Флавоноїди. Похідні флавану
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
Флавоноїди. Похідні флавану.
Фармакогностична характеристика лікарських рослин, які містять похідні флавану
Курсова робота з фармакогнозії
Допустити до захисту:
________________
“ ” 2010 р.
Зміст
Вступ ______________________________
1.Загальна характеристика
флавоноїдів___________________
1.1
Будова та класифікація
1.2
Поширення, локалізація та
1.3
Фізико – хімічні властивості__
1.4 Методи виділення та дослідження___________________
1.5 Біологічна
дія та застосування___________
2. Фармакогностична
флавану_______________________
2.1 Чай китайський – Thea sinensis ______________________________
2.2 Волошка синя – Centaurea cyanus ______________________________
2.3 Горобина (аронія) чорноплідна – Arоnia melanocàrpa ____________23
2.4 Гінкго дволопатеве – Ginkgo biloba ___________________________25
2.5Фіалка триколірна – Viola tricolor та фіалка польова – Viola arvensis _31
2.6 Фіалка запашна
– Viola odorata ______________________________
3.Висновок____________________
Список використаної літератури____________________
Вступ
Незважаючи на бурхливий розвиток хімії і зростання кількості нових, дедалі ефективніших синтетичних лікарських препаратів, антибіотиків, лікарські рослини продовжують займати значне місце в арсеналі лікувальних засобів.
Перевага препаратів рослинного походження над синтетичними сполуками полягає у малій токсичності та незначному алергійному впливові.
Лікувальні властивості рослин залежать від наявності в них комплексу різноманітних за хімічною структурою і терапевтичною дією речовин. Найважливішими з цих речовин є алкалоїди, глікозиди, сапоніни, дубильні речовини, ефірні олії, флавоноїди, рослинні гормони, вітаміни, мікроелементи, органічні кислоти, смоли тощо.
Дуже поширені у рослинному світі така група органічних речовин як флавоноїди. Вони мають жовтий колір, перебувають у вільному стані і в поєднанні з іншими компонентами і містяться переважно у квітках і листках.
Для цієї групи біологічно активих речовин характерний дуже широкий спектр фармакологічної дії, з чим пов’язано їх широке вживання з лікувавльною метою.
Флавоноїди поділяються на флавани (катехіни, лейкоантоціанідини, антоціанідини) та флавони (флаванони, флаваноноли, флавони, флавоноли). Найхарактернішою їх властивістю є вплив на судини: вони зменшують ламкість капілярів і проникність міжклітинних щілин.
Окремі флавоноїди характеризуються неспецифічними протигістамінними властивостями, знижують активність деяких ферментів, позитивно впливають на організм при гіпертонічній хворобі, особливо у людей похилого віку з глибокими атеросклеротичними змінами. Крім того, вони гальмують дію адреналіну, зменшують вплив токсичних речовин, виявляють досить стійкий протимікробний ефект, а також посилюють сечовиділення. І все це здіснюється при тому, що вони залишаються незміненими і швидко виділяються із сечею.
Лікарські рослини,
багаті на флавоноїди, можна тривалий
час використовувати при
Незважаючи на описані цінні властивості флавоноїдів, їх широке застосування у терапії ще є предметом грунтовних клінічних та експериментальних досліджень.
- Загальна характеристика флавоноїдів.
Флавоноїди – це біологічно активні речовини, в основі яких лежить дифенілпропановий фрагмент, із загальною формулою С6 -С3 -С6.
Назва походить
від від латинського слова flav
1.1 Будова та класифікація.
Будова. Молекула флавоноїдів складається з двох фенольних залишкiв
(кiльця А i В), з’єднаних пропановою ланкою, тому їх можна розглядати як похiднi фенiлпропаноїдiв.
Флавоноїди
мають рiзне положення
I група – еуфлавоноїди, або власне флавоноїди, або справжні флавоноїди, в яких кiльце В приєднане по С-3-положенню пропанового ланцюга.
Якщо з кільцем А конденсується гетероцикл пірану, то утворюється флаван (фенілбензопіран).
ІІ група – ізофлавоноїди, у яких кільце В приєднане до другого вуглецевого атома пропанового фрагмента.
ІІІ група – неофлавоноїди, містять кільце В по С1-положенню пропанового ланцюга.
Класифікація еуфлавоноїдів.
За ступенем окиснення пропанового фрагмента та величиною гетероциклу еуфлавоноїди можна розділити на 10 класів, одним із яких є похідні флавану.
Похідні флавану:
Флавоноїди можуть кондесуватися між собою і з іншими фенольними сполуками: фенолкарбоновими і оксикоричними кислотами, лігнанами, ізопреноїдами, алкалоїдами та ін.
Поряд з мономерними флавоноїдами описані природні димери (біфлавоноїди), олігомери, що побудовані із залишків лейкоантоціанів або антоціанів та полімери (конденсовані таніди).
Найбільш поширені антоціанідини
Назва |
R1 |
R2 |
Пеларгонідин |
H |
H |
Ціанідин |
OH |
H |
Дельфінідин |
OH |
OH |
Характеристика флаваноїдних глікозидів.
Флавоноїди рідко зустрічаються у вигляді агліконів. Більшість флавоноїдів представлені глікозидами. Перевага заміщення будь-якого положення залежить від структури аглікону.
Залишки сахарів представлені D-глюкозою, D-галактозою, D-ксилозою, L-рамнозою, L-арабінозою, D-глюкуроновою кислотою, рідко D-галактуроновою кислотою.
Здебільшого у флавоноїдних глікозидах вуглеводний залишок зв'язаний з агліконом напівацетальним зв'язком через атом кисню. О-глікозиди, в залежності від кількості і положення сахарних залишків, можуть бути монозидами, біозидами, диглікозидами, тріозидами, а вуглеводна частина – лінійною або розгалуженою.
Сахар може бути приєднаний до аглікону С-зв'язком, утворюючи С-глікозиди, або глікофлавоноїди. Найчастіше вуглевод заміщує С-6, С-8 або С-6 і С-8.
Біосинтез флавоноїдів.
Біосинтез флавоноїдів перебігає змішаним шляхом. Кільце А і пропановий фрагмент утворюються ацетатним шляхом, кільце В – через шикімову кислоту.
Утворення кільця В. Шикімова кислота за участю АТФ фосфо-рилюється в 5-фосфошикімову кислоту, яка з'єднується з фосфо-енолпіровиноградною кислотою, утворює 3-енолпірувілшикімат-5-фосфат, а потім хорізмову кислоту. Остання перегруповується в префенову кислоту.
Префенова кислота амінується і декарбоксилюється, в результаті чого може утворитися фенілаланін або тирозин. Дезамінування амінокислот призводить до появи коричної або n-кумарової кислоти.
Утворення кільця А і флавоноїдів. Кільце А утворюється з трьох молекул оцтової або малонової кислоти за участю КоА-ферменту. Продукт, який при цьому утворюється, реагує з кумаровою кислотою (n-кумароїл-КоА). В результаті їх конденсації, циклізації та енолізації утворюється халкон.
При окисленні халкону утворюються флавони, флавоноли та інші, а при відновленні – антоціанідини, лейкоантоціанідини та катехіни.
1.2 Поширення, локалізація та біологічні функції у рослинах.
Флавоноїди містяться мало не в усіх рослинах, зустрічаються у мікроорганізмах та у комах.
Найбагатші на флавоноїди рослини родин Fabaceae, Asteraceae, Poligonaceae, Rosaceae. Накопичуються вони здебільшого в квітках, листках, менше – в стеблах, кореневищах, коренях. Вміст їх коливається від 0,1 до 20 % (наприклад, в пуп'янках софори японської) і змінюється залежно від фази вегетації рослини. Максимальна кількість флавоноїдів спостерігається під час цвітіння, потім їх стає менше. Неабияке значення мають зовнішні фактори: рослини тропічні та високогірні містять більше флавоноїдів, тому вважається, що кількість їх залежить від інтенсивності сонячного світла та висоти над рівнем моря.
Глікозиди звичайно містяться в тканинах активного росту (листках, пуп'янках, квітках), аглікони – у здерев'янілих тканинах (кора, корок).
Флавоноли становлять 40 % від усіх флавоноїдів.
Антоціанідини впливають на колір квіток, плодів, а також листя. У природі відомо 22 аглікони антоціанідинів, але дуже поширені лише три з них: пеларгонідин, дельфінідин, ціанідин. Наприклад, ціанідин забарвлює яблука, вишні, малину та порічку; дельфінідин – гранат, баклажани; пеларгонідин – суниці, плоди пасифлори; ціанідин з дельфінідином – чорну смородину, апельсини.
Халкони і аурони легко виявити в пелюстках квіток – під дією парів аміаку їх колір змінюється з жовтого на червоний. Їхнє поширення обмежене дев'ятьма родинами.
Більшість флавоноїдів розчиняються в клітинному соку рослин і знаходяться в хлоропластах. Халкони і аурони череди трироздільної локалізовані в молочниках; флавоноли і флавони – в епідермісі; ізофлавоноїди – переважно в підземних органах і насінні.
Флавоноїди є типовими рослинними барвниками, що відіграють роль фільтрів і захищають тканини рослини від ультрафіолетового проміння, запобігають руйнуванню хлорофілу. Знайшла підтвердження гіпотеза про участь флавоноїдів у процесах дихання рослин, бо стало відомо, що вони разом з аскорбіновою кислотою витрачаються в ензиматичних процесах окислення та відновлення, виконуючи антиоксидантну функцію. Доведено також, що флавоноїди впливають на ріст і розвиток рослин, беруть участь у процесі запліднення, але механізм їхньої дії тут не з'ясований (наприклад, рутин здатний пригнічувати запліднення).
1.3 Фізико-хімічні властивості.
Флавоноїди – кристалічні сполуки з певною температурою топлення.
Катехіни, лейкоантоціанідини, флавани, ізофлавани, флаванони, флаваноли – безбарвні кристали; флавони, флавоноли, халкони, аурони – жовті або жовтогарячі. Антоціани змінюють колір в залежності від рН-середовища: в кислому – вони мають відтінки червоного кольору, в лужному – синього.
Аглікони флавоноїдів розчиняються у діетиловому ефірі, ацетоні, спиртах, практично нерозчинні у воді. Глікозиди флавоноїдів звичайно розчиняються у розбавлених спиртах, гарячій воді.
Флаваноли (катехіни) оптично активні. Так, катехін існує в чотирьох ізомерних формах, які відрізняються напрямком, кутом обертання (D- та L-катехіни, D- та L-епікатехіни) та біологічною дією. Наприклад, L-епікатехін має Р-вітамінну активність у той час, коли інші її не мають.
Флаванони і флаваноноли – лабільні сполуки. Під дією реагентів, які мають окислюючі властивості, вони можуть переходити відповідно в халкони і лейкоантоціанідини.
1.4 Методи виділення та дослідження.
Виділення. Найчастіше для виділення флавоноїдів з рослинної сировини використовують нижчі спирти: етанол, метанол. Спиртові витяжки випарюють до водного залишку, розводять водою і обробляють хлороформом для відокремлення ліпідів та ліпоїдів: хлорофілу, каротиноїдів, восків, жирної олії та ін. Очищений водний залишок послідовно оброблюють діетиловим ефіром, етилацетатом, пропанолом, бутанолом, одержуючи фракції агліконів, монозидів, біозидів, тріозидів.
Для поділу флавоноїдів на індивідуальні компоненти використовують колонкову хроматографію на силікагелі, поліаміді, целюлозі. Колонку обробляють сумішшю хлороформу зі спиртом.
Якісні реакції.
Ціанідинова проба є специфічною реакцією на флавоноїди. Флавоноїди відновлюються воднем під час виділення його при взаємодії металічного магнію з концентрованою хлористоводневою кислотою, внаслідок цього утворюються забарвлені антоціанідини.
Ізофлавоноїди, флавани дають жовте забарвлення, іноді – червоне. Антоціани також змінюють колір: глікозиди дельфінідину дають синьо-червоне забарвлення, ціанідину – яскраво-червоне, а пеларгонідину – жовтогарячо-червоне.
Реакція з розчинами лугів. З теоретичної точки зору забарвлення не утворюють з розчинами лугів флавоноїди, які не мають карбонільних груп (катехіни, лейкоантоціани), або у яких відсутній подвійний зв'язок між гідроксильною та карбонільною групами (флаваноноли). Але практично всі ці сполуки утворюють забарвлення з лугами завдяки вторинним перетворенням. Флаванони дають у взаємодії з розбавленими лугами безкольорові або жовтуваті розчини, які з часом стають яскраво-жовтими або червоними внаслідок їх ізомеризації в халкони. Халкони та аурони одразу утворюють з лугами червоні та пурпурові розчини. Ця реакція є для них специфічною, бо жодна інша група флавоноїдів її не дає. Флавони і флавоноли утворюють з лугами жовті, а поліоксифлавоноли (шість та більше груп) – червоні або сині розчини.
Реакція з концентрованою сірчаною кислотою. Багато кристалічних флавоноїдів розчиняються в сірчаній кислоті і утворюють забарвлені розчини. Флавони та флавоноли утворюють при цьому оксонієві (флавілієві) солі.
Флаванони набувають у сірчаній кислоті яскраво-жовтогарячого або червоного забарвлення.
Халкони та аурони з сірчаною кислотою утворюють інтенсивне ― від червоного до малинового кольору забарвлення.
Реакція з середнім ацетатом свинцю. При взаємодії з середнім ацетатом свинцю дають осад флавоноїди, які мають дві ортооксигрупи в кільці В. Колір осаду з флавонами – жовтогарячий , з ауронами – червоний, з антоціанами – червоний або синій.
Хроматографічне виявлення флавоноїдів. Для поділу і виявлення флавоноїдів використовують паперову хроматографію (ПХ) та хроматографію в тонкому шарі сорбенту (ТШХ). В УФ-світлі при довжині хвилі 360 нм більшість флавоноїдів флуоресціюють: флавони, флавонол-3-глікозиди – темно-брунатним кольором; флавоноли та їх глікозиди – жовтим, жовто-зеленим; птерокарпани – світло-блакитним; куместани – яскраво-блакитним, бірюзовим. Інші класи флавоноїдів не флуоресціюють.
Кількісне визначення. Для кількісного визначення флавоноїдів запропоновано багато методів: вагові, об'ємні (потенціометричне титрування в неводних середовищах, комплексометричне титрування), флуорометричні, полярографічні, фотоколориметричні. Але найбільше значення має спектрофотометричний метод. Він базується на реакціях комплсксоутворення з іонами різних металів, реакції азосполучення, з борною кислотою з наступним визначенням оптичної густини в УФ-світлі.
1.5 Біологічна дія та застосування.
Флавоноїди містять у молекулі реакційно здатні фенольні радикали та карбонільні групи. Завдяки цьому вони беруть участь у різноманітних метаболічних процесах, що обумовлює їх біологічну активність. До важливіших видів фармакологічної дії належать:
- Р – вітамінна, тобто біфлавоноїди позитивно впливають на стан капілярних судин: підвищується їхня стійкість, збільшується еластичність та пропускна здатність;
- діуретична, яка притаманна як чистим флавоноїдам так і ЛРС;
- кардіотонічна та гіпотензивна активність (наприклад, препарати Grataegus);
- спазмолітична (перш за все впливають на гладенькі м’язи кровоносних судин);
- антиоксидантна, протирадіаційна.
Флавоноїди діють на травний тракт, печінку, матку, виявляють противиразковий, ранозагоювальний, протипухлинний ефект тощо. Фармакологічна дія флавоноїдів залежить від їхнього класу.
Для ізофлавоноїдів характерна естрогенна, для катехінів в’яжуча та протизапальна дія на слизові оболонки; флавони викликають спазмолітичний, гіпотензивний, бактерицидний ефект. Як спазмолітики діють також халкони, флавони (ліквіритин), флавоноли (рутин, кверцетин), флавони (апігенін). Помірну протипухлинну дію виявляють лейкоантоціанідини – пеларгонідин, дельфінідин, ціанідин.
Багатьом флавоноїдам, наприклад мірицетину, флавоноїдам цмину піскового, цикорію, череди, притаманна жовчогінна дія.
Флавоноїди утворюють хелатні комплекси з металами, виявляють радіопротекторну дію, зв’язують і виводять радіонукліди.
Останнім часом встановлені гіпоглікемічна та анаболізуюча дія флавоноїдів.
Усі природні глікозиди малотоксичні, при широкому спектрі біологічної дії, що робить їх привабливими для створення нових фітопрепаратів.
Р – вітамінна дія. Під назвою «вітамін Р» об’єднані фенольні сполуки, які здатні зменшувати проникність і ламкість капілярів, підвищувати їх резистентність. Це флавони гесперидин, еріодиктин; флавоноли рутин, кверцитрин, ізокверцетин, кверцетин, ізорамнетин; метилхалкон; L-епікатехін, оксикумарини ескулін, ескулетин.
Механізм їхньої дії пояснюється тим, що сполуки з Р-вітамінною активністю знижують рівень гіалуронідази, запобігають окисленню аскорбінової кислоти і адреналіну, який підвищує міцність кровоносних судин. Надлишок гіалуронідази збільшує проникливість капілярів і викликає крововиливи під шкіру, що є ознакою Р-вітамінозу.
Поліфеноли
і аскорбінова кислота
Дія на серцево-судинну систему. Похідні флавонолів, катехінів, і антоціанів збільшують амплітуду серцевих скорочень, нормалізують серцевий ритм.
Флавоноїди посилюють серцеві скорочення, прискорюють мікроциркуляцію крові, внаслідок чого покращується живлення серцевого м’язу і виникає позитивний інотропний ефект. Деякі флавоноїди (гіперозид, вітексин, кверцетин, кемпферол, сума поліфенолів з квіток глоду) розширюють судини, у тому числі і коронарні. Впливають флавоноїди і на швидкість ензиматичних процесів та активність циклооксигенази, ліпооксигенази, аденозиндеамінази, які впливають на окислення ліпідів, нейропередачу, згортання крові.
Флавоноїди можуть викликати короткочасне підвищення артеріального тиску, а флавоноїди солодки, щавлю, ранника, катехіни чаю виявляють гіпотензивну активність. Поліфеноли стимулюють (у великих дозах пригнічують) діяльність серця і знижують на короткий час артеріальний тиск внаслідок розширення судин черевної порожнини. Є відомості й про місцеву, безпосередню дію на мускулатуру серця і судин.
Вплив на функцію нирок. Значна кількість рослин містить флавоноїди з діуретичною активністю – трава різних видів гірчака, трава остудника голого, парила, солодки, звіробою, якірців сланких, плодів шипшини та ін..Флавон лютеолін викликає тривале підвищення діурезу, катехіни навпаки, знижують сечовиділення.
Заслуговує на увагу гіпоазотемічна активність деяких флавоноїдів, наприклад робініна, який містять квітки робінії та види астрагал. Така ж дія виявлена в інших похідних кемпферолу (біоробін, діоробін). Препарат леспенефрил, що виробляють з трави леспедеци, містить глікозиди кемпферолу. Ці сполуки сприяють зниженню концентрації азоту у сечі.
Засоби рослинного походження, що містять флавоноїди, застосовують при геморагічних діатезах, капіляротоксикозах, авітамінозах С і Р, проти інфекційних та токсичних збудників, при хронічних гепатитах, гіпертонії, шкірних хворобах, деяких запальних процесах та ін. Флавоноїди рутин і кверцетин входять до складу лікарських засобів, які призначають для профілактики склерозу кровоносних судин.
- Лікарські рослини та сировина, що містять флавоноїди,
похідні флавану
2.1 Чай китайський – Thea sinensis
Листя чаю — Folia Theae.
Чай китайський – Thea sinensis L., syn. Camellia sinensis (L.), родина чайнi – Theaceae. Назва походить вiд кит. te – чайний кущ; iнша родова назва Camellia – на честь англiйського ботанiка Кемела (1669 – 1706).
Короткий опис рослини.
Дикорослий чай – дерево, а культурний через постiйне зрiзання молодих листкiв і коротких пагонiв – вічнозелений, галузистий, кущ заввишки до 150 см. У дикорослого чаю листки бiльшi і м’якші, завдовжки до 15 см, у культурного – чергові, видовжено-еліптичні, загострені, цілісні, до 8 см завдовжки, 4 см завширшки, зверху темно-зелені, зісподу світло-зелені, молоді вкриті сріблястим пушком. Квітки великі, правильні, двостатеві, діаметром 4 см і більше, зі слабким ароматом, поодинокі або по
2-3 в пазухах листків; пелюстки білі, рідше рожеві. Плід – три-п’ятигніздна коробочка. Цвіте у червні – липні.
Існує декілька сортів чаю, а саме:
- Білий чай – це найдорожчий китайський чай. Листя для приготування білого чаю збирають двічі на рік: у квітні і у вересні. Збирають наймолодше листя і бруньки чайного дерева. Цей чай вважається елітним. При виробництві листя білого чаю практично не піддають обробці.
- Зелений чай є найбільш традиційним чаєм. Він зберігає всі вітаміни і корисні речовини, якими володіє листя чайного дерева. У ньому немає калорій, він добре вгамовує спрагу та відчуття голоду. Рекомендується пити людям, які страждають захворюваннями шлунково-кишкового тракту. Він також корисний при захворюваннях сечостатевої системи, нирок.
- Жовтий чай збирається тільки вручну і відноситься до елітних сортів китайського чаю. По свої смаковим характеристикам, аромату і колірним якостям він близький до зеленого чаю.
- Чорний чай є сировиною для пресованого чаю.
- Червоний чай є найбільш екологічно – чистим чаєм.
Поширення.
Батьківщина чаю – гірські ліси Південного Китаю та Індокитаю. Чай давно введено в культуру у багатьох країнах, є плантації на Чорноморському узбережжі Кавказу та у Краснодарському краї. На території Закарпаття чайна плантація розташована в районі Червоної гори м. Мукачево.
Друге місце після чаю щодо практичної цінності серед представників родини чайних посідає камелія. Деякі ботаніки ідентифікують її з чаєм. Наочною відмінністю між ними є тільки те, що у чаю листки майже сидячі, а у камелії – черешкові, у чаю чашолистики при плодах залишаються, а у камелії відпадають.
Відомо багато легенд про чай. Одна з них оповідає як якийсь святий, що жив багато віків тому, протягом усього свого життя посилено молився і постився. Якось не витримавши боротьби з утомою він заснув і проспав цілу добу. Прокинувшись, він так розгнівався на свої повіки, що вирвав їх та кинув на землю. І кожна повіка якимось дивним чином перетворилася на чайний кущ.
У Європі про чай дізналися тільки всередині XVII століття. Вперше його завезли сюди 1602 р. на кораблях голландської компанії. Але тоді, як це чосто трапляється, він не набув популярності. До Франції чай потрапив тільки через 34 роки.
Заготівля.
З метою заготівлі ощипують молоді верхівкові пагони – флеші (три листочки), четвертий лист з пазушною брунькою залишається на гілці. У міру відростання листки збирають знову. Зібрані листки підв’ялюють в провітрюваних камерах і піддають скручуванню. При скручуванні частково виділяється клітинний сік, що викликає процес ферментації. У процесі ферментації чай набуває властивий йому аромат, а катехін перетворюється на червону дубильну речовину. Після ферментації листя сушать в гарячому повітрі і отримують кінцевий продукт – чорний чай. Для отримання зеленого чаю листя не піддають ферментації. Щоб інактивувати ферменти їх обробляють водяною парою під тиском, а потім сушать.
Стебла і чайний пил видаляють і використовують для виготовлення пресованих чаїв (плиткового чаю) і для отримання кофеїну.
Хімічний склад сировини. Поліфенольні сполуки в листках зеленого чаю становлять 15-30% і представлені катехіном, його похідними (вітамін Р), флавоноїдами, мінеральними і дубильними речовинами. Містять також алкалоїди – кофеїн, теофілін, теобромін, ксантин, аденін, гіпоксантин тощо. Ефірна олія надає чаю сильного аромату і специфічного смаку. Знайдені також аскорбінова кислота, вітаміни (тіамін, рибофлавін, філохінон, рутин, нікотинова кислота).
Біологічна дія та застосування.
Лікувальні властивості чаю зумовлені цілим комплексом біологічно активних речовин, що в ньому є. Стимулюючі властивості чаю зумовлені в основному кофеїном. Кофеїн збуджує центральну нервову систему і діяльність серця, зменшує проникливість судинної стінки, розширює судини головного мозку, печінки, нирок, підвищує артеріальний тиск, посилює діурез, пригнічує розвиток мікроорганізмів, має радіопротекторну та антиоксидантну дію.
Завдяки наявному комплексу вітамінів (в основному групи В) і мікроелементів (фосфору) у чаї, він гармонізує нервову систему в цілому, нормалізує її діяльність, робить її витривалішою до екстремальних і несподіваних подразників. Чай є м’яким психологічним стимулятором, який підсилює і прискорює багато психічних процесів:
- загострює роботу аналізаторів (особливо зір), в цілому підвищує чутливість і сприйнятливість нервової системи;
- сприяє засвоєнню і запам’ятовуванню нової інформації;
- збільшує швидкість реакції;
- полегшує концентрацію уваги.