Фінаннсовий механізм соціального захисту населення

Загальні проблеми організаційно-економічного механізму соціального захисту населення достатньо інформативно опрацювали зарубіжні вчені еконо¬місти П. Бурдьє, К. Воблий, Н. Волгіна, В. Гаркуша, Б. Сербіновський, Т. Су¬лімова, М. Шімінова, С. Яніна та ін.

Особливу увагу механізмам активізації соціального захисту населення як на державному, так і на регіональному рівнях відводять такі відомі вітчизняні науковці, як Л. Альошина, Р. Атаманюк, В. Базилевич, В. Бідак, П. Буряк, О. Біттер, К. Васьківська, Г. Волощук, Н. Внукова, Н. Кузьминчук, В. Ку¬ценко, Е. Лібанова, В. Мікловда, О. Новікова, С. Писаренко, М. Пітюлич, У. Садова, Л. Семів, С. Юрій та ін. Попри вагомі напрацювання залишаються невирішеними питання щодо удосконалення системи соціального захисту населення в загальнодержавній системі соціального захисту.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ СОЦІАЛЬНОГО  ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

1.1.Соціальний  захист населення як складова  соціальної політики України

Процес ринкової трансформації  економіки обумовив необхідність

розробки принципово нових  методологічних підходів до аналізу, оцінки та

регулювання соціально-економічних процесів, а саме соціального захисту, з

метою досягнення економічного зростання та соціального прогресу в

суспільстві.

Перш за все, необхідно  відзначити, що соціальний захист –  це:

1) по-перше, державна підтримка верств населення, які можуть піддатися

негативному впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного

життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової,

матеріальної допомоги окремим  громадянам (найбільш вразливих верств

населення), а також створення  соціальних гарантій для економічно активної

частини населення;

2) по-друге, комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють

дестабілізуючим життєвим факторам (інфляція, спад виробництва, економічна

криза, безробіття) [2, с. 204].

2. Фещенко Л.В. Бюджетна система України : навч. посібник / Л.В. Фещенко,

П.В. Проноза, Н.В. Кузьмінчук. – К. : Кондор, 2008. – 440 с.

На сучасному етапі  розвитку суспільства пріоритетним напрямом у формуванні соціальної політики держави є соціальний захист. Початок його розвитку сягає особистої доброчинності, якою характеризувалося людське суспільство, починаючи з доісторичних часів.

Право на соціальний захист громадян закріплене у ст. 46 Конституції України: громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника чи безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Наразі на законодавчому  рівні не визначено поняття «соціальний  захист».У науковій літературі його формулюють також по-різному, що зумовлює неузгодженість понятійного апарату і, врешті-решт, негативно впливає на ефективність управління цією сферою.

Під соціальним захистом розуміють  дві взаємопов’язані складові. По-перше, соціальний захист – це сукупність соціальних і юридичних гарантій, метою яких є забезпечення державою для кожного члена суспільства  реалізації його основних соціально-економічних  прав, передусім права на рівень життя, необхідний для нормального  відтворення та розвитку особистості.І, по-друге, це ефективні засоби, що дають  змогу впровадити необхідний рівень солідарності між особами, які отримують  доходи, та тими , які їх не мають  – через свій вік, стан здоровя  та неможливість знайти роботу.(с.184 Семигіна Т. В. Словник із соціальної політики/Т. В. Семигіна. – К.:ВД «Києво-Могилянська академія», 2005.- 253с.)

Доволі лаконічне і  повне визначення соціального захисту  В.Скуратівським, О. Палій та Е. Лібановою, які підкреслюють, що «соціальний  захист – це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах».(с.104 скуратівський В. Соціальна політика/ В. скуратівський, О. Палій, Е. Лібанова. –К.:Вид-во УАДУ,2003. -265с.)

