Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Фінанси як економічна категорія

Вступ

Актуальність теми. Виникнення та розвиток фінансів зумовлювалися зростанням продуктивних сил у суспільстві, насамперед товарно-грошових відносин як необхідної форми економічного життя для досягнення певного рівня суспільного добробуту Своїй досконалості й завершеності фінанси зобов'язані також появою та прогресом різних видів державних утворень Тому є підстави стверджувати, що фінанси – це продукт розвитку товарно-грошових відносин і держави Фінанси можуть успішно функціонувати, активно сприяти економічному та соціальному прогресу лише за активного втручання у ці процеси держави. Найвищого розквіту фінанси досягай у XX столітті, коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах}Фінанси перетворилися на універсальний і надзвичайно активний елемент економічного життя, розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з метою задоволення потреб населення, удосконалення виробничих та соціальних процесів

Фінансам належить провідна роль в економічній системі Це зумовлено тим, що їх функціонування визначає кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу. а також кінцеві результати діяльності

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Вони мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб'єктами фінансових відносин. Ці потоки – їх характер і форми, спрямованість і обсяги – виступають предметом практичної фінансової діяльності. Прихована сторона фінансів пов'язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме – рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Ці відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.

Зміст цієї категорії детальніше виявляється у функціях, які виконують фінанси. Як відомо, функції – це прояв суті кожної економічної категорії. Все сказане вище і зумовлює актуальність теми дослідження даної курсової роботи.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи є фінанси як економічна категорія та галузь теоретичного пізнання.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є проблема функцій фінансів.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному дослідженні функцій фінансів.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

розглянути суть категорії фінансів;
дослідити розподільну функцію фінансів;
дослідити контрольну функцію фінансів.

Розділ 1. Теоретичні положення

1.1. Фінанси як економічна категорія

Слово фінанси походить від середньовікового латинського терміну finatio, financia, який застосовувався у XIII-XIV ст. для позначення обов'язкової сплати грошей та строку сплати. У Германії в XVI-XVII ст. слово фінанси мало недобрий, лихий зміст: здирства, вимагання, хабарництва, лихварства. У той же час у Франції (XVI ст.) слово фінанси використовувалося у тому значенні, яке закріпилося за ним до початку XX ст. у всіх європейських країнах, а саме – як сукупності матеріальних засобів, необхідних для задоволення потреб держави та різноманітних суспільних груп [7, 5].

Еволюційний процес формування людського суспільства свідчить, що ні одна людина не може існувати відокремлено від інших людей, вона беззахисна перед природою, не може успішно розвиватись у матеріальному і моральному відношенні, не завжди в змозі себе захистити. Для вирішення даних і багатьох інших проблем створювалися перші об'єднання людей, громади, общини, які з часом трансформувалися у організоване людське суспільство – державу.

Держава виникла на певному історичному етапі розвитку людства для спільного задоволення потреб індивідів, з часом поступово визначилися найважливіші державні функції і завдання. Закономірно, що для їхнього виконання необхідні були відповідні засоби (матеріальні, а з появою грошей – грошові). Держава завжди мала у власності певне майно – землю, угіддя, кораблі, дороги, порти, споруди тощо; одержувала від цього доходи, які називалися доменами. Ще одним джерелом доходів державної скарбниці були регалії – казенні промисли, в яких держава має перевагу перед своїми підданими, дуже часто або не допускаючи приватної конкуренції, або обмежуючи її. Наприклад, поштова, телеграфна, монетна справа, залізні дороги, виробництво зброї, тютюну, алкогольних напоїв тощо.

На початкових етапах становлення держави домени і регалії давали достатньо доходів для задоволення державних потреб. Але з часом їх стало мало і з'являється особлива форма мобілізації матеріальних та грошових засобів на користь держави, необхідних для виконання покладених на неї завдань і пов'язаних з цим витрат – податки.

Податки стали найпершою, найбільш яскравою формою фінансових відносин. Згадки про податки є у багатьох історичних пам'ятках. Так, зокрема, у Біблії сказано, що "Конче даси з усього врожаю насіння твого, що рікрічно на полі зросте... десятину збіжжя свого, виноградного соку свого, і оливки своєї, і перворідних худоби своєї великої й худоби своєї дрібної" (Старий Заповіт, п'ята книга Мойсеєва) [7, 6].

Історія податків тривала і надзвичайно цікава. Оподатковувалося у різний час і в різних країнах майже все: майно, доходи, земля, спадок, товари тощо. У середні віки податки мали випадковий та тимчасовий характер: запроваджувалися для досягнення певних цілей на визначений (короткий) строк. Починаючи з другої половини XVIII ст. податки набувають важливого значення у фінансовому господарстві держави, об'єднуючись у цілісні системи оподаткування, стають головним джерелом державних доходів. Найпершими з'явилися майнові (поземельні) та особові (подушні, поголовні) податки, як відомо, вони належать до прямих податків. Серед непрямих податків спочатку з'явилися специфічні акцизи, а саме мита, які стягувалися із закордонних товарів при їх ввезенні на територію країни. Найвищого розквіту податки набули в умовах капіталізму.

Таким чином, як історична категорія, фінанси виникли одночасно з державою. Саме для утримання державного апарату і використовувались податки як важіль вилучення частини виробленої вартості або доходу. Кошти, отримані від податків спрямовувалися на задоволення державних потреб, таких як управління, оборона, втручання в економіку, підтримка соціальне незахищених верств населення, міжнародне співробітництво тощо.

З розвитком держави фінансові відносини вдосконалювались і ускладнювались, збагачувалися новими формами прояву і вже не уособлювалися лише у податках. Формувалися державні скарбниці, з'явилися окремі рахунки коштів, фонди грошових коштів цільового призначення, бюджети, державні цінні папери, державний кредит та ін.

Але, не зважаючи на різноманітність конкретних форм прояву фінансових відносин, на поверхні економічних явищ вони завжди асоціюються із рухом грошових коштів. Проте, фінанси – це не гроші, а відносини:

1) суспільні – тобто вони мають місце в суспільстві;

2) економічні – пов'язані з процесом відтворення;

3) розподільчі – виникають переважно на стадії розподілу;

4) фондоутворюючі – супроводжуються утворенням і витрачанням фондів грошових коштів [7, 6-7].

Матеріально-речовою основою фінансів є грошові кошти, фінансові ресурси, які переважно акумулюються у фондах грошових коштів; особливо це притаманно загальнодержавним фінансовим ресурсам. Не зважаючи на чисельність і різноманітність фондів грошових коштів, їм притаманні деякі спільні риси і характерні ознаки:

1) цільовий характер – кожен фонд грошових коштів створюється з певною метою, яка зазвичай відображається у назві фонду. Цільовий характер фондів знаходить вияв не тільки у чітко визначених напрямках використання коштів, але й у джерелах їх формування. Наприклад, цільове призначення Пенсійного фонду України – це акумуляція коштів, призначених для пенсійного забезпечення населення;

2) динамічність – кошти, які акумулюються у фонді знаходяться у постійному русі: фонд поповнюється новими надходженнями, витрачаються кошти за цільовим призначенням. Виключенням є резервні (страхові) фонди, в яких кошти на певний період "омертвляються" і використовуються лише при настанні непередбачених подій. Крім того, великі фонди грошових коштів можуть ділитись на декілька менших за розміром. І навпаки – окремі фонди можуть об'єднуватися в один фонд;

3) кожен фонд має свою правову базу у вигляді законів, указів, постанов та інших нормативних актів. Так, формування і використання державного бюджету – найбільшого централізованого фонду грошових засобів – відбувається на основі щорічних законів Про Державний бюджет України. Аналогічно держбюджету, функціонування інших централізованих фондів загальнодержавного призначення здійснюється також у відповідності до чинних законів. Формування і використання фондів грошових коштів суб'єктів господарювання проходить на підставі рішень, які ними приймаються [7, 7].

В залежності від рівня на якому проходить формування фондів грошових коштів, вони поділяються на 2 групи:

І. Централізовані (державний бюджет, місцеві бюджети, Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України, фонди міністерств, відомств, об'єднань та ін.).

II. Децентралізовані (фонди підприємств, організацій: амортизаційний фонд, фонд оплати праці, фонди, що утворюються з прибутку та призначені для задоволення потреб суб'єктів господарювання) [7, 7-8].

Децентралізовані фонди грошових коштів мають одну характерну особливість: їх розмір безпосереднього визначається кінцевими результатами господарювання підприємств.

Виходячи з того, що матеріально-речовою основою фінансів є фонди грошових коштів, можна розглядати фінанси як економічну категорію, яка відображає відносини, пов'язані із формуванням та рухом фондів грошових коштів. Зміст цієї категорії детальніше виявляється у функціях, які виконують фінанси.

1.2. Фінанси в економічній системі держави

Економічна система кожної держави включає низку підсистем власності, управління, соціальних гарантій, цін, грошей, кредиту, фінансів та інших складових господарського механізму.

Кожна із вказаних складових має свою сферу діяння і принципи функціонування, складні внутрішні та зовнішні зв'язки. Проте найважливішим є їхня взаємодія Вона визначає ефективність господарювання. Тому розмежування об'єктивних засад і суб'єктивних дій у їх використанні в процесі управління економікою є необхідною умовою ефективного розвитку.

Фінансам в економічній системі держави належить провідна роль. Це зумовлено тим, що при їх функціонуванні визначаються кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати дій. Обов'язковим атрибутом участі фінансів в економічному житті держави, підприємця чи громадянина є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, здійснення державою своїх функцій, задоволення населенням своїх життєвих потреб немає фінансів [4, 11-14].

Усі процеси в економічному житті, у яких беруть участь фінанси, повинні мати грошовий вираз, тобто оцінку в грошовій формі. Це дає змогу формувати фонди грошових засобів задля здійснення виробничої діяльності, мобілізації коштів для виконання державою своїх функцій, задоволення власних потреб громадянами.

Фінанси з'являються тоді, коли в економічному житті держави переважають товарно-грошові відносини, незалежно від того, яка модель економіки застосовується на даний час. Тому надуманим і надто заполітизованим є визначення "капіталістичних" або "соціалістичних" фінансів. Фінанси, як і ціна, кредит, заробітна плата, існують об'єктивно як продукт економічного розвитку суспільства.

Фінанси, як уже зазначалося, мають забезпечити ефективне формування та використання фондів фінансових ресурсів як на макро-, так і на мікрорівнях для успішного здійснення господарської діяльності, виконання державою своїх функцій і задоволення громадянами власних потреб.

Труднощі в розумінні суті фінансів полягають у тому, що економічне життя в державі постійно вимагає створення грошових фондів, тобто фондів фінансових ресурсів для задоволення різноманітних потреб. Ці фонди і є фінансами. Обсяг цих фондів характеризує кількісно і якісно масштаби діяльності та фінансові можливості підприємця, держави, громадянина, їхнє фінансове становище.

Так, наприклад, держава створює централізовані та децентралізовані фонди у формі бюджетів різних рівнів, інші цільові фонди – пенсійний, фонд зайнятості, інноваційний тощо для виконання функцій, покладених на неї конституцією. Підприємець створює фонд фінансових ресурсів у формі статутного фонду як для здійснення господарської діяльності, так і в процесі своєї роботи й використання її результатів, це фонди амортизації, оплати праці, відрахувань до централізованих фондів соціального характеру, фонд обігових коштів тощо. Після одержання виручки від реалізації продукції створюються фонди розвитку, задоволення соціальних потреб, виплати дивідендів за акціями та пайовими внесками, фонд розрахунків із бюджетом тощо [4, 11-14].

Громадянин, який одержує доходи в формі оплати праці чи з інших джерел, має в своєму розпорядженні певну суму грошей, але це ще не фінанси. Тут відбувся обмін праці на специфічний товар – гроші. Фінансами ці гроші стануть тоді, коли їхній власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, тобто в акції та сертифікати або у певні внески до статутного фонду підприємства, чи в формі кредиту фізичній особі, завдяки чому одержуватиме певний дохід.

Фінанси за своїм економічним змістом категорія багатогранна, яка не має одномірного відображення в практиці. Це – цілісна система. Система багатогранна і дуже складна, до кінця ще не пізнана цивілізованим суспільством. Аргументом тому можуть слугувати періодичні фінансові кризи, які потрясають світ і які за своєю суттю є не чим іншим, як гігантським перерозподілом національного багатства між країнами та континентами

Звісно, досить важко заперечувати функціонування фінансів на усіх стадіях й етапах економічної діяльності держави, підприємця або громадянина, тому якраз і застосовується досить невизначена дефініція – економічних, специфічних чи навіть виробничих відносин, яка дає змогу дещо затьмарити саму суть фінансів.

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить розширено, не обмежуючись здебільшого якими-небудь рамками. Де існує товар і гроші – там мають місце фінанси. Це тлумачення досить привабливе та аргументоване. Проте в більшості зарубіжних наукових джерел основна увага приділяється фінансам лише в практичному розумінні Йдеться здебільшого про те, як краще. їх використати для розвитку економіки та зростання суспільного добробуту [4, ].

Фінанси в економічній системі будь-якого типу мають місце тоді, коли здійснюється процес створення та використання фондів грошових засобів, тобто фінансових ресурсів. Умовою наявності фінансів є гроші, які опосередковують процес товарного обміну. Об'єктом, де проявляється суть і роль фінансів, є створення та використання валового внутрішнього продукту .Суб'єктами цих процесів є, з одного боку, держава, а з другого – населення та підприємницькі структури.

Інтереси кожного учасника цього процесу не збігаються. Держава для виконання своїх функцій повинна мати у своєму розпорядженні певний обсяг фінансових ресурсів, що створюються в її народногосподарському комплексі. З цією метою вона здійснює свою фінансову діяльність шляхом законодавчого визначення форм мобілізації доходів і витрат з метою досягнення економічного та соціального прогресу в суспільстві. Методи мобілізації державою фінансових ресурсів в своє розпорядження не завжди збігаються з інтересами платників, тобто підприємців і населення. Між ними постійно ведеться боротьба за гармонізацію інтересів серед парламентських і урядових структур. Досягнення розумного оптимуму – важливе завдання фінансової політики в державі [4, 11-14].

Слід зазначити, що гармонізація інтересів значною мірою залежить від загального рівня фінансової культури в державі, тобто усвідомлення доцільності та необхідності здійснюваних за допомогою фінансів процесів впливу на економічне життя в державі.

1.3. Призначення та роль фінансів

Призначення фінансів – забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі. Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина.

Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічні процеси, є досить різноманітні як за методами створення, напрямками використання, рівнем відображення інтересів, так і за суб'єктами економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевою метою відповідного виду діяльності.

Найважливіша роль належить фінансам на рівні господарських структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидко скуповуються [4, 14-18].

Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв'язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль у господарських процесах.

Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави. Йдеться про створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або поза бюджетом.

У складі державного чи місцевих бюджетів – це витрати на розвиток економіки в формі капітальних вкладень, дотацій, витрат на виконання окремих загальнодержавних комплексних програм. За умов перехідної економіки – це насамперед фонди, призначені для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідних робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій.

Треба завважити, що на практиці задіяні різноманітні форми й методи використання фінансів для підвищення ефективності виробництва. Так, в Україні, поряд із асигнуваннями з бюджету на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі, існують фонди конверсії та інноваційний фонд.

Пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі – одне з основних завдань фінансової політики владних структур.

Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв'язанні соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат на соціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних потреб, започаткування позабюджетних і благодійних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів [4, 14-18].

Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються державою. За нинішніх умов у більшості країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали частку суспільних благ і послуг. Ці блага й послуги є неречовими, нетоварними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.

Суспільні блага й послуги включають асигнування на національну безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, освіту охорону здоров'я, науку, спорт тощо. У західній фінансовій літературі детально опрацьована класифікація подібних благ. Ринок неспроможний забезпечити задоволення цих потреб. Крім цього, ринкові механізми виявилися нездатними своєчасно й ефективно реагувати на вказані потреби суспільства, що впливало на загальну ефективність економічної системи.

На сьогодні в світі існує наукова теорія суспільних благ, біля витоків якої стояли відомі вчені, лауреати Нобелівської премії Джеймс Бюкенен і Поль Самуельсон. Це ще раз підтверджує думку про те, що роль фінансів у задоволенні соціальних потреб населення має виняткове значення. Через систему фінансів оформлюється індивідуальна мінова угода між приватними особами й державою. Ця угода ґрунтується на зіставленні благ і послуг, що надаються громадянам, і величиною сплачувань податків. За теоретичними постулатами обмін за схемою "блага – податки" триває доти, доки корисність послуг перевищує податкову "ціну" [4, 14-18].

Загалом, можна дійти висновку, що в сучасних умовах, використовуючи фінанси, держава виконує соціальну функцію суспільного добробуту. Фонди фінансових ресурсів, що створюються державою й використовуються для задоволення соціальних потреб, відіграють вирішальну роль для досягнення зазначеної мети. Фонди фінансових ресурсів, що створюються й використовуються підприємницькими структурами та населенням, теж у відповідній формі регулюються державою через визначення переліку платних послуг, норм плати тощо.

У перехідний період реформування економіки фінанси є важливою з'єднувальною ланкою між макроекономічними показниками й конкретними напрямками використання фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення суспільного добробуту. Проте форми й методи створення та використання фондів фінансових ресурсів потребують постійного удосконалення за такими напрямами:

удосконалення методів створення й використання фондів фінансових ресурсів на основі науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості;
забезпечення переходу до середньострокового та перспективного фінансового планування фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях управління економікою;
удосконалення механізму залучення фінансових ресурсів до інвестиційної сфери, у тому числі особистих накопичень громадян",
запровадження ефективної системи витрачання коштів бюджету на соціальні потреби суспільства з одночасним посиленням регулятивної ролі бюджету в забезпеченні добробуту населення;
створення фондів фінансових ресурсів для підтримки малого бізнесу шляхом розробки й виконання цільових програм;
посилення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств і організацій, підвищення відповідальності керівників державних підприємств за ефективне використання державного майна, дотримання фінансової дисципліни;
оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу завдяки ліквідації взаємозаліків за платежами до бюджету та усунення бартеризації господарських зв'язків;
удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових надходжень для формування фондів фінансових ресурсів на загальнодержавному й регіональних рівнях, створення сприятливих умов для підприємницької діяльності [4, 14-18].

Розділ 2. Розподільна функція фінансів

Реалізація призначення фінансів проявляється через їх функції. Фінанси виконують декілька важливих функцій у соціально-економічному розвитку країни. До найбільш важливих функцій відноситься:

1. Мобілізація ресурсів.

2. Розподіл залучених ресурсів.

3. Організація раціонального використання залучених ресурсів.

4. Здійснення контролю за формуванням і використанням залучених ресурсів [9, 11].

2.1. Суть розподільчої функції фінансів

Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно обмежених рамках, насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбувається внаслідок так званого перекосу цін, коли на товари і послуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші товари і послуги – нижчі. Тобто перерозподіл за допомогою цін відбувається не тому, що цінам цілеспрямовано властива така функція, а навпаки, тому, що в певних випадках вони неточно і неповно виконують функцію виміру вартості. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП [12, 14].

Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбуватися в результаті кримінальних порушень – крадіжок, зловживань службовим становищем, розкрадання майна підприємств державного сектора, уникнення від сплати податків та ін. Однак, це не економічні методи, і вони є предметом іншої науки – правознавства.

Механізм дії розподільної функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:

1) первинний розподіл;

2) перерозподіл;

3) вторинний розподіл [12, 14].

Первинний розподіл – це розподіл заново створеної вартості й формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії виступають: у фізичних осіб – заробітна плити, у юридичних осіб – прибуток, у держави – прибуток державного сектори, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь і т. ін.

Створений у суспільстві національний доход образно ще називають «національним пирогом», який треба розподілити між окремими верствами, соціальними групами та індивідами.

Розподіл національного доходу в широкому розумінні охоплює всі сфери суспільного виробництва: безпосереднє виробництво, розподіл, обмін та споживання. У процесі безпосереднього виробництва результатом розподілу національного доходу є отримання необхідного (v) і додаткового прибутку (m).