Філософи про метафору
Вступ.
Актуальність дослідження. Метафора з давніх-давен привертала увагу спостерігачів та дослідників людської мови. Одним з перших дослідників метафори є великий грецький філософ Аристотель. В наш час цікавість до метафори не тільки не зникла, але навіть збільшилась. Метафора стала предметом дослідження спеціалістів із різноманітних областей мовознавства і когнітивної психологія, а також спеціалістів фізики елементарних часток, астрономії і математики [17, с.4, 127]. Окрім цього вивчення метафори захопило і інші області знань, а саме: філософію, логіку, герменевтику, літературознавство, літературну критику, теорію витончених мистецтв [5, 5]. Метафора є універсальним знаряддям мислення і пізнання світу в усіх сферах діяльності. Вона створює нові сенси на всіх значимих рівнях мовної структури – на лексичному, синтаксичному і морфемному – і постійно поповнює, таким чином, наш лексичний запас. [17, c. 4]
В останні десятиліття метафору почали вивчати не тільки в області філології (риторики, стилістики, літературної критики), в якій переважали аналіз і оцінка поетичної метафори, але і області вивчення практичного мовлення. А також метафору почали вивчати в тих сферах, які зверненні до мислення, пізнанню і свідомості. Поштовх до зростанню теоретичного інтересу до метафори був викликаний збільшенням її присутності і різноманітних видах текстів, починаючи з поетичної мови і публіцистики і закінчуючи мовами різних областей наукового знання.
Г.Н. Скляревська [15, c. 6-11] відзначає одинадцять різних аспектів (напрямків) сучасного вивчення мовних метафор. Цими аспектами є: 1)семасіологічний напрямок, 2) ономасіологічний напрямок, 3)гносеологічний напрямок, 4)логічний напрямок, 5)власне лінгвістичний напрямок, 6) лінгвостилістичний напрямок, 7)психолінгвістичний напрямок, 8) експресіологічний напрямок, 10) лексикологічний напрямок, 11)лексикографічний напрямок. Однак існує немало таких досліджень, які стосуються декількох напрямків одночасно, тому не можна однозначно помістити в рамки тільки одного із тих напрямків. Ми вважаємо, що в даній роботі поєднуються гносеологічний, логічний і лексикографічний аспекти вивчення метафор.
Об’єктом дослідження є метафора та її типологія
Предметом дослідження є практична реалізація метафори в художньому тексті.
Мета дослідження полягає у розгляді метафори як явища в системі мови, визначити типи метафори та функції, які вона виконує в мові.
Поставленій меті відповідають такі завдання:
- дати деякі визначення метафори;
- виділити типи метафори;
- визначати, які функції у мові виконує;
- провести аналіз декількох метафор.
Методологічні засади дослідження становлять праці відомих лінгвістів (Н.Д. Арутюнова, Г.Н. Скларевська, В.Н. Телія, І.Г. Кутергіна, Е. Ортони) та філософів (Аристотель, С.Харнад, Ф.Ніцше, Дж. Локк, Т. Гоббс).
Методи дослідження:
- теоретичні: аналіз поняття метафори, виділення її типів та функцій
- емпіричні: практичне застосування отриманих знань про метафору, а саме: виділення функцій та типів метафор
Наукова новизна та теоретичне значення роботи полягає в тому, що вперше систематизовані відомості про метафору, чітко виділені її типи та функції.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ МЕТАФОРИ
1.1 Філософи про метафору
Перше відоме визначення метафори було дано Аристотелем в його «Поетиці» (1, c. 1096):
«Метафора – перенесення слова із зміненням значення із роду в вид, чи із виду в рід, чи з виду в вид, чи по аналогії»
Іншими словами, метафора – це додавання до однієї речі імені,що належить іншій. Такого визначення метафори додержуються вже більше двох тисяч років, більше того Аристотель [1,62] в своїй «Риториці» визнає, що метафора це не пуста гра слів. «Крім того, метафора в вищій мірі повчальна» - пише він. Аристотель вважає метафору живим процесом комунікації і навчання.
В історії філософії
виділяються два різко
Англійські філософи-раціоналіс
Інший філософ-раціоналіст Дж.Локк стверджував, що образне вживання слів насаджує неправильні ідеї та вводить в заблудження розум. Багато філософ-позитивістів, емпіриків та прагматиків, вважали недопустимим вживання метафори в наукових творах. Вживання метафор прирівнювалося ними до скоєння злочину [8]
Філософи і вчені романтичного складу, навпаки, вважали метафору єдиним способом не тільки вираження думки, але і самого мислення. Ф.Ніцше, наприклад вважав, що між суб’єктом та об’єктом можливі лише естетичні відносини виражені метафорою, тому прагнення людини до створення метафори не можна знищити. Ніцше підкреслював, що пізнання - метафоричне. Без метафор ми позбавляємося можливості сперечатися про істину, бо згідно з Ніцше:
«Що таке істина? Рухомий натовп метафор, метонімій, антропоморфізмів, - тобто, сума людських відносин…» [24]
Ніцше бачив метафору не просто як частину процесу навчання, а як базис всього навчання, всіх когнітивних процесів.
Він також підкреслює, що «різниця між буквальним і фігуральним – це не різниця між істиною та брехнею, а між старим та новим».
Таким чином, Ніцше показує нам, як мова створює постійний потік концептуальних домовленостей, через які в мову проникають нові метафори. Ці метафори поступово стають загальноприйнятими, потім згодом застарівають, утворюючи рамки, всередині яких можуть народжуватися нові метафори. [24]
С.Харнад, філософ та психолог, розглядає метафору як когнітивний механізм, за допомогою якого неперервні аналогові категоризації, переоцінюються в нових концептуальних контекстах. Даний підхід цікавий тим, що він підкреслює дуальність та подвійність представлення метафори в свідомості. [25]
Отже, перше відоме визначення метафори було дане Аристотелем і вже більше двох тисяч років додержуються його. Але ставлення в філософії до метафори не завжди було неоднозначним. В історії філософії виділяються два різко протилежних погляди на використання метафор. Англійські філософи-раціоналісти вважали, що для вираження думки підходять слова лише в їх прямому значенні. Філософи романтичного складу, навпаки, вважали метафору способом не тільки вираження думки, але й самого мислення.
1.2 Лінгвісти про метафору
Праці Дж. Лакоффа та його співавтора М.Джонсона підкреслюють когнітивну роль метафори та її глибоку вкоріненість в свідомості та мисленні людини. Метафора з точки зору Лакоффа, не є поверховим риторичним механізмом прикрашення мови, він вважає її фундаментальним когнітивним агентом, що організує наші думки, оформлюючи судження та структуруючи мову. Дж.Лакофф показує, що метафора настільки розповсюджена в нашій звичайній риторично не прикрашеній мові, що до цього тропу неможливо більше відноситися як до чогось незвичайного. [25]
Метафори на думку Дж. Лакоффа, полегшують процес мислення, даючи нам простір, всередині якого ми можемо освоювати емпірично придбані абстрактні концепти. Переплетення метафор, що лежать в основі розумової діяльності, формує мережу концептів, тобто когнітивну карту. Організована таким чином когнітивна карта вкоріняє абстрактні концепти в фізичному досвіді когнітивного агента, в його відношеннях з зовнішнім світом. Головним компонентом когнітивної карти людини є те, що Лакофф називає когнітивною типологією: «це механізм, який ми накладаємо на простір структури так, щоб підтримати свої просторові висновки». (Там же)
Філософ, історик та семіотик У.Еко в своїй книзі «Семіотика і філософія мови» запропонував семіотичну точку зору на метафору, в якій вона представляється особливим нестабільним чи динамічним знаком. В цій книзі Еко розкриває оригінальну теорію Аристотеля, вказуючи на її ясний зв’язок з багатьма сучасними теоріями. А також він визнає за метафорою одну з головних когнітивних ролей при створенні нових концептуальних структур [25]
Серед вітчизняних лінгвістів є також ті хто вивчає метафору. Серед них Н.Д. Арутюнова, Г.Н. Скляревська, В.К. Харченко та інші. В нашій роботі ми орієнтувалися на праці саме цих вчених.
1.3 Визначення метафори.
Метафори займають немалу частину слів і висловів в нашій мові. Ми використовуємо їх, створюємо їх непомітно для себе. Метафори відіграють безперечно важливу роль у мові, поповнюючи недолік слів для позначення нових понять, що особливо важливо для мови науки, а також виконують і багато інших функцій.
Народження і перше визначення терміну «метафора» дав Аристотель: «Метафора - перенесення слова зі зміною значення з роду в вид, з виду в рід, або з виду на вид, або за аналогією». Метафора за Арістотелем дає право «говорячи про дійсне, з'єднувати з ним неможливе» [1].
Отже, розглянувши ставлення філософів та лінгвістів до метафори, тепер ми розглянемо саме визначення метафори. У тлумачному словнику Ожегова і Шведової знаходимо пояснення слову: «Вид тропу, приховане образне порівняння, уподібнення одного предмета, явища іншому (напр. чаша буття), а також взагалі образне порівняння в різних видах мистецтв. В лінгвістиці: переносне вживання слова »[11, 62].
Деякі сучасні визначення також говорять про метафору, як про перенесення: «метафора (від грец. Metaphora перенесення), троп, перенесення властивостей одного предмета (явища) на інший на підставі ознаки, спільного або подібного для обох членів, що зіставляються (« говір хвиль », «бронза мускулів») »[18].
У нарисі А.Н. Баранова до словника російської політичної метафори, метафора визначається з точки зору когнітивної теорії 1 як «складний когнітивний феномен, що виникає в результаті взаємодії двох смислових комплексів - утримання / фокуса / джерела і оболонки / фрейма / мети» [6, с. 184-193 ]. Це визначення спирається на термінологію М. Блека, який «фокусом» ("focus") називає слово у вислові, що використовується в переносному сенсі, тобто метафорично, а «рамою» ("frame") слова або слово, що оточують «фокус» і вживаються в звичайному сенсі [21, c.19-45].
Н.Д. Арутюнова дає таке визначення метафори: «Метафора – це в перш за все спосіб виявити індивідуальність конкретного предмета чи явища, передати його неповторність.» Також вона вважає що метафора індивідуалізує предмет, відносячи його до класу, якому він не належить і що метафора працює на категоріальній помилці. [3, c. 347]
В словнику літературних термінів можна знайти таке пояснення метафори: «Метафора – вид тропу, в основі якого лежить асоціація за подібністю та за аналогією.» Так старість можна назвати вечором чи осінню життя, так як всі три поняття асоціюються за спільною ознакою наближення до кінця: життя, доби, року. Багато слів в мові створено метафорично чи вживаються метафорично, при цьому переносне значення слова рано чи пізно витісняє значення слова и воно розуміється тільки в переносному значенні. [13]
Для Т.С Еліота метафора являється сутністю мови, мова без метафори слабка та невиразна. При цьому добра метафора тим і добра, що не можна відділити її метафоричне значення від конкретного повсякденного. Для Еліота це також: «це не щось вживане для прикрашення стилю, це життя стилю, мови» [24. c. 114].
У сучасній лінгвістико філософській літературі термін "метафора " уживається в трьох значеннях: 1) метафора - це слово з переносним сенсом; 2) метафора - це один з тропів поряд з метонімією, синекдохою, оксюмороном та ін.; 3) метафора - це будь-яке мовне вираження (слово, словосполука, пропозиція, деякий текст) з переносним значенням; в цьому випадку метафорою можна назвати прислів'я, ідіому, притчу, цілий роман.
Однак метафора – це перш за все, мовне явище [14. c. 3]. І ще в глибокій античності метафору визнавали одним з основних прийомів пізнання об’єктів дійсності, їх найменування, створення художніх образів та породження нових значень.
Отже, на основі даних вище визначень ми спробуємо виділити загальне визначення метафори. Метафора – це вид тропу, перенесення значення з одного предмета на інший, на основі ознаки, спільної або подібної для обох членів, що зіставляються.
РОЗДІЛ 2. ТИПИ МЕТАФОРИ
В.Н. Телія говорить [17, c. 174) ., що за даними різних авторів нараховується від 14 до 37 різних видів метафори, що говорить про різноманітність думок в цій галузі науки. Різні дослідники не тільки по-різному розуміють типи метафори, але й іменують їх по-різному [15, ст..29-30].
Метафора має двояку сутність. Вона може бути одночасно і засобом і поетичною фігурою. Метафора закладена в самій природі мови, називається мовною метафорою (ММ). Цей мовний феномен представляє собою готовий елемент лексики, таку метафору не потрібно кожен раз створювати.
Метафора, яка є фігурою
художньої мови і яка відноситься
до категорії поетики називається
Деякі вчені вважають, що мовна метафора має чотири типи, наприклад, Н,Д. Арутюнова в своїй книзі «Мова та світ людини» [3, ст..358-367] виділяє наступні типи ММ: 1.Номінативна метафора - це метафора,що виводить нове ім’я зі старого лексикону. Вона діє в сфері позначення об’єктів дійсності, змінюючи одне образне значення іншим. Вона служить так званим переносом найменування, відображуючи властивості вже існуючих реалій. Наприклад: рукав (ріки), лист (паперу) тощо. Такого роду перенос породжує омонімію звичайно заснований на подібності предметів, або за функціями, або за якоюсь зовнішньою, очевидною ознакою. Метафора цього типу більшою частиною наглядна і апелює до зору, а не до інтуїції, як образна метафора. 2. Образна метафора – це метафора, в якій на місце абстрактного імені ставляться конкретні іменники. Вона характеризує конкретний предмет і вносить в його семантичну структуру фігуральне (образне) значення, наприклад: ЇЇ волосся – чисте золото. Така метафора сприяє розвитку синонімії. Третій тип метафори, виділений Н.Д. Арутюновою – це когнітивна (чи предикатна) метафора. Дана метафора прикладає об’єкту «чужі» ознаки, тобто ознаки, властивості і стани іншого класу предметів. Когнітивна метафора слугує джерелом полісемії. І нарешті четвертий тип ММ – генералізуюча метафора ( кінцевий результат когнітивної метафори) – це метафора, яка спирається в лексичному значенні слова на кордони між логічними порядками. Така метафора приводить до генералізації поняття і породжує логічну полісемію.
На відміну від Н.Д. Арутюнової Г.Н. Скляревська називає номінативну метафору, генетичною метафорою, а образну – живою. Також вона розглядає їх не як типи (чи види) мовної метафори, а як суміжні з ММ семантичні явища, тобто схожі та співставленні з мовною метафорою, але вони не володіють при цьому її специфічними властивостями. Вона проводить рішуче розділення між «живою» і генетичною метафорою, а також між загальномовною і художньою метафорою.
Генетична метафора в розумінні Г.Н Скляревської [15, ст.41] – це метафора або перетворена в абстрактне поняття , або яка втратила зв’язок з початковим образом і вже не має ні стилістичної, ні експресивної забарвленості. Такі метафори називають також мертвими, стертими, лексичними тощо.
Відмінності між мовною та художньою метафорою, на думку Г.Н. Скляревської [15, ст.34-35], співвіднесені з відмінностями референціальніх зв’язків в звичайній мові і в поезії. Вона вважає, що ХМ завжди зв’язана зі своїм контекстом, в той час коли ММ представляє собою самостійну лексичну одиницю і контекст для неї мало важливий.
Г.Н Скляревська [15, ст.48] також виділяє три семантичні види мовної метафори: мотивована ММ, синкретична ММ і асоціативна ММ. Однак їх не завжди легко розрізнити між собою.
ММ вважається мотивованою, якщо вона має семантичний елемент, що зв’язує метафоричне значення з початковим. Така метафора може засновуватися на порівнянні.[15, с. 49-52]
Синкретична ММ формується в результаті змішування чуттєвих вражень (зорових, слухових та ін.).[15, c. 52-55]
Асоціативна ММ формується за принципом асоціативних зв’язків, до того ж асоціації можуть бути різного роду. Асоціативна ММ має два різновиди: при знакова та психологічна. Перша побудована на асоціаціях, які представляють притаманні предмету ознаки. Друга – на асоціаціях, які мають деяке спільне психологічне враження, яке складається під впливом подібних впливів на органи почуттів. [15, c.56-62].
Проте існують і інші погляди на класифікацію метафор. Наприклад, Дж. Лакофф і М. Джонсон виділяють два типи метафор, що розглядаються відносно часу і простору: онтологічні, тобто метафори, що дозволяють бачити події, дії, емоції, ідеї і так далі, як якусь субстанцію і орієнтовані, або ті що орієнтують, тобто метафори, що не визначають один концепт в термінах іншого, але організуючі всю систему концептів у відношенні [10, c.50]
Отже, за даними різних авторів нараховується від 14 до 37 різних видів метафори, що говорить про різноманітність думок в цій галузі науки. Загалом метафору поділяють на мовну та Художню. Але різні лінгвісти виділять різні типи метафори. В цій роботі ми розглянули думки двох вчених лінгвістів: Н.ДАрутюнової та Г.Н. Скляревської. Вони виділяють такі типи метафори:
- номінативна (або генетична за Скляревською);
- образна (або «жива»)
- когнітивна
- генералізуюча
Г.Н. Скларевська також виділяє три семантичні види мовної метафори:
- мотивована;
- синкретична;
- асоціативна.
РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІЇ МЕТАФОРИ
Метафора згідно з Аристотелем [2,c. 154] – 1) оживляє мову; 2) придає речам наочність та ясність; 3) керує почуттями через перенесення емоційного відтінку одного вираження на друге; 4) дає найменування таким речам, які не мають власного.
Різні типи метафори можуть мати різноманітні функції. Часто назва функції відповідає найменуванню типу метафори. В.Харченко визначає такі функції:
1) Номінативна функція метафори. (метафора в найменуваннях) служить для формування найменувань класів предметів. Так вона дає найменування об’єктам з різних сфер дійсного світу. Номінативна функція метафори настільки натуральна наскільки характерна для самої метафори, так відповідає її природі, що в умовах метафоричної номінації образність зберігається важче всього. «Цвинтарем метафор», так називав мову Жан Поль Ріхтер. Дійсно звичайні слова навколо нас не що інше як погаслий вулкан, притихлі, сплячі метафор. Метафорична номінація предмета призводить до швидкого згасанню образу, це підкреслює Н.Д. Арутюнова, коли пише про ідентифікуючі метафори типу ніс чайника, вухо голки. [3, ст..12].
2) Інформативна функція метафори (особливості метафоричної інформації). Першою особливістю інформації, яка передається за допомогою метафори це цілісність, панорамність образа. Другою унікальною властивістю метафоричної інформації є підключення величезної маси неусвідомленого до психічного відображення. «Безсвідомі психічні процеси можуть володіти не менш багатим змістом і не менш значущою цінністю, ніж усвідомлені процеси.»(Дубровский, 1978, с.71). І нарешті, третьою властивістю метафори, що обумовлює її унікальність з позиції інформаційних систем, є плюралізм, чисельність образного прочитання ситуації. Чисельність образного прочитання добре зображено в списках найменувань одного й того ж предмета. В.Д. Бондалетов в одній із своїх книг наводить 63 найменування Чумацького шляху, більшість з яких метафори, як і саме загальноприйняте найменування. [20, ст..15-18].
3)Мнемонічна функція метафори (метафора та запам’товування). Метафора сприяє кращому запам’товуванню інформації. Підвищена запам’ятовуваність образу обумовлена, напевно, його емоційно-оціночною природою. Виходячи з відомих законів функціонування людської пам’яті (Смирнов, 1961; Зинченко, 1966), можна вважати, що емоційна насиченість метафоричних засобів мови сприяє кращому запам’товуванню тексту, який включає в себе ці метафори. В чистому вигляді мнемонічна функція, як і інші рідко зустрічається. Вона поєднується з пояснювальною функцією в науково популярній літературі, з жанростворюючою функцією в народних загадках, прислів’ях, в літературних афоризмах, з евристичною функцією в філософських концепціях, наукових теоріях, гіпотезах. [20, ст..19-20].
4) Стилеформуюча функція метафори (метафора в художньому творі). Під стилеформуючою функцією звичайно розуміють участь метафор в створенні стилю, і перш за все стилю художньої літератури.
«Mais Simon tout à coup cesse de sangloter. Une rage l’affola. Il y avait des pierres sous ses pieds; il les ramassa et, de toutes ses forces, les lança contre ses bourreaux. Раптом Симон перестав ридати. У нім спалахнула лють. Схопивши камені, що валялися, він зі всієї сили став кидати ними в своїх мучителів.»(Guy de Maupassant, Contes et nouvelles, p. 39) З цього уривку можна відразу здогадатися, що перед нами художній текст. Метафора залишається одною з яскравих ознак художньої літератури. [20, ст..21].
5) Текстостворююча функція метафори (метафора і текст). Текстоформуючими властивостями метафори називається її здатність бути мотивованою, розгорнутою,тобто пояснюючою та продовженою. Як відбувається народження тексту за допомогою метафоричного зачину можна побачи на прикладі наступного уривку: «Les Français disent que l'amour maternel doit comprendre le lait et le miel. Le lait - tout cela matériel qu'est nécessaire pour l'existence de l'enfant. Mais avec le lait la mère doit transmettre à l'enfant et le miel - la sensation animale de la joie de l'être. французи говорять що материнська любов повинна складатися з молока і меду. Молоко - це все матеріальне, що необхідне для існування дитяти. Але разом з молоком мати повинна передати дитяті і мед - тваринне відчуття радості буття.» (Знание – сила. 1987 №21). Текстотворчі властивості метафори добре відслідковуються в ліричних віршах.
Ефект текстотворення це наслідок таких особливостей метафоричної інформації, як панорамність образу, велика частина несвідомого в його структурі, плюралізм образних відображень. Метафоричне текстотворення можна розуміти і буквально, як народження тексту, і в переносному сенсі, як народження під текстового шару. [20, ст..23-24].
6) Жанростворююча функція метафори (метафора та жанр). Жанростворюючими можна назвати такі властивості метафори, які беруть участь в створенні певного жанру. Жанростворюючій функції метафори на відміну від стилестворюючої потрібно доказувати право на існування, оскільки багато лінгвістів заперечують жанростворюючі властивості мовних одиниць, заперечують прямі зв’язки мови та жанру. Польський дослідник С.Гайда вважає, що між жанровістю та стилем існують безпосередні зв’язки (Гайда, 1986, с.28). Дійсно для загадок і прислв’їв, од і мадригалів, ліричних віршів і афористичних мініатюр метафора майже обов’язкова. Аристотель називав загадку добре зробленою метафорою. Belle, Parce qu’il gèle. Dure, Par la froidure. Lisse, Pour que tu glisses. (La glace). [20, ст..25].
7) Евристична функція метафори. (метафора в наукових відкриттях). Вживання метафор в наукових текстах дає можливість дослідити евристичну, або пошукову, функцію метафори. Проблему «евристики метафори можна вирішити на конкретних прикладах метафор-термінів, як це роблять С.С. Гусєв, В.В. Налімов. Дійсно, народження терміна починається з метафори: мантія землі (Manteau).Однак евристичність метафори криється в самій її суті, її гносеологічній природі. Метафора лежить основі мислення, і цю думку підтверджують сучасні філософські дослідження. [20, ст..29].
8) Пояснююча функція метафори (метафора і розуміння). В науковій і науково-популярній літературі метафори грають абсолютно особливу роль, вони допомагають засвоювати складну наукову інформацію, термінологію. Якщо говорити про навчальні посібники, то метафори в їхній пояснювальній функції значно ширше використовувалися в навчальних посібниках ХІХ – на початку ХХ ст., ніж в сучасних підручниках. На даний момент пояснювальна функція метафори добре відображена в науково-популярній літературі. Наприклад: «Деякі медузи, актинії, черві та молюски навмисно заводять цілу фабрику з виробництва кисню. Працівниками на ці підприємства наймаються одноклітинні водорості. Вони живуть в тілі своїх господарів і в день виділяють кисень» [21, с.33]
9) Емоціонально-оцінювальна функція (метафора і оцінка). Метафора є прекрасним засобом впливу на адресата мови. Ця її властивість відмічена ще Аристотелем: «Метафора дарована нам сомою природою, так що нею часто користуються самі того не помічаючи і не вчені люди. З іншого боку, вона така приємна і гарна, що в самій блискучій мові світить власним світлом» (Античне теории… 1936, с.218). Образ, нова метафора в тексті сама по собі вже викликає емоціонально-оцінювальну реакцію адресата мови. Бажаючи виразити чиюсь простодушність та доброту, говорять: «У нього голубина душа». В новому несподіваному контексті слово не тільки набуває емоціональну оцінку, але іноді змінює свою оцінку на протилежну.
10) Етична функція метафори (метафора та виховання). Психологічне відображення, образ може виконувати виховну, етичну функцію. «Уявлення про себе – це не самооцінка, не самоповага, не мапо аналіз, це саме уявлення, іншого слова не скажеш. Уявлення, внутрішній образ самого себе. Я – образ. Наше внутрішнє моральне обличчя, в яке ми іноді і не вдумуємося і не вдивляємося, адже не всякому подобається дивитися в дзеркало. Але своє обличчя відчуває кожний» (Соловейчик, 1987, с.286). не останню роль в створенні цього обличчя відіграють метафори. Етична функція метафори майже не вивчена, так як не вивчена проблема «мова і етика». Діло поки обмежується констатацією того, що з засвоєнням мови людина засвоює етичні оцінки, а отже і норми.
11) Кодуюча функція метафор (метафора і код). Володіючи високою компресією сенсу, метафора може грати роль при позначенні військових операцій, навчань, програм діяльності різноманітних інстанцій і служб. Якщо брати енциклопедичний аспект слів, то не можна не помітити, що будь-яке, не тільки образне слово кодує всю суму знань про предмет.
Інші вчені виділяють також гносеологічну (пізнавальну) функцію. Вона формує область вторинних предикатів - прикметників та дієслів, що характеризують не непредметні сутності, властивості яких виділяються по аналогії з доступними сприйманню ознаки фізичних предметів і спостережуваних явищ. [5, ст. 362]
Також метафора володіє концептуальною функцією, яка полягає в здатності формувати нові концепти, виходячи із уже сформованих понять. Метафора виконує концептуальну роль при позначенні непредметних сутностей в науковій, суспільно-політичній і побутовій сферах. Визначаючи те, що не мало до неї мовного вираження, концептуальна метафора слугує меті вербалізації понять. Вона створює новий концепт, який іншим, неметафоричним, шляхом не може бути вираженим. (Опарина, 65-66)
Отже, в цій роботі ми дотримувалися точки зору В.К. Харченко. Вона виділила такі функції метафори як: номінативна, інформативна, мнемонічна, стилеформуюча, текстостворююча, жанростворююча, евристична, пояснююча, емоціонально-оцінювальна, етична та кодуючи. Арутюнова виділяє також гносеологічну функцію. А Опарина виділяє концептуальну функцію.
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
Мета цієї практичної частини - наочно показати які типи та функції має метафора. Даними прикладами практично ми підкріпили ті положення які були викладені в теоретичній частині. Під час виконання практичної частини ми використали матеріали як художньої так і наукової літератури, з метою показати багатогранність метафори.