Фінанси малих підприємств. 2

Міністерство  освіти і науки України

сумський державний університет

 

кафедра фінансів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

курсова робота

 

 

з дисципліни : “Фінанси ”

на  тему:

 

Фінанси малих підприємств

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  суми 2009

 

 ЗМІСТ

ВСТУП        3

1. СУТНІСТЬ  МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ      4

1.1 Позитивні риси малих підприємств і їх недоліки   5

1.2 Сутність, склад і структура обігових коштів підприємства 6

2.ФІНАНСИ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ       8

2.1 Формування фінансових ресурсів       8

2.2 Джерела фінансування та основні напрямки використання грошових 

 фондів            10

2.3 Державна фінансова підтримка       14

3.ОРГАНІЗАЦІЯ  СПРОЩЕНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ  18

3.1 Порівняння вітчизняної системи із зарубіжними зразками   20

3.2 Варіанти реформування спрощеної системи оподаткування   26

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА         29

ВИСНОВКИ            39

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАУРИ      40

 

ВСТУП

 

Дана курсова  робота присвячена розгляданню становлення  та розвитку фінансів малих підприємств.

Актуальність  теми ” Фінанси малих підприємств” зумовлена тим, що перехід до регульованих ринкових відносин потребує прискореного створення ланки МП. Без малого бізнесу ринкова економіка ні функціонувати, ні розвиватися не в змозі. Цей сектор є ведучим і визначає темпи економічного росту, структуру та якість ВНП.

У країнах з  ринковою економікою фінанси є головним економічним інструментом втручання  в процесі розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного  суспільного продукту.

Фінанси підприємств  виступають складовою економічних відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів і фондів. В даний час підприємства, а саме малі підприємства змушені приділяти більш уваги проблемам, які пов’язані із формуванням і підвищенням ефективності використання своїх фінансових ресурсів і активізувати пошук шляхів покращення свого фінансового стану.

Тому метою  курсової роботи є розглядання і  вивчення формування та використання грошових фондів малих підприємств, визначення їх економічного значення.

Для досягнення мети курсової роботи необхідно узагальнити  і систематизувати різні погляди  щодо фінансів малих підприємств  та зробити висновки.

Курсова робота складається із вступу, трьох частин, висновків, списку літератури.

Перша частина  висвітлює сутність, критерії та організацію фінансів малих підприємств.

В другій частині, яка складається з трьох розділів, надані особливості формування фінансових ресурсів, джерела фінансування та основні напрямки державної фінансової підтримки малих підприємств.

В третій частині  даної курсової роботи дана загальна характеристика системи оподаткування  малих підприємств.

Інформаційною базою для написання курсової роботи були використані нормативно-правові  документи, узагальнені труди спеціалістів в області фінансового аналізу та фінансового менеджменту.

 

 

1. СУТНІСТЬ І КРИТЕРІЇ МАЛИХ  ПІДПРИЄМСТВ

 

У структурі  сучасної змішаної економіки співіснують  та органічно взаємодоповнюються малий, середній та великий бізнес. Проте  на відміну від двох останніх малий  бізнес є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. [1, 171]

Мале підприємство – підприємство з незначною кількістю працівників, невеликими обсягами діяльності, здебільшого ризикової ( виробничої, торговельної, наукової тощо ) та виробництва, власник якого несе повну відповідальність за результати господарювання, самостійно приймає управлінські рішення з метою привласнення прибутку. [2, 117]

Малі підприємства можуть створюватися в усіх галузях  народного господарства на основі будь-яких форм власності. Основними цілями утворення малих підприємств є участь у прискореному формуванні товарного ринку; прискорене впровадження науково-технічних досягнень; сприяння більш повному задоволенню потреб народного господарства в промисловій і будівельній продукції, товарах і послугах; більш повне і ефективне використання місцевих сировинних і трудових ресурсів, відходів виробництва. [3, 100]

Згідно із ст. 2 Закону України ”Про підприємства України” відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників

( незалежно  від форм власності ) воно може  бути віднесено до категорії  малих підприємств. До МП належать  новостворювані та діючі підприємства:

    • у промисловості та будівництві – з чисельністю працюючих до 200 чоловік;
    • в інших галузях виробничої сфери – з чисельністю працюючих до 50 чоловік;
    • у науці і науковому обслуговувані – з чисельністю працюючих до 100 чоловік. [4, ст. 2]

Малі підприємства можуть створюватися як громадянами (членами  сім'ї й іншими особами), так і державними, орендними, колективними, спільними підприємствами, громадськими організаціями і їх підприємствами, кооперативами, акціонерними товариствами, господарськими товариствами і асоціаціями, іншими підприємствами і організаціями, які є юридичними особами.

