Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Фінансові ресурси підприємства. 2

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СУТНОСТІ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА………………………………………………………………...5

1.1. Сутність і склад фінансових ресурсів……………………………………….5

1.2. Фінансові ресурси підприємства та їх загальна характеристика………….9

1.3. Джерела формування фінансових ресурсів підприємств………………...12

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА……………………………………………………………….16

2.1. Загальна характеристика господарської діяльності підприємства………16

2.2. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів підприємства…………24

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА……………………………….32

3.1. Обґрунтування напрямів удосконалення механізму формування фінансових ресурсів……………………………………………………………..32

3.2. Оптимізація структури фінансових ресурсів……………………………...39

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...46

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...50

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..53

ВСТУП

Для здійснення виробничої, науково-дослідної та комерційної діяльності підприємства використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти. Матеріальні ресурси складають основу процесу виробництва. Їх формування здійснюється, зазвичай, за рахунок різних джерел: власного капіталу підприємства, позичених і залучених фінансових ресурсів.

При цьому власні кошти – це кошти підприємств, які постійно знаходяться в обігу й кінцевий строк використання яких не встановлений. Формуються вони за рахунок власного капіталу, тобто тієї частини активів підприємства, яка залишається після виконання його зобов’язань.

Позиченні кошти – це ті, що одержує підприємство на визначений термін, за плату й на умовах повернення. Формуються вони, переважно, за рахунок коротко- і довгострокових кредитів банків.

Залучені кошти – це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючою системи розрахунків постійно перебувають в їх обігу. Формуються вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості підприємства.

Усі види перелічених вище джерел беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і в здійсненні його виробничо-господарської діяльності з метою одержання відповідного доходу, прибутку.

Отже, під фінансовими ресурсами слід розуміти загальну суму власного, позиченого й залученого капіталу, що використовуються підприємствами для формування своїх активів і здійснення виробничо-господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Розрізняють такі основні складові фінансових ресурсів підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, обігові кошти, бюджетні асигнування, надходження з цільових фондів, надходження з централізованих корпоративних фондів, кредити.

Склад фінансових ресурсів, їх обсяги залежать від виду й розміру підприємства, виду його діяльності, обсягів виробництва. Чим більший обсяг виробництва і вища ефективність роботи підприємства, тим більшим є обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Мета курсової роботи – розкрити сутність фінансових ресурсів підприємства.

Об’єкт дослідження – теорія фінансів та фінанси підприємства.

Предмет дослідження – сутність та функції фінансових ресурсів підприємства.

З урахуванням мети, предмету та об’єкту дослідження в роботі можна визначити наступні завдання:

Здійснення аналізу сутності і складу фінансових ресурсів;
Характеристика фінансових ресурсів підприємства та джерел їх формування;
Вивчення загальної характеристики господарської діяльності підприємства;
Визначення аналізу джерел формування фінансових ресурсів підприємства;
Обґрунтування напрямів удосконалення механізму формування фінансових ресурсів;
Удосконалення оптимізації структури фінансових ресурсів.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та додатків.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СУТНОСТІ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Сутність і склад фінансових ресурсів

Основною організаційною ланкою народного господарства будь-якої країни є підприємство. Згідно діючого законодавства в Україні “підприємство – самостійний господарюючий, статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну й комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)”.

Для успішного функціонування будь-якого підприємства вирішальне значення має забезпечення його діяльності необхідним обсягом фінансових ресурсів. В економічній науковій та практичній літературі досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їх змісту та ролі у відтворювальному процесі [2, 25-29].

Значна група авторів (Балабанов І., Балабанов А., Бланк І., Павлова Л., Поддєрьогін А. та інші) трактує, що фінансові ресурси підприємства як кошти, наявні у розпорядженні суб’єкта, що господарює. При цьому вказує на строго цільове використання сукупності коштів, які володіють потенційною можливістю мобілізації або іммобілізації. Бланк І. підкреслює, що дана сукупність коштів формується з метою фінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді.

В умовах ринкової економіки та з прийняттям Національних П(С)БО фінансисти, економісти та бухгалтери-практики замість поняття “фінансові ресурси” дедалі частіше використовують поняття “капітал”. Деякі науковці навіть ототожнюють фінансові ресурси і капітал, а іноді й підміняють одне поняття іншим. Так, Опарін В.М. вважає, що “фінансові ресурси – це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства”. Це визначення скоріше відповідає поняттю “авансований капітал” аніж фінансові ресурси [5, с. 255-260].

Капітал є реальним об’єктом, на який можна постійно впливати з метою отримання нових доходів підприємства та використання нею своїх зобов’язань. Тобто, капітал – це об’єктивний фактор виробництва, частина фінансових ресурсів, які використовуються підприємством у своїй діяльності. Отже, капітал є перетвореною формою фінансових ресурсів. І тому ототожнювати поняття “фінансові ресурси” і “капітал” не можливо.

Принципова різниця між капіталом і фінансовими ресурсами полягає в тому, що на будь-який момент часу фінансові ресурси більші або дорівнюють капіталу підприємства. При цьому, якщо “фінансові ресурси” дорівнюють “капіталу”, то це означає, що у підприємства немає ніяких фінансових зобов’язань [10, с. 65-69].

Поддєрьогін А.М. уточнює, що “до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина коштів, яка використовується в нефондовій формі”. Незважаючи на деякі уточнення та доповнення ототожнення фінансових ресурсів підприємств із коштами, є неправомірним, оскільки поняття “кошти” по своїй сутності ширше, ніж поняття “фінансові ресурси”.

Фінансові ресурси, що формуються на рівні підприємств, забезпечують можливість здійснення виробництва продукції, інвестування, формування оборотних коштів, створення фондів економічного стимулювання, виконання зобов’язань перед бюджетом, фінансово-кредитною системою, постачальниками та працівниками, здійснення міжгосподарських розрахунків. Їх рух опосередковує рух матеріальних та трудових ресурсів, необхідних складових організації виробничого процесу.

На формування та використання фінансових ресурсів підприємств впливають різноманітні чинники, які по відношенню до суб’єктів підприємницької діяльності доцільно поділяти на внутрішні (несистематичні) – пов’язані безпосередньо з діяльністю окремого підприємства та зовнішні (систематичні) – не пов’язані [9, с. 206-209].

До внутрішніх чинників можна віднести:

рівень досконалості фінансової структури підприємства (деталізація фінансових завдань);
якість організації управління фінансовими ресурсами;
оптимізація потоків сировини/готової продукції з метою мінімізації запасів та відповідних витрат;
вироблення оптимальної структури виробничого циклу з метою забезпечення найбільшої віддачі обладнання, зниження впливу сезонності виробництва шляхом випуску альтернативних видів продукції;
налагодження роботи з посередницькими організаціями, забезпечення зв’язку збутової стратегії із виробничою;
позиціонування, вибір сегментів ринку згідно виробничих можливостей;
визначення критеріїв цінової політики, позиціонування продукції в координатах “ціна – якість”;
аналіз існуючого ринку продукції;
якість фінансового, управлінського та податкового обліку;
планування дистриб’юторської мережі, планування роботи з контрагентами та її узгодження з фінансовим планом підприємства;
планування рекламної кампанії;
здійснення цінової політики виходячи із витрат на виробництво, пошук шляхів їх зниження, аналіз цін конкурентів;
аналіз структури витрат та шляхів її оптимізації;
загальна оцінка ефективності функціонування виробництва та узгодження його із фінансовим планом підприємства;
визначення критеріїв відповідності кваліфікації персоналу займаним посадам згідно організаційної структури, делегування повноважень, визначення межі відповідальності;
характеристика персоналу згідно організаційної структури та фінансового плану підприємства [3, с. 123-128].

До зовнішніх чинників слід відносити:

інфляцію;
зміну ціни на ресурси;
зміну політичного курсу влади;
зміну правового поля;
стан розвитку фінансового ринку;
стан економіки в цілому.

Усі вище перераховані чинники мають вплив на формування та використання фінансових ресурсів через регулювання структури та потужності різноманітних фінансових джерел.

Структура та розмір фінансових ресурсів залежить від обсягу виробництва та його ефективності. Зв’язок між розміром фінансових ресурсів та обсягом виробництва є двояким, оскільки основним регламентуючим фактором збільшення обсягів виробництва є величина фінансових ресурсів, як і навпаки. Наприклад, недостатній розмір фінансових ресурсів веде до скорочення обсягу виробництва та неможливості його розширення, зниження рівня використання виробничих потужностей, недостатнього забезпечення матеріальними, трудовими та іншими ресурсами і, як наслідок, до ще більшого скорочення фінансових ресурсів [1].

Достатній розмір фінансових ресурсів забезпечує: фінансову стійкість, платоспроможність, стабілізацію обсягів виробництва, а також можливість його розширення; високий, проте не повний рівень використання виробничих потужностей; достатній рівень забезпечення організації матеріальними ресурсами, а, отже, здатність в процесі виробництва відшкодувати авансовані фінансові ресурси в обсязі, що не буде поступатися використаному.

Надлишковий обсяг фінансових ресурсів сприяє тенденції збільшення обсягів виробництва, розширення асортименту продукції, що випускається, освоєння нових видів продукції, повного використання існуючих виробничих потужностей, повного забезпечення підприємства необхідними товарно-матеріальними цінностями, що забезпечить зростання об’ємів фінансових ресурсів, проте може також вести до перевитрат та недоцільного їх використання і, до скорочення обсягів виробництва [15, с. 159-163].

У зв’язку з реформування економічної системи України виникає практична потреба перегляду підходів щодо питань формування та використання фінансових ресурсів і зумовлює необхідність підвищення ролі фінансового управління як найважливішого елемента загальної системи управління підприємством.

Наукові дослідження, що проводяться у фінансовій сфері здійснюються через оцінку існуючих теоретичних підходів та глибокий аналіз сучасності. Наслідком цього є пошуки раціональних управлінських рішень, що дозволять удосконалити існуючі економічні системи шляхом ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів [20, с. 220-226].

1.2. Фінансові ресурси підприємства та їх загальна характеристика

Для здійснення виробничої, науково-дослідної й комерційної діяльності підприємства використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти. Матеріальні ресурси складають основу процесу виробництва. Їх формування здійснюється, зазвичай, за рахунок різних джерел: власного капіталу підприємства, позичених і залучених фінансових ресурсів (рис. 1.1, додаток А.) [17, с. 125-129].

Позичені кошти – це ті, що одержує підприємство на визначений термін, за плату й на умовах повернення. Формуються вони, переважно, за рахунок коротко- і довгострокових кредитів банків.

Залучені кошти – це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно перебувають в їх обігу. Формуються вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості підприємства.

Отже, під фінансовими ресурсами слід розуміти загальну суму власного, позиченого й залученого капіталу, що використовується підприємствами для формування своїх активів і здійснення виробничо-господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Розрізняють такі основні складові фінансових ресурсів підприємства:

прибуток;
амортизаційні відрахування;
обігові кошти;
бюджетні асигнування;
надходження з цільових фондів;
надходження з централізованих корпоративних фондів;
кредити [23, с. 250-259].

Коротко охарактеризуємо ці види фінансових ресурсів і джерела їх формування.

Прибуток – це грошовий вираз фінансових ресурсів, що створюються підприємствами будь-якої форми власності та належить їм після розподілу доходів від господарської діяльності. Прибуток – це найголовніша фінансова категорія на рівні підприємницьких структур, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Прибуток також є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Амортизаційні відрахування – це вид цільових фінансових ресурсів, які відображають перенесення на готову продукцію частини вартості використовуваних основних засобів і є фінансовими ресурсами підприємства для їх відтворення [27, с. 126-129].

Обігові кошти – частина фінансових ресурсів підприємства, що постійно перебувають в господарському обороті. До них належать кошти та їх еквіваленти (короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції), не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства (сировина, матеріали, готова продукція і т.п.), які призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Бюджетні асигнування завжди мають суворо визначений порядок використання й можуть надаватися підприємству у формі:

бюджетних інвестицій – виділення коштів у вигляді капітальних вкладень на розвиток виробництва в пріоритетних напрямках, які впливають на ефективність економіки країни загалом;
бюджетних кредитів – надаються підприємствам державного сектора економіки на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони здійснюються, як правило, на поворотній основі під затверджені проекти використання коштів; можуть бути безпроцентними або з невисокою процентною ставкою;
державних дотацій – виділення коштів на відшкодування збитків підприємств, коли збитковість є наслідком ринкової кон’юнктури або політики держави;
державних субсидій – виділення коштів із бюджету суб’єктам підприємницької діяльності на вирішення конкретних завдань у межах спеціальних державних програм розвитку [1].

Надходження з централізованих корпоративних фондів характеризують внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів за принципом сальдо взаємовідносин.

Кредити – фінансові ресурси, які тимчасово надані в користування та розпорядження підприємства для покриття тимчасових і сезонних потреб виробництва.

Кредит існує в двох формах:

комерційний (товарний) кредит – це придбання товарів або послуг із відстрочкою платежу;
банківський кредит – позичка від банку або інших установ у грошовій формі під певний відсоток [21, с. 169-172].

Наявність достатнього обсягу фінансових ресурсів та їх ефективне використання визначають задовільний фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність і рентабельність. З огляду на це, найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найкращого їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства [16, с. 158-160].

1.3. Джерела формування фінансових ресурсів підприємств

Трансформаційні процеси у вітчизняній економіці, перш за все, позначилися на механізмі формування та використання фінансових ресурсів підприємств різних форм власності і обумовили необхідність наукового аналізу і теоретичного обґрунтування певних питань. Актуальність таких проблем посилюється початком приватизації господарських суб’єктів, що зумовлює необхідність теоретичного осмислення шляхів адаптації механізму фінансового забезпечення суб’єктів господарювання до сучасних умов.

Ресурси підприємства є необхідною умовою функціонування підприємства та здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. В економічній літературі існує багато визначень фінансових ресурсів підприємств. Проаналізувавши всі, можна зробити висновок, що фінансові ресурси – це власні або позичені кошти, які є на підприємстві. Якщо показати відповідність фінансових ресурсів балансу підприємства, то ними є всі активи підприємства: необоротні, оборотні. Джерелами формування ресурсів є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених – отримані кредити, пайові та інші внески, кошти, мобілізовані на фінансовому ринку (рис.1.2, додаток Б.) [19, с. 17-21].

Загальною проблемою для підприємств при переході до ринкової економіки є постійна нестача власних фінансових ресурсів. Нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств [1].

Не менш важливим джерелом поповнення власних фінансових ресурсів є амортизація. Однак, у сучасних умовах господарювання вона втратила реальну можливість впливати на підвищення результатів господарської діяльності підприємницьких структур, через відсутність чіткої амортизаційної політики в державі, яка не сприяє накопиченню достатніх коштів для повного відтворення основних виробничих фондів. Амортизація відображає лише ступінь зносу основних фондів. Кошти амортизаційного фонду, за цільовим призначенням, використовуються лише підприємствами державної форми власності. Підприємства недержавних форм власності здійснюють відтворення основних засобів за рахунок прибутку, що залишається в їх розпорядженні після сплати обов’язкових платежів.

Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести відповідальність за формування фінансових ресурсів, бо саме від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість [18, с. 160-165].

Формування та використання фінансових ресурсів здійснюється на двох рівнях: державному та на рівні підприємств. Фінанси підприємницьких структур, як важлива складова фінансової системи держави, займають пріоритетне становище, оскільки обслуговують процес створення, розподілу, перерозподілу та кінцевого споживання валового внутрішнього продукту. Серед основних факторів впливу на формування фінансових ресурсів підприємств виділяють види діяльності та організаційно – правові форми господарювання, що обумовлюють особливості їх використання. Зі зміною форм власності розширюються джерела формування фінансових ресурсів для здійснення господарської діяльності через мобілізацію коштів на фондовому ринку, шляхом випуску цінних паперів. Така ситуація зумовлює більш ефективне використання фінансових ресурсів, що проявляється у виникненні зобов’язань перед інвесторами з приводу виплати доходів [28, с. 280-285].

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє їх збалансованість і визначення оптимальної структури їхніх джерел. Проте як свідчить практика їх структура постійно змінюється під впливом різноманітних факторів, а саме зростання питомої ваги коштів залучених із зовнішніх джерел, і в першу чергу, частки кредиторської заборгованості, яка спричиняє систему неплатежів та приводить до зниження інвестиційних можливостей підприємницьких структур. Загалом, слід уникати як неконтрольованої кредиторської заборгованості, що призводить до погіршення платоспроможності підприємств, так і надлишкових власних фінансових ресурсів, що можуть сповільнювати виробничий розвиток через надмірне резервування накопичень і відволікання їх із виробничого процесу. Тому, як доведено у наукових дослідженнях, встановлення оптимального співвідношення фінансових ресурсів впливає на вирішення питання підвищення ринкової вартості підприємства і залежить від показників – чистої рентабельності власних коштів та норми розподілу прибутку на дивіденди [22, с. 71-76].

Важливим напрямом вдосконалення процесу формування фінансових ресурсів є застосування методики оптимізації фінансових ресурсів. Це, зокрема, методики, прийняті в зарубіжній практиці (США), які можуть бути впроваджені на вітчизняних підприємствах лише за наявності розвиненого ринку цінних паперів, статистики про його функціонування та після проведення значної адаптивної роботи, пов’язаної із впровадженням міжнародних стандартів обліку та звітності.

В роботі визначена економічна природа, роль і значення фінансових ресурсів, запропоновано їх класифікацію та виявлені фактори впливу на процес формування фінансових ресурсів підприємницьких структур. Показано розширення можливостей у джерелах формування фінансових ресурсів підприємств в залежності від зміни форми власності. Структура фінансових ресурсів підприємств недержавної форми власності є більш мобільною, еластичною, має значно вищий рівень впливу на кінцеві результати господарської діяльності підприємств. Існує можливість самостійно вирішувати питання про розширення джерел фінансових ресурсів за рахунок збільшення власних та залучених кошів [26, с. 200-204].

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Загальна характеристика господарської діяльності підприємства

Основною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства, що виступають в ролі господарюючих суб’єктів. Тут вирішуються питання виробництва продукції і надаються послуги, потрібні суспільству, створюються відповідні доходи і накопичення, які є основним джерелом формування як централізованих фондів грошових коштів держави, так і відповідних фондів самих підприємств.

Відповідно до Господарського кодексу України підприємство –самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування для задоволення суспільних чи особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої і господарської діяльності в установленому порядку.

Підприємство, як правило, є юридичною особою, має відокремлене його майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку та ідентифікаційний код [24, с. 211-215].

Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватні; колективні; комунальні; державні; змішані та інші.

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути: малими, і середніми та великими. Малими визнаються підприємства, в яких і середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції, робіт, послуг за рік не перевищує сімдесяти мільйонів гривень. Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує двісті п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції, робіт, послуг за рік перевищує суму сто мільйонів гривень. Усі інші підприємства визнаються середніми [25, с. 241-246].