Філософські проблеми людської свідомості
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. Філософські аспекти людської свідомості…………5
1.1. Свідомість і самосвідомість……………………………...5
1.2. Філософське трактуванян безсвідомого за Фрейдом...8
1.3. Сутність і структура суспільної свідомості…………..10
1.4. Виникнення та розвиток свідомості……………………13
РОЗДІЛ 2.Філософські проблеми людської свідомості………18
2.1. Проблема свідомості…………................
2.2. Свідомість та її проблемне місце у філософії…………23
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ….33
ВСТУП
Свідомість – це вища форма відображення дійсності, властива людям і пов’язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачення результатів останньої. Свідомість людини – складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття.
Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення дійсності(сприйняття, відчуттів, уявлень, понять, почуттів, дій), узагальнюючою формою відображення дійсності, у якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами. Свідомість тісно пов’язана з мовою.
Однією з найбільших
загадок світу є людська
Перші спроби філософського
осягнення проблеми людської свідомості
можна побачити в працях Платона
та Аристотеля. Проте визначальним
поштовхом для початку
Обєктом дослідження є свідомість людини.
Предметом вивчення є філософські аспекти та проблеми людської свідомості.
Метою даної роботи є вивчення проблем походження та сутності людської свідомості
Для досягнення мети необхідно:
- розглянути теоретичні відомості праць різних мислителів філософської думки;
- вивчити теоретичні відомості;
- проаналізувати основні положення несвідомого за Фрейдом;
- розглянути проблеми людської свідомості;
При підготовці курсової роботи використовувались такі методи дослідження:
- збір теоретичного матеріалу;
- аналіз, упорядкування, систематизація матеріалу;
- аналіз свідомості людини.
Практичне значення курсової роботи полягає в можливості використання її результатів під час вивчення предмету філософії, написанні доповідей та рефератів.
Структура роботи. Курсова робота складаеться зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи – 36 сторінок.
РОЗДІЛ 1
ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ ЛЮДСЬКОЇ СВІДОМОСТІ
1.1. Свідомість і самосвідомість
Свідомість має бути програмою, що управляє людською діяльністю, а також внутрішнім життям людини. Такі умови забезпечуються завдяки певним характерним рисам, властивим свідомості та функціям, які вона виконує.
Однією з важливих рис свідомості є її універсальність. Це означає, що у свідомості можуть відображатися будь-які властивості предметів, що так чи інакше залучаються до діяльності. Це відбувається тому, що праця і спілкування "змушують" предмети подати себе багатогранно в думках людини. Відомий приклад: орел бачить набагато далі, ніж бачить людина, але людське око помічає в речах значно більше, ніж око орла.
Свідомості властива об'єктивність. Тобто свідомість відображає предмети такими, якими вони є в дійсності. Тварина бачить у предметі лише об'єкт потреби або небезпеки. Людина бачить речі незалежно від тієї чи іншої потреби.
Для свідомості характерний нерозривний зв'язок із мовою. Мова виконує важливі функції:
- збереження знань (акумулятивна функція);
зв'язок між людьми, передача досвіду (комунікативна функція);
- засіб выраженно думки, знань (експресивна функція).
Свідомість містить чітко виражене цілеспрямоване відображення дійсності. Їй властиве цілепокладання. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. Матеріальне виробництво продукує речі, предмети. Духовне – їх проекти.
Людина активно ставиться до дійсності. Вона оцінює ситуацію, фіксує своє ставлення до дійсності, виділяє себе як суб'єкта такого ставлення.
Активність як
невід'ємна риса свідомості тісно пов'язана
з такою властивістю
Вже зазначалося, що людина активно ставиться до дійсності. Активність передбачає оцінювання не лише ситуації навколишньої дійсності, а й аналіз носія свідомості, тобто людини, виділення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції відносно світу. Все це проявляється в самосвідомості. Отже, самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості.
Формування самосвідомості має певні ступені та форми. Перший ступінь – самопочуття. Самопочуття – це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих речей та людей. Щоб правильно орієнтуватися в світі речей, необхідно насамперед усвідомлювати, виділяти ті зміни, які відбуваються з тілом людини на відміну від того, що відбувається у зовнішньому світі. Якби цього і не відбувалося, то людина не змогла б розрізнити процеси, що відбуваються в самій дійсності від суб'єктивних процесів. Наприклад, людина не змогла б зрозуміти, чи предмет наближається чи віддаляється від неї.
Усвідомлення себе як такого, що належить до тієі чи іншої спільності людей, тієї чи іншої культури і соціальної групи – є більш високим рівнем самосвідомості.
Виникнення свідомості "Я" як зовсім особливого утворення, схожого на "Я" інших людей і разом із тим у чомусь унікального, неповторного – це найвищий рівень розвитку самосвідомості. Завдяки йому людина може здійснювати вільні дії і нести за них відповідальність, що в свою чергу вимагає самоконтролю та оцінювання своїх дій.
У поняття самосвідомості входить, як уже говорилося, також самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом "Я", що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою.
Самооцінка і
самоконтроль можливі лише за наявності
такого "дзеркала", як колектив інших
людей. У цьому "дзеркалі" людина
бачить саму себе, і з його допомогою
вона починає ставитися до себе,
як до людини, тобто виробляє форми
самосвідомості. Самосвідомість формується
в процесі колективної
Об'єктом вивчення людини може бути сама свідомість. У цьому випадку ми говоримо про рефлексію.
Рефлексія – це така форма самосвідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта.
Рефлексія не обмежується лише усвідомленням, аналізом того, що є в людині, а й одночасно переробляє саму людину, спричиняє перехід за межі того рівня розвитку особистості, якого було досягнуто.
Людина аналізує себе в світі певного ідеалу особистості, порівнює себе з ним, прагне досягти цього ідеалу. Вона немовби прагне "обґрунтувати" себе, закріпити системи своїх власних орієнтирів. Але свій образ, який формує людина, не завжди відповідає (адекватний) реальній людині та її свідомості. Адже людина здатна помилятися. Тому те, наскільки правильно людина "розуміє" себе, адекватно "подає" себе, можуть визначити оточуючі її люди.
1.2. Філософське трактування безсвідомого за Фрейдом
Досліджуючи свідомість, вчені дійшли висновку, що існують приховані фактори впливу на свідомість, тобто безсвідоме. Зокрема, ідею безсвідомої мотивації свідомості розробляв австрійський психіатр Зігмунд Фрейд (1856–1939).
З. Фрейд вважав, що на свідомість діють об'єктивні відносно свідомості фактори, що відсутні в досвіді самої свідомості. їх він називав безсвідомими. До цих факторів належать психологічні та біологічні потреби, які викликають неусвідомлені переживання. Про це Фрейд образно говорив, що "Я" не "є господарем у власному домі", і що свідомість людини змушена "задовольнятися мізерними відомостями про те, що відбувається в її душевному житті безсвідомого".
Сутність поглядів Фрейда зводиться до таких положень. У людині прихована велика сила – "безсвідоме", або, як він його назвав, "Воно". Цією силою управляє, зокрема, такий інстинкт, як лібідо (лат, libido – прагнення, бажання, пристрасть) – гіпотетична психічна енергія сексуальних прагнень. Сила та зміст безсвідомого проявляється в снах.
Крім "Воно" в людському духовному досвіді присутнє "Над-Я". Це – суспільні норми та соціальні настанови, традиції, ідеали, совість, ціннісні уявлення тощо, які домінують в культурі. "Над-Я" формує систему соціальних фільтрів. Те, що не пропускається через фільтри "Над-Я", заганяється в безсвідоме, "витісняється" зі свідомості ("Я") і спричиняє потім до серйозних психічних розладів. Культура, розвиток цивілізації передбачають безкінечну роботу з відлучення людей від інстинктів. Але коли культура надмірно задавлює інстинкти, вони вириваються назовні, як джин із пляшки, і знищують її.
Фрейд вивчав безсвідоме з метою зрозуміти причини душевних розладів людей, психічних захворювань. На його думку, лікар-психотерапевт зобов'язаний допомогти хворому усвідомити безсвідоме, що діє за його спиною, і цим самим розширити сферу свободи людини, позбавити її від влади "Воно".
"Воно", за
Фрейдом, з розвитком
Фрейд вимагав постійної роботи, застосування зусиль для перетворення "Воно" в "Я". Хоча він і заявляв, що "людина не господар у своєму власному домі", що "інтелект безсилий порівняно з людськими інстинктами", але не прирікав людину на безнадію. Він був упевнений, що "там, де було "Воно" має стати "Я". В кінцевому підсумку розум і свідомість виявляються сильнішими за "Воно". Єдино можливим, за Фрейдом, і нормальним шляхом для людства в майбутньому – це жити, постійно звільняючись від тиску стихії безсвідомого і зміцнюючи в собі самосвідоме "Я".
Однак у суспільстві XX ст. відбулися зміни, пов'язані з відмовою від традицій, ціннісних норм, ідеалів тощо. Абсолютизувалося значення і роль "Воно". Безсвідоме ("Воно") отримало верх над суспільним фільтром ("Над-Я"). В культурі і взагалі в суспільстві почалася небезпечна для суспільства і людства в цілому анархія розгнузданого "Воно", інстинктів. "Я" занурилося в темний хаос "Воно". Суспільство перестало рахуватися з "Над-Я", відмовилося від соціальних норм і цінностей, і насамперед від сорому. Запанували безсоромність, смакування скритих пороків людини, її потаємних інстинктів і бажань.
1.3. Сутність і структура суспільної свідомості
У процесі життєдіяльності в людей формуються погляди, почуття, які відображають їх становище в суспільстві. Вони відображають не природу та її закономірності, а різні сфери суспільного життя: виробництво і розподіл, сім'ю і добробут, національні і класові відносини, освіту і культуру, державу і релігію тощо. Сукупність поглядів людей на ці фактори складає суспільну свідомість.
Отже, суспільна свідомість – це сукупність поглядів, уявлень, настроїв, почуттів, традицій, ідей, теорій, які відображають суспільне буття в цілому або його окремі сторони в свідомості людей.
Суспільна свідомість досить різноманітна, вона складається з багатьох форм, існує, наприклад, політична форма свідомості, правова свідомість, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова форми свідомості.
Визначальним
у виникненні і розвитку суспільної
свідомості є матеріальні умови
життя суспільства. Слідом за зміною
суспільного буття людей
На формування суспільної свідомості опосередкований вплив здійснюють держава, політичні, правові відносини тощо. Якщо не враховувати цей вплив на суспільну свідомість, а виводити її безпосередньо з виробництва і виробничих відносин, то це може призвести до спрощення і вульгаризації в соціології. В цьому випадку важко, а то й зовсім неможливо зрозуміти погляди, настрої, ідеї, теорії, що виникають на певному етапі розвитку суспільства.
Суспільна свідомість досить неоднорідна. Вона має складну структуру. Це пояснюється глибиною проникнення свідомості людей в реальну дійсність. Суспільна свідомість складається з різних духовних явищ залежно від ступеня розуміння, відображення суспільного буття. Свідомість поєднує в собі такі елементи, як почуття, настрої, уявлення, ідеї, різні теорії тощо. В одних із них суспільне буття відбивається стихійно, в інших – свідомо, в одних – чітко, зрозуміло, в інших – завуальовано, невиразно.
За глибиною відображення суспільна свідомість поділяється на буденну і теоретичну (наукову).
Буденна свідомість відображає зовнішній бік суспільного життя, тобто безпосередній життєвий досвід.
Теоретична свідомість обґрунтовує сутність, закони предметів та процесів, хоча помилки та перекручування також не виключені.
Вона базується на науковому знанні, його узагальненні у філософських концепціях.
Суспільна свідомість відображає суспільне буття з позицій певних соціальних станів, груп, класів, що представляє її ідеологічний аспект. Цей рівень суспільної свідомості є ідеологією.
Ідеологія – це сукупність суспільних ідей, теорій і поглядів, які відображають суспільне буття з позицій певної соціальної спільності. Вона виступає як теоретично систематизована свідомість окремої соціальної групи чи суспільства в цілому.
Оскільки будь-яка людина завжди включена в певні соціальні спільності, має певні інтереси, вона завжди буде сприймати явища суспільного життя з певних ідеологічних позицій. Якщо останні відображають істинний стан справ, тоді знання буде об'єктивним.
Крім буденної та теоретичної свідомості виділяють суспільну психологію.
Суспільна психологія
виникає безпосередньо з
До суспільної психології входять також і такі елементи, як почуття, настрої людей, що відображають їх ставлення до інших суспільних груп. До них належать ще звичаї, традиції, які передаються з покоління в покоління, а також нові звичаї, що з'являються в результаті економічного розвитку суспільства.
Отже, суспільна психологія – це сукупність поглядів, звичок, думок, уявлень, почуттів, звичаїв, прагнень, які безпосередньо відображають повсякденні умови життя певної соціальної групи людей.
Психологія має в собі яскраво виражений оціночний момент, певні почуття та переживання в зв'язку з суспільними процесами і набуває в свідомості людей емоційного забарвлення.
Невирішені назрілі проблеми суспільного життя здатні викликати невдоволення, проявлятися у вигляді безладдя, бунтів, повстань, формувати певний психологічний настрій.
Суспільне буття – первинне, суспільна свідомість – вторинна. Але таке співвідношення спостерігається в певних межах. Суспільна свідомість має відносну самостійність і активність. Зміни в суспільному житті, тобто утвердження нових відносин, структурні перетворення тощо не виникають самі по собі. Для цього потрібні цілеспрямовані, усвідомлені дії людей. Свідомість сама по собі не може змінювати суспільне життя. Вона реалізується у діяльності людей відповідно до об'єктивних умов. Якщо умови визріли і дії людей сприяють вирішенню проблем, що виникли, то можна розраховувати на успіх. Але якщо таких умов немає, то реалізація найкращих побажань приречена на невдачу.
З іншого боку, якщо умови визріли і суспільство стоїть на порозі перемін, то на перший план виступають проблеми свідомості, тому що в суспільстві нічого не відбувається без свідомої діяльності людей. У цьому випадку ідеї стають творчою рушійною силою.
Сьогодні, коли інформація стає одним із найважливіших компонентів життєдіяльності, проблема свідомості, ідеального набуває особливого значення. Формування інформаційної цивілізації характеризується зростанням ролі суспільної свідомості в усіх сферах життєдіяльності.
1.4. Виникнення та розвиток свідомості
Свідомість людини виникла і розвивалася в громадський період його існування, і історія становлення свідомості не виходить, ймовірно, за рамки тих декількох десятків тисяч років, які ми відносимо до історії людського суспільства. Головною умовою виникнення і розвитку людської свідомості є спільна продуктивна опосередкована мовою гарматна діяльність людей. Це така діяльність, яка вимагає кооперації, спілкування і взаємодії людей один з одним. Вона припускає створення такого продукту, який усіма учасниками спільної діяльності зізнається як мета їх співпраці.
Індивідуальна свідомість на зорі історії людства виникла, ймовірно, в процесі колективної діяльності як необхідна умова її організації : адже для того, щоб разом людям займатися якою-небудь справою, кожен з них повинен ясно уявляти собі мету їх спільної роботи. Ця мета має бути зазначена, тобто визначена і виражена в слові.
Із самого початку онтогенетичного виникнення і розвитку людської свідомості його суб'єктивним носієм стає мова, яка спочатку виступає як засіб спілкування, а потім стає засобом мислення .
Перш ніж стати надбанням індивідуальної свідомості, слово і пов'язаний з ним зміст повинні набути загального значення для людей, що користуються ними. Це уперше і відбувається в спільній діяльності. Набувши свого загального значення, слово потім проникає в індивідуальну свідомість і стає його надбанням у формі значень і сенсів. Отже, спочатку з'являється колективна, а потім індивідуальна свідомість, причому така послідовність розвитку характерна не лише для філогенезу, але і для онтогенезу свідомості. Індивідуальна свідомість дитини формується на базі і за умови існування колективної свідомості шляхом його привласнення.
Для розвитку людської свідомості важливе значення має продуктивний, творчий характер людської діяльності. Свідомість припускає усвідомлення людиною не лише зовнішнього світу, але і самого себе, своїх відчуттів, образів, представлень і почуттів. Іншого шляху усвідомлення цього, окрім діставання можливості "бачення" власної психології для людини немає.
Образи, думки, представлення і почуття людей матеріально утілюються в предметах їх творчої праці і при наступному сприйнятті цих предметів саме як що утілили в собі психологію їх творців стають усвідомленими. Тому творчість є шлях і засіб самопізнання і розвитку свідомості людини через сприйняття ним своїх власних творінь.
На початку свого розвитку свідомість людини є спрямованою на зовнішній світ. Людина усвідомлює, що знаходиться поза ним, завдяки тому, що за допомогою даних йому від природи органів чуття бачить, сприймає цей світ як відокремлений від нього і існуючий незалежно від нього. Пізніше з'являється здатність рефлексії, тобто усвідомлення того, що сама людина для себе може і повинен стати об'єктом пізнання. Така послідовність стадій розвитку свідомості. Цей перший напрям в розвитку свідомості можна позначити як рефлексія.
Другий напрям пов'язаний з розвитком мислення і поступовим з'єднанням думки із словом. Мислення людини, розвиваючись, все більше проникає в суть речей. Паралельно з цим розвивається мова, використовувана для позначення знань, що добуваються. Слова мови наповнюються усе більш глибоким сенсом і, нарешті, коли розвиток отримують науки, перетворюються на поняття. Слово-поняття і є одиниця свідомості, а напрям, в руслі якого воно виникає, можна позначити як понятійне.
Кожна нова історична епоха своєрідно відбивається у свідомості її сучасників, і із зміною історичних умов існування людей міняється їх свідомість. Філогенез його розвитку можна, таким чином, представити в історичному ракурсі. Але те ж саме справедливе і відносно свідомості людини в ході його онтогенетичного розвитку, якщо завдяки творам культури, створеним людьми, індивід все глибше проникає в психологію народів, що жили до нього. Це напрям в розвитку свідомості є сенс позначити як історичне.
У онтогенезі свідомість дитини розвивається складним, опосередкованим шляхом. Із самого початку існує стійкий зв'язок психіки дитини і психіки матері. У пренатальний і в постнатальний період цей зв'язок можна назвати психічним зв'язком. Але дитина являється спочатку тільки пасивним елементом цього зв'язку, сприймаючою субстанцією, а мати, будучи носієм психіки, оформленої свідомістю, вже в стані такого зв'язку, мабуть, передає в психіку дитини не просто психофізичну, але і оформлену свідомістю людську інформацію. Другий момент - це власне діяльність матері. Первинні органічні потреби дитини в теплі, психологічному комфорті організовуються і задовольняються ззовні любовним відношенням матері до своєї дитини. Мати люблячим поглядом "виловлює" і оцінює усе цінне, із її точки зору, в спочатку безладній реактивності організму дитини і плавно, поступово, люблячою дією відсікає те, що все відхиляється від соціальної норми. Фрейд відмічав, що "мати учить любити дитину", вона дійсно вкладає свою любов в психіку дитини, оскільки мати є для почуттів і сприйняття дитини дійсним центром усіх актів, усіх благ і прикрощів.
Потім настає наступний акт розвитку, який можна назвати первинним актом свідомості, - це ідентифікація дитини з матір'ю, тобто дитина намагається поставити себе на місце матері, наслідувати її, уподібнити себе їй. Ця ідентифікація дитини з матір'ю являється, мабуть, первинним людським відношенням. Мати тут дає культурний зразок соціальної поведінки, а ми, конкретні люди, тільки наслідуємо ці зразки. Важливі виконання, активна діяльність дитини по відтворенню зразків людської поведінки, розмови, мислення, свідомість, активна діяльність дитини по віддзеркаленню навколишнього світу і регуляції своєї поведінки.
В даний момент історії свідомість людей продовжує розвиватися, причому цей розвиток, мабуть, йде з відомим прискоренням, викликаним прискореними темпами наукового, культурного і технічного прогресу. Такий висновок можна зробити на підставі того, що усі процеси, описані вище в основних напрямах перетворення свідомості, існують і посилюються.
Магістральним напрямом подальшого розвитку людської свідомості стає розширення сфери усвідомлюваного людиною в собі і навколишньому світі. Це, у свою чергу, пов'язано з вдосконаленням засобів матеріального і духовного виробництва, з тією, що почалася у світі соціально-економічною революцією, яка з часом повинна перерости в революцію культурно-моральну.
Перші ознаки такого переходу ми починаємо помічати вже зараз. Це - зростання економічного добробуту різних народів і країн, підвищення значущості релігійних, культурних і моральних цінностей в спілкуванні людей один з одним. Паралельним курсом йде проникнення людини в таємниці життя, макро і мікросвіту. Завдяки успіхам науки розширюється сфера пізнання і управління людиною, влада над собою і світом, значно підвищуються людські творчі можливості і, відповідно, свідомість людей.
РОЗДІЛ 2
ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСЬКОЇ СВІДОМОСТІ
2.1. Проблема свідомості
Одна з найважливіших і загадкових. Вона як філософська категорія має складну і суперечливу історію, характеризується багатозначністю підходів і тлумачень. Це свідчить, водночас, про пильну увагу філософів до проблеми свідомості, актуальність якої пояснюється тим, що:
– без з'ясування природи людської свідомості не можна визначити місце і роль людини в світі, особливості її взаємовідносин з навколишньою дійсністю;
– питання про сутність свідомості, про її зв'язок з буттям є одним із найважливіших світоглядних і методологічних аспектів кожного філософського напрямку;