Філософсько психологічний аналіз почуття гумору
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗА ПРИРОДИ ГУМОРУ…………………………………
- Філософське начало у формуванні природи смішного…..……………
- Психологічний аспект натури гумору ……………... ………………….
Висновок до Розділу 1 ……………………………………………………
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ПРИРОДИ ГУМОРУ У РОЗРІЗІ ІСТОРИЧНИХ ЕПОХ ..………………………………………………………….
2.1. Античність (Аристотель, Платон) .………………………………………..
2.2. Доба Просвітництва (Гоббс, Кант, Шопенгауер) ..……………………….
2.3. Новий Час (Фрейд,
Бергсон, Спенсер)…………………………………
Висновок до Розділу 2 ……………………………………………………..
РОЗДІЛ 3. ФІЛОСОФСЬКО-ПСИХОЛОГЧНІ ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ПРИРОДИ ГУМОРУ …………………………………...…….
Висновки до Розділу 3 ……………………………………………………..
ВИСНОВКИ ………………………………………………………
ДОДАТКИ ………………………………………………………………….
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….
ВСТУП
Скільки часу людина може прожити без їжі або води? Проміжки між прийомами їжі складають кілька годин, але можуть бути розтягнуті, за бажанням, до десятків днів без особливих побічних ефектів для здоров'я. Людина може не пити тривалий час. Люди можуть обходитися досить тривалий час без кохання, іноді - по кілька років. Є люди, включаючи найбільших геніїв, які ніколи в житті не вступали в стосунки.
Але чи можна знайти людей, які жодного разу в житті не сміялися? Безсумнівно, якщо такі люди і були б виявлені, то в набагато меншій кількості, ніж діви чи святі.
Як часто ми сміємося? Раз на місяць? Раз на тиждень?
Але якщо читач піддає це
питання до критичного аналізу,
він безсумнівно виявить
Люди зіштовхуються зі смішним або самі придумують щось забавне щодня, кілька разів на день, а частіше – десятки разів на день. Ми приділяємо смішному незрівнянно більше часу, ніж самим світлим почуттям або простому прийому їжі. Давати гострі відповіді на питання, ми любимо робити це так часто, як дихати, тобто постійно.
Але дослідженням смішного людина приділила на багато меншу увагу, ніж написанню книг з кулінарії, або з приготування освіжаючих напоїв та дієт. Але мала кількість, цілком компенсується якістю. Практично всі великі філософи та психологи минулого (далекого і не далекого) досліджували питання смішного, питання походження природи смішного у людині. Вони присвятили своєрідному розшифруванню сміху незліченні години роздумів. Але загадка так і залишилася загадкою. За тисячоліття їм вдалося лише наблизитися до розгадки, а рішення проблеми постійно втікало.
Механізм смішного прихований від нас таким же туманом, як для наших предків. Цілком можливо, що розгадка міститься десь в майбутньому, або можливо, саме зараз той час, щоб розгадати питання генезису смішного в людини.
Нам важко зрозуміти, чому одна ситуація або фраза змушує нас розтягувати рот в усмішку або дико реготати, а інша, складена з тих же слів і несе точно таку ж інформацію, залишає нас байдужими. Мабуть варто проробити достатній пласт роботи, аби зрозумівши і проаналізувавши наявні класифікації смішного і незліченну кількість жартів, анекдотів, гуморесок, комічних оповідань, карикатур тощо, можна було б спробувати знайти логіку смішного і прийти до висновку про те, що можливі його дослідження та оцінка.
Актуальність: взявши до уваги ту важливу роль, що відіграє на даному етапі існування людства гумор, і який включає до себе сукупну кількість різних видів (форм), та його вплив в сучасному суспільстві; спірні уявлення про дане явище, а також стандарти, що існують в масовій свідомості; дослідження даного питання залишається вкрай поверхневими і стереотипними. Варто зважити і на те, що існування численних праць та наукових досліджень у філософській та психологічній галузях країн близького зарубіжжя, все ж таки заставляє відчувати недостатність методологічного вивчення даного явища у вітчизняних науках. Це багато в чому обумовлено тривалим періодом застою розвитку наукової думки, що перестала приймати актуальність часу, і продовжує повертатись до уроків минулого, яких варто позбутись.
Аналіз стану розробки проблеми: дана робота може розглядатися як спроба заповнення значного пробілу у сучасних вітчизняних науках філософії, психології, антропології та лінгвістики спроб щодо вивчення явища гумору та його природи. Стан розробки теми, визначається не тільки її недостатніми дослідженнями в Національному Університеті «Острозька академія», але, і в загальному по всій Україні, та в першу чергу, необхідністю розкрити базові структури природи смішного, виділити загальні та специфічні риси, що будуть притаманними для об’єкта та суб’єкта наукового дослідження.
До даної тематики звертались чимало авторитетних науковців, але в більшості випадків закордонних, роботи голосні заяви, про те що серед українських науковців йде робота над даною тематикою, і опрацьовуються пласти матеріалу. Було б не повагою до даного наукового дослідження.
Мета і завдання дослідження: основною метою роботи є філософсько-психологічний аналіз, що буде включати в себе методику двох наук, явища сміху та власне самої природи гумору у її вимірі та розрізі.
Завдання дослідження:
- визначити загальні параметри природи гумору і методологічні принципи порівняльного підходу до її вивчення;
- розглянути основні принципи генезису натури сміху;
- проаналізувати в порівняльному аспекті базові принципи досліджень філософії та психології, щодо гумору;
- описати в компаративному
аспекті структурні риси
- показати зв'язок філософських та психологічних традицій щодо практики вивчення проблематики сміху;
- дослідити специфічні форми функціонування природи гумору.
Методи дослідження: метод аналізу і синтезу, що дав можливість визначити спільні та відміні риси обох наук стосовно даного питання та проблематики. Завдяки порівняльно-історичному і емпіричному методу було з’ясовано особливості природи гумору, її зародження та становлення, як невід’ємного об’єкту функціонування людського тіла та душі. Метод компаративістики дав можливість встановити масштаб, характер і напрямок історичних змін в середині гумору.
Наукова новизна одержаних результатів: в даний час з'явилася можливість провести повноцінне дослідження походження та становлення природи смішного, заповнити, що утворювались за минулі роки пробіли, використовуючи останні досягнення зарубіжних психологів, філософів, лінгвістів і антропологів сучасності. Цим переважно і визначається наукова новизна звернення до даної теми. Незважаючи на велику кількість зарубіжних досліджень, присвячених даній тематиці, поки залишається нереалізованою можливість дати комплексний розгляд проблематики природи гумору в рамках однієї роботи, зосереджуючись на конкретності і культурних особливостях. Це дозволить нам досягти більш високого рівня інтерпретації і розуміння даного явища.
Практичне значення отриманих результатів: обумовлена необхідністю глибокого, а точніше конкретизованого дослідження проблемного явища на даному етапі. Висновки, отримані в дослідженні, можуть бути використані у викладанні філософії, психології, культурології, антропології та лінгвістики в рамках вузівських навчальних програм, при підготовці спецкурсів та спецсемінарів.
Структура роботи: наукове дослідження складається зі вступу, висновку, висновків до кожного розділу, трьох розділів, два з яких містять в собі підрозділи; додатків та списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1
ГЕНЕЗА ПРИРОДИ ГУМОРУ
Коли людина почала створювати пам'ятники писемності, засобами її відображення були досить дорогі речі на той момент. Наші предки нехтували папірусом, надаючи більшої уваги глиняним табличкам і нанесеним на скелі малюнками, що давали нам уявлення тільки про найважливіші події їхнього життя. Ми вправі були б очікувати, що такий малозначний предмет, як гумор, залишиться за рамками історії, що дійшла до нас в писемності. Тоді ми не могли б зробити, з відсутності письмових пам'яток достовірний висновок про те, що було смішно нашим предкам, а що чуже. [К. Глинка. ТЕОРИЯ ЮМОРА.]
Як не дивно, але такі пам'ятники залишилися і перші з них були датовані періодом єгипетських фараонів. На думку відомої британської дослідниці Керол Ендрювс, природа гумору древніх єгиптян була схожа на сьогоднішню. Вони так само любили непристойні жарти, у них були присутні: політична сатира, пародії, подібне мультиплікаційне мистецтво (карикатури) і навіть чорний гумор. [К. Глинка. ТЕОРИЯ ЮМОРА.]
Почуття гумору дається людині при народженні, але починає проявлятися і в подальшому розвивається з раннього дитинства під впливом навколишнього середовища. Відсутність передумов для його розвитку приводить до формування прямолінійного характеру, людина з таким крайнім типом особистості може мати проблеми в соціальній адаптації, і з соціумом взагалі.
Оцінка почуття гумору
виходить з точки зору різних наукових
дисциплін, таких як лінгвістика, соціологія,
психологія, антропологія. Існує близько
сотні теорій гумору. Багато теорії
стверджують, що призначення гумору
в тому, щоб розряджати напруженість
і стрес, а також у тому, щоб
спонукати до пошуку нових інтерпретацій
ситуацій, розвитку абстрактного мислення.
Згідно з цими теоріями, кожен жарт
супроводжується наростаючою
Почуття гумору визначають як здатність людини бачити смішне в оповіданні, оточенні або ситуації. Виділяють також, як здатність, просто жартувати. Це тенденція людини робити гумористичні коментарі або вести себе смішно в якихось ситуаціях. Дослідники вважають, що гумор є фізіологічною захисною функцією. [Юмор//Человек. Философско-энциклопедический словарь.- М: Наука, 2000]
Вчені вважають, що сміх викликається, як правило, нісенітницею – помилкою, розбіжністю результату з намірами чи очікуваннями (звідси несподіваний кінець всіх одиниць гумору). Ми сміємося також, щоб вийти зі стресу, щоб уникнути непорозуміння у спілкуванні та непотрібних пауз. Частота і використання сміху змінюються в залежності від епохи, наприклад сьогодні люди сміються менше, ніж сто років тому; від віку – дитина сміється в 20 разів більше дорослого; від національної культури – європейці сміються менше, ніж африканці; і нарешті від статі: жінки сміються частіше чоловіків. Як показав американський гематолог (наука гематологія, див. далі) Роберт Провайн, при розмові між собою жінки сміються більше, ніж при своїй розмові чоловіки. Зате чоловіки більше схильні жартувати, викликати сміх. Відомо, що в кожному шкільному класі є свій блазень – і це завжди хлопчик. І серед професійних комедіантів і гумористів явно переважають чоловіки. [Столович Л. Н. Философия. Эстетика. Смех. СПб.; Тарту: 1999. 384 с.]
Сміх зазвичай сприймається як засіб привернення уваги, до приємної для того хто сміється інформації (гумору або сприятливого вирішення якогось питання) або як підтвердження думок, що висловлюються в чужому сміхові.
Навівши приклад «гелатології», вважаю за доцільне розглянути, не розписуючи, а поверхнево, приклади цієї молодої, але досить цікавої науки.
Назва цієї юної науки походить від грецького слова «геласма», що означає «сміх». Засновники нової науки, Метью Джервез і Девід Уілсон з Бірмінгемського університету, що находиться у Великобританії стверджують, що наші предки почали сміятися ще тоді, коли людина не відокремилася від загального стовбура еволюції з мавпами.
Дослідники вважають, що
наші найдавніші предки стали сміятися
в період від двох до чотирьох мільйонів
років тому. Сміх тоді звучав як серія
різких коротких видихів, оскільки вимовляти
звуки, що сьогодні є відповідністю
звукам, які стали позначати сміх
пралюди ще не вміли. Деякі фахівці
лінгвісти, навіть, вважають сміх першим
зачатком мови, що може надати цій молодій
науці посісти авторитетне
Можна припустити, що початок
сміху був покладений, ще задовго
до того, як наші давні предки робили
перші спроби ходити на двох ногах.
Але це стало утвердженням і початком
природи гумору. Оскільки припустимо,
що спочатку вони сміялись над спробами
найсміливіших зі своїх побратимів
ходити на двох ногах замість чотирьох.
Першопрохідці комічно
Отож перейшовши до питання генезису натури гумору, його можна розглядати в двох формах: філософській і психологічній. Але для початку варто навести тези, що притаманні для двох наук.
Гумор – явище примітивне. Він доступний кожному, навіть дитині або дикуну. Його природа має, швидше за все, таке ж просте, примітивне пояснення. Саме таке пояснення ми маємо отримати, навіть швидше, не отримати, а не прогледіти. Як буде показано нижче, рішення вже є, воно знайдене нашими попередниками
Сміх – є вираженням
задоволення. У чистому випадку
сміху, тобто безпричинному не потрібно
шукати загадки, та спів ставляти протиріччя.
Це – примітивний, грубий гумор і
секрету для нас ніякого не
представляє. Сміх тут виникає від
задоволення чисто агресивних, низинних
почуттів, піднесення за рахунок приниження
інших. Можна вдавати, що для такого
гумору ми не підвладні, що нещастя, що
відбуваються з нашими ворогами, приносять
нам виключно неприємні відчуття.
Правда, для цього нам доведеться
про дещо забути. Забути гучний сміх
аудиторії при перегляді
Кожен жарт гумору «піднесення» містить інтелектуальну «загадку», яку необхідно вирішити.
Сміх свідчить про випробовування нами задоволення від успішно виконаної розумової роботи – вирішення загадки. Наприклад, просте переставлення слів або їх неправильне вживання часто стає смішним, оскільки нам пропонується розумове завдання: відновити логічний порядок слів і зрозуміти їх правильний сенс. Якщо загадки не існує або відповідь на неї заздалегідь відома, нам немає чого розгадувати,відповідно не виникає сміху ,і не можна було б говорити про важливість даного способу, оскільки за ним, природа гумору так і не появилась.
Звідси можна прийти до висновку про те, що гумор має на меті отримання або закріплення деяких переваги та пільг в суспільстві. У цьому сходиться більшість дослідників двох наук, через призму яких розглядається зародження природи гумору.
- Філософське начало у формуванні природи смішного
Оскільки філософія –
наука про загальне, то аналіз будь-якого
явища вона доводить до виявлення
його вихідних властивостей, які в
свою чергу допомагають нам
Життя людини сповнено різних подій. На жаль не всі з них нам подобаються. Ми постійно щось втрачаємо і отримуємо. Справитися з повсякденними проблемами, подолати різні труднощі нам допомагає, як це не дивно – гумор. Гумор – властивість людини сміятися над проблемами, над життям і над собою. Але це не негативний сміх, а сміх на благо. Він нікому не завдає шкоди, а лише допомагає на якийсь час відвернутися від остогидлої повсякденності, допомагає розвіятися.
«Все тече, все змінюється» Геракліт. Змінюється і гумор людини. Існує кілька визначень гумору. Але які б визначення не були представлені у словниках у кожної людини своє, що робить його суб’єктивним, визначення гумору, а точніше його розуміння. Вважається, що кожна людина має почуття гумору, тобто здатністю до його розуміння. Все-таки постараємося виділити деякі ознаки гумору з філософської точки зору:
• глузливе, тобто іронічне ставлення до чого-небудь. Як правило, поєднує глузування і співчуття
• те, що передбачає серйозне ставлення до предмета сміху і можливе його виправдання;
• поєднує зовнішню комічність і внутрішню причетність до об'єкта сміху;
• деякий душевний стан, при якому в наших відносинах до людей ми крізь зовнішні прояви невеликих недоліків вгадуємо позитивну внутрішню сутність.
З наведених вище ознак спробуємо виділити загальні властивості явищ гумор. Для початку виділимо найбільш загальні ознаки. З усіх ознак можна виділити – миролюбність гумору. На відміну від «руйнівного сміху» (сатири) і «сміху переваги» (іронії) гумор увазі «добрий» сміх, нешкідливий для об'єкта сміху, причому об'єктом можемо бути ми самі. Але люди не люблять бути об'єктами сміху, тому вони намагаються стати непомітними, невидимими для нього.
Спробуємо дати філософське визначення гумору, але так як гумор є проявом діяльності людини, то нам необхідно визначення людини. Людина – істота, що свідомо робить внесок у суспільне виробництво життя. Звідси гумор – це миролюбно-глузливе ставлення до перешкод на шляху вкладу в суспільне виробництво життя, але при цьому не виключається серйозність ставлення до перешкоди, навіть якщо ми частина даних перешкод. [Бергсон А. Смех. — М.: Искусство, 1992. — 127 с.]
«Гумор – подолання перешкод на шляху вкладу в суспільне виробництво життя, за допомогою «доброго» сміху, навіть якщо ти «невидима» частину цієї перешкоди. Сміх – це продукт байдужості, спокою душі, і він, в той же час – найсильніша емоція, що має виражене «суспільне значення» А. Бергсон.
Не залишилась осторонь природи гумору, такий метод філософії, як діалектика (грец. Διαλεκτική) — що досліджує категорії розвитку.
Так як це наука, то діалектика виводить загальні властивості, а значить вона властива для всього. Для того щоб пізнати діалектику нашого явища, ми повинні визначити ці загальні закони розвитку такого явищі, як – гумор. Будь-яка річ з плином часу розвивається, змінює свої властивості. Таким чином, розвиток є атрибутивною властивістю матерії. Розвиток – процес об'єктивний, закономірний, що змінює матеріальне. [Глава из книги: Смех: истоки и функции / Под ред. А. Г. Козинцева. СПб.: Наука, 2002. С. 5—43]
Різноманіття протилежностей
гумору збігається з багатими зв'язками
даного явища, так як речі взаємодіють
тільки в тому напрямі, в якому
вони протилежні. Тому взаємозв'язок цих
протилежних сторін і забезпечує
існування явища. Адже, якщо не буде
існувати суб'єкта й об'єкта, то буде
відсутній і сам гумор. Взаємозв'язок
протилежних сторін – основа речі
як єдиного цілого. Тому взаємодія
цих протилежних сторін і забезпечує
існування самої природи
Прикладом філософської антропології стає німецька філософська традиція, яка говорить що комічними є вади людей. Цілком очевидно, однак, що недоліки людей можуть і не бути комічними. Потрібно ще встановити, які саме недоліки і в яких випадках можуть бути смішними, а в яких ні.
Наприклад, визначення комічного виявлялися занадто широкими: під них підходили явища, що були далекими від некомічного.
Так Шопенгауер стверджував, що сміх виникає тоді, коли ми раптово виявляємо, що реальні об'єкти оточуючого нас світу не відповідають нашим поняттям і уявленням про них. Отже, сміх можливий тільки тоді, коли недоліки, які висміюють не приймають характеру пороків і не викликають відрази. Вся справа тут в ступені. Може виявитися, наприклад, що недоліки настільки незначні, що вони викликають у нас не сміх, а посмішку. Такий недолік може виявитися властивим людині, яку ми дуже любимо і цінуємо, до якого ми відчуваємо симпатію. На загальному фоні позитивної оцінки і схвалення маленький недолік не тільки не викликає осуду, але може ще посилити наше почуття любові і симпатії. Таким людям ми охоче прощаємо їх недоліки. Так притаманна психологічна основа у філософській природі сміху. [Шопенгауэр А. Мир как воля и представление.— Собр. соч. в 4 т. М1900—1904, т. 1;]
Сміх пов'язаний зі злом, і він же є благо і дарує благо. Здавалося б, філософія і гумор – дві речі, що точно несумісні. Скільки було наговорено і написано про труднощі і нудність філософських текстів, які за це, часто піддавалися глузуванням. Хіба не стверджував Спіноза – про відомий сенс уособлення філософії – що філософ повинен не плакати, не сміятися, а тільки розуміти? Але ж і сам Спіноза, як багато інших філософи, прагнув розуміти природу сміху і смішного. А деколи розуміти світ – це і означає сміятися. За свідченням давнього автора, «на мудрих замість гніву приходились: сльози - на Геракліта, а сміх - на Демокрита». Демокрит «все сміявся, вважаючи гідними сміху всі людські справи». І в сміхові як такому може бути зерно мудрості. Не даремно у різних народів існують прислів'я та приказки на кшталт: «Не питай у того, що ридає, а питай у того, що сміється». Не без підстави великий Аристотель зазначав, що «з усіх тварин він один тільки здатний сміятися".
- Психологічний аспект натури гумору
Гумор і його природа присутні в тій чи іншій формі, в житті кожної людини, колективу, країни, нації, незалежно від політичної обстановки і умов життя. У наш непростий демократичний час, що характеризується, перш за все, свободою слова помітно збільшене увагу до сатири і гумору як засобам комунікації людей. Підтвердженням може служити велика кількість телепередач гумористичної спрямованості, популярність великого числа письменників-сатириків, кінокомедій. Гумор – досі і залишається серйозним.
Для початку проаналізуємо, що таке сміх з точки зору психології. Сміх – це рефлекторна реакція, що з'являється в ряді ситуацій. Вся наша міміка - це рефлекторні реакції (основи розуміння цього заклав Ч. Дарвін в роботі "Вираження емоцій у людини і тварин"). Сенс самої міміки показати певний стан, що викличе якусь відповідну емоцію у того хто це побачить. У групі людей міміка дає можливість організувати комунікацію, яка бере участь у формуванні поведінки членів групи. [не можу знайти з якої книжки]
Гумор і сміх – універсальний аспект людського життя, присутній у всіх культурах і властивий буквально кожній людині в усьому світі. Сміх – характерний, стереотипний патерн вокалізації, який легко впізнати і дуже помітний. Хоча в різних культурах є свої власні норми, що стосуються відповідних тем для гумору і типів ситуацій, в яких сміх слід вважаючи доречним. Звучання сміху помітне у всіх культурах. З точки зору вікового розвитку сміх – одна з перших форм соціальної вокалізації (після плачу) у немовлят. Немовлята починають сміятися у відповідь на дії інших людей приблизно у віці чотирьох місяців, і випадки геластичної (тобто тої, що викликає сміх) епілепсії у новонароджених вказують на те, що мозкові механізми сміху вже присутні при народженні. [Мартин Р. А., Мастера психологии, ОБЩАЯ И ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНАЯ ПСИХОЛОГИЯ – 1 издание, 2009 год, 480 стр.]
Дійсно, є свідчення наявності
у людей спеціалізованих
Згадуючи про працю Чарльза Дарвіна, можна продовжити тематику для виходу на більш конкретніші категорії природи гумору в психологічній площі дослідження. Так є докази, що крім сміху самої людини, примати теж демонструють елементарне почуття гумору. Було відмічено, що шимпанзе і горили, яких вчили спілкуватися за допомогою мови жестів, спілкувалися грайливими способами, що дуже нагадували гумор, наприклад застосовуючи гру слів, жартівливі образи і невідповідне дійсності використання понять. Цікаво, що це гумористичне використання лінгвістичних знаків іноді також супроводжується сміхом і «ігровим лицем», вказуючи на близький зв'язок між гумором, грою і сміхом навіть у мавп. [Мартин Р. А., Мастера психологии, ОБЩАЯ И ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНАЯ ПСИХОЛОГИЯ – 1 издание, 2009 год, 480 стр.]
Всі ці докази вказують на те,
що природа гумору і сміх у людей
– це продукт природного відбору.
Сміх, очевидно, бере початок у соціальній
грі і походить від ігрових
сигналів приматів. Фахівці з теорії
еволюції вважають його частиною невербальної
системи «жест - крик», яка має
довгу еволюційну історію, передуючи
розвитку мови. З розвитком інтелектуальних
та лінгвістичних здібностей люди пристосували
викликати сміх ігровими діями своїх
предків приматів до інтелектуальної
гри зі словами та ідеями, яку
ми тепер називаємо гумором. Таким
чином, хоча дорослі люди зазвичай не
переслідують і не лоскочуть один
одного в ході грайливої метушні,
як це буває у приматів, вони за допомогою
гумору беруть участь у звичайній
соціальної грі. Еволюційні витоки гумору
і сміху вказують на те, що вони, ймовірно,
виконують важливі
Жодне періодичне видання не обходиться без елемента комічного – анекдоту або карикатури. Ознака "нашого часу" – велика кількість реклами, яка часто використовує гумор як засіб впливу. З іншого боку, сміху стає все менше. Гумор втрачає колишню гостроту. Вседозволеність знімає ореол заборони і святості з багатьох соціальних тем.
Дуже грубо, але природа гумору, базується на емоціях, і перед тим як розглянути психологічний аспект потрібно звернутись до психології самих емоцій та їхньої причинності.
Задумавшись над тим, навіщо взагалі людині потрібні емоції? Психологія стверджує, що емоції утворюють основну мотиваційну систему людини. Це означає, що емоції визначають поведінку і здатні її змінювати. Що ж може змінити гумор? Головним призначенням комічного, природно, є веселощі, донесення радості, народження сміху. Але є й інші, не менш значні і цікаві моменти.
Гумор може бути: зброєю, засобом
нападу (насмішка); засобом встановлення
контакту і передачі інформації (жарт,
гумореска, фейлетон); вихователем, які
прагнуть донести до суб'єкта вічні
істини, моральні норми (прислів'я, приказки);
своєрідним щитом, за яким можна сховати
своє ставлення, думка, стан у випадках,
коли це необхідно (анекдот, каламбур).
Всі ці викликані природою гумору
стани можуть супроводжуватися різними
варіантами сміху. І як наслідок –
сприяти зміні поведінки
До теперішнього часу психологами виконана величезна робота з осмислення явища гумор. Залучення до вирішення проблеми фахівців різних галузей науки цілком природно, оскільки саме явище зачіпає практично всі напрямки мають відношення до вивчення людини та її поведінки. Але різноманіття підходів створює і певні труднощі, оскільки для кожної науки характерна спроба описати явище у властивих їй категоріях з мінімальним залученням сторонніх сутностей. Справжня робота робить спробу побудови міждисциплінарної «теорії гумору». При цьому робиться спроба задовольнити наступні критерії:
- теорія не повинна бути замкнута в собі, тобто вона повинна базуватися на існуючих наукових знаннях і припущеннях;
- теорія повинна зв'язати
всі процеси, які беруть
- теорія повинна пояснити не тільки існуючу «фінальну картину», але походження і розвиток явища;