Финансовая политика. 12

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ

Тема: «ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА»

Курсова робота: с., рис., табл., джерел.

Об’єкт дослідження – фінансово–господарська діяльність туристичного підприємства.

Предмет дослідження – формування фінансової політики туристичного підприємства.

Мета роботи – вивчення діяльності туристичного підприємства та розробка рекомендацій щодо збільшення його прибутковості та оптимального розподілу фінансових ресурсів.

Методи дослідження –  економіко–статистичні, економіко–математичні, системний підхід, порівняльний метод, метод опису, методи загальної логіки (аналіз, синтез, узагальнення, аналогія й моделювання).

Кожне підприємство самостійно обирає напрямки здійснення фінансової політики в залежності від напрямку діяльності, організаційно–правової форми господарювання, обсягів виробництва тощо.

На сьогоднішній день, в умовах прямування до ринкового господарювання, управління активами, капіталом, інвестиціями має важливе значення на підприємстві. Слід відмітити, що на великих підприємствах  розробкою напрямків цієї політики займаються окремі служби. На невеликих  підприємствах фінансова політика здійснюється керівництвом підприємства.

До основних завдань роботи можна  віднести:

1. дослідження і теоретичне висвітлення поняття фінансової політики туристичного підприємства, її основних напрямків;
2. характеристика методики управління активами підприємства та інвестиціями;
3. характеристика досліджуваного підприємства;
4. прогнозування активів підприємства на майбутнє.

Основна частина роботи складається  з трьох розділів.

При написанні роботи використано  законодавчі та нормативні матеріали, вітчизняні літературні джерела, а  також періодичні видання з економіки  та аналізу.

Вступ

Зміст фінансової політики, її основні напрями ґрунтуються  на теоретичних концепціях, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і використанні окремих  інструментів реалізації фінансової політики, тобто конкретних форм організації  фінансових відносин [24].

У умовах перехідної економіки  значно зростають роль і значення своєчасного і якісного аналізу  фінансово–економічної діяльності господарюючих суб'єктів і вишукування шляхів його зміцнення, підвищення конкурентноздатності підприємства. 

Фінансово–економічний стан підприємства повинен систематично і всебічно оцінюватися з використанням наявних видів і методів аналізу, комплексу різноманітних показників. Це дозволить: 

– критично оцінити фінансові результати діяльності підприємства і його фінансовий стан як у статиці за аналізований період, так і в динаміці за ряд періодів;

– визначити "болючі" точки у фінансовій діяльності підприємства; 

– знайти шляхи більш ефективного використання фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення. 

Для нормального розвитку будь–якого підприємства необхідно уважно стежити за наявністю та використання фінансових ресурсів, проводити заходи для їх зміцнення і покращення стану.

Туризм – це галузь економіки невиробничої сфери, підприємства та організації якої задовольняють потреби туристів в матеріальних і нематеріальних послугах, основна функція якого – забезпечити людину повноцінним і раціональним відпочинком.

Туризм є фундаментальною  основою економіки багатьох розвинених і країн, що розвиваються світу. В даний час, він перетворився на індустрію міжнародного масштабу, що займає за доходами третє місце серед найбільших експортних галузей економіки, поступаючись лише нафтовидобувної промисловості й автомобілебудуванню.

Туристичну індустрію  можна розглядати як сукупність готелів  чи інших засобів розміщення, засобів  транспорту, об'єктів громадського харчування, об'єктів і засобів  розваги, об'єктів пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного та іншого значення, організацій, що здійснюють туристичну діяльність, організацій, що надають послуги гідів–перекладачів.

Туристичні послуги складають  значну частину споживаних населенням послуг і мають специфічний соціально–оздоровчий характер, тобто відпочинок, можливість заняття спортом, участі в культурно–масових заходах та ін, поєднує в собі економічний, соціальний, гуманітарний, політичний, виховний і естетичний фактори.

У багатьох країнах туризм відіграє значну роль у формуванні внутрішнього валового продукту, створенні додаткових робочих місць і забезпеченні зайнятості населення, активізації зовнішньоторговельного балансу. Туризм робить величезний вплив на такі ключові галузі економіки, як транспорт і зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання і інші, тобто виступає своєрідним каталізатором соціально–економічного розвитку.

Дослідження та оцінка результатів діяльності туристичної фірми становить інтерес у плані формування загальних понять і уявлень про прибутковість або збитковість даного бізнесу.

Актуальність теми роботи в тому, що науково обгрунтована фінансова політика підприємства за правильної і успішної її реалізації, приносить позитивні результати. Значення фінансової політики полягає в тому, що вона може супроводжуватися якісним поліпшенням фінансового стану підприємства і підвищенням рівня добробуту його працівників. 