Серед малих  підприємств переважають передусім  підприємства з приватною та колективною  формою власності. В Україні найбільша  частка МП у 1998 р. була колективною ( понад 15 тис. ) і приватною ( заснованою на власній та чужій праці – понад 6, 3 тис. ) власністю. В нашій країні малі підприємства з приватною формою власності привласнили 24% балансового прибутку, а з колективною – 75%, причому останні виявили вищу життєздатність ( внаслідок об’єднання капіталів, колективного ведення своєї діяльності та ін. ). У промисловості в 1998 р. малі колективні підприємства виготовили майже 80% продукції, приватні – 17, державні – 2, 5%. [2, 117]

Кількість діючих малих підприємств в Україні  за чотири роки збільшилась майже  в двічі ( з 50496 у 1992 році до 90601 станом на 1 січня 1996 року ). У 1998 році найбільша кількість МП була сконцентрована у торгівлі та громадському харчуванні ( 76, 8 тис. ), промисловості ( 22, 0 тис. ), будівництві ( 15, 6 тис. ), транспорті та зв’язку ( майже 3 тис. ), сільському господарстві – 2, 7 тис. [1, 174]

Про місце і  значення малих підприємств свідчать показники їх ролі в ринковій економіці, зокрема, частка МП у загальній кількості  зайнятих та його частка у ВВП.

В Україні ж  станом на 1 січня 1996 року середньооблікова кількість працівників малих підприємств складала 1042, 2 тис. чоловік, тобто лише 4, 6% зайнятого населення. У Російській Федерації цей показник складав 9, 6%. Частка малих підприємств у валовому внутрішньому продукті України у 10-12 разів менша, ніж у розвинутих країнах, і складає лише близько 5, 5%.

Якщо розглянути фінансові результати діяльності народного  господарства України, то частка малих  підприємств у балансовому прибутку за І півріччя 1996 року значно вища – 8%, а в окремих галузях малі підприємства, за цим показником, мають значну питому вагу. Зокрема, у торгівлі та громадському харчуванні цей показник складає 72, 3%, в побутовому обслуговуванні населення – 57, 1%, постачанні та збуті – 23, 4%, будівництві – 20%. [1, 175]

Повніше або  комплексно сутність малих підприємств розкривається у виконуваних ними функціях, поєднанні позитивних та негативних сторін.

 

1.1 Позитивними рисами малих підприємств є:

    1. гнучкість і мобільність в управлінні та організації виробництва;
    2. повніше використання робочої сили та устаткування, менший рівень запасів ( тоді як на крупних підприємствах залишаються не завантаженими в середньому 75% виробничих потужностей);

 раціональна  організаційна структура підприємства;

    1. швидка адаптація до кон'юнктури ринку, місцевих умов, запитів споживачів, оперативне оновлення асортименту продукції;
    2. можливість швидкого впровадження значної частки нових ідей, проектів і створення нових взірців продукції;
    3. невисокі експлуатаційні витрати;
    4. відносно невеликий капітал для створення таких підприємств;
    5. можливість зменшення витрат виробництва за рахунок вузької спеціалізації, економії на управлінських витратах та ін. ;
    6. високі шанси на успіх;
    7. значна роль у створенні нових робочих місць;
    8. велике значення у формуванні середнього класу населення;
    9. створення конкурентного середовища як важливої рушійної сили економічного прогресу;
    10. формування підприємництва як чинника соціально – економічного прогресу.

Основними недоліками діяльності малих підприємств є:

    1. нижча продуктивність праці ( у більшості випадків ) порівняно з крупними підприємствами;
    2. нездатність впроваджувати важливі капіталомісткі досягнення науки і техніки у виробництво;
    3. вища інтенсивність праці за рахунок тривалішого робочого дня, використання сімейної праці;
    4. економія на умовах праці та техніці безпеки;
    5. обмеженіша можливість підвищувати кваліфікаційний рівень найманих працівників;
    6. значні труднощі з фінансуванням, отриманням кредитів, недостатність оборотних засобів, заборгованість тощо;
    7. відсутність профспілок, а отже тих прав в управлінні виробництвом, які завоювали наймані працівники на крупних підприємствах;
    8. обмеженість у впровадженні найпрогресивніших форм та методів організації виробництва;
    9. формування сукупністю малих підприємств загалом стихійного характеру розвитку немонополізованого сектора економіки, лише частково підпорядкованого дії закону планомірного розвитку ( тією мірою, якою ці підприємства втягнуті в контракті відносини з крупними компаніями та державою ).

Навіть просте зіставлення позитивних та негативних сторін діяльності малих підприємств, які є суперечливими в межах єдиної системної сутності, свідчить про домінування позитивних рис, а тому є підставою для економічної доцільності розширення масштабів такої діяльності. [3, 118]

 

1.2 Сутність, склад і  структура обігових коштів підприємства

Обігові кошти (оборотний капітал) – це кошти, витраченні на придбання чи виготовлення оборотних активів підприємства, які необхідні для забезпечення на підприємстві неперервності процесу виробництва і реалізації продукції та отримання прибутку.

Оборотні (обігові) активи – це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом двадцяти місяців з дати складання балансу підприємства. До оборотних активів підприємства належать: запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів; залишки незавершеного виробництва; запаси готової продукції; поточна дебіторська заборгованість; поточні фінансові інвестиції; грошові кошти та їх еквіваленти; витрати майбутніх періодів; інші види оборотних активів. Оборотні активи використовуються в основній, операційній, іншій звичайній та надзвичайній діяльності суб’єктів господарювання.

Обігові кошти підприємства класифікують за такими основними ознаками:

а) за джерелами формування: власні обігові кошти,що сформовані підприємством за рахунок власних джерел фінансування; залучені обігові кошти – сформовані підприємством за рахунок залучених джерел фінансування.

б) за участю в процесі  виробництва і реалізації продукції: оборотні фонди, до яких належить частина обігових коштів, що обслуговують процес виробництва продукції, тобто обігові кошти вкладені у виробничі запаси (сировину, матеріали, напівфабрикати, МШП) та у виробництво (незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів); фонди обігу, які включають ту частину обігових коштів, що обслуговує процес реалізації продукції, тобто обігові кошти вкладені у готову продукцію, грошові кошти та їх еквіваленти, дебіторську заборгованість.

в) за способом обґрунтування  потреби:

нормовані обігові кошти, до яких належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція на складах;  ненормовані обігові кошти – (грошові кошти та їх еквіваленти, дебіторська заборгованість тощо).

Питома вага вартості окремих складових обігових паперів підприємства у загальній їх вартості характеризує їхню структуру. Структура обігових коштів має свої особливості на підприємствах різних галузей економіки держави. Для забезпечення ефективності функціонування кожного підприємства важливо визначити і встановити оптимальний склад і структуру його обігових коштів.

Формування обігових коштів підприємства має ґрунтуватися на таких основних принципах: самостійного розпорядження  своїми обіговими коштами; визначення оптимальної потреби обігових коштів через їх нормування; використання раціональних джерел фінансування обігових коштів; контроль і аналіз ефективності використання обігових коштів з метою прискорення їх обертання.

 

2. ФІНАНСИ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ

 

2.1 Формування фінансових ресурсів

Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак  його активність стримується фінансовими  бар'єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові  ресурси суб'єктів малого бізнесу та сімейні позики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів).

Фінанси суб'єктів  малого бізнесу мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв'язки між макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб'єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяють розвитку підприємництва. [1, 176]

У структурі  фінансових взаємозв'язків ринкового  господарства фінанси підприємницьких  структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. Їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого - особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах. [7, 211]

Незважаючи  на відмінності у видах діяльності, фінанси суб'єктів малого бізнесу  мають однакові принципи організації, до яких відносяться:

    • жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку маневреність ними, їх концентрацію на головних напрямах підприємницької діяльності;
    • фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження грошових коштів суб'єктів господарювання та основні напрями їх використання;
    • формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури;
    • безумовне використання фінансових зобов'язань перед партнерами.

Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарювання є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні й оборотні фонди. [11, 12]

Таким чином, фінансові ресурси  малих підприємств - це грошові доходи та надходження, що перебувають у  розпорядженні суб'єктів господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат на розширене відтворення та економічне стимулювання працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку та надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу.

Фінансові ресурси підприємницьких  структур, а зокрема малих підприємств  можна поділити на три групи відповідно до джерел їх формування. [1, 177]

Першу групу складають доходи та надходження, які утворюються за рахунок власних та прирівняних коштів. Доходи, прибуток від основної діяльності, прибуток від виконаних науково-дослідних робіт та науково-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень.

Другу групу складають  кошти, які мобілізуються на фінансовому  ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи зараховують  надходження коштів від фінансово-банківської  системи у порядку перерозподілу. До таких джерел належать: фінансові  ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти на цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії, інші види ресурсів.

Ринкові відносини  вимагають від суб'єктів малого бізнесу об'єктивної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері, і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними. [1, 178]

 

 

 

 

2.2 Джерела фінансування та основні  напрями використання грошових фондів

Усім підприємствам  для свого існування і розвитку необхідний капітал, який забезпечується шляхом фінансування.

Фінансування  – це отримання суб’єктом господарювання необхідних грошових фондів для здійснення господарської діяльності. В теорії фінансового менеджменту виділяються два основні види фінансування: внутрішнє і зовнішнє. Розділ ”Пасиви” балансу розкриває джерела фінансування фірми, розмежовуючи їх на дві основні групи: позичені і власні кошти.

Позичені кошти  можуть бути короткостроковими і  довгостроковими. До власних коштів належать: статутний капітал, акціонерний  капітал, резерви, прибутки, спеціальні фонди тощо. [1, 179]

Внутрішнє фінансування – це таке фінансування при якому кошти генеруються всередині фірми. Це є власні кошти. В цьому випадку кошти можуть надходити із таких джерел: 1) прибутки; 2) продаж ліквідних активів; 3) скорочення оборотного капіталу; 4) кредити від постачальників; 5) дебіторська заборгованість; 6) амортизаційні відрахування. [1, 180]

Сьогодні для  малих підприємств України це джерело не є головним, оскільки розміри прибутків є невеликими. Крім того, собівартість вітчизняного виробника так завантажена надбавками, що сподіватися йому на високий прибуток не доводиться. Але все ж основою сталого економічного стану малого підприємства є валовий доход. Із виручки від реалізації продукції в першу чергу покриваються матеріальні витрати і прирівняні до них затрати. Матеріальні витрати включають витрати на сировину і матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, енергію, плату за роботу і послуги промислового характеру, виконані сторонніми організаціями. В подальшому покриваються витрати, які складають собівартість реалізованої продукції, робіт і послуг, амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів, плата процентів за кредити, відрахування на соціальне страхування, відрахування по медичному страхуванню, платежі по обов'язковому страхуванню майна, витрати на оплату праці; витрата по усіх видах ремонтів та інші грошові витрати. До інших витрат, які прирівнюються до матеріальних, відносяться транспортні видатки, витрати на рекламу, відрядження, оплата поштових, телеграфних і телефонних витрат, оплата позавідомчої охорони. Схема розподілу валового доходу малого підприємства показана на рис. 2. 1. [3, 108]

Отже, малі господарські одиниці  мають обмежені можливості для перетворення прибутку у додатковий капітал з  метою розширення виробництва.

Якщо вдало продати  маловикористовувані активи (транспортні засоби, обладнання, приміщення тощо), то можна отримати необхідні гроші. Однак основний капітал підприємств сьогодні на 60-40% зношений, тому продати його на ринку часто дуже важко, а то й неможливо.

 



 



 

 


 



 


 

 

 






 

 

 

Рис. 2. 1. Схема  розподілу валового доходу малого підприємства.

 

В стартовій  ситуації активи краще брати в оренду, ніж купувати у власність.

Якщо спробувати зменшити короткострокові активи (запаси, готову продукцію, незавершене виробництво, товари тощо), то теж можна отримати певні кошти. Однак вилучення цих грошей з обороту означатиме спад господарської активності, що автоматично відіб'ється на обсягах виторгу і прибутках фірми.

