Фінансові ресурси підприємства, їх формування та ефективність використання
Курсова робота з спеціальності
«Фінанси підприємств»
На тему: «Фінансові ресурси підприємства, їх формування та ефективність використання»
Київ-2011
Вступ…………………………………………………………………
- Фінанси підприємств в умовах ринкової економіки………………………………...2
- Формування фінансових ресурсів …………………………………………………….5
- Організація фінансів підприємств …………………………………………………….9
- Грошові кошти і фінансові ресурси. Їх характеристика та
ефективність використання……………
Висновок…………………………………………………………
Література……………………………………………………
Вступ
Виробнича і фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку. Врешті-решт виграє той, хто зуміє залучити більше ресурсів з найменшими затратами.
Стабільність функціонування підприємства ґрунтується на достатності фінансових ресурсів та їх стабільному кругообігу.
Перспективи розвитку підприємства визначаються його можливостями у нарощенні та залученні фінансових ресурсів.
Поряд з цим фінанси підприємства займають одне з головних місць у відтворювальному процесі , формуванні власних грошових фондів і ценралізованих фінансових ресурсів держави, тому вимагають постійного контролю і належної уваги з боку керуючих органів.
1.Фінанси підприємств в умовах ринкової економіки.
Перехід до ринкової системи викликав серйозні зміни всієї фінансової системи і в першу чергу її основної ланки - фінансів підприємства . Фінансові умови господарювання притерпіли суттєвих змін , котрі знайшли своє відображення в лібералізації економіки , зміні форм власності , проведенні широкомаштабної приватизації , зміні умов державного регулювання , введення системи стягнення податків з підприємств . В результаті проведених в країні реформ з’явились : недержавний сектор економіки, сучасна банківська система , ринки товарів і послуг , капіталу.
Фінанси є досить складним суспільним явищем. Вони охоплюють широку гаму різносторонніх обмінно-розподільних відносин, які відображаються в різноманітних грошових потоках. При єдиній суті цих відносин у них виділяються окремі елементи, які мають свої характерні ознаки й особливості.
Фінанси підприємств призначені для забезпечення діяльності підприємств. Вони виступають базовою основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут утворюється внутрішній валовий продукт (ВВП), який виступає об”єктом фінансових відносин.
Фінансова діяльність підприємств регулюється законодавчо – в частині взаємовідносин з державою, на підставі угод з іншими суб”єктами, в основі яких лежать інтереси підприємства, та статутними документами.
Фінанси підприємств – це сукупність грошових фондів, що використовуються для організації виробничого і відтворювального процесу в межах даного об'єкту підприємницької діяльності, сукупність форм і методів їхнього формування і використання.
Стрижневою основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва. Вони виконують роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу. Порушення в їх функціонуванні відразу ж впливають на виробництво. Недостатність ресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсутність до його припинення. Наявність достатніх доходів створює передумови для нормального ходу відтворювального процесу.
Обмінно-розподільні відносини, що характеризують фінанси підприємств, поділяються на дві групи – внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують грошові потоки на підприємстві й відображають процеси формування, розподілу і перерозподілу його доходів. Зовнішні характеризують зв”язки з іншими сферами і ланками фінансової системи. Вони поділяються на вхідні і вихідні грошові потоки.
Діяльність підприємств залежить від забезпеченості фінансовими ресурсами. Це, у свою чергу, масою отриманих доходів та рівнем їх вилучення і надходження через систему зовнішніх фінансових відносин.
Мета господарської діяльності – виробництво товарів,
Мета фінансової діяльності – отримання прибутку.
Внутрішні фінансові відносини можуть носити фондовий чи канальний характер. Фондовий характер означає, що спочатку відбувається концентрація фінансових ресурсів у фондах грошових коштів, а потім їх використання згідно з призначенням фонду. При цьому виділення фондів може мати частковий характер, коли окремо ведеться їх облік, і повний, коли вони концентруються на окремих рахунках у банку. При канальному характері фінансових відносин використання коштів відбувається за певними напрямками з одного рахунку згідно з потребами підприємства.
Стрижневою основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва. Вони виконують роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу. Порушення в їх функціонуванні відразу ж впливають на виробництво. Недостатність ресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсутність до його припинення. Наявність достатніх доходів створює передумови для нормального ходу відтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розподілу і ефективного використання. Саме це і є основним завданням фінансів підприємств.
Фінансова діяльність підприємств відображається в грошових потоках, які характеризують різноманітні й різносторонні відносини.
До зовнішніх фінансових відносин входять:
взаємовідносини
між суб’єктами господарювання у
вигляді розрахунків з
взаємовідносини з бюджетом: платежі та асигнування;
взаємовідносини з фондами спеціального призначення: внески і надходження;
взаємовідносини зі страховими компаніями: страхові платежі й страхове відшкодування;
взаємовідносини з банками: відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата процентів та ін.;
взаємовідносини
з інститутами фінансового
взаємовідносини з галузевими і корпоративними органами:
внески у централізовані фонди і надходження з них. Внутрішні фінансові відносини включають:
розподіл доходу підприємства і формування прибутку;
розподіл чистого прибутку та його використання;
формування та використання, амортизаційних відрахувань;
утворення та використання фондів підприємств. В основі фінансової діяльності підприємств лежить здійснення витрат і формування доходів. Проведення витрат забезпечується за рахунок фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємств. Підсумки фінансової діяльності відображаються у фінансових результатах — прибутках чи збитках. Таким чином формується ланцюг, що характеризує механізм фінансової діяльності підприємств:
фінансові ресурси à витрати à доходиàфінансові результати à збільшення (зменшення) фінансових ресурсів.
2. Формування фінансових ресурсів
Фінансові ресурси формуються за рахунок власних та зовнішніх джерел. Власні ресурси концентруються у статутному фонді. Джерела утворення статутного фонду залежать від форми власності:
приватна ———— власний капітал підприємця;
акціонерна ———— акціонерний капітал;
державна ———— асигнування з бюджету та з
колективна (спільна) ———— внески засновників.
Зовнішніми джерелами фінансових ресурсів підприємств є кошти, що надходять з бюджету, цільових та централізованих корпоративних фондів, як правило, на безповоротній основі, а також кредити, що надаються банками за плату на поворотній основі.
Фінансові ресурси підприємств спрямовуються на формування основних фондів і оборотних коштів. За рахунок фінансових ресурсів здійснюються витрати підприємств на виробництво та реалізацію товарів, робіт і послуг, а також інші витрати, пов’язані з діяльністю підприємства. У процесі здійснення витрат виникають вихідні грошові потоки— оплата рахунків постачальників і підрядників за товари, роботи і послуги, страхові платежі.
Результатом здійснення витрат є товари, роботи і послуги. На основі їх реалізації (продаж) за рахунок вхідних грошових потоків від покупців формуються доходи підприємства від виробничої діяльності. Крім того, джерелом доходів є надходження від страхових компаній страхового відшкодування за понесені втрати і збитки. Виручка від реалізації включає відшкодування проведених витрат (перенесену вартість) і валовий доход (додану вартість) - суму заробітної плати і прибуток. З позицій фінансової діяльності заробітна плата має двоїстий характер: з одного боку, вона є елементом витрат, з другого — частиною валового доходу. Виплата заробітної плати характеризує внутрішні грошові потоки підприємства.
За рахунок
отриманих доходів забезпечують
Після відшкодування проведених витрат, виплати заробітної плати, розрахунків з бюджетом, цільовими фондами і банками визначаються фінансові результати — прибуток чи збиток. Прибуток — це перевищення валових доходів над валовими витратами. Збиток — це перевищення валових витрат над валовими доходами.
Отриманий прибуток підлягає подальшому розподілу і використанню. Сума прибутку після сплати податку на прибуток характеризує чистий прибуток підприємства. Частина чистого прибутку може направлятись у централізовані корпоративні фонди, якщо підприємство входить до певного корпоративного об’єднання (внутрішньо-корпоративні грошові потоки). Певна .частина чистого прибутку може бути спрямована на поповнення статутного фонду — капіталізація прибутку (внутрішні грошові потоки).
З чистого прибутку формуються фонди і резерви підприємств, за рахунок яких проводяться певні витрати. У даному випадку здійснюється фондовий рух грошових потоків. Крім того, може мати місце канальний рух грошових потоків, коли фонди не створюються, а оплата передбачених витрат проводиться безпосередньо за рахунок прибутку. З фондів та безпосередньо з чистого прибутку може проводитись оплата праці у вигляді премій і допомоги (внутрішні грошові потоки).
Тимчасово вільна частина чистого прибутку може бути розміщена на фінансовому ринку через фондову біржу чи фінансових посередників або на основі прямих зв’язків з емітентами (вихідні грошові потоки). За результатами такого розміщення можуть бути отримані доходи від фінансової діяльності (вхідні потоки). Звичайно, представлена схема фінансової діяльності і грошових потоків підприємств, яка відображає умовно виділений початковий виробничий цикл, є певною мірою абстракцією. У реальній дійсності всі фінансові операції — і формування фінансових ресурсів, і проведення витрат, і отримання доходів здійснюються паралельно, що і визначає складність управління фінансами підприємств. Разом з тим ця схема дає змогу визначити і показати організацію, характер і складові фінансової діяльності підприємств, кругообіг їх фінансових ресурсів, взаємозв’язок з іншими суб’єктами підприємницької діяльності, сферами і ланками фінансової системи.
Функціонування
фінансів підприємств характеризується
певними фінансовими
Розмежування витрат на такі, то безпосередньо відносяться до валових витрат і знімаються з валових доходів до визначення балансового прибутку, і ті, що фінансуються за рахунок прибутку, визначаються законодавством про оподаткування прибутку.
Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства. Вони характеризують фінансовий потенціал, тобто можливості підприємства у проведенні витрат з метою отримання доходу. Фінансові ресурси поряд з трудовими і матеріальними ресурсами є важливою складовою ресурсної забезпеченості підприємств.
Фінансові ресурси класифікуються за такими ознаками: за кругообігом; за використанням; за правом власності .
За кругообігом розрізняють початкові фінансові ресурси, тобто ті, з якими підприємство починає свою діяльність і які концентруються у статутному фонді, і прирощені — отримані підприємством у результаті його діяльності у формі чистого доходу — прибутку.
За характером використання виділяють матеріалізовані фінансові ресурси — вкладені в основні засоби, які постійно забезпечують виробничий процес, і ті, що знаходяться в обігу, обслуговуючи окремий виробничий цикл — оборотні кошти. Оскільки основні засоби постійно зношуються, то для їх оновлення встановлені амортизаційні відрахування, які являють собою форму цільових фінансових ресурсів.
За правом власності фінансові ресурси поділяють на власні кошти підприємницької структури (залежно від форми власності це приватний чи акціонерний капітал), надані безвідплатно державою з бюджету чи фондів цільового призначення або корпоративними формуваннями з централізованих фондів та позичені — отримані кредити.
Конкретними видами фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємств виступають: амортизаційні відрахування, оборотні кошти, прибуток, бюджетні асигнування, надходження з цільових фондів, надходження з централізованих корпоративних фондів, кредити.
Витрати і доходи як фінансові категорії тісно взаємозв’язані між собою. Витрати підприємства характеризують у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах вартісну оцінку господарської діяльності (підготовка, організація, здійснення виробництва та реалізація продукції, робіт, послуг), фінансової і соціальної діяльності. Доходи — це загальна сума надходжень, отриманих від цих видів діяльності у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах.
Визначення доходів і витрат має два аспекти — фінансовий і податковий. З точки зору фінансової діяльності до них належать усі реально отримані доходи і проведені витрати. З позиції оподаткування прибутку проводиться певне регламентування у встановленні валових доходів і валових витрат з метою визначення об’єкта оподаткування. Мета такого регламентування полягає насамперед у розмежуванні проведених затрат між валовими витратами (собівартістю) і прибутком, адже так чи інакше всі отримані доходи будуть потрачені. Якщо не обмежувати віднесення затрат на валові витрати, то прибуток, як облікова величина, взагалі зникає.
Витрати підприємства розглядаються за такими ознаками: напрямами і джерелами фінансування, характером списання. За напрямами фінансування виділяють витрати на:
виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг);
відтворення основних засобів;
операційні заходи;
соціальні цілі.
За джерелами фінансування витрати поділяються на:
забезпечені власними фінансовими ресурсами;
покриті залученими позиковими коштами;
здійснені за рахунок наданих коштів.
