Фінанси малих підприємств

Фінанси малих підприємств

курсова робота з фінансів 
ЗМІСТ

Вступ

Перехід до ринкових відносин пов'язаний із формуванням "середнього класу" як найбільш мобільної і вагомої соціальної верстви населення, що є важливим елементом сучасного цивілізованого суспільства. Саме мале підприємництво – джерело формування "середнього класу", а також вихідна соціально-економічна база відтворення на розширеній основі ефективних виробничих відносин.

В умовах формування ринкового господарства, інституціональних змін в економіці  України, радикальних змін у відносинах власності проблема становлення  і розвитку малого підприємництва набуває  неабиякого значення. Актуальність дослідження проблем малого підприємництва посилюється також і тим, що повільність та суперечливість просування України шляхом ринкових реформ значною мірою зумовлені саме недооцінкою ролі та значення малого підприємництва як структуроутворюючого елемента ринкової економіки.

Істотне значення ролі та місця підприємницької  діяльності зумовило постійну увагу  дослідників до різних її аспектів. Перші спроби теоретичного осмислення підприємництва почалися з XVII ст. Вагомий  внесок у дослідження підприємництва протягом XVIII- XIX ст. зробили відомі західні вчені Р. Кантільйон, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. – Б. Сей, А. Маршалл, а на початку XX ст. – М. Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, Ф. Хайєк та інші.

Проблеми малого підприємництва, як і підприємництва в цілому, в  колишньому СРСР практично не досліджувалися. Лише з початком ринкових трансформацій у країнах СНД почали проводити дослідження з питань малого підприємництва. Певні досягнення в цьому напряму є в Росії. Серед російських учених, які займаються науково-теоретичним обґрунтуванням суті та об'єктивної необхідності розвитку малого підприємництва, слід назвати В. Афанасьева, А. Блінова, В. Мінєєва, П. М'ягкова, В. Радаєва, В. Савченка, О. Фесенка, О. Черноуцана, Ф. Шахмалова, О. Шулуса та інших.

Поміж сучасних вітчизняних дослідників, які займаються певним чином питаннями малого підприємництва, необхідно відзначити О. Барановського, Л. Воротіну, Ю. Єханурова, І. Жиляєва, А. Кисельова, Ю. Клочка, Т. Ковальчука, В. Корнєєва, Є. Панченка, С. Реверчука, В. Сизоненка, С. Соболя, О. Титаренко, В. Черняка, О. Щура та інших. Окремі питання створення умов розвитку підприємництва розглядаються також у наукових працях українських учених-економістів, зокрема Л. Безчасного, В. Бородюка, В. Гейця, В. Голікова, А. Гриценка, М. Долішнього, П. Єщенка, І. Лукінова, С. Мочерного, Ю. Ніколенка, В. Новікова, Ю. Палкіна, Ю. Пахомова, В. Рибалкіна, В. Савчука, В. Степаненка, О. Турчинова, А. Чухна та інших. Однак зазначена проблема у вітчизняній літературі залишається недостатньо розробленою. Немає праць, у яких би комплексно розглядались економічна природа, роль та місце малого підприємництва як одного з ринкоутворюючих чинників, не розглядається проблема фінансових ресурсів малого підприємництва, стан та джерела їх формування, недостатньо обґрунтовано соціально-економічні наслідки розвитку малого підприємництва в Україні. Отже, актуальність дослідження визначається об'єктивно високою соціально-економічною роллю малого підприємництва та недостатнім науково-теоретичним його обґрунтуванням.

Об'єктом дослідження курсової роботи є загальнотеоретичні аспекти  розвитку фінансів і фінансової науки.

Предметом дослідження курсової роботи є фінанси малих підприємств.

Метою роботи є теоретичне дослідження  фінансів малих підприємств.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• дослідити сутність малих підприємств, їх місце і розвиток в Україні;
• охарактеризувати доходи і витрати малих підприємств;
• висвітлити проблему фінансових аспектів діяльності малих підприємств.

Розділ 1. Малі підприємства, їх місце і розвиток в Україні

1.1. Економічна сутність малого  підприємництва

Суб'єкти підприємницької діяльності можна класифікувати за окремими критеріями залежно від конкретних завдань дослідження, аналізу, мети тощо. Так, за функціональним призначенням виділяють три види підприємництва: виробниче, комерційне та фінансове.

Відповідно до масштабів діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. Класифікація за масштабом діяльності має винятково  важливе значення, тому що дає можливість виявити й проаналізувати сильні та слабкі сторони кожного з перелічених суб'єктів, визначити оптимальні варіанти їхнього співвідношення та взаємодії і на цій підставі дати відповідні рекомендації. Світовий досвід господарювання свідчить, що мале, середнє та велике підприємництво не взаємовиключають, а доповнюють одне одного. Найважливішою складовою ринкової економіки має бути існування та взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, оптимальне співвідношення їх.

Треба зазначити, що ключовим елементом  зовнішнього середовища малого підприємництва є великий бізнес. Роль великого підприємництва визначається двома обставинами. По-перше, його провідною роллю в ринковій системі. Так, один із відомих американських вчених у галузі управління та економіки А. Чандлер зазначає, що "...центром економічного зростання, починаючи з останньої чверті XIX сторіччя і по сьогоднішній день, у всіх провідних країнах світу були і залишаються капітало- та наукомісткі галузі, такі як нафтова, хімічна промисловість, металургія, автомобілебудування, електротехніка. У цих галузях економічний розвиток визначає відносно невелика кількість компаній... Саме великий бізнес зробив Німеччину найбільшою промисловою державою першої половини XX ст., США – найбільш розвиненою країною 20-60-х років, Японію – лідером останніх десятиліть" [18, 20].

По-друге, великий бізнес має величезний потенціал підтримки малих фірм, який реалізується через широкий  спектр форм господарської інтеграції. І справа тут не в "бажанні" керівників великих підприємств  допомогти суб'єктам малого підприємництва, а в об'єктивних закономірностях великого сучасного виробництва, що вимагає стійкої та ефективної системи коопераційних зв'язків. Про це свідчить і світовий досвід. Зокрема, відомі російські вчені-економісти зазначають, що "...економіка західних країн базується на двох засадах – на великих організаційно-господарських структурах, з одного боку, та малому бізнесі, – з іншого. Перша надає їй стабільності й керованості, відкриває шлях до великомасштабної реалізації науково-технічних новацій; друга створює конкурентне середовище, забезпечує виробництву гнучкість та індивідуалізацію" [18, 21].

Об'єктивна необхідність розвитку малого підприємництва зумовлена також  змінами, що відбуваються у великому виробництві на сучасному етапі. У західній літературі, зокрема, підкреслюється, що в зовнішньому середовищі великого виробництва спостерігається, по-перше, загострення конкуренції в глобальному масштабі внаслідок розвитку транспорту, інформатики та засобів комунікацій; по-друге, підвищення ступеня невизначеності зовнішнього середовища внаслідок істотного сповільнення темпів зростання у всіх індустріальне розвинених країнах; по-третє, посилення тенденції до фрагментації ринків через диференціацію споживчого попиту. Зазначається, що зовнішні зміни, які відбуваються, не змогли не викликати відповідної реакції корпорацій, котрі пристосовуються до нових умов, і що глобалізація конкуренції веде до зростання їхньої спеціалізації, тоді як невизначеність та фрагментація ринків змушують компанії посилювати гнучкість господарювання й інтенсифікувати пошук нових шляхів диференціації продукції та послуг, що виробляються [18, 21].

Таким чином, явно виникає суперечність між тенденцією до спеціалізації, що передбачає концентрацію однакового виробництва, та посиленням диференціації, тобто розширенням спектру виробництва товарів. Формою розв'язання зазначеної суперечності стає гнучке (диференційоване) масове виробництво. Про це свідчить розвиток великих господарських структур за останні два десятиліття. "...Масове та крупносерійне виробництво за останні десятиліття модифікувалися, зазнали якісних змін і мають сьогодні потребу в постійному оновленні асортименту продукції, гнучкому реагуванні на зміни потреб" [18, 21].

Аналіз економічної природи  малого підприємництва визначається двома обставинами: по-перше, воно об'єктивно існує і розвивається як певна цілісність, сектор економіки (національного, регіонального, місцевого рівнів); по-друге, воно є особливим типом підприємницької діяльності.