Розглядаючи добробут як мету соціального захисту, слід зазначити, що в людському суспільстві поняття  добробуту є відносним. У сфері соціального захисту під добробутом розуміють відсутність хвороб і можливість задовольнити основні потреби людей, а ці потреби змінюються в часі й просторі. Сучасні системи соціального захисту мають тенденцію до задоволення специфічних потреб окремих груп населення, що змінюються в часі й просторі. Зазначимо, що матеріальний добробут не є самоціллю, а лише передумовою створення соціального добробуту - таких умов життя, в яких людина добре почувається, може фізично й розумово розвиватися.

Аналіз соціально - економічних  процесів, які відбуваються в нашій  країні переконливо доводить необхідність спеціальних законодавчих та організаційних заходів по соціальному захисту  та підтримці населення. Інакше в умовах ринкової економіки можливі важкі наслідки, зокрема відносне, а іноді й абсолютне зниження життєвого рівня окремих верств населення.

Соціальний захист населення України здійснюється за такими принципами:

1. пріоритетності; 
2. законодавче визначення основних соціальних гарантій; 
3. загальнодоступність і гарантований рівень соціального забезпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;
4. визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;
5. законодавчо встановлений розподіл відповідальності між державою, роботодавцями та працівниками щодо забезпечення гарантій із соціального страхування; 
6. забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму;
7. відповідність основних засад соціального захисту рівню соціально-економічного розвитку держави.

Система соціального захисту  виконує дві основні функції:

• зменшення негативних наслідків бідності шляхом надання короткотермінової адресної допомоги знедоленим верствам населення; 
• запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян в соціальному страхуванні в працездатний період.

Система соціального захисту населення в Україні включає: пенсії, допомога по безробіттю, система короткотермінових грошових допомог при народженні дитини, програма допомоги сімям з дітьми, державні програми дотацій і житлових субсидій, допомога на поховання, державна система охорони здоровя, державна система освіти, соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС.  

З метою забезпечення соціального захисту населення в Україні створено: 

• Пенсійний фонд;
• Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
• Фонд загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття;
• Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Незважаючи на те, що суб'єктами соціального захисту є державні структури, органи місцевого самоврядування, громадські організації та фонди, профспілки, союзи й асоціації підприємців, реалізація та функціонування заходів діючої системи соціального захисту населення спираються переважно на державне управління і забезпечення.

Організаційно-правову структуру  системи соціального захисту в Україні можна викласти у вигляді чотирирівневої системи:

1. рівень загальнонаціонального управління – включає заходи та дії загальнодержавного характеру, спрямовані на управління соціальним захистом усього населення України, визначає загальну лінію його розвитку;
2. рівень галузевого управління – включає заходи соціального захисту за професійною ознакою, мережу відомчих соціальних установ;
3. рівень регіонального управління - включає заходи щодо соціального захисту населення, які враховують регіональну специфіку, природні умови, соціально-економічне розміщення продуктивних сил, етнічно-національні фактори та містить конкретні регіональні програми соціального захисту населення, що узгоджуються з державними;
4. рівень місцевого (муніципального) управління - включає заходи, спрямовані на реалізацію соціального захисту на рівні міст і районів, що носять винятково прикладний характер.

До законодавчих органів  належать Президент України, Верховна Рада, комітети Верховної Ради України з питань соціальної політики і праці, зі справ пенсіонерів, ветеранів і інвалідів.

Безпосереднє управління системою соціального захисту населення  України здійснюється за допомогою  виконавчих органів державного рівня: Кабінету Міністрів України, Міністерства праці та соціальної політики, Рад  у справах інвалідів при КМУ, Управління з питань соціальної політики при КМУ та ін.

Галузеве управління системою соціального захисту здійснюється міністерствами і відомствами України. Органи соціального захисту представлені профспілками, компетенція яких поширюється на підприємства галузей. Заходи щодо соціального захисту працівників знаходяться в компетенції підприємств і регулюються за допомогою колективних трудових договорів.

Регіональне управління системою соціального захисту полягає у реалізації державної соціальної політики в окремих адміністративно-територіальних одиницях України. Для цього в структурі органів місцевого самоврядування створені управління соціального захисту населення.

