Финансы. 4

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

ВУГЛЕДАРСЬКИЙ КОЛЕДЖ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «ФІНАНСИ»

Студентки Хазієвої Юлії Вільївни

            Курс 3 Група ФіК-09

Спеціальність Фінанси і кредит

Керівник Кокошинська Ірина Олександрівна

Вугледар 2012

ВСТУП

Місцевий бюджет – це бюджет адміністративно-територіальної одиниці області, району, міста, селища, села, затверджений відповідною радою. Місцевий бюджет області об'єднує обласний бюджет, бюджет районів і міст обласного підпорядкування. Місцевий бюджет району – районний бюджет, бюджет міст районного підпорядкування, селищні й сільські бюджети.

Завданням місцевого  бюджету є забезпечення необхідними  грошовими ресурсами фінансування заходів господарського й культурного  будівництва, комунального і житлового  господарства, розвитку освіти, охорони  здоров'я тощо.

Місцевий бюджет представляє собою форму утворення та використання грошових ресурсів, призначених для забезпечення завдань та функцій, віднесених до предметів ведення місцевого самоврядування. Місцевий бюджет є фінансово-економічною категорією, інструментом вирішення проблем місцевого рівня.

Важливим питанням, яке  було і залишається актуальним на даний час, є доходи місцевих бюджетів. Їх формування вимагає пошуків нових  форм і методів планування податків, зборів і обов’язкових платежів та дієвих механізмів міжбюджетного регулювання.

Доходи державного бюджету  – це фінансові ресурси держави, що використовуються для виконання  функцій, закріплених законами за державою. Доходи державного бюджету утворюються  за рахунок надходжень на безповоротній  основі, справляння яких передбачене законодавство України.

Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету  зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення. Зарахування податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів здійснюється щоденно. На кінець операційного дня залишки коштів, що склалися на відповідних дохідних рахунках, перераховуються на котлові рахунки. Акумульовані суми коштів, зараховані на котлові рахунки, розподіляються за встановленими нормативами. У цей самий день суми дотацій місцевим бюджетам перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, кошти, що підлягають перерахуванню до державного бюджету зараховуються на відповідні рахунки, відкриті у Державному казначействі. Таким чином, забезпечується консолідація всіх надходжень до бюджету на єдиному казначейському рахунку. Усі кошти, які надійшли на рахунки для акумулювання коштів, в установленому порядку спрямовуються на відповідні рахунки для здійснення видатків державного бюджету.

Видатки бюджету – це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.

За своєю  структурою курсова робота складається 2х частин: теоритичної та практичної. Теоритична частина роботи розкриває питання щодо удосконалення методів формування місцевих бюджетів у ринкових умовах та розробки основних розділів доходної і видаткової частини місцевого бюджету, зокрема факторів, що на них впливають, визначити шляхи покращення ефективності видаткової частини державного бюджету України.

У практичній частині  курсової роботи на підставі данних бухгалтерської звітності необхідно проаналізувати фінансово-господарську діяльность підприємства та надати рекомендації щодо поліпшення фінансового стану підприємства, на підставі цьго можно вивести мету курсової роботи – проведення аналізу фінансового стану  та виявлення резервів щодо його поліпшення. За для досягнення мети необхідно вирішити  наступні завдання:

1. Розглянути удосконалення методів формування місцевих бюджетів у ринкових умовах.

2. Проаналізувати розробку основних розділів доходної і видаткової частини місцевого бюджету

3. Проаналізувати фінансовий  стан підприємства.

4. На підставі приведеного аналізу надати рекомендації щодо поліпшення фінансового стану підприємства.

Аналітичний період у  роботі склав 1 рік.

Предметом діяльності є  фінансово-господарьска діяльність підприємства та методи, які використовувались  у курсовій роботі (метод коофіцієнтів).

В процесі виконання  роботи використано законодавчо-нормативну базу України, яка визначає правові основи фінансової політики в Україні та її місце в системі інструментарію державного регулювання єкономіки; теоритичні та практичні розробки вітчизняних та зарубіжних вчених, єкономістів; переодичні видання; статистичні збірники; матеріали науково-практичних конференцій; численні Internet-ресурси.

1.УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ ФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ У РИНКОВИХ УМОВАХ

Місцеві бюджети як інструмент впливу місцевого самоврядування на економічні й соціальні процеси, які відбуваються в державі, відіграють сьогодні надзвичайно важливу роль.

Проблеми місцевих бюджетів, особливо в частині формування доходів  досліджували у своїх працях вчені-фінансисти: О. Д. Василик,  
О. П. Кириленко, І. О. Луніна, Ц. Г. Огонь, В.І. Кравченко та інші.

Важливим питанням, яке  було і залишається актуальним на даний час, є доходи місцевих бюджетів. Їх формування вимагає пошуків нових  форм і методів планування податків, зборів і обов’язкових платежів та дієвих механізмів міжбюджетного регулювання.

Недосконалість законодавства  була серйозною проблемою на шляху  наповнення місцевих бюджетів доходами. Бюджетний кодекс України, прийнятий 21 червня 2001 року, запропонував новий  порядок формування доходної частини  місцевих бюджетів. Безумовним досягненням у частині формування доходних джерел бюджетів місцевого самоврядування є те, що Бюджетний кодекс закріпив на стабільній основі не тільки перелік доходів бюджетів місцевого самоврядування а й постійні відсотки їх розмежування між видами бюджетів. Рада вищого рівня більш не має права встановлювати для бюджетів місцевого самоврядування обсяги відрахувань від жодного з податків.

У 2002 році вперше було прийнято державний та місцеві бюджети, розроблені на основі положень Бюджетного кодексу  України. Незважаючи на такий позитивний крок як прийняття Бюджетного кодексу, бюджетна система України ще не відповідає потребам розвитку регіонів. Особливого значення набуває аналіз взаємозалежностей між можливостями регіонів та чинною системою оподаткування. У Бюджетному кодексі одним із основних параметрів для визначення кошика доходів є показник індексу відносної податкоспроможності регіонів. На його основі в системі положень Бюджетного кодексу здійснюється решта розрахунків, зокрема надання міжбюджетних трансфертів, дотацій вирівнювання тощо.

Застосування індексу  відносної податкоспроможності виявило низку недоліків:

по-перше, при розрахунку індексу відносної податкоспроможності регіону в кошику доходів органів місцевого самоврядування враховуються податкові пільги, що формально завищує потенціал податкоспроможності регіону. Таким чином, своїми діями держава впливає на диференціацію податкової бази регіонів, що може спричинити ситуацію, при якій реальний дефіцит бюджету органів місцевого самоврядування не буде фінансуватися;

по-друге, методологічною базою усіх розрахунків кошика доходів, обсягів трансфертів у Бюджетному кодексі України є показник кількості населення, тобто демографічний показник. Він простий і ефективний у використанні. Однак його практична цінність істотно знижується при використанні у країнах, де велика кількість населення працевлаштована у тіньовому секторі економіки. Україна належить до таких країн. Тому ефективність використання демографічних показників як методологічної бази розрахунків у Бюджетному кодексі України, і, зокрема, для обчислення індексу відносної платоспроможності, є сумнівною;

по-третє, на величину коефіцієнта податкоспроможності впливає зміна податкового законодавства, зміна ставок, розширення податкової бази, введення пільгових режимів оподаткування в окремих районах чи галузях промисловості. Прикладом цього можуть бути зміни в місцевому оподаткуванні. Місцеві податки і збори не враховуються при визначенні коефіцієнта відносної податкоспроможності, оскільки не дають значних доходів до місцевого бюджету. Однак із введенням до місцевих податків таких вагомих як податок на нерухомість, виникає картина відносної податкоспроможності регіонів. Не кожен регіон матиме однакову податкову базу й однакові можливості щодо справляння податку на нерухомість. Це ще більше посилить соціально-економічну нерівність регіонів;

по-четверте, виходячи із планування доходів від досягнутого рівня та рівня тіньового сектору економіки України (від 40 до 60% за методикою Міністерства економіки) можна стверджувати, що аналогічний рівень податків на прибуток та з доходів фізичних осіб не враховуються при розрахунку коефіцієнта відносної податкоспроможності. Детінізація економіки, у тому числі детінізація доходів населення, що буде запроваджуватись урядом, буде картину відносної податкоспроможності регіонів.

При сучасній моделі бюджетної  системи під час формування місцевих бюджетів не враховується основний принцип  дії показника відносної податкоспроможності, величина якого в зарубіжних країнах  відіграє значну роль для надання фінансової допомоги. Саме завдяки цьому показнику на основі науково обґрунтованих норм визначається загальний обсяг фінансових ресурсів у абсолютних величинах та внески багатих територій у фонд фінансового вирівнювання для розвитку бідних. Обчислюючи середню податкоспроможність кожної адміністративно-територіальної одиниці й порівнюючи її з середньою податкоспроможністю окремих територій, центральний уряд визначає, яку частку акумульованих у регіоні коштів можна надати у фонд фінансового вирівнювання.

Виходячи з досвіду  країн СНД, більш прийнятною для нашої країни, може бути методика обчислення кошика доходів, яка ґрунтується на визначенні індексу податкового потенціалу. В основу розрахунку індексу податкового потенціалу регіонів покладено врахування галузевої структури їхньої економіки. Визначення цього індексу дає змогу оцінювати міжрегіональні відмінності щодо мобілізації податкових доходів та допомагає місцевим органам влади чітко бачити стан справ на своїй території, та на фоні інших регіонів.

Доцільним, для визначення можливостей регіону щодо сплати податків з урахуванням їхньої податкоспроможності, врахування усіх нарахованих податків та зборів. Це спонукатиме місцеві органи влади до активніших зусиль у справлянні податків, а не до споживацьких очікувань на фінансову допомогу з боку держави, що надається у вигляді трансфертів.

Важливим питанням при  плануванні дотацій вирівнювання є  визначення обсягу видатків місцевих бюджетів. Такі видатки розраховуються на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів до них. Однак, якщо врахувати, що ці нормативи відображають можливість держави профінансувати наявну мережу, то це скоріше бюджетні нормативи а не фінансові. Фінансові нормативи повинні відображати потребу (нормативну) бюджетних установ у фінансових ресурсах для здійснення всіх видів поточних і капітальних видатків, а не лише на заробітну плату і енергоносії.

Для більш реального  наповнення місцевих бюджетів, підвищення відповідальності за його виконання  потрібно, щоб за цю роботу відповідав конкретний виконавець, наприклад, фінансове управління. На даний час оперативне управління місцевими бюджетами знаходиться як мінімум у чотирьох незалежних один від одного фінансових установ. Фінансові управління займаються плануванням, податкові органи – наповненням, казначейство – обліком і контрольно-ревізійні управління – контролем та використанням бюджетних коштів. Всі ці підрозділи повинні працювати під одним керівництвом і не дублювати функцій.

Розв’язання багатьох проблем місцевих бюджетів залежить від зміцнення їхньої фінансової незалежності від державного бюджету. Тому щорічне збільшення питомої ваги власних доходів місцевих бюджетів, переведення частини трансфертів у дотації вирівнювання будуть суттєво підвищувати роль і відповідальність місцевого самоврядування у вирішенні соціальних потреб регіону.

2. РОЗРОБКА ОСНОВНИХ РОЗДІЛІВ ДОХОДНОЇ І ВИДАТКОВОЇ ЧАСТИН МІСЦЕВОГО БЮДЖЕТУ.

Доходи державного бюджету – це фінансові ресурси  держави, що використовуються для виконання функцій, закріплених законами за державою. Доходи державного бюджету утворюються за рахунок надходжень на безповоротній основі, справляння яких передбачене законодавство України. Складниками доходів Державного бюджету України є:

а) податкові надходження;

б) неподаткові надходження;

в) доходи від операцій з капіталом;

г) офіційні трансферти;                     

д) цільові фонди.

Податкові надходження  – це передбачені податковим законодавством України загальнодержавні і місцеві  податки, збори та обов`язкові платежі. Бюджетний кодекс окреслює функції бюджетного законодавства в частині закріплення за різними ланками бюджетної системи конкретних джерел надходжень, що утворюються за рахунок податків, зборів та інших обов`язкових платежів, і зарахування цих платежів до бюджетів. Відповідно до статті 50 Бюджетного кодексу України бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, здійснює Державне казначейство України. У зв’язку з набуттям Державним казначейством України статусу учасника СЕП НБУ і розгортанням роботи розрахункових палат Держказначейства змінилися функції органів Державного казначейства в частині виконання державного бюджету за доходами і порядок відкриття рахунків для обліку доходів бюджету. Адаптований до цих умов Порядок виконання державного бюджету за доходами затверджено наказом Державного казначейства України від 19 грудня 2000 року за  і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 січня 2001 року. У процесі казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями органи Державного казначейства України здійснюють такі функції:

а) установлюють порядок відкриття та відкривають рахунки в національній валюті в головних управліннях Державного казначейства України та Державному казначействі України для зарахування до державного бюджету доходів та інших надходжень;

б) здійснюють розподіл платежів між загальним та спеціальним фондами державного бюджету, між державним і місцевими бюджетами та державними цільовими фондами відповідно до нормативів відрахувань, визначених законодавством, та перераховують за належністю розподілені кошти;

в) формують розрахункові документи і проводять повернення платежів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, на підставі відповідних документів органів, які повинні забезпечувати надходження платежів;  
          г) здійснюють відрахування дотацій відповідним місцевим бюджетам; 
установлюють порядок складання та складають оперативну, місячну, квартальну та річну звітність про виконання державного бюджету за доходами та іншими надходженнями у встановлені терміни за формами, затвердженими в установленому порядка;

д) надають інформацію про виконання державного бюджету за доходами та іншими надходженнями органам стягнення.

Державне казначейство щорічно на початок нового бюджетного періоду централізовано відкриває  бюджетні рахунки для зарахування  надходжень до державного та місцевих бюджетів. До територіальних органів  Казначейства подаються заяви про відкриття рахунків відділеннями Державного казначейства з переліком видів надходжень державного та місцевих бюджетів, які мобілізуються на відповідній території, на підставі даних, отриманих від органів Державної податкової служби. Казначейство та його управління інформують заявників, органи Державної податкової служби про відкриті рахунки. Іншим органам інформація про відкриті рахунки надається за їх вимогою. Підставою для зарахування платежів до бюджету є розрахункові документи. Прийом доходів комерційними банками здійснюється:

1. У безготівковій формі перерахуванням коштів з рахунка платника на рахунок бюджету за допомогою платіжних доручень.

2. У готівковій формі перерахування на бюджетні рахунки грошових коштів, сплачених платниками до державного бюджету, здійснюється через СЕП НБУ.

Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо  на єдиний казначейський рахунок  Державного бюджету України і  не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення. Зарахування податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів здійснюється щоденно. На кінець операційного дня залишки коштів, що склалися на відповідних дохідних рахунках, перераховуються на котлові рахунки. Акумульовані суми коштів, зараховані на котлові рахунки, розподіляються за встановленими нормативами. У цей самий день суми дотацій місцевим бюджетам перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, кошти, що підлягають перерахуванню до державного бюджету зараховуються на відповідні рахунки, відкриті у Державному казначействі. Таким чином, забезпечується консолідація всіх надходжень до бюджету на єдиному казначейському рахунку. Усі кошти, які надійшли на рахунки для акумулювання коштів, в установленому порядку спрямовуються на відповідні рахунки для здійснення видатків державного бюджету.  
На підставі даних про рух грошових коштів на аналітичних рахунках з обліку доходів бюджету щоденно в кінці операційного дня територіальними органами казначейства формуються звіти про виконання державного та місцевих бюджетів за доходами у розрізі кожного з місцевих бюджетів відповідного регіону, а також зведених бюджетів районів та областей. Дані звітів за останній робочий день місяця є підставою для складання місячної звітності про виконання бюджетів у частині доходів. Операції з обробки платежів в органах Державного казначейства здійснюються у наступній послідовності:

1. Повернення надмірно та/або помилково зарахованих коштів;

2. Відшкодування платникам податку на додану вартість;

3. Розподіл платежів до бюджету за нормативами, установленими законодавчими актами;

4. Відрахування дотацій місцевим бюджетам за рахунками державного бюджету;

5. Перерахування до державного бюджету коштів, що передаються з місцевих бюджетів;

6. Відрахування дотацій і субвенцій відповідним бюджетам.

Основним принципом  складання форм фінансової звітності  є використання економічних показників безпосередньо із баз даних Державного казначейства України.

На основі показників виконання бюджетів за доходами фінансовим органами та органами податкової служби складається прогноз надходжень на наступний місяць, квартал, до кінця року. Наявність інформації про очікувані надходження доходів до бюджетів дозволяє прогнозувати обсяг фінансових ресурсів для виконання бюджетних зобов’язань поточного періоду та проводити ефективну податкову політику у наступні періоди.

Проаналізувавши формування доходів за 2007 та 2008 роки загального та спеціального фондів, можна  зробити висновок, що податкових, неподаткових надходжень та офіційних трансфертів у 2008 р. значно більше ніж у 2007р., у загальному фонді. Але в спеціальному фонді надходжень від операцій з капіталом та цільових фондів більше у 2007р.

Рис.1.1. Формування доходів загального фонду Державного Казначейства

 
 
Рис. 1.2. Формування доходів спеціального фонду Державного Казначейства

У процесі розвитку Державного казначейства України створено досить сучасні контрольні механізми, які закладені у програмне забезпечення. Значене дозволяє органам Державного казначейства здійснювати в автоматизованому режимі більшість контрольних повноважень. На сьогодні, виходячи із існуючої законодавчо-нормативної бази, можна констатувати наступне: по відношенню до доходної частини загального фонду бюджетів контроль з боку органів Державного казначейства можна класифікувати як попередній, оскільки для попередження незаконних дій по зарахуванню надходжень до бюджетів на початку кожного бюджетного року проводиться певна підготовча робота на центральному рівні Державного казначейства України. Вона полягає у розробці відповідних алгоритмів, які чітко встановлюють належність того чи іншого виду надходжень:

а) до конкретного бюджету та/або фонду, їх розподіл між ними;

б) до адміністраторів податків і зборів, території тощо.

Відповідно  до встановленого алгоритму, тобто  за параметрами, що дозволяють проконтролювати  правильність зарахування надходжень, щорічно централізовано відкриваються рахунки в системі органів Державного казначейства. Попередній та поточний контроль бюджетних повноважень також здійснюється органами Державного казначейства і при проведенні надходжень та відшкодуванні податків згідно із законодавством. Підставою для здійснення платежів є висновки органів адміністрування податків, зборів та інших платежів, судових органів, які перевіряються органами Державного казначейства як на предмет законності повноважень тих, хто приймає рішення, так і на предмет правильності оформлення зазначених документів. Такий механізм контролю діє для загального фонду державного бюджету, а також частково для спеціального надходжень, що мають цільовий характер використання. Що стосується державного фінансового контролю як функції управління в системі органів Державного казначейства, то можна сказати наступне – це здійснення його суб’єктами (головними управліннями, управліннями), що наділені відповідними повноваженнями, певних дій: визначення фактичного стану функціонування об’єкта управління (об’єкта контролю) по відношенню до базового стану, що встановлюється або ззовні, або у його внутрішній системі. Для органів Державного казначейства зовнішніми базовими критеріями є як планові бюджетні показники, на що орієнтуються органи Державного казначейства при здійсненні аналізу та прийняття управлінських рішень по виконанню бюджетів і кошторисів, так і норми, встановлені законодавчо-нормативними актами. Внутрішніми факторами у системі органів Державного казначейства, що приймаються за основу при здійсненні державного фінансового контролю, є регламенти функціонування рахунків, норми ведення бухгалтерського обліку, складання та консолідації фінансової звітності, що встановлюються самим Державним казначейством України. Держказначейство, виконуючи функцію обслуговування державного і місцевих бюджетів, здійснює попередній і поточний контроль, що по суті є запобіжним заходом для бюджетних установ щодо можливих порушень при використанні ними бюджетних коштів і кроком до реалізації аудиту як форми фінансового контролю у державі.

Бюджетне фінансування завдань місцевих органів влади  за функціональною класифікацією можна  розділити умовно на два види забезпечення поточних видатків та інвестиції. Як правило, поточні видатки характеризуються значною соціальною спрямованістю. Як показали дослідження, місцеві бюджети здійснюють основну частину видатків на охорону здоров'я — до 90% зведених видатків, житлово-комунального господарства — до 75, освіти — до 73, культури — до 69% зведених видатків відповідного напряму.

На даний час фінансування видатків місцевих бюджетів не має системного характеру. При постійній нестачі коштів місцеві органи влади не мають можливості здійснювати планування як поточних так і перспективних видатків на основі науково-обгрунтованих програм розвитку. Науково- обгрунтовано здійснення видатків за програмно цільовим методом, окремі елементи якого сформовані на рівні загальнодержавних видатків. Для місцевих бюджетів це повинно передбачати здійснення певних видів видатків за умови наявності узгодженої програми дій у даній сфері з аналогічними програмами інших територіальних громад, а також регіональними програмами; наявністю техніко-економічного обгрунтування, прогнозу очікуваних соціально-економічних результатів втілення даної програми, загальну та поетапну вартісну оцінку, графік впровадження.

Серед основних проблем реформування видатків місцевих бюджетів слід назвати чіткий, повний та вичерпний перелік видатків, які належить здійснювати виключно з державного бюджету, з бюджетів самоврядування, делегувати з державного місцевим бюджетам, а також розподіл видатків між самоврядними бюджетами різних рівнів.

Делеговані державою повноваження необхідно розподілити між різними рівнями самоврядування. В основу розподілу доцільно покласти принципи субсидар- ності, тобто здійснення видатків тим рівнем, нижче за який ці видатки здійснити неможливо. У галузі охорони здоров'я до виключних (неделегованих) повноважень держави слід віднести в першу чергу наукові медичні установи, які мають значення для теоретичної науки та розвитку всієї галузі медицини, до делегованих державних повноважень, які фінансуються з обласного та районного бюджету обласні лікарні та районні лікарні відповідно. У галузі освіти аналогічно вищі навчальні заклади, що формують науковий, творчий, управлінський потенціал мають бути виключною компетенцією держави та пріоритетним напрямом фінансування взагалі, до обласних та районних бюджетів доцільно делегувати повноваження по фінансуванню закладів освіти, які готують фахівців прикладних професій; фінансування шкільної та дошкільної освіти має бути делеговане до міст, сіл, селищ. Критерієм розподілу навчальних закладів можуть бути рівень їх акредитації, напрями підготовки спеціалістів, склад засновників тощо. Разом з тим, перспективним напрямом є фінансування не закладів освіти як таких, а відповідних програм підготовки фахівців за напрямами, завдяки чому знизяться видатки і створиться додатковий елемент конкуренції з боку недержавних освітніх закладів.

Іншою проблемою здійснення видатків з місцевих бюджетів та обчислення нормативів відповідних видатків по делегованих повноваженнях є нерівномірність та в окремих випадках дуже значна диференціація територіальних громад за показниками території, кількості та густоти населення, наявності об'єктів інфраструктури тощо. Нині місто районного значення та район у понятті функцій та повноважень практично виконують одні й ті ж самі функції, хоча з точки зору рівнів бюджетної системи та організації системи місцевого самоврядування на сучасному етапі вони різні. З метою більш точного та коректного обчислення показників та нормативів видатків при проведенні реформи територіально-адміністративного устрою необхідно здійснити типологізацію територіальних громад, забезпечивши більш-менш однакові умови та підходи для спільних їх типів.

Інший аспект зменшення видатків місцевих бюджетів процес та підходи до обчислення видатків. Пропонується перейти до нормативної системи обчислення видатків. Тобто розраховувати видатки на основі нормативів на душу населення або на споживача послуги (скажімо, в нашому випадку — на одного вихованця дитсадка), на відміну від існуючої досі системи обчислення, яка побудована на принципі "від мережі". Існуючий принцип полягає в тому, що кошти, які циркулюють у бюджетній сфері на місцевому рівні, тягнуться за кожною конкретною установою — школою, дитячим садком, клубом, і місцеві органи влади не зацікавлені в зменшенні існуючої інфраструктури. Навіть якщо вона повністю не використовується чи використовується неефективно, витрачаються кошти на зайвий персонал, але доки існує мережа, доти місцевий бюджет отримує хоч би які асигнування. Враховуючи положення Конституції України можна сказати, що бюджетні видатки мають бути призначені не установі, а конкретному споживачеві. За цих умов депутати місцевої ради не вагатимуться щодо раціонального підходу до збиткових комунальних підприємств і навіть дитсадків, оскільки кошти вони отримуватимуть не на кількість установ, а на кількість вихованців.

Однією з найактуальніших проблем  щодо видаткової частини місцевих бюджетів є житлово-комунальне господарство. Воно займає важливе місце в забезпеченні життєво необхідних потреб населення. До сфери функціонального впливу входить близько 20 підгалузей комунального господарства. Основні з них: водопостачання та водовідведення, комунальна теплоенергетика, експлуатація та ремонт житла, ліфтове та зелене господарство, міський електротранспорт, благоустрій та санітарна очистка. У цій галузі діє понад 2400 підприємств та організацій, у яких зосереджено більше ніж чверть основних фондів господарства України. Близько 90% основних фондів галузі передано до комунальної власності. У комплексі до сфери комунального господарства входять понад 25 машинобудівних підприємств, близько 5 науково-дослідних закладів, 7 великих та ряд малих та середніх проектних інститутів тощо.