РОЗДІЛ 1

ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1. Сутність фінансової політики

Фінансова політика відображає суб'єктивну  сторону функціонування фінансів. Власне фінанси і фінансова система  є об'єктивними явищами. Вони існують незалежно від волі окремих суб' єктів фінансових відносин і загалом відображають об' єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоч і підпорядковані цим об' єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі, їх організовують конкретні суб' єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальні суспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетенням різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади і управління, різних верств населення, підприємців, споживачів, інвесторів і тому подібного.

Із цієї точки зору, фінансова політика – це цілеспрямована діяльність держави та інших суб' єктів господарювання у сфері формування, розподілу та використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

Залежно від рівня реалізації розрізняють:

– фінансову політику держави (макрорівень).

– фінансову політику суб 'єктів господарювання (мікрорівень).

–фінансову політику міжнародних організацій та фінансових інституцій (міжнародний рівень).

Для забезпечення ефективної діяльності підприємства в майбутньому  періоді, процес формування його активів  повинний носити ненаправлений характер. Основною метою формування активів підприємства є виявлення і задоволення потреб в окремих їхніх видах для забезпечення операційного процесу, а також оптимізація їхнього складу для забезпечення умов ефективної господарської діяльності.

З урахуванням цієї мети, процес формування активів підприємства будується на основі наступних принципів (рис. 1.1).

Рис 1.1. Основні принципи формування активів підприємства

1.2 Фінансова політика туристичного підприємства

Головна мета, що визначає зміст існування  і функціонування туристичного підприємства, полягає в наданні реальних туристичних  послуг при одночасному забезпеченні фінансової стійкості, відповідного рівня динаміки й позитивних фінансових результатів.

Фінансова політика туристичної організації – складова частина її економічної політики. Вона відображає сукупність заходів щодо організації і використання фінансів для здійснення своїх функцій і завдань, якісно певного напрямку розвитку, що стосується сфер, засобів і форм її діяльності, системи взаємин усередині організації, а також позицій організації в зовнішньому середовищі.

У діючій туристичній організації неможливо визначити початкову і кінцеву точки грошового обороту. Обсяг грошових коштів, яким розпоряджається організація, змінюється в часі і залежить від характеру виробничого процесу, обсягу продажу, погашення дебіторської заборгованості та ін. Розмір запасів сировини, незавершеного виробництва, готової продукції на складі, дебіторській заборгованості і належний оплаті комерційний кредит також коливаються залежно від реалізації, виробничого процесу і фінансової політики організації щодо кредиторської і дебіторської заборгованості, формування запасів.

Туристичні підприємства – це виробничі підприємства різних форм власності (державні, приватні, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства тощо), які виробляють туристичні товари і послуги для громадян. Усі туристичні підприємства є частинами туристичної індустрії, яка виробляє товари та послуги. Туристичний бізнес може бути представлений різними формами – від індивідуальних туристичних підприємств до туристичних компаній і різноманітних форм їх об'єднань.

Туристичне підприємство вирішує, які товари і послуги  повинні бути продані, в яких місцях мають бути розташовані туристичні фірми, та інші більші й менші проблеми.

Як і будь–який вид бізнесу, туристичний бізнес має головну мету –отримання прибутку, який повинен зростати протягом довготривалого терміну. Туристичний бізнес задовольняє потреби і бажання туристів у комплексі. Це не просто окремий готель, ресторан чи туристичний офіс. Готель чи туристичний офіс – це місце, де виробляються туристичні продукти чи послуги. Туристичний бізнес може співпрацювати більш ніж з одним готелем чи туристичним агентством.

Згідно з українським  законодавством, підприємницька діяльність може здійснюватись як зі створенням, так і без створення юридичної  особи. При цьому в ролі підприємця виступає окремий громадянин (фізична особа) або ж об'єднання громадян (організація, підприємство, фірма тощо).

Особливості цих форм ведення  бізнесу такі:

Індивідуальний бізнес – це бізнес, що належить індивідуальному підприємцю, який несе відповідальність за його функціонування. Цей вид туристичного бізнесу найбільш простий з точки зору його організації. Основна його перевага полягає в тому, що власник має повну свободу і контроль над бізнесом, а головний недолік – у тому, що власник несе виключну відповідальність не тільки за свої дії, але й за помилки інших, ризикуючи як активами фірми, так і власним майном. До інших недоліків можна віднести обмеженість капіталу та обмеженість позичкових можливостей. Об'єднання громадян (організація) – це два або більше учасників, які збираються з метою здійснення спільної діяльності. Для створення організації передусім необхідний початковий капітал, який, як правило, формується із вкладів (часток) власників. Вкладами можуть бути матеріальні та нематеріальні активи, в тому числі й інтелектуальна власність. Відсоток доходів і витрат, який розраховується для кожного учасника окремо, визначається при створенні організації. Іншою базовою характеристикою організації є поняття юридичної відповідальності (юридична особа). Надбання статусу юридичної особи пов'язано з такими основними особливостями:

– підприємство як юридична особа – це визначена й незалежна особа, яка відрізняється від її членів. Мета і дії учасників, які складають підприємство, є цілями і діями юридичної особи, що створила дане підприємство;

Туристична послуга як предмет функціонування туристичного підприємства та її специфічні особливості, якими вона виділяється серед інших послуг, уже давно обговорюються в різних наукових працях. Як господарська діяльність у туризмі, так і сам туристичний продукт знаходять своє відображення в кінцевих фінансових результатах функціонування туристичного підприємства чи фірми. У більшості країн Європейського Союзу господарська діяльність у туризмі здійснюється у формі товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств або кооперативів. Деякі загальні принципи функціонування туристичних підприємств, незалежно від місця їх реєстрації в межах ЄС, від конкретної сфери діяльності, були встановлені Директивами ЄС, спрямованими на створення єдиного внутрішнього ринку у сфері туризму5. Зокрема, Директивами встановлюється режим отримання концесій на здійснення туристичної діяльності і вводиться принцип, згідно з яким для створення туристичного підприємства необхідно виконувати відповідні правові та фінансові умови.

У частині фінансових вимог  запроваджено положення про те, що туристичне підприємство повинно володіти гарантійним фондом у розмірі  капіталу, достатнього для виконання  своїх зобов'язань, а також забезпечення досягнення необхідного рівня платоспроможності. Крім цього, Директиви ЄС містять правила ведення господарської діяльності в галузі туризму і положення, які встановлюють принципи бухгалтерського обліку на туристичних підприємствах. Ці Директиви також зобов'язують державу контролювати туристичну діяльність.

Цей контроль охоплює такі елементи:

– наявність відповідних професійних повноважень для отримання дозволу на здійснення господарської діяльності у сфері туризму;

– майновий стан, фінансова ситуація, особливо рівень платоспроможності підприємства;

– систематичний аналіз туристичних продуктів, що пропонуються.

Стандарти, які містяться в Директивах, мають такі цілі:

1. Надати туристичним  підприємствам, зареєстрованим у будь–якій державі Європейського Союзу, повноваження на здійснення діяльності у всіх державах–членах ЄС.

2. Надати туристичним  підприємствам можливість продавати  туристичні послуги без відкриття  представництва, підрозділів або  філій у конкретних державах.

Формування підприємства вимагає розробки і затвердження статуту або договору засновників  і статуту, який складається з  правил, що регламентують його діяльність. У статутних документах визначаються: мета діяльності, організаційна структура підприємства, структура управління, права й обов'язки органів управління, порядок ліквідації підприємства тощо.

Згідно з українським  законодавством, юридичні особи поділяються  на комерційні та некомерційні організації .Такий поділ залежить від цілей  створення й основного роду діяльності цих організацій.

Комерційні організації  виробляють різноманітну продукцію  або послуги і їх основною метою  є отримання прибутку.

Некомерційні організації, як правило, переслідують інші цілі.

У туристичній індустрії  це можуть бути різного роду об'єднання  –асоціації, які, як правило, створюються з комерційних організацій та існують за рахунок вступних внесків. Основною метою таких організацій є пропаганда діяльності туристичних підприємств–засновників організації, надання їм різноманітних інформаційно–консультативних послуг, допомоги в рекламній діяльності, консультативно–правової допомоги, сприянню в підготовці й перепідготовці персоналу тощо.

Рис. 1.2 Організаційно–правові форми юридичних осіб

3. Створити умови для  отримання туристичними підприємствами страхового забезпечення в межах всього Співтовариства.

4. Напрацювати процедури  взаємодії держав–членів ЄС у сфері правового і фінансового контролю за туристичними підприємствами.

5. Встановити контроль  над методами розподілу і видами  туристичних продуктів для забезпечення  захисту клієнтів від шахрайства.

6. Ввести єдині принципи  діяльності туристичних посередників.

7. Забезпечити доступ  до інформації про туристичні  підприємства, які функціонують на Європейському туристичному ринку.

8. Ліквідувати обмеження  на переміщення фінансових потоків  між сторонами туристичних договорів.

Якщо розвиток економіки  туризму вважається одним із пріоритетів  державної економічної політики, то можна очікувати підтримки  конкурентоспроможності цього сектора інструментами державного втручання. Але їх ефективність може бути різною.

Основна боротьба туристичних  підприємств у сфері міжгалузевої і міжсекторної конкуренції ведеться за ресурси, зокрема за ресурс вільного туристичного простору. Туристичний простір – це важливий природний ресурс; туризм бореться за доступ до нього як з урахуванням інвестиційних цілей, так і для збереження вільного простору, необхідного для використання в рекреаційних цілях.

Стосовно туристичних  підприємств держава може застосовувати різноманітні форми фінансової підтримки і пільг у сфері оподаткування. Така практика спостерігається в більшості країн ЄС, наприклад у Німеччині і Нідерландах, де власникам, які експлуатують історичні споруди в туристичних цілях, компенсуються затрати на їх ремонт і навіть на оснащення.

Держава також несе відповідальність за виконання функції нагляду  і контролю над господарською  діяльністю в секторі туризму. Як приклад можна назвати ліцензування туристичної діяльності, що використовується для усунення з ринку недобросовісних  або непорядних фірм.

Найкраще ставлення держави  до туристичних підприємств ілюструє шкала фіскальних (в тому числі й податкових) зборів.

Податки з туристичних  фірм можна розділити на три найважливіші групи:

– податок на доход туристичної фірми;

– податок на товари й послуги;

– податок на майно туристичної фірми.

Збільшення валового національного  доходу за рахунок туризму регулюється  податковим законодавством України, яке повинно передбачати відповідні важелі заохочення розвитку туристичної галузі.

Поповнення місцевих бюджетів за рахунок туристичної діяльності досягається додатковими місцевими  податками, зборами і платежами  в межах діючого законодавства (туристичний податок, курортний  і готельний збір тощо).

Захист споживача туристичних  послуг на державному рівні здійснюється для фізичних осіб (громадян) у межах Закону України "Про захист прав споживачів", а також у судовому порядку, а юридичних (підприємств, організацій, закладів та фірм) – у судовому порядку через арбітражний суд.

Для отримання максимальної вигоди від туризму кожна держава  розробляє туристичну політику, яка  є одним із видів соціально–економічної політики держави.

Виходячи з цього, туристична політика держави – це сукупність форм, методів та напрямків впливу держави на функціонування туристичних підприємств для досягнення конкретних цілей збереження та розвитку соціально–економічного комплексу. До основних напрямків туристичної політики України належать

– захист прав подорожуючих;

– захист інтересів виробників вітчизняного туристичного продукту;

– всіляка підтримка внутрішнього та в'їзного туризму, що може проявлятися у формі:

– прямих інвестицій у формування туристичної інфраструктури;

–наукового та рекламно–інформаційного забезпечення просування національного туристичного продукту на світовому рівні;

– податкових і митних пільг, які стимулюють надходження інвестицій.

Державна туристична політика базується на відповідній стратегії  й тактиці.

Туристична стратегія – це розробка загальної концепції розвитку і цільових програм, для реалізації яких необхідний час і значні фінансові ресурси.

Туристична тактика – це конкретні дії і прийоми досягнення поставленої мети в конкретно визначених умовах.

Основна мета концепції полягає  у створенні сучасної високоефективної й конкурентоспроможної туристичної  індустрії, яка забезпечить широкі можливості для обслуговування українських  і зарубіжних громадян, а також  значний вклад у розвиток соціальної економіки. Для практичної реалізації цієї мети пропонується перелік заходів (туристична тактика), до яких можна  віднести: створення нормативно–правової бази розвитку туризму, що відповідає міжнародній практиці й директивам ЄС; формування економічних механізмів стимулювання розвитку іноземного та внутрішнього туризму і залучення інвестицій у цю галузь; введення жорсткої системи сертифікації і ліцензування туристичної діяльності, підготовку висококваліфікованих кадрів у галузі туризму тощо.

Таким чином, кожна держава, зацікавлена в розвитку туризму, намагається досягти від його функціонування максимальної економічної  ефективності.

3.  Зміст і форми фінансової діяльності туристичного підприємства

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом  коштів, який здійснюється у вигляді  витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально–технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних  форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно  високої прибутковості, балансування в часі надходжень і витрат платіжних  засобів, підтримування належної ліквідності  та своєчасності розрахунків.

Головний зміст фінансової діяльності туристичного підприємства полягає в належному забезпеченні фінансування.

Закон України "Про туризм" передбачає наступні джерела фінансування туризму.

"Туристична діяльність  здійснюється за рахунок:

– власних фінансових ресурсів суб'єктів туристичної діяльності, грошових внесків громадян і юридичних осіб;

– позичкових фінансових коштів (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

– безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань підприємств, установ, організацій і громадян;

– позабюджетних фондів;

– коштів фонду розвитку України, що формується за рахунок відрахувань суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності;

– іноземних інвестицій;

– надходжень від туристичних лотерей;

–інших джерел, не заборонених законодавством України".

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє  і зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних  від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здачі в оренду майна. Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний фонд, кредит, зобов'язання боржників, державні субсидії тощо.

Також розрізняють фінансування за рахунок власних і залучених  коштів.

Процес формування і реалізації фінансової політики охоплює кілька етапів[19]: