Фінансові ресурси підприємства: аналіз їх формування і використання

 

 

ВСТУП

 

Головною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства, які виступають у ролі господарюючих суб’єктів. Вони здійснюють виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність, у результаті якої виробляють відповідні види продукції, реалізують її, отримують доходи й заощадження, розподіляють, формують відповідні фонди грошових коштів.

Структурна перебудова народного господарства країни передбачає першочерговий розвиток фінансово-кредитної системи, спрямований на забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів окремих підприємств. Організація фінансової роботи підприємства безпосередньо впливає на оборотність фінансів та, відповідно, на кінцеві фінансові результати. Крім того, актуальність вивчення шляхів та способів фінансування підприємства викликана ще й відсутністю централізованого ресурсного забезпечення.

Проблемам дослідження та удосконалення шляхів формування фінансових ресурсів підприємства та їхнього використання  присвячено наукові роботи таких вчених, як Бланк І.О., Дєєва Н.М., Омелянович Л.О.,        Петленко Ю.В.,  О.В., Подольська В.О. та інші.

Метою курсової роботи є вивчення фінансових ресурсів підприємств та аналіз їхнього формування та використання, а також розробка основних шляхів оптимізації структури фінансових ресурсів підприємства.

До завдань курсової роботи можна віднести:

  • визначення сутності фінансових ресурсів та їх основних елементів;
  • розгляд основних показників формування та використання фінансових ресурсів підприємства;
  • надання організаційно-економічної характеристики підприємства;
  • оцінка ділової активності ПАТ ″ДніпроАЗОТ″ на основі основних показників фінансової звітності;
  • розробка шляхів оптимізації структури фінансових ресурсів підприємства.

Об’єктом дослідження курсової роботи виступають фінансові ресурси підприємства. Предмет дослідження – аналіз формування та використання фінансових ресурсів підприємства.

Інформаційною базою даного дослідження послужили сучасна наукова література, матеріали фахових періодичних видань, нормативно-правові акти, які регулюють господарські відносини підприємств, статистичні дані, фінансова звітність підприємства

У курсовій роботі використано загальнонаукові сучасні методи дослідження: метод синтезу та узагальнення (при визначенні сутності фінансових ресурсів підприємства та  основних показників їхнього формування та використання); метод групування (при систематизації досліджень); метод аналізу абсолютних показників, структурний та горизонтальний аналіз (при дослідженні основних показників фінансової звітності); метод порівняння (при оцінці відповідності показників нормативним значенням); розрахунково-аналітичний метод (при визначенні основних коефіцієнтів фінансової звітності); індексний метод.

Курсова робота містить елементи наукової новизни, зокрема, визначені основні шляхи оптимізації структури фінансових ресурсів підприємства, оскільки встановлення ринкових умов зумовлює потребує певного вдосконалення шляхів та способів формування та використання фінансових ресурсів сучасних підприємств. Курсова робота складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Вступ обґрунтовує актуальність теми дослідження, визначає мету, завдання, предмет, об’єкт, інформативну базу та використані методи дослідження. В основній частині досліджується визначена проблема. Висновки узагальнюють основні результати курсової роботи.

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ  РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

 

1.1. Сутність та основні елементи фінансових ресурсів підприємства

 

Успішна діяльність будь-якого підприємства неможлива без ефективного управління фінансовими ресурсами, які мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку. Врешті-решт виграє той, хто зуміє залучити якнайбільше ресурсів з найменшими витратами.

Стабільність функціонування підприємства ґрунтується на достатній кількості фінансових ресурсів та їх стабільному кругообігу.

Під фінансовими ресурсами підприємства слід розуміти грошові доходи й надходження, які перебувають у розпорядженні суб’єкта господарювання та призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення затрат із розширеного відтворення й економічного стимулювання працівників підприємства. Фінансові ресурси формуються ще до початку діяльності підприємства в процесі створення статутного фонду [5, с. 83]. Далі ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва.

Фінансові взаємини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних ресурсів підприємства, його прибутків, залучення позикових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, які утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства [8, с. 36].

Отже, до фінансових ресурсів будь-якого підприємства належать грошові фонди та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.

Фінансові ресурси, що формуються на рівні підприємств, забезпечують можливість здійснення виробництва продукції, інвестування, формування оборотних коштів, створення фондів економічного стимулювання, виконання зобов’язань перед бюджетом, фінансово-кредитною системою, постачальниками та працівниками, здійснення міжгосподарських розрахунків. Їхній рух опосередковує рух матеріальних та трудових ресурсів, усіх необхідних складових організації виробничого процесу.

На формування та використання фінансових ресурсів підприємств впливають різноманітні чинники, які відповідно до суб’єктів підприємницької діяльності доцільно поділяти на внутрішні (несистематичні) – пов’язані безпосередньо з діяльністю окремого підприємства та зовнішні (систематичні) – не пов’язані діяльністю окремого підприємства [4, с. 52].

До внутрішніх чинників можна віднести:

  • рівень досконалості фінансової структури підприємства (деталізація фінансових завдань);
  • якість організації управління фінансовими ресурсами;
  • оптимізація потоків сировини/готової продукції з метою мінімізації запасів та відповідних витрат;
  • вироблення оптимальної структури виробничого циклу з метою забезпечення найбільшої віддачі обладнання, зниження впливу сезонності виробництва шляхом випуску альтернативних видів продукції;
  • налагодження роботи з посередницькими організаціями, забезпечення зв’язку збутової стратегії з виробничою;
  • позиціонування, вибір сегментів ринку згідно виробничих можливостей;
  • визначення критеріїв цінової політики, позиціонування продукції в координатах ″ціна – якість″;
  • аналіз існуючого ринку продукції;
  • якість фінансового, управлінського та податкового обліку;
  • планування дистриб’юторської мережі, планування роботи з контрагентами та її узгодження з фінансовим планом підприємства;
  • планування рекламної кампанії підприємства;
  • здійснення цінової політики виходячи з витрат на виробництво, пошук шляхів їх зниження, аналіз цін конкурентів;
  • аналіз структури витрат та шляхів її оптимізації;
  • загальна оцінка ефективності функціонування виробництва та узгодження його з фінансовим планом підприємства;
  • визначення критеріїв відповідності кваліфікації працівників обійманим посадам відповідно організаційної структури, делегування повноважень, визначення меж відповідальності;
  • характеристика персоналу відповідно організаційної структури та фінансового плану підприємства [5, с. 89].

До зовнішніх або систематичних чинників слід відносити:

– інфляцію;

– зміну ціни на ресурси;

– зміну політичного курсу влади;

– зміну правового поля;

– стан розвитку фінансового ринку;

– стан економіки в цілому[5, с. 92] .

Усі вищеперераховані чинники мають вплив на формування та використання фінансових ресурсів через регулювання структури та потужності різноманітних фінансових джерел.

Структура та розмір фінансових ресурсів залежить від обсягу виробництва та його ефективності. Зв’язок між розміром фінансових ресурсів та обсягом виробництва є неоднозначним, оскільки основним регламентуючим фактором збільшення обсягів виробництва є як величина фінансових ресурсів, так і навпаки [12, с. 305 . Наприклад, недостатній розмір фінансових ресурсів веде до скорочення обсягу виробництва та неможливості його розширення, зниження рівня використання виробничих потужностей, недостатнього забезпечення матеріальними, трудовими та іншими ресурсами та, як наслідок, до ще більшого скорочення фінансових ресурсів.

Достатній розмір фінансових ресурсів забезпечує: фінансову стійкість, платоспроможність, стабілізацію обсягів виробництва, а також можливість його розширення; високий, проте не повний рівень використання виробничих потужностей; достатній рівень забезпечення організації матеріальними ресурсами, а, отже, здатність у процесі виробництва відшкодувати авансовані фінансові ресурси в обсязі, який не буде поступатися використаному.

Надлишковий обсяг фінансових ресурсів сприяє:

  • тенденції збільшення обсягів виробництва;
  • розширенню асортименту продукції, яка випускається;
  • освоєнню нових видів продукції;
  • повному використанню існуючих виробничих потужностей;
  • повному забезпеченню підприємства необхідними товарно-матеріальними цінностями, що забезпечить зростання обсягів фінансових ресурсів [15, с. 57] .

Проте надлишковий обсяг фінансових ресурсів може також призвести до перевитрат через недоцільне їх використання та до скорочення обсягів виробництва, що, безумовно, є негативним для будь-якого підприємства.

Утворення власного фінансового капіталу підприємства відбувається за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів (рис. 1.1.).

До зовнішніх джерел належать кошти, що формуються за рахунок особистих внесків і за рахунок можливостей фінансового ринку. Це кошти засновників, що вкладаються у статутний капітал, кошти, що надходять за рахунок випуску акцій і пайові внески учасників. Також до зовнішніх джерел належать кошти, що формуються у порядку розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у масштабах економічної системи держави - це страхові відшкодування, фінансові ресурси державного і місцевих бюджетів, що використовуються на безповоротній основі та інша безплатна фінансова допомога [8, с. 41].

До внутрішніх джерел відносяться фінансові ресурси, які формуються в процесі виробничо-фінансової діяльності підприємства - це прибуток та амортизаційні відрахування [8, с. 41].

 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Джерела формування власного капіталу підприємства

 

Позиковий капітал також формується із зовнішніх і внутрішніх джерел. До зовнішніх позикових коштів належать:

  • кредити банків;
  • облігаційні позики;
  • позики небанківських кредитних установ [21, с. 270].

До внутрішніх джерел створення позикового капіталу відносяться:

  • заборгованість за майно, що знаходиться в оренді;
  • реструктуризований борг за кредити;
  • відстрочена податкова заборгованість;
  • кредити, не сплачені у визначений термін;
  • кредиторська заборгованість, термін виплати якої ще не настав;
  • прострочена кредиторська заборгованість [21, с. 272].

Отже, можна зробити висновок, що фінансові ресурси підприємств  є грошовими доходами і накопиченнями, які формуються в юридичних осіб у процесі їхньої господарської діяльності за рахунок власних, позикових і залучених джерел фінансування та використовуються для формування активів підприємства, грошових резервів, виконання фінансових зобов'язань, стимулювання працівників, а також для здійснення будь-яких інших заходів із метою забезпечення ефективності розвитку підприємства.

На відміну від проміжних підприємств, окремі господарюючі суб'єкти в межах своєї діяльності відтворюють особливу господарську поведінку, яка дозволяє поглинати ресурси кредиторів і перетворювати їх у власну дебіторську заборгованість, затягувати терміни розрахунків за наявними боргами та ін. Під впливом сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників порушується фінансова стійкість підприємства: майно набуває непродуктивної та неліквідної форми, фінансові ресурси підприємства використовуються нераціонально [13, с. 94]. Крім того, недостатня забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами супроводжується низьким рівнем ефективності  їхнього використання.

Спроможність підприємства досягти успіху на ринку залежить від ефективності управління його фінансовими ресурсами. Саме тому добре організоване управління є необхідною складовою для їх успішної роботи в умовах сучасної жорсткої конкуренції.

Склад ресурсів, їхній обсяг залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності та обсягів виробництва. При цьому їхній обсяг тісно пов’язаний з ефективністю роботи підприємства: чим більший обсяг виробництва й вища ефективність роботи підприємства, тим більший обсяг власних фінансових ресурсів і навпаки.

У зв’язку з реформування економічної системи України виникає практична потреба перегляду підходів щодо питань формування та використання фінансових ресурсів, що зумовлює необхідність підвищення ролі фінансового управління як найважливішого елемента загальної системи управління підприємством [4, с. 59] .

Наукові дослідження, які проводяться у фінансовій сфері, здійснюються через оцінку існуючих теоретичних підходів та глибокий аналіз сучасності, наслідком чого є пошуки раціональних управлінських рішень, які дозволять удосконалити існуючі економічні системи шляхом ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів.

Для подальшого вивчення особливостей формування та використання фінансових ресурсів підприємства розглянемо їхні основні елементи.

Початкові фінансові ресурси, які формують статутний фонд, спрямовуються в основні та оборотні фонди. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування [31, с. 58]. Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їхній знос у процесі експлуатації. З цих позицій — це витрати підприємства в даному виробничому циклі. Водночас, у виручці від реалізації ця сума розглядається як цільовий дохід, призначений для простого відтворення основних засобів [5, с. 124]. Саме з цих позицій амортизаційні відрахування є фінансовими ресурсами підприємства, призначеними для відтворення зношених у процесі виробництва основних засобів. Загалом, це поетапне повернення початкових фінансових ресурсів, вкладених в основні засоби, які можуть використовуватись у поточному році.

За економічною сутністю амортизаційні відрахування мають забезпечити просте відтворення основних засобів. У реальній дійсності потреба в коштах на вказані цілі може як перевищувати суму амортизаційних відрахувань, так і бути меншою за дану суму. На це впливає безліч чинників, насамперед ціновий. Ціни на нове обладнання та устаткування можуть бути як вищі, так і нижчі порівняно з діючими. При їхньому зростанні сума амортизації, нарахована виходячи із діючих цін, буде недостатньою та навпаки, при зниженні цін надлишок амортизаційних відрахувань може бути використаний на розширене відтворення основних засобів.

Амортизація нараховується за встановленими нормативами, які мають враховувати фізичний та моральний знос основних засобів. Відомо два основних методи нарахування амортизації: рівномірний та прискорений. Рівномірне відрахування здійснюється за єдиним на весь період використання фондів нормативом. Прискорене списання полягає в застосуванні регресивної шкали, тобто нормативи в цьому випадку поступово знижуються, причому основна частина амортизації списується за перші два-три роки. Такий підхід надає можливість досить повно врахувати моральне старіння устаткування та обладнання, яке є основним у сучасних умовах. Прискорена амортизація сприяє створенню достатньої кількості фінансових ресурсів для своєчасного оновлення основних засобів і впровадження новітніх техніки й технологій [25, с. 311].

Амортизаційні відрахування як фінансові ресурси підприємства, окремо не формуються, а надходять на поточний рахунок у складі виручки від реалізації [25, с. 309]. Їх виділення здійснюється на підставі обліку на окремому бухгалтерському рахунку. Нараховується амортизація щомісячно, а використовується відповідно до встановлених планів підприємства, через фінансування витрат безпосередньо з поточного рахунку.

Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень — нове будівництво, розширення й модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, впровадження новітніх технологій тощо. Їх використовують разом з іншими джерелами фінансування капітальних вкладень (прибутком, середньо- й довгостроковим кредитом, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з централізованих фондів, іншими мобілізованими й залученими коштами) [19, с. 106] .

Залучені фінансові ресурси за характером використання подібні власним, оскільки після їх надходження вони переходять у розпорядження підприємства. Але разом із тим існують певні обмеження, оскільки такі кошти мають здебільшого цільовий характер.

Прибуток є формою фінансових ресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його господарської діяльності. Він спрямовується насамперед на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст оборотних коштів відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства. Крім того, за рахунок прибутку здійснюються певні поточні затрати, які податкове законодавство не дозволяє відносити до валових витрат [6, с. 158] .

Роль прибутку як фінансового ресурсу характеризується саме його використанням на розширення виробництва. В умовах ринку стабільні позиції мають тільки ті підприємства, що постійно розвиваються, можливості ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:

  • бюджетні інвестиції;
  • бюджетні кредити;
  • державні дотації;
  • державні субсидії [13, с. 122].

Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед, у вигляді капітальних вкладень, які спрямовуються в пріоритетні галузі й проекти, що визначають розвиток економіки країни загалом [13, с. 122].

Бюджетні кредити є формою фінансової допомоги підприємствам у разі скрутного фінансового стану. Вони відрізняються від банківських відносно невисоким рівнем процентних ставок.

Державні дотації – це виділення коштів із бюджету на покриття збитків підприємств, зазвичай, у такому випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової [19, с. 135].

Державні субсидії – це виділення коштів з бюджету суб’єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у межах різних державних програм [19, с. 136] .

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням та здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Ці ресурси мають строго цільовий характер, який випливає із суті даних фондів.

Надходження з централізованих фондів відображають внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів та створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об’єднання, тобто за своєю сутністю вони є перерозподілом чистого прибутку. З одного боку, підприємства здійснюють відрахування в централізовані фонди, а з іншого – можуть отримувати з них кошти. Саме тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, слід визначати чисті (нетто) надходження, які обчислюються як різниця між надходженнями з фондів і внесками до них [13, с. 118].

Сальдо взаємовідносин може визначатися стосовно всіх наданих ресурсів. Кожне підприємство сплачує податки й обов’язкові платежі до бюджету та внески в цільові фонди. Однак, лише деякі з них можуть отримувати асигнування з бюджету чи надходження з фондів. При цьому, зазвичай, сальдо взаємовідносин від’ємне, тому, визначаючи фінансові ресурси, надані з бюджету, цільових і централізованих фондів, слід враховувати сальдо взаємовідносин: позитивне сальдо характеризує реально надані ресурси, від’ємне — фактичну суму вилучених коштів підприємств [8, с. 57].

Ще одна важлива складова фінансових ресурсів підприємств – кредити, які являють собою фінансові ресурси, які тимчасово перебувають у розпорядженні підприємств [10, с. 163]. Саме це визначає сферу їх використання – зазвичай, на тимчасові чи сезонні потреби, а також потреби, які мають циклічний характер.

Кредит існує у двох основних формах: комерційний кредит і банківський. Комерційний кредит представляє собою придбання товарів чи отримання послуг із відстрочкою сплати. Подібна угода оформлюється спеціальним борговим зобов’язанням – векселем. Сутність банківського кредиту полягає в отриманні позик від банків чи інших фінансово-кредитних установ.

Кредитування здійснюється з дотриманням основних принципів:

  • поворотності;
  • строковості;
  • платності;
  • забезпеченості [10, с. 163].

Дотримання всіх цих принципів кредитування дуже важливе для обох сторін. Підприємства-позичальники за умови неухильного виконання вимог до отримання й повернення кредитів не просто зацікавлені в ефективному використанні позичених фінансових ресурсів – вони повинні його забезпечити. Кредитні установи, відповідно, не просто позичають певні кошти – вони, для забезпечення виконання встановлених принципів, спрямовують їх у найефективніші підприємства та проекти.

 

1.2. Показники формування  та використання фінансових ресурсів  підприємства

 

Побудова комплексу показників фінансового стану передбачає відбір відповідних груп основних фінансових показників, включення певних показників до відповідної групи, визначення методики їх розрахунку й оцінки.

Розглянемо основні групи фінансових показників:

  1. Показники оцінки фінансової стійкості.
  2. Показники оцінки ліквідності.
  3. Грошові потоки підприємства.
  4. Показники оцінки ділової активності [21, с. 318].

Ліквідність підприємства – це його спроможність швидко реалізувати активи й одержувати гроші для сплати своїх зобов’язань, тобто це співвідношення величини його високоліквідних активів (кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості [11, с. 205].  Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не лише поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов’язань, необхідно, передусім, проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності та формування залишку коштів після погашення зобов’язань перед бюджетом, страховими та іншими соціальними фондами, а також виплати дивідендів.

Аналіз ліквідності потребує ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Він здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із наявності ліквідних коштів. Для аналізу ліквідності підприємства також доцільно розраховувати в динаміці коефіцієнти:

  • абсолютної ліквідності;
  • покриття;
  • поточної ліквідності;
  • критичної оцінки поточної заборгованості;
  • тривалості кредиторської заборгованості;
  • обертання матеріальних запасів; оборотності активів [32, с. 141].

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства та визначення на цій основі ступеня його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами, можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютна фінансова стійкість;

2) нормально стійкий фінансовий  стан;

3) нестійкий фінансовий стан;

4) кризовий фінансовий стан [21, с. 330].

Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних джерел спроможне забезпечити запаси та витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості та своєчасно розраховуватись за своїми зобов’язаннями.

Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на основі комплексу показників.

Розглянемо методичну послідовність аналізу ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства.

Будь-якого користувача фінансової звітності, насамперед, цікавить питання про ліквідність та платоспроможність підприємства. Для цього за даними балансу підприємства (форма №1) визначають комплекс оціночних показників. В першу чергу, з цією метою використовуються три наступні коефіцієнти:

1. Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності). Розраховується за формулою:

Kп = Оборотні активи / Поточні зобов’язання                   (1.1.)

 

2. Коефіцієнт швидкої (критичної) ліквідності, який розраховують за формулою: