Фінансові ресурси підприємств
Зміст
Вступ
Актуальність теми. Фінансові ресурси підприємства забезпечують безперервність процесу виробництва та реалізації продукції. Не потребує доведення той факт, що розвиток підприємництва неможливий без надходження фінансових ресурсів, які формуються з різних джерел. При цьому важливе значення має оптимальне визначення їхньої структури, що сприяє мінімізації залучення додаткових фінансових ресурсів за рахунок кредитів. Відомо, що висока питома вага залучених ресурсів ускладнює фінансову діяльність підприємств і потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, процентів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємств. Це обумовлює необхідність у кожному конкретному випадку глибоко обгрунтовувати доцільність залучення запозичених фінансових ресурсів у господарську діяльність підприємств. Для забезпечення економічного зростання як на макро-, так і на мікрорівні, підприємство повинно виважено управляти фінансовими ресурсами, зокрема ефективно їх формувати та використовувати. Адже саме від цього залежить фінансова стабільність держави. За сучасних умов значно підвищуються вимоги до ефективного управління фінансовими ресурсами. Від того, наскільки ефективно і доцільно вони трансформуються в основні засоби і оборотні активи, залежить фінансова успішність підприємства в цілому, його власників і працівників.
Фінансові ресурси за умов реформування економіки України – важливий вид ресурсів підприємства, що трансформується в будь-який інший вид ресурсів. Віддаючи належне дослідженням учених-економістів у цій сфері, зауважимо, що на сьогодні ще не повною мірою розв’язано питання щодо розкриття економічної природи і категоріальної сутності фінансових ресурсів суб’єктів господарювання, недостатньо досліджуваною залишається фінансова діяльність підприємств за умов перехідної економіки. Усе це об’єктивно потребує нових підходів до формування та використання фінансових ресурсів як з погляду теорії, так і практики.
Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є дослідження сутності фінансових ресурсів суб’єктів господарювання, механізму формування та умов для підвищення ефективності їх використання, а також з’ясування їхньої оптимальної структури.
Поставлена мета обумовила розв’язання таких завдань:
- уточнити категоріальну сутність дефініції “фінансові ресурси суб’єктів господарювання”, виявити її суспільне призначення і функції як “категорії в категорії”;
- розробити модель оптимізації фінансових ресурсів підприємства;
- обгрунтувати вплив фінансових ресурсів на фінансове забезпечення діяльності суб’єктів господарювання;
- визначити оптимальний обсяг амортизаційних відрахувань, потрібних для забезпечення відтворення основних виробничих засобів;
- виявити можливості й напрямки підвищення ефективності використання запозичених фінансових ресурсів на підприємстві;
- дати оцінку ефективності використання фінансових ресурсів та їх впливу на кінцеві результати фінансово-господарської діяльності підприємств.
Об’єктом дослідження є фінансові ресурси підприємства ТОВ “Чернівці Поліхімбуд”. Товариство з обмеженою відповідальністю здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, положень міжнародних угод України та Статуту, затвердженого установчими загальними зборами учасників ТОВ (Протокол №1 від 15 лютого 2008 року), внутрішніх Положень, правил процедур, регламентів та ін. ТОВ “Чернівці Поліхімбуд” знаходиться за адресою: 58000, Україна, м. Чернівці, вул. Севастопольська, 36. Місцезнаходження Товариства є його юридичною адресою.
Предметом дослідження курсової роботи є фінансові відносини, що виникають у процесі формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах за умов реформування економіки України.
Методи дослідження. В основу дослідження покладено діалектичний підхід до вивчення економічних та фінансових явищ, який передбачає виявлення закономірностей, тенденцій і взаємозалежностей, що постійно змінюються і розвиваються. У роботі використовувались методи: аналізу і синтезу - для виявлення перспектив розвитку процесу формування, розміщення та використання фінансових ресурсів суб’єктів господарювання; порівняльного аналізу – під час дослідження використання запозичених фінансових ресурсів, а також методи групування, ланцюгових підстановок, графічного зображення.
Наукова цінність роботи. У курсовій роботі досліджено на підставі аналізу стан формування і використання фінансових ресурсів суб’єктів господарювання виявлено закономірності й тенденції розвитку системи самоокупності і самофінансування підприємств у період реформування економіки України. Розкрито проблеми забезпечення фінансово-господарської діяльності підприємств власними фінансовими ресурсами та з’ясовано шляхи вдосконалення їх оптимального формування та ефективного використання.
Практична цінність роботи полягає в розробленні рекомендацій щодо визначення оптимальності формування та розміщення фінансових ресурсів підприємств за умов трансформації економіки України.
Структура роботи. Відповідно до мети, та завдань визначено структуру роботи, яка складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
В роботі використовувались нормативно-правові акти, підручники і навчальні посібники з фінансів, економіки підприємства, фінансового обліку, статті в газетах і журналах, а також джерела мережі Internet.
РОЗДІЛ І Теоретичні основи формування фінансових ресурсів підприємства
1.1 Сутність
та загальна характеристика
У сучасних умовах становлення економіки України розвиток вітчизняного бізнесу набуває особливої динамічності. Вона пояснюється наявністю досить жорсткої конкуренції як із боку українських, так і зарубіжних компаній, підвищенням вимог споживачів до товарів і послуг, що пропонуються на ринку. З іншого боку, підприємство є також споживачем різного роду ресурсів.
Отже, воно у процесі своєї господарської діяльності стикається з багатьма контрагентами (кредиторами, дебіторами). Тому, аби посісти своє місце на ринку й успішно працювати, підприємство має враховувати багато чинників, що впливають на його діяльність, планувати й прогнозувати власні кроки. Звичайно, досить важливе значення має професійна робота маркетингової служби підприємства. Однак на сучасному етапі розвитку дедалі вагомішого значення набуває саме управління фінансовою системою підприємства, оскільки фінансові ресурси є базисним ресурсом, без якого неможливе функціонування й розвиток підприємства [22].
Така значущість категорії фінансові ресурси в організації та розвитку будь-якого підприємства потребує чіткого визначення цього терміна. На жаль, в економічній літературі досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їх складу, методів впливу на ефективність господарювання.
Аналіз сутності фінансових ресурсів слід розпочати з визначення, яке наводиться у фінансово-кредитному словнику: "Фінансові ресурси — це грошові кошти, які перебувають у розпорядженні підприємств, господарських організацій та установ" [12]. Як бачимо, у наведеному значенні фінансові ресурси прирівнюються до коштів. Але кошти, які перебувають на поточному, валютному рахунках, у касі підприємства знеособлені й не мають цільового призначення. Отже, відбувається ототожнення фінансових ресурсів із грошовими, тоді як перші є специфічнішим явищем [22].
На думку В.С. Кудряшова , "фінансові ресурси - це сукупність коштів, що є в розпорядженні держави та суб'єктів господарювання" [8]. Знов-таки, це визначення не точне й не повне, оскільки зводить поняття "фінансові ресурси" до сукупної маси коштів на підприємстві. На противагу цьому фінансові ресурси характеризують грошові нагромадження, грошові фонди, які формуються в процесі розподілу створеного на підприємстві продукту.
Згідно з Опаріним фінансові ресурси – це сума коштів, які спрямовані в оборотні і необоротні активи підприємства. Поддєрьогін вважає, що фінансові ресурси – це грошові засоби, які є в розпорядження підприємства, а саме грошові фонди, а також частина грошових засобів в не фондовій формі. Відповідно до Павлової фінансові ресурси – це частина грошових доходів та надходжень суб’єктів господарювання, які використовуються для формування фондів фінансових ресурсів або в не фондовій формі для забезпечення процесів відтворення [10].
В умовах регульованого ринку частіше застосовується поняття "капітал", який є для фінансиста реальним об'єктом і на який він може впливати постійно з метою отримання нових прибутків підприємства. Таким чином, капітал - це частка фінансових ресурсів, введених підприємством в оборот і в дію, що приносять прибутки від цього обороту. У такому значені капітал виступає як перетворена форма фінансових ресурсів.
У такому трактуванні принципова відмінність між фінансовими ресурсами й капіталом підприємства полягає в тому, що на будь-який момент часу фінансові ресурси більше або рівні капіталу підприємства. Однак це не означає, що чим більше розмір капіталу наближається до розміру фінансових ресурсів, тим ефективніше підприємство працює.
З визначення фінансових ресурсів слідує, що за походженням вони розділяються на внутрішні (власні) і зовнішні (залучені). У свою чергу внутрішні в реальній формі представлені в стандартній звітності у вигляді чистого прибутку й амортизації, а в перетвореній формі - у вигляді зобов'язань перед службовцями підприємства, чистий прибуток являє собою частину прибутків підприємства, яка утвориться після вирахування із загальних сум прибутків обов'язкових платежів - податків, зборів, штрафів, пені, неустойок, частини процентів і інших обов'язкових виплат. Чистий прибуток знаходиться в розпорядженні підприємства і розподіляється за рішеннями її керівних органів.
Зовнішні або залучені фінансові ресурси діляться також на дві групи: власні й позикові. Такий розподіл, зумовлений формою капіталу, в якій він вкладається зовнішніми учасниками в розвиток даного підприємства: як підприємницький або як позиковий капітал. Відповідно результатом вкладень підприємницького капіталу є утворення залучених власних фінансових ресурсів, результатом вкладень позикового капіталу - позикових коштів.
За характером використання розрізняють цільові та універсальні фінансові ресурси. Цільові фінансові ресурси – це ресурси, що мають цільове призначення і використовуються на вказані цілі: це кошти амортизаційного, резервного фонду, бюджетних асигнувань тощо. Універсальні фінансові ресурси використовуються на різні цілі: фінансові вкладення, благодійні внески тощо.
Фінансові ресурси також класифікують за кругообігом на початкові – ті, з якими розпочинає підприємство свою діяльність, і прирощені – ті, що створюються в процесі діяльності [23].
Отже, фінансовими ресурсами доцільно вважати частину коштів підприємства у фондовій і не фондовій формі, яка формується у результаті розподілу виробленого продукту, залучається до діяльності підприємства з різних джерел і спрямовується на забезпечення розширеного відтворення виробництва. Хоча проблема визначення поняття „фінансові ресурси” залишається досить актуальною в сучасній економічній науці, оскільки потребує чіткого визначення й пояснення.
1.2 Принципи формування та ефективність використання фінансових ресурсів підприємства
Рух коштів, його швидкість і масштаби визначають працездатність фінансової системи компанії. З руху коштів розпочинається і ним же завершується грошовий кругообіг підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий обіг на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу.
Фінансові ресурси формуються ще до початку діяльності підприємства в процесі утворення статутного фонду. Далі ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення й розвитку виробництва. Саме так підприємство отримує можливість займатися виробництвом і збутом продукції, одержувати доходи. Грошові ресурси підприємств зберігаються в касі, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах [20].
У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять кошти у вигляді виручки від реалізації. Грошові ресурси надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції па підприємство надходять суми акцизного збору, податку на додану вартість, мито, котрі підлягають внесенню до бюджету. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань до бюджету акцизного збору, податку на додану вартість, мита, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилася, формує валовий і чистий дохід, прибуток [25].
Важливою особливістю фінансової системи підприємства є формування й використання різноманітних грошових фондів. Грошові фонди — це частина коштів, які мають цільове спрямування. Через них здійснюється забезпечення господарської діяльності необхідними грошовими ресурсами, а також розширеного виробництва: фінансування науково-технічного прогресу; опанування і впровадження нової техніки; економічне стимулювання; розрахунки з бюджетом, банками. До таких фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний (на державних підприємствах), розвитку виробництва, соціального призначення, заохочення, резервний фонд тощо. При організації підприємство повинне мати статутний фонд, або статутний капітал, за рахунок якого формуються основні фонди й обігові кошти.
Формування статутного капіталу, його ефективне використання, управління ним — одне з головних завдань фінансової служби підприємства. Сума статутного капіталу державного підприємства, як правило відображає вартість наявних основних фондів. Статутний капітал змінюється підприємством зазвичай за результатами роботи за рік після внесення змін в установчі документи.
До елементу фінансових ресурсів підприємства —«додаткового капіталу» належать:
результати переоцінки основних фондів, тобто їхня дооцінка;
емісійний дохід акціонерного товариства (дохід від продажу акцій більший від їхньої номінальної вартості);
безкоштовно отримані грошові й матеріальні цінності на виробничі цілі;
асигнування з бюджету на фінансування капітальних вкладень;
асигнування на поповнення обігових коштів [29].
Резервний капітал — це грошовий фонд підприємства, що створюється з відрахувань від прибутку. Він спрямовується на покриття збитків.
Також на підприємстві формується низка інших грошових фондів: для погашення кредитів банків, опанування нової техніки, науково-дослідних робіт, відрахувань вищестоящій організації.
Підприємства використовують кошти не лише у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в не фондовій формі. У не фондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески. Отже, ми бачимо, що фінансові ресурси підприємства існують як у фондовій, так і у не фондовій формі, фактично будучи коштами підприємства, котрі мають або не мають цільової спрямованості.
Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах – це процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної, інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов’язань перед державою та іншими суб’єктами господарювання.
Відомо, що будь – які ресурси обмежені і досягти бажаного ефекту можна не тільки регулюванням їхнього обсягу, а й через установлення оптимального співвідношення різних ресурсів. З сіх видів ресурсів фінансові мають першочергове значення, оскільки це єдиний вид ресурсів підприємства, що трансформується безпосередньо і з мінімальною витратою часу в будь – який інший вид ресурсів.
Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою черг, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально – економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.
Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набувають важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки.
У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємства. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному окремому випадку необхідно детально аналізувати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів з урахуванням фінансових ризиків.
Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних фінансових ресурсів належать:
статутний капітал;
амортизаційні відрахування;
резерви, накопичені підприємством;
валовий дохід та прибуток від різних видів господарської діяльності;
ресурси від реалізації майна;
інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, добродійні внески й інше) [29].
При створенні підприємства джерелом придбання основних коштів, нематеріальних активів, оборотних коштів є статутний капітал. За рахунок нього створюються необхідні умови для здійснення підприємницької діяльності. Статутної капітал являє собою суму коштів, наданих власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства.
Амортизаційні відрахування й частка прибутку, що направляється на накопичення, складають грошові ресурси підприємства, що використовуються на його виробничо - технічний і науковий розвиток. Розподіл прибутку може проводитися шляхом утворення спеціальних фондів - фонду накопичення, фонду споживання, резервних фондів - або шляхом безпосереднього витрачання чистого прибутку на окремі цілі.
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорціїрозподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.
Резервний фонд створюється суб’єктами на випадок припинення їх діяльності для відшкодування кредиторської заборгованості.
Фонди нагромадження і фонди споживання - це фонди спеціального призначення. Вони формуються, якщо це передбачено установчими документами. Фонд нагромадження представляє собою джерело ресурсів господарюючого суб’єкта, акумулюючого прибуток, і інші джерела для створення нового майна, купівлі основних фондів, оборотних засобів і т.д. Фонд нагромадження відображає зростання майнового стану господарюючого суб’єкта, збільшення його власних засобів. Разом з тим операції по придбанню і створенню нового майна господарюючого суб’єкта не зачипають фонд нагромадження.
Фонд споживання представляє собою джерело фінансових ресурсів підприємства, зарезервованого для проведення операцій по соціальному розвитку і матеріальному заохоченню колектива.
Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу ресурсів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно.
Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі [33].
У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів за акціями, дохід за облігаціями, зменшення ліквідності балансу підприємства, підвищення фінансових ризиків.
Залучені позикові фінансові ресурси підприємства найчастіше зустрічаються у формі:
банківських кредитів ;
кредиторська заборгованість;
бюджетні асигнування;
страхові відшкодування;
благодійні внески і т.д [29].
Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально аналізувати доцільність залучених додаткових фінансових ресурсів з урахуванням фінансових ризиків.
Кредиторська заборгованість - це перш за все заборгованість по заробітній платні, відрахуванням до позабюджетних фондів, пов’язані з фондом оплати праці, резерв майбутніх платежів і ін. Утворення заборгованості по заробітній платні викликане тим, що між строком її нарахування і днем виплати є деяка кількість днів за роботу, в які господарюючий суб’єкт ще повинен виплатити робітникам.
Кредит – означає «розпорядження визначеною сумою грошей на протязі деякого часу, тобто ті, у кого є надлишок ресурсів, можуть їх давати в кредит тим, хто відчуває нестачу або має потребу в додаткових сумах».
Так за допомогою кредиту можна перебороти труднощі, пов’язані з тим, що на одній ділянці визволяються тимчасово вільні ресурси, а на інших виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, що визволився, тим самим, обслуговує прилив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний процес. Також кредит прискорює процес грошового обігу, забезпечує виконання цілого ряду відносин: страхових, інвестиційних, грає велику роль у регулюванні ринкових відносин.
Джерелом позичкового капіталу служать, по-перше, ресурси, що вивільняються з кругообігу: засоби, призначені для відновлення основного капіталу (тобто амортизаційний фонд); частина оборотного капіталу, що вивільняється в грошовій формі в зв'язку з розбіжністю часу продажу товарів і купівлі сировини, палива, матеріалів. Капітал, тимчасово вільний у період між надходженням ресурсів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати.
Іншим джерелом позичкового капіталу виступають грошові прибуток і нагромадження приватного сектора. У якості третього джерела позичкового капіталу виступають грошові нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної власності і часткою валового національного продукту.
Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні ресурси, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватного сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.
До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошових ресурсів за рахунок благодійних внесків, страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д.
Таким чином, основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних фінансових ресурсів належать: статутний капітал, амортизаційні відрахування, резерви накопичені підприємством, валовий дохід та прибуток від різних видів господарської діяльності, ресурси від реалізації майна, інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, добродійні внески й інше.). До залучених позикових фінансових ресурсів підприємства відносяться: банківські кредити, кредиторська заборгованість, бюджетні асигнування, страхові відшкодування, благодійні внески і т.д.
Висновки до розділу І
Серед основних проблем, з якими на даному етапі зіткнулися українські підприємства, особливе місто займає проблема формування та використання фінансових ресурсів.
Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних фінансових ресурсів належать: статутний капітал, амортизаційні відрахування, резерви накопичені підприємством, валовий дохід та прибуток від різних видів господарської діяльності, ресурси від реалізації майна, інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, добродійні внески й інше.). До залучених позикових фінансових ресурсів підприємства відносяться: банківські кредити, кредиторська заборгованість, бюджетні асигнування, страхові відшкодування, благодійні внески і т.д.
Удосконалення управління фінансовими ресурсами підприємств слід розглядати як один з головних чинників підвищення ефективності будь-якої виробничо-господарської діяльності. Від цього залежить поліпшення позицій підприємства в конкурентній боротьбі за його стабільне функціонування та динамічний розвиток. Система управління фінансовими ресурсами підприємства може вважатися досить ефективною лише у тому разі, коли вона дає змогу не лише раціонально використовувати наявні ресурси, а й забезпечувати активний системний пошук можливостей подальшого розвитку підприємства.