Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Філософія києво-могилянської академії

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ І. Історія та значення діяльності

Києво-Могилянської академії. Реферат………………………………………9

Розділ ІІ. Києво – Могилянська академія – перший

в Україні центр професійної філософії………………………………………17

Розділ ІІІ. Розуміння філософії професорами

Києво –Могилянській академії……………………………………………..19

Розділ IV. Натурфілософська проблематика

в філософських курсах Академії……………………………………………21

Розділ V. Філософські проблеми

у працях діячів Академії………………………………………………23

Висновки………………………………………………………………………..33

Список використаної літератури…………………………………………...27

ВСТУП

Києво-Могилянська академія виникає на базі Київської братської школи та школи Києво-Печерського монастиря, які були об’єднані зусиллями митрополита Петра Могили в 1632 р. Спочатку це був колегіум, а згодом, з 1701 року, став академією, першим вищим навчальним закладом східних слов’ян. Вперше в Україні філософія викладалася окремо від теології. Її викладання в значній мірі було схоластичним. Викладачі академії розуміли філософію як систему дисциплін чи наук, покликаних віднайти істину, причину речей, даних людині богом, а також дослідити моральні основи її життя. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто богом, якого вважали також творцем природи.

Визначними філософами, котрі представляли Києво-Могилянську академію, були І.Гізель (бл. 1600 – 1683), Й.Кононович-Горбацький (пом. 1653 р.), С.Яворський (1658 – 1722), Ф.Прокопович (1681 – 1736), Г.Кониський (1717 – 1795) та інші. Загальною ознакою їх філософського вчення було те, що воно в значній мірі ґрунтувалося на ідеалістичних, теософських началах. Теософія ( від грец. тео – бог, софія – мудрість) – релігійно-філософське вчення, котре претендує на те, щоб “науковими методами” довести “божественну мудрість”, зробивши її надбанням особи.

Вони як правило, визнавали першопричиною всього існуючого бога, котрий творить не лише речі, “матерію”, але і їх “форму”. Разом з тим під впливом розвитку науки і, насамперед, природознавства у філософії Києво-Могилянської академії поступово зміщуються акценти з теософії до пантеїзму, до визнання того, що сама природа є богом. “Повне визначення природи, – писав найвідоміший філософ академії Ф.Прокопович, – збігається з богом відносно природних речей, в яких він необхідно існує і які він рухає. Звідси виходить, що це визначення не лише природи ., але воно, очевидно, відноситься до матерії і форми. Доречно відзначити, що розуміння філософами академії взаємозв’язку матерії і форми, хоч і ґрунтувалося на пантеїстичній основі, суттєво відрізнялось від тлумачення цього питання у філософії Арістотеля. У останнього матерія є пасивною, інертною, форма ж є активною, рухливою, причинною. Лише вона дає імпульс до розвитку. Проф. академії Й.Кононович-Горбацький, в противагу античному філософу, підкреслював, що “матерія не пасивна, як вважав Арістотель, а активна, бо з неї виводяться всі форми . Вся природа – це субстанція діяння”. “Матерія є активною і діяльною”, – погоджувався учень Кононовича-Горбацького – І.Гізель, – але “активна сила кожної речі” залежить від “всемогутності божої”. І. Гізель – самобутній і глибокий мислитель. Він стверджував, що матерія (безумовно, створена богом) не може бути знищена ні в якісному, ні в кількісному відношенні. Вона не виникає і не зникає в процесі її перетворення, а лише переходить з одного стану в інший. “Матерія, – писав філософ, – є в однаковій кількості і до того, в якому вигляді вона була у тілі дерева, і потім, перебуваючи в тілі вогню, котрий виник з цього дерева”.

Таку ж думку поділяв і Ф.Прокопович, який підкреслював, що “першу матерію не можна ніколи ні створити, ні зруйнувати, а також ні збільшити, ні зменшити ту, яку створив бог напочатку світу .; в якій кількості вона створена, такою ж залишається до цього часу і залишиться завжди”. Філософському вченню професорів Києво-Могилянської академії було притаманне розуміння єдності матерії і руху, його суперечливості, плинності речей. Рух – це така властивість матерії, без якої не можна збагнути будь-яких змін, процесів виникнення і зникнення, круговороту в природі. “Без ґрунтовного розуміння руху, – писав Ф.Прокопович, – неможливо добре зрозуміти і всього іншого ., бо всі переміни, виникнення і загибель, круговорот небес, рух елементів, активність і пасивність, біжучість і змінність відбуваються завдяки рухові. Рух являє собою як би загальне життя всього світу”. Однак “причиною причин” цього руху, на думку філософа, є бог, тобто ця проблема теж вирішувалася філософами академії з позицій пантеїзму. Разом з тим, незважаючи на такі пантеїстичні уявлення, у філософії Києво-Могилянської академії знаходили відображення елементи діалектики, глибокого розуміння сутності протилежностей у розвитку природи, її речей і явищ. І.Гізель, наприклад, вважав, що речі рухаються самі по собі і це відбувається внаслідок діяння протилежних сил, “де немає протилежностей, – писав І.Гізель, – там немає ні виникнення, ні знищення”, тобто немає руху. “Рух, – підкреслював Ф.Прокопович, – виникає з протилежного; тобто спокою. Вся природа є єдністю руху і спокою. Якщо речі рухаються чи знаходяться у спокої, то все це обусловлюється самою природою, її “принципами”.

Ф.Прокопович висловлював таку думку: “Природа є принципом і причиною руху і спокою, тобто якщо речі рухаються, їх рух обумовлюється природою, і якщо перебувають у спокої, то їх спокій знову-таки обумовлює природа . тіла за своєю природою або рухаються або знаходяться у спокої”. Досить змістовно представлена у філософії Києво-Могилянській академії концепція пізнання. Філософи академії які мали сумнів у можливостях людини пізнати оточуючий її світ, розуміли, що здійснюється як на рівні відчуттів, так і на рівні розуму. Великого значення в процесі пізнання вони надавали чуттєвій діяльності людини, вважаючи, що пізнання не може обійтись без цього. “Будь-яке пізнання, – наголошував С.Яворський, – залежить від відчуттів”. Не менше категоричним було також судження Й.Кононовича-Горбацького: “в інтелекті немає нічого, чого б не було раніше у відчуттях”. Однак, яким би важливим не було б чуттєве пізнання людини, воно само по собі ще не дає можливості проникнути у сутність речей і явищ. Для цього потрібен розум, інтелектуальна діяльність, з допомогою якої людина може здійснити це. Бо відчуття відображають дійсність конкретно, безпосередньо, а розум – опосередковано, узагальнено, абстрактно і це відображення більш досконале. “Розум, – писав І.Гізель, – пізнає чуттєві образи більш досконало, ніж відчуття, бо відчуття пізнає матеріально і конкретно, а розум – нематеріально і абстрактно”.

Здається, що вищенаведені рядки взяті із сучасних досліджень по теорії пізнання, настільки вони їй в багатьох відношеннях адекватні. Це яскраве свідчення високого розвитку української філософії ХVІІ – ХVІІІ століття. Результатом пізнання людини є досягнення нею істини. Це здійснюється, на думку філософів академії, двома шляхами – логічним (відповідність знання дійсності) і трансцендентальним, тобто таким, який надається людині богом, через його одкровення. Що ж до критерію істини, то тут ми маємо помітне перебільшення чуттєвого пізнання, котре вважалося не лише початком пізнання, але і критерієм його достовірності. “Фізичні теорії, – наголошував Ф.Прокопович, – стають більш точними . через випробування їх органами відчуття”.

Таким чином, філософія Києво-Могилянської академії, з одного боку, ґрунтувалася головним чином на теософській, пантеїстичній і деїстичній основах, а, з іншого, і це є значним надбанням її розробників, глибоке розуміння сутності природи, її руху і розвитку, самої матерії, кількісної і якісної стабільності останньої, елементів діалектики протилежностей, теорії пізнання і т.п., що сприяло становленню і розвитку наукового світорозуміння. Філософія Києво-Могилянської академії – цінне надбання української духовної культури.

Розвиток філософської думки в Україні на ґрунті взаємодії із культурою Західної Європи, започаткований у XVI ст., одержує своє завершення становленням в українському духовному житті професійної філософії як самостійної складової культури українського народу. Цей процес пов'язаний із діяльністю першого вищого учбового закладу на землях східних і більшості південних слов'ян — Києво-Могилянською академією. Діяльність цього видатного наукового і навчального заходу припадає на козацьку добу в історії нашого народу.

Виникнувши наприкінці XV ст. як мілітарна організація, що ставила за мету захист населення на порубіжних землях від нападу кримських татар та їх сюзерену — оттоманської Туреччини, з часом козацтво прибирає на себе більш широку функцію — оборонців від національно-релігійного та суспільно-економічного гноблення українського народу тривалий, понад півторастолітній процес кристалізації козацтва привів до перетворення його у XVII ст. на провідний стан українського суспільства, що виконував роль проводу, втраченого внаслідок полонізації української знаті. Політична кристалізація козацтва була нерозривно пов'язаною з культурними процесами, що відбувались в тогочасній Україні. Не випадково трансформація козацтва з суто військової формації у політичний чинник з державницькими цілями відбувається за часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (1614 — 1622 рр.) — вихованця Острозького освітнього центру. Показово, що здійснене ним перенесення осередку козацтва до традиційної української столиці Києва було пов'язано зі вступом 1620 р. його «з усім військом запорозьким» до Київського братства, майбутнього освітнього осередку Київської колегії, а згодом Академії. Високо освіченою людиною був Богдан Хмельницький, що закладав своєю діяльністю підвалини української державності. Значним внеском у розвиток української культури позначалось 21-річне гетьманування Івана Мазепи. Показником рівня політичної думки, якого досягли українські діячі з кола І.Мазепи, є «Конституція» самостійної Української держави, складена Пилипом Орликом — першим гетьманом, що очолив українську еміграцію після поразки і втечі з України І. Мазепи. Пройнята ідеями лібералізму та демократії, витримана в дусі ідеалів речників західноєвропейського просвітництва конституція ця є однією зі значних пам'яток політичної думки тогочасної Європи. Створені П.Орликом «Вивід прав України» та «Конституція» ґрунтуються на природно-правовій теорії. З погляду П.Орлика Україна є повноправним суб'єктом як природного права, так і воле встановленого, або людського права, а в широкому розумінні — права народів. На цій підставі обґрунтовувалось право України на вільне, незалежне, державне існування.

Ідея залежності суспільного прогресу від поширення освіти, що надихала козацьких проводирів до особливого піклування про розвиток української культури, ідея цінності людини, прагнення до піднесення її самосвідомості та утвердження гідності особи, концепція освіченого абсолютизму тощо яскраво засвідчують наявність у культурі козацької доби ідей, співзвучних ідеології раннього просвітництва, що ширилась того часу у країнах Західної Європи. Як антифеодальна ідеологія, що зверталась до широкого використання людського розуму для реалізації соціального прогресу, стверджувала необхідність подолання всіх форм несвободи шляхом морального вдосконалення роду людського, раннє просвітництво зароджується як синтез двох попередніх суспільно-політичних рухів — гуманізму і реформації.

Актуальність теми: Роль Києво-Могилянської академії в житті українського народу полягає в тому, що це був один з перших вищих навчальних закладів на території України і взагалі православних словянських держав. Києво-Могилянська академія швидко пройшла шлях від братської школи до академії і стала осередком філософської науки в Україні а, пізніше і Російської імперії, оскільки на теренах тодішньої Російської імперії не було ще подібного закладу. Вся наукова еліта Російської імперії була вихідцями зі стін Києво-Могилянської і Острозької академії.

Мета дослідження: Показати значення діяльності виходців Києво-Могилянської академії для українського народу, а також розвиток філософської думки в стінах академії.

Об’єктом дослідження є багатограна філософія наукової еліти яку виховала в своїх стінах Києво-Могилянська академія.

Предметом дослідження є власне філософія представників Києво-Могилянської академії.

Завдання данної роботи: показати історію створення Києво-Могилянської академії, як одногоз перших вищих навчальних закладів на тренах України і в тому числі Російської імперії. Також показати філософські напрямки, які розвивались в стінах академії.

Дана курсова робота складається з вступу, п’яти розділів, висновків і списку використаної літератури.

Розділ І. Історія та значення діяльності

Києво-Могилянської академії. Реферат

Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін, народно-визвольної боротьби, формування національної церкви і держави

Виникненню Києво-Могилянської Академії передував культурно-національний рух, що в умовах посиленого наступу на соціальні і духовні інтереси українців, який чинився правлячим колами Речі Посполитої, швидко набрав характерних особливостей. Свідомі громадяни, світські й духовні, інтелігенція і козацтво об'єдналися до справи захисту духовних та національних інтересів України. Найголовнішим завданням вони вважали виховання громадян, гідних своєї історії і відповідальних за майбутнє вітчизни. Поступово центром духовного життя стає Київ. Ось чому до Києва потягнулись культурно-освітні діячі за різних земель України, особливо з тих, де польсько-католицький гніт ставав нестерпним. [2.c.145; 7.c.123; 8.c.78.11.c.57-61.]

Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім всестановим навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного світу. Заснована на принципах гуманізму і просвітництва Академія поширювала освіту, знання. Її вихованці відкривали школи, фундували бібліотеки, сприяли розвитку культури, мистецтва, літератури, музики, театру. Академічні наставники і професори свято вірили в те, що освічений розум справляє благотворний вплив на характер і вчинки людини, долю суспільства.

Повний курс навчання в Києво-Могилянській академії тривав 12 років. Але зважаючи на те, що вона була вищою школою, студенти мали право вчитися в ній стільки, скільки бажали без вікового обмеження. Студентів і початкових, і середніх, і старших класів (курсів) ніколи не карали і не і відчисляли за те, що вони не вивчили уроків, не підготувались до диспуту чи взагалі не можуть опанувати належний матеріал, бо причиною цьому могли бути і хвороба, і голод, і холод, нестача одягу, підручників і т. ін. Більше того, всім надавалась можливість при бажанні залишатися на другий чи навіть на третій рік в тому ж класі "підтверджувати навчання".

Всього в академії було 8 так званих ординарних класів, але кількість предметів сягала до 30 і більше. В перших чотирьох класах Академії - фарі, інфимі, граматиці й синтаксисі, що були по суті підготовчими, вивчались мови: церковнослов'янська, грецька., руська (українська), латинь і польська, а також арифметика, геометрія, нотний спів і катехізис. Знання класичних мов - грецької та латинської - було не лише ознакою освіченої людини того часу, але й відкривало їй шлях до пізнання античної культурної спадщини й сучасної європейської літератури й науки. Латинь була мовою науковців, письменників, поетів, судової справи, міжнародного спілкування. Викладання в університетах Європи велось латинською мовою. Всі вищі науки, починаючи з поетики, в Києво-Могилянській Академії також викладались латинською мовою.[1.c.71; 2.c.147;11.c.34]

Ще в 1649р. Єрусалимський патріарх Паїсій, відвідавши Київську колегію, писав, що вона має вчителів "високого мистецтва", які навчають гречну молодь "слов'янській мові, як властивій і латинській як, необхідній".

Руська або українська літературна (книжна) мова з часом завойовує все більший простір в Академії і в суспільстві. Нею писали твори, вірші, наукові, художні й політичні трактати, літописи, листи, судові акти, гетьманські універсали, укладали проповіді й повчання.

Згодом в Академії зростає інтерес до європейських мов. З 1738 р. до навчального курсу вводиться німецька, а з 1753р. - французька мова. З середини 18ст. вивчається російська мова, а також староєврейська. Остання - з метою поглибленого вивчення християнських першоджерел.

Відомо, що починаючи від Петра I, ведеться наступ на українську мову, на її знищення. Приймається ряд заходів, "дабы народ малоросийский не почитал себя отличным от великоросийского", в тому числі закони про заборону друку (з1720р.), а потім - і викладання українською мовою. Академії спочатку "рекомендується" перейти на російську мову, а з 1784р. - суворо забороняється читати лекції "сільським діалектом" (тобто українською мовою), а лише російською і обов'язково "с соблюдением выговора, который соблюдаеться Великороссии".[1.c.73;2.c.147;11.c.63.]

Незважаючи на заходи російського царизму щодо русифікації Академії, як і всієї України, українська літературна мова, в розвиток якої внесла свій вклад і Академія, в повній красі зазвучала в творах І. Котляревського, Т. Шевченка та ін. Українських поетів і письменників.

Вивчалися в Академії поетика - мистецтво складати вірші, а також риторика - цариця мистецтв, вміння красиво і вірно висловлювати думку. Поетика й риторика були найулюбленішими предметами студентів. Особливо студенти цікавились такими видами поезії, які мали практичне застосування. Це канти й елегії, які можна було присвятити поважним людям, проголосити їх на громадських, церковних, академічних святах. Не менш популярними були й промови - поздоровні, вітальні, прощальні, іменинні, весільні, а також - на випадок народження чи смерті, перемоги, судового акту, церковного свята та ін. Студенти красномовці завжди були бажаними гостями на різних урочистостях, за що отримували щиру вдячність й матеріальну винагороду.

В Академії складаються свої традиції: поетичні змагання - читання віршів різних епох, різними мовами, в тому числі й власних, викладачами і студентами, увінчання вправних віршотворців лавровими вінками з присвоєння звання "лавроносного поета" (лауреата). Ні одне академічне свято, ні одна знаменита подія в Академії чи місті не відбувались без поетів. Дні ангела ректора, префекта, професора, дні свят, особливо Різдва і Паски, відвідини митрополита, чи інших почесних гостей, вибори до студентського товариства (конгрегації), походи за місто - все це було благодатною нагодою для віршування, для виявлення молодих талантів, справжнім святом для студентів і всіх киян.[1.c.74-76;2.c.150;6.c.67;7.c.134.]

Любов'ю до поетичного слова, яка прищеплювалась студентам Київської академії, ми завдячуємо тому, що маємо сьогодні безцінне "Слово о полку Ігоровім". В рукописі, зробленому із списку 16ст., "Слово" зберігалося в бібліотеці вихованця академії Івана (Іола) Биковського. Як і багато інших могилянців він був викликаний до Росії, працював в Шляхетському Кадетському корпусі, згодом став архімандритом Спасо-Ярославського монастиря і ректором Ярославської семінарії. І всюди з Биковським була його бібліотека, якою він люб'язно дозволяв користуватися всім книголюбам. Так, "Слово..." опинилося в руках доброго знайомого архімандрита обер прокурора Синоду О. Мусіна-Пушкіна. Подальша доля його невідома.

В Києво-Могилянській академії зародився і став професійним театр. В народі ж особливо великою популярністю користувалися вертеп, інтермедія. Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу. На ярмарках, в селах - біля церков, на майданах, на цвинтарях - студенти розігрували свої дійства. Слухачі й глядачі з радістю й захопленням сприймали нехитру студентську музу, щедро винагороджуючи "тружеників науки".

Києво-Могилянська академія була центром філософської думки в Україні. особливе місце серед філософів в Києво-Могилянській академії належало професору І. Гізелю, Й. Конановичу-Горбацькому, С. Яворському, Ф. Прокоповичу. А Феофан Прокопович започаткував в Академії (і в усій тодішній Російській імперії), вищу математику.[1.c.81-83;2.c.153;11.c.64.].

В другій половині 18 ст. були відкриті спеціальні класи чистої математики, де викладались алгебра і геометрія, змішана математика, механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія, математична хронологія, цивільна й військова архітектура. Відомим викладачем математики був професор Іреней Фальковський.

Прикладом отримання добрих знань з архітектури може служити діяльність визначного випускника Академії Івана Григоровича-Барського, киянина, архітектора і будівничого, якому в Києві належать більше 30 споруд. Серед них ротонда "Самсон", церкви Миколи Набережного, Покровська, Надбрамна в Кирилівському монастирі.

В Академії започатковуються природничі науки - астрономія, біологія, мінералогія, зоологія та інші, які поступово відділяються від філософії.

Лише в 1802р. був вперше відкритий медичний клас, але природничі знання, які давала Академія, вивчення творів Авіценни, Везалії, Бекона, Гіпократа, а також чудове знання латині часто були вирішальним у виборі шляху випускниками Академії. Вони йшли навчатися до медичних закладів Європи. А з другої половини 18 ст. й до Госпітальних шкіл Росії.

В Києво-Могилянській академії освіту здобували такі відомі медики:

основоположник акушерства, ботаніки й фізіотерапії Нестор Максимович Амбодик;
Іван Полетика, професор Кельнської Академії, головний лікар Петербурзького генерального госпіталю;
Данило Самойлович, який довів можливість проти чумового щеплення, почесний член 12 зарубіжних академій;
основоположник російської анатомічної школи Павло Згурський. Випускником Академії був Петро Чайка, який працював згодом штаб-лікарем у В'ятці (Рочії)- дід знаменитого композитора П. І. Чайковського.

В Києво-Могилянській академії формувалась історична наука. Досить згадати, що літописці Роман Ракушка Романовський (Самовидець), Самійло Величко, Григорій Грабянка навчались в Академії. Їх "козацькі літописи" є прообразом сучасних історичних праць. КМА дала й таких відомих істориків як Петро Симоновський, автор "Краткого описания козацком малороссийском народе", Василь Рубан, який видав "Краткую летопись Малой Росии", з додатком "Землеописание Малой россии"(1777р.); Микола Бантиш-Каменський- вчений, історіограф, управитель московського державного архіву, дійсний член Товариства історії і старожитностей;Максим Берлинський- археолог та історіограф Києва.

В Академії студентів навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису. Саме тут складається одна з найбільших художніх та граверних шкіл в Україні. Визначними граверами України, які навчались в Академії, були Іван Митура, Іван Щирський, Леонтій Тарасевич, Григорій Левицький, широковідомі малюнки братів Івана та Василя Григоровичів-Барських. У продовж всього мандрівного життя Василь Григорович-Барський вів "Записки", які щедро ілюстрував. Повернувшись у 1747р., був запрошений викладачем грецької мови до Академії, але невдовзі помер і був захоронений на території Києво-Могилянської Академії.

Серед вихованців Академії були й визначні іконописці, творці монументального і портретного живопису. Художня школа Києва впливала на весь православний світ від Москви до Балканських країн (за визначенням мистецтвознавця Павла Білецького).

Неабиякого розвитку в академії досягло музичне мистецтво. З середини 17ст. в академії існує хорова школа, хори, академічний та Братського монастиря нараховували часом до 300 і більше чоловік.

Обидва залишалися незмінними, кращими серед усіх київських хорів, змагання яких відбувалося щороку на Контрактовій площі Подолу. Музика органічно впліталась в академічне життя.[1.c.173].

Студентський хор і оркестр обов'язково запрошувались на травневі рекреації й літні гуляння, які відбувались на Борщагівці, Шулявці, Глибочці, біля Кирилівського монастиря, а зимою в трапезній Братського монастиря й великому диспутному залі. Всі урочистості - зустріч гостей, релігійні свята, іменини ректора й професорів, день поминання Петра Могили, диспути - все супроводжувалось музикою і хоровим співом. Численні пісні й канти створені в Академії, йшли в світ, їх розносили студенти, які відправлялись на вакації або просто просити у добрих людей милостині.

Академія дала багатьох професійних композиторів. Найбільш талановитими серед них були Максим Березовський (1745-1777р. р.) й Артем Ведель (1767-1808р. р.), музичний геній яких до теперішнього часу хвилює серця.

Унікальною була книгозбірня Київської академії, яка формувалась протягом двох віків. Закладена вона була, очевидно, ще в Братський школі. П. Могила передав Колегії всю свою бібліотеку - 2131 вітчизняних і зарубіжних видань. Так склалася традиція дарувати Академії книги. Бібліотека поповнювалась також за рахунок закупок, надходжень від українських друкарень. Там були книги видавництва Росії, України, Білорусії, Амстердама, Гамбурга, Галле та ін. Крім друкованих книг, в бібліотеці зберігались численні рукописи - хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків і поточна документація, значне місце займали передплатні видання.

Києво-Могилянська академія була всестановим закладом. За статутом Академії, в ній мали право навчатись всі бажаючі. Навчались діти української аристократії, козацької старшини, козаків, міщан, священників і селян. Із започаткуванням Академії уже не в закордонні університети, а до Києва направляли своїх дітей відомі українські сім'ї.

Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Апостол, Іван Скоропадський, наказний гетьман Павло Полуботок. В Академії формувалась генерація козацьких старшин, кадри провідної української верстви, в їх числі - писарі, судді, осавули, полковники, сотники, військові канцеляристи, а також - правники, дипломати, перекладачі. це були освічені державці, світські діячі, значення й роль яких особливо піднялись за часів гетьманування Івана Мазепи.

Києво-Могилянська академія дала не мало освічених ієрархів - єпископів, митрополитів, архимандритів, духовних письменників. Серед них були й такі, що своїм праведним життям, духовністю, високим християнським благочестям, щиросердністю, просвітницькими справами заслужити на визнання їх по смерті Святими Православної церкви. Це Дмитро(Туптало), митрополит Ростовський, Іван (Максимович), митрополит Тобольський; Інокентій (Кульчицький), єпископ Іркутський, Іоасаф (Горленко), єпископ Білгородський, Феодосій (Углицький), архієпископа Чернігівський, Петро (Могила), митрополит Київський.

Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом і довгий час єдиним для всієї східної Православної Європи. Уже в 40-их рр. 17ст. в Академії навчається молодь із різних міст Росії, навіть з таких віддалених, як Чебоксари, Царицин, Тобольськ, Арзамас. Серед росіян, що закінчили Академію в 17ст. були: Порфирій Зеркальников, який виконував дипломатичні доручення царя під час Визвольної війни, потім співробітничав з Є. Славинецьким у Москві, Каріон Істомін, автор першого ілюстрованого російського "Букваря", й "Малої граматики", Конон Зотов, відомий військовий діяч, автор першої російської книги по техніці корабельного управління; Б. Шереметьєв, сподвижник

Петра I, та ін. Їх відношення до Академії висловив П. Зеркальников, який від'їжджаючи до Москви подарував свій будинок Академії "в ознаменование любви своей, за восприятие премудрости на том месте святом Киево-Могилянском".[1.c.84-86;2.c.160-161;6.c.70-71;8.c.80-81;11.c.70.]

У першій половині 17ст. в академії навчались такі відомі згодом діячі російської науки й культури, як К. Щепін, перший російський доктор медицини. Він прибув добровільно допомагати киянам у боротьбі з чумою, Андрій Денисов - основоположник російського документального джерелознавства й палеографії; Михайло Ломоносов, який прийшов до Києва у 1734р., будучи студентом Слов'яно-греко-латинської академії. І хоча його перебування в Києві було недовгим, але, безсумнівно, послужило розвитку його таланту майбутнього вченого.

Могилянці були засновниками ряду шкіл в Росії й Білорусі. Це Є. Славинецький - вчений, педагог, письменник, філософ і богослов. Він відкрив в Чудовому монастирі першу в Москві греко-латинську школу; С. Полоцький, просвітитель, вчений, поет, відкрита ним у Спаському монастирі школа стала попередницею Слов'яно-греко-латинської академії. [1.c.90;2.c.170;6.c.74;8.c.84;11.c.76.].

Розділ ІІ. Києво – Могилянська академія – перший в Україні центр професійної філософії

Ідеї цих трьох європейських суспільних течій — гуманізму, реформації та раннього просвітництва — у складному синтезі наявні в філософських системах професорів Києво-Могилянської академії. Цей синтез, своєрідність якого зумовлювалась впливом духовно живої на той час традиції вітчизняної культури, що ґрунтувалась на здобутках княжої доби, надає своєрідне стилістичне забарвлення культурі України, що дає змогу розглядати її як добу українського (козацького) бароко. Починаючи з 30-х років XVII ст. й аж до кінця XVIII ст. саме культура бароко визначає своєрідність духовного, в тому числі й філософського, життя українського народу цієї доби.

Будучи відображенням складних і неоднозначних процесів у тогочасному суспільному житті народу України, виявляючи спорідненість з особливостями української ментальності, культура ця є співзвучною з аналогічними процесами, що відбуваються в духовному житті тогочасної Європи.

У Західній Європі основні принципи світогляду, що утверджується в культурі бароко, закладають Б.Спіноза, Б.Паскаль, Б.Грасіан, Е.Тезауро та ін. В Україні — плеяда професорів Києво-Могилянської академій С. Яворський, Т. Проколович, Г. Кониський, М. Козачинський, С. Кулябка, С.Калиновський та ін.

Центральним об'єктом дослідження барокової філософії, естетики та мистецтва є досконала людина, або «героїчна особа», яка втілює в собі не лише уявний ідеал, а й реально досяжний у цьому, земному житті. [2.c.173;5.c.69-72;6.c.67;8.c.86-89;10.c.93-95].