За характером списання витрати розмежовуються на такі, що відносяться на валові витрати (собівартість), чи прибуток. В основу розмежування покладено підхід, згідно з яким до валових витрат належать ті витрати підприємства, без яких процес виробництва і реалізації просто неможливий або дуже ускладнений. За рахунок прибутку здійснюються витрати, які сприяють діяльності й розвитку підприємства.
Доходи виступають об’єктом розподільних відносин. Вони поділяються на чотири групи:
від виробничої діяльності;
від реалізації майна;
від фінансової діяльності;
від перерозподілу фінансових ресурсів через фінансову систему.
Основою формування доходів у суспільстві є доходи першої групи. Решта доходів так чи інакше відображають їх перерозподіл.
Формування доходів відбувається на основі двосторонніх відносин між різними суб’єктами, які характеризують рух грошових потоків від одного з них до другого. Реальність доходів визначається рівнем цін на товари (роботи, послуги), який встановлюється на ринку. Тому при виникненні так званого «перекосу» цін необхідний механізм регулювання доходів (наприклад, податок на надприбуток чи бюджетні субсидії).
Фінансові результати— це зіставлення регламентованих податковим законодавством валових доходів і валових витрат. Перевищення валових доходів над валовими витратами становить прибуток, зворотне явище характеризує збиток. Прибуток виступає метою підприємницької діяльності й водночас джерелом витрат на розвиток виробництва. Це одна з основних фінансових категорій ринкової економіки. У прибутку, як кінцевому результаті, концентруються фінансові інтереси всіх суб’єктів підприємницької діяльності. Прибуток і його рівень характеризує ефективність виробництва, збиток свідчить про неефективне господарювання. Прибуток характеризує примноження фінансових ресурсів, збиток — їх втрати. Якщо збитки мають постійний характер, то, врешті-решт, будуть втрачені всі фінансові ресурси.
3. Організація фінансів підприємств.
Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами:
комерційний розрахунок;
неприбуткова діяльність;
кошторисне фінансування.
Відмінність між окремими методами полягає у схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурсами і джерелами їх формування, доходами, витратами і фінансовими результатами.
Основним методом фінансової діяльності виступає комерційний розрахунок.
Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають як значну частину витрат, так і виступають забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль. Метою діяльності виступає отримання прибутку.
Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він націлює підприємство на пошук достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціональне їх розміщення, мінімізацію витрат і максимізацію доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не самі по собі ринкові відносини сприяють високоефективному господарюванню.
Комерційний розрахунок засновується на таких принципах:
повна господарська і юридична відокремленість;
самоокупність;
прибутковість;
самофінансування;
фінансова відповідальність.
Усі принципи між собою тісно взаємозв’язані й представляють єдине ціле. Виключення хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку. Разом з тим визначальним принципом є господарська і юридична відокремленість.
Необхідність установлення повної господарської і юридичної відокремленості випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси і встановлення оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів. Господарська відокремленість дає змогу самостійно приймати рішення з питань виробничої і фінансової діяльності. Юридична відокремленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має відповідну адресу, рахунки в банках та самостійний баланс, який дає змогу визначати фінансові результати. Установлення господарської і фінансової відокремленості дозволяє встановити чітку залежність між зусиллями даного підприємства і його фінансовими результатами. Неприпустимо, щоб рішення з питань діяльності підприємства приймались одними особами, а відповідальність за результати цієї діяльності покладалися на підприємства.
Самоокупність є другим за значенням принципом у системі комерційного розрахунку. Вона означає покриття витрат з простого відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів. Погашення залучених кредитів і сплата процентів проводиться за рахунок отриманих доходів чи відповідного матеріального забезпечення позичок. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства засновується на такому вкладанні коштів, яке обов’язково має окупитись.
У фінансовій практиці розрізняють повну і часткову самоокупність. Повна самоокупність характеризується повним покриттям витрат за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отримані доходи покривають лише частину проведених витрат. Часткова самоокупність може бути як непередбаченим наслідком зміни кон’юнктури ринку і зниження рівня цін на певну продукцію, так і запланованим явищем, коли свідомо підтримується невисокий рівень цін на окрему продукцію. Непередбачена часткова самоокупність веде до збитків, запланована — потребує встановлення відповідних джерел відшкодування втрат доходів. Як правило, запланована часткова самоокупність визначається державною ціновою політикою для певних товарів і послуг. Наприклад, у більшості країн світу на сільгосппродукцію ціни підтримуються на невисокому рівні, внаслідок чого держава надає субсидії з бюджету її виробникам.
Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу самоокупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. Прибуток відіграє надзвичайно важливу роль. По-перше, це мета підприємницької діяльності, це чистий дохід підприємства. По-друге, це критерій ефективності діяльності підприємства. У прибутку, як кінцевому результативному показнику, відображаються всі позитивні й негативні фактори, що характеризують роботу підприємства. По -третє, прибуток є основним джерелом нарощування фінансових ресурсів і розширення виробництва. В умовах ринкової економіки виживають тільки ті підприємства, які постійно розвиваються. Можливості ж розвитку безпосередньо залежать від маси отриманого прибутку.
Прибуток відіграє важливу стимулюючу роль для підприємства, націлюючи його на максимізацію доходів і мінімізацію витрат. При цьому ринкові механізми сприяють установленню оптимального рівня рентабельності продукції (робіт, послуг). З одного боку, підприємство заінтересоване в максимальному розмірі прибутку, однак, з іншого, це веде до зростання ціни, а відтак і зменшення обсягів продажу та суми отриманого прибутку. Ця противага двох компонентів і веде до визначення оптимального рівня рентабельності, який забезпечує достатність прибутку для розвитку виробництва та формування особистих доходів підприємців і дає змогу максимально знизити рівень цін. Саме ціновий фактор є основною складовою конкуренції.
Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які в свою чергу також погашаються за рахунок прибутку. Це дуже важливий принцип комерційного розрахунку, оскільки підприємство має саме турбуватися про розвиток виробництва. Цей принцип установлює взаємозв’язок між розвитком підприємства і фінансовими результатами його діяльності. Він забезпечує раціональне використання зароблених і залучених фінансових ресурсів, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладення коштів має бути приріст прибутку.
Фінансова відповідальність є підсумковим принципом комерційного розрахунку і забезпечує його дієвість. Суть цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних фінансових ресурсів. Якщо розмір збитків настільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не в змозі продовжувати роботу, то тоді приймається рішення про банкрутство. У разі банкрутства встановлюється фінансова відповідальність підприємства перед його кредиторами. Ліквідаційна комісія відповідно до діючого законодавства встановлює черговість відшкодування боргів і збитків.
Термін «комерційний розрахунок» досить співзвучний з «господарським розрахунком». Госпрозрахунок, як метод організації фінансової діяльності, застосовувався в умовах планової адміністративної економіки. Установлені принципи госпрозрахунку практично ідентичні розглянутим принципам комерційного розрахунку. Однак, якщо останній надійно забезпечує ефективне господарювання, то госпрозрахунок практично ніколи не давав реальних результатів. Пояснювалось це дуже просто. Принципи комерційного розрахунку реально витримуються в діяльності підприємств, тоді як принципи госпрозрахунку були всього лиш декларативними. Так, підприємства ніколи не мали повної господарської відокремленості і самостійності. Державні органи, у підпорядкуванні яких вони знаходились, більшою чи меншою мірою визначали діяльність підприємства. Постійно стояла проблема розширення господарської самостійності підприємств. Принцип самоокупності більш-менш дотримувався, однак досить часто збитки підприємств покривалися з бюджету. Аналогічно діяв принцип прибутковості. Отримані прибутки і рівень рентабельності визначались не стільки результатами діяльності підприємств, скільки рівнем установлених державою цін. Принцип фінансової відповідальності зовсім не діяв, навпаки, завжди підкреслювалось, що соціалістичне підприємство не може збанкрутувати.
Таким чином, госпрозрахунок
виступав обмеженим варіантом
Неприбуткова діяльність у цілому організована на такій же основі, як і комерційний розрахунок за такою схемою:
Фінансові ресурси à витрати à доходи
Специфічною ознакою
формування фінансових ресурсів є те,
що досить часто воно здійснюється
за рахунок спонсорських та інших
надходжень, насамперед від засновників.
Цей метод організації