Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Фінанси сільськогосподарських підприємств

План

Вступ…………………………………………………………………………...….4

Розділ 1. Теоретичні основи фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств

1.1.Сутність та види сільськогосподарських підприємств в Україні…...5

1.2.Правові аспекти фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств в Україні……………………………………………………...8

Розділ 2. Аналіз ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств України

2.1 Аналіз фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств.13

Розділ 3. Проблеми фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств та шляхи їх подолання

3.1 Управління фінансовою діяльністю сільськогосподарських підприємств в період кризи в Україні…………………………………...19

3.2 Пропозиції щодо поліпшення фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств…………………………………….27

Висновки……………………………………………………..…………………33

Список використаних джерел………………………………………………..35

Додатки………………………………………………………………………….37

Вступ

Набутий вітчизняний досвід ведення сільського господарства свідчить, що в процесі ринкових трансформацій основна увага приділялась роздержавленню сільськогосподарських підприємств, приватизації їх майна та землі. Питання ж оптимальної концентрації і раціональної структури аграрного виробництва на основі спеціалізації перейшли в розряд другорядних, хоча відіграють надзвичайно важливу роль у ефективному функціонуванні сільськогосподарських підприємств.

Проблеми підвищення ефективності сільськогосподарських підприємств в умовах ринкових перетворень знайшли відповідне відображення у наукових працях вчених: В.Я.Амбросова, В.Г.Андрійчука, А.Ф.Бурика, В.П.Галушко, О.Ю.Єрмакова, Ф.В. Зінов’єва, М.В. Калінчика, О.В. Крисального, П.М. Макаренка, М.Й. Маліка, В.Я. Месель-Веселяка, Б.Й. Пасхавера, П.Т. Саблука, В.К. Савчука, В.К. Терещенка, І.І.Червена, О.В.Шкільова, О.М.Шпичака, В.В.Юрчишина та багатьох інших.

Разом з тим, питання ефективного господарювання сільськогосподарських підприємств, формування і вдосконалення організаційно-економічних механізмів їх діяльності в період ринкових трансформацій й обгрунтування пропозицій щодо розвитку інтеграційних процесів в агропромисловому виробництві і надалі залишаються актуальними як в науковому, так і в практичному плані.

Метою роботи є обгрунтування теоретичних і методичних підходів та аналіз пропозицій щодо ефективного функціонування сільськогосподарських підприємств в Україні вцілому. Об’єктом дослідження є процес фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств на даному етапі розвитку України.

Розділ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1.Сутність та види сільськогосподарських підприємств в Україні

Для багатоукладної економіки характерним є існування різних форм власності і різноманітних організаційних форм господарювання. Відповідно до закону «Про підприємства в Україні» в нашій державі можуть діяти такі види підприємств:

Приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи.
Колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства.
Господарське товариство, створене юридичними особами і громадянами на засадах угоди шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян.
Комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади.
Державне підприємство, засноване на державній власності. Воно може бути перетворене у казенне підприємство у випадках, коли таке підприємство проводить виробничу чи іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватися тільки державним підприємством, або коли головним споживачем продукції (понад 50 %) є держава чи коли підприємство є суб’єктом природних монополій. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
Спільне підприємство з іноземними інвестиціями (СП), засноване на об’єднанні майна і підприємницької діяльності українського та іноземного власників, і в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить не менше 10 % від його величини. Це підприємство може мати будь-яку організаційно-правову форму (найчастіше — товариство з обмеженою відповідальністю). Засновниками спільного підприємства з іноземними інвестиціями виступають з українського боку різні типи приватних аграрних підприємств, а з іноземного — іноземні фірми певного профілю діяльності. Вони (засновники) залишаються юридичними особами, разом формують статутний капітал СП. Іноземний засновник свій внесок у цей капітал може здійснювати у формі конвертованої валюти, рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, виражених у конвертованій валюті, будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями. Український засновник свій внесок може здійснювати рухомим і нерухомим майном, правом користування землею, іншими природними ресурсами, грошовими коштами тощо. Розподіл прибутку СП між засновниками може бути різний, один із найбільш розповсюджених — пропорційно вкладам засновників у статутний капітал.

У сільському господарстві України в 2002 р. функціонувало більшість названих видів підприємств, за виключенням комунальних підприємств та державних казенних підприємств. Так, до приватних підприємств належать селянські (фермерські) господарства, сільськогосподарські виробничі та обслуговуючі кооперативи; до господарських товариств — сільськогосподарські акціонерні товариства закритого і відкритого типів, товариства з обмеженою відповідальністю та інші типи товариств; до державних підприємств — науково-дослідні інститути і науково-дослідні станції аграрного спрямування, племзаводи, воєнні сільськогосподарські підприємства .

Підприємства з метою підвищення ефективності виробництва можуть на добровільних засадах створювати об’єднання з правом юридичної особи як особливу організаційну форму діяльності, що забезпечує зручніші й ефективніші зв’язки між ними порівняно зі звичайними договорами чи угодами. Підприємства на певних умовах залежно від їх економічних інтересів, спеціалізації і мети можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Саме ці фактори переважно визначають і вид об’єднань, їх структуру і функції. Зокрема, підприємства можуть об’єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни тощо за галузевим, територіальним або іншими принципами, зберігаючи при цьому права юридичної особи.

У сільському господарстві України вже створені і функціонують деякі види об’єднань. Так, у 1992 р. стала функціонувати асоціація селянських (фермерських) господарств, яка розробляє рекомендації щодо координації спільної діяльності, надає фермерам юридичну допомогу тощо. На асоціативних засадах працюють виробничі і науково-виробничі системи.

Головна функція їх — запровадження у виробництво передового досвіду і досягнень науки (на госпрозрахункових засадах). Підприємства-учасники системи одержують кваліфіковану допомогу з організації високоефективного виробництва окремих видів продукції від головного підприємства цього об’єднання — передового господарства або наукової установи. За результатами діяльності підприємства-учасники переказують на рахунок головного підприємства частину вартості додатково одержаної продукції відповідно до прийнятого в системі нормативу. У 2001 р. створена асоціація агроторгових домів України та ін.

Селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності.

На початок 2009 р. в Україні налічувалося 38 428 СФГ, у користуванні яких було 2157,6 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1994 тис. га ріллі. Займаючи 5,2 % сільськогосподарських угідь, ці підприємства виробили 5,1 % зерна від загального обсягу його виробництва, 5,7 % цукрових буряків, 10,0 % соняшнику, 0,3 % картоплі, 1,4 % овочів, 4,9 % м’яса, 0,5 % молока, 0,1 % яєць, 0,3 % вовни.

Для подолання кризових явищ у нашій країні і формування соціально орієнтованої ринкової економіки важливого значення набуває розвиток таких нових форм організації виробництва, як господарські товариства.

Господарські товариства — це такі підприємства (установи, організації), які створені юридичними і фізичними особами на засадах угоди шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Вони функціонують як юридичні особи з правом створення дочірніх підприємств і філій на території України та за її межами, є власниками переданого їм засновниками й учасниками майна, виробленої ними продукції і одержаних доходів.

Серед створених у процесі реструктуризації КСП господарських товариств переважну частку займають товариства з обмеженою відповідальністю, які в цивілізованому світі визнані як ринкові структури, що функціонують на приватній власності і приватній ініціативі. [37]

1.2. Правові аспекти фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств в Україні

Фінансовою діяльністю сільськогосподарських підприємств є виконання фінансової частини їхніх виробничо-господарських бізнес-планів. Як і виробничо-господарська, фінансова діяльність є найважливішим інститутом вказаної галузі національного права. Виробничо-господарська і фінансова-економічна підприємницька діяльність сільськогосподарських підприємств становить єдине ціле.

Фінансово-економічні відносини у сфері цієї діяльності охоплюють ту їхню частину, яка стосується забезпечення її коштами (грішми, фінансами). Це в першу чергу грошова оцінка усіх основних, обігових фондів та спеціальних фондів, наявної готівки, вартості у грошовому виразі усіх тих знарядь і заходів, що набуваються, використовуються і списуються в результаті виробничо-господарської діяльності; це кошти на оплату праці усіх категорій працівників і це грошова оцінка тієї сільськогосподарської продукції, яку сільськогосподарське підприємство реалізувало або ще має реалізувати.

Обєктом фінансових правовідносин є грошові суми, одержані сільськогосподарським підприємством в порядку його кредитування. З моменту одержання цих сум підприємство набуває на них право власності і розпоряджається ними в інтересах підприємства, тобто для задоволення його потреб.

Фінансова діяльність товаровиробників охоплює як внутрішні, так і зовнішні фінансові відносини. Метою перших є створення необхідної фінансової бази для виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного та тваринного походження структурними виробничими підрозділами, а метою других відносин - сприяння аграрним товаровиробникам (через надання їм кредитів, страхування врожаю тощо) в їхній статутній діяльності, а також у реалізації виробленої ними продукції (продовольства, сировини, у тому числі й після їх переробки) відповідно до вимог сучасної ринкової економіки. Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств характеризується певними ознаками, йому притаманні правові норми ряду галузей права. Внутрішні фінансові відносини за своєю суттю є відносинами внутрішньогосподарськими. Саме тому вони охоплюються предметом аграрного права. Зовнішні фінансові відносини частково регламентуються нормами цивільного, господарського, адміністративного і фінансового права. Це дає підставу стверджувати, що інститут фінансової діяльності субєктів аграрного права належить до комплексних правових інститутів.

Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств підпорядкована їхнім статутним цілям і завданням. Ці підприємства відкривають в установах банку рахунки для зберігання коштів і проведення всіх касових, розрахункових та інших операцій відповідно до встановлених чинним законодавством правил.

Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств здійснюється згідно із загальними і спеціальними законами і підзаконними актами. Найважливішими з них є закони: "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про селянське (фермерське) господарство" і "Про сільськогосподарську кооперацію", які визначають загальну правову основу спеціальної право- та дієздатності цих субєктів щодо здійснення фінансової діяльності. Вони є тією правовою базою, на основі якої розвивається спеціальне законодавство, що регулює саме фінансові відносини в усій їхній багатогранності. До нього зокрема, належить Закон "Про банки і банківську діяльність", а також правові акти (рішення, постанови, інструкції та ін.) Національного банку України та його правління про ведення касових операцій, відкриття рахунків тощо.

У цих законах вміщено правові норми стосовно фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств. Найповні ше ці питання врегульовано в ст. 24 Закону "Про правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарські підприємства в Україні", де йдеться про фінанси та кредитні відносини. Згідно з цією нормою джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні від рахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження. Підприємство користується також банківським кредитом на комерційній договірній основі. Воно може надавати банку на договірній основі право використовувати свої тимчасово вільні кошти і отримувати відсотки за їх використання.

Аналогічна правова норма викладена в ст. 17 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Питань фінансової діяльності господарських товариств стосується ст. 15 Закону "Про господарські тонариства", правомочності виробничого сільськогосподарського кооперативу стосовно його фінансової діяльності визішчено в ст. 29 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію". Цією правовою нормою передбачено обовязки сільгоспкооперативу щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів) до відповідних бюджетів; погашення кредитів, покриття збитків, проведення відрахування у фонди кооперативу та ін.

Предметом спеціального регулювання є організаційно-правові, кредитні та страхові відносини, що виникають у сфері взаємодії всіх сільськогосподарських підприємств між собою, з іншими спеціальними субєктами (банками, страховими компаніями тощо), а також із державою та місцевими радами народних депутатів. Ці відносини регулюються низкою нормативних актів, зокрема Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р., Законом "Про систему оподаткування".

Відповідно до Законів "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про сільськогосподарську кооперацію" і "Про господарські товариства" особливості фінансової діяльності цих субєктів підприємництва полягають у тому, що їхні фінансові ресурси формуються за рахунок доходів, амортизаційних відрахувань, коштів, одержаних від продажу майна, цінних паперів, пайових та інших внесків. Вказані субєкти мають право одержувати кредити, зокрема, під заставу. Причому держава не несе відповідальності за їхніми кредитними зобовязаннями. Фінансові правовідносини державних сільськогосподарських і міжгосподарських підприємств, співзасновником яких є держава, грунтуються на нормах Закону "Про підприємства в Україні", в якому передбачаються джерела фінансування, а також можливість користування кредитом. Їхні фінансові ресурси формуються за рахунок прибутку, внаслідок реалізації різноманітних договорів, державної підтримки та інших джерел. Селянське (фермерське) господарство відповідно до ст. 20 Закону "Про селянське (фермерське) господарство" формує свої фінанси за рахунок власних доходів, тобто прибуткової господарської діяльності.

Предметом правового регулювання законодавства про фінансову діяльність субєктів аграрного підприємництва є сукупність фінансових відносин, які виникають у процесі організації та виконання ними фінансових зобовязань та підприємництва. У цьому процесі виникають, зокрема:

фінансові відносини, що складаються між субєктами аграрного підприємництва і фінансовими органами щодо податків з прибутку, котрі повинні сплачувати ці підприємства, тощо;
розрахункові відносини, що виникають між аграрними та іншими субєктами підприємництва у процесі господарської діяльності та виконання договірних зобовязань;
кредитні відносини, що виникають між субєктами аграрного підприємництва, установами банків та іншими субєктами у звязку з одержанням позичок.

Розділ 2.

Аналіз ЕФЕКТИВНІСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств

Підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств є основою їх виживання та успішної діяльності в умовах сучасного ринку. Одним із основних чинників цього процесу є забезпеченість виробництва фінансовими ресурсами.[18].

Фінансова стійкість аграрних підприємств є запорукою їх виживання та високої конкурентоспроможності в умовах ринку. Вона відображає таку забезпеченість фінансовими ресурсами, при якій підприємство здатне вільно маневрувати грошовими засобами та шляхом ефективного їх використання забезпечувати не лише постійний процес виробництва і реалізації продукції, а також витрати на його розширення й поліпшення якісних показників.[29]

Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств залежить від багатьох чинників: фінансово-економічної політики держави, загального рівня розвитку продуктивних сил, розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, кон'юнктури зовнішнього й внутрішнього ринків, ступеня інтеграції, кооперації, комбінування і комплексності виробництва, організації праці, виробництва та управління[15].

Також значною мірою на фінансову діяльність впливає рентабельність виробництва, економіка та організація виробничих процесів, енергоозброєність і фондозабезпеченість праці, рівень технічної оснащеності підприємства,

До зростання невиправданої дебіторської заборгованості, а отже, до нестабільності фінансової діяльності призводять несвоєчасне пред'явлення претензій щодо боргів і недотримання договірної та розрахункової дисципліни. Ця ситуація склалася й у сільських підприємствах Дніпропетровської області, де така заборгованість зросла порівняно з 2005 роком на 114910,5 тис. гри. і становила у 2009 році 447928, 7 тис. гри.

Показником нестабільного фінансового стану також є стійка тенденція до зростання кредиторської та частки дебіторської заборгованості в оборотному капіталі.

В умовах росту кредиторської і дебіторської заборгованості звичною стала неспроможність вітчизняних аграрних підприємств вчасно виконувати свої зовнішні й внутрішні зобов'язання. Тому виникає необхідність оцінки ліквідності та платоспроможності, які відіграють значну роль у забезпеченні стабільного фінансового стану суб'єктів ринку і є критерієм його оцінки у короткостроковій перспективі.

Ліквідність підприємства — це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для виконання всіх необхідних платежів у міру настання їх строку[27].

До показників ліквідності та платоспроможності, які характеризують здатність підприємств розраховуватися за поточними зобов’язаннями, належать: маневреність власних оборотних коштів, коефіцієнт поточної ліквідності, швидкої ліквідності, абсолютної ліквідності, частка оборотних коштів в активах і запасів в оборотних активах (додаток 1).

У сільськогосподарських підприємств Дніпропетровської області поточні активи перевищують поточні зобов'язання за величиною. При цьому коефіцієнт поточної ліквідності має позитивну динаміку й у 2009 році зріс на 0,2 пункта порівняно з 2005 роком. Тому можна говорити про достатній обсяг оборотних коштів, що сформувалися завдяки власним джерелам. Для підвищення цього рівня необхідно обґрунтовано стримувати зростання дебіторської заборгованості й поза обігових активів і поповнювати власний капітал.

Коефіцієнт швидкої ліквідності визначає, яку частку боргів буде сплачено за час, обумовлений термінами погашення короткострокової дебіторської заборгованості. При його визначення з розрахунку виключають виробничі запаси, які є найменш ліквідною частиною активів.

У нашому випадку його значення постійно змінюється і в 2008 році на одиницю термінових боргів припадало 0,5 ліквідних активів. У 2007 році значення було значно більшим (0,7), та це зростання спричинив невиправданий ріст дебіторської заборгованості, що свідчило про фінансові проблеми.

Гранично допустиме значения коефіцієнта — 0,1 - 02, а у сільськогосподарських підприємствах Дніпропетровської області дотримано цю норму. Проте через високу нестабільність зазначених показників і малоймовірність одночасної вимоги усіх кредиторів повернути борги, неможливо зробити обгрунтованих висновки.

Частку абсолютно ліквідних активів у власних оборотних коштах демонструе показник маневреності власних оборотних коштів. Визначають його відношенням усіх коштів до власних обігових коштів.

Динаміка маневреності повинна прямувати до зростання, та в сільгоспідприємствах Дніпропетровської області спостерігаємо зовсім протилежне. Так, у 2005 році значення показника маневреності власних оборотних коштів було значно вищим і становило 6,1, а в 2008 році вж вже дорівнював 4,4, що значно погіршує свободу фінансового маневру. Проте зменшення порівняно з 2005 роком частки запасів в оборотних активах і ріст частки оборотних коштів в активах свідчать про позитивні зрушення у цьому напрямі.

Для оцінки динаміки прибутку і його складових розглянемо дані таблиці (додаток 2). Горизонтальний аналіз наведених показниюв свідчить про позитивну динаміку дохідності сільськогосподарських підприємств. Проте зростання финансового результату від звичайної діяльності до оподаткування у 2009 році в 1,6 раза порівняно з 2006 роком не можна вважати достатнім для подальшого росту й розвитку виробництва. Структура прибутку показує, що його збільшення відбулося головним чином за рахунок доходу від реалізації товарів, робіт і послуг та значного підсилеення фінансових доходов.

Загалом, аналіз динаміки дохідності та заборгованості підприємств Вінницької області вказує на повільне й недостатнє поліпшення фіансового стану.

Необоротні активи, э формування яких починається розміщення власного капіталу, залежать від технології виробництва і вартості обладнання, що її забезпечує. На обсяг власного оборотного капіталу впливає швидкість обертання оборотних активів. Тому підприємства з тривалим технологічним циклом, до яких і належать аграрні, загалом потребують значно більше власного капіталу, ніж підприємства з коротким циклом. Виходячи з цього, розглянемо основні показники оцінки фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств Дніпропетровської області (додаток 3).

Коефіцієнт мультиплікації капіталу вказує на позичену частку коштів для фінансування підприємства. У 2009 році така залежність збільшилась і становила 0,7 грн. на кожні 1,7 грн. вкладених в активи. Про незначне збшьшення залежності від зовнішніх джерел фінансування у 2009 році свідчить також коефіцієнт концентрації позикового капіталу, що дорівнює відношенню позикового капіталу до пасивів. Проте вважається, що цей показник не повинен перевищувати 70%, тому значения 0,4 е досить прийнятним.

Коефіцієнти структури позикового капіталу, фінансового левериджу та довгострокових вкладень заяежать від потреби, вартості та можливості залучення фінансових ресурсів у підприємства. У нашому випадку ці показники демонструють збільшення ролі довгострокових вкладень у залученому капіталі.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу свідчить про ступінь мобільності використання власних засобв і визначається як питома вага власного оборотного капіталу у загальному обсязі власного капіталу. Нормативне значения цього показника повинно бути більшим за 0,1 і меншим 0,5, що й спостерігаємо.

Одним із важливих показників є коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів. Розраховують його відношенням залученого капіталу і короткострокових кредитів банку до власного капіталу, а тому показує рівень залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. У сільгосппідприємствах Дніпропетровської області така залежність зросла, й у 2009 році на кожну гривню власних коштів вже припадало 0,7 грн. позичених.

Продуктивність капіталу, незалежно від джерел його надходження, демонструють показники рентабельности активів і власного та сукупного капіталу (додаток 4).

У Дніпропетровській області показник ефективності власного капіталу значно знизився в порівнянні з 2006 роком. Проте достатнім вважається значення цього показника на рівні 10%, тому 9,1 % у 2009 році є також непоганим значениям рентабельності власного капіталу.

Зростання наведених у таблиці коефіцієтнів в динаміці, свідчить і про те, що активзація фінансово-господарської діяльності відбувалася не лише під впливом простого нарощування активів і капіталу. Важливу роль у досліджуваному періоді відігравали й інтенсивні чинники. Так, показник рентабельності сукупного капіталу, що показує скільки прибутку дає кожна гривня, інвестована в активи та визначає продуктивність всього капіталу, яким володіють підприємства, зріс на 4,3 пункти.

Кількісне визначення того, наскільки збільшення виручки від реалізації продукції зумовлене збільшенням розміру активів та їхнїм кращим використанням, проведемо в таблиці (додаток 5).

У наведеній таблиці внесок екстенсивного чинника розраховували добутком різниці валюти балансу за звітний і попередній роки та ресурсовіддачі за попередній рік. Внесок інтенсивного чинника — добутком різниці ресурсовіддач звітного і попереднього років та валюти балансу звітного року. Через зменшення виручки у 2009 році такого розрахунку не проводили.