Підхід до малого підприємництва як сектору економіки засновано на виявленні єдності двох сторін суспільного виробництва: соціально-економічної та організаційно-технічної. Перша сторона – це виробничі відносини, які утворюють суспільну форму виробництва. Друга сторона – це продуктивні сили, тобто сукупність матеріально-речових елементів виробництва, робочої сили та форм організації виробництва. Причому остання "відображає (відповідно до рівнів кооперування та поділу праці, які склалися) способи та систему концентрації, централізації та спеціалізації виробництва" [18, 21].

У контексті аналізу економічної  суті малого підприємництва виключно важливо мати на увазі, що саме форми  організації виробництва є об'єктивною основою утворення підприємств  різних розмірів [18, 22]. "Генетичне коріння походження суб'єктів ринкової економіки, – справедливо зазначає професор Л.І. Воротіна, – криється у суспільному розподілі праці й відокремленні споживачів, ринок опосередковано поєднує їх (через обмін і ціноутворення)" [18, 22].

Структура економіки (галузі) за розміром передбачає співіснування підприємств різних розмірів, у тому числі й малих, які утворюють відповідну групу. Цю сукупність виробничого осередку, невеликого за масштабом, характеризує поняття "дрібне виробництво". Суспільною формою малої виробничої одиниці в умовах ринкової економіки стає мале підприємство. Головними економічними рисами його є:

• відособленість (тобто господарювання на свій страх і ризик);
• спеціалізація на будь-якому виді діяльності;
• реалізація виробничих товарів (послуг) через купівлю-продаж на ринку.

Таким чином, мова йде про мале товарне  підприємство [18, 22].

Соціально-економічна природа малого підприємства доповнюється іншими обставинами, а саме: мале підприємство може бути засноване на особистій праці  власника та членів його сім'ї, а також – на використанні найманої праці у поєднанні з виробничо-управлінською діяльністю господаря (його сім'ї).

Мале підприємство є "клітинкою  малого підприємництва". Отже, мале підприємництво є особливим сектором економіки, який утворюється сукупністю малих підприємств і тому є специфічною суспільною формою дрібного виробництва в умовах ринку.

Таким чином, дрібне виробництво як особливий уклад за розміром характеризує організаційно-технічну сторону виробництва (площину продуктивних сил), а мале підприємництво – його соціально-економічний вимір.

Мале підприємництво як тип підприємницької  діяльності найбільш повно розкривається  через характеристику її суб'єктів, тобто підприємця. Підприємець –  це особистий фактор відтворення, здатний  на інноваційній та ініціативній основі йти на ризик і раціонально поєднати інші фактори виробництва, так щоб у перспективі отримувався підприємницький дохід. Це визначення повністю підходить і до поняття "мале підприємництво".

Насамперед розглянемо поняття  "мале підприємництво", "малий бізнес", "мале підприємство". Незважаючи на значну кількість праць із цієї проблеми, на жаль, дотепер чіткого, заснованого на науковій теорії, однозначного визначення цих понять не склалося. Як свідчить практика, ці поняття дуже часто ототожнюються. Так, професор В. Карсекін та інші автори зазначають, що "...дійсно, практично повсюдно проходить ототожнення підприємництва з малим бізнесом, широке використання у вітчизняній науці та практиці терміна "мале підприємництво" [18, 23].

Ряд авторів поняття бізнесу  та підприємництва і зовсім не уточнюють, тому не завжди можна розібратися, про  що йдеться – про підприємництво чи бізнес [18, 23]. Чіткого визначення відповідних понять, на жаль, не виявлено. Не применшуючи важливості дослідження різними авторами сутності підприємництва, і зокрема малого підприємництва, можна констатувати наявність суперечливих поглядів на природу цього феномена і його сутність.

Мале підприємництво – це самостійна (за рахунок власних коштів) систематична інноваційна діяльність громадян-підприємців та малих підприємств на власний ризик з метою отримання підприємницького доходу (надприбутку). При визначенні поняття "мале підприємництво" треба враховувати не стільки кількісні критерії (кількість працюючих, розміри капіталу, прибутку, грошового обігу, обсяги валової продукції, продажу тощо), скільки якісну характеристику. В першу чергу, треба виділяти такі якісні критерії, як правова незалежність, єдність права власності та безпосереднього управління фірмою; безпосередній характер відносин між хазяїном (господарем) та робітником; повна відповідальність за результати господарювання; невеликий ринок збуту; сімейне відання справою тощо.