Місцеве управління системою соціального захисту населення діє в рамках регіонального.

Система органів управління складається з районних і міських  установ соціального захисту, аналогічних за змістом регіональним органам. Місцевий рівень є останнім у вертикалі системи соціального захисту населення і виконує специфічну роль сполучної ланки між об'єктом соціального захисту - населенням - і всією системою соціального захисту.

Отже, кінцевою метою соціального  захисту є надання кожному  члену суспільства незалежно  від соціального походження, національної або расової приналежності можливості вільно розвиватися, реалізовувати  свої здібності. Якщо звернутися до ст. 24 Конституції України, яка проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичними, релігійними та іншими переконаннями, за статтю, етнічним та соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання, мовними  та іншими ознаками, стає зрозуміло, що соціальний захист є одним з інститутів, який забезпечує права і свободи  громадян. Зокрема, соціальний захист забезпечує рівність прав чоловіка і  жінки через матеріальну підтримку  материнства, включаючи надання  оплачуваних відпусток та інших  пільг вагітним жінкам і матерям.

1.2.Елементи фінансового  механізму соціального захисту  населення України

Складність умов проживання насе¬лен¬ня України, деприваційні тенденції у сфері зайнятості, проблеми фінан¬со¬вого забезпечення функціонування системи соціального захисту не дозво¬ляють підвищити рівень ефективності та результативності функціонування системи соціального захисту населенн нашої держави.

В Україні соціальний захист населення відбувається з протиріччями та недоліками у функціонуванні відповідних  інституцій. Ці структури не гарантують вразливим групам жителів достатнього  рівня забезпеченості соціальних гарантій та соціального захисту, а тому на часі вироблення науково обґрунтованої  та послідовної довготермінової  державної політики, спрямованої  на побудову інституціолізованої системи  соціального страхування населення  України.

Необхідною умовою вирішення  проблем соціального захисту населення є реалізація державної соціальної політики. При цьому потрібно обґрунтувати пріоритетні напрями удосконалення організаційно-еконо¬міч¬ного механізму соціального страхування населення та запропо¬нувати напрями вдосконалення державних механізмів соціального страху¬вання з урахуванням фінансової політики, цільових фондів і соціальних програм.

Під час дослідження процесу трансформації інституту соціального захисту в Україні нами було визначено основні організаційно-правові форми соціального захисту населення на сучасному етапі:

• соціальне забезпечення, важливою складовою якого має бути державна соціальна допомога;
• соціальне страхування (загальнообов’язкове і добровільне); недержавна соціальна допомога [1].

Також, система соціального страхування в ринкових умовах функціонує на принципово нових засадах, що відрізняються від умов централізовано-планової економіки, головною із яких є паритетність сторін соціального партнерства в управлінні системою соціального страхування.

Здійснення ефективної політики соціального захисту населення вимагає створення відповідного фінансового механізму її реалізації, здатного забезпечити соціальну безпеку громадян.

Фінансовий механізм соціального захисту населення нажна узагальними як систему управління фінансовими відносинами через сукупність встановлених державою методів, інструментів і важелів з відповідним регулюванням та забезпеченням їх впливу на рівень соціального захисту населення.

Кожна з організаційно-правових форм соціального захисту населення (соціальне забезпечення, соціальне страхування, недержавна соціальна допомога) має власний особливий фінансовий механізм реалізації. Ось чому функціонування фінансового механізму соціального захисту населення в цілому може бути ефективним за умов узгодженої взаємодії фінансових механізмів кожної із підсистем (форм) соціального захисту населення. Відповідно до цього фінансовий механізм соціального захисту населення може бути представлений сукупністю автономних фінансових механізмів, орієнтованих водночас на досягнення загальної мети – підвищення добробуту населення [2].

Основними елементами фінансового  механізму соціального захисту населення є: організаційне забезпечення (головні суб’єкти управління – органи законодавчої та виконавчої влади); нормативно-правове регулювання соціально-економічної політики; інформаційне забезпечення; методи, інструменти та важелі.

