Финансова звітність малого підприємства

       ВСТУП  
 

       В сучасних економічних умовах діяльність кожного господарюючого суб’єкта являється  предметом уваги широкого кола учасників  ринкових відносин (організацій і осіб), які зацікавленні в результатах його функціонування. Підприємство в процесі свого функціонування має на меті досягнення максимального ефекту від своєї діяльності, а це неможливо без ефективного управління ним. В свою чергу управління виступає творчим процесом керівника, що ґрунтується на виважених рішеннях прийнятих на основі даних, що відображають реальний стан речей на підприємстві. Дані, що є основою прийняття рішень, представляються у формі фінансових звітів відповідних звітних періодів. Тому неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства при вирішенні поточних та перспективних господарських проблем. Для прийняття правильних управлінських рішень на рівні підприємства повинні використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Як наслідок процес підготовки та складання фінансових звітів повинен бути організований відповідно до законодавства та забезпечувати користувачів повною, правдивою, неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності і фінансовий стан підприємства. А так як є і зовнішні користувачі то фінансова звітність забезпечує у повній мірі їх потреби, пов’язані з інформацією про даний суб’єкт господарювання. Отже, фінансова звітність є провідною категорією, що покликана забезпечити користувачів в інформації і як наслідок створити умови для ефективної та цілеспрямованої роботи підприємства.

       Суб'єктами малого підприємництва є як фізичні  так і юридичні особи.  А усім підприємствам, незалежно від їх організаційно-правової форми і  форми власності, у тому числі  й малим, необхідно вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” , чинних національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, нормативних документів Міністерства фінансів України з питань організації бухгалтерського обліку. Проте як бухгалтерський облік, так і фінансова звітність малих підприємств мають свої особливості. Застосування традиційної системи обліку та звітності малими підприємствами  в сучасних умовах господарювання не є доцільним, ця система є надто громіздкою і трудомісткою, а за невеликої кількості господарських операцій та обмеженості функціональних служб неефективною і навіть зайвою. Тому процес організації спрощеного обліку на підприємствах малого бізнесу вимагає глибокого та всебічного вивчення.

       Інформація, яка викладена в фінансової звітності  підприємства дозволяє виробити необхідні  заходи і процедури, спрямовані на:

       - виживання підприємства в умовах  конкурентної боротьби;

       - запобігання банкрутства і великих  фінансових невдач;

       - лідерство в боротьбі з конкурентами;

       - росту економічного потенціалу  підприємства;

       - ріст обсягу виробництва і  реалізації;

       - максимізацію прибутку і мінімізацію  витрат;

       - забезпечення рентабельної роботи  підприємства.  

 

    1. ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ: СУТНІСТЬ, ОСНОВНІ ВИМОГИ ТА ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ.
 
 

       Усім  підприємствам, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, у тому числі й малим, необхідно вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність  згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність  в Україні».

       Фінансова звітність — це бухгалтерська  звітність, що містить інформацію про  фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

       До  користувачів фінансової звітності  відносяться як юридичні, так і  фізичні особи, яким для прийняття  рішення потрібна інформація про  діяльність підприємства. Усіх користувачів можна умовно розділити на зовнішніх  і внутрішніх.

       До  зовнішніх користувачів належать:

      - інвестори; 

      - акціонери; 

      - кредитори та постачальники; 

      - покупці та клієнти; 

      - податкові органи;

      - органи державної статистики;

      - інші державні установи.

       До  внутрішніх користувачів належать:

      - керівництво підприємства;

      - управлінський персонал;

      - працівники підприємства;

      - профспілкові органи.

       У п.1. ст.14 Закону про бухгалтерський облік вказані користувачі, яким підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову звітність. До таких користувачів відносяться:

      - органи, до сфери управління яких  належать підприємства;

      - трудові колективи (на їх вимогу);

      - власники (засновники) підприємства.

       Зазначеною  нормою Закону передбачено також, що “органам виконавчої влади та іншим  користувачам фінансова звітність  подається відповідно до законодавства”. У Порядку № 419 конкретно названо  й деяких інших користувачів фінансової звітності. Зокрема, у встановлених законодавством випадках підприємства зобов’язані звітувати перед:

      - органами державної статистики;

      - органами Державного казначейства (щодо бюджетних асигнувань, одержаних  з державного бюджету);

      - фінансовими відділами райдержадміністрацій, міськвиконкомів; фінансовими управліннями  обласних, Київської і Севастопольської  міських держадміністрацій (щодо  використання асигнувань, отриманих  із місцевих бюджетів).

       Форми фінансової звітності перелічено у  п.2 ст.11 Закону про бухгалтерський облік. Усього їх п’ять:

      - баланс;

      - звіт про фінансові результати;

      - звіт про рух грошових коштів;

      - звіт про власний капітал; 

      - примітки до звітів.

       Форми фінансової звітності та порядок  їх складання згідно з статтею 11 Закону про бухгалтерський облік  встановлено:

      - Державним казначейством України  (для бюджетних установ);

      - Національним банком України  (для банків);

      - Міністерством фінансів України  (для всіх інших підприємств  і організацій).

      Але не всі суб’єкти господарювання зобов’язані  складати і подавати користувачам повний комплект (тобто всі п’ять форм) фінансової звітності.

      За  складом розрізняють фінансову  звітність:

      - суб’єктів малого підприємництва  та представництв іноземних суб’єктів  господарської діяльності;

      - інших суб’єктів господарської  діяльності.

       Відповідно  до п.3 ст.2 Закону про бухгалтерський облік “суб’єкти підприємницької  діяльності, яким відповідно до законодавства  надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають  фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про  спрощену систему обліку і звітності”. А п.3 ст.11 зазначеного Закону передбачено, що “для суб’єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб’єктів  господарської діяльності національними  положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова  звітність у складі балансу і  звіту про фінансові результати”.

       Керуючись цією нормою Закону про бухгалтерський облік, Міністерство фінансів України  розробило не запланований спочатку (тобто не включений до Програми реформування системи бухгалтерського  обліку із застосуванням міжнародних  стандартів) стандарт П(С)БО 25. Цим стандартом передбачено, що фінансова звітність  суб’єктів малого підприємництва включає  тільки дві форми:

      - баланс;

      - звіт про фінансові результати.

       Обидві  ці форми об’єднані загальною  назвою (“Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва”) і мають  скорочену (порівняно з аналогічними формами для інших підприємств) кількість показників.

       Згідно  зі ст.12 Закону про бухгалтерський облік  суб’єкти господарювання, які мають  дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції зобов’язані складати і подавати консолідовану фінансову звітність, тобто звітність, що відображає фінансовий стан, результати діяльності та рух  коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

       Відповідно  до статті 13 Закону про бухгалтерський облік і пункту 12 П(С)БО 1 звітним  періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжну звітність складають щоквартально або щомісяця наростаючим підсумком  з початку звітного року, і вона для всіх підприємств включає  тільки дві форми – баланс і  звіт про фінансові результати.

       У окремих випадках звітний період може бути меншим або більшим за рік. Зокрема:

      - перший звітний період щойно  створеного підприємства може  бути меншим ніж 12 місяців,  але не повинен перевищити 15 місяців.  Зазначені норми дозволяють дійти  висновку про те, що підприємства, створені (зареєстровані) у період  з 1 жовтня до 31 грудня, фінансову  звітність за цей період не  складають. Першим звітним періодом  для них буде період із дати  реєстрації до кінця наступного  року;

      - звітним періодом підприємства, що ліквідують, є період з початку  року до дати прийняття рішення  про його ліквідацію. Це передбачено  п.3 ст.13 Закону про бухгалтерський  облік і п.13 П(С)БО 1.

       Згідно  з п.21 П(С)БО 1 у кожному фінансовому  звіті (залежно від його форми) має  бути вказано:

      - або дату, станом на яку наведено  його показники (баланс);

      - або період, який охоплює цей  звіт (звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал). Якщо  період, за який складено фінансовий  звіт, відрізняється від основного  (календарний рік) або проміжного (квартал, місяць) звітного періоду,  то причини та наслідки цього  повинні бути розкриті у примітках  до фінансової звітності. 

       Відповідно  до вимоги ст.14 Закону про бухгалтерський облік постановою Кабінету Міністрів  України затверджено Порядок  № 419, яким визначено порядок і  встановлено такі терміни подання  фінансової звітності:

      - квартальна (крім зведеної та  консолідованої) – не пізніше  25 числа місяця, наступного за  звітним; 

      - річна – не пізніше 20 лютого  року, наступного за звітним. 

       Якщо  дата подання звітності збігається з неробочим (вихідним або святковим  днем), термін подання переносять на перший після вихідного робочий  день.

       Для подання і сприйняття інформації найзручнішою є таблична форма. Саме тому всі звітні форми (у тому числі  й примітки до фінансової звітності) подано у вигляді таблиць.

       Основний  елемент форм фінансової звітності  – стаття. Кожна стаття відповідає конкретному виду об’єктів обліку (активів, зобов’язань, капіталу, витрат, доходів тощо).

       Пунктом 10 П(С)БО 1 встановлено певні критерії, яким повинна відповідати стаття, для того, щоб була підстава відобразити  її у фінансовій звітності. Такими критеріями визначено:

      - наявність ймовірності надходження  і вибуття майбутніх економічних  вигод, пов’язаних з цією статтею; 

      - можливість достовірної оцінки  статті.

       Ці  самі критерії застосовують і для  визнання відповідних об’єктів обліку (основних засобів, запасів, зобов’язань, доходів, витрат тощо) з метою відображення їх у бухгалтерському обліку. Це означає, що до фінансової звітності  включають (у вартісному вираженні) ті об’єкти, які раніше вже було відображено в бухгалтерському  обліку. Джерелом інформації для складання  фінансових звітів є дані бухгалтерського  обліку: сальдо й обороти за рахунками  та субрахунками, деякі показники  аналітичного обліку. Тому такою важливою є узгодженість між Планом рахунків і статтями фінансових звітів.

       Крім  того, фінансові звіти повинні  відповідати певним якісним характеристикам. Перелік цих характеристик наведено в п.14-17 П(С)БО 1. До них належать:

      - дохідливість і однозначність  тлумачення (за умови, що користувачі  мають достатні знання і зацікавленість  у сприйнятті інформації, яка  міститься у фінансових звітах);

      - доречність і достовірність інформації. При цьому доречною вважають  інформацію, яка “…впливає на  прийняття рішень користувачами,  дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події,  підтвердити та скоригувати їхні  оцінки, зроблені у минулому”,  а достовірною вважають інформацію, яка не містить помилок та  перекручень, які здатні вплинути  на рішення користувачів звітності” 

      - порівнянність, можливість порівнювати  фінансові звіти підприємства  за різні періоди, а також  фінансові звіти різних підприємств. 

      Конкретний  зміст статей фінансових звітів згідно з п.9 П(С)БО 1 визначено відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського  обліку.

      Головні вимоги до звітності — це обов’язковість подання, державна регламентація, своєчасність складання і подання, простота, зрозумілість і загальна доступність, достовірність, єдність методики звітних показників, порівнянність звітних показників за різні періоди, доречність, раціональність, економічність і дійовість.

      Основні вимоги, що висуваються до звітності, наведені на рис. 1.1.

      

       Рис. 1.1. Вимоги до фінансової звітності

       Щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

      · підприємство;

      · дату звітності та звітний період;

      · валюту звітності та одиницю її виміру;

      · відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періоду;

      · облікову політику підприємства та її зміни;

      · консолідацію фінансових звітів;

      · припинення (ліквідацію) окремих видів  діяльності;

      · обмеження щодо володіння активами;

      · участь у спільних підприємствах;

      · виявлені помилки минулих років  та пов’язані з ними коригування;

      · переоцінку статей фінансових звітів;

      · іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

       Інформація  про підприємство, яка підлягає розкриттю  у фінансовій звітності, включає:

      - назву, організаційно-правову форму  та місцезнаходження підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);

      - короткий опис основної діяльності  підприємства;

      - назву органу управління, у віданні  якого перебуває підприємство, або  назву його материнської (холдингової  компанії);

      - середню чисельність персоналу  підприємства протягом звітного  періоду. 

       Фінансова звітність в Україні формується з дотриманням тих десяти принципів, які сформульовані в статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні» та пунктом 18 П(с)БО 1 (рис.1.2.).

       

       Рис. 1.2. Принципи підготовки фінансової звітності

        Сутність принципу обачності полягає у виборі бухгалтером такого методу оцінки, який дозволяє уникнути заниження у фінансовій звітності витрат і зобов’язань та відповідно завищення активів і доходів.

       Сутність  принципу автономності полягає у  тому, що активи, капітал і зобов’язання підприємства повинні розглядатися окремо від активів, капіталу, зобов’язань  інших підприємств та окремо від  майна, доходів і зобов’язань  власників цього підприємства, оскільки бізнес є самостійною, відокремленою  від засновника субстанцією.

       Принцип історичної собівартості означає, що під  час оприбуткування на баланс активів  їх слід оцінювати, виходячи з витрат на виробництво або придбання, тобто  за собівартістю, яка склалася історично. Решту методів оцінки активів (ринкова  вартість, справедлива вартість тощо) слід застосовувати лише у випадках, колі такі витрати неможливо визначити  з високим ступенем достовірності  або коли оцінка активів за їх історичною собівартістю не відповідає економічній  доцільності їх придбання.

       Сутність  принципу єдиного грошового вимірника  полягає у тому, що вимірювання й узагальнення усіх операцій, що їх проводять у регістрах бухгалтерського обліку, здійснюються в єдиній грошовій одиниці незалежно від того, скільки видів валют підприємство має у своєму розпорядженні. Зазвичай, це валюта країни, в якій підприємство зареєстровано. Це означає, що неможливо підсумовувати українські гривні з американськими доларами під час розрахунку загальних вартісних результатів. Усі валюти приводяться до однієї.

       Основне завдання принципу превалювання змісту над формою полягає у тому, що облік всіх господарських операцій (реєстрацію фактів господарського життя) слід здійснювати відповідно до сутності цих операцій та економічної реальності, а не тільки виходячи з їх юридичної  форми.

       Безперервність  полягає у тому, що оцінка активів  і зобов’язань здійснюється виходячи з умови, що діяльність підприємства продовжуватиметься необмежено довго  і його ліквідація в недалекому майбутньому  не очікується.

       Поряд з тим, безперервність бухгалтерського  обліку полягає не тільки в тому, що підприємство діє необмежено довго  і продовжуватиме діяльність у осяжному майбутньому, а й у тому, що наслідки операцій, що їх відображають на рахунках, можуть правильно визначатися лише з урахуванням наслідків попередніх операцій. Інакше кажучи, кінцеве сальдо не може бути визначено без урахування початкового сальдо. У сальдовому балансі ніколи не буде рівності, якщо хоча б один, відмінний від нуля, залишок не буде враховано у загальному підсумку валюти балансу. При цьому  не має значення переривало підприємство свою діяльність хоча б на якийсь час  чи ні. Сальдо – обороти – сальдо, тощо – це безперервний ланцюг.

       Якщо  принцип безперервності розглядати як умову тривалості, то його значення полягає у тому, що підприємство діятиме необмежено довго і в  близькому майбутньому не очікується його ліквідація. А у випадку, наприклад, банкрутства активи може бути переоцінено  за ліквідаційною вартістю для більш  швидкого їх продажу, щоб можна було розрахуватися з кредиторами.

       Принцип нарахування та відповідності доходів  і витрат полягає в тому, що для  визначення фінансового результату звітного періоду необхідно зіставити  доходи звітного періоду та витрати, які були здійснені для отримання  цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження  і сплати грошей. Інакше кажучи поняття  доходів і витрат не потрібно ідентифікувати з грошовими потоками. Цей принцип, передбачений МСБО, не є для нас  новим, оскільки уже в процесі  обліку ми зіставляємо отримані доходи та понесені на них витрати. Суттєву  роль цей принцип відіграє в американському обліку, тому що американці користуються ним тільки під час підготовки фінансових звітів, оскільки доходи і  витрати вони відображають за фактом оплати.

       Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні проміжки часу з метою складання фінансової звітності. Вітчизняний облік передбачає поділ звітності на періодичну (місяць, квартал, півріччя, 9 місяців) та річну. Обов’язкова подача фінансової звітності  передбачає квартальні періоди та річну.

       Згідно  принципу повного висвітлення фінансова  звітність повинна містити всю  інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються  на її основі.

       Принцип послідовності передбачає постійне (з року в рік) застосування підприємством  обраної облікової політики. Зміна  облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності.

       Перед початком складання звітності підприємства виконують велику підготовчу роботу:

      - перевіряють повноту відображення  в поточному обліку господарських  операцій, оформлюють їх відповідними  документами; 

      - уточнюють розподіл витрат і  доходів між суміжними звітними  періодами; 

      - перевіряють стан розрахунків  і списують в установленому  порядку нереальну дебіторську  заборгованість, а також кредиторську  заборгованість, за якою минули  строки позовної давності;

      - розподіляють витрати на обслуговування  виробництва й управління;

      - визначають та списують фінансовий  результат; 

      - перевіряють правильність облікових  записів, взаємно звіряють дані  синтетичного та аналітичного  обліків; 

      - перед складанням річного звіту  здійснюють повну інвентаризацію.

      Інформація, наведена у фінансовій звітності, базується  виключно на даних бухгалтерського  обліку і повинна бути тотожна  даним аналітичного і синтетичного обліку.

      Отже, одним з основних документів, які  характеризують фінансовий стан діяльності підприємства – є фінансова звітність. Відповідно до вимог стандартів бухгалтерського  обліку до складу фінансової звітності  малого підприємства входить Баланс форма №1м та Звіт про фінансові  результати форми №2.

 

    1. НОРМАТИВНО  ПРАВОВА БАЗА УКРАЇНИ, ЩО РЕГУЛЮЄ  ПОРЯДОК СКЛАДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ
 

     Обов'язок складання фінансової звітності  передбачено ст. 11 Закону України  “Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні”, а основні  принципи її складання викладено  у П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”.

       Починаючи з 1 січня 2000 р. усі підприємства складають фінансову звітність згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", який визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності в Україні.

       З метою полегшення обліку на малих підприємствах наказом Міністерства фінансів України від 19 квітня 2001 р. № 186 був затверджений спрощений План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій суб'єктів малого підприємництва, хоча малі підприємства на власний розсуд вирішують, яким Планом рахунків користуватись - загальним чи спрощеним.

       Після реформування бухгалтерського обліку, змін порядку формування доходів, витрат, фінансових результатів і структури фінансової звітності малих підприємств, впровадження спрощеного Плану рахунків бухгалтерського обліку для малих підприємств виникла необхідність переглянути і регістри, де б систематизувалась і узагальнювалась інформація про господарські операції таких суб'єктів, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 25 червня 2003 р. № 422 "Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами". Ці Методичні рекомендації спрямовані на забезпечення ведення бухгалтерського обліку в регістрах із застосуванням спрощеного Плану рахунків і спрощених процедур визначення витрат діяльності, що містяться у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва".