ЗМІСТ

     ВСТУП………………………………………………………………3

     РОЗДІЛ  І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДРИЄМСТВА…………………………………………….…...5

     1.1. Сутність фінансового стану підприємства………………...…5

     1.2. Система показників фінансового стану підприємства………8

     1.3. Платоспроможність, ліквідність та фінансова стійкість підприємства……………………………………………………………....11

     РОЗДІЛ  ІІ. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА (НА ПРИКЛАДІ ВАТ «СУМИОБЛЕНЕРГО»)……….………………..…….19

     2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства ....19

     2.2.Аналіз показників ліквідності, платоспроможності, стійкості та рентабельності підприємства…………………………………………….20

     РОЗДІЛ  ІІІ. ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЗМІЦНЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА……………………………………………….27

     ВИСНОВКИ……………………………………………..………….31

     СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….33

     ДОДАТКИ 
 
 
 
 

     ВСТУП

     Актуальність  теми. Фінансовий стан - це найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства в зовнішнім середовищі. Вона визначає конкурентноздатність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якому ступені гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів по фінансовим і іншим відносинам. Тому можна вважати, що основна задача аналізу фінансового стану - показати стан підприємства для внутрішніх та зовнішніх споживачів, кількість яких при розвитку ринкових відносин значно зростає.

     Метою аналізу фінансового стану підприємства є  оцінка його поточного стану, а  також визначення того, по яких напрямках  потрібно вести роботу з поліпшенню цього стану. При цьому бажаним є такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами, здатне шляхом ефективного їхнього використання забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції, а також витрати по його розширенню і відновленню.

     Мета  дослідження – обґрунтування принципів і методів аналізу фінансового стану вітчизняних підприємств.

     Відповідно  до  поставленої мети в курсовій роботі вирішуються наступні задачі:

• дослідження сутності і значення фінансового стану підприємства;
• визначення ролі фінансового стану у ефективності господарської діяльності підприємства;
• комплексна оцінка фінансового стану діючого вітчизняного підприємства;

     Предметом дослідження виступають моделі діагностики фінансового стану вітчизняних підприємств.

     Об’єктом  дослідження є діагностика фінансового стану ВАТ «Сумиобленерго».

     Методи  дослідження. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: методи системного аналізу, методи причинно-наслідкового аналізу, методи порівняльного аналізу, методи прямого структурного аналізу, моделювання.

     Інформативною базою дослідження виступили праці вітчизняних та зарубіжних фахівців в галузі фінансового аналізу, матеріали спеціалізованої періодичної преси, нормативно-правові матеріали. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ  І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

1. Сутність фінансового стану підприємства

     Фінансовий  стан підприємства – це сукупність виробничо-господарських факторів, які характеризуються системою показників забезпеченості, стану та ефективності використання фінансових ресурсів. Оцінка фінансового стану підприємства являє собою систему дій щодо розрахунку і порівняння названих показників із нормативно достатніми значеннями, відпрацювання висновків і розробка пропозицій удосконалення фінансової роботи.[6]

       Фінансовий стан підприємства  залежить від результатів його  комерційної, виробничої і фінансово-господарської  діяльності. Насамперед, на фінансовий  стан підприємства позитивно  впливає безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції. Як правило, чим більше показники виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг і нижче їх собівартість, тим вище прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан. Неритмічність виробничих процесів, погіршення якості, призводить до зменшення надходжень на рахунку підприємства, у результаті чого погіршується його платоспроможність.

       Фінансовий стан може бути:

• стійким;
• незбалансованим;
• кризовим. [7]

       Спроможність підприємства своєчасно робити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі - свідчить про його гарний фінансовий стан.

       Фінансовий стан підприємства  визначається такими елементами  його економічної діяльності як: прибутковість (рентабельність) роботи підприємства; оптимальність, із погляду економічного стану підприємства поділу прибутку, який залишився в його розпорядженні після оплати податків і обов'язкових відрахувань ресурсів, не нижче мінімально необхідного рівня для організації виробництва і процесу реалізації продукції.

       Раціональне розміщення основних  і оборотних коштів (власних і  позичкових), насамперед, випливає, варто  не допустити відволікання грошей  у запаси непотрібного підприємству  устаткування, котре тривалий час  не використовується, а також наднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей і інші позапланові витрати: платоспроможність, ліквідність.

     Якщо  підприємство досягає в цих напрямках  необхідних параметрів, то фінансовий стан такого підприємства стає стабільним. Стійке фінансове положення у свою чергу робить позитивний вплив на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльності, як складова частина господарської діяльності направлена на забезпечення планомірного надходження і витрат грошових ресурсів; доповнення розрахункової дисципліни; досягнення раціональних пропорцій власного і позичкового капіталу і найбільш ефективного його використання.

     Головна ціль фінансової діяльності – вирішити де, коли і як використовувати фінансові ресурси для ефективного розвитку виробництва і отримання максимального прибутку.

     Фінансовий  стан підприємства не може бути стійким, якщо воно не одержує прибутку в  розмірах, що необхідні для забезпечення приросту фінансових ресурсів, у першу  чергу для фінансування заходів, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази і соціальної сфери, більш того, якщо воно не може бути стабільним, якщо підприємство працює збитково. Робота такого роду веде до зменшення статутного фонду підприємства.

     Тому, у першу чергу, завданням існуючих спеціальних фінансових служб є фінансовий контроль за виконанням намічених планів і завдань по випуску високоякісної, конкурентноздатної продукції для внутрішніх і зовнішніх ринків; за зниження витрат на виробництво; впровадження режиму економії ресурсів на всіх ланках виробництва і керування ними.

     Такий контроль є важливим чинником росту  прибутковості підприємства, коли запаси і витрати не забезпечуються джерелами  їхнього формування.

       Роблячи висновки по всьому  вище сказаному можна відзначити, що фінансовий стан підприємства характеризується складом і розміщенням засобів, швидкістю обороту капіталу, спроможністю підприємства погасити свої зобов'язання в термін і в повному обсязі, а також іншими чинниками, за допомогою яких можна досягти ефективного фінансового стану.

       Оцінка фінансового стану підприємства - операція неоднозначна. Теорія  і практика для цілої оцінки  фінансового стану підприємства  виділила 4 рівня показників:

• рентабельність;
• ринкова усталеність;
• ліквідність балансу;
• платоспроможність.

     Інформаційною базою для оцінки фінансового стану підприємства є дані Балансу підприємства (форма № 1), Звіту про фінансові результати (форма № 2), Звіту про рух грошових коштів (форма № 3), Звіту про власний капітал (форма  4), статистичної та іншої звітності. [4] 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Система показників фінансового  стану підприємства

       Стійкий фінансовий стан підприємства  формується в процесі всієї  його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один, нехай найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

     Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства — акціонерів, банків, податкових адміністрацій — свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

     Основними показниками, які характеризують фінансовий стан підприємства, є наступні:

• прибутковість (рентабельність);
• оптимальний розподіл прибутку;
• наявність оптимальних розмірів власних обігових активів, які забезпечують нормальний процес виробництва та реалізації продукції;
• наявність власних джерел формування обігових активів в обсязі, достатньому для їх покриття;
• платоспроможність підприємства та ін.

     Прибутковість — доходність, окупність вкладених затрат і використаного майна, кінцевий результат діяльності підприємства. Вона характеризується кількістю отриманого прибутку на одиницю відповідних складових процесу виробництва або сукупних затрат підприємства. [12]

     Прибуток, хоч і є результатом діяльності підприємства, але характеризує рівень ефективності роботи, вкладених затрат, використаного майна. Тому в практиці господарювання для більш повної оцінки ефективності роботи підприємства, вкладених затрат, використання майна застосовується відносний показник — рентабельність.

     Рентабельність  — це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства. [9]

     У практиці господарювання обраховуються  такі показники рентабельності: рентабельність продукції; рентабельність виробництва; рентабельність продажу; рентабельність виробничих фондів; рентабельність вкладень (капіталу) у виробництво та ін.

     Найважливішим показником фінансового стану підприємства є його забезпеченість власними обіговими коштами та ефективність їх використання.

     Кожне підприємство для забезпечення нормального  процесу виробництва повинно мати відповідну кількість обігових активів. Розмір цих активів на певному підприємстві пов'язаний як із обсягом виробництва, так і зі швидкістю їх обігу. Розширення обсягів виробництва потребує і збільшення обігових коштів. Прискорення ж обіговості обігових активів, навпаки, призводить до зниження їх кількості, необхідної для забезпечення нормального процесу виробництва. В останньому випадку підвищується ефективність використання обігових активів, які вкладаються у виробництво.

     Тому  аналіз забезпеченості підприємства власними обіговими коштами і ефективності їх використання має суттєве значення для оцінки фінансового стану  підприємства.

     Забезпеченість  підприємства власними обіговими активами визначається порівнянням їх фактичної наявності, яка розраховується по балансу на відповідну звітну дату, з встановленим нормативом (плановою потребою). При перевищенні фактичної наявності над встановленим нормативом на підприємстві утворюється надлишок власних обігових активів, а, навпаки, — нестача. Наявність як надлишку, так і нестачі обігових активів негативно впливає на фінансову діяльність підприємства, стійкість його фінансового стану. Тому чітка організація обігових активів, дотримання відповідності фактичної їх наявності до встановленого нормативу буде сприяти зміцненню фінансового стану підприємства.

     Для характеристики ефективності використання обігових активів на підприємствах  розраховуються такі показники: обіговість (тривалість одного оберту) в днях; коефіцієнт обіговості, коефіцієнт завантаження та коефіцієнт ефективності використання обігових активів.

     Прискорення обіговості обігових активів дає  можливість підприємству вивільнити додаткові кошти з обороту та використати їх у виробництві. Отже, чим більше обертів здійснюють обігові активи, тим менше їх потрібно для забезпечення процесу виробництва, тим ефективніше вони використовуються.

     Розрахунок  коефіцієнта завантаження (відношення вартості середніх залишків обігових активів до суми обігу (виручки)) і коефіцієнта ефективності використання обігових активів (відношення прибутку від реалізації продукції, послуг до середньої вартості залишків обігових активів) дає можливість зрозуміти, скільки обігових активів припадає на одну гривню реалізованої продукції, послуг і скільки прибутку отримало підприємство на одну гривню середніх залишків обігових активів. І чим більше прибутку припадає на одну гривню середніх залишків обігових активів, тим ефективніше вони використовуються. [6] 
 
 
 
 
 

     1.3. Платоспроможність,  ліквідність та  фінансова стійкість  підприємства 

     Головним показником фінансового стану підприємства є ліквідність, сутність якої полягає в можливості підприємства в будь-який момент розрахуватися за своїми зобов’язаннями (пасивам) за допомогою (за рахунок) майна (активів), яке є на балансі, тобто в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити заборгованість перед постачальниками, і банком щодо повернення кредитів, перед бюджетом та позабюджетними централізованими фондами із сплати податків та платежів, перед працівниками з виплати заробітної плати тощо Ліквідність суб’єкта господарювання визначається відношенням вартості ліквідного майна, тобто активів, які можуть бути використані для оплати заборгованостей, до короткострокової заборгованості.

     Найважливішим показником платоспроможності (ліквідності) є коефіцієнт покриття, що характеризує рівень покриття активами підприємством  своїх зобов’язань. Коефіцієнт покриття визначається відношенням усіх поточних активів підприємства до його поточних зобов’язань за формулою: 

     де  ПА — поточні активи, грн; ПЗ —  поточні зобов’язання, грн.

     Нормативне  значення коефіцієнта Кп > 1. Якщо значення Кп відповідає нормативному, підприємство може своєчасно погасити свої зобов’язання, а якщо Кп < 1, підприємство має неліквідний баланс.

     Крім  коефіцієнта покриття для оцінки рівня ліквідності розраховують коефіцієнти швидкої і абсолютної ліквідності.

     Коефіцієнт  швидкої ліквідності розраховується діленням найбільш ліквідних активів та активів, які швидко реалізуються (грошових коштів і дебіторської заборгованості), на поточні зобов’язання за формулою: 

     де  ГК — грошові кошти, грн; ДЗ —  дебіторська заборгованість.

     Середнє значення коефіцієнта Кш.л = 0,5...0,6.

     Коефіцієнт  абсолютної ліквідності характеризується рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строку погашення  зобов’язань. Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов’язань за формулою: 

     Значення  коефіцієнта абсолютної ліквідності  Ка.л > 0,2 достатнє, щоб підприємство своєчасно розрахувалось за своїми боргами з кредиторами. Зменшення цього коефіцієнта відображає зовнішню причину неплатоспроможності підприємства.

     Якщо  коефіцієнт абсолютної ліквідності  Ка.л < 0,2, а коефіцієнта покриття Кп < 0,5, підприємство вважається банкрутом  і може підлягати ліквідації з  продажем майна.

     Підприємство  визнається неплатоспроможним у  разі виявлення незадовільної структури  балансу.

     Незадовільна  структура балансу — це такий  стан майна і зобов’язань  боржника, коли за його майно не може бути забезпечене  виконання зобов’язань перед  кредиторами через недостатній  рівень ліквідності майна.

     Платоспроможність – це можливість даного підприємства своєчасно оплачувати в сі грошові зобов’язання, які виникають в процесі фінансово-господарської діяльності. [6]

     Основними показниками, на основі яких можна визначити  платоспроможність підприємства, є  коефіцієнт автономії (фінансової незалежності); коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт фінансового лівериджу; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт покриття (платоспроможності).

     Коефіцієнт  автономії — показник, який характеризує частку власних активів у загальній  сумі всіх активів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Коефіцієнт автономії розраховується діленням суми власного капіталу на вартість майна підприємства за формулою: 

     де  ВКап — власний капітал, грн; ВМ —  вартість майна, грн.

     Мінімальне  (нормативне) значення коефіцієнта автономії Кавт > 0,5. Таке значення цього показника дає змогу припустити, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті власними актами.

     Коефіцієнт  фінансової стабільності — показник, який характеризується відношенням власних і позикових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позикових коштів залучило підприємство в  розрахунку на 1 грн, вкладених в активи власних коштів. Коефіцієнт фінансової стабільності визначається за формулою: 

     де  ВК, ПК — кошти, грн відповідно власні і позикові.

     Нормальним (нормативним) вважається, Кф.с > 1. Перевищення  власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство має стійкий  фінансовий стан і відносно незалежне  від зовнішніх фінансових джерел.

       Коефіцієнт фінансового лівериджу характеризується відношенням довгострокових зобов’язань і джерел власних коштів підприємства, тобто показує, скільки довгострокових зобов’язань припадає на одиницю джерел власних коштів. 
 

       Коефіцієнт фінансового лівериджу  обчислюється за формулою: 

       де ДЗ — довгострокові зобов’язання, грн.

     Нормальним (нормативним) вважається Кф.с < 1. У  цьому разі фінансовий стан підприємства відносно нормальний.

       Коефіцієнт забезпеченості власними  коштами — показник, який характеризує  рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів, тобто показує, скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства припадає на одиницю цих активів. Розраховується цей коефіцієнт за даними балансу підприємства за відповідний звітний період в такому порядку: від підсумку за першим розділом пасиву балансу віднімається підсумок за першим розділом активу і отримана різниця ділиться на суму підсумку другого розділу активу балансу, тобто розрахована фактична наявність власних і прирівняних до них джерел формування обігових коштів ділиться на фактичну вартість наявних обігових коштів.

     Розрахунок  виконується за формулою:

     де  Кз.в.к — коефіцієнт забезпеченості власними коштами; П1 — сума підсумку за першим розділом пасиву балансу, грн; А1, А2 — сума  підсумків відповідно за першим та другим розділами активу балансу, грн.

     Нормальним  вважається Кз.в.к > 0,1. Це означає, що наявні оборотні активи, підприємства покриваються власними і прирівняними до них джерелами. Збільшення коефіцієнта  забезпеченості означатиме, що у підприємства є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження свідчить про нестачу цих джерел.

     Коефіцієнт  покриття розраховується за формулою: 

     де  Вм.п — сума витрат майбутніх  періодів, грн.

     Коефіцієнт  покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань. Нормативне значення коефіцієнта Кп > 1. Отже, підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні зобов’язання.У цьому разі у підприємства стійкий фінансовий стан і воно може своєчасно погасити свої платіжні зобов’язання.

     Ще  одним показником фінансового стану  є фінансова стійкість. У широкому розумінні фінансова стійкість підприємства це здатність підприємства функціонувати в станах, щонайменше, близьких до фінансово-економічної рівноваги в умовах постійних і внутрішніх впливів.

     Фінансова стійкість може бути статистичною і  динамічною. Поняття динамічної фінансової стійкості підприємства тісно пов’язане  з утримуванням статистичної фінансової стійкості, доповнюючи його фактором часу, і відображає можливість системи зберігати стійкість протягом певного періоду часу. [18]

     Фінансова стійкість — це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній  для погашення зобов’язань, тобто підприємство платоспроможне. Іншими словами, фінансова стійкість підприємства — це таке його становище, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позикових джерел коштів для їх формування. [5]

     Для характеристики фінансової стійкості  підприємства використовується система  абсолютних та відносних показників. Найбільш узагальнюючими абсолютними  показниками фінансової стійкості  є відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел коштів для формування запасів і витрат, тобто різниця між сумою джерел коштів і сумою запасів та витрат. За рівнем покриття різних видів джерел суми запасів і витрат розрізняють такі види фінансової стійкості підприємства:

     - абсолютна стійкість фінансового стану, коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси і витрати. При цьому наявність власних джерел формування оборотних активів визначається за балансом підприємства як різниця між сумою джерел власних та прирівняних до них коштів і вартістю основних фондів та інших необоротних активів;

     - нормальний стійкий фінансовий стан, коли запаси і втрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів і довгостроковими позиченими джерелами;      

      - нестійкий фінансовий стан, коли запаси і витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик;

     - кризовий фінансовий стан, коли запаси і витрати не покриваються всіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та ін.), підприємство перебуває на межі банкрутства.

     Основними показниками, які характеризують фінансову  стійкість підприємства, його незалежність від позикових коштів, є коефіцієнти  автономії, фінансової стабільності (власних та позикових коштів), фінансового лівериджу (залежно від довгострокових зобов’язань), забезпеченості власними коштами, фінансової залежності, відношення позикових і власних коштів, маневреності робочого та власного капіталу.