Філософське осмислення глобалізації як соціальної реальності

«Філософське осмислення глобалізації

як соціальної реальності»

Зміст

Вступ

Актуальність теми дослідження. На нинішньому етапі розвитку світової цивілізації суспільство переживає процеси трансформації всіх сфер людського життя, у якому всеохоплююча інтеграція та інформаційно-комунікаційна революція створює об’єктивні передумови як для об’єднання людства та його духовного і матеріального розвитку, так і для його роз’єднання. При цьому вирішальний вплив має технологічний прогрес, пов’язаний із розвитком електронних засобів комунікації і обробки інформації. Кінець ХХ – початок ХХІ століття виявив основоположну тенденцію соціального розвитку людства, яка отримала назву глобалізації.

Глобалізація являє собою процес, обумовлений об’єктивними факторами інтенсивного зближення і взаємодії різних частин цілісного світу. Разом із тим, із позитивними аспектами глобалізаційного розвитку виявилися і його суттєві проблеми.

Виникнення нового соціального поділу суттєво трансформує соціальні структурні відносини та впливає на загальну переоцінку цінностей як з боку індивіда, так і певних національних, релігійних, територіальних спільнот. Особливої уваги потребує вивчення соціокультурних, політичних, економічних детермінант, що спричиняють негативні прояви глобальних трансформацій.

Соціально-філософський дискурс визначається нагальною потребою розуміння головних закономірностей розвитку суспільства  за умов глобалізаційних зрушень  в економічному, політичному, соціальному й культурному житті в Україні та побудови громадянського суспільства і правової держави.

Незважаючи на те, що питання глобалізації посідає в останні роки важливе  місце у засобах масової інформації та наукових дискусіях, наявний дефіцит  належного соціально-філософського осмислення глобалізації як явища. Глобалізаційні процеси становлять багатомірну проблему, що не може бути вирішена в межах якоїсь однієї дисципліни й потребує комплексного підходу.

Актуальність соціально-філософського  дослідження процесів глобалізації та виявлення їх природи обумовлена також і тим, що для цієї проблеми немає готових рішень і новизні проблеми повинна відповідати новизна підходів до її осмислення.

Мета дослідження полягає в соціально-філософському аналізі суперечностей і наслідків процесу глобалізації як виміру сучасності задля з’ясування його позитивних та негативних аспектів у контексті сучасних соціальних трансформаційних процесів. Звернення до особливостей переходу від опису процесів глобалізації як соціальних феноменів до їхнього соціально-філософського осмислення в контексті соціальних реалій сучасного світу зумовлює реалізацію таких завдань:

• проаналізувати основні школи дослідження глобалізації ;
• дослідити історію та значення поняття «глобалізація»;
• виявити характер процесу глобалізації та з’ясувати його основні суперечності;
• дослідити антиглобалізаційний рух у контексті пошуку соціально-історичних альтернатив глобалізаційного розвитку;
• проаналізувати соціальні тенденції процесу глобалізації;

Об’єктом дослідження є глобалізація як об’єктивний соціальний процес сучасності.

Предмет дослідження – філософське осмислення глобалізації.

Методи дослідження. Методологічною базою дослідження є соціально-філософські концепції теоретиків глобалізації. Особливо важливими для роботи виявилися ідеї, методичні й концептуальні розробки, що базуються на принципах об’єктивності, історизму, гуманізму, соціоантропологічного та соціокультурного підходів.

Використовувався метод порівняльного  аналізу, у відповідності з яким проводився аналіз процесу глобалізації з урахуванням його багаторівневого й різноспрямованого характеру. При розробці теоретичних узагальнень дослідження будується за принципами системного комплексного соціально-філософського аналізу.

У методичному плані використовуються методи, властиві соціально-філософському дослідженню. Для систематизації, класифікації та порівняння результатів вивчення теми дисертації застосовувався, зокрема, понятійно-системний метод. З’ясуванню й урахуванню множинності інтерпретацій глобалізаційного процесу сприяло також використання критичного та діалектичного методів, які дозволяють адекватно дослідити цей феномен.

Теоретичне та практичне  значення дослідження полягає в тому, що отримані результати доповнюють і систематизують знання про трансформації сучасного світу, в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про особливості глобалізаційного процесу. Крім того укладено список літератури за темою роботи, який може бути використаний для подальшого вивчення теми.

Дане дослідження є корисним у порівняльному контексті, а саме допомагає визначити роль глобалізації в суспільно-політичному, економічному, культурному життя.

Структура роботи. Дане дослідження складається з двох розділів, п’яти підрозділів, а також включає зміст, вступ, висновок,  список використаної літератури.

Огляд літератури. Питання глобалізації активно досліджують з другої половини ХХ ст., що пов'язано з істотним зростанням світової торгівлі, активною діяльністю міжнародних фінансових організацій, нарощуванням економічних потужностей країнами Європи, Азії та Америки, потребою об'єднання зусиль усіх держав для вирішення глобальних проблем сучасності. У науковій літературі зустрічаються різні підходи до визначення процесу глобалізації. На увагу заслуговують дослідження Трофименка М.В., який у статті «Глобалізація: підходи, школи, визначення» висвітлює теоретичні основи процесу глобалізації [14]. Монографія «Глобалізація і безпека розвитку» (автори О.Г.Білорус, Д.Г.Лук’яненко) є спробою систематизувати, класифікувати і ранжувати численні проблеми сучасної науки під назвою «глобалістика». У книзі розглядаються глобальні проблеми — загальнополітичного і соціально-економічного характеру, природно-економічні, екологічні, інформаційні, технологічні, науково-інтелектуальні і т. зв. «змішаного характеру» [3].

Вплив глобалізації на сучасну державу, право, економічну систему досліджують  Чубко Т.П.[16], Кульчицький Я.В. [6], Шергін С. [17].

Мельник В.В., Кучерук Д.Г., Охріменко Л.В. досліджують вплив глобалізаційних процесів на особистість, її самоствердження [7;8;10].

Розділ I. Методологічні засади дослідницьких концепцій процесу глобалізації.

1.1 «Глобалізація» як поняття.

У науковій літературі зустрічаються різні підходи до виникнення процесу глобалізації та до її періодизації. Достатньо дискусійним є питання щодо того, чи можна вважати глобалізацію продовженням попередніх етапів розвитку цивілізації, чи вона являє собою повний розрив з минулим, або це принципово нова точка відліку в історії людства, яка не має аналогів у минулому. У науковій літературі недостатньо визначається, коли саме почалися глобалізаційні процеси та яку періодизацію вони мають.

Особливість сучасного розвитку цивілізації полягає не тільки в тому, що епоху постіндустріалізму замінює епоха інформаційна, але і в тому, що процес змін охопив всі сфери життя людства: економічну, політичну, соціальну, культурну та духовну. Найбільшим показником цих процесів є глобалізація, в межах якої відбувається формування нового типу суспільства [17, с.396].

Поняття глобалізації не є по суті чимось абсолютно новим. Адже перші теорії світової держави і права з’явилися ще в давнину у вигляді перших ідей космополітизму в Давній Греції. Люди ще з моменту створення організованих форм співдружності між собою усвідомлювали, що тільки спільними зусиллями можна створити миролюбне, цивілізоване суспільство, максимально задовольняти свої потреби, забезпечувати всіх і кожного. На протязі всієї історії ці ідеї постійно видозмінювалися та трансформувалися.

У ХVІІІ-ХІХ ст. (Ж.-Ж. Руссо, І. Кант та ін.) перспективи державно-правової універсалізації тісно пов’язували з досягненням вічного миру на шляхах затвердження і дотримання всіма державами загального для всіх міжнародного правопорядку, що забороняє війни. В цьому руслі Кант висунув концепцію поступового формування всесвітньої конфедерації республік (держав з правовим строєм) як шлях до загального правового строю і вічного миру на землі.

У ХХ ст. ідеї всесвітнього порядку та миру набули практичного вираження у вигляді міжнародних організацій: Ліга націй, а після другої світової війни – ООН. У сучасних умовах тенденції інтеграції проявляються в спробах побороти національні та державні кордони; потоках товару, кредитів, інвестицій, послуг від однієї держави, регіону в іншу; обміну технологіями та культурними цінностями.

Таке явище, як глобалізація, вчені почали активно досліджувати лише у 80-90 рр. ХХ століття. Вперше терміном “глобалізація” скористався у 1981 році Дж. Маклін. А розгорнуто цей термін використав американський соціолог Р. Робертсон. У 1983 році він включив його до назви однієї зі своїх статей, у 1985 році надав своє визначення цій категорії: «Глобалізація - це серія емпірично фіксованих вимірів, різнорідних, але об'єднаних логікою перетворення світу на єдине ціле» [6]. А в 1992 році виклав основи своєї концепції в окремій книзі «Глобалізація: соціальна теорія та глобальна культура». Він визначив розвиток глобалізації як двоєдиний процес перетворення загального в окреме і перетворення окремого в загальне [15, с.51]. 
  За іншою версією в науковий обіг термін «глобалізація» ввів Т. Левітт у 1983 р. у статті, опублікованій у «Harvard Business Review ». Це поняття він використав у традиційному для нашого часу значенні для пояснення феномена злиття ринків окремих продуктів, які виробляють великі багатонаціональні корпорації [12, с. 162].  
 Термін глобалізація походить від англійського слова «global» - загальний. Цим терміном визначається об’єктивний процес формування, функціонування та розвитку принципово нової всесвітньої системи відносин між країнами і народами на підставі взаємозв’язку та взаємозалежності, що поглиблюються у всіх сферах життєдіяльності світового співтовариства. Термін «глобалізація» у суспільствознавстві використовується для позначення одночасно процесу і результату розвитку певних тенденцій світової цивілізації, і в останні роки розглядається як чи не найяскравіша характеристика розвитку сучасного світу.

Філософи, історики розглядають глобалізацію, по-перше як постійний історичний процес, що розвивається, по-друге як процес гомогенізації та універсалізації світу.

Глобалізація - це об’єктивне явище сучасності, що розвивається та діє за своїми законами. Воно обумовлено особливостями і рівнем розвитку виробництва, досягненнями науки, спільністю простору існування різних націй. Фактор глобалізації сьогодні ніяк не можна не враховувати, оскільки він впливає на всі сфери життя кожного окремо взятого суспільства [17, с. 398].

Сутністю глобалізації як процесу, який характеризує сучасний етап розвитку людства, є формування спільного світового економічного, політичного та культурного простору, який функціонує на основі універсальних загальновизнаних правових цінностей та принципів і опосередковується загальними організаційними формами.

1.2 Основні теоретичні школи дослідження глобалізації

Існує декілька підходів до визначення глобалізації. Так представники різних наукових підходів по-різному визначають цей процес та його вплив на життєдіяльність людини.  
 Серед найбільш впливових шкіл варто виділити наступні:

1.Класичну школу (Р. Робертсон, І. Валлерстайн, Д. Хелд, С. Хантінгтон та інші).

2.Школу трансформістів (Е. Гідденс, У. Бек, Д. Розенау, О. Білорус та інші).

3. Школу гіперглобалістів (К. Омає).
4. Школу скептиків (Дж. Томпсон та інші).

Не зважаючи на появу великої кількості теорій глобалізації, сам термін «глобалізація» використовується в різних значеннях. Тому представник класичної школи професор Роланд Робертсон у своїй статті «Дискурси глобалізації: попередні роздуми» виділяють три типи дискурсу глобалізації:

1. До регіональних, або цивілізаційних, автор відносить ті дискурси, у яких терміну «глобалізація» не приділяється головна увага.

Прикладом такої суперечки є позиція французьких інтелектуалів, які використання терміну «глобалізація» вважають загрозою французькому суспільству і мові з боку США. Позицію французьких інтелектуалів можна вважати французьким альтернативним проектом глобалізації. У країнах Центральної і Східної Європи також велика недовіра до глобалізації, оскільки там побоюються розповсюдження західної культури, втрати своєї суверенності внаслідок зростання глобальної ринкової економіки.

2. У дисциплінарних дискурсах існує тенденція розглядати процес глобалізації в рамках однієї дисципліни. Найочевиднішим прикладом є економічний дискурс глобалізації, що робить акцент на зростанні глобальної капіталістичної економіки. Особливо це характерно для американських соціологів. Теоретики світосистемного підходу близько 20 років аналізують світовий розвиток за допомогою особливої економічної історії. Їх лідером є Іммануїл Валлерстайн.

Ідеологічні дискурси глобалізації виступають за або проти неї. Ліві бачать у глобалізації встановлення панування таких міжнародних організацій, як МВФ і СОТ. Праві ставляться до глобалізації з насторогою. Дехто з них, наприклад, націоналісти в різних країнах, вважають її проявом

світового зла. Інші бачать у ній тріумфальний хід капіталізму по всьому світу [15, с.51].

Наступна школа глобалізації представлена прихильниками гіперглобалізму. Для гіперглобалістів, сучасна глобалізація - це поява нового світового порядку, при якому повноваження і легітимність національної держави ставляться під питання, оскільки національні уряди втрачають здатність контролювати те, що відбувається в їх власних кордонах. Основним представником цієї школи є консультант Гарвардської школи бізнесу (Harvard Business School), японський дослідник Кенічі Омає, який досить докладно розглянув сутність глобалізації в книзі «Світ без кордонів».

Наступна школа глобалізації представлена трансформістами, які вважають глобалізацію безпрецедентним у історії людства явищем. Вони розглядають його не тільки з економічної точки зору, але й з політичної, соціальної та інших.

Один з головних представників школи трансформістів Ентоні Гідденс у 1998 році в своїй книзі «Третій шлях: оновлення соціальної демократії» відзначив, що нещодавно поняття «глобалізація» не фігурувало в наукових дискусіях, а зараз зустрічається постійно [15, с.52].  
 При цьому, на думку іншого трансформіста німецького соціолога Ульріха Беха, глобалізація є найбільш вживаним словом, яким дуже часто зловживають - словом, яке є найменш ясним, найбільш незрозумілим, затуманеним, політично ефективним словом останніх років, яке в ближчому майбутньому залишиться таким. Слово «глобалізація» має на увазі перехід до «всесвітності», глобальності, тобто до більш взаємопов’язаної світової системи, у якій взаємозалежні мережі і потоки долають традиційні кордони. Таким чином, глобалізація означає ануляцію відстаней, занурення в транснаціональні форми життя [2, с.40, 43].  
 Глобалізація має складну динаміку та численні загальносвітові, регіональні, національні, локальні і індивідуальні складові, що знаходяться в тісній взаємодії між собою.  
 Глобалізація в системі поглядів теоретика політології Джеймса Розенау означає, що в людства є великий досвід міжнародної політики, коли національні держави домінували на міжнародній арені. Тепер почалося століття постінтернаціональної політики, коли національно-державні органи вимушені ділити глобальну арену і владу із інтернаціональними організаціями, транснаціональними корпораціями і транснаціональними політичними рухами. На його думку, саме технологія посилила взаємозалежність між локальними, національними і інтернаціональними суспільствами, причому в масштабах, не знаних в історії [15, с. 52].

Керівник російського Інституту проблем глобалізації, професор Михайло Дєлягін називає глобалізацію особливим сучасним вищим етапом інтеграції, процесом формування та подальшого розвитку єдиного загальносвітового фінансово-економічного простору на базі нових, переважно комп’ютерних технологій. Наглядним прикладом глобалізації професор Дєлягін називає загальнодоступну можливість майже миттєвого та безкоштовного переказу будь-якої суми грошей до будь-якої точки світу, а також миттєвого та безкоштовного отримання будь-якої інформації [15, с. 52-53].  
 Інший представник цього напряму, французький дослідник Бертран Баді, відзначає наявність трьох вимірів глобалізації: 1) як історичний процес, що розвивається протягом багатьох сторіч; 2) як гомогенізація світу, життя за єдиними принципами, прихильність єдиним цінностям, прагнення все універсалізувати; 3) як визнання зростаючої взаємозалежності, головним наслідком якої є підрив, руйнування національного державного суверенітету під натиском дій нових акторів загальнопланетарної сцени: глобальних фірм, релігійних угупувань, транснаціональних управлінських структур (мереж), які взаємодіють на рівних підставах не тільки між собою, але й з самими державами - традиційними діючими особами міжнародних відносин.

Якщо звернутися до першого із названих вимірів, то помітимо, що в історії розвитку людства дійсно спостерігається тенденція до загального «розширення» того простору, на якому відбувається інтенсивна взаємодія, від окремих міст до держав, регіонів і, нарешті, через епоху великих географічних відкриттів до світу в цілому.

Втім, процес глобалізації складний і неоднозначний. У ході історичного розвитку він йшов нелінійно і розвивається хвилеподібно. Навіть найбільші із відомих нам імперій залучалися до фатального циклу «розширення - розпаду», що показує «пульсуючий» характер цього процесу.

Другий вимір процесу глобалізації - загальна універсалізація і гомогенізація світу - є більш дискусійним. У глобальному просторі, що формується, постійно і на всіх рівнях виникають маргінальні області, ізольовані від впливу процесів глобалізації. Якщо світ і уніфікується, то тільки через диференціацію. Через відсутність політичних інститутів наділених загальносвітовою легітимністю, локальні економічні, політичні або культурні відмінності згладжуються під впливом співвідношення сил окремих суб'єктів, не породжуючи при цьому єдиного механізму регуляції. Саме в цьому значенні вірне твердження, що світ усе ще перебуває на стадії «недосконалої» або «незавершеної» глобалізації .

Нарешті, останній вимір глобалізації - розмивання державних кордонів - напевно, найбільшою мірою відображає суть сучасного етапу глобалізації. Кордони національних держав спочатку виявилися прозорими в економічному сенсі. На соціальні, політичні, культурні, військові й інші відносини цей процес перекинувся пізніше [15, с. 53].  
 Ґрунтуючись на сказаному про всі три виміри глобалізації, можна стверджувати, що центральною ланкою світових економічних, соціальних, політичних, культурних процесів стає глобалізація, яку розуміють як нову форму взаємопов'язаності людей, що передбачає виникнення наднаціональних і позанаціональних організацій, інститутів і утворень . Загалом, варто зазначити, що всі трансформісти визнають глобалізацію ключовим феноменом сучасного світу, який лежить у основі провідних радикальних трансформацій у всіх сферах розвитку сучасного суспільства - економіці, політиці, культурі, управлінні тощо.

Трансформісти не формують єдину логіку розвитку глобалізаційних процесів, що ведуть до становлення єдиного глобального ринку або глобальної цивілізації. Вони доводять, що глобалізація - суперечливий і неоднозначний процес. При цьому даний процес є довгостроковим і на його розвиток впливає достатньо велика група дуже суперечливих чинників. Багато хто з трансформістів сходиться в тому, що глобалізація, незважаючи на свій безпрецедентний характер, має давнє історичне коріння і тенденції становлення. І навіть вже в ході розвитку цих тенденцій глобалізація вважалася дуже суперечливим і непередбачуваним за наслідками процесом (Р. Робертсон, А. Чумаков, А. Уткін, Г. Тербон, О. Білорус).

Трансформісти розглядають сучасний світ як глобальну систему. При цьому, на відміну від ідей гіперглобалізму, ця глобальна система не є глобальним громадським суспільством або єдиним глобальним ринком без жодних кордонів. Усередині цієї глобальної системи існує достатньо сильне розмежування. Традиційний розподіл на центр і периферію, північ і південь, перший і третій світ уже є не географічним і геополітичним, він стає соціальним. Глобалізація формує нову ієрархію, яка вже абсолютно не пов'язана з географічною територією, а проникає в усі співтовариства і регіони світу. Схід і Захід, «перший» і «третій світ» не існують «десь», вони співіснують разом у рамках усіх великих міст світу. Феномен сучасного великого міста як зрізу глобалізаційних процесів знаходиться в фокусі багатьох учених данного напряму (Р. Робертсон, Д Томлінсон, У. Ханнерц, Д. Хелд, М. Алброу, У. Бек та інші) і є для них одним із основних прикладів глокалізації, гібридизації і детериторізації [15, с.55].

Представники іншої школи - скептики - на противагу трансформістам вважають глобалізацію просто посиленням взаємодії між національними економіками. При цьому держави не тільки не перестають грати головну роль на міжнародній арені, а й є, по суті, головними «архітекторами» самої глобалізації. Скептики не погоджуються з усіма головними твердженнями гіперглобалістів, вказуючи на те, що на початку ХХ століття рівні економічної взаємозалежності були порівняно вищими, а географічний простір світової економіки – ширшим. Вони відкидають поширений «міф», що владу національних урядів або державний суверенітет сьогодні підривають економічна інтернаціоналізація або глобальне врядування.

Таким чином, глобалізація - це якісно нова сходинка розвитку процесів інтернаціоналізації економічних, політичних, культурних та правових аспектів громадського життя, коли взаємозалежність національних соціумів досягнула такого рівня, що почались кардинальні зміни в житті всього світового співтовариства, яке поступово перетворюється на цілісний суспільний організм.

Розділ II Основні потиріччя глобалізаційних процесів сучасної доби

2.1 Осносні проблеми та суперечності глобалізації

Сьогодні перед людством стоять гострі життєві проблеми, без  вирішення яких в глобальних масштабах неможливий подальший соціальний прогрес. Філософи, політики та економісти сходяться на одному: людство знаходиться на порозі глобальної кризи, яка стане проявом загальної кризи існування людства та охопить найважливіші аспекти життєдіяльності людей: природу, світову економіку, політичні відносини, культуру й, особливо, саму людину.  
 Глобальні проблеми сучасності — це проблеми, які є загальносвітовими, такими, що зачіпають інтереси усіх держав і націй, класів, соціальних груп, політичних партій, кожної людини зокрема. Фактично, це сукупність суперечливих процесів, які становлять зміст сучасної кризи світової цивілізації. Ці проблеми створюють загрозу розвиткові і навіть існуванню всіх країн світу і потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків спільних зусиль.  
 Гострота і складність цих проблем викликали появу нової галузі знання - глобалістику. теорію глобальних проблем, в розробці якої беруть участь представники не тільки суспільних і гуманітарних, але й природознавчих і технічних наук. Особлива роль в осмисленні глобальних проблем належить філософії, яка розкриває основоположні принципи життя людини в сучасному світі, міру гуманності тих змін, що відбуваються в ньому. Філософія дає можливість зрозуміти, якими повинні бути суспільство і людина, щоб не втратити свого людського характеру [14, с. 200].  
 Термін "глобальні проблеми" з'явився у 60-х роках XX ст. Спочатку на Заході, згодом - на Сході, у колишньому Радянському Союзі. Як тоді, так і тепер, серед науковців, філософів не існувало єдиної, загальноприйнятої, універсальної думки на природу і причини їх виникнення, оцінку та шляхи вирішення. І по цей день існує розбіжність стосовно чисельності глобальних проблем. У 1968 році за ініціативою італійського економіста А.Печчеі виникла міжнародна суспільна організація Римський клуб. Представники Римського клубу стали активно досліджувати глобальну проблематику, складати прогнози і давати практичні рекомендації щодо стратегії діяльності людства. Перші доповіді Римського клубу викликали своєрідну сенсацію, оскільки зробили прогноз про неминучу катастрофу людства за умов збереження існуючих темпів і тенденцій розвитку. Основна ідея останніх доповідей Римського клубу - доля людства залежить від нових якостей самої людини, від формування нового світогляду, ядром якого буде глобальна свідомість людей, тобто усвідомлення ними своєї відповідальності за долю планети і людства [13].   
 Представники Римського клубу вперше зробили класифікацію глобальних проблем, що включають в себе міжсоціальні проблеми, проблеми природного середовища і проблеми індивіда.

До міжсоціальних проблем належать: проблема глобальної безпеки, збереження миру на планеті в умовах збільшення локальних конфліктів, встановлення справедливого економічного порядку (проблема багатих і бідних країн), проблема міжнародного глобального тероризму, підтримка і збереження мультикультуралізму (множинності етнічних культур) на планеті. 
 Глобальні проблеми взаємодії природи і суспільства включають в себе: екологічні проблеми; сировинна проблема; проблема енергетичних ресурсів.

Глобальними проблемами взаємозв’язку індивіда і суспільства є проблеми забезпечення з боку суспільства умов для повноцінного розвитку індивіда. Психофізіологічна структура людини не витримує сучасних темпів зростання, зазнає інформаційного перевантаження і стресів. Ріст наркоманії, алкоголізму, СНІДу руйнує генофонд людства. Руйнує індивіда і сучасне суспільство з його масовою культурою і засобами масової інформації [14, с.202].

Вчені виділяють два основні джерела виникнення глобальних проблем сучасності:

1) поглиблення  суперечностей між людиною та  природою, які ведуть до виникнення  екологічних, продовольчих, енергетичних, природно-сировинних проблем;  

2) розширення  зони суперечностей між народами, людьми взагалі, що має наслідком  виникнення проблем війни та  миру, захисту і розвитку духовного  середовища, демографічного розвитку, боротьби із злочинністю, міжнародним  тероризмом, поширення небезпечних хвороб тощо.   
 Також доцільно буде навести класифікацію глобальних проблем людства за їх характером: 1) проблеми переважно соціально-політичного характеру (відвернення ядерної війни, припинення гонки озброєнь, мирне розв'язання конфліктів, формування ненасильницького миру); 2) проблеми переважно соціально-економічного характеру (подолання економічної та культурної відсталості, вирішення проблеми зубожіння, забезпечення ефективного виробництва, розв'язання світової енергетичної, сировинної і продовольчої криз, оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях космосу і Світового океану); 3) соціально-екологічні проблеми (забруднення навколишнього середовища, необхідність раціонального використання природних ресурсів Землі); 4) проблеми людини (забезпечення її основних прав та свобод, подолання відчуженості від природи та політики, держави).  
 Суспільний прогрес та процес глобалізації є причиною низки проблем, в той же час саме завдяки глобалізації є можливість їх вирішувати на міжнародному рівні за допомогою міжнародних організацій. В той же час процес глобалізації має суперечності про які зазначив сучасний польський дослідник Т. Ковалік: «Процес глобалізації світової системи вважається найбільшою загрозою для збереження багатоманітності суспільно-економічних систем. Існує думка, що цей процес посилюється і недалеко той час, коли зникнуть системні особливості взамін на більш чи менш однорідну приватно-капіталістичну ринкову економіку у світі. Уніфікації повинні підлягати не тільки виробництво і споживання, але й спосіб життя, звичаї. Обмеженню, а у подальшій перспективі зникненню повинні підлягати суверенні держави»[7, с.194].  
 Філософське дослідження глобальних проблем виходить із об'єктивного статусу їх існування. В їх основі лежить суперечність між людиною (суспільством, людством) та існуючою дійсністю, спроможністю природного й суспільного середовища задовольняти людські потреби, інтереси й бажання. Це реальні, а не ілюзорні проблеми. А відтак, їх аналіз має бути об'єктивним, а шляхи вирішення - реалістичними. Вони реально й дієво впливають на сучасний розвиток, темпи прогресу і несуть загрозу (в разі їх не вирішення) майбутньому людства.

2.2 Антиглобалізаційний  рух

Глобалізація є однією з характерних рис сучасного світу, яка, впливаючи на різноманітні сфери людської діяльності, має як позитивні, так і негативні риси. Поширення демократичних цінностей, інтенсифікація інформаційного обміну, збільшення освітніх можливостей, покращення міжнародної торгівлі, ущільнення зв’язків між народами та державами відносять до позитивних наслідків глобалізації. Загострення екологічних проблем, збільшення розриву між бідними і багатими країнами, зростання негативного впливу масової культури, загроза розчинення національних культур в інтернаціональній, гегемонія великих транснаціональних корпорацій тощо відносять до негативних наслідків глобалізації. Ця дуалістичність призвела до того, що глобалізаційний процес має не лише прихильників, а й противників, які об’єднуються в громадські організації і рухи з метою мінімізації негативних глобалізаційних впливів [16] 
 Незважаючи на те, що учасники антиглобалістських виступів часто діють спільно, сам цей рух є різнорідним і об’єднує прибічників різних підходів до розуміння альтернативи глобалізації. Деякі групи створені спеціально з метою боротьби проти наслідків і ефектів глобалізації, інші певним чином пов’язані з пацифістськими, екологічними, ліворадикальними, анархістськими, комуністичними та іншими рухами. Проте більшість груп об’єднує критика неоліберального варіанту капіталізму і діяльності таких міжнародних економічних і фінансових інститутів як Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд, Організація економічного співробітництва і розвитку, Світова організація торгівлі тощо. . Всі представники вищезгаданих напрямків об’єднались та утворили антиглобалізаційний рух та стали представниками такого суспільно-політичного руху як антиглобалізм. 
 Учасники антиглобалістського руху борються не проти глобалізації, а проти її негативних наслідків. Вони не заперечують об’єктивний характер і невідворотність глобалізації, а лише прагнуть врахування інтересів більшості, пропонуючи альтернативну глобалізацію.

Однією з важливих проблем сучасного антиглобалізму є відсутність оформлених соціальних та історичних проектів, які можуть бути порівняні за масштабами з глобалізмом. Йдеться, перш за все, про історичне бачення майбутнього цивілізації, яке має охоплювати і державні відносини, і соціально-економічний світоустрій. Тобто, діяльність антиглобалістів часто визначається не власною стратегією, а стратегією глобалізму, вони виступають проти рішень основних суб’єктів глобалізації, підлаштовуються під робочий порядок міжнародних організацій. Програма діяльності світової опозиції є тінню від програми заходів світового уряду [5].