Фінанси підприємств

    Вступ 

      Підприємництво – це господарська  діяльність, зв'язана з виробництвом  і реалізацією продукції, виконанням  робіт, наданням послуг, необхідних  споживачу. Вона має регулярний  характер і відрізняється свободою  у виборі напрямків і методів  діяльності, самостійністю в прийнятті рішень, відповідальністю за прийняті рішення і їхні наслідки. Цей вид діяльності не виключає ризику, збитків і банкрутств. Підприємництво чітке задоволення суспільних потреб. Це найважливіша передумова і причина зацікавленості в орієнтовано на одержання прибутку, чим в умовах розвитий конкуренції досягається і результатах фінансово - господарської діяльності.

    Будь-яке  підприємство має потребу у фінансуванні. Під фінансуванням підприємства розуміють залучення необхідного  для придбання основних і оборотних фондів підприємства капіталу, іншими словами, покриття потреби в капіталі.

    У цьому плані особливу роль грають кредити, перетворюючи, власне кажучи, в основне джерело, що фінансує народне  господарство додатковими грошовими  ресурсами. З переходом від командно-адміністративної до ринкової економіки монополізована, державна банківська структура стає більш динамічної і гнучкою. Банківська система ґрунтується на приватній і колективній власності й орієнтована на подолання конкуренції . В умовах формування ринкового середовища, значного спаду промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.

    Провідна  роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко й ефективно реагувати на впроваджувані нові механізми господарювання. Проведений об'ємний аналіз ситуації, яка склалася в банківській сфері, свідчить, що банки зазнають фінансового краху в зв'язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою.

    Основна причина банківських банкрутств – неповернення раніше виданих кредитів. За наявними даними більше половини виданих пакетів неповністю чи невчасно повертаються позичальникам. З огляду на економічну та політичну нестабільність в Україні, найкращою гарантією повернення кредиту є його забезпечення оскільки при виникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є реалізація заставленого майна.

    І все-таки необхідність забезпечення повернення  наданих кредитів змушує кредитні установи звертатися до такої форми, як застава. Останнім часом саме застава стала  найбільш популярною формою забезпечення зобов'язань, але через малий досвід роботи з нею та недосконалість законодавства змушують ставитись до неї досить обережно, тобто приймати тільки ті майно позичальника, яку відповідає вимогам ринкових відносин. Для цього потрібно також враховувати ті, що вартість майна постійно змінюється, тому на цьому етапі важливо якомога точніше визначити його вартість у майбутньому.

    Отже, метою роботи є вивчення теоретичних, методологічних та практичних аспектів визначення та оцінки форм забезпечення повернення банківських кредитів.

    Об’єкт дослідження у роботі -  банківське кредитування підприємств та його роль у формуванні ринкової економіки України. Також необхідно дослідити перспективу банківських кредитів та їз розвиток в Україні.

    Методологічну та теоретичну основу роботи складають існуючі розробки українських та зарубіжних науковців, законодавчі та нормативні акти Верховної Заради України, Національного банку, внутрішньобанківські інструкції та положення. Інформаційну основу складають звітні та поточні матеріали комерційного банку, дані періодичного друку, інші джерела інформації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ  I. Економічна сутність банківського кредитування  підприємств.

    1.1.Суть,види банківського кредиту та їх характеристика.

    Банківський кредит – це рух позичкового капіталу, який надається банкам у позику на умовах забезпеченості, цільового характеру, терміновості, поворотності та платіжності. Він виражає економічні відносини між кредиторами і суб’єктами кредитування, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.

      Банківський кредит пов’язаний з акумулюванням тимчасово вільних грошових ресурсів, їх перерозподілом, а також з емісією грошових знаків в обіг через систему кредитування. Поворотна форма руху грошових ресурсів створює можливість перерозподілити їх неодноразово.

    Банківський кредит – основна форма кредиту. Ступінь і спрямованість його впливу на економічні процеси залежать  від використання певних методів  кредитування які застосовуються до конкретних економічних умов.

    Банківський кредит надається головним чином комерційними банками для вирішення наступних задач:

• збільшення основного і обігового капіталу господарюючих суб’єктів;
• накопичення сезонних (тимчасових) запасів товарно-матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, виробничої продукції і товарів;
• задоволення споживчих потреб населення;
• викупу державного майна;
• для інших цілей за умов невідповідності надходжень і видатків у процесі кругообігу власного капіталу.Банки можуть надавати кредити як в національній так і в іноземній валюті Якщо кредит надається на льготних умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунок установи(законодавчої або виконавчої влади), яка прийняла це рішення, або за рахунок коштів відповідних бюджетів.

    Надання банківського  кредиту Національним банком України регламентується законом про цей банк. Звичайно НБУ та його відділення не здійснюють кредитування суб’єктів господарювання за виключенням випадків, що наведені в законі про цей банк.

    Банківський кредит може бути прямий та опосередкований. Прямі (банк – позичальник) кредитні відносини є більш поширенішими. Значно вужче застосовується опосередковане банківське кредитування, тобто надання позик через посередника.

    Система банківського кредитування представляє  собою модель, що відповідає характеру ринкових відносин, переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб¢єктів. Вона охоплює принципи, об¢єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль в процесі кредитування.

    Сучасна система кредитування побудована на ліберальній основі: клієнт не закріпляється за банком, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би користуватися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а декількох банках. Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта в отриманні кредиту та створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції. В свою чергу, комерційні банки при проведенні кредитної політики, виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів із врахуванням загальнодержавних інтересів.

    Система банківського кредитування побудована на договірній основі, коли всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожна з сторін приймає на себе певні зобов¢язання за виконання умов договору. В умовах ринкових відносин змінився характер кредитних договорів, коли активну роль стали виконувати обидва їхні суб¢єкти на паритетних засадах в межах правового поля діяльності кредитора і позичальника.

    Комерційні  банки здійснюють  кредитні операції за рахунок власних і залучених  коштів тобто в межах наявних  кредитних ресурсів. Основними джерелами  формування банківських кредитних  ресурсів є власні кошти банку (фонди банку, нерозподілений прибуток), залишки на розрахункових та поточних (валютних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, отриманні від випуску цінних паперів. Установи банку мають право продавати (купувати) кредитні ресурси у банків інших систем за умови більшої вигоди, але з дозволу вищого органу управління банком.

    Важлива умова кредитування ¾ це пріоритетність надання кредитів, яка повинна зумовлюватися виключно ефективністю проектів (заходів) кредитування, рівнем кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку.

    У процесі кредитування рекомендується надавати перевагу позичальникам, які  забезпечують вчасне та повне виконання  договірних зобов¢язань і зберігають свої кошти на депозитах та інших рахунках в інвестиційному банку.

    Обов¢язковою умовою кредитування повинна бути участь власних коштів позичальника у фінансуванні комерційного контракту (цільової програми, технічного проекту). Отже, бажано, щоб позичальник кредитор приймали участь у фінансуванні проекту чи контракту на рівних засадах, хоча, як правило, банк надає позику на більшу суму в межах 70-90% вартості контракту чи проекту. Але жоден з виданих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку, а загальний обсяг наданих кредитів не може  перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

    З розвитком кредитної системи  банківський кредит розвивається швидкими темпами (порівняно з комерційним), в ньому відбуваються суттєві зміни. Головна з них— зосередження зростаючої частки позикового капіталу у великих банках і використання значної частки національних кредитних ресурсів провідними компаніями.

     1.2. Умови та порядок отримання банківського кредиту підприємствами. 

    Кредитні  взаємовідносини банку і суб’єктів господарської діяльності регулюються кредитним договором, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі після згоди банку на видачу позики позичальнику.

    До  укладання кредитного договору позичальник, який бажає отримати в банку, що його обслуговує, кредит, з’ясовує в цьому банку можливість позитивного вирішення цього питання. Отримавши позитивну відповідь, позичальник звертається в банк офіційно з клопотанням – заявою, де вказує мету отримання кредиту, його суму, строк використання, передбачене забезпечення, економічну характеристику заходів, що кредитуються і джерела погашення банківського кредиту.

    Разом із клопотанням – заявою позичальник  подає банку такі документи:

• техніко – економічне обгрунтування кредитованого заходу;
• копії контрактів між продавцями і покупцями;
• копії договорів оренди землі, приміщень, обладнання тощо;
• розрахунки очікуваних доходів від здійснення кредитованого заходу, за рахунок яких сплачуватиметься майбутній кредит;
• бухгалтерські і фінансові звіти ( форма №1 „Баланс підприємства”, форма №2 „Звіт про фінансові результати”, форма №3 „Звіт про рух грошових коштів”, форма №4 „Звіт про власний капітал” ) за звітний рік та квартал;
• виписки за рахунками позичальника, відкритими в інших банках;
• висновки аудиторських фірм про фінансовий стан позичальника;
• договір застави, поручництва, гарантії,страхування;
• бізнес – план нового здійснюваного заходу;
• розрахунки надходження і витрачання грошових коштів;
• розрахунок одержання та розподілу прибутку.

    У разі потреби банк може вимагати від  позичальника інші документи і відомості, які підтверджують економічне становище  підприємства, його платоспроможність  і забезпечення повернення кредиту.

    Оформляючи  одержання довгострокового кредиту на фінансування капітальних витрат, позичальник подає в банк документи, необхідні для відкриття кредитування капітальних вкладень, а також контракт на побудову, договори на постачання необхідного виробничого обладнання, документи на відведення земельної ділянки, проектно – технічну документацію на заходи, які здійснюватимуться, бізнес – план, розрахунок дохідності та окупності капітальних витрат, що кредитуються.

    Після одержання клопотання – заяви  і необхідних документів для надання  кредиту, вивчення цих документів банк оцінює економічне становище та ділову репутацію позичальника, його кредитоспроможність, можливість видачі йому кредиту та своєчасність погашення.

    Кредитоспроможність позичальника оцінюється на основі кількох показників, які характеризують дохідність підприємства, його платоспроможність, ліквідність, забезпеченість власними джерелами. Вибір показників для оцінки кредиспроможності позичальника залежить від форм власності, галузі економіки, особливості фінансово – економічної діяльності. Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, велику увагу приділяють розрахунку та аналізу коефіцієнтів, які характеризують ефективність вкладень у виробництво, ліквідність балансу, забезпеченість власними джерелами, платоспроможність.

    Визнаючи  кредитоспроможність клієнта банк аналізує умови, в яких працює підприємство -  позичальник, тобто вивчає види його діяльності, конкурентоспроможність продукції, ринки збуту, постачальників, покупців.

    Після розрахунку та аналізу відповідних  показників, вивчення умов роботи клієнта банк здійснює загальну оцінку фінансового стану позичальника шляхом розрахунку інтегрального показника і на рівні колективу приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту. У разі позитивного вирішення банк укладає з позичальником кредитний договір.

    Кредитний договір – це документ, що укладається між банком і позичальником про взаємні зобов’язання щодо видачі, використання і погашення позик. У ньому вказується найменування сторін, вид кредиту, який видається, його мета, сума, строк видачі, розмір оплати, умови забезпечення і зобов’язання сторін: з одного боку – за своєчасністю і повною видачею кредиту, з іншого -  за цільовим використанням, своєчасністю погашення позики і відсотків за нею. У цьому договорі обумовлюються також відповідальність сторін за порушення умов договору та їх юридичні адреси.

    Після укладення кредитного договору банк відкриває позичальнику позиковий  рахунок, на який зараховується передбачена  договором сума кредиту. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.3. Порядок погашення  банківського кредиту підприємствами.

    Порядок, форма і строки погашення кредиту  позичальником передбачаються, як правило, у кредитному договорі. Проте якщо передбачена у договорі сума позики видається позичальнику частково в порядку оплати окремих видів витрат, контрактів і ці частки позики оформляються терміновими зобов’язаннями, то вони погашаються у строки і в сумах, передбачених у цих зобовязаннях.

    Позика  може погашатись одноразово або в  розстрочку. Одноразове погашення позики передбачає повернення боргу в повній сумі в строк, встановлений в кредитному договорі. При погашенні позики в розстрочку передбачається періодичність повернення боргу, узгодженна з часом надходження виручки від продажу продукції та інших надходжень грошових коштів і відповідно до строків, вказаних у термінових зобовязаннях. Можливі і інші способи погашення позики, які необхідно передбачити у кредитному договорі, наприклад метод “амортизаційного” погашення кредиту. Цей метод передбачає погашення основної суми боргу і відсотків за ним систематично у визначених розиірах та в установленні строки. Разом з останнім платежем погашається залишок кредиту і відсотки за ним.

    На  сьогоднішній день встановлення процентної ставки зе кредити не регулюється  нормативними документами. Плата за користування довгостроковим кредитом визначається банками з урахуванням строку банківського кредитування, наданих позикоотримувачам гарантії своєчасного повернення кредиту, попиту та пропозицій кредитних ресурсів, а також наявності кредитного ризику. Процентні ставки, що встановлюються банком, мають забезпечувати повне покриття їх витрат та отримання прибутку від госпрозрахункової діяльності.

    Сума  боргу і відсотки за ним погашаються  в такій послідовності: спочатку сплачуються нараховані відсотки за користування позикою, потім погашається прострочена заборгованість з позики, далі кошти спрямовуються на погашення основної суми кредиту.

    Погашення кредиту і відсотків з ним  здійснюється платіжним дорученням позичальника з його поточного рахунка, а за умови визнання боргу позичальником – платіжною вимогою банку в порядку, встановленим чинним законодавством.

    Позичальник не звільняється від повернення боргу  з позики і сплати відсотків за нею при настанні будь – яких несприятливих обставин, у тому числі  й незалежних від нього.

    У разі неможливості погашення позичальником заборгованості з позики і відсотків за нею у строки, передбаченні кредитним договором, банк в окремих випадках за клопотанням позичальника може надати йому відстрочення погашення боргу під підвищений відсоток з укладенням додаткової угоди.

    У разі відмови банку в наданні  відстрочення погашення кредиту  він реалізує своє право на повернення боргу і відсотків за ним  за рахунок гарантів або забезпечення, прийнятого від позичальника при  видачі йому кредиту. При цьому борг повертається в певному порядку. Якщо позика видана під заставу майна, банк погашає борг з вартості заставленного майна в порядку, передбаченому в договорі застави. Як правило, це погашення здійснюється шляхом зарахування виручки від продажу заставленного майна на позичковий рахунок позичальника. При видачі позики під гарантію банк стягує суму боргу в безперечному порядку своїм розпорядженням з рахунка гаранта. У такому самому порядку стягується сума боргу зі страхової компанії, якщо забезпеченням позики було страхове свідоцтво.

    У разі несвоєчасного погашення боргу  за кредитом і сплати відсотків за ним та відсутності домовленості між банком і позичальником про  відстрочення повернення кредиту банк має право застосувати штрафні  санкції в розмірах, передбачених кредитним договором.

    Якщо  підприємство – позичальник використовує одержаний кредит не за цільовим призначенням, надає банку недостовірну звітність, банк має право достроково стягнути з позичальника видану суму банківського кредиту.

    У разі відмови позичальника від погашення боргів за позикою банк має право стугнути їх у претензійно – позовному порядку.

    При систематичному невиконанні позичальником  кредитних зобов’язань банк може поставити питання про банкрутство цього позичальника. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  II. Аналіз практики банківського кредитування підприємств.

2.1. Тенденції та проблеми  формування ринку  банківського кредитування  в Україні.

    Ринок кредитних послуг в Україні характеризується суттєвим збільшенням обсягів кредитних  вкладень за рахунок як внутрішніх джерел  (нарощування статутного капіталу  банків, вкладів фізичних, юридичних осіб), так і зовнішніх запозичень ( наприклад, лише за 2006 рік приріст приватних негарантованих державою кредитів, залучених у вільно конвертованих валютах від неризидентів, становив 9,2 млрд. доларів США, або 41,6 %  і на початок 2007 року їх загальний обсяг дорівнював 22,1 млрд. доларів США ).

    Кредитні  операції, з одного боку, стимулюють розвиток економіки, вони найприбутковіші для банків, а з другого – найризиковіші, тобто такі, яким постійно властивий певний рівень неповерненості.

    На  відміну від початкових етапів формування банківської системи України, останні  п’ять років для розвитку кредитних відносин були доволі сприятливими, оскільки темпи інфляції, розмір дефіциту державного бюджету, виявилися незначними та прогнозованими. Економіка почала функціонувати на фінансових, а не бартерних розрахунках, кількість банків, що перебувають під особливим режимом нагляду з боку НБУ, значно змешилася. Крім того, на вітчизняному банківському ринку почали функціонувати великі іноземні банки.

    За  таких умов обсяг кредитного портфеля банківських установ України впродовж 2002 – 2006 років зріс у 8,4 раза. При цьому показник зростання протягом зазначеного періоду кредитів фізичних осіб сягнув аж 55 разів. Дані про структуру кредитних вкладень і темпи їх зростання наведено у таблиці2.1.

    Доволі  потужне зростання обсягу кредитного портфеля за п’ять років ( із 32,1 млрд. грн. до майже 270 млрд. грн. ), як це видно з таблиці, не єдина особливість зазначеного періоду. Позитивним виявилося і те, що питома вага кредитів, наданих фізичним особам, суттєво зросла – із 4,3 на початок 2002 року до 28,8 % на початок 2007 року. Хоча в банках і поступово налагоджується кредитна дисципліна, однак сума прострочених кредитів збільшилася в 2,4 раза і виявилася досить значною – понад 4,4 млрд. грн., що не може не турбувати як банки, так і урядовців та всіх громадян України.

    Таблиця 2.1.

    Структура кредитних вкладень банківської системи  України впродовж 2002 – 2007 років ( млрд. грн. ) 

    Зміни, що відбулись останнім часом у  сфері кредитування, зумовленні низкою чинників. Серед них основні такі:

    1. зростання рівня платоспроможності  населення;

    2. високий рівень дохідності кредитів  фізичних осіб;

    3. збільшення обсягів споживчого  кредитування акціонерів банківських установ з метою розвитку їх власного бізнесу;

    4. сприяння більшістю зарубіжних  банків, які почали діяльність  на українському ринку, розвитку споживчої, а не виробничої сфери. Важливим у їх кредитній політиці є також розпорошення кредитного ризику шляхом надання незначних за розміром кредитів окремим позичальникам.

    У банківській системі Львівщини  зміни у структурі наданих  кредитів, темпах їх зростання відбувалися адекватно до змін у всій Україні ( див. таблицю 2.2). Так темпи зростання загального обсягу кредитних вкладень упродовж 2002 – 2006 років становили 8,1 раза, а кредитів фізичним особам  - 71 раз.

    Таблиця 2.2.

    Структура кредитних вкладень банківських установ Львівщини впродовж 2002 – 2007 років ( млрд. грн. )