільного   ведення   фермерського господарства,    визнають    і   дотримуються   положень   Статуту фермерського господарства.  Членами фермерського  господарства  не можуть  бути  особи,  які  працюють  у ньому за трудовим договором (контрактом).

Фермерське господарство може бути створене однією особою. В такому випадку інші члени сім'ї,  а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства тільки після внесення змін до його Статуту.

В ч. 3 ст 3 цього Закону надано чіткий перелік осіб, які можуть бути членами фермерського господарства.  До них відносяться дружина (чоловік),  батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка,  пасинок,  рідні та двоюрідні брати та  сестри,  дядько, тітка,  племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка),  а також особи,  які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім'ї та родичами (батьки такої особи та  батьки  чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти).

Трудову функцію члени  фермерського господарства виконують  на підставі членських відносин. Інші особи працюють в такому господарстві за трудовим договором (контрактом). Якщо ж член сім’ї чи родич засновника працює в господарстві за трудовим договором (контрактом), то для надання  членства у ньому він повинен  припинити дію цього трудового  договору (контракту) [10,c. 109-110].

3. Правовий режим майна  фермерського господарства

Правовий режим майна  ФГ законодавчо встановлювався з  врахуванням родинно-сімейного характеру  членських фермерських відносин і пройшов еволюційний шлях розвитку від права спільної сумісної власності  членів ФГ до права власності самого господарства як юридичної особи.

До складу   майна   фермерського   господарства   (складеного капіталу)  можуть   входити:   будівлі,   споруди,   облаштування, матеріальні   цінності,   цінні   папери,   продукція,   вироблена господарством  в  результаті  господарської  діяльності,  одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею,  водою та іншими природними  ресурсами, будівлями,  спорудами,  обладнанням, а також інші майнові  права (в тому  числі  на  інтелектуальну  власність),  грошові  кошти,  які  передаються  членами  фермерського господарства до його складеного капіталу. Отже, як майно фермерського господарства найчастіше виступають різноманітні речі, котрі мають властивість задовольняти головним чином виробничі протреби самого господарства та його членів. [10, c. 112]

З прийняттям нового Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. проблема вдосконалення майнових правовідносин у ФГ не втратила своєї актуальності, оскільки цей закон, усунувши існуючі досі недоліки правового режиму майна ФГ, містить низку норм, які допускають двояке їх тлумачення або суперечать цивільному законодавству.

Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року запровадив зміни в правовому  режимі майна, яке використовується фермерськими господарствами. Попереднім Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" від 22 червня 1993 року було передбачено, що майно  осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, тобто членів СФГ, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між  ними.

Право спільної сумісної власності  членів фермерського господарства суперечило правовому статусу самого СФГ  як юридичної особи, оскільки за господарством  не визнавалося право мати відокремлене майно, а саме ця ознака є однією з визначальних для всіх юридичних  осіб. Очевидно, саме тому в законі "Про  селянське (фермерське) господарство" зазначалося, що СФГ "набуває статусу  юридичної особи", а не є "юридичною  особою", як це зараз закріплено в  нині діючому законі "Про фермерське господарство".

У попередньому Законі України "Про селянське (фермерське) господарство" суперечливою була не лише форма власності  на майно, але і той перелік  майнових об’єктів, які могли перебувати у спільній сумісній власності членів фермерського господарства, враховуючи те, що членами господарства могли  бути не лише члени однієї сім’ї, але  й інші родичі, часом і досить далекої спорідненості, які не проживали  разом. Тому недоречним видається віднесення до об’єктів спільної сумісної членів фермерського господарства житлових будинків, квартир, а тим більше предметів  домашнього господарства та предметів  особистого користування.

Цього законодавчого недоліку вже позбавлений Закон України "Про фермерське господарство", і у переліку майнових об’єктів, які можуть перебувати у власності  ФГ, закріплене лише те майно, яке необхідне  йому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Загалом, фермерський закон 2003 року значно досконаліший від попереднього Закону України "Про селянське (фермерське) господарство".

Чинний Закон закріплює  поняття «складеного капіталу», який є зручною правовою конструкцією частини майна, яке використовується фермерським господарством. Важливим є те, що не відбувається переходу права власності від окремих членів господарства до всіх членів господарства (у спільну сумісну власність) чи до статутного фонду фермерського господарства.

Отже, для члена ФГ зникає загроза втрати свого майна (чи його частини) у випадку виходу інших  членів зі складу господарства і необхідності виділення йому рівної частки зі спільної сумісної власності чи банкрутства господарства і включення відокремленого майна юридичної особи до ліквідаційної маси.

Правова конструкція складеного капіталу, введена у правове поле фермерських відносин, вигідно відрізняється  від права спільної сумісної власності  членів ФГ і має певні переваги навіть порівняно з правом власності  фермерського господарства як юридичної  особи.

Підсумовуючи юридичні ознаки складеного капіталу ФГ, можна запропонувати  таке його визначення: складений капітал - це сукупність майнових об’єктів, переданих  членами фермерського господарства у безоплатне тимчасове користування фермерському господарству на визначений у Статуті термін для ведення  товарного сільськогосподарського виробництва.

Слід розглянути і питання  стосовно правового режиму землі, як окремого майна фермерського господарства. Так, згідно зі ст. 12 ЗУ «Про фермерське господарства» землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної   ділянки,   що   належить  на  праві  власності фермерському господарству як юридичній особі;  земельних   ділянок,   що  належать  громадянам  -  членам фермерського господарства на праві  приватної власності;  земельної   ділянки,   що   використовується   фермерським господарством на умовах оренди.  Права володіння та користування земельними ділянками,  які знаходяться  у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство. 

Фермерські господарства та його члени зобов'язані: забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; сплачувати податки та збори; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; не допускати зниження родючості ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції; дотримуватися правил добросусідства та встановлених обмежень у використанні земель і земельних сервітутів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. [14, с. 108].

Нині діючий закон "Про  фермерське господарство" встановлює заборону поділу земельної ділянки  лише у випадку спадкування двома  або більше спадкоємцями, якщо в  результаті їхнього поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше  від мінімального розміру, встановленого  для даного регіону.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження мінімальних розмірів земельних  ділянок, які утворюють в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується", від 10 грудня 2003 року затверджено такий мінімальний розмір для кожної з областей.

Проте, Закон України "Про  фермерське господарство", окрім  уже зазначених позитивних новел, має  й низку недоліків. Так, зазначено, що структура цілісного майнового комплексу фермерського господарства вміщує майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов’язання (п.1 ст.22 Закону України "Про фермерське господарство"). Знову закон суперечить сам собі - адже ст.19 і 20 цього закону окремо містять перелік майна, яке може бути у власності фермерського господарства, і майна, яке передається членами господарства до його складеного капіталу, а, розглядаючи ФГ як майновий комплекс, закон не включає до його складу майно, яке перебуває у власності фермерського господарства як юридичної особи.

На наш погляд, доцільно чітко розмежовувати три поняття: майно фермерського господарства як юридичної особи, складений капітал  членів фермерського господарства і  цілісний майновий комплекс ФГ.

Законом України "Про фермерське господарство" передбачено, що звернення  стягнення на земельні ділянки, передані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення (п.2 ст.21 закону). Варто було би уточнити, які саме земельні ділянки  має на увазі законодавець, адже, відповідно до п.1 ст.12 Закону України "Про  фермерське господарство", землі  фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, власниками яких є саме господарство, його члени, а  також із орендованих земельних  ділянок.

Підсумовуючи проведені  дослідження деяких аспектів правового  режиму майна, що використовується фермерськими господарствами, виділимо його основні  положення:

1. Правова регламентація  майнових відносин фермерських  господарств здійснюється нормами  Закону України "Про фермерське  господарство", а не Цивільного  кодексу України.

2. З прийняттям Закону  України "Про фермерське господарство" відбулися такі зміни в правовому  режимі майна, яке використовується  фермерським господарством:

на відміну від права  спільної сумісної власності членів ФГ запроваджено право власності  фермерського господарства як юридичної  особи;