Фінансові методи державного регулювання економіки

Черкаський інститут банківської  справи

Української академії банківської  справи

Національного банку України

Кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«ФІНАНСИ»

на тему: «Фінансові методи державного регулювання економіки»

Виконала: студентка 3 курсу групи Ф-91    ___________ Мослава А. Н.

Перевірила: д.е.н., проф.      ____________ Нечипорук Л.В.

Структура та оформлення відповідає

вимогам ДСТУ 3008-95                                          _________________

Черкаси – 2011

ПЛАН

ВСТУП……………………………………………………….………………….........3

1 СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВИХ МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

1. Сутність поняття «фінансова політика держави»…………………….....5
2. Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики держави……………………………………………………………..………................13

2 ФІНАНСОВІ МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

1. Бюджетна політика як фінансовий метод державного регулювання економіки………………………………………………………………………….…31
2. Валютне регулювання як метод фінансової політики держави ………………………………………………………………..…………......................38
3. Фінансовий менеджмент як метод фінансової політики держави………………………………………………………………………………42

3 НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТА АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ФІНАНСОВИХ МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ

1. Нормативно-правове забезпечення для функціонування фінансового механізму, до складу якого входять фінансові методи………………………….45
2. Аналіз ефективності застосування фінансових методів державного регулювання економіки в Україні…………………………………………………46

ВИСНОВКИ……………………………..……………………………………..….....51

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ…………………..………………………………………….53

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………….55 

ВСТУП

 Вплив фінансів на  економічний і соціальний розвиток  суспільства не можна зрозуміти  без вивчення фінансової політики  і фінансового механізму. В будь-якому суспільстві держава використовує фінанси для виконання своїх функцій і завдань, досягнення певних цілей. Важливе значення в досягненні поставлених цілей відіграє фінансова політика. Через фінансову політику, яка є складовою частиною економічної політики держави, здійснюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства.

Держава — передусім політична  регуляторна інституція, що має публічну владу та спеціалізований апарат регулювання суспільних відносин. Держава  протягом усієї історії свого  існування поряд із завданнями підтримки  порядку, законності, організації національної оборони та іншими функціями здійснює певні заходи в організації й  управлінні економікою, плануванні та регулюванні відповідних процесів.

Необхідність виконання  державою цих функцій у сфері  економіки не заперечна. Саме тому питання  щодо фінансових методів державного регулювання економіки  були та залишаються  актуальними.

Мета курсової роботи —  теоретичне узагальнення та науково-методичне  обґрунтування фінансових методів  державного регулювання економіки, визначення необхідності  фінансової політики.

Завданням написання моєї курсової роботи є вивчення фінансової політики держави, фінансового механізму  та аналіз фінансових методів державного регулювання економіки, також складання певних висновків на основі дослідженого матеріалу.

Об'єкт дослідження – вплив фінансових методів державного регулювання економіки на розвиток економіки країни.

Предмет дослідження –  фінансові методи державного регулювання  економіки.

При написанні курсової роботи використовувались методи теоретичного рівня, до якого зараховують аксіоматичний, гіпотетичний, формалізацію, абстрагування, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного, історичний, метод системного аналізу.

Список джерел, використаних при написанні курсової роботи, приводиться  у переліку посилань. У процесі  написання роботи використовувалися  як текстові, так і інтернет - джерела. Також були використанні нормативно правові акти та закони України, такі як Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» вiд 11.09.2003 № 1160-IV та Бюджетний кодекс України N 2456-VІ від 08.07.2010 р. зі змінами та доповненнями, Конституція України від 28 червня 1996 року, та інформація з офіційних сайтів Національного банку України, Міністерства фінансів України, Державної служби статистики України.

1 СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ  ФІНАНСОВИХ МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО  РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

1. Сутність поняття «фінансова політика держави»

Політика як узагальнююче поняття охоплює всі напрями  діяльності держави. Залежно від  сфери суспільних відносин, яка є  об’єктом політичного впливу, виділяють економічну, соціальну, культурну, технічну, бюджетну, кредитну, внутрішню і зовнішню політику.

Фінансова політика має самостійне значення і водночас є важливим засобом  реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності — в  економіці, соціальній сфері, військовій реформі, в міжнародних відносинах тощо.

Провідні західні економісти не дають чіткого визначення фінансової політики. Наприклад, Стенлі Фішер, Рудігер Дорнбуш і Річард Шмамнзі не виділяють фінансової політики як самостійного поняття. Водночас вони тлумачать його дещо ширше, зазначаючи, що фіскальна політика являє собою рішення, які приймає держава стосовно своїх доходів і витрат. Аналогічно розглядають цю проблему й інші представники зарубіжних економічних шкіл. Зокрема, Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю ототожнюють поняття фінансово-бюджетної і фінансової політики, визначаючи їх як зміни, які вносяться урядом у порядок державних витрат і оподаткування і спрямовані на забезпечення повної зайнятості й неінфляційного національного продукту.

Більш структурованим є визначення фінансової політики як особливої сфери  економічної діяльності держави, спрямованої  на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.[3, 9, 13]

Насамперед, фінансова політика повинна сприяти формуванню максимально  можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки вони — матеріальна база будь-яких перебудов.

Не менш важливим є забезпечення раціонального розподілу коштів між галузями і сферами народного  господарства, концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямках  економічного і соціального розвитку.

Отже, можна зазначити, що фінансова політика — це визначення цілей, завдань, на вирішення яких спрямовується процес формування, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів.

Фінансові відносини —  це основа фінансової політики. Разом  з тим, хоч фінанси і фінансова  політика тісно взаємозв’язані, між  ними існують суттєві відмінності:

• фінанси як специфічна форма виробничих відносин є елементом базису; фінансова політика держави належить до надбудови;
• фінансові відносини як елемент базису об’єктивні і незалежні від людської свідомості; фінансова політика — форма свідомої діяльності людей. Вона потребує законодавчого оформлення у відповідних нормативних актах.

Реалізація фінансової політики забезпечується сукупністю заходів  держави, спрямованих на мобілізацію  фінансових ресурсів, їх розподіл і  перерозподіл для виконання державою її функцій і програм.

Фінансова політика повинна  враховувати потреби суспільного  розвитку, реальні економічні і фінансові  можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і  завдань, які стоять перед суспільством. Вивчаючи вимоги, які теорія і практика господарювання ставлять до фінансової політики, слід усвідомити дуже важливий висновок — фінансова політика має  бути адекватною закономірностям суспільного  розвитку. Порушення цієї важливої вимоги призводить до значних втрат  у народному господарстві.

Зміст фінансової політики, її основні напрями ґрунтуються  на теоретичних концепціях, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і використанні окремих  інструментів реалізації фінансової політики, тобто конкретних форм організації  фінансових відносин.

Основні теоретичні положення, що стосуються фінансів та фінансової політики держави в ХХ ст. сформулювали класики буржуазної політекономії Адам Сміт (1723—1790) і Давид Рікардо (1772—1823), а також англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883—1946) та їх послідовники.

Сутність концепції основоположників класичної політекономії Адама  Сміта і Давида Рікардо зводилась  до невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції. У  ній головна роль у регулюванні  економічного життя суспільства  відводилася ринковому механізму. Виходячи з цих принципів, фінансова  політика до кінця 20-х років ХХ ст. була спрямована на обмеження державних витрат і податків, на забезпечення збалансованого бездефіцитного бюджету держави. Доходи бюджету формувались здебільшого за рахунок непрямих податків, а переважна частина бюджетних коштів спрямовувалася на фінансування військових, управлінських витрат і витрат на обслуговування та погашення державного боргу.

Наприкінці 20-х  років та в 30—40-ві роки завдання фінансової політики зводилися до послаблення  впливу кризи надвиробництва на економіку, підтримання високої ділової  активності і розширення платіжного попиту. Основні засади такої політики базувалися на кейнсіанській теоретичній  концепції, яка обґрунтовувала необхідність посилення ролі держави в розвитку економіки через втручання в  регулювання циклічного розвитку відтворювального процесу.

Результатом практичної реалізації такої теоретичної концепції  стало зростання державних витрат на створення нових робочих місць, підвищення зайнятості населення, скорочення безробіття активізацію підприємницької  діяльності і формування додаткового  попиту, що дало змогу збільшити  національний дохід, а звідси з’явились  можливості для збільшення видатків на фінансування соціальних потреб.

Зросла роль прогресивного  прибуткового податку у забезпеченні державних доходів.

На відміну від попередньої  теоретичної концепції кейнсіанська фінансова політика допускала можливість бюджетного дефіциту, і навіть більше того — відводила бюджетному дефіциту активну роль у стимулюванні економічного зростання. Це обумовило розвиток державного кредиту. Дефіцитне фінансування державних витрат веде до розвитку ринку позичкового капіталу. Державні позики стають другим, після податків, джерелом формування фінансових ресурсів держави, що, у свою чергу, посилює роль фінансів у перерозподілі національного доходу.

У 70-х роках особливості  фінансової політики визначаються неокласичним напрямом економічної теорії. У цей  період процес розширеного відтворення  в країнах з ринковою економікою характеризується різким підвищенням  нестабільності, сповільненням темпів економічного зростання, збільшенням  резервної армії праці, зростанням бюджетного дефіциту, державного боргу, інфляції. Циклічні кризи 1974—1975 та 1980—1982 рр. переплелися з валютно-фінансовою, енергетичною, сировинною, екологічною та продовольчою кризами на тлі структурних змін, що відбувались у продуктивних силах. У таких умовах практичні рекомендації державного втручання стосувались не тільки доходів і видатків державного бюджету, а й регулювання грошового обігу, валютного курсу, ринку позичкових капіталів і цінних паперів. Неокласики запропонували розробку довгострокової стратегії, яка дала б змогу проводити стабільну фінансову політику. На їхню думку, відсутність різких реакцій з боку держави на кожне циклічне зрушення — кращий спосіб не тільки пом’якшення самих коливань у довгостроковій перспективі, а й обмеження ролі держави і забезпечення вільної ринкової системи. [9, 14]

У сучасних умовах більшість  розвинутих країн у своїй фінансовій політиці використовують різні елементи як кейнсіанської, так і неокейнсіанської системи державного регулювання.

У країнах соціалістичної орієнтації фінансова політика формувалась  під впливом марксистсько-ленінської теорії сутності і функцій соціалістичної держави і спиралась на принцип  фінансової централізації. Фінансова  централізація передбачала не тільки концентрацію переважної частини фінансових ресурсів у розпорядженні держави, а й монополію держави в організації фінансових відносин.

У цих країнах держава  безпосередньо керувала всіма сферами  суспільного життя за допомогою  планів економічного і соціального розвитку. Відповідно до марксистсько-ленінської теорії зростаючої ролі держави в розвитку суспільства був здійснений перехід від податкової форми перерозподілу національного доходу до його прямого розподілу у сфері виробництва і перерозподілу через державний бюджет. Виходячи з ідеологічних постулатів про пріоритетність суспільних інтересів перед особистими, 3/4 створеного національного доходу держава концентрувала в бюджеті.

Фінансова централізація  призвела до монопольного державного регулювання ціноутворення, грошового обігу, системи розрахунків, кредитних відносин. Отже, всі вартісні елементи системи управління об’єднались в одну адміністративно-командну систему управління всім виробництвом. [15]

Оцінюючи фінансову політику, що проводилась в умовах адміністративно-командної  системи управління, слід відзначити, що сама по собі фінансова політика не може бути поганою чи хорошою. Визначальним є те, наскільки вона відповідає інтересам суспільства і наскільки  сприяє досягненню поставлених цілей  і вирішенню конкретних завдань. З цього погляду фінансову  політику Радянської держави в період громадянської війни, іноземної військової інтервенції, війни з фашистською Німеччиною у післявоєнний період не можна вважати неефективною. У роки перебудови і переходу до ринкових відносин планово-адміністративна фінансова політика перестала відповідати конкретно-історичним умовам. Завищена оцінка ролі монетарних механізмів у регулюванні перехідної економіки, втрата керованості економікою посилили масштаби фінансової кризи.

Фінансова політика на нинішньому етапі повинна характеризуватись  якісно новими підходами до суб’єктів  господарювання з урахуванням переходу на ринкові відносини, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної  систем, спрямованих на формування нового фінансового механізму.

Залежно від тривалості періоду  і характеру завдань, що вирішуються, фінансова політика поділяється  на фінансову стратегію і фінансову  тактику.

Фінансова стратегія —  довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією.

У процесі її розроблення  прогнозуються основні тенденції  розвитку фінансів, формуються концепції  їх використання, визначаються принципи організації фінансових відносин.

Фінансова тактика  спрямована на розв’язання завдань  конкретного етапу розвитку суспільства  за допомогою перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації  фінансових зв’язків.

Щоб краще усвідомити зміст, завдання і вимоги до фінансової політики, виділяють  як самостійні складові податкову, бюджетну, грошово-кредитну і міжнародну фінансову  політику.

Податкова політика реалізує інтереси держави. Її головне призначення — вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби, перерозподіляючи ці кошти через бюджет.

Під бюджетною  політикою розуміють визначення державою:

• джерел формування доходів державного і місцевих бюджетів;
• пріоритетних напрямів видатків бюджету;
• допустимих меж розбалансованості бюджету;
• джерел фінансування бюджетного дефіциту;
• принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.

Оскільки податкова і  бюджетна політика тісно пов’язані  між собою, вживають поняття бюджетно-податкової політики. При цьому виділяють:

• дискреційну фіскальну політику, коли парламент і уряд вносять зміни до податкової системи і видатків бюджету з метою впливу на ВВП, зайнятість, інфляцію. Ця політика може бути стимулюючою і стримуючою;
• недискреційну, або політику «вмонтованих стабілізаторів», яка базується на теоретичному припущенні, що податкова система сама по собі має властивість автоматично впливати на економічний цикл, тобто має стабілізаційний ефект.

Під кредитно-грошовою політикою розуміють забезпечення стабільності грошового обігу через  управління емісією, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків  у народному господарстві і в  різних ланках фінансової системи через  регламентацію і регулювання  діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через  регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів і регулювання їх дохідності.

У кредитно-грошовій політиці відносну самостійність набувають  емісійна політика, цінова політика, валютна  політика, кредитна політика — а в ній, у свою чергу, наприклад, процентна політика й інвестиційна політика.

Дедалі більшого значення набуває міжнародна фінансова політика. В її основу покладено управління валютно-фінансовими і кредитними відносинами у сфері міжнародних відносин. Особливо великого значення в сучасних умовах набуває фінансова політика таких міжнародних фінансових організацій, як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконструкції і розвитку, Лондонський клуб кредиторів, Паризький клуб кредиторів та ін.

Держава захищає свої інтереси через митну і валютну політику. Відповідно до заінтересованості держави  в розширенні або скороченні свого  експорту чи імпорту застосовується система митних платежів або конкретний митний режим. Головним завданням митної і валютної політики є забезпечення примноження золотовалютних резервів держави.

Фінансова політика включає  як самостійні складові частини –  бюджетну, податкову, грошово-кредитну, інвестиційну, валютну політику, так  і окремі напрямки в галузі страхування, державного боргу, фінансового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо.

Фінансова політика залежить від багатьох як зовнішніх, так і  внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від  економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів; обміну технологіями; експортних можливостей самої держави; її інтеграції до світових економічних систем тощо.

До внутрішніх факторів належать форма власності, структура економіки, соціальний склад населення, стан розвитку економіки і організація грошового  обігу, стабільність національної грошової одиниці тощо.

Основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі й на цій  основі – досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку держави  і підвищення  рівня життя населення.

Найважливішими умовами  результативності фінансової політики є:

• врахування дії об’єктивних економічних законів розвитку суспільства;
• вивчення та використання досвіду попередніх етапів господарського будівництва;
• врахування специфіки сучасних умов, змін у зовнішній та внутрішній політиці;
• комплексність у розробці заходів, пов’язаних із вдосконаленням фінансових відносин.

Таким чином, фінансова політика – це особлива сфера діяльності держави, що спрямована на мобілізацію  фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і ефективне використання для здійснення державою її функцій. [8,10, 15,18]

Завдання фінансової політики реалізуються через фінансовий механізм.

2. Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики держави

Для реалізації фінансової політики, її успішного впровадження в життя використовується фінансовий механізм. Фінансовий механізм – це комплекс спеціально розроблених і  законодавчо закріплених в державі  форм і методів створення і  використання фінансових ресурсів для  забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян. Фінансовий механізм – це, по суті, методичні, організаційні  та правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їх практичне  використання для досягнення визначених цілей і завдань.

Структура фінансового механізму досить складна як показано на рисунку 1.1. та більш детально у додатку 1.

Рисунок 1.1- Склад фінансового  механізму

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове  забезпечення, яке представлене, передусім  Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами.

Формуючи фінансовий механізм, держава прагне забезпечити найбільш повну відповідність вимогам  фінансової політики того чи іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації її цілей і завдань. При цьому  зберігається постійне прагнення до найбільш повної ув’язки фінансового  механізму і його окремих елементів  з інтересами держави, суб’єктів  господарювання та громадян.

Функціонування  фінансового механізму відбувається в різних сферах і ланках фінансових відносин. Звідси складовими фінансового  механізму є: фінансовий механізм комерційних  підприємств, фінансовий механізм некомерційних  організацій і установ, страховий  механізм, механізм функціонування державних  фінансів та ін.

Ураховуючи, що в процесі  кругообігу коштів у народному господарстві фінансові і кредитні ресурси  тісно взаємозв’язані і практично  нероздільні, деякі вчені-економісти схильні розглядати єдиний фінансово-кредитний  механізм.

Поєднання елементів фінансового  механізму становить його «конструкцію», яка приводиться в дію встановленням  кількісних параметрів кожного елемента, тобто визначення ставок і норм вилучення  коштів, обсягу фондів, рівня видатків та ін.

Необхідно підкреслити, що стан фінансового механізму, ступінь його довершеності залежить від удосконалення всього господарського механізму в цілому і його окремих елементів (механізму ціноутворення, економічного стимулювання, кредитного механізму та ін.). Основні напрями перебудови фінансового механізму виходять із загальних завдань економічних перетворень в Україні. [12, 15, 18]

Вихідною складовою фінансового  механізму є фінансове планування й прогнозування. За його допомогою  залучаються інші структурні елементи фінансового механізму, такі як фінансові показники, норми і нормативи, ліміти, резерви, фінансові стимули.

У процесі фінансового  планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення.

Фінансове планування —  діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів  господарювання, їх об’єднань, галузевих  структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому.

Об’єктом фінансового  планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу  і перерозподілу ВВП, а результатом  — різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансовий план — це план формування і використання фінансових ресурсів.

За чинною практикою всі  фінансові плани поділяються  на дві великі групи — зведені  та індивідуальні. У свою чергу, зведені  фінансові плани поділяються  на загальнодержавні, плани окремих  господарських об’єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо) і територіальні. Індивідуальні — це фінансові плани окремих підприємницьких структур.

За тривалістю дії розрізняють:

• перспективні фінансові плани (на період понад один рік);
• поточні (на один рік);
• оперативні (на квартал, місяць).

Діяльність, пов’язана  зі складанням кожного фінансового  плану, передбачає виконання певних видів робіт із використанням  відпо- 
відних методів, а саме: нормативного, розрахунково-аналітичного, балансового і методу економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного методу фінансового планування полягає  в тому, що під час розрахунку фінансових показників за основу беруться фінансові нормативи, до яких належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельності окремих видів товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати, норми витрачання коштів у бюджетних установах, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо.

Нормативний метод буде ефективним за умови, що норми і нормативи  відповідають таким вимогам:

• вони мають бути науково обґрунтованими;
• прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід);
• тривалої дії;
• стабільними.

Розрахунково-аналітичний метод  фінансового планування ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності у попередні звітні періоди. На основі аналізу фінансових показників за минулі роки і період, що передував передплановому року, встановлюється вихідна база планування. Потім визначаються фактори, які можуть вплинути на фінансову діяльність у плановий період, розраховуються індекси та коефіцієнти їх впливу. На основі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов діяльності, розраховуються фінансові показники на плановий період. Це досить трудомісткий метод і потребує значної аналітичної роботи, проте на сьогодні його застосування є найреальнішим.