Як бачимо, суб'єктом малого підприємництва може бути лише економічно самостійний  господарюючий суб'єкт. А це неможливо без права монопольного володіння всім майном, що перебуває в його розпорядженні, тобто права власності. Як зазначає професор Л.І. Воротіна, "...підприємництвом вважається не будь-яка діяльність виробника, банкіра, працівника торгівлі, сфери послуг, а лише діяльність власника, який самостійно розпочинає і здійснює (чи із залученням найманої робочої сили) виробництво, надання послуг, торгівлю тощо" [18, 23].

Головними умовами здійснення підприємництва, на думку Л.І. Воротіної, мають бути:

• по-перше, приватна автономність підприємця, тобто його повна економічна і господарська свобода у виборі сфери, методів, часу, місця здійснення підприємницької діяльності;
• по-друге, повна відповідальність підприємця за економічні, екологічні та соціальні наслідки своєї діяльності й пов'язаний із нею ризик;
• по-третє, власна орієнтація на комерційний успіх, на одержання прибутку [18, 23].

Отже, при визначенні суб'єктів  малого підприємництва треба виділяти базові та похідні властивості цього типу підприємницької діяльності. До базових властивостей слід віднести економічну свободу, володіння ресурсами, інноваційність, прийняття рішень тощо.

Малий бізнес – це діяльність будь-яких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) з метою одержання прибутку. Практично це будь-яка діяльність зазначених суб'єктів господарювання, спрямована на реалізацію власного економічного інтересу. Не обов'язково це має бути особливо ризикова та інноваційна діяльність на засадах повної економічної відповідальності. На нашу думку, саме в цьому якісному чиннику й полягає різниця між поняттями "мале підприємництво" і "малий бізнес". На жаль, ці поняття не розмежовуються ні в економічній літературі, ні на практиці.

Малі підприємства –  це організаційно-економічний вид підприємств, які, згідно із ст. 63 Господарського кодексу України [2], кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників з градацією за сферами діяльності [18, 24].

Відповідно до п. 7. ст. 63 ГК [2] малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

 Аналіз фактичної середньоспискової  чисельності працюючих на одному  малому підприємстві засвідчує,  що їх значно менше. Так,  на початок 2000 року в середньому  по Україні на одному малому  підприємстві працювало 9 осіб, у промисловості – 10 осіб, на будівництві – 11 осіб, у науці й науковому обслуговуванні – 7 осіб, на транспорті – 12 осіб, у побутовому обслуговуванні населення – 10 осіб, у торгівлі – 7 осіб (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Середньоспискова чисельність  працюючих на одному малому підприємстві в Україні у 1995-1999, 2003 рр. [31]

Залежно від розмірів (масштабів  господарської діяльності) підприємства необхідно поділяти на чотири категорії: мікропідприємства, малі, середні та великі підприємства. Класифікація за розміром (масштабом) має виключно важливе значення, тому що дає можливість виявити і проаналізувати сильні та слабкі сторони кожної групи (категорії) підприємств, визначити оптимальні варіанти їхнього співвідношення та взаємодії, основні напрями відповідної державної підтримки.

Для визначення відповідних категорій  підприємств необхідно використовувати, як мінімум, два критерії: середньоспискову чисельність працюючих та обсяг  виручки (валового доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік [18, 27].

Середньоспискова чисельність  працюючих за звітний період має  становити:

• на мікропідприємствах – до 10 осіб;
• на малих підприємствах – до 50 осіб;
• на середніх підприємствах – до 250 осіб;
• на великих підприємствах – понад 250 осіб. Відповідно, обсяг виручки (валового доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує:
• на мікропідприємствах – 500 000 грн.;
• на малих підприємствах – 1 000 000 грн.;
• на середніх підприємствах – 5 000 000 грн.;
• на великих підприємствах – понад 5 000 000 грн.

Цей показник (критерій) застосовується через календарний рік з дати державної реєстрації суб'єктів  господарювання (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Класифікація підприємств відповідно до масштабів господарської діяльності [18, 27]

Виділення такої категорії, як мікропідприємства, передбачатиме порядок спрощеного ведення бухгалтерського обліку, статистичної звітності та застосування спрощеної системи оподаткування, наприклад, шляхом введення єдиного податку на сукупний доход [18, 27].

1.2. Роль і місце малого підприємництва  у структурі перехідної та  розвиненої ринкової системи

Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх та малих підприємств, оптимальне співвідношення їх. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво.

Набутий власний досвід, позитивні  результати розвитку малого і середнього підприємництва в країнах, які пройшли  етап реформування економічних систем, свідчать про те, що мале підприємництво є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства за певних умов і за підтримки з боку держави – тенденційно інноваційні, гнучкі й витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень.

Властивістю сучасного етапу економічного розвитку є становлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдосконалення (для  розвинутих країн) змішаної економіки  ринкового типу. Саме ринковий тип економічної організації суспільства, конкурентно-ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень у межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він постає історично виправданим для країн, що вирішують проблему вибору способу соціально-економічного розвитку.

Об'єктивними перевагами сучасної ринкової економіки є ефективне  і переважно раціональне використання виробничих ресурсів, динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості до науково-технічного прогресу тощо. Ринковий механізм господарювання забезпечує свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб'єктів. Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб'єкта. Підприємництво виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Воно було первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворювачу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження і спрямовує до першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

Рис. 1.1. Роль малого підприємництва [18, 30]

У структурі сучасної змішаної економіки  співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє і велике підприємництво. Але, на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним  сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Роль малого підприємництва у житті суспільства полягає в тому, що воно є одним із провідних секторів ринкової економіки; формується на засадах дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, характеризується швидкою окупністю витрат, свободою ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції (рис. 1.1).

Роль і місце малого підприємництва в національній економіці найкраще проявляється у властивих йому функціях. Розглядаючи функції малого підприємництва у стабільній ринковій економіці, треба наголосити на таких чинниках:

По-перше, неоціненний внесок малого підприємництва у справу формування конкурентного середовища. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки  конкуренція є відображенням відносин змагання між господарськими елементами, коли їхня самостійна діяльність ефективно обмежує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов'язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що перетворює його в своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. Мале підприємництво допомагає утвердженню конкурентних відносин, бо воно є антимонопольним за своєю природою, що проявляється в різноманітних аспектах його функціонування. З одного боку малий бізнес внаслідок численності елементів, що його складають та високого динамізму їх значно меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації й використання новітньої техніки воно виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого підприємництва відіграла суттєву роль в послабленні, а іноді й в подоланні розвинутими країнами притаманній великому капіталу тенденції до монополізації та затримці технічного прогресу.

По-друге, мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця його риса здобула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково-технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури промислових товарів та послуг.

По-третє, величезним є внесок малого підприємництва у здійснення прориву  у багатьох важливих напрямах НТП, передусім  у галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Сприяючи прискоренню  реалізації новітніх технічних і  комерційних ідей, випуску наукомісткої продукції, мале підприємництво тим самим виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм, що виникли наприкінці 80-х років у Великобританії, є найбільш технічно оснащеними. А в США на сектор малого підприємництва припадає близько 50 % науково-технічних розробок.

По-четверте, мале підприємництво робить вагомий внесок у розв'язання проблеми зайнятості. Ця функція проявляється у здатності малого підприємництва створювати нові робочі місця й поглинати  надлишкову робочу силу під час циклічних  спадів та структурних зрушень економіки. У розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50 % усіх зайнятих та до 70-80 % нових робочих місць. Якщо в період криз 70-80-х рр. у розвинутих країнах спостерігалося скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберігали, а й навіть створювали нові.

По-п'яте, важлива функція малого підприємництва полягає в пом'якшенні  соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме воно є фундаментальною  основою формування середнього класу. Отже, воно виконує функцію послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ, що здійснюються на даному етапі. Без орієнтації на таку соціальну базу ринкового середовища, яким є середній клас, запроваджені реформи, приречені на провал [18, 32].

Зазначені функції малого підприємництва набувають ще більшого значення для  перехідного стану економіки. Специфічними функціями цього сектору економіки, що проявляються під час реформування соціально-економічної системи у постсоціалістичний період, такі.

1. Сприяння у формуванні численних  суб'єктів ринкового господарства, насамперед у створенні ефективного  недержавного сектору економіки,  орієнтованого на попит, конкуренцію тощо; стимулювання ділової активності населення та народження нової соціальної верстви підприємців-власників, які становлять соціальну базу економічних реформ, забезпечують стабільність суспільства.