Фискальная политика. 9

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

     КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

     Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

     К У Р С О В  А    Р О  Б О Т А

     з основ економічної  теорії, мікроекономіки

     та  макроекономіки 

     на  тему №135: «Фіскальна політика та її ефективність в Україні» 
 
 
 
 

Студентка курсу групи

Денної форми  навчання

Факультету 

Науковий  керівник –         
 
 
 
 
 
 
 
 

     Зміст

     Вступ

  1. Соціально-економічна сутність фіскальної політики………………4
  2. Нормативно-правова база функціонування фіскальної політики в Україні…………………………………………...…………………………….......10
  3. Аналіз державного бюджету як макроекономічної складової економічного розвитку України…………………………………………………14
  4. Характеристика фіскальної політики держави на сучасному етапі економічного розвитку та після прийняття Податкового кодексу …………....29
  5. Фіскальна політика в системі антикризових заходів………….…..37

     Додатки…………………………………………………………………………….42

     Висновки…………………………………………………………………………..45

     Список  використаних джерел..……………………..…........................................47 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

           Фіскальна політика відіграє важливу роль у внутрішніх та зовнішніх процесах економічного розвитку будь-якої країни. В багатьох країнах держава є відповідальною за досить значну частку економічної  діяльності і може непрямо впливати на розподіл ресурсів в приватному секторі. Така ситуація особливо характерна для країн з перехідною економікою, в яких держава продовжує відігравати значну роль в економічній політиці та зберігає значні видатки бюджету на економічну.

     Фіскальна політика – це використання державних податків і урядових витрат для досягнення макроекономічної рівноваги

     На  даному етапі становлення  нашої країни необхідна  підтримка вітчизняного виробника, інвесторів, які прагнуть допомогти  Україні, фізичних осіб, які є жителями цієї країни. Як ми знаємо з економічної теорії для функціонування держави необхідно дотримуватися кілька умов. Це виробництво, торгівля, мирне співіснування і звичайно ж зняття податків з своїх громадян і підприємців. Та треба пам’ятати, що великі податки приводять до занепаду економіки, погіршення матеріального і морального становища її мешканців. Тому обрана тема курсової роботи є досить актуальною та перспективною.

     Метою курсової роботи є визначення економічної сутності фіскальної політики, аналізу її еволюції та сучасного стану, а також шляхів її удосконалення.

     Об'єктом  дослідження в курсовій роботі виступає державний бюджет, а конкретніше – бюджетно-податкова система України. Об'єкт дослідження є складним, оскільки дана система України тісно пов'язана з іншими – фінансовою, економічною, грошовою, політичною, тощо, та поєднує в собі складові елементи всіх зазначених систем, але функціонує відповідно до принципів та завдань, що зумовлені діяльністю бюджетного механізму України.

     Предметом дослідження в курсовій роботі є фіскальна політика, як невід'ємний стратегічний елемент функціонування державного бюджету країни, а також всієї її економічної системи на макрорівні.

     При написанні курсової роботи було використано  ряд видань спеціальної та періодичної літератури. Також при написанні курсової роботи широко використовувалась нормативно-правова база України, зокрема Закони України про державний бюджет на відповідні роки. Важливим джерелом аналітичної інформації стали статистичні матеріали Держкомстату України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства   України.

     При написанні курсової роботи було використано  ряд методів дослідження:

  • Бібліографічний метод (дослідження літературних джерел та статистичних матеріалів, пошук необхідної інформації);
  • Аналітичний метод (аналіз окремих складових об'єкта та предмета дослідження);
  • Статистичний метод (розрахунок відповідних відхилень, темпів приросту, коефіцієнтів, тощо, які є необхідною базою для здійснення узагальнюючих висновків);
  • Метод порівняння (співставлення подібних параметрів або показників об'єкта дослідження за якимись критеріями – часовими, якісними, кількісними, тощо);
  • Метод узагальнення (формування відповідних узагальнюючих висновків, що базуються на використанні ряду інших методів дослідження).
 
     
  1. Соціально-економічна сутність фіскальної політики
 

     Тепер слід повторно з'ясувати суть фіскальної політики. Фіскальна політика — це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обох заходів.

     За  допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами тощо. Особливого значення набуває фіскальна політика в перехідній економіці. Це пов'язано передовсім із тим, що уряд уже не може використовувати такі традиційні інструменти командної економіки, як директивне планування та централізоване ціноутворення.

     В залежності від методів проведення  фіскальна  політика може бути дискреційною чи недискреційною.

     Дискреційна політика (від латинського discretio) - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання  податками  і  державними  витратами для зміни реального обсягу національного  виробництва.

     Дискреційна фіскальна політика проявляється тоді коли держава регулює податки і державні витрати з метою зміни реального обсягу національного виробництва й зайнятості, контролю над інфляцією і прискоренням економічного зростання. Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання державного оподаткування і власних  витрат  для  досягнення макроекономічної рівноваги.

     Дискреційна стимулююча політика.

     Фіскальна  політика  використовується  для  стабілізації економіки. Її фундаментальне завдання полягає  у ліквідації безробіття або  інфляції.  В  період  економічного спаду  застосовується  стимулююча  фіскальна  політика.  Вона включає:

     1) збільшення державних  витрат  або  зменшення  податків;

     2) сполучення впливу  зростання   державних  витрат  і зменшення  податків.

     Тобто, якщо  існував  збалансований  державний бюджет, в період спаду  чи депресії фіскальна  політика зумовлює бюджетний дефіцит, але забезпечує скорочення падіння виробництва. [17, ст. 150]

     Дискреційна стримуюча політика.

     Якщо  в економіці спостерігається  викликана надлишковим попитом  інфляція, застосовуються стримуюча  фіскальна політика, яка  включає: 

     1)  зменшення  державних  витрат  чи збільшення податків;

     2) сполучення  впливу  зменшення   витрат держави  і  зростання   податків. 

     Така  фіскальна    політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть  проблема  контролю над інфляцією. Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим  засобом фіскальної політики тоді, коли є значний державний  сектор  в економіці. Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись і на відносно невеликий державний сектор.

     Недискреційна фіскальна політика означає використання вмонтованих стабілізаторів (податків, допомоги за безробіттям і малозабезпеченістю тощо). Автоматизм їх дії полягає в тому, що у випадку збільшення чистого національного продукту зростають податкові платежі у бюджет і, навпаки, при зниженні чистого національного продукту податкові надходження до бюджету зменшуються, отже, відповідно зменшуються й розміри допомоги за безробіттям, малозабезпеченістю тощо.

     Недискреційна  політика  передбачає  автоматичну,  об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних  заходів. Витрати держави втілюються у закупівлях ресурсів, товарів та послуг. В умовах  дискреційної  фіскальної  політики  дані витрати збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть  до наступного зростання національного продукту.

     Недискреційна фіскальна політика пов'язана із так званими вмонтованими  стабілізаторами.  Під  цим  терміном  криється засіб для досягнення економічної стабільності,  яка  досягається автоматично при допомозі фіскальної  політики,  тобто  є вмонтованою в економічну систему. Зокрема, таким  вмонтованим  стабілізатором  є  податкова ставка, яка змінюється пропорційно обсягу ЧНП. При  зростанні приросту  ЧНП  (національного  доходу)  застосовується  прогресивний податок на доход і  прибуток,  а  також  зменшуються трансфертні платежі (виплати держави населенню, що не  пов'язані з трудовою діяльністю, капіталом чи  власністю). Навпаки, в  умовах  спаду  застосовується    регресивний    податок і збільшуються виплати по безробіттю, бідності,  державні  субсидії. Так діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори.[22, ст. 24]

     Отже, вмонтований стабілізатор - це будь-який захід,  що має тенденцію збільшувати  дефіцит  державного  бюджету  (або скорочувати його позитивне сальдо) в період економічного спаду і збільшувати його позитивне сальдо (або  зменшувати  його дефіцит) в період інфляційного зростання цін без необхідності застосування додаткових політичних (суб'єктивних) заходів.

     Автоматичні стабілізатори – це такі механізми  в економіці, дія яких зменшує  реакцію ВНП на зміни сукупного  попиту.

     Автоматична зміна податкових надходжень.

     Система податків прогресивно залежить  від особистих доходів та доходів  підприємств. Якщо обсяг виробництва падає то податкові надходження автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і видатків послаблюється. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно.

     В інфляційні періоди зменшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання цін та заробітної плати.[20, ст.11]

     Засоби  фіскальної політики.

     Традиційно  засоби фіскальної політики  поділяються  на економічні і адміністративні. Критерієм  такого поділу є  безпосередність впливу засобу на  мету.  При  застосуванні  економічних засобів у суб'єктів економіки залишається певна свобода вибору, при адміністративних вона виявляється обмеженою.

     За  всіх відмінностей економічних та адміністративних  засобів між ними є дещо спільне:  жоден економічний засіб не  може здійснитися без адміністративних зусиль - певних законодавчих актів та дій органів виконавчої влади.

     Економічні  засоби.

     Бюджетно-податкова  політика здійснюється через податкові  ставки та пільги, розподіл податкових надходжень  за  рівнями бюджетної системи(місцевим, середнім та  центральним),  певну структуру витрат, балансування бюджетів тощо.

     Заходами  грошової політики є норми банківських  резервів та міжбанківських кредитів, норми процента за облігаціями та терміни їх випуску, регулювання грошової  бази.  Завдяки цим заходам досягається збільшення(або зменшення)  сукупного попиту, стимулювання (або стримування) виробництва через вплив на кредит та інвестиції тощо.

     У межах соціальної політики як засоби  використовуються: диференційоване оподаткування доходів, обов'язкове страхування по безробіттю та втраті працездатності,  різні  види  соціальної  допомоги.

     В результаті  цих  заходів  забезпечується необхідний  мінімум  споживання,  перерозподіляються  доходи, обмежується безробіття,  гарантується  здійснення  соціальних програм (підтримки  сім'ї,  забезпечення  житлом,  підвищення рівня освіченості та культури тощо).

     Засобами  зовнішньоекономічної політики є  податки,  проценти за інвестиціями,  пільги  виробникам,  що  працюють  на експорт, зміни у валютному курсі. Наслідком використання  цих засобів може стати стимулювання або обмеження експортних можливостей держави.

     Адміністративні засоби.

     До  типових адміністративних засобів  належать: планування обсягів виробництва  та  цін  для  підприємств,   через  які здійснюється природна державна монополія, антимонопольне  регулювання та протидія затуханню  конкуренції,  розробка  державних норм та стандартів (мінімальної зарплати,  якості  виробів, шкідливих викидів у довкілля), ліцензування  експорту, консервування частини національних ресурсів, обмеження виробництва щодо деяких його видів чи на певних територіях.[27, ст. 254]

     Функції та цілі фіскальної політики.

     Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на збереження повної зайнятості та виробництва не інформованого ВВП шляхом зміни державних видатків системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

     Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування і державних витрат.

     Основні функції фіскальної політики:

     1.Вплив  на стан господарської кон´юктури.

     2.Перерозподіл  національного доходу.

     3.Нагромадження  необхідних ресурсів для фінансування  державних програм.

     Основні джерела доходів.

     1.Податки.

     2.Власні доходи держави від виробничої та інших форм діяльності.

     3.Платежі  за ресурси згідно діючим законодавствам  належать державі.

     4.Позики  у формі облігацій.

     Цілі  фіскальної політики.

     Фіскальна політика і стратегія регулювання  економіки скеровані на те, щоб  зменшити фінансову напругу, підняти роль державного сектора в економічному рості.         

     Головною  метою фіскальної політики є стабілізація економіки.  Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.         

     Заходи  фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб'єктів  чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб'єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.[11, ст. 421] 

     
  1. Нормативно-правова  база функціонування фіскальної політики
 

     Функціонування  бюджетно-податкової політики (фіскальної) в Україні здійснюється на основі як правової, так і нормативної бази.

     Проведемо аналіз правової бази здіснення фіскальної політики. Основними інституціями які здійснюють заходи щодо фіскальної політики є :

     1. Конституція України.

     2. Податковий кодекс.

     3.  Бюджетний кодекс України.

     4.  Закон про державний бюджет України.

     5.  Інші закони, що регулюють бюджетно-податкові правовідносини.

     6.  Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України.

     7.  Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

     8.  Рішення органів АРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

     При здійсненні бюджетно-податкових відносин положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать Конституції України, Бюджетному та Податковому кодексам, та Закону про Державний бюджет України.

     Тепер проведемо аналіз нормативної бази.

     Конституція України – це основний документ країни, який визначає основні завдання, напрями діяльності органів влади, які здійсненюють вплив на економіку країни. Конституція України, яка була ухвалена на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., урегульовує такі питання, що стосуються функціонування бюджетної системи.

     Законом про Державний  бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

     Держава прагне до збалансованості бюджету  України, який на сьогоднішній день є в дуже критичному стані. Цим законом у 2011 р. встановлено граничний   обсяг   дефіциту   Державного  бюджету України у сумі 38.843.000 тис.  гривень. [1]

     Регулярні звіти про доходи і видатки  Державного бюджету України мають бути оприлюднені. Проте, такий орган державної влади, як Державне казначейство, не оприлюднює звітів, що показують куди і в якій кількості витрачаються бюджетні кошти.

     Державний бюджет України затверджується щорічно  Верховною Радою України на період з 1 січня до 31 грудня, а за особливих  обставин — на інший період. Проте, через вибори Президента України, Закон України «Про державний бюджет України на 2010 рік» був прийнятий лише 27 квітня 2010 року.

     Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня  кожного року подає до Верховної  Ради України проект Закону про Державний бюджет України на наступний рік, в якому також зазначені основні напрями діяльності органів влади, що здійснюють фіскальну політику.

     Бюджетний кодекс України. Був опублікований 25 липня 2001 р. Набрав чинності з дня його опублікування, а окремі статті, які регламентують поточні бюджетні процедури, — зі січня 2002 р.

     Визначено склад доходів і видатків Державного бюджету, в тому числі таємні видатки  за основними напрямами їх витрачання, детально описаний механізм складання проекту бюджету, розгляд та прийняття бюджету Верховною Радою України, його виконання та звіт про виконання. Особлива увага приділена ролі Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів, Державного казначейства, Верховної Ради у бюджетному процесі, вказані конкретні його стадії. Визначені основи ведення бухгалтерського обліку, порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду.

     Визначені повноваження щодо контролю за дотриманням  бюджетного законодавства Верховної Ради, Рахункової палати, Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної контрольно-ревізійної служби, Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад. Конкретизовано поняття бюджетного правопорушення, визначено критерії, за якими використання бюджетних коштів визнається нецільовим, і передбачена відповідальність за порушення законодавства, а також описано порядок накладення стягнення та оскарження рішення про накладення стягнення. Форма, порядок складання та передання за призначенням протоколу про бюджетне правопорушення встановлюється Міністерством фінансів України.

                   Податковий кодекс України (ПКУ).  Текст нового Податкового кодексу, підписаного Президентом 3 грудня 2010 р. і з останніми змінами від 07.04.2011 р. Податковий  кодекс   України   регулює   відносини,   що виникають у сфері справляння податків і зборів,  зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів,  що справляються в  Україні, та  порядок їх адміністрування,  платників податків та зборів,  їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і  обов'язки  їх  посадових  осіб  під  час здійснення податкового контролю,  а  також  відповідальність  за  порушення   податкового законодавства[3].

     Отже, ми маємо грунтовну нормативно-правову базу для здійснення фіскальної політики, в якій особливу роль відіграє ПКУ, але все ж вона потребує коригування і удосконалення. 

     3. Аналіз державного бюджету як макроекономічної складової економічного розвитку держави. 

     Бюджетна  система — це сукупність бюджетів різних рівнів, врегульованих певними нормами, що формуються на єдиних принципах під впливом державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни.

     Бюджетна  система має дворівневу структуру для унітарних держав (вона включає державний та місцевий бюджети) та трирівневу для федеральних держав (включає ще й третю ланку — бюджети членів федерації).

     Бюджетна  система України складається:

     —  з державного бюджету України;

     —  місцевих бюджетів.

     Місцевими бюджетами визначаються бюджет АР Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування, до яких відносять бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань. Сукупність показників усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи, становить зведений бюджет. Розглянемо детальніше зміст і структуру державного бюджету.

     Державний бюджет як економічна категорія відображає реальні економічні відносини між державою та іншими економічними суб'єктами з приводу акумуляції та використання централізованого фонду грошових ресурсів країни, призначених для виконання функцій держави шляхом розподілу та перерозподілу ВВП. Державний бюджет як основний фінансовий план держави — це грошовий вираз кошторису доходів та витрат держави за певний період часу (як правило за рік).

     Розрізняють фактичний, структурний і циклічний  бюджети.

     Фактичний бюджет відображає надходження, витрати і дефіцити за певний період.

     Структурний бюджет вказує, якими мають бути витрати, доходи і дефіцит, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (визначається дією дискреційних програм, запроваджених законодавчо).

     Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та визначає зміни доходів, витрат і дефіциту, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва.

     Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структурним бюджетами. Отже будь-який бюджет має дві основні складові: доходи і витрати. Розглянемо кожну з них окремо.

     Доходи  державного бюджету ще називають  фіскальними доходами. Поняття "фіскальні доходи" вживають у широкому та вузькому значеннях. В широкому значенні фіскальні доходи — це доходи державної казни, державного бюджету. У вузькому значенні фіскальні доходи — доходи від державних фіскальних монополій (таких як горілчана, винна, тютюнова тощо). У цій темі це пооняття використовується в широкому розумінні.

     Фіскальні доходи — це грошові відносини, які складаються між державою, юридичними і фізичними особами в процесі вилучення і акумуляції частини вартості ВВП у загальнодержавному фонді з метою їх подальшого використання для здійснення державою своїх функцій.[9,ст. 225]