Якщо постачальник погоджується на оплату покупцем рахунків через деякий проміжок часу після отримання товару, то це може дати останньому деякі необхідні короткострокові засоби. Нині часто практикуються поставки товарів "під реалізацію" на строк не більше 1 місяця. Покупець (торговельна фірма) переказує кошти на рахунок постачальника в міру реалізації товару. При цьому проценти за товарний кредит не сплачуються, бо це не передбачається договором поставки.

Грошові копни  всередині фірми можуть з'явитися  шляхом інкасації грошей за векселями. Цей спосіб не допускає великого старіння дебіторської заборгованості. Вилученню дебіторської заборгованості сприяє факторинг. [1, 181]

У малого підприємства нерідко бувають періоди, коли йому доводиться чекати надходження платежів, а гроші потрібні негайно для проведення фінансових операцій. В такому випадку можна продати борги спеціалізованим закладам - факторинговим фірмам. В результаті подібної операції мале підприємство, яке продає боргові зобов'язання, протягом 2-3 днів отримує 70-90% від суми вимог у вигляді авансу. Решта 10-30% є своєрідною гарантією, яка призначається до виплати при отриманні факторинговою фірмою рахунка на оплату вимог боржником. За ці послуги фірма вираховує з божника певні проценти.

Вдаючись до послуг факторингу, мале підприємство має можливість перетворити майбутній борг у готівку в потрібний момент, отримуючи до 80% від суми боргу до настання строку платежу, і цим самим покращити своє фінансове становище. Одночасно він звільняється від ризику можливих неплатежів, які бере на себе факторингова фірма. Крім того, підприємство скорочує витрати на ведення дебіторських рахунків.

Зношена частина  основного капіталу поступово накопичується  у грошовій формі у спеціальному амортизаційному фонді, який формується шляхом щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для розширеного відтворення основних фондів.

Амортизація нараховується  протягом всього нормативного строку служби основного капіталу, а необхідність в її використанні настає лише після  фактичного його вибуття. Тому до моменту заміни основного капіталу, який вибув із експлуатації, амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як джерело фінансування виробництва.

Основними методами нарахування амортизації сьогодні є метод рівномірної амортизації  і метод прискореної амортизації.

При використанні першого методу вартість основного  капіталу списується рівними частками протягом всього періоду експлуатації.

Суть методу прискореної амортизації полягає  в тому, що в перші роки експлуатації нових засобів праці на амортизацію списується частина їхньої вартості, яка значно перевищує ту частину вартості, що пропорційна строку служби.

При прискореному методі амортизація може принести додатковий дохід підприємству; зменшуються  розміри оподаткованого прибутку і, відповідно, податкові платежі державі. Суми, які включені в амортизаційний фонд, не оподатковуються і залишаються у розпорядженні підприємства.

Зовнішніми  джерелами фінансування малих підприємств  можуть бути комерційні банки, небанківські фінансові установи ( страхові компанії, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди ), приватні фірми, урядові і регіональні програми, продаж акцій, кошти родичів і друзів та ін.

Кожен вид зовнішнього  фінансування підпадає під одну з  двох категорій: фінансування шляхом отримання  позик і фінансування шляхом випуску  акцій. Як правило, фінансування з допомогою  позик вимагає майнового забезпечення позики ( автомобіль, дім, земля, коштовності тощо ). Фінансування з допомогою випуску акцій, як правило, не вимагає забезпечення і дає інвестору право на частку власності. [1, 182]

Отже, не треба  змішувати довгостроковий кредит із залученням коштів шляхом продажу акцій. Між цими двома формами фінансування є велика різниця. В останньому випадку не вимагається повернення грошей. Власник підприємства отримав їх в обмін на повну частку участі в його підприємстві.

В Україні фінансування малих підприємств за допомогою  випуску акцій є поодиноким явищем. Це пов’язано з тим, що акціонерне товариство як організаційно – правова форма є типовою не для малих, а для великих підприємств. І, по-друге, процес корпоратизації в Україні знаходиться у зародковому стані. На різних етапах існування підприємства використовуються різні джерела фінансування.

Серед інших  зовнішніх джерел фінансування можна  виділити кошти родичів і друзів. Це джерело за своїми розмірами і  строками є далеко не основним. Такі кошти використовуються для формування стартового капіталу або в екстраординарних випадках функціонування підприємства. Часто – це короткострокові безпроцентні позики, які не проходять через бухгалтерію, тому встановлення їх розміру є проблемою.