Об’єктом фінансового  механізму соціального захисту як управлінської системи є процес формування і використання фінансових ресурсів, спрямований на забезпечення відповідного рівня та якості життя населення.

Інструменти фінансового  механізму соціального захисту населення згруповані у фінансові регулятори надходжень та фінансові регулятори розподілу. До фінансових регуляторів надходжень належать: у рамках підсистеми соціального забезпечення – податки, збори, офіційні трансферти, кредити та ін.; у рамках підсистеми соціального страхування – страхові внески, бюджетні асигнування, кошти, одержані від стягнення штрафів і пені, благодійні внески, кредити та ін. Фінансовими регуляторами розподілу визначено: у рамках підсистеми соціального забезпечення – соціальні видатки, соціальні гарантії, соціальні трансферти, заробітна плата та ін.; у рамках підсистеми соціального страхування – страхові виплати, матеріальна допомога, дотації та ін [2].

На добробут громадян країни впливають такі фінансові важелі: в рамках підсистеми соціального забезпечення – ставки податків, зборів, розміри оплати праці, соціальних трансфертів, фінансові показники прожиткового мінімуму, основних соціальних гарантій державні нормативи видатків на охорону здоров’я, освіту і т.д.; у рамках підсистеми соціального страхування – розміри відрахувань, страхових внесків на соціальне страхування, розміри страхових виплат, матеріальних допоміг, дотацій і т.д.

Реформи, які проводяться  та плануються у сфері фінансування соціального захисту населення в зарубіжних країнах, спрямовані на перерозподіл фінансової відповідальності між державою та іншими соціальними партнерами. В європейських країнах подолання протиріч між фінансовими можливостями і потребами соціального захисту вбачається в раціональному (з урахуванням конкретних соціально-економічних та історичних факторів) поєднанні соціального страхування, соціального забезпечення та соціальної допомоги держави. Інститут соціального страхування залишається базовим у системі, в якій поряд з основними принципами солідарності, субсидіарності і самоуправління отримують розвиток власне страхові засади – відповідність внесків і виплат, капіталізація резервів та ін [1].

Отже, побудова концепції  фінансового забезпечення соціального захисту населення має передбачати інтеграцію фінансового механізму соціального захисту населення з іншими фінансово-економічними складовими, у тому числі: аналіз стану та основних проблем у сфері соціального захисту; формування пріоритетів та цілей у сфері соціального захисту; принципи фінансового забезпечення соціального захисту населення; оцінювання рівня та якості життя населення, що сприятиме створенню відповідних умов для підвищення результативності й ефективності фінансового забезпечення соціального захисту населення.  

Література:

1. Васечко Л. І. Структурні  компоненти фінансового механізму  соціального страхування / Л. І. Васечко // Вісник КНУТД. — 2011. — № 4. — С. 140—144.

2. Сидорчук А. А. Проблеми  формування фінансових ресурсів  державного соціального страхування в Україні / А. А. Сидорчук // Наукові записки. Серія “Економіка”. — 2010. — Вип. 13. — С. 251—262.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ВИДАТКІВ НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ 

З ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ  УКРАЇНИ ЗА 2010-2012 РОКИ

2.1.Аналіз видатків  на соціальний захист населення  з загального фонду

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.  
 
Загальний фонд бюджету включає: 
1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду; 
2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету; 
3) фінансування загального фонду бюджету. 
 
Спеціальний фонд бюджету включає: 
1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; 
2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; 
3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету. 
 
Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України. 
 
Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України. 
 
Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради. 
 
Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.

2.2.Аналіз видатків  на соціальний захист населення  з спеціального фонду

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ  ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ СОЦІАЛЬНОГО  ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

3.1.Основні проблеми  фінансового механізму соціального  захисту населення України

Стабільність і розвиток соціально-економічної системи є результуючою економічної ефективності й соціального компромісу. Втіленням останнього являється соціальна політика держави та її складова - система соціального  захисту населення (СЗН). Створення ефективного механізму управління соціальними процесами передбачає її удосконалення на принципах системності, соціальної справедливості, фінансової обґрунтованості та ефективності з метою оцінки потреби населення в соціальних послугах, оптимізації розподілу і використання обмежених бюджетних коштів, зменшення соціальної нерівності.

Прагнення України  увійти в Європейську співдружність  країн та у Європейський союз неможливе  без створення системи правових, економічних, організаційних та інших  заходів державних і недержавних  установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя населення.

Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту - це свідоцтво рівня розвитку держави, його відповідності вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, тим більш розвинутим може вважатися суспільство.

Соціальні потреби найбільш незахищених прошарків

населення задовольняються  недостатньою мірою. Ви-

сокий рівень бідності в Україні, особливо серед сімей із

дітьми або непрацездатними  особами працездатного віку

та сімей, де один із членів має інвалідність, свідчить про

недостатню ефективність підтримки найбільш соціально

незахищених категорій населення.

Надання соціальної допомоги та інші заходи соціаль-

ного захисту не завжди спрямовуються на задоволення

потреб найбідніших чи найбільш соціально незахищених

категорій населення. Це призводить до неефективного ви-

користання бюджетних  ресурсів. Окремі види соціальної

допомоги дотепер надаються  без урахування розміру до-

ходів громадян. Як наслідок, багато домогосподарств, які

не завжди потребують соціальної допомоги з боку держа-

ви, все ж отримують  її. В той же час, соціальна допомога,

що надається домогосподарствам, які справді її потребу-

ють, не достатнья для  того, щоб задовольнити навіть най-

нагальніші їх потреби18.

Крім того, на ефективність української системи со-

ціального захисту та соціального забезпечення негативно

впливає відсутність двох важливих складових, а саме:

системи оцінювання впливу різних заходів соціального

захисту на становище їх одержувачів (1) та системи ефек-

тивного обліку громадян, які потребують соціального за-

хисту з боку держави (2).

По-перше, важко визначити  ефективність окремих

заходів соціального захисту та програм соціального спря-

мування, якщо немає системи, яка б дозволила оцінити їх

вплив на зниження рівня бідності чи вирішення інших соці-

альних проблем. По-друге, за відсутності ефективної систе-

ми обліку (наповненого єдиного реєстру) потенційних одер-

жувачів різних видів соціального захисту важко визначити

сім’ї, які найбільше потребують опіки з боку держави. Як

наслідок, тільки третина  сімей, на які спрямовуються різні

заходи соціального захисту та соціальної підтримки з боку

держави, належать до бідних чи інших соціально незахи-

щених категорій громадян. Таким чином, багато домогоспо-

дарств, які фактично за більшістю ознак не можна віднести

до бідних, отримують значну частку соціальних трансфертів

за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Отже, система заходів  соціального захисту та існуючі

програми соціального спрямування не є ефективними засо-

бами зниження рівня чи подолання бідності в Україні. Це та-

кож означає, що обсяг соціальних трансфертів, які мають на

меті зниження рівня бідності, можна значно зменшити у разі,

якщо вони будуть адресними і спрямовуватимуться безпосе-

редньо малозабезпеченим категоріям населення19. За таких

умов виникає потреба  провести глибокий аналіз системи іс-

нуючих заходів соціального захисту та видів соціального за-

безпечення, щоб запровадити  механізми, які дозволять нада-

вати соціальну допомогу та інші заходи соціальної підтримки

тим категоріям населення, які  дійсно її потребують20.

Про те, що система  соціального захисту та соціаль-

ного забезпечення в Україні не відповідає європейським

стандартам, свідчить аналіз таких соціальних стандартів

та нормативів, як прожитковий мінімум, мінімальна заро-

бітна плата та мінімальна пенсія (див. Таблицю 12).

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлю-

ються з метою визначення механізму реалізації соціальних

прав та державних соціальних гарантій громадян, встанов-

лених Конституцією України. На основі соціальних стандар-

тів визначаються розміри  основних соціальних гарантій: